Міхал Чайковський (пол. Michał Czajkowski), також Мехмет Садик-паша (тур. Mehmet Sadık Paşa) та Миха́йло Чайко́вський (29 вересня 1804, Гальчин, Житомирський повіт, Волинська губернія — 4 січня 1886, Бірки, Козелецький повіт, Чернігівська губернія) — український політичний діяч. Представник так званої «української школи» в польськомовній літературі XIX століття. Брав участь у Листопадовому повстанні 1830—1831, згодом в еміграції (Париж і Константинополь, там 1850 року перейшов на османську службу та прийняв іслам як Садик-паша). Нащадок гетьмана Івана Брюховецького. Народився недалеко від «святої Кодні», про що сам зазначає у своїх спогадах.
| Михайло Чайковський | |
|---|---|
| Michał Czajkowski | |
| | |
| Псевдо | Садик Паша |
| Народився | 17 (29) вересня 1804 або 29 вересня 1804 Гальчин, Солотвинська волость, Житомирський повіт, Волинська губернія, Російська імперія |
| Помер | 6 січня 1886 (81 рік) Бірки, Козелецький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Підданство | Російська імперія, Османська імперія |
| Діяльність | прозаїк-романіст, військовослужбовець, політичний активіст, журналіст, письменник, поет |
| Alma mater | Варшавський університет |
| Знання мов | польська |
| Конфесія | іслам і католик, що не сповідує віру |
| Рід | Czajkowskid і Q63531200? |
| Батько | Станіслав Чайковський |
| Діти | Mouzaffar Pashad |
| Нагороди | |
| | |
|
Під час Кримської війни організував козацькі сотні на османському боці. 1873 повернувся до Російської імперії і прийняв православ'я. Чайковський — автор популярних повістей з історії Козаччини, виданих польською мовою та перекладених різними мовами: «Powiésci Kozackie» (1837), «Wernyhora» (1838), «Kirdżali» (1839), «Koszowata» (1841), «Owruczanin» (1841) та ін.
Біографія Редагувати
Народився Михайло Чайковський 29 вересня 1804 року в селі Галчинець (тепер Гальчин) Житомирського повіту Волинської губернії в давній українській (сполонізованій) родині. Батько — Станіслав Чайковський, шляхтич з Волині. Мати Михайла — Петронеля — була правнучкою гетьмана Івана Брюховецького, двоє дідів воювали під запорозькими знаменами (один загинув під час оборони Січі 1775 року).
Батько М.Чайковського помер рано. Опіку над хлопцем взяв його дід- войський[уточнити] Михайло Глембоцький. У 1812-му Гленбоцький воював на боці Наполеона, був легко поранений у Бородінській битві, а в бою на Березині урятував Бонапарта від полону, давши йому свого коня. Згодом у власному маєтку тримав озброєний загін — 200 осіб у козацьких одностроях — і друкував газету накладом 20 примірників.
Вчився у Бердичеві, в ліцеї Джона Воллсея. У 1825 році — їде до Варшави. Там знайомиться з Адамом Чарторийським, поетом з Кременця Юліушем Словацьким, Адамом Міцкевичем, Великим князем Костянтином Павловичем — намісником Польщі. У 1826 році Костянтин Павлович познайомив Михайла зі своїм братом Миколою І. Імператор запропонував Чайковському посаду при дворі та чин камер-юнкера, але той відмовився.
У 1830 році почалося Листопадове повстання, Чайковський розпустив кріпаків, створив добровільні козацькі загони і влився в повстанське військо. Заслужив від польського уряду звання лейтенанта і Золотий Хрест за відвагу. Після придушення повстання емігрував до Франції. Його маєток конфіскували, а самого Чайковського на території Російської імперії оголосили персоною нон грата.
Працював у французьких газетах. У 1837 році опублікував свій перший художній твір польською мовою «Козацькі повісті» («Powiesci kozackie»). Протягом наступних семи років вийшло ще декілька томів його романів, повістей та оповідань. Найвагоміші — роман «Гетьман України» («Hetman Ukrainy») про життя Івана Виговського та роман «Вернигора» про гайдамацьке повстання 1768 року.
У Парижі підтримує тісні контакти з Чарторийським, Міцкевичем, Словацьким, Красинським, Норвідом, Лелевелем, Мохнацьким, Дембовським. За завданням Чарторийського Чайковський їде з таємною місією на Балкани. Всі дії були спрямовані на одне — послабити Росію. У вересні 1842-го Чайковський ініціював переворот у Сербії, внаслідок чого на Балканах послабився російський вплив. Далі — замирення конфлікту в Добруджі (між запорожцями та некрасовцями).
