Стара Ушиця Ця стаття має кілька недоліків Будь ласка допоможіть удосконалити її або обговоріть ці проблеми на сторінці

48°35′48″ пн. ш. 27°04′25″ сх. д. / 48.59667° пн. ш. 27.07361° сх. д. / 48.59667; 27.07361Координати: 48°35′48″ пн. ш. 27°04′25″ сх. д. / 48.59667° пн. ш. 27.07361° сх. д. / 48.59667; 27.07361

Водойма

річки Ушиця, Дністер

Відстань

Найближча залізнична станція:

Кам'янець-Подільський

До станції:

56 км

До райцентру:

- залізницею:

50 км

До обл. центру:

- фізична:

110 км

Селищна влада

Адреса

32385, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, смт. Стара Ушиця, вул. Українська, 5

Карта

Стара Ушиця

Стара Ушиця у Вікісховищі

Географічне розташування ред.

Селище розташоване на території національного природного парку «Подільські Товтри», на місці впадіння річки Ушиця у Дністер, за 56 км від залізничної станції Кам'янець-Подільський на лінії Ярмолинці — Ларга.

Клімат ред.

Стара Ушиця знаходяться в межах вологого континентального клімату із теплим літом, у так званому «теплому Поділлі», тут весна настає на 2 тижні раніше. Але діяльність людини досить часто призводить до екоциду, поганих змін та глобального потепління. Рівень наповнення річок водою по області становить лише 20 % від необхідного стандарту, значна частина земної поверхні стає посушливою. Для покращення ситуації варто було б проводити ревайлдинг, відновлювати екосистеми та лісові насадження вздовж річок.

Історія ред.

Національний банк репресованих

Список жертв Голодомору, Хмельницька область

Стара Ушиця вперше згадується в літописах від 1144 р. На той час Пониззя входило до складу Галицького князівства, яке об'єдналось під владою князя Володимира Володаровича. Володимир Володарович виявив бажання утвердитися на півдні Русі, у зв'язку з чим розпочав суперництво з київським князем Всеволодом Ольговичем. Князь Всеволод висунувся з військом на Галицьке князівство до Львова, а один з його союзників, князь Ізяслав Давидович, з половцями оволодів містечком Ушицею. Другий раз Ушиця згадується за 15 років у розповіді про боротьбу відомого князя Ярослава Осмомисла зі своїм двоюрідним братом Іваном Ростиславичем «Берладником», який мав невеликий наділ у тих місцях. Із вищезгаданих літописних свідчень видно, що в XII столітті Ушиця була значним укріпленим містом Галицького Пониззя.

Населений пункт знову з'являється у документах XV століття: 3 жовтня 1436 р. вона була надана королем Ягайлом деякому Іоанну Слабосію за 40 гривень у неповну власність. Ушицю вважали королівським наділом впродовж чотирьох поколінь. Власниками у XVI столітті були Карачевські та Яцимирські. Пізніше Ушиця стала королівським держанням під назвою окремого Ушицького староства. Наприкінці XVII століття містечко перебувало під владою турків-осмаінів, існують свідчення про участь жителів у повстанні 1702 року.

Після захоплення Поділля Російською імперією, Ушицьке староство разом із Бакотським було надано Катериною II волинському губернатору Сергію Шереметьєву. Проте, до Шереметьєва відійшли лише землі околичних сіл та поселень, саме ж містечко не увійшло до складу пожалування, бо наказом 6 липня 1795 року Ушицю оголошено повітовим містом, її землі стали власністю міської громади. Через деякий час розміщення повітового міста Ушиці на краю повіту було визнане незручним і у 1826 році, згідно з клопотанням дворян, повітовим стало містечко Літнівці, через присвоєння згодом йому назви Нової Ушиці, колишній центр повіту став іменуватися Старою Ушицею.

У період з 1826 по 1923 роки Ушиця носила статус міста. В 1923 році знову переведена до розряду сіл.

Селяни були звільнені від кріпосного права в 1861 році. На честь цієї події в багатьох селах Поділля на в'їздах встановлювали пам'ятні фігури, такі збереглись в селах: Нігин, Черче. Ця традиція помаленьку відновлюється, встановлюються статуї Божої Матері чи інші фігури.

1863 року мешканці Ушиці втрачають можливість користуватись рідною мовою, видано таємне розпорядження — Валуєвський циркуляр, що наказував призупинити видання значної частини книг, написаних українською мовою, а згодом доповнено Емським указом.

