Олевськ Оле вськ місто в Україні на Житомирському Поліссі адміністративний центр ої міської громади Житомирської області

Назву міста пов'язують з іменем Овруцького князя Олега Святославовича, який жив і князював наприкінці X століття. Під час свого князівства Олег Древлянський заснував Олегове городище, яке згодом для скорочення почали називати Олегськ, а потім для спрощення вимови — Олевськ.

Історія Редагувати

За археологічними дослідженнями територія сучасного Олевська була заселена ще у IV тисячолітті до нашої ери, про що свідчать крем'яні знаряддя праці доби неоліту. Неподалік міста було досліджено 17 поховань і два кургани Есривської культури. Як історична пам'ятка є давньоруське городище та курганний могильник розташований в північно-східній частині Олевська.

Одне з найдавніших поселень Волині, що розташоване в басейні р. Уборть. За історичними документами Олевськ вперше згадується в 1488 році.

Князь Олег Святославич загинув у 977 році і саме в цей період в літописі згадується Олевськ, тому і заснування Олевська пов'язують з цією датою. За припущенням авторитетних українських істориків, Овруч, Коростень і Олевськ за князювання Олега Святославовича утворювали своєрідний трикутник в межах Древлянської землі. За свідченням окремих дослідників Волині, незважаючи на те, що Олевськ був віддалений від Овруча (столиці князівства) на 120 верст, в Олевську був великий палац Олега, отже він міг бути резиденцією князя, і саме при житті Олега, місту могла бути дана назва Олегеск.

Після розорення татарами Києва у 1240 році Древлянська земля стала притулком утікачів з Придніпров'я, оскільки татари дуже боялися заболоченого і вкритого непрохідними хащами Полісся. Тому Надуборття стало тоді густонаселеним краєм.

Пізніше замок було побудовано в Олевську.

Після Люблінської унії 1569 року Олевськ у складі Правобережної України потрапить під владу Речі Посполитої. Довгий час ним володіли руські шляхтичі Немиричі (зокрема, дідичами були Йосиф Немирич — київський земський суддя, його син Матвій), які нещадно^{[джерело?]} експлуатували селян. Враховуючи те, що в Олевську панувала шляхта, то вона нав'язувала католицтво^{[джерело?]}. Тут було збудовано і діяв греко-католицький монастир.

Проте більшість населення сповідувала православ'я. Про це свідчить спорудження у 1596 році Свято-Миколаївського храму в Олевську, який і зараз діє і відноситься до пам'яток архітектури України.

1641 року король Речі Посполитої Владислав IV Ваза надав Олевську магдебурзьке право, дозволив провадити щотижневі торги та дві ярмарки на рік.

Тяжке соціальне гноблення примушували селян підійматися на боротьбу за свої права. Вони взяли активну участь у визвольній війні українського народу 1648–1657 рр.

У 1648 році вони вбили власника міста О. Немирича, створили в Олевську сотню і в її складі громили загони шляхетського війська Речі Посполитої.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року Олевськ залишився в складі Речі Посполитої. В 1793 році у складі Правобережної України був окупований Російською імперією.

1796 року Олевськ став волосним центром Овруцького повіту Волинської губернії. У 1798 році тут налічувалося 70 дворів та 472 мешканців. Населення в основному було хліборобами.

Від 1831 року Олевськ належав до державних маєтностей. З підприємств діяли лише 2 винокурні. Лікувальних закладів не було. Діяло училище на 14 місць при кармелітському монастирі.

Після скасування кріпацтва, відповідно до указу 1863 р. жителям Олевська були відведені наділи майже непридатної для обробітку землі. Після реформи в Олевську було збудовано 3 тартаки, 2 смолокурні, каменоломня, 2 млини.

Як відомо, шляхта володіла Олевськом ще з XVI століття, і не припиняли свого володіння навіть тоді, коли Олевськ знаходився у складі Росії.

Розвиток промисловості спричинив зростанню містечка. Якщо у 1866 році в ньому налічувалося 160 дворів і 1477 жителів, то у 1889 році відповідно 262 двори та близько 2000 жителів.

Станом на 1885 рік у колишньому державному містечку, центрі Олевської волості Овруцького повіту Волинської губернії, мешкало 606 осіб, налічувалось 94 дворових господарства, існували православна церква, костел, католицька каплиця, 2 юдейських молитовних будинки, школа, 6 заїжджих двори, 3 крамниці й 2 млини, відбувалось 4 ярмарки на рік.

Особливо швидко почало розвиватися містечко після 1903 року, коли була прокладена залізнична колія Київ-Ковель. Через рік відкрилася поштова станція та поштово-телеграфне відділення. З 1909 року почало діяти підприємство, де виготовляли господарський посуд. Відкривали нові тартаки, каменоломні, смолокурні. Масово велися лісорозробки. На той час в Олевську налічувалося близько 100 крамничок.