Дослідники стверджують, що в 1845-му Чайковський намагався підняти повстання в Україні. Є підстави вважати, що знаменитий програмовий твір кирило-мефодіївців «Закон Божий, або Книга Буття українського народу» — теж робота Чайковського. У своїх спогадах Костомаров писав: «Свого часу на Волині дістав я польською мовою написаний твір з вкрапленнями мало-російської, який приписувався якомусь з польських емігрантів з України, який я тоді переклав…». Співробітничав з Духінським. Міністр внутрішніх справ Росії граф Орлов у доповідній імператору писав, що волелюбні ідеї потрапили в Україну через емісарів, «керівник яких, Чайковський, перебуває в Константинополі».
Козацький кошовий Редагувати
18 грудня 1850 року Чайковський приймає іслам і стає Садик-Пашею. Він розпочинає переговори з османським урядом про формування козацьких загонів. Міністр закордонних справ після тривалих консультацій із султаном погоджується.
1851 року починають формувати перші «казак-алай». На початку 50-х загострилися російсько-турецькі відносини. У жовтні 1853-го Чайковський домігся розширення козацьких частин за рахунок поляків, болгар, румунів, угорців, османів і навіть євреїв. Сам розробив моделі одностроїв і наказав закупити для всіх козаків арабських рисаків. 20 жовтня 1853 року створено ініціативою Мехмеда Садик-паші (Михайла Чайковського) «Полк козаків оттоманських», згодом переформований в дивізію, а ще згодом — у корпус. 23 січня 1854 року османські козаки склали присягу. З Константинополя привезли знамено Запорозької Січі, а Садик-Паша отримав від султана титул «міріан-паша» (кошовий отаман). «Корпус козаків оттоманських» (називався також «дивізією козацькою», «дивізією польською», «корпусом козаків султанських») існував в різних варіантах від 1853 року до 1870-х років (згідно з польським істориком Єжи Латкою залишки полку козаків були розбиті російською артилерією при облозі Плевни 1877). Найактивніше в бойових діях підрозділ взяв участь у 1854 році при знятті облоги Сілістри та зайнятті Бухареста, згодом дислокувався в Добруджі. Після завершення Східної війни цей «іноземний легіон» сягав кількості 2000 шабель і багнетів.
У лютому 1854 військо Садик-Паші ввійшло в Бухарест, а сам він став губернатором Румунії. На початок березня його війська зайняли позиції на річці Прут, готуючись до боїв із росіянами. Та уряд Австрії почав тиснути на султана, вимагаючи відвести загони. Султан погодився, висловив подяку Чайковському і навіть присвоїв йому титул «Око, вухо і правиця престолу». Наступного року Чайковський отримує найвище військове звання — беглербея. Про нього пишуть у Франції, Великій Британії і навіть Сполучених Штатах. Він отримує нагороди іноземних держав.
1856 року — закінчилась російсько-турецька війна. У 1861 році помер Абдул-Меджид. Новий султан Османської імперії, Абдул-Азиз, досить прихильно ставився до Садика-Паші, але той почав підготовку державного перевороту з метою посадити на трон принца Мурада. Але змова провалилась. Зв'язавшись із російським послом Ігнатьєвим у Константинополі, він просить у імператора амністії та дозволу повернутися до Росії. 28 серпня 1872 року Олександр ІІ офіційно оголосив прощення Чайковському.
На початку 1873 року оселився в селі Бірки, Чернігівської губернії. Знову приймає православ'я. Упродовж 10 років живе в Києві, займається журналістикою, пише нові твори та спогади. В той час він отримував пристойну пожиттєву пенсію від Османської імперії (60 тисяч піастрів), яку згодом османи суттєво скоротили, а за іншими джерелами взагалі відмінили (Чайковський відмовився повернутись на військову службу до Османської імперії).
Від останньої дружини-гречанки Ірини Теоскало у Чайковського народжується дочка, і сам імператор Олександр ІІ погоджується стати її хрещеним батьком. За гроші, подаровані імператором, він купує невеличку маєтність у с. Бірки в Остерському повіті Чернігівської губернії, де будує дім, який зберігся й понині.
Згодом молода дружина зрадила його з управителем маєтку. Чайковський з розпачу перебирається на хутір поблизу, де мешкає в убогій хатині разом зі своїм вірним супутником Адамом Морозовичем. Якось, повертаючись з лісу з хурою дров, той помирає від серцевого нападу. Цей удар остаточно ламає Чайковського.
В ніч з 17 на 18 січня 1886 р. він довго писав листи, а потім вистрілив у скроню з пістолета. Поховали його в с. Пархимів (нині Чернігівської обл.) поруч із Адамом Морозовичем.
Писемна спадщина М.Чайковського сягає 12 томів[джерело?].
