www.wikidata.uk-ua.nina.az

Антіохійське князівство Князівство Антіохії лат Principatus Antiochiae фр Principauté d Antioche італ Principato d Antio

Антіохійське князівство

Князівство Антіохії
лат. Principatus Antiochiae
фр. Principauté d'Antioche
італ. Principato d'Antiochia
1098 – 1268

Герб

Держави хрестоносців на Сході у 1140 році


Столиця Антіохія
Мова(и) Латина, старофранцузька, італійська, арабська, грецька
Релігія Католицизм, грецьке православ'я, сирійське православ'я, іслам, юдаїзм
Форма правління Монархія
Князь
 - 1098–1111 Боемунд I
 - 1111–1130 Боемунд II
 - 1136–1149 Раймунд де Пуатьє
 - 1153–1160 Рено де Шатільйон
 - 1163–1201 Боемунд III
 - 1201–1216, 1219–1233 Боемунд IV
 - 1233–1251 Боемунд V
 - 1251–1268 Боемунд VI
Історія
 - Завоювання Антіохії хрестоносцями 1098
 - Об'єднання з графством Триполі 1207
 - Завоювання Антіохії Бейбарсом 1268
 - Смерть Боемунда VII, титулярного князя Антіохії 1287
Спадкоємність
← Фатимідський халіфат
Мамлюки →
Сьогодні є частиною  Туреччина
 Сирія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Антіохійське князівство
Облога хрестоносцями Антіохії у 1097–1098 роках

Князівство Антіохії (лат. Principatus Antiochiae, фр. Principauté d'Antioche, італ. Principato d'Antiochia) — друга з християнських держав, заснованих хрестоносцями під час 1-го хрестового походу на території сучасних Сирії й Туреччини. Державу було засновано 1098 року після завоювання хрестоносцями Антіохії Боемундом I Тарентським. 1268 року Антіохія була завойована мамлюкським султаном Бейбарсом і припинила існування як незалежна держава, однак титул «князь Антіохії» продовжували носити графи Триполі до його завоювання 1287 року.

На початку XII століття князівство перебувало у васальній залежності від Візантії, а з 1119 року — від Єрусалимського королівства. До складу князівства входила територія, що розташовувалась між середземноморським узбережжям сучасної Сирії та річкою Євфрат, на початку XII століття до його складу входила також Кілікія (південно-східна частина сучасної Туреччини й північно-західна частина Сирії). Князь Антіохії був сюзереном графства Едеси (до 1144 року), а з 1163 року — графства Триполі, з яким 1207 року Антіохія була об'єднана Боемундом IV.

Заснування Редагувати

Поки Балдуїн Булонський і Танкред Тарентський перебували в Кілікії та Месопотамії, де Балдуїн заснував Едеське графство, решта хрестоносців продовжували наступ на південь і 21 жовтня 1097 року під проводом Боемунда Тарентського взяли в облогу Антіохію. Місто, товсті стіни якого були надійно укріплені чотирма сотнями веж, виявилось справді неприступним, та облога тривала всю зиму 1098 року.. Потім до таборів хрестоносців прийшли хвороби та голод. Становище християн було настільки відчайдушним, що за свідченням очевидців-хроністів, вони були змушені пустити на м'ясо власних коней. Існують записи про те, що іноді справа доходила до канібалізму, й голодні воїни поїдали тіла своїх померлих товаришів.

Зрештою Боемунд знайшов вихід. Він підмовив воїна з гарнізону Антіохії, колишнього християнина на ім'я Фіруз відчинити міську браму, й 3 червня 1098 року, за 8 місяців після початку облоги, хрестоносці увійшли до Антіохії. Кілька днів у місті тривала кривава бійня, а за чотири дні до стін Антіохії прибула мусульманська армія під проводом мосульського атабека Кербогі та в свою чергу взяла в облогу місто. Імператор Візантії Олексій Комнін збирався спочатку надати хрестоносцям допомогу, проте, почувши, ніби мусульмани відбили місто, розвернув війська назад.

Різня в Антіохії (малюнок Доре)

Атаку мусульман вдалось відбити тільки завдяки диву. Після того, як за пророцтвом марсельського ченця П'єра Бартелемі у церкві Святого Петра було знайдено спис, яким нібито було проколото ребро розіп'ятого Ісуса, хрестоносців, виснажених багатьма місяцями безрезультатної облоги, охопило таке завзяття, що навіть змусили Кербогу тікати й перебили значну частину його армії. Далі почались суперечки про те, кому дістанеться право керувати містом, і зрештою князем Антіохії став Боемунд Тарентський.

Рання історія Редагувати

Князь Боемунд 1101 року потрапив у полон до сельджуцького еміра Сіваса Газі та перебував у полоні два роки. У цей час князівством керував його племінник Танкред. За три роки останній значно розширив кордони князівства, скориставшись суперечками серед мусульман, захопивши візантійські міста Латакію й Тарсус. Боемунд повернувся з полону 1103, але за два роки, після поразки при Харрані, відбув до Італії набирати нову армію, та знову призначив Танкреда регентом Антіохії. Повернувшись із новими силами на Схід, Боемунд 1107 року напав на Візантію, проте зазнав поразки та був змушений наступного року укласти з Олексієм Комніном принизливу Девольську угоду, відповідно до якої він визнавав себе васалом Візантії, а після його смерті князівство мало відійти до останньої. Невдовзі Боемунд знову вирушив до Італії, залишивши керувати державою Танкреда, де й помер 1111 року.

Після смерті Боемунда Візантійська імперія зажадала виконати умови угоди, але Танкред Тарентський за підтримки графа Триполі й короля Єрусалиму відповів відмовою. Фактично Танкред був єдиним з лідерів 1-го хрестового походу, хто не присягав повернути завойовані землі Візантії (хоч ніхто з тих, хто присягнув, все одно не дотримався свого слова). Після його смерті 1112 року князівство успадкував Боемунд II, син Боемунда Тарентського та Констанції, дочки французького короля Філіпа I. Оскільки юному князю було на той момент лише три роки, регентом Антіохії був призначений родич Танкреда, Рожер Салернський, який 1113 року успішно відбив напад сельджуків.

28 червня 1119 року Рожер загинув у битві на Кривавому полі, й Антіохія стала васальним князівством Єрусалимського королівства під регентством Балдуїна II. Боемунд II 1126 у віці вісімнадцяти років одружився з дочкою єрусалимського короля, Алісою де Бурк. Він правив Антіохією упродовж коротких чотирьох років, а по його смерті князівство успадкувала його чотирирічна дочка Констанція. Деякий час регентом Антіохії знову був Балдуїн II, проте 1131 року він помер, і влада перейшла до його дочки Мелісанди та її чоловіка Фулька Анжуйського. 1136 року спадкоємиця Антіохії Констанція у віці лише десяти років була видана заміж за Раймунда де Пуатьє, який був утричі старшим за свою юну дружину.

Подібно до своїх попередників Раймунд робив спроби продовжити експансію на території візантійської провінції Кілікії. Однак цього разу йому вчинив серйозний опір імператор Візантії Іоанн II Комнін, який 1137 року змусив Раймунда скласти йому присягу вірності. Однак ця клятва залишилась формальною. 1142 року Іоанн помер, так і не здійснивши своїх планів з відвоювання захоплених хрестоносцями земель.

Антіохія під сюзеренітетом Візантії Редагувати

Під час 2-го хрестового походу, невдовзі після падіння Едеси (1144) Антіохія була атакована армією атабека Алеппо Нур ад-Діна Махмуда, в результаті чого були втрачені східні території князівства. Після загибелі Раймунда де Пуатьє 1149 року в битві при Інабі, регентом князівства на час, поки вдова Констанція не вийшла 1153 року заміж за Рено де Шатільйона, був єрусалимський король Балдуїн III. Рено 1158 року уклав із візантійським імператором Мануїлом I мирну угоду, відповідно до якої Антіохія ставала васальною територією Візантії та зобов'язувалась постачати воїнів для служби у візантійських військах. І хоча ця угода ставила хрестоносців у не зовсім вигідне становище, припускалось, що дружба з могутньою Візантією захистить князівство від нападу Нур ад-Діна.

1160 року Рено де Шатільйон потрапив у полон до мусульман (він залишався у руках невірних упродовж шістнадцяти років, так ніколи й не повернувшись до Антіохії, й регентом князівства став патріарх Антіохії Емері Лімозький. 24 грудня 1161 року візантійський імператор Мануїл I, бажаючи після смерті дружини одружитись з однією з дочок християнських правителів, узяв за дружину дочку Констанції Марію. До того часу син Констанції сягнув повноліття та заявив матері про свої права на престол. Констанція не захотіла поступатись владою та 1163 року звернулась по допомогу до Кілікії, однак жителі Антіохії збунтувались, вигнали Констанцію, а Боемунд III став князем. 1164 року під час битви при Харимі Боемунд потрапив у полон до Нуреддіна, після чого кордон між Антіохією та Алеппо перемістився до річки Оронт. Після того як 1165 року за Боемунда було сплачено величезний викуп, він повернувся до Антіохії та невдовзі одружився з однією з племінниць Мануїла I.

Після смерті Мануїла I 1180 року союз Антіохії та Візантії, який упродовж двадцяти років надійно захищав території князівства від вторгнення мусульман, розпався. Тим не менше Антіохія за допомогою італійського флоту пережила напад Саладіна на Єрусалимське королівство (1187). Князівство Антіохія — так само як і графство Триполі — не брало участі у 3-му хрестовому поході й зіткнулось із ним тільки непрямо, коли 1190 року до міста прийшли рештки армії Фрідріха Барбаросси, щоб поховати тіло великого короля.

1201 року Боемунд III помер. Право спадкування престолу почали оскаржувати його син граф Триполі, якого також звали Боемунд, та онук Раймунд Рупен, за матір'ю, вірменською принцесою Алісою, який був онуком короля Кілікії Левона II. 1207 року Боемунд зрештою був проголошений князем Антіохії під іменем Боемунда IV та правив князівством до своєї смерті 1233 року (з трирічною перервою з 1216 до 1219 року, коли влада перебувала в руках Раймунда Рупена). Боемунду спадкував син Боемунд V, одна з визначних постатей 5-го, 6-го та 7-го хрестових походів.

Падіння князівства Редагувати

1254 року Боемунд VI, син Боемунда V, одружився з вірменською принцесою Сибіллою, поклавши край конфліктам між двома державами. Тим не менше і Антіохія, і Кілікія переживали останні дні свого існування. У конфлікті, що спалахнув між мамлюками та монголами, обидві християнські держави підтримували останніх, тому, після поразки військ хана Хулагу в битві при Айн-Джалуті (1260), Антіохія потрапила під загрозу нападу мамлюкського султана Бейбарса. Ця загроза втілилась у реальність 1268 року, коли Бейбарс узяв Антіохію та підкорив собі північні території Сирії. Через 23 роки впала Акра, й держави хрестоносців на Сході припинили своє існування. Титул князя Антіохії більше не підтримувався правами на території та відійшов до королів Кіпру. Періодично титул надавали як нагороду молодшим нащадкам королівських родин.

Географія та населення Редагувати

Князівство Антіохія було третім за величиною у порівнянні з іншими державами хрестоносців у Леванті (йому поступалось тільки графство Триполі). Князівство займало північно-східне узбережжя Середземного моря, межуючи з Кілікійським царством і графством Едеським на півночі та з графством Триполі на півдні. У XIII столітті його населення становило близько 30 000 чоловік та складалось переважно з православних греків та вірменів. Окрім того, за межами міста існувала певна кількість мусульманських громад. Переважна більшість хрестоносців, що оселились в Антіохії, були родом з Нормандії та південної Італії.

Правителі Антіохії Редагувати

Примітки Редагувати

  1. Стефан Блуаський. Лист до дружини Аделі з-під Антіохії
  2. Раймунд Ажильський. Захоплення Антіохії хрестоносцями.
  3. ↑ Рішар Жан: Латинсько-Єрусалимське королівство. С. 41—43
  4. Oldenbourg, Zoé. The Crusades. — New York: Pantheon Books, 1949. — 128. p.
  5. ↑ Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.
  6. ↑ Антіохійське князівство. Православна енциклопедія. Архів оригіналу за 26 січня 2012. Процитовано 26 квітня 2013. 
  7. Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907., Боемунд I
  8. Усама ібн Мункиз. Книга настанови. Книга друга
  9. ↑ Рішар Жан: Латинсько-Єрусалимське королівство|63—66
  10. Успенський Ф. І. Розділ VI. Комніни // Історія Візантійської імперії. — С. 147—148.
  11. Рішар Жан: Латинсько-Єрусалимське королівство. Стор. 69—70
  12. Успенський Ф. І. Розділ VI. Комніни // Історія Візантійської імперії. — С. 201.
  13. ↑ Oldenbourg, Zoé. The Crusades. — New York: Pantheon Books, 1949. — 363—364. p.
  14. Рішар Жан: Латинсько-Єрусалимське королівство. Стор. 235
  15. ↑ Дж. Райлі-Сміт. Історія хрестових походів. — М : Крон-Пресс, 1998. — ISBN 5-232-00859-5.
  16. Grousset, René. L'Empire du Levant, Histoire de la Question d'Orient. — Payot, 1949. — 648 с. — ISBN 2-228-12530-X.
  17. Вільгельм Тірський. Історія діянь у заморських землях.

