Відкриття Америки Колумбом — випадкове відкриття (точніше перевідкриття) нової частину світу, що пізніше отримала назву Америка, іспанською морською екпедицією на чолі з генуезьким капітаном Христофором Колумбом, метою якої було знайдення морського «західного» (трансантлантичного) шляху з Європи до «Індії», під якою в ті часи широко розуміли усю Південну і Південно-Східну Азію.
| Чотири подорожі Колумба до Америки | |
| Дата | 1492, 1493, 1498 & 1502 |
|---|---|
| Місце | Америка |
| Учасники | Христофор Колумб та учасники його плавань (переважно кастильці) |
| Результат | Европейське перевідкриття і колонізація Америки |
| Медіафайли у Вікісховищі |
Датою відкриття Америки Христофором Колумбом вважається 12 жовтня 1492 року, коли, відповідно до відтвореного Бартоломе де лас Касасом бортового журналу Колумба, члени іспанської експедиції висадились на одному з островів Багамського архіпелагу, який місцеві мешканці Карибського басейну називали Гуанахані (вірогідно — сучасний острів Сан-Сальвадор). Відкриття Америки експедицією Колумба стало однією з найвизначніших подій сучасної історії. Дата цієї ключової події Доби великих географічних відкриттів часто розглядається як епохальна межа між Середньовіччям і Новою історією (сучасністю).
Наприкінці XV століття Португальське королівство в пошуках морського шляху до Індії наполегливо посилало одну за одною морські експедиції на схід. В той же час Колумб, спираючись на вчення про кулястість Землі, був переконаний в можливості знайти морський шлях до Індії, пливучи на захід. Цей план довго не знаходив підтримки ані в Португалії, ані в Іспанії, але після захоплення Гранади і завершення Реконкісти плани Колумба нарешті підтримали католицькі королі Ізабела I Кастильська та Фернандо II Арагонський. 3 серпня 1492 року (за юліанським календарем) Колумб вирушив у перше плавання на чолі невеличкої флотилії з трьох кораблів з андалузького Палос-де-ла-Фронтера і загалом здійснив чотири подорожі до Нового Світу.
На відміну від відкриття Америки скандинавськими вікінгами приблизно на 500 років раніше, відомості про відкриття Нового Світу Колумбом досить швидко поширились серед широких верств населення європейських країн. Цей прорив відкрив період, відомий як Доба великих географічних відкриттів, яка ознаменувалася колонізацією американського континенту, пов'язаним біологічним обміном і трансатлантичною торгівлею. Ці події, вплив і наслідки яких зберігаються до теперішнього часу, часто називають початком сучасної ери.
Під час подорожей Колумба Америка була населена корінними жителями Америки. Незабаром після першого контакту євразійські хвороби, такі як віспа, почали спустошувати корінне населення. Колумб брав участь у початку іспанського завоювання Америки, яке передбачало жорстоке поводження та поневолення тисяч корінних жителів. Спроби іспанської колонізації Америки почались вже під час першої з чотирьох подорожей Колумба.
Хоча на відкритих ним землях Колумб не зустрів «індійських» міст та торговців з їх так бажаними європейцями «інідійськими» товарами — різноманітними прянощами, до самої своєї смерті він стверджував, що досяг саме східного узбережжя Індії. Колумб помер у 1506 році, а наступного року Новий Світ був названий «Америкою» на честь іншого італійського мореплавця та дослідника Амеріго Веспуччі, який одним з перших усвідомив, що це унікальний новий континет, а не Азія, як це да самої смерті вважав Колумб. Пошуки західного морського шляху до справжньої «Індії» (або Азії загалом) були завершені через 15 років по смерті Колумба, коли в 1521 році іспанська експедиція Магеллана-Елькано обійшла з півдня відкриту Колумбом Америку, перетнула Тихий океан і досягла з заходу Південно-Східної Азії, яку португальці досягли зі сходу лише за 12 років до цього. Повернувшись до Європи через Індійський океан, ця іспанська експедиція здійснила також першу навколосвітню подорож.
Передумови
Наприкинці XV століття загальноприйнята в Європі думка припускала, що Європу, Африку та Азію оточує єдиний безперервний океан, в якому крім нечисленних островів немає іншої великої суші. Хоча ще біля 981 року скандинавські вікінгі відкрили Гренландію, а біля 1000 року розпочали колонізувати деякі території Північної Америки, на початку XV століття контакти між їхніми північноамериканськими поселеннями та Європою майже припинилися і відомості про них зберіглись лише у сканлинаських сагах, які в ті часи не були відомі широкому європейському загалу.
Згідно Алкасоваського договору, укладеному в 1479 році між Кастилією та Португалією, за Португальським королівством закріплювались будь-які території чи острови, які будуть відкриті південніше Канарських островів. У 1481 році цей договір був підтверджений буллою папи Сікста IV «Aeterni regis», в результаті чого Португалія отримала можливість продовжити колонізацію західного узбережжя Африки і свої спроби обійти Африканський континент з півдня. В другій половині XV століття королівство Португалія в пошуках морського шляху до Індії наполегливо організовувало одну за одною морські експедиції на схід, намагаючись потрапити в Індійський океан в обхід південного мису Африки. У 1486 році в пошуках морського шляху з Європи до Індії португалець Бартоломеу Діаш першим з європейців обігнув Африку з півдня, пройшов мис Доброї Надії і вийшов у води Індійського океану. Надалі португальцям залишалось лише допливсти Індійським океаном до самої Індії, але подальші португальські експедиції з внутрішньополітичних причин були зупинені більше, ніж на десятиліття.
Колумб, спираючись на вчення про кулястість Землі, мав намір знайти альтернативний обраному португальцями напрямок морського шляху до Індії, пливучи на захід, а не як поругальці на схід. Він був переконаний у можливості пливучі на захід знайти зручніший морський шлях до «Індій» (під цією назвою малась на увазі велика територія від півостровами Індостан та Індокитай) та «Сіпангу» (Японія), які вважались джерелом прянощів та інших дорогоцінних східних товарів, які на той час можна було отримати лише через дуже довгі та важкі сухопутні шляхи. Колумба певною мірою надихали звіти італійського дослідника XIII століття Марко Поло, які містили інформацію про країни Східної та Південно-Східної Азії. До самої своєї смерті Колумб був переконаний в тому, що під час своїх плавань він досяг саме Індії. Відтоді відкриті ним Багамські острови та острови Карибського моря отримали назву Вест-Індія, а місцеве населення — індіанців.
До середини XV століття Європа мала безпечний сухопутний шлях до Китаю та Індії (джерел цінних товарів, таких як шовк і прянощі) по територіям, які контролювались Монгольською імперією (Pax Mongolica, або Монгольський мир). З захопленням Константинополя Османською імперією в 1453 році, сухопутний шлях до Азії (Шовковий шлях) став менш доступним, оскільки християнським торговцям було заборонено пересуватись по землям, що контролювались мусульманами.
Португалія була головною європейською державою, зацікавленою у створенні морських торговельних шляхів, а сусіднє королівство Кастилія — попередник Іспанії — дещо повільніше починало досліджувати Атлантику через території в Європі, яку йому довелося відвоювати у маврів під час Реконкісти. Це залишалося незмінним до кінця XV століття, коли після династичного союзу шляхом шлюбу королеви Ізабелли I Кастильської та короля Фернандо II Арагонського (спільно відомі як «католицькі королі Іспанії») укладеного в 1469 році їм вдалось в 1492 році завоювати мавританське королівство Гранада, яке сплачувало Кастилії данину африканськими товарами і завершити Реконкісту. Новонароджена Іспанська імперія вирішила профінансувати експедицію Колумба на захід в надії знайти нові торгові шляхи та обійти зони контроля Португалії в Африці та в Індійському океані, які були закріплені зха нею папською буллою Aeterni regis 1481 року.
Навігаційні плани
У 1480-х роках Христофор і його брат Бартоломео розробили план подорожі до Індії (під цією назвою в ті часи широко розумілась уся Південна та Південна-Східна Азія), пливучи прямо на захід через те, що вважалося єдиним «Океанським морем» (Атлантичним океаном), що розділяло Європу та Азію. Приблизно в 1481 році флорентійський космограф Паоло Тосканеллі надіслав Колумбу карту з таким маршрутом, на якій між Європою та Азією, не було жодної іншої суші, крім міфічного острова Антилія. У 1484 році на острові Гомера на Канарському архипелазі, що на той час вже належав Кастилії, Колумб почув від деяких жителів острова Ієрро, що на заході нібито існує група островів.
Поширене помилкове уявлення про те, що Колумбу було важко знайти підтримку для свого плану, оскільки європейці вважали Землю пласкою, з'явилось ще під час боротьби протестантів проти католицизму в XVII столітті і було популяризовано в таких роботах, як біографія Колумба Вашингтона Ірвінга 1828 року. Насправді, знання про кулястість Землі, було загальнопоширеним в освчених колах, оскільки воно було загальною думкою давньогрецької науки та знаходило підтримку протягом Середньовіччя (наприклад, Беда Преподобний згадує про це в «Обліку часу»). Примітивна морська навігація часів Колумба спиралася як на зірки, так і на уявлення про кулястість Землі.
Оцінки діаметра Землі та відстані подорожі
Давньогрецький вчений Ератосфен з високою точністю виміряв діаметр Землі ще в II столітті до нашої ери і засоби обчислення її діаметра за допомогою астролябії були відомі як вченим, так і мореплавцям. Погляди Колумба відрізнялись від загальноприйнятої точки зору свого часу в тому, що він помилково припускав значно менший діаметр Землі, стверджуючи, що до Азії можна легко дістатися, пливучи на захід через Атлантику. Більшість вчених визнали правильну оцінку Птолемея про те, що масив суходолу (для європейців того часу він включав Євразію та Африку) займав 180 градусів земної сфери, і відкинули твердження Колумба про те, що Земля була набагато меншою, а Азія знаходилась лише в кількох тисячах морських миль на захід від Європи.
В своїх припущеннях про розмір Земної кулі Колумб спирався на помилкові розрахунки Маріна Тірського, який вважав, що суша на Земній кулі займає 225 градусів, тоді як водна маса лише 135 градусів. Крім того, Колумб недооцінив розрахунок довжини градуса Аль-Фергані, інтерпретувавши праці арабського астронома так, ніби замість арабської милі (приблизно 1830 м), він використав італійську милю (приблизно 1480 м). Аль-Фергані розрахував, що довжина градуса дорівнює 56⅔ арабських миль (66,2 морських миль). Тому Колумб оцінив розмір Землі приблизно в 75 % від розрахунків Ератосфена, а відстань від Канарських островів до Японії — в 2400 морських миль (лише 23 % від реальної відстані).
Пасати
У подорожах Колумба був ще один елемент, що мав ключове значення — постійні океанські вітри пасати. Колумб планував спочатку спуститись на південь до Канарських островів, а звідти продовжити плавання на захід, використовуючи північно-східний пасат. Повернення назад до Іспанії вимагало б подорожувати проти вітру, використовуючи важку складну техніку, яка називається «плавання галсами», під час якої просування вперед відбувається дуже виснажливо і повільно. Тому, щоб більш ефективно використати постійні вітри під час зворотного плавання, Колумбу потрібно було піднятись на північ, щоб обійти смугу пасатів, що дмуть зі сходу і в середніх широтах знайти «західні вітри», що дмуть на схід до узбережжя Західної Європи. Таку навігаційну техніку для подорожей вітрильних кораблів в Атлантиці першими використали португальці, які назвали її Вольта-до мар («повернення з моря»).
Однак на час його першої подорожі, знання Колумба про атлантичні вітри були недосконалими. Щоб спіймати попутні західні пасати і оминути безвітрені так звані «кінські широти» середньої Атлантики, експедиція Колумба спустилась на південь до Канарських островів, а звідти під попутними вітрами попрямувала строго на захід. Оскільки це відбувалось в сезон атлантичних ураганів, Колумб ризикував або потрапити в зону затяжних штилів, або натрапити на тропічний циклон, але і того й іншого він, за щасливим збігом обставин, у підсумку уникнув.
Пошуки Колумбом спонсорів плавання
Близько 1484 Колумб подав свої пропозиції по організації плавання на захід в пошуках морського шляху до Індії королю Португалії Жуану II. Король передав пропозицію Колумба на розгляд своїх експертів, які відхилили її на тій підставі, що оцінка Колумбом відстані подорожі в 2400 морських миль була приблизно в чотири рази заниженою від обрахованої ними (що у підсумку виявилось справедливим судженням).
У 1486 році Колумб отримав аудієнцію у католицьких монархів Кастилії та Арагона, і він представив свої плани королеві Ізабеллі. Вона передала їх комітету науковців, які також, як і їх португальські колеги двома роками раніше прийшли до висновку, що Колумб у своїх розрахунках сильно занизив відстань до Азії. Визнавши ідею недоцільною, вони порадили монархам не підтримувати запропоновану пропозицію. Щоб не дати Колумбу використати свої ідеї деінде, і, можливо, залишити їхні варіанти відкритими, католицькі монархи дали йому грошову допомогу в сумі приблизно 14 000 мараведі на рік, або приблизно річну платню моряка.
У 1488 році Колумб знову звернувся до двору Португалії, отримавши нове запрошення на аудієнцію до Жуана II. Це знову виявилося невдалим, частково через те, що невдовзі після цього Бартоломеу Діаш повернувся до Португалії і повідомив про здійснений ним успішний обхід південного мису Африки і знайдення шляху до Індійського океану. Маючи вже майже досліджений східний морський шлях, який до того ж, згідно Алкосаваського договору був перебував її контролем, Португалія втратила стимули в пошуках західного торговельного шляху до Азії через невідомі моря.
У травні 1489 року Ізабелла надіслала Колумбу ще 10 000 мараведі, і того ж року католицькі монархи надіслали йому листа, що містив наказ усім містам і містечкам у їх володіннях надати Колумбу безкоштовно їжу та житло.
Коли кастильські війська Ізабелли та Фернандо наблизилися до перемоги над мавританським Гранадським еміратом, Колумб був ще раз викликаний до іспанського двору для відновлення обговорення можливого плавання. Він чекав у таборі короля Фернандо до січня 1492 року, коли монархи нарешті завоювали Гранаду. Проте чергова рада під керівництвом сповідника Ізабелли, Ернандо де Талавера, знову визнала план Колумба досягти Індії пливучи на захід погано обгрунтованою. Роздратований Колумб залишиа табір та вирушив до Франції, але у справу втрутився король Фернандо, який спочатку послав до королеви зі зверненням Ернандо де Талавера та єпископа Дієго Дезу. Нарешті Ізабеллу переконав королівський клерк Луїс де Сантанхель, який стверджував, що є ризик, що ідеї Колумба можуть бути підтримані якимись конкуруючими королівствами і запропонував допомогу в організації фінансування. Відтак Ізабелла послала королівську гвардію щоб повернути Колумба, який вже проїхав кілька кілометрів до Кордови.
У квітні 1492 року у військовому таборі в Санта-Фе від імені католицьких королів Ізабелли та Фернандо були видані «Капітуляції Санта-Фе», в яких план Колумба було підтримано. Капітуляціями Колумбу надавався титул «Адмірал моря-океану» і було обіцяно призначити його віце-королем і губернатором нововідкритих та колонізованих земель Корони. Колумб також мав довічно отримувати 10 % усіх доходів від нових земель. На будь-яку посаду в нових землях він мав право запропонувати трьох осіб, з яких іспанські монархи обирали одного. Умови Капітуляцій Санта-Фе були надзвичайно щедрі для Колумба, але, як пізніше писав його син, монархи не були впевнені в його поверненні.
Відкриття Нового Світу Колумбом
Перше плавання (1492—1493)
Для свого плавання на захід, Колумб і його команда обрали три кораблі, найбільшим з яких була карака (нао) «Санта-Марія» (Santa María), власником і штурманом якої був Хуан де ла Коса, а капітаном став особисто Колумб. Дві інші корабля були меншими каравелами. Справжня назва однієї з них втрачена, але вона стала відомою під кастильським прізвиськом Пінта (ісп. Pinta — «розмальований»). Інша каравела, що мала назву Санта-Клара, стала широко відома під прізвиськом Нінья (ісп. Niña — «дівчина»), можливо, на честь її власника Хуана Ніньо з Могера. Капітанами на каравелах «Pinta» та «Niña» були призначені брати Мартін Алонсо та Вісенте Яньєс Пінсони з портового Палоса, з якого стартувала експедиція. Вранці 3 серпня 1492 року невеличка флотилія Колумба в складі 90 осіб на трьох кораблях підняла якорі у Палосі-де-ла-Фронтера, спустилась вниз по річці Ріо-Тінто і вийшла в Атлантику.
| Niña, Pinta та Санта-Марія |
Через три дні подорожі, 6 серпня 1492 року, на каравелі «Pinta» зламалося стерно. Мартін Алонсо Пінсон запідозрив в поломці власників корабля, оскільки вони боялися вирушати в подорож. Екіпаж зміг закріпити кермо за допомогою мотузок, поки вони не дістались Канарських островів, куди вони прибули 9 серпня. На острові Гран-Канарія стерно «Pinta» замінили, і 2 вересня кораблі флотилії зустрілися на острові Гомера, де трикутні латинські вітрила «Niña» замінили на чотирикутні «прямі» вітрила. На Канарських островах експедиція також здійснила останнє поповнення запасів для плавання.
6 вересня кораблі вирушили з Сан-Себастьян-де-ла-Гомера на захід у п'ятитижневу подорож через Атлантику. Як вказано в анотації до бортового журналу Колумба, зробленій Бартоломе де лас Касасом, під час подорожі Колумб здійснював вимірювання пройдених відстаней в двох одиницях: один у вимірюваннях, які він зазвичай використовував, інший у португальських морських лігах, які використовувала його команда. Лас Касас спочатку інтерпретував, що він повідомив про коротші відстані своєму екіпажу, щоб вони не хвилювалися про відплив надто далеко від Іспанії, але Олівер Данн і Джеймс Келлі стверджують, що це було непорозуміння.
13 вересня 1492 року Колумб помітив, що стрілка його компаса більше не вказує на Полярну зірку. Колись вважалося, що Колумб першим відкрив магнітне схилення, але пізніше було доведено, що на той час це явище вже було відомо як в Європі, так і в Китаї.
Перша висадка в Америці
Через 29 днів перебування у відкритому океані поза межами видимості землі, 7 жовтня 1492 року екіпаж помітив «великі зграї птахів». Після того, як моряки спіймали декількох птахів, зясувалось, що це «польові» птахи (ймовірно, ескімоські кроншнепи або сивки американські). Колумб змінив курс, щоб слідувати за їхнім польотом.
11 жовтня Колумб змінив курс флоту на захід і плив уночі, вважаючи, що земля незабаром буде знайдена. Близько 10:00 вечора Колумбу здалося, що він бачить світло, «схоже на маленьку воскову свічку, яка піднімається і опускається». Через чотири години землю побачив дозорний матрос з «Pinta» на ім'я Родріго де Тріана (також відомий як Хуан Родрігес Бермехо) . Тріана негайно попередила решту екіпажу криком, а капітан «Pinta», Мартін Алонсо Пінсон, перевірив спостереження та попередив Колумба, вистріливши з гармати . Пізніше Колумб стверджуватиме, що він першим побачив землю, таким чином отримавши обіцяну щорічну винагороду в 10 000 мараведі.
Перший острів, відкритий Колумбом в Америці був один з багатьох невеличких островів Багамського архіпелагу. Колумб назвав цей острів Сан-Сальвадор, а його місцева назва була Гуанахані. За словами Семюеля Еліота Морісона, сучасний острів Сан-Сальвадор є єдиним островом, який відповідає положенню, зазначеному в журналі Колумба. Колумб писав про тубільців, яких він вперше зустрів, у своєму щоденнику від 12 жовтня 1492 року:
Багато чоловіків, яких я бачив, мали шрами на тілах, і коли я дав їм знаки, щоб дізнатися, як це сталося, вони показали, що люди з інших сусідніх островів прибули до Сан-Сальвадору, щоб схопити їх; вони захищаються як можуть. Я вірю, що сюди приїжджають люди з материка, щоб захоплювати тубільців їх у рабство. З них повинні вийти хороші та вправні слуги, бо вони дуже швидко повторюють усе, що ми їм говоримо. Я думаю, що їх дуже легко можна зробити християнами, оскільки вони, здається, не мають власної релігії. Якщо буде завгодно нашому Господу, на зворотному шляху я доправлю шістьох із них до Ваших Високостей, щоб вони навчилися нашої мови.
Колумб назвав корінних жителів Америки indios, помилково вважаючи, що він досяг Ост-Індії і зустрів індійців. Через цю помилку острови Карибського моря називають Вест-Індією.
Колумб спочатку зіткнувся з народами лукаян, таїно та араваків. Звернувши увагу на їхні золоті прикраси для вух, Колумб узяв у полон деяких араваків і наполіг, щоб вони провели його до джерела золота. Колумб зазначив, що їхня примітивна зброя та військова тактика зробили тубільців вразливими до завоювання та підкорення європейцями.