Про соціальний розвиток містечка місцеві влада не піклувалася, тому на початку 1900 років на 2 тисячі населення працювала лише одна лікарня на 10 ліжок, медичну допомогу надавав один лікар.

З навчальних закладів в Олевську діяло двокласне сільське училище, у якому навчалося близько 200 дітей.

Школа не мала свого власного приміщення.

Перша світова війна погіршила становище і внесла розруху.

Створений волоський земельний наділ (1915—1917 років).

Період УНР Редагувати

У січні 1918 року, Олевськ без єдиного пострілу, був звільнений від залишків російської окупаційної армії (в яких домінували пробільшовицькі антиукраїнські настрої), українським полком ім. Костя Гордієнка, що українізувавшись на російсько-німецькому фронті Першої Світової війни, повертався до Києва, на чолі з Всеволодом Петрівим. На той час в Олевську вже діяв Український Комітет, на чолі якого стояв працівник залізниці українець, але в комітет входили й представники єврейського населення Олевська, один яких обіймав посаду секретаря комітету. 13 січня 1918 року, з дозволу Всеволода Петріва Олевський Український Комітет сформував місцеву міліцію, отримавши із запасів полку ім. Костя Гордієнка зброї та амуніції на 50 ополченців, для захисту громадян міста, від мародерів з числа дезертирів російської армії що тисячами проходили в той час через Олевськ, тікаючи з фронтів. З 15 січня 1918 року в Олевську з'явився представник Центральної Ради, за підписом Миколи Ковалевського, який почав формування Вільного Козацтва, з місцевого населення.

Вокзал станції Олевськ

Радянський період Редагувати

За умовами Ризького миру від 18 березня 1921 року, Олевськ потрапляє під московсько-більшовицьку окупацію.

Наприкінці 1922 р. виникло споживче товариство, а через рік ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі). Відновив роботу порцеляновий завод, шкіряний завод. Відкрилася районна електростанція.

У лютому 1923 року відкрився сільбуд (сільський клуб). Діяли клуб порцелянового заводу, кінотеатр, 6 невеличких бібліотек.

1932 р. організовано машинно-тракторну станцію, що мала 32 трактори, 3 авта і 22 пр. плуги та інший сільськогосподарський інвентар. Реконструйовано порцеляновий завод, на якому працювало 500 робітників. Пізніше вступили в дію меблева фабрика та лісопильний завод.

Внаслідок Голодомору 1932—1933 за архівними документами, у районі загинуло 650 чол., на сьогодні встановлено імена 294 чол.

Восени 1936 року Олевськ відвідав один з організаторів Голодомору 1932-33 рр. секретар ЦК КП(Б)У Павло Постишев. За його ініціативою у 1937—1938 роках було побудовано районний будинок культури, який діє і нині, крім цього діяв кінотеатр, клуби і бібліотеки.

У 1938 році було побудовано нову дільничну лікарню на 40 місць, поліклініку.

Олевська Республіка Редагувати

3 21 серпня по 15 листопада 1941 року Олевськ був столицею «Олевської республіки», що підпорядковувалась Уряду УНР в екзилі. У цей період міську раду Олевська очолював Борис Симонович.

Під час Другої світової війни німецький гарнізон у містечку налічував 300 німців і козаків.

Період відновлення Української державності Редагувати

Статус міста з 2003 року (постанова Верховної Ради України № 829-IV від 22.05.2003 року).

25 грудня 2011 року міська рада Олевська перейменувала вулиці міста, які мали імена радянських вождів, назвавши їх на честь видатних фігур українського націоналістичного і патріотичного руху. Були перейменовані вулиці й провулки Павла Постишева, Станіслава Косіора, Григорія Петровського, Михайла Калініна, Григорія Котовського. Замість них з'явилися назви Олени Теліги, Олега Ольжича, Гетьмана Виговського, Олексія Опанасюка, Героїв Крут, 20-річчя Незалежності України, Юрія Тютюнника.

Промисловість Редагувати

Є харчова промисловість (Хлібзавод, маслозавод), Олевський завод тракторних нормалей тощо.

Олевський завод електротехнічної порцеляни;
Дочірнє підприємство «Олевськторф» ДП «Житомирторф»;
ДП «Олевське лісове господарство»;
ДП «Олевський лісгосп АПК».

Культура Редагувати

Пам'ятка архітектури державного значення:

Свято-Миколаївська церква (мур.) (1596)

Населення Редагувати

За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 6 781 особу, з них українців — 3 387, росіян — 352, німців — 41, євреїв — 2 858, поляків — 88, інших — 55.