Радянська окупація принесла колективізацію та розкуркулення, мешканці селища зазнали репресій.

За новим адміністративним поділом селище Стара Ушиця в період з 1923 по 1959 рік було районним центром, який називався Староушицьким. У 1931 році до складу Староушицького району приєднано Китай-Городський район. У липні 1934 року Староушицький район розширено, а 23 вересня 1959 р. район ліквідовано і введено до складу Кам'янець-Подільського району. У червні 1923 року в Старій Ушиці утворено райком Комуністичної партії.

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 78 жителів селища.

7 липня 1941 року селище зайняте німецькими військами, було розстріляно близько 700 чоловік (у 1939 р. в Старій Ушиці було 4,5 тис. жителів), на каторжні роботи вивезено 130 юнаків і дівчат. 29 березня 1944 року 237-ма стрілецька дивізія 380-ї армії Першого українського фронту вибила німецькі частини зі Старої Ушиці. Воїнів, що загинули в бою за село з військовими почестями поховано в братській могилі у сільському сквері.

З 1961 року почались розробки покладів бентонітових глин для нафтопереробної і фаянсової промисловості.

У зв'язку зі спорудженням Новодністровської гідроакумулюючої станції і створенням Дністровського водосховища у 1977—1979 рр. роки селище перенесли на нове місце, за 5 км, у новозбудоване селище Стара Ушиця (1980 p.) в межах округу Придністровської височини Ушицького геоморфологічного району. Колишнє село повністю затоплене в 1980 році. З 1980 року селу Стара Ушиця надано статус селища міського типу.

З 1991 року в складі незалежної України.

7 вересня 2017 року шляхом об'єднання сільських рад селище стало адміністративним центром — Староушицької селищної громади. Об'єднання в громаду має створити умови для формування ефективної і відповідальної місцевої влади, яка зможе забезпечити комфортне та безпечне середовище для проживання людей.

Староушицьке городище ред.

Городище знаходиться на південно-західній околиці смт. Воно займало трикутний мис, обмежений з південного-сходу обривом до Дністра, а з північного-сходу і південного-заходу — ярами. З заходу та північного заходу по краях городища знаходились залишки валу завдовжки 50 м, до 30 м завширшки.

Під час розкопок було виявлено житлові будівлі напівземлянкового та наземного типу. В середині жител знаходились глиняні печі і залишки різноманітного начиння. У вцілілій частині валу виявлено біля двадцяти клітей розмірами 3,2×1-2,6 м та городен. Культурний шар городища становив в середньому 80-40 см навколо валу, а в середній частині майданчика він становив 25-40 см. Як показали розкопки, центральна площа городища була заселена частково і використовувалась головним чином для військово-оборонних цілей. Археологічний матеріал дає підставу датувати дане городище XII—XIII ст. Староушицьке городище належить до типу сторожових укріплень.

Церковне життя ред.

Перша згадка про існування церкви сягає XVI ст. У XVIII ст. тут діяла греко-католицька Миколаївська церква. У 1720 р. було збудовано дерев'яний триверхий храм, з опасанням. Згорів у 1784 р. Нова церква збудована у 1784—1793 рр. на старому місці. Нині відсутня.

Також тут знаходився костел св. Трійці. Костел кам'яний, заснований буцімто в 14 ст. Новий дерев'яний костел збудовано в 1742 р. Він згорів в 1790 р. Кам'яний костел почали будувати в 1816 р. Парафія діяла в 1850 р.

17 травня 2015 року у Старій Ушиці відбулося освячення храму Перенесення мощів святого Миколая. Освячення здійснив владика Василь (Семенюк), Архієпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський.

Населення ред.

Населення в 1892 році — 4448 осіб (2180 чоловіків / 2268 жінок).

Населення становить 2338 мешканців (2011).

Мова ред.

У селі поширені західноподільська говірка та південноподільська говірка, що відносяться до подільського говору, який належить до південно-західного наріччя.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	97,95 %
російська	1,77 %
молдовська	0,16 %

Міський герб ред.

Герб російського періоду затверджений 22 січня 1796 р. У горішній частині перетятого щита герб Подільський; у долішній — в срібному полі шість сукупно розташованих гір, на середній встановлений чотирикінцевий червоний хрест.

Пам'ятки ред.

Національний природний парк «Подільські Товтри».
Староушицький заказник — ландшафтний заказник місцевого значення

Персоналії ред.

