Церква Святого Миколая (рос. Храм Святителя Миколая; Храм святителя Николая Мирликийского в Котельниках) — чинний православний храм Покровського благочиння Московської міської єпархії Російської православної церкви. Патріарше подвір'я Православної церкви Чеських земель і Словаччини. Об'єкт культурної спадщини федерального значення.
| Церква Святого Миколая | |
|---|---|
| 55°44′40″ пн. ш. 37°38′41″ сх. д. / 55.74446500002777327° пн. ш. 37.64487200002777456° сх. д.Координати: 55°44′40″ пн. ш. 37°38′41″ сх. д. / 55.74446500002777327° пн. ш. 37.64487200002777456° сх. д. | |
| Тип споруди | православний храм споруда і пам'ятка архітектури[d] |
| Розташування | Росія, Таганський |
| Архітектор | Бове Йосип Іванович |
| Початок будівництва | 1822 |
| Стиль | ампір |
| Єпархія | Московська єпархія |
| Стан | об'єкт культурної спадщини РФ федерального значенняd |
| Вебсайт | pccs.ru |
| Церква Святого Миколая (Москва) (Росія) | |
| Церква Святого Миколая у Вікісховищі |
Історія ред.
Походження назви ред.
Церква Миколи Чудотворця, що в Котельниках (рос. Церковь Николая Чудотворца, что в Котельниках) розташована в Таганському районі Центрального адміністративного округу Москви за адресою 1-й Котельницький провулок, будинок 8. Назва церкви як і району, Котельники походить від відомої в XVII ст. Котельницької слободи чи слободи Котельників (не плутати з однойменним містом), де оселилося об'єднання ремісників, які виготовляли котли чи металевий посуд.
Інші назви:
- Миколо-Котельницька церква (рос. Николо-Котельническая церковь)
- Нікольська церква (рос. Никольская церковь)
- Миколаєвська церква (рос. Николаевская церковь)
- Церква Миколи (рос. Николы церковь)
- Церква Миколи Угодника (рос. Николы Угодника церковь)
- Церква Миколи Мирлікійського (рос. Николая Мирликийского церковь)
- Свято-Нікольська церква (рос. Свято-Никольская церковь)
- Святонікольська церква (рос. Святоникольская церковь)
Церква Святої Трійці ред.
Перша згадка про дерев'яну каплицю на місці сучасної церкви Святого Миколая відноситься до 1547 року й відома як церква Святої Трійці. Будівлю побудували на березі річок Москва та Яузи біля підніжжя південно-західного схилу Швивого пагорба (рос. Швивая горка). Територія сучасного Таганського району почала активно заселятися між XV—XVI ст. ремісниками. 1625 року каплиця згоріла, а на її місці побудували дерев'яну церкву Миколая Чудотворця в Котельниках.
Нікольський храм ред.
1657 року на кошти купців Строганових дерев'яну церкву Миколи Чудотворця перебудували в кам'яну церкву. У новому Нікольському храмі облаштували родинну усипальницю Строганових.
У церкві 1688 року головний престол був освячений ім'ям святого Миколая, а приділ — на честь преподобних Зосима й Саватія Соловецьких. Згодом, при церкві були поховані Григорій Строганов (1715), його дружина Марія (1734) та інші члени родини Строганових.
До початку XIX століття церква була майже зруйнована й 1812 року сильно постраждала через масштабну московську пожежу й тому, Нікольську церкву приписали до церкви святих Косми й Даміана (розміщувалась на 3-му Котельницькому провулку й була зруйнована 1936 року).
Сучасна церква ред.
1822 року за сприяння князя Сергія Михайловича Голіцина (1774—1859), громадського діяча й дійсного таємного радника 1-го класу розпочалось будівництво нової церкви Святого Миколая. Церкву розмістили на схилі Швивого пагорба, завдяки чому вона добре оглядалась як з берега річки, так і з провулка. Автор проєкту — архітектор Осип Бове, відомий забудовник Москви. 24 серпня 1824 року (за старим стилем) Нікольська церкву освятив митрополит Московський Філарет. Споруду збудували в стилі ампір у формі четверика, на який встановили ротонду з напівциркульними арочними вікнами розділеними пілястрами. Південний бік церкви, що виходить на провулок, прикрасили декоративним портиком із трьома скульптурними барельєфними композиціями — «Вхід Господній в Єрусалим», «Поклоніння волхвів», «Побиття немовлят». У північній частині — встановили вівтар преподобних Зосима й Саватія Соловецьких. Через перепад рельєфу в церкві підвищили підніжжя трапезної і дзвіниці. 1873 року на кошти Євдокії Виноградової, вдови диякона, у трапезній розмістили приділ великомучениці Євдокії. До нього, як і до дзвіниці побудували парадні сходи.
1892 року церкву Святого Миколая реставрували. Автором проєкту перебудови став архітектор Микола Марков, талановитий російський зодчий Москви й Підмосков'я.
Радянський період ред.
У радянську добу, 1932 року Нікольську церкву закрили й вилучили чимало релігійних предметів. Деякі предмети передали до музею-заповідника й до храмів у Коломенському, все інше було пограбовано чи знищено. З церкви Святого Миколая були зняті хрести й купола, збиті рельєфи, зруйнована церковна огорожа. Після перебудови в споруді розмістили хімічну лабораторію відділу геології.
У 1970-х роках споруда Нікольської церкви була частково реставрована й «потрапила під охорону держави як пам'ятка архітектури». Того ж часу були знищені сімейні поховання Голіциних і Строганових.
Відродження церкви ред.
Указом патріарха Московського й всієї Русі Алексія II від 14 серпня 1991 року церкві святителя Миколая надали статус патріаршого подвір'я. Настоятелем храму став ієрей Михайло Жуков. 1992 року провели обряд освячення і реставраційні роботи. До храму повернулися збережені останнім священиком протоієреєм Миколаєм (Чертковим) старовинні ікони. Серед них була Чудотворна феодорівська ікона Божої Матері. Дві ікони преподобних Зосима й Саватія Соловецьких зберігались у церкві Миколи Чудотворця в Москві.
1998 року в церкві відкрили представництво Православної церкви Чеських земель і Словаччини в Москві. 28 жовтня 1998 року відбулося урочисте Велике освячення храму патріархом Московським і всієї Русі Алексієм II. Присутній на освяченні Нікольського храму митрополит Дорофей від імені Православної церкви Чеських земель і Словаччини нагородив ієрея Михаїла (Жукова) орденом рівноапостольних святих Кирила і Мефодія за заслуги у відновленні церкви.
28 січня 2020 року споруди церкви й причту передано у власність Російської православної церкви (розпорядження Департаменту міського майна міста Москви № 2282 і 2287). Головний престол освячений на честь Миколи Чудотворця; боковий вівтар на честь преподобних Зосими й Саватія Соловецьких, приділ, що з правого боку трапезної частині храму, освячений на честь мучениці Євдокії.
Представництво Православної церкви Чеських земель і Словаччини в Москві ред.
5 жовтня 1999 року Священний синод Руської православної церкви ухвалив відкрити подвір'я Православної церкви Чеських земель і Словаччини в московській церкві Святителя Миколая. 2000 року першим представником Православної церкви Чеських земель і Словаччини в Москві був обраний настоятель церкви Святого Миколая — протопресвітер Михайло Дандар.
2005 року виконувати обов'язки настоятеля був обраний ігумен Симеон (Шевцов). За його керівництва реставрували іконостас у прибудові преподобних Зосима й Саватія Соловецьких, розширили верхній ряд головного іконостасу. У період від 25 червня 2006 року до 2 жовтня 2013 року настоятелем храму призначили протоієрея Олексія Ющенко. Від 3 жовтня 2013 року до 26 березня 2014 року обов'язки настоятеля церкви виконував ієрей Андрій Нікольський.
27 березня 2014 року рішенням Священного синоду Православної церкви Чеських земель і Словаччини представником при патріархові Московському і всієї Русі настоятелем церкви Святого Миколая був призначений архімандрит Серафим (Шемятовський). Він є майстром розпису ікон і фресок у храмах Росії, Чехії, Словаччини, США, Швеції, Великої Британії, Ірландії, Швейцарії. 2010—2014 рр. був кліриком кафедрального собору в ім'я святих Кирила і Мефодія міста Михайловці (Словаччина) і особистим секретарем архієпископа ГеоргіяМихалівсько-Кошицької православної єпархії. Має ступінь магістра богослов'я.
Світлини ред.
Реліквії церкви ред.
- Частина мощей святих мучеників — княгині Людмили й князя В'ячеслава Чеських
- Частинка мощей святого Миколая
- Ікона Божої Матері Феодоровська
- Казанська ікона Божої Матері
- Ікона з частинкою святих мощей святої великомучениці Варвари
- Ікона з частками мощей святих князя Петра й княгині Февронії
- Ікона з частинкою святих мощей Нектарія Егінського
- Ікона великомученика Георгія Побідоносця з часткою святих мощей
- Ікона святого благовірного князя Олександра Невського з часткою мощей
- Ікона великомученика й цілителя Пантелеймона з часткою його мощей
Примітки ред.
- Постановление Совета Министров РСФСР № 1327 от 30.08.1960
- . Патриархия.ru (рос.). Архів оригіналу за 22 квітня 2020. Процитовано 15 квітня 2020.
- Памятники архитектуры Москвы. Земляной город. — М.: Искусство, 1989. — С. 291—302.
- . www.temples.ru. Архів оригіналу за 21 вересня 2019. Процитовано 19 квітня 2020.
- . Архів оригіналу за 24 січня 2021. Процитовано 15 квітня 2020.
- . Архів оригіналу за 15 жовтня 2009. Процитовано 25 жовтня 2009.
- ↑ . Храмы России. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 26 березня 2013.
- Зодчие Москвы времени эклектики, модерна и неоклассицизма (1830-е — 1917 годы): илл. биогр. словарь / Гос. науч.-исслед. музей архитектуры им. А. В. Щусева. — М.: КРАБиК, 1998. — С. 166. — 320 с. — ISBN 5-900395-17-0.
- . Patriarchia.ru. 10 лютого 2020. Архів оригіналу за 22 квітня 2020. Процитовано 11 лютого 2020.
- . Архів оригіналу за 14 квітня 2019. Процитовано 15 квітня 2020.
- ↑ . Архів оригіналу за 26 серпня 2014. Процитовано 22 серпня 2014.
- (рос.). Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
Джерела ред.
- (И. А. Благовещенский). Краткие сведения о всех церквах Московской епархии. М., 1874. № 129.
- Паламарчук П. Г. Сорок сороков. Т. 2: Москва в границах Садового кольца. М., 1994. С. 399—401
- Памятники архитектуры Москвы, состоящие под государственной охраной. М., 1980. С. 87.
- Сытин П. В. Откуда произошли названия улиц Москвы. М., 1959. С. 157.
Посилання ред.
- Офіційний сайт [ 15 лютого 2020 у Wayback Machine.] церкви Святого Миколая
- Церква Миколи Чудотворства [ 21 вересня 2019 у Wayback Machine.] на сайті Храми Росії
- Нікольський храм на patriarchia.ru [ 6 травня 2020 у Wayback Machine.]
- Нікольський храм на russian-church.ru [ 26 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Нікольський храм на sobory.ru [ 3 квітня 2019 у Wayback Machine.]
- Інтерв'ю архімандрита Серафима (Шемятовского) порталу Pravoslavie.ru [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]