Колумб спостерігав за тубільцями та їх способом життя. Він також досліджував північно-східне узбережжя Куби, висадившись 28 жовтня 1492 року, і північно-західне узбережжя Еспаньоли (сучасне Гаїті), до 5 грудня 1492 року. Тут «Санта-Марія» сіла на мілину на Різдво, 25 грудня 1492 року, і її довелося покинути. Колумба прийняв місцевий касик (вождь) Гуаканагарі, який дав йому дозвіл залишити частину своїх людей. Колумб залишив 39 чоловіків, у тому числі перекладача Луїса де Торреса, і заснував поселення Ла-Навідад. Він продовжував плавання вздовж північного узбережжя Еспаньоли на одному кораблі, поки 6 січня не зустрів Пінсона на Pinta.
13 січня 1493 року Колумб зробив останню зупинку в цій подорожі в Америці в затоці Рінкон на східному кінці півострова Самана на північному сході Еспаньоли. Там він зіткнувся з сігуайос, єдиними тубільцями, які чинили жорстокий опір під час цієї першої подорожі. Сім'я Сігуайо відмовилася торгувати тією кількістю луків і стріл, яку хотів Колумб; в наступній сутичці один Сігуайо був поранений ножем у сідницю, а інший поранений стрілою в груди. Через те, що Сігуайо використовували стріли, Колумб назвав затоку Затокою Стріл.
Четверо тубільців, які сіли на борт «Niña» на півострові Самана, розповіли Колумбу про те, що, ймовірно, був острів Кариб (ймовірно, Пуерто-Рико), який мав бути населений карибами-людожерами, а також про Матиніно, острів, населений лише жінками, який асоціював Колумб. з островом в Індійському океані, описаним Марко Поло.
Повернення
16 січня 1493 року було розпочато повернення додому.
Повертаючись до Іспанії, каравели «Niña» та «Pinta» зіткнулися з найсильнішим штормом у своїй подорожі й у ніч на 13 лютого втратили одна іншу з виду. Під час шторму екіпаж «Niña» дав обіцянку, що у випадку порятунку, вони здійснять паломництво до найближчої церкви Богоматері, де б вони не вийшли на землю.
Вранці 15 лютого землю помітили. Колумб вважав, що вони наближаються до португальських Азорських островів, але інші вважали, що вони знаходяться значно північніше островів. Колумб виявився правим. У ніч на 17 лютого «Niña» кинула якір біля острова Санта-Марія, але якірний трос обірвався об гострі камені, що змусило Колумба залишитися біля берега до ранку, коли поблизу було знайдено безпечніше місце. Кілька моряків взяли човен до острова, де кілька жителів острова сказали їм про ще безпечніше місце для висадки, тож «Niña» знову рушив. У цьому місці Колумб взяв на борт кількох остров'ян з їжею. Коли їм розповіли про обітницю Богоматері, жителі острова направили екіпаж до маленької святині неподалік.
Колумб відправив половину екіпажу на острів, щоб виконати свою обітницю, але він і решта залишилися на Niña, плануючи відправити іншу половину пізніше. Поки берегова група молилася, вони були взяті в полон за наказом капітана острова Жуана де Кастанхейра, нібито через страх, що вони були піратами. Кастанхейра захопив їхній береговий човен, який він разом із кількома озброєними людьми доставив до Niña, плануючи заарештувати Колумба. Коли Колумб кинув йому виклик, Кастанхейра сказав, що не вірить історії Колумба та не переймається нею, засудив іспанців і повернувся на острів. Ще через два дні Кастанхейра звільнив ув'язнених, не змігши отримати від них зізнань та заарештувати свою справжню ціль — Колумба. Деякі стверджували, що Колумб був схоплений, але це суперечить бортовому журналу Колумба.
Залишивши острів Санта-Марія на Азорських островах 23 лютого, Колумб попрямував до кастильської Іспанії, але черговий шторм змусив його зайти в порт в Лісабона. 4 березня 1493 року він став на якір біля патрульного корабля королівської гавані, де йому повідомили, що флот із 100 каравел загинув під час шторму. На диво, і Niña, і Pinta були врятовані. Не знайшовши в Лісабоні короля Португалії Жуана II, Колумб написав йому і чекав відповіді. Король погодився зустрітися з Колумбом у Вале-ду-Параїсо, незважаючи на погані відносини між Португалією та Кастилією в той час. Дізнавшись про відкриття Колумба, португальський король повідомив йому, що, на його думку, ця подорож порушує Алькасовський договір 1479 року.
Провівши більше тижня в Португалії, Колумб відплив до Іспанії. Він повернувся в Палос 15 березня 1493 року і пізніше зустрівся з Фернандо та Ізабеллою в Барселоні, щоб повідомити про свої відкриття .
Колумб продемонстрував монархам те, що він привіз зі своєї подорожі, включно з кількома невеликими зразками золота, перлами, золотими прикрасами тубільців, кількома таїно, які він викрав, квіти та гамак. раніше невідому рослину тютюну, плоди ананаса та індичку. Він не привіз жодної з дорогоцінних спецій Ост-Індії, таких як чорний перець, імбир чи гвоздика. У своєму журналі він писав: «Також є багато „аджі“, тобто їхнього перцю, який цінніший за чорний перець, і всі люди нічого іншого не їдять, оскільки він дуже корисний» .
Колумб привіз захоплених Тайносів, щоб подарувати їх суверенам, оскільки вони ніколи не зустрічалися з сумнозвісними Карибами. У листі Колумба про першу подорож, адресованому до іспанського двору, він наполягав на тому, що досяг Азії, описуючи острів Еспаньола як місце біля узбережжя Китаю. Він наголошував на потенційних багатствах землі, перебільшуючи велику кількість золота, і те, що тубільці, здавалося, були готові прийняти християнство. Лист був перекладений кількома мовами та широко розповсюджений, створивши сенсацію:
Еспаньола — це диво. Гори й пагорби, рівнини й пасовища водночас родючі й прекрасні… гавані неймовірно добрі й є багато широких річок, більшість із яких містять золото…. Є багато прянощів і великі копальні золота та інших металів…
Після повернення Колумба, більшість людей спочатку визнали, що він досяг Ост-Індії, включаючи суверенів і папу Олександра VI , хоча в листі до Ватикану від 1 листопада 1493 року історик Пітер Мартир описав Колумба як першовідкривача Novi Orbis («Нового світу»). Папа Римський видав чотири булли (перші три з яких разом відомі як «Булли пожертвувань»), щоб визначити, як Іспанія та Португалія колонізуватимуть і розділять здобич нових земель. Inter caetera, виданий 4 травня 1493 року, розділив світ поза Європою між Іспанією та Португалією вздовж меридіана з півночі на південь за 100 льє на захід від Азорських островів або островів Кабо-Верде в середині Атлантичного океану, таким чином надавши Іспанії всі землі, відкриті Колумбом. Тордесільяський договір 1494 року, ратифікований у наступному десятилітті папою Юлієм II, переніс лінію поділу на 370 льє на захід від Азорських островів або Кабо-Верде.
Наступні подорожі Колумба
Друге плавання (1493—1496)
На хвилі загального захоплення від новин про відкриття «західного» морського шляху до Індії, вже в тому ж році, в якому Колумб повернувся до Європи з першого плавання, Кастилією було спішно організовано ще одну експедицію під його командуванням.
Якщо навесні та влітку 1492 року Колумбу довелося витратити декілька місяців щоб переконати 90 осіб приєднатись до його плавання, то після повернення було так багато добровольців, що треба було робити відбір, оскільки число учасників другої експедиції було обмежене приблизно 1500—2500 особами на 15—17 суднах (точне число людей і суден є спірним). Колумб пізніше скаржився, що навіть кравці були готові відмовитися від професії і піти у велику подорож, у якій можна швидко розбагатіти. Нарешті група, у якій разом із шукачами пригод і легкої наживи виявилися місіонери, що прагнули навернути до християнства жителів нових земель, поруч із визнаними злочинцями перебували ідеалісти.
Друга експедиція вирушила 25 вересня 1493 року з Кадіса. Заявленою метою другої подорожі було навернення корінних американців у християнство. Перед тим, як Колумб покинув Іспанію, Фердинанд та Ізабелла наказали йому підтримувати дружні, навіть люб'язні стосунки з тубільцями. Він відплив із Кадіса, Іспанія, 25 вересня 1493 р.
Флот для другої подорожі був значно більший: дві караки (нао) і 15 каравел, зокрема караки «Marigalante» (флагман Колумба) і Gallega; каравели Fraila («черниця»), San Juan («Сан-Хуан»), Colina («пагорб»), Gallarda («галантна»), Gutierre, Bonial, Rodriga, Triana, Vieja («стара»), Prieta («коричнева»), Gorda («товста»), Cardera та Quintera. Каравела «Niña», що приймала участь в першому плаванні також приймала участь в цій експедиції, яка також включала корабель під назвою «Pinta», ймовірно, ідентичний кораблю з першої експедиції. Крім того, під час експедиції був побудований перший корабель в Америці, Santa Cruz або India.
Дослідження островів Карибського моря
3 листопада 1493 року Христофор Колумб висадився на скелястий берег острова, який він назвав Домініка. Того ж дня він висадився на іншому острові, який він назвав Санта-Марія-ла-Галант. Пропливши повз Ле-Сент (Todos los Santos), він прибув до Гваделупи (Santa María de Guadalupe), яку він досліджував між 4 та 10 листопада 1493 року. Точний курс його подорожі через Малі Антильські острови є предметом дискусій, але здається ймовірним, що він повернув на північ, відкривши та назвавши багато островів, включаючи Санта-Марія-де-Монсеррат (Монтсеррат), Санта-Марія-ла-Антигуа (Антигуа), Санта-Марія-ла-Редонда (Сен-Мартен) і Санта-Крус (14 листопада). Він також побачив і назвав ланцюг островів Santa Úrsula y las Once Mil Vírgenes (Віргінські острови), а також назвав острови Virgen Gorda.
На Санта-Крус європейці побачили каное з кількома карибськими чоловіками та двома жінками. У них було двоє чоловіків у полоні, і вони нещодавно їх кастрували. Європейці переслідували їх, і їх зустріли стріли чоловіків і жінок , смертельно поранивши принаймні одного чоловіка, який загинув приблизно через тиждень. Європейці або вбили, або захопили всіх, хто був на борту каное, після чого обезголовили їх. Іншого було викинуто за борт, і коли його помітили, що він відповзає, тримаючи свої нутрощі, араваки порекомендували відловити його, щоб він не попередив своє плем'я; його знову викинуло за борт, а потім довелося збити стрілами. Друг дитинства Колумба Мікеле да Кунео — за його власними словами — взяв одну з жінок у сутичці, яку Колумб дозволив йому тримати як рабиню; Згодом Кунео побив і зґвалтував її.