Народились ред.

Бец Олексій Давидович — подільський композитор, заслужений працівник культури України.
Замбриборщ Федір Сергійович — доктор біологічних наук, професор.
Кадученко Йосип Андріянович — командир танкового батальйону, майор, Герой Радянського Союзу.
Ланда Наум Мойсейович — російський філософ, кандидат філософських наук (1972), заслужений працівник культури Російської Федерації.
Ліщинський Володимир Сергійович (нар. 26.05.1935, с. Стара Ушиця. — пом. 26.06.2016, м. Чернівці) — командир атомного підводного човна К-162 (відомий у світі підводників, як «Золота рибка» та «вбивця авіаносців». Капітан 1-го рангу.
Первомайський Борис Якович (6 вересня 1916, Стара Ушиця — 23 вересня 1985, Київ) — український психіатр, доктор медичних наук (1959), професор.
Татаринцева Ольга Олексіївна (* 1967) — російська художниця.
Яровий Яків Павлович — білоруський композитор та диригент українського походження, заслужений артист Білоруської РСР (1970).
Білецький Ігор Вікентійович — український живописець, художник театру.
Єрменчук Петро Петрович — заслужений вчитель України.
Зеленчонок Максим Ігорович — Герой України, учасник російсько-української війни..
Фартушняк Анатолій Кіндратович — український історик, громадський діяч, деканом факультету громадських професій.
Зейлік Хаїмович Горбач — єврей, батько Сари Горбі, родом з міста Стара Ушиця.
Паустовський Борис Гаврилович — батько Галини Сафронової-Паустовської, інженер-будівельник, військовий інженер, учасник обох світових війн, родом з міста Стара Ушиця.

Проживали, перебували ред.

Алмазів Олекса Дмитрович — український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Ушицю.
Іван Берладник — син Ростислава Володаревича, князь звенигородський. 6-тисячним військом, обложив головне місто Галицького Пониззя — Ушицю, але, незважаючи на підтримку місцевого населення, зазнав поразки.
Покотило Іван Васильович — український журналіст, поет. Закінчив середню школу в Старій Ушиці.
Кушнір Веніамін Володимирович — український художник, викладач, громадський діяч правозахисного руху, у 1965 році – подорожує Поділлям і Карпатами, робить серію пейзажів “Стара Ушиця”.
Горбняк Тарас Васильович — письменник-краєзнавець, член Національної спілки краєзнавців України (2004), академік Академії соціального управління (2016), голова громадської організації «Бакота». Упродовж 1979—2000 років працював на інженерних посадах в радгоспі лікарських рослин Старій Ушиці та Руді.

Галерея ред.

Див. також ред.

Поділля — історико-географічна область.
Подоляни — етнографічна група українців, населення Поділля.
Подільський говір — різновид говорів української мови.

Примітки ред.

Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
Михайло Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 32.
Стара Ушиця. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.
ВВРУ, 2017, № 46, стор. 11
. Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 25 травня 2019.
. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.
На Херсонщині загинув військовий 128-ої бригади: опубліковано ім'я та фото Героя (фото). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). 1 листопада 2022. Процитовано 5 листопада 2022.

Джерела ред.

Вортман Д. Я. Ушиця // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 258. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Uszyca Stara // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 858. (пол.)
Українська геральдика
Довідка про селище міського типу Стара Ушиця^{[недоступне посилання з травня 2019]}
Сіцінський Є. Приходы и церкви Подольской губерніи. Каменецкій уѣзд. — с.938-940.
Кучера М. П., Горишний П. А. Раскопки городища ХІІ—ХІІІ вв. у села Старая Ушица // Археологические памятники Среднего Поднестровья. — 1979. — № 39. — С. 62—97.
Жарких М. І. Храми Поділля. — К.: 2007.

Посилання ред.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Стара Ушиця

Карта глибин Дністра в районі затопленої Старої Ушиці

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)

[2] Михайло Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 32.

[Голодомор_УІНП-3] Стара Ушиця. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.

[4] ВВРУ, 2017, № 46, стор. 11

[5] . Архів оригіналу за 7 червня 2019. Процитовано 25 травня 2019.

[6] . Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.

[7] На Херсонщині загинув військовий 128-ої бригади: опубліковано ім'я та фото Героя (фото). Закарпатський ДІАЛОГ (укр.). 1 листопада 2022. Процитовано 5 листопада 2022.