Середньополі́ський го́вір, також правобере́жнополі́ський го́вір — один з трьох говорів північного наріччя української мови. Поширений на півночі Київської, Житомирської та Рівненської областей. Історична територія поширення говору охоплює у тому числі регіони, які постраждали від Чорнобильської катастрофи («Зона відчуження») і тепер безлюдні.
Відокремлюється від волинських говірок умовною лінією, що проходить на північ від Рівного, Звягеля, по верхів'ю р. Уборті — на північ від Житомира — по правому березі р. Ірші — на північ від Києва до злиття р. Остра з Десною на лівобережжі Дніпра. Західна межа, що розділяє волинське (західне) і середнє Полісся, проходить по лівобережжю Горині, відступаючи від річки на захід, і вздовж Горині піднімається до Прип'яті. Східною межею служить Дніпро. Північна околиця середньополіського говору простягається вздовж українсько-білоруського кордону.
Ареал і межі Редагувати
Діалектологи по-різному виділяють ареал середньополіського говору. На думку одних (Іван Матвіяс) говір охоплює територію більшої північно-східної частини Житомирської і північних правобережних районів Київської області, на думку інших — північні райони Київської (у т. ч. частково лівобережні), Житомирської і Рівненської областей (Никончук Л. В.).
Межі з білоруською мовою Редагувати
Крайні північні говірки середньополіського говору біля кордону з Білоруссю низкою рис поєднуються з північними говірками східнополіського говору та разом з ним становлять наслідок взаємодії українських поліських говірок з говірками білоруської мови. До таких рис, за «Атласом української мови», належать:
- відповідно до загальноукраїнського голосного звука и після м'яких приголосних вимовляється і, а після твердих приголосних звук, середній між и та і;
- вимова голосного і в іменнику дірка (у решті середньополіських говірок ди́рка);
- приголосні звуки перед голосними переднього ряду вимовляються м'яко (зелє́ни, ньі́ва, тьі́хо, сьі́ньі);
- м'яка вимова приголосного з в іменнику зєзю́ля;
- м'яка вимова приголосного р перед голосним і, що походить з давніх ы та і (ріба, трі);
- наявність збірних форм іменників типу сєля́ннє;
- форма 1-ї особи множини теперішнього часу дієслів І дієвідміни на -ом (ми несом);
- уживання слова стрєла в значенні гряділь.
У крайніх північно-східних середньополіських говірках (у межах Київської області) виділяються ще такі особливості:
- приставний звук й у займеннику йон, юн (він),
- форма давального відмінка множини іменників II відміни чоловічого роду на -ом (волом, братом),
- форма місцевого відмінка множини цих же іменників на -ох (на волох, баранох),
- вживання слова гумно в значенні клуня.
Взаємодією з сусідніми говірками білоруської мови зумовлена своєрідність говірок у північно-західній частині середньополіського говору на північ від Олевська і Рокитного, які виділяються такими рисами:
- вимова голосного у на місці давнього ы (бук, муш, ву, вусота, путає), зокрема в префіксі ви- (вутратить, вуйти);
- вимова м'якого приголосного звука з можливим сполученням зі звуком й на місці м'якого в у словах сято, сяти, сьято, сьяти;
- вимова приголосного зь замість д в імені Зьмитро (Дмитро);
- уживання словосполучення іди дому в значенні «іди додому»;
- уживання слів:
Межі зі східнополіським говором Редагувати
Крайні північні говірки середньополіського говору окремими рисами споріднюються з усіма говірками східнополіського говору. Серед таких рис:
- вставний приголосний звук р в іменнику дорщ (дощ)
- форма вказівного займенника се (у решті середньополіських говірок — (о) це).
Внутрішнє членування Редагувати
За «Атласом української мови» в середньополіському говорі виділяється ще група східних говірок приблизно в межах Київської області, які характеризуються такими рисами:
- на місці давнього о в закритому складі вимовляється голосний звук у (вуз, тук, молодуй, глибокуй);
- дієслово іржати вимовляється з початковим и (иржать);
- уживання звукосполучення рй замість м'якого р (порйадок, гарйачий, зорйа, рйасни);
- уживання звукосполучення рй замість твердого р (грйад, рйама);
- уживання конструкції типу у мене болить голова (у решті східнополіських говірок уживається вислів мені болить голова);
- уживання слів:
- милиці — чепіги,
- банька — наперсток у косі,
- селех — селезень,
- лобко — лобач,
- ковеня — кочерга,
- клуня — клуня (у решті середньополіських говірок у цьому значенні вживається слово тік),
- сьок-сьок — вигук-ономатопея, яким кличуть коней.