Чисельність населення Редагувати

1959	1979	1989	2001	2016	2022
7943	11 770	12 323	10 896	10 339	10 032

Розподіл населення за рідною мовою (2001) Редагувати

українська мова	російська
96,92 %	2,79 %

Відомі особи Редагувати

Гайченя Микола Борисович (1978—2015) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, почесний громадянин Олевська (посмертно)
Немирич Йосиф Карл — пан на Олевську та Сновидовичах
Овчинникова Люсьєна Іванівна (1931—1999) — радянська артистка театру і кіно, заслужена артистка РРФСР (1973)
Пилипчук Володимир Григорович (1960) — український учений у галузі політології і права, доктор юридичних наук, професор, академік.
Поташник Семен Ізраїльович (1930) — професор, голова правління ВАТ «Укргідроенерго», Герой України (2002).
Симонович Борис Олександрович (1903—1985) — український громадський та політичний діяч

Зображення Редагувати

Див. також Редагувати

217420 Олевськ — астероїд, названий на честь міста.
Олевська телевежа
Листопад 2021 року — для зручності туристів, з метою надання їм інформації про історію Олевська, здійснення супроводу до визначних місць, пам’яток культури, природних заповідників та унікальних садиб створено комунальне підприємство “Туристично-інформаційний центр” Олевської міської ради по вул. Богдана Хмельницького, 4.

Примітки Редагувати

https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_%D0%A1huselnist.pdf
↑ . resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 3 вересня 2020. Процитовано 23 травня 2021.
Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [ 13 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 3. — S. 358. (пол.)
Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир: «Полісся», 2008. — с.579. Процитовано 16 січня 2023.
Олійник Ю. В., Завальнюк О. М. Нацистський окупаційний режим в генеральній окрузі "Волинь-Поділля" (1941–1944 рр.) / Міжнародна громадська організація "Міжнародний фонд "Взаєморозуміння і толерантність"; Державний архів Хмельницької області; Кам янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. — Хмельницький : Поліграфіст-2, 2012. — С. 43. — ISBN 978-966-1502-55-9.
. Архів оригіналу за 20 березня 2014. Процитовано 4 січня 2012.
Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська). Процитовано 17 березня 2023.
Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej. — Poznań : Jarosław Leitgeber: nakładem autora, 1880. — S. 139. (пол.)
. zhytomyr-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 24 листопада 2021. Процитовано 24 листопада 2021.

Джерела та література Редагувати

Д. С. Вирський. Олевськ [ 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 561. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Олевськ

сайт Олевська [ 5 листопада 2013 у Wayback Machine.]
Облікова картка на сайті Верховної Ради^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Спомини з часів української революції (1917—1921) [ 23 листопада 2010 у Wayback Machine.]
Олевська на www.ukrainaincognita.com (вебпроект «Україна Інкоґніта») [ 4 листопада 2010 у Wayback Machine.]
Олевськ — Інформаційно-пізнавальний сайт | Житомирська область у складі УРСР [ 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973. — 727 с.)
Банк даних Державної служби статистики України [ 31 липня 2014 у Wayback Machine.](укр.)
Cities & towns of Ukraine [ 19 квітня 2012 у Wayback Machine.](англ.)(укр.)

[1] ttps://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_%D0%A1huselnist.pdf

[:0-2] . resource.history.org.ua. Архів оригіналу за 3 вересня 2020. Процитовано 23 травня 2021.

[3] Niesiecki K. Korona Polska przy Złotey Wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… [ 13 грудня 2014 у Wayback Machine.] — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1743. — T. 3. — S. 358. (пол.)

[4] Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)

[5] Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир: «Полісся», 2008. — с.579. Процитовано 16 січня 2023.

[Олійник_Завальнюк-6] Олійник Ю. В., Завальнюк О. М. Нацистський окупаційний режим в генеральній окрузі "Волинь-Поділля" (1941–1944 рр.) / Міжнародна громадська організація "Міжнародний фонд "Взаєморозуміння і толерантність"; Державний архів Хмельницької області; Кам янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка. — Хмельницький : Поліграфіст-2, 2012. — С. 43. — ISBN 978-966-1502-55-9.

[7] . Архів оригіналу за 20 березня 2014. Процитовано 4 січня 2012.

[8] Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська). Процитовано 17 березня 2023.

[9] Żychliński T. Złota księga szlachty polskiej. — Poznań : Jarosław Leitgeber: nakładem autora, 1880. — S. 139. (пол.)

[10] . zhytomyr-future.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 24 листопада 2021. Процитовано 24 листопада 2021.