Флот продовжив шлях до Великих Антильських островів і 19 листопада 1493 року висадився на острові Сан-Хуан-Батіста (сучасне Пуерто-Рико). Дієго Альварес Чанка розповідає, що на цьому острові європейці врятували кількох жінок із групи щонайменше 20 осіб, яких місцеві кариби тримали як сексуальних рабинь. Жінки пояснили, що будь-яких полонених чоловіків з'їдали, а їхніх власних нащадків чоловічої статі кастрували та примушували служити карибам, поки вони не досягли достатнього віку, щоб вважатися придатними для їжі. Трьох із цих хлопчиків європейці врятували.
Еспаньола і Ямайка
22 листопада Колумб відплив із Сан-Хуан-Батіста на Еспаньолу. Наступного ранку тубільця, взятого під час першої подорожі, повернули до затоки Самана. Флот проплив близько 170 миль протягом двох днів і виявив у Монте-Крісті тіла чотирьох чоловіків у стані розкладання; в одного була борода, що означало, що він був іспанцем. У ніч на 27 листопада були запалені гармати та сигнальні ракети, намагаючись подати сигнал Ла Навідад, але відповіді не було. Група каное на чолі з двоюрідним братом Гуаканагарі подарувала Колумбу дві золоті маски та повідомила йому, що Гуаканагарі був поранений іншим вождем, Каонабо, і що, за винятком деяких іспанських втрат в результаті хвороби та сварки, решта його людей почуваються добре. Наступного дня іспанський флот виявив спалені залишки фортеці Навідад, і двоюрідний брат Гуаканагарі визнав, що європейців знищив Каонабо. Інші місцеві жителі показали іспанцям деякі з тіл і сказали, що вони «забрали по три-чотири жінки». Хоча деякі підозри були покладені на Гуаканагарі, поступово з'ясувалося, що двоє іспанців створили банду вбивць у пошуках золота та жінок, що викликало гнів Каонабо. Потім флот боровся з вітрами, пройшовши лише 32 милі за 25 днів і прибувши на рівнину на північному узбережжі Еспаньоли 2 січня 1494 року. Там вони заснували поселення Ла-Ізабела. Колумб витратив деякий час на пошуки золота всередині острова. Знайшовши деякі, він заснував невелику фортецю всередині.
Колумб покинув Еспаньолу 24 квітня 1494 року і прибув на острів Куба (який він назвав Хуана під час своєї першої подорожі) 30 квітня та до затоки Діскавері, Ямайка, 5 травня. Він досліджував південне узбережжя Куби, яке, на його думку, було півостровом Китаю, а не островом, і кілька прилеглих островів, включаючи Ла-Євангеліста (сучасний Ісла-де-ла-Хувентуд), перш ніж повернутися на Еспаньолу 20 серпня.
Рабство, поселенці та данина
Колумб планував, щоб королева Ізабелла створила торговельні пункти з містами Далекого Сходу, які прославив Марко Поло, але Шовковий шлях і східні морські шляхи яких були заблоковані для торгівлі її корони. Однак Колумб ніколи не знайшов Катай (Китай) чи Сіпангу (Японія), і більше не було Великого хана для торгових договорів.
У 1494 році Колумб відправив Алонсо де Охеду (якого сучасник описав як «завжди першим, хто проливає кров, де б не була війна чи сварка») на Еспаньйолі до регіону Сібао (де видобували золото), в результаті чого Охеда захопив кількох тубільців. за обвинуваченням у крадіжці. Охеда відрізав вуха одному тубільцю, а інших відправив у Ла-Ізабелу в кайданах, де Колумб наказав обезголовити їх. Під час свого короткого правління Колумб страчував іспанських колоністів за незначні злочини та використовував четвертування як одну з форм покарань. До кінця 1494 року хвороби та голод забрали дві третини іспанських поселенців. Розповідь рідною мовою науатль описує соціальний розпад, який супроводжував пандемію: «Багато людей померло від цієї чуми, а багато інших померло від голоду. Вони не могли вставати, щоб шукати їжу, а всі інші були надто хворі, щоб піклуватися про них, тож вони померли від голоду в своїх ліжках».
До 1494 року Колумб розділив своє віце-королівство з одним із своїх військових офіцерів на ім'я Маргарит, наказавши йому надати пріоритет християнізації тубільців, але частина їхніх носів і вух повинна бути відрізана за крадіжку. Люди Маргарита експлуатували тубільців, били, ґвалтували та поневолювали їх, і жоден на Еспаньолі не хрестився протягом наступних двох років. Брат Колумба Дієго попередив Маргарит виконувати накази адмірала, що спонукало його відвезти три каравели назад до Іспанії. Супроводжував Маргарита Фрей Буїл, який мав здійснювати хрещення. Після прибуття до Іспанії наприкінці 1494 року Буїл поскаржився в іспанському дворі братів Колумбів і на відсутність золота. Групи солдатів Маргарита, які залишилися на заході, продовжували знущатися над тубільцями. Замість того, щоб заборонити це, Колумб брав участь у поневоленні корінного населення. У лютому 1495 року він захопив 1500 араваків, деякі з яких повстали проти гніту колоністів , і багато з яких згодом були звільнені або захоплені карибами. Того місяця Колумб відправив приблизно 500 цих американців до Іспанії, щоб продати їх як рабів; близько 40 % померли в дорозі , а половина решти були хворі після прибуття. У червні того ж року іспанська корона надіслала кораблі та припаси до колонії на Еспаньолі, яку допоміг придбати флорентійський купець Джанотто Берарді. У жовтні Берарді отримав майже 40 000 рабів мараведів, які, як стверджувалося, були канібалами або в'язнями.
Система збору данини Колумба була описана його сином Фердінандом: «У Сібао, де були золоті копальні, кожна особа віком від чотирнадцяти років повинна була сплатити великий соколиний дзвін золотого пилу; усі інші були кожен повинен заплатити 25 фунтів бавовни. Кожного разу, коли індіанець віддавав свою данину, він мав отримати мідний або мідний жетон, який він мав носити на шиї як доказ того, що він сплатив свою данину; будь-який індіанець, виявлений без такого жетона, мав бути покараним». Монархи, які запропонували жетони, закликали до легкого покарання, але будь-якому індіанцю, знайденому без мідного жетона, відрубували руки, що, ймовірно, було смертним вироком. Оскільки на острові не було великої кількості золота, у тубільців не було шансів виконати квоту Колумба, і, як повідомляється, тисячі людей покінчили життя самогубством. До 1497 року система данини майже зруйнувалася.
Колумб захворів у 1495 році, і в цей час його війська діяли без порядку, жорстоко поводячись з тубільцями, зокрема катуючи їх, щоб дізнатися, де нібито було золото. Коли він одужав, він повів людей і собак, щоб полювати на тубільців, які втікали від своїх обов'язків, убиваючи їх або відрубуючи їм руки як попередження іншим. Жорстокості та вбивства здійснювалися навіть проти хворих і беззбройних тубільців. Крім того, іспанські колоністи за правління Колумба почали купувати та продавати тубільців як рабів, у тому числі дітей.
Іспанський флот покинув Ла-Ізабелу 10 березня 1496 р. Знову відбиті несприятливими пасатами, запаси почали скорочуватися; 10 квітня Колумб попросив їжі у корінних жителів Гваделупи. Вийшовши на берег, іспанці потрапили в засідку, обстріляну стрілами; у відповідь вони знищили кілька хат. Потім вони взяли в заручники групу з 13 місцевих жінок і дітей, щоб змусити продати маніок. Niña та India покинули Гваделупу 20 квітня. 8 червня флот висадився в Португалії, біля Одеміри, і 11 червня повернувся до Іспанії через затоку Кадіс.
Третє плавання (1498—1500)
Згідно з журналом Колумба в редакції Бартоломе де лас Касаса, мета третього плавання полягала в тому, щоб перевірити існування континенту, який, як вважав португальський король Жуан II був розташований на південному заході від островів Кабо-Верде. Король Жуан, як повідомляється, знав про існування такої материка, оскільки «було знайдено» каное, які вирушили з узбережжя Гвінеї у Західній Африці і відпливли на захід із товарами". Італійський мореплавець Джованні Кабото (Джон Кабот), ймовірно, досягнув материкової частини американського континенту в червні 1497 р., хоча місце його висадки залишається спірним.
30 травня 1498 року Колумб вирушив із іспанського Санлукара на шести кораблях у свою третю подорож до Америки. Три кораблі прямували безпосередньо до Еспаньоли з необхідними припасами, тоді як сам Колумб на чолі інші трьох кораблів відправився на дослідження земель, що могли лежати на південь від Карибських островів і пошуки проходу до континентальної Азії. Колумб привів свій флот до португальського острова Порту-Санту, батьківщини своєї дружини. Потім він відплив на Мадейру і провів там деякий час з португальським капітаном Жуаном Гонсалвішем да Камара, перш ніж відпливти до Канарських островів і Кабо-Верде.
13 липня флот Колумба увійшов у тропічну зону депресі середньої Атлантики, де кораблі на кілька днів потрапили в штиль, а запаси їжі та води псувались від спеки. Після того, як східний вітер відновився, флотилія продовжила свій рух на захід, і просувалась в цьому напрямку до 22 липня, коли були помічені птахи, що летіли з південного заходу на північний схід, і флот повернув на північ у напрямку Домініки. 31 липня вони побачили острів Тринідад, наблизившись до нього із південного сходу. Флот проплив вздовж південного узбережжя і увійшов у протоку «Зміїна паща», ставши на якір біля скелі Сольдадо (на захід від мису Ікакос, крайньої південно-західної точки Тринідаду), де вони зіткнулися з групою індіанців на каное. 1 серпня Колумб і його висадились на сушу поблизу гирла річки Оріноко в Південній Америці, в районі сучасної Венесуели. Виходячи з повноводності річок та інших топографічних ознак Колумб визнав, що земля перед ним є, вірогідно, не островом, а материком, але, описуючи його як otro mundo («інший світ»), Колумб тим не менш зберіг переконання, що це була Азія — і, можливо, земний рай.
2 серпня члени експедиції висадилися на мисі Ікакос (який Колумб назвав Пунта-де-Ареналь) у сучасному Тринідаді, ледве уникнувши жорстокої сутички з тубільцями. Вранці 4 серпня цунамі ледь не перекинуло корабель Колумба. Дослідники перепливли затоку Парія і 5 серпня висадилися на материковій частині Південної Америки на півострові Парія. Колумб, який протягом місяця страждав від безсоння та мав проблеми із зором через налиті кров'ю очі, дозволив іншим капітанам флоту вийти на берег першими: один поставив хрест, а інший записав, що Колумб згодом висадився, щоб офіційно прийняти провінцію для Іспанії. Вони попливли далі на захід, де Колумб, побачивши перли, змусив послати людей, щоб отримати трохи, якщо не золото. Тубільці забезпечили харчування, включно з кукурудзяним вином, новим для Колумба. Змушений дістатися Еспаньоли до того, як їжа на борту його корабля зіпсувалася, Колумб з розчаруванням виявив, що вони запливли в затоку, і після того, як вони набрали прісної води, флотилії довелося повернутися на схід, щоб знову вийти у відкритий океан вод.
Проводячи спостереження в морі за допомогою квадранта, Колумб неточно виміряв полярний радіус добового руху Полярної зорі, який становив п'ять градусів, що було вдвічі більше за інше помилкове значення, яке він зробив до того північніше.. Це змусило його описати форму Землі як грушоподібну, зі звуженням в напрямку «Раю» (на південь). Насправді Земля дійсно має трохи грушоподібну форму, але її «вужча» частина розташована на півночі). Потім він відплив до островів Чакачакаре та Маргарита (досягнувши останнього 14 серпня) і побачив Тобаго (який він назвав Bella Forma) і Гренада (який він назвав Concepción).
Губернаторство і повстання колоністів
Після своєї другої подорожі, Колумб запропонував відправити 330 осіб на вічне (хоча й добровільне) поселення на Еспаньйолі, і всі вони мали фінансуватись за кошти корони. Зокрема, він попросив 100 чоловіків, які б працювали солдатами та слюсарами, 40 сквайрів, 30 матросів, 30 юнг, 20 ювелірних майстрів, 10 садівників, 20 різноробочих і 30 жінок. На додаток до цього, планувалося утримувати ченців і священнослужителів, лікаря, фармацевта, травника та музикантів для розваги колоністів. Побоюючись, що король буде незадоволений необхідністю витрачати власні кошти на їх зарплату, Колумб запропонував помилувати іспанських злочинців в обмін на кілька років неоплачуваної служби на Еспаньйолі, і король погодився на це. Помилування за смертну кару вимагало двох років служби, а один рік служби був потрібен для менш тяжких злочинів. Вони також наказали, що злочинці, засуджені в Іспанії до вигнання, також будуть відправлятись на заслання на Еспаньолу.
Цих нових колоністів відправили прямо на Еспаньолу на трьох кораблях із припасами, поки Колумб на чолі інших трьох кораблів здійснював свої дослідження. Коли ці нові колоністи прибули на Еспаньолу, там назрівало повстання під проводом Франциско Ролдана (людини, яку Колумб залишив головним управлінцем під керівництвом своїх братів Дієго та Бартоломео). До того часу, коли Колумб прибув на Еспаньолу, Ролдан утримував територію Ксарагуа, а деякі з нових колоністів приєдналися до його повстання.
Коли хворий Колумб прибув 19 серпня на Еспаньолу він виявив, що багато іспанських поселенців нової колонії повстали проти його правління, стверджуючи, що Колумб ввів їх в оману щодо нібито щедрих багатств, які вони очікували знайти. Одночасно декілька поселенців і моряків, які повернулися, скаржилися на методи Колумба при іспанському дворі, звинувачуючи його та його братів у грубій безгосподарності. Колумб наказав повісити частину поселенців за непокору і протягом кількох місяців намагався домовитися з повстанцями. За його наказом Ролдан судив інших повстанців, наказавши повісити свого колишнього партнера, Адріана де Мухіку.
. Він мав власну економічну зацікавленність у поневоленні тубільців Еспаньйоли і з цієї причини не поспішав охрестити їх, що викликало критику з боку деяких служителів церкви. Запис у його журналі за вересень 1498 року говорить: „Звідси можна було б відправляти, в ім'я Святої Трійці, стільки рабів, скільки можна продати…“.
Зрештою Колумб був змушений укласти мир із бунтівними колоністами на принизливих для себе умовах. У 1500 році Корона усунула його з посади губернатора, заарештувала та перевезла в кайданах до Іспанії. Зрештою його звільнили і дозволили повернутися до Америки, але не на посаду губернатора. Додаткова образа Колумбу була завдана, у 1499 році, коли португальський дослідник Васко да Гама повернувся зі своєї першої подорожі до Індії, під час якої він проплив на схід навколо південного краю Африки і відкрив для Португалії морський шлях до справжньої „Індії“.
Колумб був фізично та інтелекткально виснажений, його тіло було вражене артритом і він мав проблеми із зором. У жовтні 1499 року він відправив два кораблі до Іспанії, просячи суд Кастилії призначити королівського комісара, щоб допомогти йому керувати державою. 3 лютого 1500 року він повернувся до Санто-Домінго з планами відплисти назад до Іспанії, щоб захистити себе від обвинувачень повсталих поселенців.
Слідство Бобадільї
Після того, в результаті свої третьої подорожі Христофор Колумб потрапив у немилість, католицькі королі вирішили організовувати іспанські експедиції в Новий Світ без участі Колумба. 18 травня 1499 року Алонсо Охеда на двох кораблях з командою з 57 моряків, серед яких був і Амеріго Веспуччі вийшли з Кадісу.
21 травня 1499 року, Католицькі королі Фердинанд і Ізабелла призначили замість Колумба нового, другого губернатора Індій (так спільно називались іспанські володіння в Америці) Франсіско де Бобаділья, командора Ордену Калатрави. Його також призначили слідчим суддєю для проведення розслідування подій, що відбулися на острові Еспаньйола, через безперервні скарги на методи управління, які Христофор Колумб і його брати практикували на острові, повстання Франсіско Ролдана, та звинувачення в зраді від його численних ворогів. Королі Кастилії та Арагону надали Франсіско де Бобаділья майже необмежені повноваження для проведення слідчих на посаді губернатора в Америці. Від королів Бобаділья отримав наказ з'ясувати, „які особи повстали проти адмірала та нашого правосуддя і з якої причини та причини, і яку шкоду вони заподіяли“, а після цього „затримайти тих, кого Ви визнаєте винними… а також конфіскуйте їхнє майно“. Наказ королів щодо Колумба наголошував, що адмірал повинен відмовитися від будь-яких повноважень в колоніях і зберігти собі лише свої особисті статки та майно».
У серпні 1500 року Франсіско де Бобаділья з загоном у 500 солдатів на двох каравелах («Года» та «Антигуа») прибув до Санто-Домінго, де Дієго Колумб наглядав за стратою повстанців, у той час як сам Христофор Колумб придушував повстання в Гренаді. До Бобаділья негайно надійшло багато серйозних скарг на усіх трьох братів Колумбів, у тому числі на те, що «сім іспанців було повішено того тижня», а ще п'ятеро чекали страти.
Бобаділья застосував силу, щоб запобігти страті кількох ув'язнених, а згодом заволодів майном Колумба, включаючи документи, які він використовував, щоб потім захистити себе в Іспанії. Щоб залучити симпатії поселенців, Бобаділья скасував на двадцять років стягниння податків, а потім викликав до себе адмірала. На початку жовтня 1500 року Колумб і Дієго представилися Бобаділлі і були закуті в кайдани на борті корабля «Ла Горда», власного корабля Колумба. Лише корабельний кухар погодився закути осоромленого адмірала в кайдани. Бобаділья конфісківав велику частину золота та іншої власності Колумба. Фердинанд Колумб записав, що губернатор взяв «свідчення від їхніх відкритих ворогів, бунтівників, і навіть виявив відкриту прихильність», і продав з аукціону деякі володіння свого батька «за одну третину їх вартості».
Розслідування Бобадільї виявило, що Колумб забороняв священикам хрестити тубільців без його чіткого дозволу, щоб він міг спочатку вирішити, чи варто їх продавати в рабство. Він нібито захопив плем'я з 300 осіб під захистом Ролдана, щоб продати його в рабство, і повідомив іншим християнам, що половину їх слуг-тубільців слід віддати йому. Крім того, він нібито наказав відшмагати щонайменше 12 іспанців і зв'язати їх за шию та ноги за обмін золота на їжу без його дозволу. Інші звинувачення включають те, що він: наказав відшмагати жінку, посадивши її голою на спині осла за те, що вона збрехала про свою вагітність, відрізав іншій жінці язик за те, що нібито образила його та його братів, перерізав горло іспанцю за його гомосексуалізм, наказав повісити християн за крадіжку хліба, наказав відрубати руку юнгі за використання пастки для лову риби, а іншій людині наказав відрізати ніс і вуха, а також відшмагати батогом, закувати в кайдани, і вигнати з поселення. Кільком іспанцям Колумб присудив потенційно смертельне покарання в 100 ударів батогом, іноді навіть оголеними. Близько п'ятдесяти чоловік померли від голоду на Ла-Ізабелі через суворий контроль над пайками, незважаючи на надлишок запасів.
Судовий процес в Іспанії
Кілька поселенців і монахів, які повернулися, виступали проти Колумба в іспанському дворі, звинувачуючи його в поганому управлінні. На власне прохання Колумб залишався в ланцюгах протягом усієї подорожі додому. Одного разу в Кадісі сумний Колумб написав своєму другові при дворі:
Минуло вже сімнадцять років, як я прийшов служити цим королям у Підприємстві Індії. Вони змусили мене витратити вісім із них на різні обговорення, а наприкінці відкинули мою пропозицію як жарт. Проте я наполягав на цьому… Там я віддав під їхній суверенітет більше землі, ніж є в Африці та Європі, і понад 1700 островів… За сім років я, божественною волею, здійснив це завоювання. У той час, коли я мав право розраховувати на винагороду та відставку, мене нестримно заарештували й відправили додому, закованого в ланцюги… Звинувачення було висунуто зі злого наміру на основі звинувачень, висунутих цивільними особами, які повстали й хотіли заволодіти землями… Прошу вашої ласки, з ревністю вірних християн, до яких довіряють їхні високості, прочитати всі мої папери та розглянути, як я, який прибув щоб служити цим князям… зараз опинився до кінця моїх днів безпричинно позбавленим честі та майна, рішенням, в якому немає ані справедливості, ані милосердя.