На думку археологів, приблизно по межі між Житомирською і Київською областями в XI—XII ст. проходила межа між деревлянами і полянами. Можливо, що ця давня етнічна межа якоюсь мірою постає підґрунтям сучасного групування середньополіських говірок.
У крайній західній частині середньополіського говору в межиріччі Горині і Случа «Атлас української мови» відзначає деякі риси, що поєднують відповідні говірки з західнополіськими говірками:
- уживання приставного приголосного г перед голосним о (госінь, гозиро, говес);
- форма родового відмінка множини іменників І відміни на -ей (совей, козей, хворобей);
- форма родового відмінка іменника гроші на -ий (гроший).
У цих самих говірках відзначено перехід звукосполучення шн в чн (тутечній).
Взаємодія між говірками середньополіського і західнополіського говорів на зазначеній території сприймається як сама по собі зрозуміла.
Фонетика Редагувати
Фонологічна різноманітність середньополіського говору, на відміну від південних говірок, стосується головним чином вокалізму, який має переважно семичленну структуру:
з невеликими острівними ареалами, де залишилися дифтонги, та шестичленну структуру:
в якій ê розвинулося на місці о в новозакритих складах після зміни першого компонента дифтонга: порвêг (поріг), стêл і ствêл (стіл), лопухвêв (лопухів), а також з е: с’êм (сім).
Закриті голосні ô та ê мають фонологічний статус і протиставляються відкритим голосним як самостійні фонеми: д’êн’ ‘подінь, (сховай) — д'ен’ (день), пôл'шча (розвідувальні бджоли) — Пóл'шча (Польща).
Середньополіському говору властиві такі фонетичні особливості:
- послідовна нейтралізація в ненаголошеній позиції протиставлень ě, є — е: с’êн'і — сенéй, ос’êн'н'і — óсені; ä (із ę), e — е: с'йáто — свети; сéла — селó; ô (із ō) — ō (із о та ъ): сôк — сóк'і, сом'і — сом; перехід а в є після й: йáловка — йеловчýк ‘підросле теля’.
Морфологія Редагувати
Морфологічні особливості середньополіського говору: у родовому й місцевому відмінку однини та в називному відмінку множини іменників І відміни м'якої і мішаної груп під наголосом виступають континуанти ѣ-закінчення (багáто головн’ê, поломáл'іса тройн’ê), а в ненаголошеній позиції рефлекс -и (немá дóл'і, вôн на пóл'і, мéж'і). Та сама закономірність і в називному відмінку множини іменників чоловічого роду II відміни м'якої і мішаної груп: драгл’ê ‘холодець’, драбцê ‘драбина’, ковал’ê ‘ковалі’ — оплéн'і ‘частина повозки’, дрéгл'і, хлóпціи.
До розмежувальних північних-південних ізоморф належать стягнені форми прикметників чоловічого роду: дóбр'і, си́н'і; форми 2-ї особи однини дієслів наказного способу без -й: б'і ‘бий’; архаїчні форми вищого ступеня прикметників: с'іл'н’êйш'і; відсутність закінчення -ов'і, -ев'і в іменниках чоловічого роду II відміни; відсутність приставного н- в займенниках 3-ї особи. (до йогó, у йейê).
Лексика Редагувати
Діалектна лексика формує острівні ареали, що членують середньополіський говір на кілька говіркових груп: верхньославечанську: мармýл’ ‘наріст на дереві, на тілі’, нáмозкол’ ‘деревна заболонь’; середньоушанську: сýмеж ‘злиття річок’, óкорок ‘відземок деревного стовбура’; верхньоушанську: грýшина ‘крушина’, чередá ‘черінь грибів’; говіркову групу біля злиття річок Уші, Норині і Жерева: кул'бáка ‘наріст на дереві’, гнилýша ‘трясовина’; жеревську: шалгýн ‘плетений кошик’, сýноздка ‘поперечна глиця борони’, середньоубортську: брикýн ‘пуголовок’, бамбул’áка ‘наріст на дереві’; іршанську: чвáковина ‘драговина’, лути́ц'а ‘сосна, багата смолою’ та ін. Ця лексика найчастіше відома на невеликій території.
