Фадєєв Олександр Олександрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Фадєєв.

|Ukrcenter= |Примітки=

Олександр Олександрович Фадєєв
рос. Александр Александрович Фадеев
Олександр Фадєєв на засіданні Всесвітньої Ради Миру. Берлін, 1 липня 1952 року.
Псевдонім	партійний псевдонім — рос. Булыга
Народився	11 (24) грудня 1901(1901-12-24) Кімри, Корчевський повіт, Тверська губернія, Російська імперія
Помер	13 травня 1956(1956-05-13) (54 роки) Передєлкіно, Ленінський район, Московська область, СРСР ·вогнепальне поранення
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	СРСР
Національність	росіянин
Місце проживання	Q56397230?
Діяльність	прозаїк
Мова творів	російська
Роки активності	1923–1956
Напрямок	соціалістичний реалізм
Жанр	роман, повість, розповідь, нарис
Magnum opus	«Молода гвардія»
Членство	СП СРСР і ЦК КПРС
Партія	КПРС
Батько	Q21843965?
У шлюбі з	Valery Gerasimov^d і Angelina Stepanova^d
Премії	Премія Ленінського комсомолу
Фадєєв Олександр Олександрович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Олекса́ндр Олекса́ндрович Фадє́єв (рос. Александр Александрович Фадеев; 11 грудня (24 грудня) 1901(19011224), Кімри — 13 травня 1956, Передєлкіно) — російський радянський письменник і компратійний діяч. Голова Спілки письменників СРСР. Бригадний комісар (1941, з 1942 року полковник). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1946). Член РКП (б) з 1918. Член ЦК ВКП(б) у 1939—1956 роках. Кандидат у члени ЦК КПРС у 1956 році. Депутат Верховної ради РРФСР 3-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 2—4-го скликань.

Біографія

Молодість

Будинок, у якому жив Фадєєв. Владивосток, вулиця прапорщика Комарова, 18.

Олександр Фадєєв народився в селі Кімри (нині місто, райцентр). Був хрещений у Кімрському Покровському соборі (знищений 1936 року). Вже змалку був обдарований. У неповних чотири роки самотужки навчився читати, спостерігаючи збоку, як навчають грамоти сестру Таню. З чотирьох років він почав читати книжки й сам писав історії та казки, вражаючи дорослих буйною фантазією. Його улюбленими письменниками з дитинства були Джек Лондон, Майн Рід, Фенімор Купер. У 1908 році родина Фадєєвих переїхала в Південно-Уссурійський край (нині Приморський) й поселилися в Чугуївці. Там Олександр жив до 1912 року. З 1912 по 1918 рік він навчався у Владивостоцькому комерційному училищі, однак курсу науки не закінчив, вирішивши присвятити себе революційній діяльності.

Революційна діяльність

Ще навчаючись в училищі, Фадєєв виконував доручення підпільного комітету більшовиків. 1918 року вступив у РКП (б) і взяв партійний псевдонім Булига. Став партійним агітатором. У 1919 році вступив до Особливого комуністичного загону червоних партизанів.

З 1919 по 1921 рік брав участь у бойових діях на Далекому Сході, був поранений. Обіймав посаду комісара 13-го Амурського полку, а тоді комісара 8-й Амурської стрілецької бригади. У 1921—1922 роках навчався в Московській гірничій академії. 1921 року Фадєєв, як делегат Х з'їзду РКП (б), поїхав до Петрограда. Брав участь у придушенні Кронштадтського повстання, при цьому був поранений вдруге. Після лікування та демобілізації Фадєєв залишився в Москві.

Творчість

Початок літературної діяльності

Свій перший вагомий твір — повість «Розлив» — Олександр Фадєєв написав у 1922—1923 роках. Працюючи над романом «Розгром» (1925—1926), вирішив стати професійним літератором. Роман «Розгром» приніс молодому письменнику славу та визнання, але після цієї роботи він уже не міг приділяти увагу тільки красному письменству, бо став помітним літературним лідером та громадським діячем, зокрема належав до очільників РАПП.