Колумб і його брати були ув'язнені на шість тижнів, перш ніж зайнятий король Фердинанд наказав їх звільнити. 12 грудня 1500 року король і королева викликали братів Колумбів до палацу Альгамбра в Гранаді. Нарешті знявши ланцюги, Колумб носив укорочені рукава, щоб сліди на його шкірі було видно. У палаці королівська пара вислухала благання братів; Колумб був доведений до сліз, коли визнав свої провини та благав пробачення. Їхня свобода була відновлена. 3 вересня 1501 року роль Колумба як губернатора була закрита. З цього моменту новим губернатором Індії мав стати Ніколас де Овандо-і-Касерес, хоча Колумб зберіг титули адмірала та віце-короля. Королівський мандат від 27 вересня наказував Бобаділлі повернути усю власність та майно Колумба.
Четверте плавання (1502—1504)
Після довгих умовлянь суверени Кастилії та Арагону погодилися профінансувати четверту подорож Колумба. Це був його останній шанс проявити себе і стати першою людиною, яка здійснила навколосвітнє плавання. Метою Колумба було знайти Малаккську протоку до Індійського океану. 14 березня 1502 року Колумб розпочав свою четверту подорож зі 147 чоловіками та з суворим наказом короля та королеви не зупинятися на Еспаньолі, а лише шукати шлях на захід до Індійського океану. Перед від'їздом Колумб написав листа до керівників банку Святого Георгія в Генуї, датованого 2 квітня 1502 року в Севільї. Він написав: «Хоча моє тіло тут, моє серце завжди поруч з тобою». У супроводі свого зведеного брата Бартоломео Дієго Мендеса та 13-річного сина Фернандо він покинув Кадіс 9 травня 1502 року на чолі флотилії з чотирьох кораблів — Capitana (флагман), а також Gallega, Vizcaína та Santiago de Palos. Спочатку вони відпливли до Арзіли на марокканському узбережжі, щоб врятувати португальських солдатів, які, як він чув, перебули в облозі маврів.
Використовуючи пасати, щоб швидко перетнути Атлантику за двадцять днів, 15 червня вони висадилися в Карбеті на острові Мартиніка. Колумб передбачав, що назріває ураган, і мав корабель, який потрібно було замінити, тому він попрямував до Еспаньйоли, незважаючи на те, що йому заборонено приземлятися там. Він прибув до Санто-Домінго 29 червня, але йому було відмовлено у прихистку в порту, а новий губернатор відмовився прислухатися до його попередження про шторм. Поки кораблі Колумба ховалися в гирлі річки Хайна, губернатор Бобаділья відплив із Ролданом і золотом Колумба на борту свого корабля в супроводі конвою з 30 інших суден. Особисте золото та інші речі Колумба були поміщені на крихке судно Aguya, яке вважалося найменш придатним для плавання судном цього флоту. Початок урагану прибив деякі кораблі до берега, а деякі затонули в гавані Санто-Домінго. Вважається, що корабель Бобаділли досяг східного краю Еспаньоли перед тим, як затонути. Близько 20 інших суден затонули в Атлантиці, загалом потонули близько 500 осіб. Три пошкоджені кораблі повернулися в Санто-Домінго, на одному з них були Хуан де ла Коса і Родріго де Бастідас. Лише Aguya добрався до Іспанії, змусивши деяких ворогів Колумба звинуватити його в створенні шторму.
Після урагану Колумб перегрупувався зі своїми людьми, і після короткої зупинки на Ямайці та біля узбережжя Куби для поповнення запасів він відплив до сучасної Центральної Америки, прибувши до Гуанахи (Ісла-де-лос-Пінос) на островах Іслас-де-ла-Байя узбережжя Гондурасу 30 липня 1502 року. Тут Бартоломео знайшов місцевих купців — можливо (але не остаточно) майя — і велике каное, яке було описано як «довге, як галера», і було наповнене вантажем. Тубільці познайомили Колумба та його оточення з какао. Колумб розмовляв зі старійшиною і думав, що той описав, як бачив людей з мечами та кіньми (можливо, іспанців), і що вони були «всього десять днів шляху до річки Ганг». 14 серпня Колумб висадився на материковій частині Америки в Пуерто-Кастілья, поблизу Трухільйо, Гондурас. Він провів два місяці, досліджуючи узбережжя Гондурасу, Нікарагуа та Коста-Ріки, шукаючи прохід, перш ніж прибути в затоку Альміранте, Панама, 16 жовтня.
У середині листопада деякі тубільці повідомили Колумбу, що провінція під назвою Сігуаре «розташована лише за дев'ять днів подорожі сушею на захід» або приблизно за 200 миль від його місця розташування у Верагуа. Тут мали бути знайдені «золото без межі», «люди, що носять коралі на голові», які «знають перець», «торгують на ярмарках і базарах», які «звикли воювати». Пізніше Колумб напише правителям, що, за словами тубільців, «море охоплює Сігуаре, і … це десять днів подорожі до річки Ганг». Це може припустити, що Колумб знав, що він знайшов невідомий континент, відмінний від Азії.
5 грудня 1502 року Колумб і його команда потрапили в шторм такої сили, з яким вони раніше не зустрічались. У своєму журналі Колумб пише:
Дев'ять днів я був, як заблуканий, без надії на життя. Очі ніколи не бачили моря таким розлюченим, таким високим, таким вкритим піною. Вітер не тільки перешкоджав нашому просуванню, але й не давав можливості втекти за будь-який мис у пошуках укриття; тому ми були змушені триматися в цьому кривавому океані, який кипів, як горщик на гарячому вогні. Ніколи небо не виглядало так жахливо; цілий день і цілу ніч воно палало, як піч, і блискавка бриніла з такою силою, що щоразу я думав, чи не знесла вона мої лонжерони та вітрила; спалахи спалахнули з такою люттю й жахом, що ми всі думали, що корабель підірветься. Весь цей час вода не переставала падати з неба; Я не кажу, що йшов дощ, бо це було схоже на ще одну повінь. Чоловіки були настільки виснажені, що прагнули смерті, щоб покласти край їхнім жахливим стражданням.
У Панамі Колумб дізнався про золото Гуаймі та протоку до іншого океану. Після деяких досліджень, у січні 1503 року він заснував гарнізон у гирлі річки Белен. 6 квітня гарнізон захопив лідера місцевого племені Ель Кібіан, який пізніше втік і повернувся на чолі армії, яка атакувала іспанців і пошкодила деякі іспанські кораблі так, що одне судно довелося залишити. 16 квітня Колумб вирушив на Еспаньолу. 10 травня він відкрив Кайманові острови, назвавши їх Лас-Тортугас на честь численних морських черепах. Після цього його кораблі його флотилії зазнали значної шкоди під час шторму. Не маючи змоги продовжувати плавання далі, 25 червня екіпаж експедиції висадився на берег у затоці Сент-Енн на Ямайці.
Протягом року Колумб і його люди залишалися заблокованими на Ямайці. Іспанець Дієго Мендес разом з кількома тубільцями відправились на вітрильному каное за допомогою на Еспаньолу. Губернатор острова Ніколас де Овандо-і-Касерес був противником Колумба і перешкоджав усім спробам врятувати його та його людей. Тим часом Колумбу довелося вразити тубільців, щоб запобігти їхньому нападу та завоювати їхню прихильність. Він зробив це, правильно передбачивши місячне затемнення 29 лютого 1504 року, використовуючи ефемериду німецького астронома Регіомонтана.
У травні 1504 року відбулася битва між людьми, вірними Колумбу, і тими, хто був вірним братам Поррас, під час якого відбулась дуель на мечах між Бартоломео Колумбом і Франсіско де Поррас. Бартоломео переміг Франциско, але врятував йому життя. Таким чином заколот припинився. 29 червня нарешті прибула допомога від губернатора Овандо, коли каравела, надіслана на прохання Дієго Мендесом, нарешті прибула на Ямайку. У цей час в живих залишалося 110 учасників експедиції з 147, які відпливли з Іспанії з Колумбом. Через сильний зустрічний вітер, каравела витратила на зворотній шлях до Еспаньйоли 45 днів, тоді як Дієго Мендес раніше подолав цю відстань на каное за чотири дні.
Близько 38 зі 110 чоловіків, які вижили, вирішили не поветратись до Іспанії і залишилися на Еспаньйолі. 11 вересня 1504 року Христофор Колумб і його син Фернандо вирушили на іспанській каравелі, що поверталась з Еспаньоли до Іспанії, оплативши за право піднятись на борт. Вони прибули в Санлукар-де-Баррамеда 7 листопада, а звідти вирушили до Севільї.
Спадщина
Звістка про першу подорож Колумба призвела до багатьох інших плавань на захід, організованих європейськими державами, що пагнули отримати свою частку прибутку від торгівлі та колонізації. Це призвело до явища Колумбового обміну та розвиткутрансатлантичної торгівлі. Ці події, вплив і наслідки яких зберігаються до теперішнього часу, іноді називають початком Нового часу[.
Вже після першого плавання посадки на захід, Колумб розмірковував над тим, щоб поневолити тубільців[l], а після повернення розповів про готовність тубільців прийняти християнство. Під час другої подорожі Колумба сталася перша за п'ять століть велика сутичка між європейцями та корінними американцями з того часу, як європейські вікінги припливли до узбережжя Америки. Одна з жінок була захоплена в битві другом Колумба, який дозволив йому залишити її як рабиню і цей чоловік згодом побив і зґвалтував її. У 1503 році іспанські монархи заснували індіанські конгрегації, поселення, призначені для переселення та експлуатації тубільців.
З початком Доби великих географічних відкриттів, що почалася в XV столітті, європейці досліджували світ океаном, шукаючи певні торгові товари, людей для поневолення, а також торгові місця та порти. Найбільш бажаними товарами для торгівлі були золото, срібло та прянощі. Для католицьких монархій Іспанії та Португалії поділ впливу землі, відкритої Колумбом, став необхідним, щоб уникнути конфлікту. Це було вирішено завдяки втручанню папи в 1494 році, коли Тордесільяський договір мав на меті розділити світ між двома державами. Португальці повинні були отримати все за межами Європи на схід від лінії, яка проходила в 270 льє на захід від островів Зеленого Мису. Іспанці отримали все, що було на захід від цієї лінії, територію, яка досі була майже повністю невідомою, і, як виявилося, передусім переважну більшість континентів Америки та островів Тихого океану. У 1500 році португальський мореплавець Педру Алваріш Кабрал прибув до точки на східному узбережжі Південної Америки з португальської сторони лінії поділу. Це призведе до португальської колонізації території сучасної Бразилії.
