Корова́й — великий круглий пухкий хліб із прикрасами з тіста. Зазвичай випікають на весілля або на якісь інші урочистості та свята, виконує святкові та обрядові функції.
| Походження | Київська Русь |
|---|---|
| Необхідні компоненти | борошно пшеничне |
|
Етимологія Редагувати
Загальноприйнятої етимології не має. Висунуто кілька версій походження слова «коровай» (прасл. *korvajь). Основна розглядає його як споріднене з корова (прасл. *korva) і пов'язує переважно з весільним обрядом (весільний пиріг символізував родючість). На користь цієї версії існують такі доводи:
- російське діалектне значення лексеми корова — «наречена»;
- біл. яловіца, що окрім «яловиця», також має значення «коровай» (оскільки бик символізував нареченого, корова мала бути символом нареченої; коровай був чарівним засобом для плодючості)
- назви тварин часто вживаються щодо виробів з тіста (укр. гуска, бичок, козуля, рос. коровушка — «різдвяне печиво з прикрасами», пол. gąska, byczek).
Юрій Откупщиков відкидав припущення про зв'язок з *korva, виводячи назву хліба від кореня *kor- («різати», «краяти») і припускаючи первісне значення «відкраяний шматок» (пор. рос. діал. коротай — «короткий каптан»). Менш переконливе зіставлення з коров'як («коров'ячий гній»). Інші малоймовірні версії вважають спорідненими такі слова в інших індоєвропейських мовах, як дав.-інд. carúṣ («жертовний хліб»), чи лат. curvus («кривий, опуклий»), чи грец. κορωνός («кривий»), дав.-інд. cárvati («розжовує»).
Обрядовість Редагувати
Термін «коровай» був поширеним не лише в Україні, а й на всіх слов'янських землях. Українці на відміну від інших народів терміном «коровай» у минулому позначали лише обрядовий хліб. Це зазвичай була висока кругла паляниця, оздоблена квітами, шишками та пташками з тіста. За давньою традицією, якщо дівчина йшла заміж «нечесною» (втратила цноту до шлюбу), то коровай на її весілля не випікали взагалі.
В Україні коровай готують на весілля, при цьому дотримуючись певних обрядових правил. Весільні короваї готують заміжні жінки тільки тоді, коли дівчина виходить заміж.
В Україні коровай на весіллі присипали сиром, а подекуди й клали під коровай «тридев'ять вареників із сиром…». У зв'язку з цим звичаєм стоїть, мабуть, і весільна пісня, що в ній зять порівнюється із сиром:
Ой, сиру ж мій, сиру, білий ти мій сиру; Ой зятю ж, мій зятю да милий же ти сину…
За призначенням умовно виокремлюють такі види весільного хліба:
- хліб для сватання
- печиво/«шишки», яке випікали для запрошення гостей і обдаровування «коровайниць»
- хліб для благословення, вітання молодих
- коровай для обдаровування родин наречених і дружок молодої
- хліб для обміну між сім'ями молодих як символ поєднання двох родин і його різновид — хліб для «викупу» молодої
- весільне печиво лише для батьків молодих
- хліб для освячення ложа молодих.
На значній території (західні та південно-східні області) весільний хліб мав вигляд деревця чи гілочок із відповідними назвами: «коровай», «гільце», «теремок», «дивень», «дивування», «ріжки» тощо.
Микола Сумцов пише, що коровай — священний хліб, який має велике ритуальне значення і, без сумніву, жертовний характер. Як стверджують науковці та дослідники історії виникнення коровайництва, зокрема волиняни Віктор і Зоряна Давидюки, еволюція короваю від тваринної жертви, до короваю — жертви рослинної, вказує на різні епохи розвитку людської спільноти на Волині: мисливці — скотарі — хлібороби. А якщо це жертва, то й ставлення до неї особливе.
Прикрашають складними візерунками з тіста і гілочкою калини, якій з язичницьких часів приписують містичні властивості і яка є символом кохання. Коровай вважався символом щастя і достатку. Коровай виносять на вишитому рушнику. Чим пишніший вдавався випечений коровай, тим щасливіше і багатше життя чекає молодят, які скуштували коровай. Коровай випікали багатошаровим, і ділив його хресний батько нареченого або нареченої. Верхівку віддавали молодим, середню частину — гостям, а низ, в який часто запікають монети, — музикантам. Разом зі шматочком короваю молоді ділилися з гостями своїм щастям. Гості у відповідь дякували нареченому й нареченій подарунками.
Згідно з українським звичаєм, дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю — короваєм, який виносять на вишитому рушнику.
Коровай також використовують на похоронах. Його кладуть на кришку труни, а на цвинтарі роздають рідним.
У популярній культурі Редагувати
- «Коровай» — пісня гурту «Брати Гадюкіни» (альбом «Ми — хлопці з Бандерштадта»).
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Коровай // Словник української мови : у 20 т. — К. : Наукова думка, 2010—2022.
- Коровай // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Коровай // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
- Ю. В. Откупщиков. Словообразование и этимология // К истокам слова. Рассказы о науке этимологии. — М. : Авалон, 2005.
- ↑ Боряк О. О. УКРАЇНА, ДЕРЖАВА: ОБРЯДИ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ: Шлюбний ритуал: Коровайний обряд // Енциклопедія історії України: Україна—Українці. Кн. 1 / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2018. — 608 с. — С. 344—345.
- Мізін К. І. Аксіологічна фразеологія крізь призму соціолінгвістичного моніторингу // Лінгвістика Збірник наукових праць — 2008. — № 1
- Сир // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1786. — 1000 екз.
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Коровай |
- Доцяк В. С. Українська кухня: Технологія приготування страв. — К.: Вища шк., 1995. — 550 с.
- Коровай // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 723—727. — 1000 екз.
- Весільний коровай [ 21 лютого 2013 у Wayback Machine.]
Бібліографія Редагувати
- Наталія М. З коровая починається сім'я. // Газ. «Нове життя», 6 серпня 2011 р., — с. 6.
- Сумцов Н. Ф. Народный быт и обряды [ 30 червня 2018 у Wayback Machine.] / Сост., предисл., примеч. А. Д. Каплина — М.: Институт русской цивилизации, 2014. — 688 с.
| Це незавершена стаття про їжу та напої. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |