Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього або Лицарський Орден Святого Гробу Господнього в Єрусалимі (англ. Equestrian Order of the Holy Sepulchre of Jerusalem; лат. Ordo Equestris Sancti Sepulcri Hierosolymitani, OESSH) — єдиний католицький військовий лицарський орден Ватикану.
| Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього | |
| Герб | |
| Дата створення / заснування | 1868 |
|---|---|
| Лояльність | Святий Престол |
| Країна | Ватикан |
| Адміністративна одиниця | Ватикан |
| Член у | French Catholic Academyd |
| Загальна виручка | ▲329 347 € (2020) |
| Розташування штаб-квартири | Palazzo Della Rovered |
| Добровільні внески | 195 066 € і 214 650 € |
| Категорія лауреатів нагороди | Категорія:Кавалери ордена Святогробського братства і d |
| Офіційний сайт | |
| Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього у Вікісховищі |
Він є найдавнішим лицарським орденом, утвореним під час Хрестових походів. У різних документах його називають також: Братерством вершників Богоматері Сіону або Братерством вершників Усипальниці Богоматері Єрусалимської. Адже до приходу хрестоносців до Єрусалиму в місті існувало Братство Хранителів Гробу Господнього з монахів Єрусалимського патріархату. Тому, є припущення, що лицарі-хрестоносці починали на горі Сіон, де був побудований храм Святої Марії (на місці Успіня Божої Матері). Саме з цим місцем пов'язані перші згадки про лицарський орден.
Офіційно католицький орден було створено 1496 року, коли Папа Олександр VI заснував орден на чолі з Великим магістром ордену. Хоча, магістр довгий час не обирався, й керівництво орденом покладалося на папство. Великого магістра Ордену почали обирати лише після 1949 року.
Історія Ордену Редагувати
Орден лицарів Святого Гробу бере свій початок з 1099 року, коли хрестоносцями було взято місто-фортецю Єрусалим. Було створено Єрусалимське королівство, першим монархом й засновником ордену став герцог Нижньої Лотарингії Готфрід Бульйонський. Після захоплення Єрусалима він був обраний правителем королівства й одержав титул «Захисник Гробу Господнього». Після втрати Єрусалиму у 1187 році, фактично все населення франків і італійців втекло назад до Європи. Резиденція ордену перебувала в абатстві Нотр Дам дю Мон де Сіон, головним завданням цієї лицарської організації була охорона захопленого Гробу Господнього. Лицарям ордену було присвоєно відзнаку — червоний хрест на срібному полі, яку вони носили на білих шатах.
Вперше орден згадується в книжці Рене Груссе «Історія хрестових походів і держави хрестоносців у Єрусалимі». Там є посилання на Балдуїна I, який був молодшим братом Готфріда Бульонського. Після смерті Готфріда в 1100 р. Балдуїн зайняв місце правителя Єрусалима. Йому вручають корону й проголошують його першим королем Єрусалимського королівства. Як пише Груссе, Балдуїн I був першим з королівського роду, «створеного тут, на горі Сіон», який став рівним за рангом усім іншим можновладним домам Європи. Автор зауважує, що тільки за допомогою Ордену Сіону Балдуїн I одержав трон. Також зберігся документ (датований кінцем XVII ст.), який розповідає про те, що «під час Хрестових походів у Єрусалимі вже були лицарі, яких називали Chevaliers de'l Order de Notre-Dame de Sion (вершники Ордену Богоматері Сіону)».
На початках орден діяв разом з Орденом тамплієрів (утвореним 1118 р.). Герб тамплієрів (червоний хрест на білому тлі) був схожий на знак лицарів Гробу Господнього (червоний хрест на срібному полі). 1188 р. Великий Магістр Ордену Сіону (або Ордену Гробу Господнього) Жан де Гізор міняє назву братерства на Пріорат Сіону — Prieure de Sion. Його відзнакою стає золотий грифон. Девізом ордену: Per Me reges regnant («Через мене царюють Царі»).
Після втрати Єрусалиму в 1187 році й зайняття його мусульманами лицарі були вимушені залишити Гроб Господній. Деякий час, за розпорядженням Папи Римського, опіка над Гробом Господнім була доручена францисканцям.
Офіційний прибуттям францисканських монахів до Палестини та Сирії вважається 1230 рік, коли папа Григорій IX видав Булу до духовенства Палестини, в якій дозволяв монахам вільно проповідувати й діяти без дозволу місцевих єпископів. Під час 10-ти річного мирного періоду, укладеного між Фрідріхом II та султаном Аль-Камілєм, з 1229 р. францисканцям було дозволено в'їхати в Єрусалим.
Проте, Фрідріх II, організував Шостий хрестовий похід й заявив, що Єрусалимське королівство повинно належати його дружині — королеві Іоланді, яка успадкувала титул «Королева Єрусалиму» від своєї матері, Марії Єрусалимської, дружина Яна Брієнні.
В цей час армія Імператора Фрідріха II відновила контроль над Єрусалимом, Вифлеємом, Назаретом і рядом сусідніх замків. Цим був невдоволений володар Курдистану та Єгипту султан Аль-Каміль. Він запропонував Хорезмським кланам захопити ці міста. Внаслідок облоги і подальшого штурму міста, 15 липня 1244 року Хорезмські війська повністю зруйнували Єрусалим, знищуючи як християн, так і мусульман.
Сьомий хрестовий похід при імператорі Франції Людовіку IX було мотивоване саме цією бійнею, проте він також був невдалим. А замість військ Аль-Каміля та Хорезму в Єрусалим прийшли потужніші мамлюки в 1250 році.
Після винищення міста й відступу мамлюків, ченці повернулись до монастиря на Горі Сіон в Єрусалимі. Турки попервах добре ставились до Ордену, тим більше, що отримували доходи від податків на паломників. У 1336 році декілька лицарів Ордену зібралися, після падіння латинських королівств, навколо Святого Гробу, але протримались вони там недовго. 1342 року папа Климент VI видав Буллу, в якій офіційно поклав догляд за Святою Землею на францисканців. Таким чином, ордену францисканців були передані права та обов'язки Ордену Лицарів Гробу Господнього.
З 1480 по 1495 рр., був в Єрусалимі були присутні німецькі лицарі Святого Гробу Господнього, під керівництвом Іоанна Пруського, який виступав управителем монастиря. У 1496 році папа Олександр VI, відновив орден Святого Гробу Господнього, як окрему організацію. Олександр VI оголосив, що Орден буде діяти самостійно, а посада Великого магістра Ордена залишається за Папою Римським.
Входження Єрусалиму до Османської імперії та укріплення позицій православного Єрусалимського патріархату, зробило неможливим перебування Ордену на цих теренах, й лицарі були вимушені надовго покинути святині, шукаючи собі іншого притулку. 1517 року Палестина остаточно потрапляє в руки турків-османів і перебуває в складі Турецької імперії аж до кінця першої світової війни, коли вона попадає під англійський протекторат.
Патріарх Герман II (1548—1579) домігся від турецької влади, що усі святині Палестини будуть знаходитися в руках православних. Для охорони Святих місць було створено в XVI столітті чернече православне братерство Святого Гробу.
Довгий час Орден розміщувався в різних частинах Європи. З 1830 р. резиденцією капітули протягом деякого часу був монастир недалеко від Кракова, а потім Орден перемістився до Риму.
1847 року, у зв'язку з відновленням Латинського патріархату Єрусалиму папою Пієм IX, Орден знов з'явився на Святій Землі. Хоча Магістром Ордену завжди вважалися Папи Римські; але пріор францисканських ченців в Єрусалимі завжди користувався правом посвячувати в лицарі Святого Гробу.
Декретом від 10 грудня 1848 р. виняткове право нагороджувати орденом було надано Єрусалимському патріархові (католицькому), але завжди від імені Римської Курії.
Діяльність ордену Редагувати
Лицарський Орден Святого Гробу Господнього є єдиним військовим орденом Ватикану. Історично, кавалери Ордену мали перевагу над всіма лицарями будь-яких інших орденів (за винятком Ордену Золотого Руна). Вони мали право міняти ім'я, дане їм при хрещенні, право визнавати законними дітей, які народжені поза шлюбом, право милувати тих, що йдуть на страту. Одним з головних завдань ордену було підтримувати монархії. Папою Пієм IX 1868 року Орден Святого Гробу Орден Святого Гробу став складатися з трьох класів. Після реформи, проведоної папою Іваном ХХІІІ, орден складається з п'яти класів (від вищого до нижчого): Лицар Великого Ланцюга, Лицар Великого Хреста, Лицар-Великий Командор, Командор, Лицар.
У наш час Орден складається з лицарів і дам, розподілених по національних командорствах. Діяльність Ордена розповсюджується на ряд приходів і шкіл, так само як і на інші добродійні заклади Католицького Єрусалимського патріархату. Як військовий орден Святого Престолу, він повністю підпорядкований Папі Римському. Адміністрація ордену складається з Великого магістра (яким завжди є кардинал Римської Курії, якого призначає безпосередньо Папа Римський), та Великого Приора (яким, за посадою, є Латинський Партіарх Єрусалиму).
29 серпня 2011 року Папа Римський Бенедикт XVI призначив великим про-магістром Ордену американського архієпископа Едвіна Фредеріка О'Браєна, після відставки з цієї посади кардинала Джона Фолі.
Символи Ордену Редагувати
Гербом Ордену служить червоний хрест, з 4 малими хрестами по кутах; раніше його носили на золотій короні, а зараз носять на чорній стрічці.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- https://academiecatholiquedefrance.fr/corps-academique/membre/?member=658
- Титул великого магістра ордену присвоюється кардиналові; до зведення в сан кардинала прелат користується титулом великого про-магістра
- RINUNCIA DEL GRAN MAESTRO DELL'ORDINE EQUESTRE DEL SANTO SEPOLCRO DI GERUSALEMME E NOMINA DEL PRO-GRAN MAESTRO DEL MEDESIMO ORDINE EQUESTRE(італ.)[недоступне посилання з травня 2019]
Джерела Редагувати
- Офіційна сторінка Ордену [ 6 жовтня 2010 у Wayback Machine.] італ.
- Орден лицарів Святого Гробу Господнього[недоступне посилання з червня 2019]
- Єрусалимський Орден Святого Гробу Господнього [ 1 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Мальтійський Орден Іоаннітів [ 2 червня 2008 у Wayback Machine.]