Множина мовознавство У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Множина значення Множина лат numerus pluralis

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Множина (значення).

Множина́ (лат. numerus pluralis, або просто pluralis) — в мовознавстві форма числа. У більшості сучасних індоєвропейських мов множина протиставляється однині.

Класифікація Редагувати

У категорії множині виділяють так складові:

дистрибутивна множина (pluralis distributivus) — означає багато предметів (лист — листи, брат — брати, прут — прути);
збірна множина (pluralis collectivus) — виражає сукупність однакових предметів (лист — листя, брат — браття, прут — пруття).

На думку радянського лінгвіста О. С. Ахманової, складових поняття множинності чотири: дистрибутивна множина (означає багато предметів, мислимих окремо); приблизна множина (вживається при неточній вказанні на кількість предметів, явищ); родова множина (позначає даний рід чи клас предметів); збірна множина (виражає сукупність однакових предметів).

Більшість імен має як форми однини, так і форми множини, проте, існує певна кількість іменників, вживаних тільки в множині (pluralia tantum), а також іменників, що не мають множини (singularia tantum).

Характеристика Редагувати

Множина протиставляється однині, а також двоїні (у мовах, де існує ця граматична категорія). У першому разі форма множини означає, що предметів більше одного, у другому — що більше двох (у мовах з рідкісною категорією троїни — більше трьох).

Етикет Редагувати

У багатьох мовах у всіх стилях мовлення є нормативним шанобливе використання щодо осіб форм множини замість однини: Ви, мамо, відпочивайте…; Батько працювали…; Ви, пане Президенте…. Таке шанобливе звертання у формі 2-ї особи множини прийняте в українській, французькій, литовській мовах та багатьох інших. У деяких мовах замість форм 2-ї особи вживають форми 3-ї особи множини, наприклад, у німецькій. У сучасній англійській мові форма множини 2-ї особи навіть витіснила форму однини (you замість thou), остання сприймається як архаїзм.

Українська мова Редагувати

Історія Редагувати

В іменників чоловічого роду з давньою основою на *-ŏ називний відмінок множини чоловічого роду мав закінчення *i у твердому і м'якому варіантах (дав.-рус. городи, ворози, друзи, брати, дуси, мѫжи, отьци, вълци, краи). Закінчення множини *i походить від ранньопраслов'янського дифтонга *oi̯. На це вказують дані інших індоєвропейських мов: ранньо-прасл. *v^ьl̥koi̯ («вовки») — лит. vilkai, грец. λΰκοι і лат. lupi < *lupoi («вовки»). Після монофтонгізації *oi̯ і переходу його в *i, відбулася зміна *g > *z, *k > *c, *x > *s відповідно до закону другої палаталізації (*drugoi̯ > *drugi > *drudzi > *druzi; *v^ьl̥koi̯ > *v^ьl̥ki > *v^ьl̥ci; *duxoi̯ > *duxi > *dusi). Зараз давню форму з палаталізованим приголосним зберігає лише слово друзі — від друзи, що пізніше набуло форми друзѣ, уподібнившись формам знахідного множини іменників м'якої групи (отьцѣ, мужѣ, конѣ, краѣ). У решти слів цього типу в староукраїнський період форми називного були витіснені формами знахідного відмінка, де палаталізації не відбувалося (укр. внуки, вороги — від дав.-рус. внукы, ворогы).

В іменників з основою на *-ŭ називний множини мав закінчення *-ove (дав.-рус. домове, медове, садове, сынове), яке походить від праіндоєвропейського закінчення *-owes/-ewes і має паралелі в інших індоєвропейських мовах: лит. sūnūs («сини»), де слов'янському *v відповідає ū, хеттськ. pankawēš («зібрання», «збори»), санскр. sūnavaḥ («сини»).

Іменники з основою на *-ĭ утворювали множину за допомогою закінчення *-ьje (дав.-рус. гостиѥ, пѫтиѥ, гѫсиѥ, звѣриѥ, ночиѥ, костиѥ), яке походить від праіндоєвропейського *-eyes, пор. прасл. *gostьje і гот. gasteis («гості»), лат. hostēs («вороги»).