Дальша літературна робота

Дія ранніх творів — романів «Розгром» та «Останній з удеге» відбувається в Уссурійському краї. Проблематика «Розгрому» пов'язана з питаннями керівництва партією, в романі показано класову боротьбу, становлення радянської влади. Головні герої — це червоні партизани, комуністи (наприклад, Левінсон). Громадянській війні присвячений роман «Останній з удеге» (ч. 1—4, 1929—1941, незакінчений).

Також Фадєєв відомий низкою нарисів і статей, присвячених питанням розвитку літератури в умовах соціалістичного реалізму.

«Письменницький міністр», як називали Фадєєва, близько двох десятиліть фактично керував літературою в СРСР. Для творчості в нього майже не залишалося часу й сили. Останній роман «Чорна металургія» залишився незакінченим. Письменник планував створити фундаментальний твір на 50—60 авторських аркушів, а в результаті на посмертну публікацію в «Огоньку» вдалося з чернеток зібрати вісім розділів на три друковані аркуші.

Роман «Молода гвардія». Правда і вигадка

Ідею цього твору Фадєєв взяв із книжки Володимира Лясковського і Михайла Котова «Серця сміливих», виданої 1944 року. Зразу ж після закінчення Другої світової війни він почав писати роман про краснодонську підпільну організацію «Молода гвардія», що діяла на окупованій Німеччиною території. Про передісторію створення «Молодої гвардії» написано в книжці «Легенды Великой Отечественной»:

Перше видання книжки вийшло у світ 1946 року. Фадєєва різко розкритикували за те, що в романі недостатньо яскраво виражено «керівну й напрямну» роль комуністичної партії. У газеті «Правда», органі ЦК КПРС, опубліковано суворі критичні зауваження — фактично від самого Сталіна.

Сам автор пояснював:

Фадєєв врахував ці зауваги, і в 1951 році світ побачила друга редакція роману «Молода гвардія». У ній автор, ґрунтовно переробивши твір, приділив у сюжеті більше уваги керівництву підпільною організацією з боку ВКП (б).

У розмовах з друзями Фадєєв гірко жартував: «Переробляю „Молоду гвардію“ на стару…». Кінокартину «Молода гвардія» знято за першою редакцією, й сфільмувати її заново (теж зазнала певних правок) було набагато складніше, ніж переписати книжку.

До кінця 1980-х років роман «Молода гвардія» сприймали як ідеологічно схвалену партією історію організації, й інше трактування подій було неможливе. Роман входив у навчальну програму шкіл СРСР і був добре знайомий учням у 1950—1980-х роках.

Громадська і політична діяльність

Поштова марка СРСР, 1971 рік.

Багато років Фадєєв керував письменницькими організаціями різного рівня. У 1926-му став одним із організаторів Російської асоціації пролетарських письменників й до 1932-го належав до її керівників та ідеологів. 1932 року він був членом оргкомітету, що заснував Спілку письменників СРСР після ліквідації РАПП. Відтоді він обіймав різні посади у цій спілці. У 1934–1939 роках він заступник голови оргкомітету, з 1939 по 1944 рік — секретар, з 1946 по 1954 рік — генеральний секретар і голова правління, а з 1954 по 1956 рік — секретар правління СП СРСР.

Фадєєв був віце-президент Всесвітньої ради миру (з 1950-го), належав до членів ЦК КПРС (1939–1956). На XX з'їзді КПРС (1956) його обрали кандидатом у члени ЦК КПРС. Був депутатом Верховної ради СРСР 2—4-го скликань (з 1946) та Верховної ради РРФСР 3-го скликання.

У 1942—1944 роках Фадєєв працював головним редактором «Літературної газети», був організатором журналу «Октябрь» і належав до його редколегії.

У роки Другої світової війни Фадєєв був військовим кореспондентом газети «Правда» та Радінформбюро. У січні 1942-го письменник побував на небезпечній ділянці Калінінського фронту, щоб зібрати матеріали для репортажу. 14 січня 1942 року Фадєєв опублікував у газеті «Правда» статтю «Нелюди-руйнівники й люди-творці», де описав свої враження від побаченого на війні.

У нарисі «Боєць» він описав подвиг червоноармійця Якова Падеріна, посмертно удостояного звання Героя Радянського Союзу:

Громадянська позиція. Останні роки

Очолюючи Спілку письменників СРСР, Олександр Фадєєв проводив у життя рішення партії та уряду стосовно своїх колег Михайла Зощенка, Анни Ахматової й Андрія Платонова. У 1946 році, після історичної постанови Жданова, Михайло Зощенко та Анна Ахматова були фактично знищені як літератори. Фадєєв був серед тих, що виконували цей вирок. У 1949-му він став одним з авторів програмної редакційної статті в газеті «Правда» під назвою «Про одну антипатріотичну групу театральних критиків». Ця стаття послужила початком кампанії, яка дістала назву «Боротьба з космополітизмом». Надія Мандельштам, дружина Осипа Мандельштама, писала у своїх спогадах про те, як Фадєєв проливав сльози, прощаючись із її чоловіком, а сам же підписав офіційну вказівку, щоб Мандельштама репресувати.

Але той же Фадєєв у 1948 році клопотав про те, щоб виділити значну суму з фондів Спілки письменників СРСР Михайлові Зощенку, що залишився без копійки. Фадєєв співчував і допомагав багатьом літераторам, що потрапили в опалу влади, — Борисові Пастернаку, Миколі Заболоцькому та Левові Гумільову, кілька разів потайки передавав гроші дружині Андрія Платонова, щоб той міг лікуватися.

Важко переживаючи таке роздвоєння, він потерпав від безсоння й впадав у депресію. В останні роки Фадєєв пристрастився до спиртного та впадав у довгі запої. Проходив курс лікування в санаторії «Барвиха».

Ілля Еренбург писав про нього:

Хрущовської відлиги Фадєєв не сприйняв. У 1956 році з трибуни XX з'їзду КПРС діяльність лідера радянських літераторів Фадєєва жорстко розкритикував Михайло Шолохов. Фадєєва обрали не членом, а лише кандидатом у члени ЦК КПРС. Фадєєва прямо називали одним із винуватців репресій у середовищі радянських письменників.

Після XX з'їзду КПРС у Фадєєва вкрай загострився конфлікт зі своєю совістю. Він зізнавався своєму давньому приятелеві — Юрію Либединському: «Совість мучить. Важко жити, Юро, із закривавленими руками».

Самогубство

Могила Фадєєва на Новодівочому кладовищі.

13 травня 1956 року на своїй дачі в Передєлкіні Олександр Фадєєв наклав на себе руки, вистріливши з револьвера в серце. В офіційному некролозі причиною самогубства вказано алкоголізм:

Насправді за два тижні до смерті Фадєєв кинув пити і, зі слів В'ячеслава Іванова, «приблизно за тиждень до самогубства став готуватися до нього, писав листи різним людям»).

Всупереч останній волі Фадєєва — бути похованим поряд з матір'ю, його поховали на Новодівочому цвинтарі (дільниця № 1).

Передсмертний лист Фадєєва, адресований Центральному комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, вилучили співробітники Комітету державної безпеки СРСР. Цей документ опубліковано вперше лише 1990 року:

Оригінальний текст (рос.)

