Ковила́ волоси́ста, або ти́рса (Stipa capillata) — багаторічна рослина родини тонконогових, поширений степовий злак. Занесена до Червоної книги України, Червоних книг декількох суб'єктів Російської Федерації, Червоних списків Польщі, Німеччини, Чехії. Декоративна та кормова культура.
| Ковила волосиста | |
|---|---|
| Плоди ковили волосистої зі звивистими остюками | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Однодольні (Monocotyledon) |
| Клада: | Комелініди (Commelinids) |
| Порядок: | Тонконогоцвіті (Poales) |
| Родина: | Злакові (Poaceae) |
| Підродина: | Мітлицевидні (Pooideae) |
| Рід: | Ковила (Stipa) |
| Вид: | Ковила волосиста (S. capillata) |
| Біноміальна назва | |
| Stipa capillata L., 1762 |
Етимологія Редагувати
Слово ковила походить прасл. *kovylь, пов'язаного з *kovati («кувати», первісно — «бити», «рубати»), тобто «те, що рубають, косять».
Назва тирса, очевидно, пов'язана з діалектною назвою стоколосу польового дирза (від лит. dirsė) і не має стосунку до «тирса».
Опис Редагувати
Трав'яниста рослина 30-100 см заввишки, утворює щільні дернини. Стебла численні, тонкі, міцні, голі. Листки вузьколінійні, обгортають стебла, всередині запушені, зовні голі.
Суцвіття — багатоколоскова, стиснута, вузька волоть 10-25 см завдовжки. Колоскові луски майже однакові, довгасто-загострені, з трьома жилками, нижня квіткова луска із запушеною мозолистою основою. Остюк слабо- або гостро-шорсткий, злегка звивистий, двічі колінчасто-зігнутий, 13-23 см завдовжки. Єдина в Україні ковила, остюк у якої не пірчастий, а волосоподібний.
Плід — зернівка.
Число хромосом 2n = 44.
Екологія Редагувати
Типовими місцями зростання цього виду є степи, кам'янисті схили, негусті зарості чагарників, рідше — узлісся і галявини. Рослина морозо- та посухостійка, світлолюбна, віддає перевагу плодючим ґрунтам, багатим на карбонати.
Фенологічно відростає цей злак пізніше, ніж пірчасті види, розвивається поволі. Розмножується насінням.
Квітне у липні-серпні, в середземноморських популяціях цвітіння відбувається в травні-червні. Цвітіння припадає на час літньої спеки, коли більшість степових рослин уже утворила насіння і засохла. Викидаючи суцвіття, прикрашені довгими волосоподібними остюками, тирса надає степу блідо-зеленого кольору. В подальшому остюки допомагають зрілому насінню переноситися вітром і «загвинчуватися» в землю. Плодоносить у серпні-вересні. Нерідко сухі стебла з насінням, що не встигло вивільнитися, зберігаються усю зиму до наступного вегетаційного сезону.
Поширення Редагувати
Ареал виду охоплює Південну Європу, Малу і Центральну Азію, південь Сибіру, Монголію, передгір'я Гімалаїв. Окремі популяції розпорошені і в Середній Європі, де вони займають найбільш сухі і прогріті місця. В Україні розповсюджений досить широко по лісостепових і степових районах, звичайний в Криму, іноді трапляється на півдні Полісся і в Прикарпатті. В передгір'ях підіймається до висоти 1000 м над рівнем моря.
Значення і статус виду Редагувати
До цвітіння тирса — чудовий корм для худоби, особливо для коней і овець; сіно, скошене в цей час, має добрі поживні якості. Після достигання плодів тирси пасовища стають небезпечними для овець, бо плоди заплутуються у вовні, вкручуються в шкіру, завдаючи болю тваринам і наносячи їм рани; ушкоджують вони й ротову порожнину худоби.
Завдяки здатності утворювати щільні дернини, ковила волосиста може затримувати часточки ґрунту і захищати його поверхню від розмивання. В місцях масового зростання її можна розглядати як протиерозійну і ґрунтотворну рослину. Крім того, її суцвіття збирають для сухих букетів, а в Іспанії інколи роблять з них віники.
Хоча в цілому популяції цього злаку численні, вони можуть швидко скорочуватись при надмірному випасанні худоби, оранці, терасуванні і залісненні схилів. Вид охороняється у наступних заповідниках і національних парках: «Асканія-Нова», «Святі Гори», «Подільські Товтри», "Кременецькі гори" , «Медобори», «Єланецький Степ», Канівському, Азово-Сиваському, Опуцькому, Казантипському, Кримському, Луганському, Українському степовому, Дунайському, Чорноморському. Ковилу волосисту культивують у ботанічних садах Донецька, Кривого Рога, Києва.
Синоніми Редагувати
|
|
Джерела Редагувати
- ↑ The Plant List. [ 15 Травня 2019 у Wayback Machine.](англ.)
- Red list of plants and fungi in Poland. Czerwona lista roślin i grzybów Polski. Zbigniew Mirek, Kazimierz Zarzycki, Władysław Wojewoda, Zbigniew Szeląg (red.). Kraków: Instytut Botaniki im. W. Szafera, Polska Akademia Nauk, 2006.(пол.)
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
- Дирза // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
Посилання Редагувати
- Ковила волосиста [ 7 Жовтня 2014 у Wayback Machine.] у Червоній книзі України. — Переглянуто 20 грудня 2014.