У 1499 році італійський дослідник Амеріго Веспуччі брав участь у подорожі до західного світу разом із однодумцями Колумба Алонсо де Охеда та Хуаном де ла Коса. У своїй Книзі привілеїв 1502 року Колумб назвав Вест-Індію Indias Occidentales («Західна Індія»), назвавши її «невідомою всьому світу». Пізніше того ж року він зібрав інформацію від корінних жителів Центральної Америки, яка, схоже, вказує на те, що він усвідомив, що знайшов нову землю. Веспуччі, який спочатку слідував за Колумбом, вірячи, що той досяг Азії, припустив у листі 1503 року до Лоренцо ді П'єрфранческо Медічі, що він уже два роки знав, що ці землі складають новий континент. Лист до П'єро Содеріні, опублікований бл. 1505 і нібито Веспуччі, стверджує, що він вперше здійснив подорож до американського материка в 1497 році, за рік до Колумба. У 1507 році, через рік після смерті Колумба, на карті німецького картографа Мартіна Вальдземюллера Новий Світ був названий «Америкою». У 1513 році Вальдземюллер скасував це найменування, мабуть, після того, як Себастьян Кабот, Бартоломе де лас Касас і багато істориків переконливо стверджували, що лист Содеріні був фальсифікацією. На своїй новій карті Вальдземюллер позначив континент, відкритий Колумбом, Terra Incognita («невідома земля».
Примітки
- Nash, Gary B. Red, White and Black: The Peoples of Early North America Los Angeles 2015. Chapter 1, p. 18
- Morison, 1991, с. 25–26, 33, 383.
- Wahlgren, Erik (1986). The Vikings and America. New York: Thames and Hudson. ISBN 0-500-02109-0.
- Curran, James Watson (1939). Here was Vinland: The Great Lakes Region of America (англ.). Sault Ste. Marie, Ontario: Sault Daily Star. с. 207.
- Weaver, Jace (2011). The red atlantic. American Indian Quarterly. с. 418–463, 477.
- Jeakle, Will (11 жовтня 2020). Six Things You Didn't Know About Christopher Columbus. Forbes (англ.). Процитовано 14 жовтня 2020.
- Jensen, De Ladickmar (1992), Renaissance Europe 2nd ed. p. 341
- Morison, 1991, с. 34, 58, 63–64.
- Columbus, 1893, с. 20.
- «Marco Polo et le Livre des Merveilles», ISBN 978-2-35404-007-9 p. 37
- Hannam, James (18 травня 2010). Science Versus Christianity?. Patheos.com (англ.). Процитовано 5 вересня 2020.
- Boller, Paul F (1995). Not So!:Popular Myths about America from Columbus to Clinton. New York: Oxford University Press. ISBN 978-0-19-509186-1.
- ↑ Russell, Jeffrey Burton (1991). Inventing the Flat Earth. Columbus and modern historians, Praeger, New York, Westport, London 1991.
- Zinn, 2003, с. 2.
- Sagan, Carl. Cosmos; the mean circumference of the Earth is 40,041 km (about 22,000 nautical miles or 25,000 miles).
- ↑ Morison, 1991, с. 65.
- Dyson, 1991, с. 67–68.
- Morison, 1991, с. 68.
- Morison, 1991, с. 59.
- Morison, 1991, с. 157.
- Morison, 1991, с. 132.
- Morison, 1991, с. 314.
- Morison, 1991, с. 198–199.
- Morison, 1991, с. 68–70.
- Dyson, 1991, с. 84.
- Murphy та Coye, 2013, с. 34, 38.
- Durant, Will; Durant, Ariel (1957). The Story of Civilization Vol. VI, The Reformation. New York: Simon & Schuster. ISBN 0-671-61050-3. p. 260.
- Dyson, 1991, с. 92.
- ↑ Phillips та Phillips, 1992, с. 131–32.
- Kritzler, Edward (2008). Jewish Pirates of the Caribbean: How a Generation of Swashbuckling Jews Carved Out an Empire in the New World in Their Quest for Treasure, Religious Freedom—and Revenge (вид. First). New York. с. 13–16. ISBN 9780385513982. OCLC 191922741.
- Stuart, Isabella of Castile: The First Renaissance Queen, 2004, p. 295.
- ↑ Dyson, 1991, с. 102.
- . The Niña & Pinta. British Virgin Islands: The Columbus Foundation. Архів оригіналу за 26 травня 2015. Процитовано 12 жовтня 2013.
- Phillips, Jr та Phillips, 1992, с. 145.
- Tharoor, Shashi (8 грудня 2014). Trying to discover India. Outlook India. Процитовано 25 жовтня 2016.
- Columbus, 1893, с. 19.
- Columbus, 1893, с. 19–20.
- ↑ Columbus, 1893, с. 20–22.
- Phillips, Jr та Phillips, 1992, с. 147.
- Review by Carla Rahn Phillips, Renaissance Quarterly, Vol. 44, No. 3. (Autumn, 1991), pp. 572—574.The Diario of Christopher Columbus's First Voyage to America 1492–93, Abstracted by Fray Bartolomé de Las Casas. by Oliver Dunn; James E. Kelley, Jr.
- Sivin, Nathan (1984). "Why the Scientific Revolution Did Not Take Place in China – Or Didn't It?" in Transformation and Tradition in the Sciences: Essays in Honor of I. Bernard Cohen, 531–555, ed. Everett Mendelsohn. Cambridge: Cambridge University Press. ISBN 0-521-52485-7. Vol. III, p. 22.
- Pickering, Keith A. (August 1994). Columbus's Plana landfall: Evidence for the Plana Cays as Columbus's 'San Salvador'. DIO – the International Journal of Scientific History 4 (1): 13–32. Процитовано 16 березня 2009. Проігноровано невідомий параметр
|df=(довідка) - ↑ Morison, 1991, с. 228.
- Nicholls, Steve (2009). Paradise Found: Nature in America at the Time of Discovery. Chicago: University of Chicago Press. с. 103–104. ISBN 978-0-226-58340-2.
- ↑ Morison, 1991, с. 223–225.
- Columbus, 1893, с. 35.
- ↑ Morison, 1991, с. 226.
- Columbus, 1893, с. 36.
- Clements R. Markham, ed.,A People's History Of The United States 1492–Present [Шаблон:Webarchive:помилка: Перевірте аргументи
|url=value. Порожньо.], HarperCollins, 2001, p. 2. - Bergreen, 2011, с. 99.
- William D. Phillips Jr., 'Columbus, Christopher', in David Buisseret (ed.), The Oxford Companion to World Exploration, (Oxford: Oxford University Press, online edition 2012).
- Robert H. Fuson, ed., The Log of Christopher Columbus, Tab Books, 1992, International Marine Publishing, ISBN 0-87742-316-4.
- Hoxie, Frederick (1996). Encyclopedia of North American Indians. Boston: Houghton Mifflin Co. с. 568. ISBN 978-0-395-66921-1.
- Herbst, Philip (1997). The Color of Words: An Encyclopaedic Dictionary of Ethnic Bias in the United States. Intercultural Press. с. 116. ISBN 978-1-877864-97-1. Процитовано 28 лютого 2016.
- Wilton, David (2004). Word Myths: Debunking Linguistic Urban Legends. Oxford University Press. с. 164–165. ISBN 978-0-19-517284-3.
- ↑ Morison, 1991, с. 381.
- Rouse, Irving (1992). The Taínos: Rise and Decline of the People Who Greeted Columbus. Yale University Press. ISBN 0-300-05696-6.
- ↑ (Zinn, 2003)
- ↑ Morison, 1991, с. 145.
- Maclean, Frances (January 2008). The Lost Fort of Columbus. Smithsonian Magazine. Процитовано 24 січня 2008.
- Fuson, Robert. The Log of Christopher Columbus (Camden, International Marine, 1987) 173.
- Yewell, John; Chris Dodge (1992). Confronting Columbus: An Anthology. Jefferson, NC: McFarland & Company. с. 33. ISBN 978-0-89950-696-8. Процитовано 28 лютого 2016.
- Columbus, 1893, с. 159–60.
- Oliver Dunn and James Kelly. The Diario of Christopher Columbus's First Voyage to America (London: University of Oklahoma Press), 333—343.
- Morison, 1991, с. 315.
- Morison, 1991, с. 313–14.
- ↑ Catz, Rebecca (1 січня 1990). Columbus in the Azores. Portuguese Studies 6: 17–23. JSTOR 41104900.
- Turner, 2004, p. 11
- Fernández-Armesto, 2007, с. 54.
- Columbus, Christopher (2006). Letter of Christopher Columbus to Luis de St. Angel on his first voyage to America, 1492. National Humanities Center. Процитовано 27 вересня 2020.
- ↑ Zinn, 2003, с. 3.
- Morison, 1991, с. 383.
- Diffie, Bailey Wallys (1977). Foundations of the Portuguese Empire, 1415–1580. Minneapolis: University of Minnesota Press. с. 173. ISBN 0-8166-0782-6. OCLC 3488742.
- Parise, Agustín (2017). Ownership Paradigms in American Civil Law Jurisdictions: Manifestations of the Shifts in the Legislation of Louisiana, Chile, and Argentina (16th-20th Centuries). Brill. с. 68. ISBN 9789004338203. Процитовано 11 вересня 2020.
- Morison, 1991, с. 498–501.
- Morison, 1991, с. 391.
- Bergreen, 2011, с. 128.
- Pickering, Keith A. , archived from the original. 1997. Accessed 21 May 2012.
- Morison, 1991, с. 414.
- ↑ Morison, 1991, с. 417.
- ↑ Morison, 1991, с. 422.
- ↑ Phillips та Phillips, 1992, с. 197–98.
- Horwitz, Tony (2008). A Voyage Long and Strange: Rediscovering the New World (вид. 1st). New York: Henry Holt and Co. с. 69. ISBN 978-0-8050-7603-5. OCLC 180989602.
- Cohen, J.M. (1969). The Four Voyages of Christopher Columbus. NY: Penguin. с. 139. ISBN 978-0-14-044217-5.
- Phillips та Phillips, 1992, с. 197.
- ↑ Morison, 1991, с. 423.
- ↑ Morison, 1991, с. 424.
- Morison, 1991, с. 426–27.
- Morison, 1991, с. 428.
- ↑ Colón, Fernando (1976). 61 'How the Admiral Completed the Conquest of Española, and What He Did to Make It Yield Revenue'. The Life of the Admiral Christopher Columbus by His Son, Ferdinand. Folio Society. Процитовано 16 жовтня 2019.
- Horwitz, 2008, с. 70.