…Жизнь моя, как писателя, теряет всякий смысл, и я с превеликой радостью, как избавление от этого гнусного существования, где на тебя обрушивается подлость, ложь и клевета, ухожу из жизни. Последняя надежда была хоть сказать это людям, которые правят государством, но в течение уже 3-х лет, несмотря на мои просьбы, меня даже не могут принять[16]. Прошу похоронить меня рядом с матерью моей. — Известия ЦК КПСС. № 10, 1990. С. 147–151. Предсмертное письмо А. А. Фадеева в ЦК КПСС. 13 мая 1956

Дізнавшись про смерть Фадєєва, 13 травня 1956 року Корній Чуковський записав у своєму щоденнику, підвівши риску під життям цього письменника:

Особисте життя

Батьки Фадєєва, фельдшери за професією, за способом життя були професійними революціонерами. Батько — Олександр Іванович Фадєєв (1862—1916), мати — Антоніна Володимирівна Кунц.

Першою дружиною Фадєєва була Валерія Герасимова, другою (з 1936 року) — Ангеліна Степанова, народна артистка СРСР, яка виховала з Фадєєвим двох дітей — Олександра та Михайла. Крім того, 1943 року народилася спільна дочка Фадєєва та Маргарити Алігер — Марія Олександрівна Фадєєва-Макарова-Енценсбергер (покінчила з собою в 1991 році).

Фадєєв і Україна

Фадєєв написав, зокрема, такі пов'язані з Україною статті: «Про національну гордість українців» і «Історичне возз'єднання України з Росією». Українською мовою перекладено його твори «Розгром», «Останній із удеге», «Молода гвардія», «Повість нашої юності».

Нагороди

• Два ордени Леніна (1939, 1951)
• Орден Червоного Прапора
• Сталінська премія першого ступеня (1946) — за роман «Молода гвардія»
• Премія Ленінського комсомолу (1970, посмертно) — за роман «Молода гвардія»

Пам'ять

Файл:Чугуевка, Приморье.jpg

Село Чугуївка, музей Фадєєва.

Файл:Мемориальная доска в память о Фадееве.jpg

Меморіальна дошка на честь Фадєєва. Кімри, будівля готелю «Чайка».

Меморіальна дошка на будівлі пам'ятки культури «Великий сибірський готель» (Башкортостан, Уфа, вулиця Карла Маркса, 14 / вулиця Комуністична, 43), де 12 квітня 1932 року відбувся виступ Олександра Фадєєва

Іменем Фадєєва названі:

• Село Булига-Фадєєво в Чугуївському районі Приморського краю
• Вулиця в Липецьку
• Вулиця в Москві
• Вулиця у Ставрополі
• Вулиця у Твері
• Вулиця у Волгограді
• Вулиця та муніципальна бібліотека художньої і публіцистичної літератури у Владивостоку. Бібліотека ліквідована під час капітального ремонту будівлі 2010 року. Збереглася меморіальна таблиця. Нині в цій будівлі розташований відділ Ощадбанку. Є меморіальна таблиця на адміністративній будівлі ДВФУ (Владивосток, вул. Суханова, 8) — реальному училищі, де навчався Фадєєв
• Вулиця, музей та школа у Чугуївці
• Набережна в Кімрах
• Дитяча бібліотека міста Кімри
• Бібліотека в Сорокиному
• Бібліотека в Сорочинську
• Вулиця в селищі Редкіно Тверської області
• Вулиця в Гомелі
• Вулиця в Краматорську
• Вулиця в Таганрозі
• Вулиця в Уссурійську
• Вулиця в Самарі
• Вулиця в Чебоксарах
• Вулиця в Краснодарі
• Вулиця в місті Усть-Джегута (Карачаєво-Черкесія)

На честь Фадєєва засновані:

• Медаль імені Олександра Фадєєва — її присуджували у 1972—1976 «за написання літературних творів про героїчний подвиг народу на захист Батьківщини, про історію і життя Збройних сил країни»
• Літературна премія імені Олександра Фадєєва — заснована на честь століття від дня народження письменника у 2002 році замість Медалі імені Фадєєва

