Олексій або Олександр Дми́трович Алма́зів (рідше Алма́зов) (6 січня 1885, с. Володимирівка, Херсонська губернія, Російська імперія, нині Баштанський район, Миколаївська область — 13 грудня 1936, Луцьк, Волинське воєводство, Польща) — український військовий і громадський діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Командир Окремої гірської батареї Гайдамацького коша Слобідської України (1918), Окремої гірської батареї Запорізького полку кінних гайдамаків імені кошового отамана Костя Гордієнка (1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР (8 грудня 1918), Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону 16-го загону (1919).
| Олексій (Олександр) Дмитрович Алмазов | |
|---|---|
| Полковник Генерал-хорунжий | |
| | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 6 січня 1885 або 1886 Херсон, Російська імперія |
| Смерть | 13 грудня 1936 Луцьк, Волинське воєводство, Польська Республіка |
| Поховання | Луцьк |
| Національність | українець |
| Alma Mater | Українська господарська академія (1930) |
| Військова служба | |
| Роки служби | 1918–1922 |
| Приналежність | Російська імперія→ УНР→ Польща |
| Вид ЗС | Армія УНР |
| Формування | Окрема гірська батарея Гайдамацького коша Слобідської України |
| Війни / битви | Перша світова війна Бій під Кревом Радянсько-українська війна Перший зимовий похід Кримська операція Бій за Кам'янець-Подільський Бої за Вапнярку Бої за Проскурів |
| Нагороди та відзнаки | |
| Алмазів Олекса Дмитрович у Вікісховищі |
Життєпис Редагувати
Народився 6 січня 1885 року (за юліанським календарем) в у с. Володимирівка, волосному центрі Херсонського повіту, де його батько служив помічником лісника скарбового лісництва. Сьогодні — це село Володимирівка Казанківського району Миколаївської області, а колишнє скарбове лісництво — державний заказник «Володимирська Дача». Закінчив Тифліське реальне училище, у 1907 році — Олексіївське військове училище. 1 грудня 1907 року склав іспит на переведення до артилерії в Михайлівському артилерійському училищі, вийшов підпоручиком до Лібавської фортечної артилерії. З 20 листопада 1911 року служив у Ковенській фортечній артилерії.
19 липня 1914 року закінчив курс електротехніки на Санкт-Петербурзькому гарматному заводі.
1-ша світова війна Редагувати
З 18 листопада 1915 року — командир 2-ї батареї 1-го дивізіону 11-ї важкої артилерійської бригади.
З 1 грудня 1916 року — командир важкої батареї 53-го окремого важкого артилерійського дивізіону.
З 1 травня по 20 грудня 1917 року — командир цього дивізіону. Одержав звання полковника за бойові заслуги у бою під Кревом (15 серпня 1917 року). За Першу світову війну був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та бантом, орденом Святого Георгія IV ступеня (за бій під Кревом, де був отруєний газами).
В українській армії Редагувати
З 1 січня 1918 року — командир окремої кінно-гірської батареї Гайдамацького Коша Слобідської України, організованого Симоном Петлюрою. Учасник січневих боїв за Київ, баталій поблизу Гребінки, за Лубни, Хорол, Полтаву, Харків, Кременчук. У бою під Бердичевом у середині лютого 1918 року був поранений у ногу.
15 березня 1918 року батарея була реорганізована у Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон Окремої Запорізької дивізії військ Центральної Ради, на чолі якого Алмазов залишався до кінця Визвольних змагань (цей дивізіон у Дієвій армії УНР називався Алмазівським). На чолі цього дивізіону у квітні 1918 року брав участь у поході полковника Болбочана на Крим.
За часів Гетьманату охороняв український державний кордон у районі ст. Сватове — Білокуракине — Старобільська.
1919 року брав участь в успішному наступі Армії УНР із району Деражні на Вапнярку, в боях за Кам'янець-Подільський, Шатаву, Дунаївці, Проскурів, Летичів, Вінницю, Київ, у тому числі і проти Добровольчої армії.
Влітку 1919 відзначився у боях із Таращанською бригадою РСЧА на Шумщині.
Учасник Першого зимового походу армії УНР. 1920 року брав участь у боях за Могилів, Ушицю, Дунаївці, Копичинці, Галич, Проскурів та інші міста.
В липні-серпні 1920 гарматний дивізіон під командуванням Алмазова вів оборонні бої на півдні Тернопільщини. 21 листопада 1920 з Армією УНР перейшов річку Збруч у районі Підволочиська і був інтернований.
3 серпня 1921 року був підвищений до звання генерал-хорунжого Армії УНР.
Цивільне життя Редагувати
1923 р., після перебування у таборах для інтернованих українських вояків, працював помічником маркшейдера на вугільній шахті товариства «Сатурн».
1926 р. переїхав до Чехословацької республіки, де в 1930 році закінчив гідротехнічний відділ Української господарської академії у Подєбрадах.
1930 р. переїхав до Луцька (тоді у складі Польщі). Працював інженером-гідротехніком у земській управі Волинського воєводства, у справах служби перебував у Кременецькому повіті.
Активний учасник українського національного руху. Один із провідних діячів Волинського громадського комітету допомоги голодуючим в Україні.
Помер та похований у Луцьку (могила збереглася — вже за часів незалежності над нею було споруджено пам'ятник, знаходиться на території старого кладовища, навпроти гімназії № 4).
Вшанування пам'яті Редагувати
- Ім'ям Олекси Алмазова названо вулицю у Шевченківському районі м. Львова (вулиця Генерала Алмазова).
- Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Суворовському районі м. Херсона (вулиця Генерала Алмазова).
- Ім'ям Генерала Алмазова названо вулицю в Печерському районі м. Києва.
- Також на його честь названо вулицю у Винниках.
- Вулиця Олекси Алмазова у місті Луцьк.
- Вулиця Олексія Алмазова у місті Суми.
- На честь Алмазова отримала почесну назву 406-та артилерійська бригада ЗСУ.
У кінематографі Редагувати
23 травня 2010 року Херсонський осередок СУМ в Україні презентував короткометражний документальний фільм «Генерал-хорунжий Олекса Алмазов».
Архівні документи Редагувати
Примітки Редагувати
- Віднайдено відомості про місце народження генерала Олекси Алмазова | Українська військова історія (укр.). Процитовано 15 травня 2023.
- Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. — С. 30.
- Петро Андрухов. 600 імен Великої Волині. — Остріг, 1993. — С. 3.
- . www.city.kherson.ua. Архів оригіналу за 25 лютого 2016. Процитовано 23 лютого 2016.
- . kmr.gov.ua. Архів оригіналу за 7 липня 2016. Процитовано 7 липня 2016.
- Алмазовцы: береговые артиллеристы получили новые боевые знамена [ 25 серпня 2018 у Wayback Machine.](рос.)
Джерела Редагувати
- Микола Литвин, Кім Науменко. Збройні сили України першої половини ХХ ст. Генерали і адмірали. — Львів; Харків, 2007. ISBN 978-966-2918-12-0
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
- П. Гуцал. Алмазов Олекса Дмитрович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 34. — ISBN 966-528-197-6.
- Бойко О. Д. Алмазов Олексій Дмитрович [ 25 квітня 2016 у Wayback Machine.] [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.
- Коваленко Сергій. Алмазов Олексій Дмитрович/Чорні запорожці: історія полку. 2-ге видання. — Київ: Видавництво «Стікс», 2015. — 368 с.