В іменників з основою на *n називний множини мав закінчення *e (дав.-рус. дьне, камене, степене), з основою на *-r — закінчення *i (дав.-рус. матери, дъчери).

Нечисленні іменники з основою на *-ū (дав.-рус. букы, любы, цьркы, коты, моркы, тыкы, хорѫгы) мали закінчення множини *-ъve (дав.-рус. букъве, любъве, цьркъве, котъве, моркъве, тыкъве, хорѫгъве). До цього типу відмінювання колись належали і слова кров і брова, чиї праслов'янські форми множини відновлюють як *krъve, *brъve. Потім цей тип відмінювання зник і зараз любов і кров утворюють множину за зразком іменників з основою на *-ĭ (любові, крові), а решта — за зразком іменників з основою на *-a (брови, букви, церкви, кітви, моркви, тикви, хоругви).

Надалі, парадигм різних типів відмінювання, правила утворення множини змінилися. Іменники з основою *-ĭ уподібнилися іменникам з основою на *-r і тепер утворюють ІІІ-тю відміну (укр. матері, гості, гуси, кури, звірі, путі, ночі). В іменників з основами на *-o, *-ŭ і *n форми називного витіснені формами знахідного (суч. укр. городи, вороги, доми, сади, сини, дні, камені, степені), лише в одиничних випадках збереглися форми називного (суч. укр. друзі).

Форма кличного відмінка множини сватове є архаїчною формою множини сват (відмінювалося за типом на *-ŭ), форма панове за походженням є оригінальною формою множини польського слова пан (пол. panowie), що теж відмінюється за типом іменників з основою на *-ŭ (у польській мові деякі іменники чоловічого роду зберігають досі це закінчення множини), а форма називного множини пани — утворення на українському мовному ґрунті за зразком інших іменників на *-ŭ. Форма братове, що іноді вживається поряд з браття у значенні збірного іменника і кличного множини, виникла за аналогією з панове і сватове, бо слово брат питомо належало до типу з основою на *-o і не могло мати в множині закінчення -ове.

	Тип на *-ā	Тип на *-ŏ	Тип на *-ŭ	Тип на *-ĭ	Тип на *-ū	Тип на приголосний
	Твердий варіант	М'який варіант	Тип на *-ŭ	Тип на *-ĭ	Тип на *-ū	Твердий варіант	М'який варіант	Підтип на *-n	Підтип на *-r	Підтип на *-s	Підтип на *-nt
Називний	рыбы, рукы	землѣ, кънѧгынѣ	городи, села	отьци, кони, поля	сынове, медове	гости (гостьѥ), пути (путьѥ)	букъве, цьркъве	камене, дьне	матере (матери)	словеса	ягнѧта
Родовий	рыбъ, рукъ	земль, кънѧгынь	городъ, селъ	отьць, конь, поль	сыновъ, медовъ	гостьи, путьи	букъвъ, цьркъвъ	каменъ, дьнъ	матеръ (материи)	словесъ	ягнѧтъ
Давальний	рыбамъ, рукамъ	землямъ, кънѧгынямъ	городомъ, селомъ	отьцемъ, конемъ, полѥмъ	сынъмъ, медъмъ	гостьмъ, путьмъ	букъвамъ, цьркъвамъ	каменьмъ, дьньмъ	матерьмъ	словесьмъ	ягнѧтьмъ
Знахідний	рыбы, рукы	земли, кънѧгыни	городы, села	отьцѣ, конѣ, поля	сыны, меды	гости, пути	букъвы, цьркъвы	камени, дьни	матери (матере)	словеса	ягнѧта
Орудний	рыбами, руками	землями, кънѧгынями	городы, селы	отьци, кони, поли	сынъми, медъми	гостьми, путьми	букъвами, цьркъвами	каменьми, дьньми	матерьми	словесы	ягнѧты
Місцевий	рыбахъ, рукахъ	земляхъ, кънѧгыняхъ	городѣхъ, селѣхъ	отьцихъ, конихъ, полихъ	сынъхъ, медъхъ	гостьхъ, путьхъ	букъвахъ, цьркъвахъ	каменьхъ, дьньхъ	матерьхъ	словесьхъ	ягнѧтьхъ

Прикметники в називному множини мають закінчення -і. Аналогічні закінчення вони мали у праслов'янській і давньоруській мовах (дав.-рус. нови, добри, хоробри), але в цьому разі рефлексом давнього закінчення мав бути звук [ɪ] (и). Наявність -і можна пояснити поширеною в староукраїнській заміною давнього и на ѣ, яке могло відбутися під впливом форм двоїни жіночого та середнього роду або форм знахідного множини чоловічого роду м'якого варіанта (дав.-рус. новѣ, добрѣ, хоробрѣ).

Сучасні форми множини очі та уші є за походженням формами двоїни, що витіснили давню множину очеса та ушеса. Очевидно, двоїною можна вважати й слово двері: з огляду на найвність прикінцевого -і (із ѣ), а також форми орудного відмінка дверима.

Прикметники в праслов'янській і давньоруській мовах мали окремі форми множини для чоловічого, жіночого і середнього родів (див. докладніше «Історія прикметника в українській мові»).

Див. також: Історія українського відмінка

Сучасність Редагувати

В українській мові множина іменників здебільшого означає невизначену кількість однорідних предметів (сестри, столи, озера).

Число дієслів, прикметників, порядкових числівників, займенників залежить від числа слів (найчастіше іменників), з якими вони узгоджені (чорні автомобілі, ці веселі двоє).

Див. також: Pluralia tantum ‎

Є ціла група іменників, що вживаються тільки в множині (лат. pluralia tantum). Вони охоплюють кілька семантичних груп. Найголовнішими серед них є такі:

назви будівель, їх частин, споруд — сіни, ворота, сходи, двері;
назви предметів упряжі, засобів пересування — шори, наритники, сани, бігуни;
назви знарядь праці і предметів домашнього вжитку — граблі, вила, ваги, триноги, ночви;
назви парних предметів і парних частин тіла — окуляри, ножиці, кліщі, терези, лещата, лапки, в'язи, груди;
назви музичних інструментів: цимбали, гусла;
назви одягу і взуття: штани, труси, бриджі, бутси, панталони;
назви маси, речовини, матеріалу, продуктів харчування — хімікалії, парфуми, помиї, дрова, вершки, дріжджі, прянощі, консерви, макарони;
назви залишків речовини чи матеріалу — висівки, вичіски, недоїдки;
назви відрізків часу, свят, традиційно-побутових обрядів та дій, що повторюються — сутінки, будні, канікули, іменини, роковини, заручини, зажинки, обжинки, переговори, перегони;
назви сукупності предметів зі значенням збірності — надра, гроші, фінанси, джунглі, хащі, люди;
назви ігор — шахи, скраклі, городки, піжмурки;
назви дій і процесів — посиденьки, витребеньки, відвідини, дебати, хвастощі, пустощі;
назви на позначення почуттів, емоцій, станів — радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі, труднощі, ревнощі, скупощі, мудрощі, ласощі;
власні географічні назви — Альпи, Афіни, Суми, Черкаси, Карпати, Дарданелли.

Форми множини деяких іменників мають додаткові значення:

берег (річки, моря) — береги (краї аркуша)
вінце (елемент зрубу) — вінця (краї посуду)
гріш (дрібна монета) — гроші (платіжний засіб)
грудь (молочна залоза) — груди (частина тулуба)
папір (матеріал) — папери (документи)
поле (ділянка) — поля (краї аркуша, криси)
рід (родичі) — роди (пологи)
свобода (воля) — свободи (громадянські права)
хор (колектив) — хори (галерея)

У різних значеннях вживаються також слова лік і ліки, але вони являють собою випадок омонімії, оскільки пов'язані з різними за походженням словами: перше — з «лічити», друге — з «лікувати».

Множина і збірні іменники
У деяких випадках форми множини можуть бути замінені формами однини збірних іменників:

брати — браття
гілки — гілля
камені — каміння
корені — коріння
листки — листя

Іменники середнього роду мають у називному і знахідному відмінках однини закінчення -а або -я (-й-а). Наприклад, озеро-озера, море-моря. Ця особливість простежується не тільки у слов'янських, але й в інших індоєвропейських мовах, наприклад, лат. scutum («щит») — scuta («щити»), argumentum («довід») — argumenta («доводи»), planum («площина») — plana («площини»), datum («дане») — data («дані»); дав.-гр. φαινόμενον («явище», «феномен») — φαινόμενα («явища», «феномени»), ἄροτρον («плуг», «рало») — ἄροτρᾰ («плуги», «рала»).
Іменники чоловічого роду 2-ї відміни із закінченням -ин утворюють множину заміною його на -и (боярин — бояри, громадянин — громадяни). В архаїчному мовленні замість -и вживається -е (бояре, гусаре).
Іменники дитина і людина утворюють множину заміною закінчення -ина на -и, у слові дитина також змінюється голосний кореня (діти, люди).
Іменники IV-ї відміни утворюють множину за допомогою суфіксів-нарощень -ен, -ат (імена, племена, ягнята), а іменники ІІ-ї відміни небо і чудо — за допомогою нарощення -ес (небеса, чудеса). Цей спосіб утворення множини походить від праслов'янського типу відмінювання на основи *-s, *-n, *-nt. За допомогою нарощення утворювали колись множину й такі слова, як слово, коло, тіло. Надалі всі слова з основою на *-s стали змінюватися за відмінками і числами аналогічно іменникам середнього роду з основою на *-o, від цього способу утворення множини залишилися такі релікти, як форми множини небеса, чудеса, а також прикметники тілесний і словесний (від тілеса і словеса). Іменник коло теж став утворювати множину за зразком слів на *-o (кола), але часто вживана стара форма множини колеса, зробивши нарощення -ес частиною кореня, «переосмислила» цю форму як множину від нового слова колесо.

Особливості

Деякі іменники чоловічого роду 2-ї відміни мають у називному відмінку множини паралельні закінчення -и та -а: ву́са — ву́си, рукави́ — рука́ва (це є реліктом форм двоїни). У слів ґрунти́, вівси́ і хліби́ у ролі збірних іменників можуть вживатися паралельні форми ґрунта́, вівса́, хліба́. Іменник та́то утворює у множині тільки форму та́ти.
Слова курка і гуска можуть мати дві форми множини: курки́, гу́ски і гу́си, ку́ри. Перша форма вживається у вужчому значенні, щодо самиць, друга є загальнішою назвою і позначає всіх птахів даного виду незалежно від статі. Походження останніх форм теж інше: кури — множина від застарілого куря («курка»), гуси — множина від гусь («гуска», в українській це слово жіночого роду).
Слова радощі, молодощі, гордощі, жалощі, веселощі тощо є за походженням формами множини слів радість, молодість, гордість, жалість, веселість.

Множина в інших мовах Редагувати

Латинська Редагувати

У латинській мові закінчення множини визначається типом відмінювання. В іменників і прикметників І-ї відміни називний множини утворюється аналогічно родовому однини, доданням закінчення -e (що походить з давнішого *-i): causa («причина») — causae («причини»), nauta («моряк») — nautae («моряки»), formula («формула») — formulae («формули»), regula nova («нове правило») — regulae novae («нові правила»). У сучасному латинському читанні сполучення ae вимовляється як монофтонг [e]. Іменники і прикметники ІІ-ї відміни утворюють множину доданням до основи закінчення -i, яке також збігається із закінченням родового множини і має таке саме походження, що й праслов'янське *-i — з дифтонга *oi̯. Наприклад, lupus («вовк») — lupi («вовки»), amicus («друг») — amici («друзі»), rex novus («новий цар») — reges novi («нові царі»). У ІІІ-й і V-й відмінах іменники чоловічого і жіночого роду мають закінчення -es, IV-й — -us. Іменники і прикметники середнього роду мають у називному множини закінчення -a: scutum («щит») — scuta («щити»), argumentum («довід») — argumenta («доводи»), cornu («ріг») — corna («роги»), datum («дане») — data («дані»), oppidum novum («нове поселення») — oppida nova («нові поселення»), os parietale («тім'яна кістка») — ossa parietalia («тім'яні кістки»).

