Газа́лі, повне ім'я Абу-Хамід Мухаммад ібн-Мухаммад аль-Газалі (1058, Тус — 19 грудня 1111, Тус) — мусульманський теолог, філософ, суфій.
| Аль-Газалі أبو حامد الغزالي | |
|---|---|
| араб. أبو حامد محمد بن محمد الغزالي | |
| | |
| Народився | 1058 Тус (Хорасан, Іран) |
| Помер | 19 грудня 1111 Тус |
| Поховання | Мешхед :
|
| Громадянство | Аббасидський халіфат |
| Місце проживання | Нішапур Баґдад Дамаск Єрусалим |
| Діяльність | філософ, mutakallim, автобіограф, богослов, поет, факіх |
| Галузь | ісламська філософія, богослів'я, суфізм, калам і ісламська етикаd |
| Відомий завдяки | теолог, філософ, суфій |
| Вчителі | Al-Juwaynid і Abū ‘Alī al-Fadl b. Muhammad al-Fāramidhīd |
| Відомі учні | Abu Bakr ibn al-Arabid |
| Знання мов | перська і арабська |
| Заклад | Al-Nizamiyya of Baghdadd |
| Magnum opus | The Alchemy of Happinessd, The Incoherence of the Philosophersd і The Revival of the Religious Sciencesd |
| Конфесія | сунізм, іслам |
| Брати, сестри | Ahmad Ghazalid |
|
Викладав законознавство в багдадському медресе Нізамія, зробив внесок в розвиток каламу ашаритського тлумачення. У своїй головній праці «Воскресіння наук про віру» («Іхйа улум ад-Дін») розробив релігійно-філософську і етичну доктрину, в якій об'єднав догмати сунітського традиціоналізму з ідеалами суфізму (наприклад доповнив обрядність шаріату, ритуалами суфізму).
Розглядаючи питання про свободу волі людини і божественне її призначення, Газалі розвивав концепцію «привласнення» — касба, за якою людина вільна вибирати між поганими і добрими вчинками, що начебто пропонуються їй Алахом, і тому несе за них відповідальність. У ряді творів розгорнув полеміку з мусульманськими філософами, представниками східного аристотелізму (Аль-Фарабі, Ібн Сіна та іншими), з проблем вічності світу, теорії причинності тощо. Викладаючи погляди філософів, фактично сприяв їх розповсюдженню в мусульманському світі.
Газалі сильно вплинув на розвиток мусульманської думки, а також на середньовічну мусульманську філософію, отримавши прізвисько Худжжат аль-іслам (Довід ісламу).
Біографія Редагувати
Абу-Хамід аль-Газалі народився в 1058 в бідній сім'ї, рано втратив батька. Перед смертю батько доручив своєму другу-суфію зайнятися вихованням і навчанням своїх синів. Батьків друг деякий час навчав їх, а потім віддав у медресе.
Вчителем Аль-Газалі був імам Ахмад ар-Разікані в Тусі. Для продовження навчання Аль-Газалі попрямував у Джурджан та Нішапур, де далі його вчителем став імам аль-Харамайн аль-Джувайні (пом. 1085), знаменитий послідовник Ашарі.
Після того, як молодого Абу-Хаміда помітив сельджуцький візир Незам уль-Мульк, він потрапив у Багдад і отримав високу посаду при дворі, став авторитетним вченим і богословом. З 1091 по 1095 Аль-Газалі викладав у медресе Аль-Нізамія. Серед його учнів, зокрема, був Абу Бакр Ібн аль-Арабі.
1092 року Незам уль-Мульк загинув від руки вбивці-асасина.
1095-го аль-Газалі відправляється в хадж, і покинув Багдад, завершивши придворну кар'єру в момент її розквіту. 11 років до 1106 він вів життя самітника. Аль-Газалі пояснював свій вчинок тим, що в середовищі богословів і законознавців настало розкладання, і його охопила «боязнь пекла». Аль-Газалі відвідав святі місця Мекку, Медину, також Єрусалим, Дамаск, Багдад і прожив на самоті в Тусі. У ці роки він написав найзначніші із своїх творів.
У 1106 Фахр аль-Мульк змусив Газалі повернутися до викладання, і аль-Газалі відновив свої лекції в медресе аль-Нізамія в Нішапурі.
Незадовго до смерті він знову облишив викладання і повернувся до Тусу, де жив у келії, навчаючи молодих послідовників суфійського способу життя.
Аль-Газалі помер у грудні 1111 у віці 55 років.