Михайло Чайковський і Україна Редагувати
Політичний світогляд Михайла Чайковського щодо України влучно охарактеризував історик польської літератури Зигмунт Швейковський:
Матеріали з біографії Михайла Чайковського, за дослідженнями сучасного українського історика Петра Лавренчука, який проживав в м. Остер поблизу сіл Пархимів та Борки Козелецького району Чернігівської області. Михайло Чайковський був тричі одружений — перша дружина померла рано в Парижі, залишивши йому чотирьох дітей — двох дівчаток і двох хлопчиків. Їхніми хрещеними родичами стали сам князь А.Чарторийський та Владислав Замойський. Друга дружина — Ядвіга Сняденецька розділила з ним всі труднощі життя та боротьби в Стамбулі. Похована під Стамбулом, в містечку Полонезкьой-Адамполь. Третя дружина Габріеле Теосколло «грецька царівна» — жила з ним в його квартирі в Києві та в селі Борки. Втекла від нього з якимось генералом чи прикажчиком. Михайло Чайковський наклав на себе руки, втративши перед цим вірного товариша козака Адама Морозовича. За легендою, їх поховали поруч в селі Пархимів. Могила сплюндрована в радянські часи. Мешканці села її розташування пам'ятають. Місце поховання визнано Польщею та Туреччиною.
Син Адам Чайковський був генералом у гвардії російського імператора Миколи ІІ. Його сліди губляться у Варшаві. Відомо, що частина його архіву та батьків архів, потрапили до Михайла Грушевського і той дещо видрукував у журналі в серії «За сто літ» / 1927 рік. Другий син, Владислав, став турецьким генералом. Брав участь в переозброєнні турецької армії. Згодом став губернатором однієї з областей. Старша дочка вийшла заміж за австрійського дипломата та жила у Відні. Її сліди втрачено. Молодша дочка вийшла заміж за гірничого інженера і жила в Стамбулі. Там також знаходиться дім Михайла Чайковського, який тепер носить назву «Дім-музей Адама Міцкевича».
Великий польський поет перебував в загонах Садика Паші /Михайла Чайковського/, заразився холерою та помер у нього на руках. Михайло Чайковський заснував в Османській імперії декілька міст. Серед них — місто Січ під Бургасом, яку сміливо можна вважати останньою січчю справжнього козацтва. Саме в Січі перебував один з командирів Францішек Кіркор у Адамполь-Полонесков, де він був першим мером міста. Адампільці свято шанують пам'ять про Михайла Чайковського. Багато для збереження пам'яті про нього зробили Софія Рузу та мер міста Полонесков — Адамполь Даніель Охотський, польський громадський діяч Міхаель Климчак, український політолог Кость Бондаренко, польська письменниця Ядвіга Худзіковська.
Свідчення стосовно Коліївщини Редагувати
Михайло Станіславович Чайковський народився недалеко від тих місць, де колись вирувала Коліївщина: «Я народився в селі Гальчині, Волинської губ., Житомирського повіту, у Коднянському приході, в 13 верстах від Бердичева, цього торгового Єрусалима Ізраїлю у придніпровській Русі, в 9 верстах от „святої“ Кодні, де карали гайдамаків Ґонти та Залізняка мечем, колом та шибеницею у славу короля польського і Речі Посполитої. Такий жах був наведеним тоді на український люд, що до цього дня цей люд, промовляючи погрозу або прокляття, повторює: „щоб тебе свята Кодня не минула!“».
З дитинства спілкувався з багатьма учасниками тих подій, які воювали з обох боків, тому не дивно, що серед його документів збереглися цінні свідчення, які можуть посприяти відновленню історичної правди про ті страшні часи. Михайло Станіславович Чайковський, особисто знав сина губернатора Младановича, похресника Ґонти і з цього приводу у своїх спогадах він зазначає наступне: Був там також кс. Младанович, син уманського губернатора (управителя) під час різні; він був хрещеником Ґонти і був ним врятований. Тепер він був інвалідом монастиря і не ніс жодних обов'язків, а все тільки розповідав про уманську різню, про Україну, гайдамаків, Запоріжжя. Він все пам'ятав і все зображував у своїх розповідях живими фарбами.
Дивна справа — він не висловлював ані ненависті, ані раздратування проти Ґонти. Всю вину злочину він приписував Феліксу Потоцькому і польській шляхті. Ось слова, які я часто чув від нього: «навчили його читати, писати і потроху всяким наукам, а потім хотіли його бити, саджати в „гусак“; зробили його полковником, — а полковник він був справжній, тому що він краще знав військову справу, чим реґіментарі, бригадири і ротмістри, — а потім хотіли над ним познущатися, як над хамом, мужиком; і мураха кусає, якщо її зачіпають, а що вже людина, та й ще така як Ґонта? Пани наварили цього пива, а люд Божий повинен був його пити — і п'є, та ніяк не вип'є до дна».