Література Редагувати

  • Grousset, René. L'Empire du Levant, Histoire de la Question d'Orient. — Paris : Payot, 1949. — 648 с. — ISBN 2-228-12530-X.
  • Заборов. Історія хрестових походів у документах і матеріалах. — М : Высшая школа, 1977. — 272 с. — 20 000 прим.
    • Раймунд Ажильський. Захоплення Антіохії хрестоносцями // Історія хрестових походів у документах і матеріалах. — М : Высшая школа, 1977.
  • Рішар Жан: Латинсько-Єрусалимське королівство
  • Успенський Ф. І. Історія Візантійської імперії: Розділ VI. Комніни; Розділ VII. Розділ імперії; Розділ VIII. Ласкарі й Палеологи. Східне питання. — М : Мысль, 1997. — 829 с. — 7 000 прим. — ISBN 5-244-00882-X.
  • Дж. Райлі-Сміт. Історія хрестових походів. — М : Крон-Пресс, 1998. — ISBN 5-232-00859-5.
  • Grousset, René. L'Empire du Levant, Histoire de la Question d'Orient. — Paris : Payot, 1949. — 648 с. — ISBN 2-228-12530-X.
  • Oldenbourg, Zoé. The Crusades. — New York : Pantheon Books, 1949. — 363-364 с. — ISBN 1-56619-769-4.