Праці Редагувати
Аль-Газалі написав понад 70 книг, присвячених питанням науки, філософії, ісламу й суфізму.
Непослідовність філософів Редагувати
Книга Непослідовність філософів знаменує собою значну зміну в ісламській епістемології. Знайомство зі скептицизмом змусило Аль-Газалі стати на позиції теологічного оказіоналізму — віри в те, що причиною всіх подій є не матеріальні передумови, а безпосередня воля Бога.
Непослідовність стала також поворотним пунктом у ставленні ісламської філософії до Арістотеля й Платона. Під вогонь критики Аль-Газалі потрапила фаласіфа — нестрого визначена група філософів, які з 8 по 11 століття черпали мудрість у книгах стародавніх греків. До цієї групи належав, зокрема, Авіцена. Для Аль-Газалі Арістотель, Сократ, Платон та інші грецькі мислителі — невірні, а ті, хто використовує їхні методи й ідеї, служать тільки викривленню й спотворенню віри.
У наступному столітті Аверроес відповів на критику Аль-Газалі працею Непослідовність непослідовності, але на той час загальна антигрецька тенденція серед ісламських мислителів уже утвердилася.
Воскресіння наук про віру Редагувати
Воскресіння наук про віру охоплює усі області ісламських наук: юриспруденцію, теологію та суфізм. Книга складається з чотирьох великих частин: Акти поклоніння, Норми щоденного життя, Шлях до загибелі та Шлях до спасіння. Аль-Газалі написав також скорочений виклад змісту книги перською мовою під назвою Алхімія щастя.
Вплив Редагувати
Аль-Газалі значно вплинув як на мусульманських так і на християнських середньовічних філософів.
Маргарет Сміт відзначала у книзі Аль-Газалі: містик (Лондон, 1944): «Немає сумніву в тому, що працям Аль-Газалі судилося бути серед перших із тих, що привернули увагу цих європейських учених… Найвизначнішим із християнських авторів, на яких вплинув Аль-Газалі був св. Тома Аквінський (1225—1274), який вивчав арабську літературу й визнавав, що почерпнув із неї. Він навчався в Неапольському університеті, де в ті часи домінував вплив арабської літератури й культури». Крім того, інтерес Томи Аквінського до ісламської філософії пояснювався також проникненню в Європу, особливо в Сорбонну, аверроїзму.
Аль-Газалі в ісламі можна порівняти з Томою Аквінським в християнстві, хоча вони дуже відрізнялися методами й переконаннями. Тоді як Аль-Газалі відкидав неісламських філософів на зразок Арістотеля через брак у них віри, Аквінський увібрав філософію стародавніх греків та римлян і знайшов для неї місце у власних творах.
Примітки Редагувати
- ↑ Encyclopædia Iranica / N. Sims-Williams, A. Ashraf, H. Borjian et al. — USA: Columbia University, 1982. — ISSN 2330-4804
- AA.VV. Encyclopaedia of Islam, Encyclopédie de l’Islam — 1991. — Vol. 2. — P. 1038.
- Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- The Encyclopaedia of Islam. New edition. Prepared by a number of leading orientalists. Edited by B. Lewis, VLMenage, Ch.Pellat and J. Schancht. Volume III: H-Iram. Fascicules 51-52, Al-Husri — Ibn al-Furat. E. J. Brill, Leiden; Luzac & C °, London, 1968, p. 707: «In 489/1096 he performed the Pilgrimage, after which he returned to Baghdad and studied under Abu Hamid al-Ghazali and others».
Джерела Редагувати
- Абу Хамид ал-Газали. Правильные весы (ал-Кустас ал-мустаким). — В кн.: Григорян С. Н. Из истории философии народов Средней Азии и Ирана 7–12 вв. М., 1960 (рос.);
- Керимов Г. М. Газали и суфизм. Баку, 1969 (рос.);
- Абу Хамид ал-Газали. Воскрешение наук о вере. Избранные главы. М., 1980 (рос.);
- Игнатенко А. А. Познать непознаваемое (аль-Газали о рациональном познании трансцендентного). — В кн.: Средневековая арабская философия. Проблемы и решения. М., 1998 (рос.)
- Арістова А. В. Газалі, Абу Хамід аль // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Газалі,_Абу_Хамід_аль
Посилання Редагувати
- www.hrono.info [ 24 квітня 2008 у Wayback Machine.](рос.);
- (рос.)
| Це незавершена стаття про філософа. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| Це незавершена стаття про особу Ірану. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |