Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили» — заповідник національного значення (з 2006), найбільше в Україні місце поховання жертв масових політичних репресій 1937—1941 років. Розташоване у Дніпровському районі Києва, на його північно-східній околиці, за 1,5 км від колишнього селища Биківня поблизу автомагістралі М01 Київ — Бровари. Територія Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» складає майже 239 га та є найбільшим в Україні місцем поховання жертв сталінських репресій.
| Братська могила | |
| 50°28′18″ пн. ш. 30°41′48″ сх. д. / 50.4718700000277778° пн. ш. 30.69672000002777779° сх. д.Координати: 50°28′18″ пн. ш. 30°41′48″ сх. д. / 50.4718700000277778° пн. ш. 30.69672000002777779° сх. д. | |
| Країна | Україна |
|---|---|
| Розташування | Україна, Київ, Дніпровський р-н, с. Биківня (19 та 20-й квартали Биківнянського лісу) |
| Засновано | 30 квітня 1994 (як меморіальний комплекс) |
| Оператор | Міністерство культури України |
| Посилання | |
| Вебсторінка | bykivnia.org.ua |
| Биківнянські могили (Україна) | |
Биківнянські могили у Вікісховищі |
Місце поховання страчених і закатованих Редагувати
Секретна ділянка НКВС УРСР офіційно почала свій відлік діяльності 20 березня 1937 року після рішення Президії Київської міської ради про виділення землі у 19,20 кварталах Биківнянського лісу для спецпотреб НКВС. Упродовж 1937—1941 років (до окупації німцями Києва) вона була місцем таємного поховання жертв сталінських політичних репресій, розстріляних у київських в'язницях НКВС УРСР.
У Биківнянських похованнях знайшли свій останній притулок представники всіх соціальних прошарків українського суспільства — від робітників і селян до інтелектуальної еліти (науковці, письменники, митці, а також колишні урядовці, міністри та депутати Української Народної Республіки). Частка українців, похованих у Биківні, складає понад 49%. Водночас, серед жертв, похованих на спецділянці НКВС у Биківні, є представники понад 30 національностей, в тому числі й особи, яких СРСР офіційно не вважав своїми громадянами. У 1940 році таємна спец ділянка НКВС у Биківнянському лісі стала місцем поховання розстріляних поляків із «катинського списку».
Трагедія Биківні стоїть в одному ряді із такими злочинами як Аушвіц, Бухенвальд, Дахау, Бабин Яр, Катинський розстріл і Сандармох.
Розслідування Редагувати
Вперше останки жертв були виявлені місцевими жителями восени 1941. Могили було розкрито на огляд громадськості під час окупації німецькою владою, як свідчення злочинів більшовицького режиму.
Радянські урядові комісії Редагувати
Після зайняття Києва радянськими військами всю інформацію було знову засекречено і радянською владою проведено «власні розслідування»: три державні комісії 1945, 1971, 1987 років оголосили про те, що у Биківні поховані жертви фашизму. При цьому в ході діяльності останньої з них було виявлено та знищено багато документів. Лише четверта комісія у липні 1989 року оголосила, що у Биківні поховані жертви сталінських репресій.
Радянська комісія у справі воєнних злочинів 1944 року, вже після відвоювання України від гітлерівців, оголосила биківнянське поховання місцем поховання в'язнів Дарницького табору військовополонених, в якому гітлерівці стратили 75 тисяч радянських солдатів і офіцерів. Таке рішення комісія ухвалила на тій підставі, що Дарницький концтабір був розташований за 5 км від биківнянського поховання.
Друга урядова комісія 1971 року знову визнала ці поховання могилами жертв гітлерівських окупантів. Тоді ж було перепоховано понад 4 тисяч останків.
Третя урядова комісія 1987 року підтвердила висновки двох попередніх комісій. Під час її роботи було перепоховано ще понад 2 тисяч останків, а на місці поховання встановлено кам'яну плиту, на якій було викарбувано, що там «поховано 6329 радянських солдатів, партизанів і цивільних громадян, знищених фашистськими загарбниками у 1941—1943 рр.».
У 1988 році Рада міністрів УРСР зобов'язала вивчити питання, пов'язане з биківнянським похованням. Була створена четверта комісія. У процесі розслідування й наступного перепоховання виявлено особисті речі окремих жертв, завдяки чому вдалося встановити прізвища деяких осіб, заарештованих у 1936—1941 роках. Судово-медична експертиза дала змогу зробити остаточний висновок, що то були останки жертв сталінських репресій — радянських громадян, страчених НКВС у 1936—1941 роках.
У 1988 році жертви перепоховані до братської могили, яка складається з декількох поховань.
Сучасні дослідження Редагувати
У 2009 році співробітниками СБУ за документами було встановлено прізвища 14 191 особи. На сьогодні науковцями Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» встановлено імена понад 18 500 осіб, страчених у київських в'язницях похованих у Биківні. Роботи продовжуються і мартиролог постійно поповнюється. За думкою науковців, у Биківнянському лісі може покоїтись від 50 до 100 тис. репресованих комуністичною владою.
«Биківні» по всій Україні Редагувати
Станом на 2017 рік встановлено 18 місць захоронення жертв сталінських репресій. Усі вони, як правило, старанно приховувалися радянською владою: бетонувалися, відводилися під будівництва або видавалися за кладовища померлих від тифу чи інших інфекційних хвороб. Зокрема, у Хмельницькому на такому місці збудовано Центральний універмаг, у Вінниці — парк культури і відпочинку, ще є 9-й км Запорізького шосе у Дніпрі та центральне міське кладовище в Сумах.
Окрім обласних центрів, такі ж місця захоронень жертв репресій є чи не у кожному райцентрі, чи поблизу них. Як розповів Голова Київського товариства «Меморіал» Роман Круцик — лише в Івано-Франківській області розкопки проводилися у 126 місцях.
Дослідники стверджують, що поховання є неподалік, або безпосередньо поряд, усіх приміщень, де колись «таборилося» НКВС.
Створення заповідника Редагувати
30 квітня 1994 року відбулося відкриття Биківнянського меморіального комплексу жертвам комуністичного режиму.
22 травня 2001 року Кабінет Міністрів України під керівництвом Віктора Ющенка ухвалив Постанову "Про створення державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».
24 червня 2001 року у рамках свого візиту в Україну Биківню відвідав Папа Римський Іван Павло II.
17 травня 2006 року Президент України Віктор Ющенко підписав Указ про надання Державному історико-меморіальному заповіднику «Биківнянські могили» статусу національного.
21 травня 2006 року на території Державного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Президент України Віктор Ющенко, як і в попередні роки, взяв участь у церемонії вшанування пам'яті жертв сталінського режиму.
21 вересня 2012 року на території Національного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили», у присутності президентів Польщі та України, урочисто відкрито Міжнародний меморіал жертвам тоталітаризму 1937—1941 років, який складається з двох частин: українського Меморіалу і польського військового кладовища. Меморіал збудований у 2012 році за проєктом українського архітектора, академіка Лариси Скорик та польських архітекторів Роберта Гловацького та Марека Модерау.
Меморіал 1995 року Редагувати
У 1995 році у Биківні був створений меморіальний комплекс. Автори: скульптор Володимир Чепелик і архітектор Георгій Кислий.
Меморіал складався з семи об'єктів, розосереджених від головного входу до братської могили. На початку доріжки з гравію, яка веде у глибину лісу, ліворуч споруджено бронзову скульптуру чоловіка на повний зріст (висота — 3,6 м), встановлену без плінта на ґрунт. Обабіч скульптури розташовані брили з сірого граніту, на одній з яких (праворуч) — лаконічна дата накладними бронзовими цифрами «1937». Скульптор створив психологічно сконцентрований «пам'ятник-стан». Чоловік, одягнений у чоботи, ватник, з речовим мішком в опущених і складених «у замок» руках. Документальна правдивість образу, максимально наближена до життєвої ситуації, є містким символом незчисленних репресованих, особистості яких були штучно уніфіковані, знеособлені, часто морально зламані, перетворені на аморфний натовп. Толерантний психологізм портретної характеристики свідчить про глибоку внутрішню трагедію людини (в широкому значенні — всього українського народу), репресованої за власні переконання, ідеали, а потім і фізично страченої.
Ліворуч від доріжки з гравію, навпроти скульптури встановлено брилу з сірого граніту з написом: «Тут у 19 кварталі Биківнянського лісу поховані жертви політичних репресій». Неподалік від першої брили у лісі (праворуч від доріжки) — брила з сірого граніту без напису, на якій вибито хрест. Далі в лісі (ліворуч від доріжки) — ще одна брила з сірого граніту без напису, на якій також вибито хрест. У глибині лісу за поворотом, праворуч від доріжки — брила з сірого граніту з написом: «Найдорожче у вас — воля, ми оплатили її життям». У глибині лісу (праворуч від доріжки) — брила з червоного граніту з написом: «Ці сосни є свідками страшного злочину. Тут поховано тисячі невинно Убієнних. Поклонись праху їх. Вічна пам'ять».
Траурна доріжка закінчувалась майданчиком, викладеним бетонними плитами, і братською могилою жертв репресій, на якій був встановлений пам'ятний знак: металевий хрест на гранітному постаменті у вигляді куба. На постаменті напис: «Вічна пам'ять».
На початку меморіалу — праворуч і ліворуч від скульптурної постаті репресованого (вздовж траси Київ-Бровари), а також у глибині лісу встановлено 87 стилізованих металевих хрестів.
Перепоховання жертв комуністичного режиму в Биківнянському лісі Редагувати
28 жовтня 2006 року з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, архієпископ Переяслав-Хмельницький Димитрій очолив заупокійну панахиду, приурочену перепохованню останків 817 жертв комуністичного режиму в Биківнянському лісі. Биківнянський ліс став останнім місцем упокоєння для тисяч невинно розстріляних осіб, які були заарештовані радянською спецслужбою НКВС.