Посилання Редагувати

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Knyazivstvo Antiohiyi lat Principatus Antiochiae fr Principaute d Antioche ital Principato d Antiochia1098 1268GerbDerzhavi hrestonosciv na Shodi u 1140 rociStolicya AntiohiyaMova i Latina starofrancuzka italijska arabska greckaReligiya Katolicizm grecke pravoslav ya sirijske pravoslav ya islam yudayizmForma pravlinnya MonarhiyaKnyaz 1098 1111 Boemund I 1111 1130 Boemund II 1136 1149 Rajmund de Puatye 1153 1160 Reno de Shatiljon 1163 1201 Boemund III 1201 1216 1219 1233 Boemund IV 1233 1251 Boemund V 1251 1268 Boemund VIIstoriya Zavoyuvannya Antiohiyi hrestonoscyami 1098 Ob yednannya z grafstvom Tripoli 1207 Zavoyuvannya Antiohiyi Bejbarsom 1268 Smert Boemunda VII titulyarnogo knyazya Antiohiyi 1287Spadkoyemnist Fatimidskij halifatMamlyuki Sogodni ye chastinoyu Turechchina SiriyaVikishovishe maye multimedijni daniza temoyu Antiohijske knyazivstvoObloga hrestonoscyami Antiohiyi u 1097 1098 rokahKnyazivstvo Antiohiyi lat Principatus Antiochiae fr Principaute d Antioche ital Principato d Antiochia druga z hristiyanskih derzhav zasnovanih hrestonoscyami pid chas 1 go hrestovogo pohodu na teritoriyi suchasnih Siriyi j Turechchini Derzhavu bulo zasnovano 1098 roku pislya zavoyuvannya hrestonoscyami Antiohiyi Boemundom I Tarentskim 1268 roku Antiohiya bula zavojovana mamlyukskim sultanom Bejbarsom i pripinila isnuvannya yak nezalezhna derzhava odnak titul knyaz Antiohiyi prodovzhuvali nositi grafi Tripoli do jogo zavoyuvannya 1287 roku Na pochatku XII stolittya knyazivstvo perebuvalo u vasalnij zalezhnosti vid Vizantiyi a z 1119 roku vid Yerusalimskogo korolivstva Do skladu knyazivstva vhodila teritoriya sho roztashovuvalas mizh seredzemnomorskim uzberezhzhyam suchasnoyi Siriyi ta richkoyu Yevfrat na pochatku XII stolittya do jogo skladu vhodila takozh Kilikiya pivdenno shidna chastina suchasnoyi Turechchini j pivnichno zahidna chastina Siriyi Knyaz Antiohiyi buv syuzerenom grafstva Edesi do 1144 roku a z 1163 roku grafstva Tripoli z yakim 1207 roku Antiohiya bula ob yednana Boemundom IV Zmist 1 Zasnuvannya 2 Rannya istoriya 3 Antiohiya pid syuzerenitetom Vizantiyi 4 Padinnya knyazivstva 5 Geografiya ta naselennya 6 Praviteli Antiohiyi 7 Primitki 8 Literatura 9 PosilannyaZasnuvannya RedaguvatiPoki Balduyin Bulonskij i Tankred Tarentskij perebuvali v Kilikiyi ta Mesopotamiyi de Balduyin zasnuvav Edeske grafstvo reshta hrestonosciv prodovzhuvali nastup na pivden i 21 zhovtnya 1097 roku pid provodom Boemunda Tarentskogo vzyali v oblogu Antiohiyu Misto tovsti stini yakogo buli nadijno ukripleni chotirma sotnyami vezh viyavilos spravdi nepristupnim ta obloga trivala vsyu zimu 1098 roku 1 Potim do taboriv hrestonosciv prijshli hvorobi ta golod Stanovishe hristiyan bulo nastilki vidchajdushnim sho za svidchennyam ochevidciv hronistiv voni buli zmusheni pustiti na m yaso vlasnih konej Isnuyut zapisi pro te sho inodi sprava dohodila do kanibalizmu j golodni voyini poyidali tila svoyih pomerlih tovarishiv 2 Zreshtoyu Boemund znajshov vihid Vin pidmoviv voyina z garnizonu Antiohiyi kolishnogo hristiyanina na im ya Firuz vidchiniti misku bramu j 3 chervnya 1098 roku za 8 misyaciv pislya pochatku oblogi hrestonosci uvijshli do Antiohiyi Kilka dniv u misti trivala krivava bijnya a za chotiri dni do stin Antiohiyi pribula musulmanska armiya pid provodom mosulskogo atabeka Kerbogi ta v svoyu chergu vzyala v oblogu misto Imperator Vizantiyi Oleksij Komnin zbiravsya spochatku nadati hrestonoscyam dopomogu prote pochuvshi nibi musulmani vidbili misto rozvernuv vijska nazad 3 nbsp Riznya v Antiohiyi malyunok Dore Ataku musulman vdalos vidbiti tilki zavdyaki divu Pislya togo yak za proroctvom marselskogo chencya P yera Bartelemi u cerkvi Svyatogo Petra bulo znajdeno spis yakim nibito bulo prokoloto rebro rozip yatogo Isusa hrestonosciv visnazhenih bagatma misyacyami bezrezultatnoyi oblogi ohopilo take zavzyattya sho navit zmusili Kerbogu tikati j perebili znachnu chastinu jogo armiyi Dali pochalis superechki pro te komu distanetsya pravo keruvati mistom i zreshtoyu knyazem Antiohiyi stav Boemund Tarentskij 3 Rannya istoriya RedaguvatiKnyaz Boemund 1101 roku potrapiv u polon do seldzhuckogo emira Sivasa Gazi ta perebuvav u poloni dva roki U cej chas knyazivstvom keruvav jogo pleminnik Tankred Za tri roki ostannij znachno rozshiriv kordoni knyazivstva skoristavshis superechkami sered musulman zahopivshi vizantijski mista Latakiyu j Tarsus Boemund povernuvsya z polonu 1103 ale za dva roki pislya porazki pri Harrani vidbuv do Italiyi nabirati novu armiyu ta znovu priznachiv Tankreda regentom Antiohiyi 4 Povernuvshis iz novimi silami na Shid Boemund 1107 roku napav na Vizantiyu prote zaznav porazki ta buv zmushenij nastupnogo roku uklasti z Oleksiyem Komninom prinizlivu Devolsku ugodu 5 vidpovidno do yakoyi vin viznavav sebe vasalom Vizantiyi a pislya jogo smerti knyazivstvo malo vidijti do ostannoyi 6 Nevdovzi Boemund znovu virushiv do Italiyi zalishivshi keruvati derzhavoyu Tankreda de j pomer 1111 roku 7 Pislya smerti Boemunda Vizantijska imperiya zazhadala vikonati umovi ugodi ale Tankred Tarentskij za pidtrimki grafa Tripoli j korolya Yerusalimu vidpoviv vidmovoyu Faktichno Tankred buv yedinim z lideriv 1 go hrestovogo pohodu hto ne prisyagav povernuti zavojovani zemli Vizantiyi hoch nihto z tih hto prisyagnuv vse odno ne dotrimavsya svogo slova 5 Pislya jogo smerti 1112 roku knyazivstvo uspadkuvav Boemund II sin Boemunda Tarentskogo ta Konstanciyi dochki francuzkogo korolya Filipa I Oskilki yunomu knyazyu bulo na toj moment lishe tri roki regentom Antiohiyi buv priznachenij rodich Tankreda Rozher Salernskij yakij 1113 roku uspishno vidbiv napad seldzhukiv 28 chervnya 1119 roku Rozher zaginuv u bitvi na Krivavomu poli 8 j Antiohiya stala vasalnim knyazivstvom Yerusalimskogo korolivstva pid regentstvom Balduyina II Boemund II 1126 u vici visimnadcyati rokiv odruzhivsya z dochkoyu yerusalimskogo korolya Alisoyu de Burk Vin praviv Antiohiyeyu uprodovzh korotkih chotiroh rokiv a po jogo smerti knyazivstvo uspadkuvala jogo chotiririchna dochka Konstanciya Deyakij chas regentom Antiohiyi znovu buv Balduyin II prote 1131 roku vin pomer i vlada perejshla do jogo dochki Melisandi ta yiyi cholovika Fulka Anzhujskogo 1136 roku spadkoyemicya Antiohiyi Konstanciya u vici lishe desyati rokiv bula vidana zamizh za Rajmunda de Puatye yakij buv utrichi starshim za svoyu yunu druzhinu 9 10 Podibno do svoyih poperednikiv Rajmund robiv sprobi prodovzhiti ekspansiyu na teritoriyi vizantijskoyi provinciyi Kilikiyi Odnak cogo razu jomu vchiniv serjoznij opir imperator Vizantiyi Ioann II Komnin yakij 1137 roku zmusiv Rajmunda sklasti jomu prisyagu virnosti Odnak cya klyatva zalishilas formalnoyu 1142 roku Ioann pomer tak i ne zdijsnivshi svoyih planiv z vidvoyuvannya zahoplenih hrestonoscyami zemel 9 Antiohiya pid syuzerenitetom Vizantiyi RedaguvatiPid chas 2 go hrestovogo pohodu nevdovzi pislya padinnya Edesi 1144 Antiohiya bula atakovana armiyeyu atabeka Aleppo Nur ad Dina Mahmuda v rezultati chogo buli vtracheni shidni teritoriyi knyazivstva Pislya zagibeli Rajmunda de Puatye 1149 