Другий хрестовий похід (1147—1149 рр.) — похід хрестоносців до Малої Азії, що через значні прорахунки закінчився невдало.
Початок походу Редагувати
Використовуючи ідеї священної війни проти невірних («джихаду»), мосульський емір Імад ад-Дін Зенгі у 1137 р. розгромив війська графства Триполі, і почав загрожувати захопленням прикордонних держав королівства, зокрема Едеського графства. Його тодішній правитель — Жослен І де Куртене (1118—1131) не мав достатньо військ, щоб захистити свої землі і місто. Провівши розвідку, у 1144 р. Зенгі розпочав облогу Едеси. Облога міста тривала 28 днів і Едеса була захоплена 25 грудня 1144 року. Антіохійський князь Раймунд де Пуатьє (1099—1149) не лише відмовився допомогти в біді своєму сусідові, а й під різними приводами затримував загони, що йшли на допомогу Жослену.
Успіх джихаду становив загрозу існуванню усіх держав хрестоносців. Після смерті свого батька Зенгі, Махмуд Нур ад-Дін (Нуреддін) (1146—1179) об'єднав протиборчих сирійських емірів на боротьбу проти хрестоносців, теж використовуючи гасла джихаду.
Той час у Європі Редагувати
Хоч звістка про захоплення Едеси у Європі була зустрінута з гнівом і співчуттям, для організації нового походу було потрібно аж три роки. На відміну від Першого хрестового походу ініціатором Другого не був папа римський. 1144 року римським папою був Євгеній III, безвольний і слабкий політичний діяч, становище якого і в Італії, і в Римі на той час було надзвичайно непевним. У Римі проти папи почалося повстання, очолене Арнольдом Брешіанським, яке примусило понтифіка втекти з міста. Ініціатором організації Другого хрестового походу став блискучий проповідник — чернець Цистерціанського ордену Бернард Клервоський (1090—1153), який завоював популярність у всій Західній Європі.
Похід на Схід очолили два європейські монархи — французький король Людовик VII та король Німеччини Конрад III. Маршрут обох армій як і в час Першого хрестового походу проходив Малою Азією.
Війна Редагувати
Війська обох правителів були обтяжені обозами і натовпами прочан-грабіжників. Тому сельджуки змогли легко розгромити військо Конрада поблизу Дорілеї. Французьке військо теж дорогою зазнавало сельджуцьких нападів. Обидва війська змогли дійти до Палестини лише в березні 1148 р. У Єрусалимі відбулася військова рада прибулих і місцевих володарів про продовження бойових дій проти сельджуків. Французький король прагнув відвоювати від них Едесу, Балдуїн ІІІ пропонував захопити Аскалон; князь Антіохії Раймунд де Пуатьє — штурмувати Алеппо. Врешті-решт із розрахунку на великі трофеї було вирішено розпочати наступ на багатий Дамаск, у той період союзника Єрусалимського королівства.
Дамаском правив тоді візир Муїнаддін Унар, котрий ухвалив рішення захищати місто від віроломних франків і спорядив гінців до Нуреддіна по допомогу. Облога Дамаска тривала лише 4 дні і завершилася 28 липня 1148 р. поспішним відступом ослабленого переходом і опором дамаскинців хрестоносного війська.
Восени 1148 року війська європейських монархів покинули територію Святої Землі і морем відплили назад до Європи. Їхній відступ розвіяв міф про непереможність європейських хрестоносців. Бернард Клервоський, який дорікав їм за відступ, був оголошений божевільним і ув'язнений у монастирі.
Весною 1149 року війська Нуреддіна із Сирії вторглися в Антіохійське князівство і 29 червня 1149, у битві при Маррі, князь Раймунд де Пуатьє загинув, а його військо було розгромлене. Хоча Антіохійське князівство вдалося відстояти, але втрата Едеського графства позбавила хрестоносців вигідно розташованих форпостів біля Євфрату. Таким чином, решта держав хрестоносців ставали відкритими для широкомасштабного нападу з боку Сирії.
У 1155 році Нур ад-Дін зробив Дамаск столицею своєї держави, а в 1169 приєднав Єгипет до своїх володінь, усунувши від влади династію Фатімідів. Таким чином, було створено небезпечне для інтересів хрестоносців об'єднання Сирії та Єгипту під владою єдиного правителя. Другий хрестовий похід закінчився безрезультатно. Мусульмани, консолідовані ідеєю священної війни, завдавали християнам відчутних поразок, знищуючи ослаблені внутрішніми чварами війська хрестоносців.
Учасники Редагувати
Джерела Редагувати
(рос.)
- Всемирная история. — М., 1957.
- Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С. Д. — М., 1972.
- Самаркин В. В. Историческая география Западной Европы в средние века. — М., 1976.
- История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. — М., 2000. — Т. 1.
- История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. — М., 2000. — Т. 2.
- История средних веков. Европа. — Минск, 2000.