Бібліографія

• «Против течения» (1924)
• «Разлив» (1924)
• «Разгром» (1926) — екранізація «Юність наших батьків» (1958)
• «Столбовая дорога пролетарской литературы» Л., 1929
• «Последний из Удэге» (не закінчений, 1930—1941)
• «Ленинград в дни блокады» (1944)
• «Молодая гвардия» (1945, 2-га редакція 1951) — екранізація «Молода гвардія» (1948, перероблено в 1964)
• «За тридцать лет» (збірник статей і публіцистики) (1957)
• «Чёрная металлургия» (не закінчений, 1951—1956)
• «Письма 1917—1956» (1957)

Див. також

• Медаль імені Олександра Фадєєва
• Літературна премія імені Олександра Фадєєва

Примітки

1. http://uag.kzn.ru/docs/OPAiKN/pdf/218.pdf
2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
3. За даними з метричної книги 1901 року (міститься в Кімрському краєзнавчому музеї)
4. «Литературная энциклопедия» Т. 11/М.: Худож. лит., 1939. статья «Фадеев Александр Александрович» [ 4 липня 2015 у Wayback Machine.] Посилання від 28.09.2008
5. Наталья Иванова «Личное дело Александра Фадеева» «Знамя», 1998, № 10 [ 17 травня 2014 у Wayback Machine.] Посилання від 28.09.2008
6. . Архів оригіналу за 26 квітня 2005. Процитовано 26 квітня 2005. 
7. Посилання від 28.09.2008
8. Посилання перевірено 11 лютого 2009
9. Устарела ли «Молодая гвардия» Учительская газета № 40/2006-10-03. Посилання перевірено 11.02.2009
10. «Немного истории с картинками», журнал «Октябрь» [ 14 квітня 2014 у Wayback Machine.]. Посилання від 28.09.2008
11. . Посилання від 28.09.2008
12. Эренбург И. «Люди, годы, жизнь». Т. 3. М., 1990. С. 127
13. Не принявший «оттепели» Александр Фадеев [ 17 травня 2014 у Wayback Machine.]. Посилання від 28.09.2008
14. Торчинов В. А., Леонтюк А. «Вокруг Сталина. Историко-биографический справочник». Санкт-Петербург, 2000 [ 10 травня 2013 у Wayback Machine.]. Посилання від 28.09.2008
15. Авдеенко А. «Наказание без преступления». М., 1991. С. 241
16. Чуковский К. И. «Дневник. 1901–1969»: В 2 т.— М.: «ОЛМА-ПРЕСС», «Звездный мир», 2003. — Т. 2: «Дневник. 1930–1969». 13 мая
17. Офіційний некролог [ 10 травня 2013 у Wayback Machine.] Посилання від 28.09.2008
18. Переделкинские прогулки — Академік В'ячеслав Іванов про славетне письменницьке селище в розмові з Аллою Латиніною
19. Альберт Бєляєв згадував: «В 1968 году… секретари ЦК договорились не принимать Твардовского и не отвечать на его письма. Так же решили в ЦК незадолго до самоубийства Александра Фадеева» [1] [ 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
20. . Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 16 травня 2014. 
21. Елькин М. Ю. «Уральские корни писателя А. А. Фадеева». [ 9 березня 2014 у Wayback Machine.] // Уральский родовед. Вып.1. Екатеринбург,1996 р.
22. «Комсомольская правда» від 14.08.2003^{[недоступне посилання з травня 2019]}
23. Фадеев Александр Александрович. БСЭ [ 29 січня 2009 у Wayback Machine.] Посилання від 28.09.2008
24. Литературное краеведение XX века. Тверь, Тверской государственный университет, 2008 р. ISBN 978-5-7609-0479-9
25. Международная литературная премия им. Александра Фадеева. Российская государственная библиотека. Архів оригіналу за 19 квітня 2012. Процитовано 2 березня 2010. 

Посилання

• Фадєєв Олександр Олександрович в бібліотеці Максима Мошкова
• Спогади Євгенії Таратути про Олександра Фадєєва: «Вышло „на правду“» [ 16 січня 2013 у Wayback Machine.]