Міжнародний меморіал жертв тоталітаризму 1937—1941 років Редагувати
«Биківнянські могили», у присутності президентів Польщі та України, урочисто відкрито Міжнародний меморіал жертвам тоталітаризму 1937—1941 років, який складається з двох частин: українського Меморіалу і польського військового цвинтаря. Меморіал збудований у 2012 році за проєктом українського архітектора, академіка Л. Скорик та польських архітекторів Роберта Гловацького та Марека Модерау.
Відомі особистості знищених радянським тоталітаризмом Редагувати
- Бандера Андрій Михайлович — священик УГКЦ, батько Степана Бандери.
- Іванів Михайло Онуфрійович — військовий та політичний діяч, генерал-майор царської армії, генерал-хорунжий Армії УНР.
- актор та співак Певний Олександр Герасимович, 1937.
- археолог Мовчанівський Феодосій Миколайович, 1938.
- актор Певний Микола Герасимович, 1940.
- представники розстріляного відродження.
Національне військове меморіальне кладовище Редагувати
31 травня 2022 року Верховна Рада України ухвалила закон, яким передбачається створення Національного військового меморіального кладовища. Відповідно із законом, кладовище буде розміщене на спеціально відведеній земельній ділянці архітектурний комплекс, що включатиме саме власне військове кладовище, музейний комплекс, ритуальну будівлю та інші необхідні споруди для організації почесних поховань. Також передбачається, що увічнення пам'яті полеглих, хто вже був похований на інших цвинтарях, здійснюватиметься у музейному комплексі «Національного військового меморіального кладовища». Восени 2022 року при Міністерстві у справах ветеранів України заснована окрема установа — «Національне військове меморіальне кладовище», яка опікуватиметься його створенням, а після — забезпечуватиме належне функціонування простору.
У квітні 2023 року в КМДА створена робоча група з представників Кабінету Міністрів України, міністерств та Київської міської державної адміністрації, яка має на меті напрацювати можливі варіанти транспортного сполучення з меморіальним військовим кладовищем у Биківні. Зокрема, розглядається організація автобусного маршруту, продовження будівництва метрополітену та трамвайної лінії у зазначеному напрямку.
Зображення Редагувати
Див. також Редагувати
- Меморіальні місця тоталітарних репресій в Україні
- Вінницька трагедія
- Сандармох
- Рутченкове поле, Донецьк
- Дем'янів лаз, місце масового поховання біля Івано-Франківська
- Масові розстріли в'язнів НКВС
- Єжовщина
- Катинський розстріл
- Куропати, місце масового поховання біля Мінська, Білорусь
- Саліна (урочище)
- Лисенко Микола Григорович
Примітки Редагувати
- Софію Київську і «Биківнянські могили» передали Мінкульту [ 30 серпня 2011 у Wayback Machine.] // УП, 14 лютого 2011
- ↑ . Архів оригіналу за 01.10.2018. Процитовано 10.08.2011.
- Кого «ховають» Биківнянські могили [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода
- . Архів оригіналу за 28.11.2021. Процитовано 10.08.2011.
- Юрій Шаповал. Биківня: матеріалізація історичної пам'яті [ 28 серпня 2011 у Wayback Machine.] / «Дзеркало тижня» № 19, 19 травня 2007
- Україна вшановує День пам'яті жертв політичних репресій. Слово Президента України Віктора Ющенка у Биківні в День пам'яті жертв політичних репресій[недоступне посилання з червня 2019] // Офіційний вебпортал Київської міської влади
- . Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 10 серпня 2011.
- У Биківні можуть створити Національне військове меморіальне кладовище. Район. Історія. 24 березня 2023.
- В Києві хочуть побудувати нову станцію метро: для чого це потрібно. 28 квітня 2023.
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Биківнянські могили |
- https://bykivnia.org.ua [ 22 травня 2022 у Wayback Machine.] Офіційний сайт заповідника
- http://ua.bykivnya.org/ [ 5 серпня 2021 у Wayback Machine.] Колишній сайт заповідника
- В. О. Козенюк. Биківня [ 23 травня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
- Трагическая правда о Быковне до сих пор засекречена [ 28 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Янукович поручил построить центральную часть Мемориала жертв тоталитаризма в Быковне [ 26 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Корреспондент, 4 листопада 2011 (рос.)
- Вулиці Києва. Довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с. — ISBN 5-88500-070-0.
- Київ: енциклопедичний довідник / за ред. А. В. Кудрицького. — К. : Гол. ред. Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
- Київ. Короткий топонімічний довідник. Довідкове видання / Л. А. Пономаренко, О. О. Різник — К. : Видавництво «Павлім», 2003. — 124 с. : іл. — ISBN 966-686-050-3.
- Биківнянські могили. Історична довідка / Офіційний сайт Українського інституту національної пам'яті
- Україна Інкогніта [ 16 вересня 2010 у Wayback Machine.]
- Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України.- К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.