Характерною особливістю латинських іменників чоловічого і жіночого родів є те, що у знахідному відмінку множини вони всі мають закінчення -s. В іменників середнього роду форми знахідного і множини, і однини збігаються з називним і закінчуються на -a. Інша особливість полягає в тому, що форми латинських давального і відкладного відмінків збігаються в множині у всіх родів: у І-й і ІІ-й відмінах вони мають закінчення -is, у III-й і IV-й — -ibus, у V-й — -ebus.

Англійська Редагувати

У сучасній англійській більшість слів утворюють множину за допомогою закінчення -s/-es. Існує низка слів з архаїчним утворенням множини: чергуванням голосних кореня, яке має ще прагерманське походження. Наприклад, goose — geese, foot — feet, mouse — mice, ox — oxen, man — men, woman — women та деякі інші. Фонетичні зміни у давньоанглійській мові привели до відпадіння давніх закінчень і перебудови кореневих голосних: прагерм. *fōts («нога») — *fōtiz («ноги»), прагерм. *mūs («миша») — *mūsiz («миші») > дав.-англ. fōt — fēt, mūs — mȳs, сучасні англ. foot — feet, mouse — mice. У діалектах явище іррегулярного утворення множини спостерігають частіше: так, для слів bee («бджола»), cow («корова»), eye («око»), house («будинок») у деяких регіонах Великої Британії та Ірландії трапляються архаїчні форми множини been, kine, eyen, housen.

В англійській мові існує значна кількість латинізмів і грецизмів, що утворюють множину за правилами латинської і давньогрецької граматики. Наприклад, alga («водорість») — algae («водорості»), labium («статева губа») — labia («статеві губи»), axis («вісь») — axes («осі»), phenomenon («явище», «феномен») — phenomena («явища», «феномени»). Втім, зараз спостерігають тенденцію до заміни цих екзотичних закінчень звичайними англійськими -s/-es: наприклад, для слова formula («формула») допускаються форми множини formulae і formulas. Деякі з латинських і грецьких запозичень вживані лише у формі множини: data («дані» — множина від лат. datum), paraphernalia («приладдя», «обладнання» — множина від paraphernalium).

Деякі іменники мають однакові форми однини і множини, перша відрізняється від другої лише наявністю невизначеного артикля: an aircraft («літак») — aircraft («літаки»), a fish («риба») — fish («риби», «риба» як збірне), a sheep («вівця») — sheep («вівці»).

Див. також Редагувати

Коментарі Редагувати

Виняток становить слово око (а також іноді вухо), де форма очі (вуші) є за походженням колишньою формою двоїни

Примітки Редагувати

↑ Українська мова (морфологія): Теоретичний блок. Навчальний посібник для студентів І курсу, які навчаються за напрямом підготовки 6.020303 – Філологія (кредитно-модульна система) / Нар. укр. акад., [каф. українознавства; авт.-упоряд. Г. В. Купрікова. — Харків : Видавництво НУА, 2015. — С. 18.
. Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 30 квітня 2017.
Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
Латинский язык. Учебник для факультетов иностанных языков педагогических институтов. / Под общ. редакцией В. Н. Ярхо и В. И. Лободы. — М. : Просвещение, 1969. (рос.)

Джерела та література Редагувати

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 7., К., К., 1982, стор. 54
Категорія числа іменника // Граматика/Підручник з сучасної української мови на сайті «Віртуальна Русь» [ 14 травня 2008 у Wayback Machine.]

Посилання Редагувати

Множина // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 57.

[2] Виняток становить слово око (а також іноді вухо), де форма очі (вуші) є за походженням колишньою формою двоїни

[Українська_мова-1] Українська мова (морфологія): Теоретичний блок. Навчальний посібник для студентів І курсу, які навчаються за напрямом підготовки 6.020303 – Філологія (кредитно-модульна система) / Нар. укр. акад., [каф. українознавства; авт.-упоряд. Г. В. Купрікова. — Харків : Видавництво НУА, 2015. — С. 18.

[3] . Архів оригіналу за 14 лютого 2017. Процитовано 30 квітня 2017.

[4] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.

[5] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

[6] Латинский язык. Учебник для факультетов иностанных языков педагогических институтов. / Под общ. редакцией В. Н. Ярхо и В. И. Лободы. — М. : Просвещение, 1969. (рос.)