Звернення до українських козаків Кубані Редагувати
Михайло Чайковський — найімовірніший автор Звернення до українських козаків Кубані:
Вшанування пам'яті Редагувати
Вулиця Міхала Чайковського у місті Звягель
Літературні твори та праці Редагувати
Головні з них:
- «Powieści kozackie»[недоступне посилання з липня 2019] (1837)
- Owruczanin powiesc historyczna z 1812 roku [ 6 вересня 2018 у Wayback Machine.]
- пол. Kozaczyzna W Turcyi
- пол. „Wernyhora“ pdf [ 24 вересня 2016 у Wayback Machine.]
- пол. „Kirdżali“ (1839)
- пол. „Ukrainki“
- пол. „Stefan Czarniecki“ (1840)
- пол. „Hetman Ukrainy“ (1841)
- пол. „Dziwne życia Polaków i Polek“
- пол. „Bolgaria“
- пол. „Bosnia“
- пол. „Nemolaka“
У 1862–1873 його твори[недоступне посилання з липня 2019] було видано у 12 томах. З останніх творів велику вагу має «Воспоминания», що представляють автобіографічний та історичний інтерес (друкувались у журналі «Русская Старина» з листопада 1895 року).
Переклади українською Редагувати
У 2020 році у видавництві Пропала грамота вийшов переклад двох творів Чайковського: «Спогадів Садик-паші — Михайла Чайковського» та «Кампанії над Дунаєм та в Мунтенії у час Кримської війни 1854—1855», які вийшли під однією обкладинкою.
- Михайло Чайковський. «Шляхта обирає авантюризм» : «Спогади Садик-паші — Михайла Чайковського» та «Кампанія над Дунаєм та в Мунтенії у час Кримської війни 1854-1855» = «Pamiętniki Sadyka Paszy — Michała Czajkowskiego», «Kampanja nad Dunajem i w Multanach w czasie Krysmkiej Wojny 1854-1855» / упорядник Олександр Алфьоров, пер. з пол. Олеся Ісаюк, Євген Білоножко. — К. : Пропала грамота, 2020. — 608 с. — 2000 екз. — ISBN 9786177918027.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Library of the World's Best Literature / за ред. Ч. Д. Уорнер — 1897.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Література Редагувати
- Михайло Чайковський. Шляхта обирає авантюризм. Мемуари. Спомини Садик-паші. Кампанія над Дунаєм та в Мунтенії в часи Кримської війни 1854—1855. К.: Пропала грамота, 2020.- 608с. [ 13 червня 2021 у Wayback Machine.]
- Александър Златанов. Казак алаят на Садък Паша. // Известия на Института за исторически изследвания, т. 32, 2015, 66 — 78
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Дмитро Білий. Чорноморське козацьке військо в планах польського національно-визвольного руху середини XIX ст. // Схід, 2008, № 6 (90).
- І. Лисяк-Рудницький Козацький проект Михайла Чайковського // І.Лисяк-Рудницький. Історичні есе. Київ: Основи, 1994, т. 1, с. 255.]
- Михайло Чайковський — найзагадковіший персонаж української історії [ 12 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Єршов Володимир Особливості мемуаризації простору Правобережної України у творчості Михайла Чайковського [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Волинь-Житомирщина. — 2009. — № 18.
- http://www.vostlit.info/Texts/Dokumenty/Turk/XIX/1820-1840/Sadyk_pasha/text1.htm [ 22 грудня 2020 у Wayback Machine.]
- http://exlibris.org.ua/hajdamaky/czajkowski.html [ 6 січня 2009 у Wayback Machine.]
- http://history.org.ua/JournALL/chorn/chorn_2011_6/chorn_2011_6.pdf [ 19 червня 2018 у Wayback Machine.]
- Володимир Полторак. Список іменний корпусу козаків оттоманських 1857 р. [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Корсак Іван Отаман Чайка: роман / І. Ф. Корсак. — К.: Ярославів Вал, 2010.- 187с.
- Володимир Полторак. Документи про Михайла Чайковського в Державному архіві Одеської області[недоступне посилання з липня 2019]
- Климчук А. Михал Чайковський — постать в Кримській війні [ 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
- Володимир Полторак. [ 1 липня 2016 у Wayback Machine.] Адам Чайковський у чотирикутнику Париж — Стамбул — Петербург— Варшава [ 1 липня 2016 у Wayback Machine.]
- Молодико В. Бурхливий вир Михайла Чайковського [ 19 квітня 2017 у Wayback Machine.].
Посилання Редагувати
- Чайковський Міхал // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 706-707.
Посилання Редагувати
- Чайковський Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2040. — 1000 екз.
- Чайка-Чайковський Міхал // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.