Історія виділення і дослідження Редагувати
Середньополіський говір осібно та в контексті всього північного наріччя вивчали Т. В. Назарова, М. Никончук, В. М. Михайленко, Всеволод Ганцов, В. М. Пащенко, В. М. Куриленко та інші. У окремих ділянках: словотвір досліджувала Л. В. Дика, лексику і фразеологію — Г. М. Доброльожа, В. М. Куриленко, обрядову лексику в етнолінгвістичному та лінгвогеографічному аспектах — В. Конобродська, П. Ф. Романюк та інші.
Виникнення Редагувати
За М. В. Никончуком, виділення груп говірок у межах середньополіського говору пов'язане з давніми етнічними групуваннями на цій території та є залишком особливостей родо-племінних говорів. Проте наведені вище риси окремих груп середньополіських говірок указують на виникнення їх унаслідок пізніх, уже українських діалектотворчих процесів та українсько-білоруських міжмовних взаємин. Загалом же архаїчний середньополіський говір, очевидно, походить від мови східнослов'янських племінних об'єднань полян і деревлян.
Примітки Редагувати
- Особливості мови на Житомирщині - izhytomyryanyn.com (укр.). 25 березня 2022. Процитовано 25 березня 2022.
- Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори / І. Г. Матвіяс. — К. : Наук. думка, 1990. — стор. 51
- Л. В. Никончук. Середньополіський говір // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Динаміка середньонаддніпрянсько-поліського діалектного суміжжя у світлі ізофон [Текст]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Михайленко Владислав Миколайович ; НАН України, Інститут української мови. — К., 2002. — 415 арк. — арк.174-193.
- Характеристика поліських дифтонгів і шляхи їх фонетичного розвитку [Текст] / В. Ганцов. — К. : [б.в.], 1923
- Поліська макросистема діалектних мікросистем української мови [Текст]: хрестоматія з метод. рек. для практ. занять з укр. діалектології, етнолінгвістики, етнографії та фольклору / В. М. Пащенко, В. М. Бережняк ; Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин: НДУ, 2005
- До ареалогії та стратиграфії північних (поліських) говорів [Текст] / В. М. Куриленко; Глухівський держ. педагогічний ін-т ім. С. М. Сергєєва-Ценського. — Глухів: РВВ ГДПІ, 2001
- Суфіксальний словотвір іменника в говірках полісько-середньонаддніпрянського порубіжжя [Текст]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Дика Людмила Василівна; НАН України, Інститут української мови. — К., 2003. — 385 арк.
- Ідеографія і генезис поліських антропогностичних порівнянь [Текст]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Доброльожа Галина Миронівна ; Житомирський держ. педагогічний ін-т ім. І. Я. Франка. — Житомир, 1997. — 191 л.
- Атлас лексики тваринництва у поліських діалектах [Текст] / В. М. Куриленко; відп. ред. П. Ю. Гриценко ; НАН України, Інститут української мови, Глухівський держ. педагогічний ун-т. Кафедра української мови. — Глухів: РВВ ГДПУ, 2004. — 260 с.: карти. — Бібліогр.: с. 260.
- Вербальний компонент традиційного поховального обряду в поліських говорах [Текст]: дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Конобродська Валентина Лаврентіївна ; Житомирський держ. педагогічний ун-т ім. Івана Франка. — Житомир, 1999. — 673 л.
- Валентина Конобродська. Поліський поховальний і поминальні обряди. Т. 1: Етнолінгвістичні студії. — Житомир, 2007. — 356 с.
Література Редагувати
- Л. В. Никончук. Середньополіський говір // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Назарова Т. В. Некоторые особенности вокализма украинских правобережнополесских говоров. // Полесье. М., 1968;
- Никончук М. В. Матеріали до лексичного атласу української мови. (Правобережне Полісся). К., 1979;
- Атлас української мови т. 1. К., 1984;
- Назарова Т. В. Лінгвістичний атлас Нижньої Прип'яті. К., 1985;
- Никончук М. В., Никончук О. М. Ендемічна лексика Житомирщини. Житомир, 1989;
- Никончук М. Лексичний атлас правобережного Полісся. К. — Житомир, 1994.
- Лисенко П. С. Словник діалектної лексики Середнього і Східного Полісся. — К., 1961.
- Лисенко П. С. Словник поліських говорів. — К., 1974.