- Lane, Kris (8 жовтня 2015). Five myths about Christopher Columbus. The Washington Post (англ.). Процитовано 4 серпня 2018.
- Austin Alchon, Suzanne (2003). A Pest in the Land: New World Epidemics in a Global Perspective. University of New Mexico Press. с. 62. ISBN 978-0-8263-2871-7. Процитовано 28 лютого 2016.
- Alfred W. Crosby, The Columbian Exchange, Westport, 1972, pp. 39, 45, 47.
- Cook, Noble David (1998). Born to Die: Disease and the New World Conquest. Cambridge: Cambridge University Press. с. 202.
- Morison, 1991, с. 482–85.
- ↑ Dyson, 1991, с. 183, 190.
- Montague, Peter. «Celebrating Columbus Day». The Ecologist. Dec. 1999: 468—470. SIRS Issues Researcher. Web. 22 Feb. 2016.
- ↑ Fernández-Armesto, 2007, с. 54–55.
- Arciniegas, Germán (1955). Amerigo and the New World: The Life and Times of Amerigo Vespucci. New York: Alfred A. Knopf. с. 98, 102. ISBN 0-374-90280-1. Проігноровано невідомий параметр
|translator-last=(довідка); Проігноровано невідомий параметр|translator-first=(довідка) - Irving, Washington (1881). Life and voyages of Columbus, v.1-2 (англ.) 1. G. P. Putnam's Sons. с. 52.
- $15 in 1881 → 2021. Inflation Calculator (англ.). U.S. Official Inflation Data, Alioth Finance. Процитовано 26 вересня 2021.
- Delaney, Carol (2011). Columbus and the Quest for Jerusalem. Simon and Schuster. с. 162.
- Koning, Hans. Columbus, His Enterprise: Exploding the Myth. New York: Monthly Review Press, 1976: 83-83.
- Deagan, Kathleen A.; Cruxent, José María (2008). Columbus's Outpost Among the Taínos: Spain and America at La Isabela, 1493–1498 (англ.). New Haven, CT: Yale University Press. с. 62. ISBN 978-0-300-13389-9.
- Stannard, David E. (1993). American Holocaust: The Conquest of the New World. Oxford University Press. с. 69. ISBN 978-0-19-508557-0. Процитовано 21 листопада 2018.
- ↑ Stannard, David E. (1993). American Holocaust: The Conquest of the New World. Oxford University Press. с. 70. ISBN 978-0-19-508557-0. Процитовано 1 травня 2015.
- Olson, Julius E. and Edward G. Bourne (editors). «The Northmen, Columbus and Cabot, 985—1503», in The Voyages of the Northmen; The Voyages of Columbus and of John Cabot. (New York: Charles Scribner's Sons, 1906), pp. 369—383.
- Morison, 1991, с. 497.
- Morison, 1991, с. 498–499.
- Morison, 1991, с. 500–501.
- Morison, Samuel Eliot (1963). Journals & Other Documents on the Life & Voyages of Christopher Columbus. New York: The Heritage Press. pp. 262—263.
- Thacher, John Boyd (1903). Christopher Columbus: his life, his work, his remains, as revealed by original printed and manuscript records, together with an essay on Peter Martyr of Anghera and Bartolomé De Las Casas, the first Historians of America. New York: G. P. Putnam's Sons. pp. 379—380.
- Weare, G. E. (1897) Cabot's Discovery of North America, London, p. 116
- Croxton, Derek (2007). «The Cabot Dilemma: John Cabot's 1497 Voyage & the Limits of Historiography». Essays in History. Archived from the original on October 31, 2020. Retrieved November 23, 2021 — via University of Virginia.
- Minster, Christopher (June 21, 2018). «The Third Voyage of Christopher Columbus». ThoughtCo. Retrieved November 24, 2021
- Bergreen, 2011, с. 234.
- Bergreen, 2011, с. 235.
- Joseph, 1838, с. 124.
- Joseph, 1838, с. 125.
- Morison, 1991, с. 547.
- Bergreen, 2011, с. 236.
- Joseph, 1838, с. 126.
- Bergreen, 2011, с. 239–40.
- Bergreen, 2011, с. 249.
- Bergreen, 2011, с. 240–243.
- Morison 1991, p. 557
- Tyson, Neil deGrasse (2014) [2007]. Death By Black Hole: And Other Cosmic Quandaries (1st ed.). New York: W. W. Norton. p. 52. ISBN 978-0-393-06224-3. OCLC 70265574
- Bergreen 2011, p. 258.
- Christopher Columbus Voyage on Tripline. www.tripline.net. Процитовано 14 березня 2023.
- Las Casas, Bartolomé. History of the Indies. «Trans. Andrée M. Collard. New York, Evanston and London: Harper & Row, 1971. Book 1, Ch. 112, pp. 59-60
- Bergreen 2011, pp. 284–85.
- Varela, Consuelo; Aguirre, Isabel (2006). „La venta de esclavos“ [The sale of slaves]. La caída de Cristóbal Colón: el juicio de Bobadilla [The fall of Christopher Columbus: the Bobadilla trial] (in Spanish). Marcial Pons Historia. pp. 111—118. ISBN 978-84-96467-28-6.
- Stone, Edward T. (1975). „Columbus and Genocide“. American Heritage. Vol. 26, no. 6. American Heritage Publishing Company.
- Keith A. Pickering. „The Third Voyage of Columbus, 1498—1500“. Archived from the original on September 26, 2011.
- Noble, David Cook. „Nicolás de Ovando“ in Encyclopedia of Latin American History and Culture, vol.4, p. 254. New York: Charles Scribner's Sons 1996.
- Diffie, Bailey W.; Winius, George D. (1977). Foundations of the Portuguese Empire, 1415—1850. Europe and the World in the Age of Expansion. Vol. 1. pp. 176—177. ISBN 978-0-8166-0850-8.
- Bergreen 2011, p. 274.
- Bergreen 2011, p. 278.
- Bergreen 2011, p. 278.
- Bergreen 2011, p. 276.
- Bergreen 2011, pp. 276–77.
- Bergreen 2011, p. 280.
- Bergreen 2011, p. 286.
- Bergreen 2011, p. 281.
- Bergreen 2011, p. 282.
- Bergreen 2011, p. 283.
- Bergreen 2011, pp. 283–84.
- ↑ Bergreen 2011, p. 286.
- Morison 1991, p. 576.
- Bergreen 2011, p. 287.
- Dugard 2005, pp. 149–50.
- Colombo, Cristoforo; Curtis, William Eleroy (1894). The Authentic Letters of Columbus. Field Columbian Museum. p. 128.
- Columbus, Christopher; Curtis, William Eleroy (1894). The authentic letters of Columbus. Field Columbia Museum. p. 129.
- Bergreen 2011, pp. 298–99.
- Bergreen 2011, p. 299.
- Bergreen 2011, p. 299.
- Bergreen 2011, pp. 288–89, 302–3.
- Dugard 2005, pp. 130–31.
- Bergreen 2011, p. 304.
- Morison 1991, pp. 595–96.
- Bergreen 2011, pp. 304–5.
- Bergreen 2011, p. 306.
- Bergreen 2011, p. 307.
- Sale, Kirkpatrick (1991) [1990]. The Conquest of Paradise: Christopher Columbus and the Columbian Legacy. New York: Plume. pp. 204—209. ISBN 0-452-26669-6. OCLC 23940970.
- Bergreen 2011, p. 307.
- Morison 1991, p. 617.
- ↑ Bergreen 2011, p. 330.
- Bergreen 2011, p. 332.
- Morison 1991, pp. 653—654.
- Morison, Samuel Eliot, Christopher Columbus, Mariner, 1955, pp. 184—192.
- Mills, Keneth and Taylor, William B., Colonial Spanish America: A Documentary History, p. 36, SR Books, 1998, ISBN 0-8420-2573-1
- Columbus, Christopher (2006). «Letter of Christopher Columbus to Luis de St. Angel on his first voyage to America, 1492». National Humanities Center
- Phillips & Phillips 1992, pp. 197–98.
- Phillips & Phillips 1992, pp. 197–98.
- Morison 1991, p. 417.
- Тоні Хорвіц зазначає, що це перший зафіксований випадок сексуальних контактів між європейцем і корінним американцем.[86]
- Кунео написав, Коли я був у човні, я захопив дуже гарну карибську жінку, яку дав мені згаданий лорд-адмірал. Коли я взяв її до своєї каюти, вона була гола — за їхнім звичаєм. Я був сповнений бажанням отримати задоволення від неї і спробував задовольнити своє бажання. Вона не бажала і так обробила мене своїми нігтями, що я пошкодував, що почав цю справу. Врешті, щоб прискорити процес, я взяв мотузку й сильно відшмагав її батогом, і вона видала такі неймовірні крики, що ви би не повірили своїм вухам. Врешті-решт її поведінка змінилась так, що запевняю вас, що ви могли б подумати, що вона виховувалась у школі для повій
- Mumford, Jeremy Ravi (6 листопада 2012). Vertical Empire: The General Resettlement of Indians in the Colonial Andes (англ.). Duke University Press. ISBN 978-0-8223-5310-2.
- ↑ Parise, Agustín (2017). Ownership Paradigms in American Civil Law Jurisdictions: Manifestations of the Shifts in the Legislation of Louisiana, Chile, and Argentina (16th-20th Centuries). Brill. p. 68. ISBN 9789004338203.
- Cabral Discovers Brazil | History Today. www.historytoday.com. Процитовано 2 квітня 2023.
- Internet Archive, Louis-André (1976). The discovery of South America and the Andalusian voyages. Chicago : Published for the Newberry Library by the University of Chicago Press. ISBN 978-0-226-85609-4.
- Internet Archive, Kirkpatrick (1991). The conquest of paradise : Christopher Columbus and the Columbian legacy. New York : Plume. ISBN 978-0-452-26669-8.
- Bergreen 2011, p. 307.
- ↑ Fernández-Armesto 2007, p. 73.
- Davidson, M. H. (1997). Columbus Then and Now: A Life Re-examined. Norman: University of Oklahoma Press, p. 417.
- ↑ Internet Archive, Samuel Eliot (1974). The European discovery of America : the southern voyages, A.D. 1492-1616. New York : Oxford University Press.
- Morison 1991, p. 669.
- Lawless, Jill (November 7, 2017). «Oldest map to use word 'America' up for sale». News and Record. Associated Press.
- Fernández-Armesto 2007, pp. 143–44, 186–87.
Помилка цитування: Теги <ref> існують для групи під назвою «lower-alpha», але не знайдено відповідного тегу <references group="lower-alpha"/>