roku v bitvi pri Inabi regentom knyazivstva na chas poki vdova Konstanciya ne vijshla 1153 roku zamizh za Reno de Shatiljona buv yerusalimskij korol Balduyin III 11 Reno 1158 roku uklav iz vizantijskim imperatorom Manuyilom I mirnu ugodu vidpovidno do yakoyi Antiohiya stavala vasalnoyu teritoriyeyu Vizantiyi ta zobov yazuvalas postachati voyiniv dlya sluzhbi u vizantijskih vijskah I hocha cya ugoda stavila hrestonosciv u ne zovsim vigidne stanovishe pripuskalos sho druzhba z mogutnoyu Vizantiyeyu zahistit knyazivstvo vid napadu Nur ad Dina 12 1160 roku Reno de Shatiljon potrapiv u polon do musulman vin zalishavsya u rukah nevirnih uprodovzh shistnadcyati rokiv tak nikoli j ne povernuvshis do Antiohiyi j regentom knyazivstva stav patriarh Antiohiyi Emeri Limozkij 24 grudnya 1161 roku vizantijskij imperator Manuyil I bazhayuchi pislya smerti druzhini odruzhitis z odniyeyu z dochok hristiyanskih praviteliv uzyav za druzhinu dochku Konstanciyi Mariyu Do togo chasu sin Konstanciyi syagnuv povnolittya ta zayaviv materi pro svoyi prava na prestol Konstanciya ne zahotila postupatis vladoyu ta 1163 roku zvernulas po dopomogu do Kilikiyi odnak zhiteli Antiohiyi zbuntuvalis vignali Konstanciyu a Boemund III stav knyazem 1164 roku pid chas bitvi pri Harimi Boemund potrapiv u polon do Nureddina pislya chogo kordon mizh Antiohiyeyu ta Aleppo peremistivsya do richki Oront 13 Pislya togo yak 1165 roku za Boemunda bulo splacheno velicheznij vikup vin povernuvsya do Antiohiyi ta nevdovzi odruzhivsya z odniyeyu z pleminnic Manuyila I 13 Pislya smerti Manuyila I 1180 roku soyuz Antiohiyi ta Vizantiyi yakij uprodovzh dvadcyati rokiv nadijno zahishav teritoriyi knyazivstva vid vtorgnennya musulman rozpavsya Tim ne menshe Antiohiya za dopomogoyu italijskogo flotu perezhila napad Saladina na Yerusalimske korolivstvo 1187 Knyazivstvo Antiohiya tak samo yak i grafstvo Tripoli ne bralo uchasti u 3 mu hrestovomu pohodi j zitknulos iz nim tilki nepryamo koli 1190 roku do mista prijshli reshtki armiyi Fridriha Barbarossi shob pohovati tilo velikogo korolya 1201 roku Boemund III pomer Pravo spadkuvannya prestolu pochali oskarzhuvati jogo sin graf Tripoli yakogo takozh zvali Boemund ta onuk Rajmund Rupen za matir yu virmenskoyu princesoyu Alisoyu yakij buv onukom korolya Kilikiyi Levona II 1207 roku Boemund zreshtoyu buv progoloshenij knyazem Antiohiyi pid imenem Boemunda IV ta praviv knyazivstvom do svoyeyi smerti 1233 roku z tririchnoyu perervoyu z 1216 do 1219 roku koli vlada perebuvala v rukah Rajmunda Rupena Boemundu spadkuvav sin Boemund V odna z viznachnih postatej 5 go 6 go ta 7 go hrestovih pohodiv 14 15 Padinnya knyazivstva Redaguvati1254 roku Boemund VI sin Boemunda V odruzhivsya z virmenskoyu princesoyu Sibilloyu poklavshi kraj konfliktam mizh dvoma derzhavami Tim ne menshe i Antiohiya i Kilikiya perezhivali ostanni dni svogo isnuvannya U konflikti sho spalahnuv mizh mamlyukami ta mongolami obidvi hristiyanski derzhavi pidtrimuvali ostannih tomu pislya porazki vijsk hana Hulagu v bitvi pri Ajn Dzhaluti 1260 Antiohiya potrapila pid zagrozu napadu mamlyukskogo sultana Bejbarsa Cya zagroza vtililas u realnist 1268 roku koli Bejbars uzyav Antiohiyu ta pidkoriv sobi pivnichni teritoriyi Siriyi 6 Cherez 23 roki vpala Akra j derzhavi hrestonosciv na Shodi pripinili svoye isnuvannya Titul knyazya Antiohiyi bilshe ne pidtrimuvavsya pravami na teritoriyi ta vidijshov do koroliv Kipru 15 Periodichno titul nadavali yak nagorodu molodshim nashadkam korolivskih rodin Geografiya ta naselennya RedaguvatiKnyazivstvo Antiohiya bulo tretim za velichinoyu u porivnyanni z inshimi derzhavami hrestonosciv u Levanti jomu postupalos tilki grafstvo Tripoli Knyazivstvo zajmalo pivnichno shidne uzberezhzhya Seredzemnogo morya mezhuyuchi z Kilikijskim carstvom i grafstvom Edeskim na pivnochi ta z grafstvom Tripoli na pivdni U XIII stolitti jogo naselennya stanovilo blizko 30 000 cholovik ta skladalos perevazhno z pravoslavnih grekiv ta virmeniv Okrim togo za mezhami mista isnuvala pevna kilkist musulmanskih gromad Perevazhna bilshist hrestonosciv sho oselilis v Antiohiyi buli rodom z Normandiyi ta pivdennoyi Italiyi 16 17 Praviteli Antiohiyi RedaguvatiBoemund I 1098 1111 Tankred Tarentskij regent 1100 1103 1105 1112 Boemund II 1111 1130 Rozher knyaz Salerno regent 1112 1119 Balduyin II korol Yerusalimu regent 1119 1126 1130 1131 Konstanciya 1130 1163 Fulko korol Yerusalimu regent 1131 1136 Rajmund de Puatye 1136 1149 cherez shlyub Reno de Shatiljon 1153 1160 cherez shlyub Boemund III 1163 1201 Boemund IV 1201 1216 Rajmund Ruben 1216 1219 Boemund IV vdruge 1219 1233 Boemund V 1233 1251 Boemund VI 1251 1268 Boemund VII 1275 1287 1268 roku Bejbars uzyav Antiohiyu U 1287 1288 rokah respublika komuna Lyusiya 1288 1289Primitki Redaguvati Stefan Bluaskij List do druzhini Adeli z pid Antiohiyi Rajmund Azhilskij Zahoplennya Antiohiyi hrestonoscyami a b Rishar Zhan Latinsko Yerusalimske korolivstvo S 41 43 Oldenbourg Zoe The Crusades New York Pantheon Books 1949 128 p a b Enciklopedicheskij slovar v 86 t 82 t i 4 dop SPb F A Brokgauz I A Efron 1890 1907 a b Antiohijske knyazivstvo Pravoslavna enciklopediya Arhiv originalu za 26 sichnya 2012 Procitovano 26 kvitnya 2013 Enciklopedicheskij slovar v 86 t 82 t i 4 dop SPb F A Brokgauz I A Efron 1890 1907 Boemund I Usama ibn Munkiz Kniga nastanovi Kniga druga a b Rishar Zhan Latinsko Yerusalimske korolivstvo 63 66 Uspenskij F I Rozdil VI Komnini Istoriya Vizantijskoyi imperiyi S 147 148 Rishar Zhan Latinsko Yerusalimske korolivstvo Stor 69 70 Uspenskij F I Rozdil VI Komnini Istoriya Vizantijskoyi imperiyi S 201 a b Oldenbourg Zoe The Crusades New York Pantheon Books 1949 363 364 p Rishar Zhan Latinsko Yerusalimske korolivstvo Stor 235 a b Dzh Rajli Smit Istoriya hrestovih pohodiv M Kron Press 1998 ISBN 5 232 00859 5 Grousset Rene L Empire du Levant Histoire de la Question d Orient Payot 1949 648 s ISBN 2 228 12530 X Vilgelm Tirskij Istoriya diyan u zamorskih zemlyah Literatura RedaguvatiGrousset Rene L Empire du Levant Histoire de la Question d Orient Paris Payot 1949 648 s ISBN 2 228 12530 X Zaborov Istoriya hrestovih pohodiv u dokumentah i materialah M Vysshaya shkola 1977 272 s 20 000 prim Rajmund Azhilskij Zahoplennya Antiohiyi hrestonoscyami Istoriya hrestovih pohodiv u dokumentah i materialah M Vysshaya shkola 1977 Rishar Zhan Latinsko Yerusalimske korolivstvo Uspenskij F I Istoriya Vizantijskoyi imperiyi Rozdil VI Komnini Rozdil VII Rozdil imperiyi Rozdil VIII Laskari j Paleologi Shidne pitannya M Mysl 1997 829 s 7 000 prim ISBN 5 244 00882 X Dzh Rajli Smit Istoriya hrestovih pohodiv M Kron Press 1998 ISBN 5 232 00859 5 Grousset Rene L Empire du Levant Histoire de la Question d Orient Paris Payot 1949 648 s ISBN 2 228 12530 X Oldenbourg Zoe The Crusades New York Pantheon Books 1949 363 364 s ISBN 1 56619 769 4 Posilannya RedaguvatiBoemund Tarentskij Arhiv originalu za 26 sichnya 2012 Procitovano 26 kvitnya 2013 Antiohijske knyazivstvo Pravoslavna enciklopediya Arhiv originalu za 26 sichnya 2012 Procitovano 26 kvitnya 2013 Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Antiohijske knyazivstvo amp oldid 40562896