Толо́ка — одноразова безоплатна праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи. За давніми звичаями толока є формою селянської взаємодопомоги, на яку скликають сусідів, родичів та товаришів. Зазвичай толока передбачає частування працівників.
Толока в Україні Редагувати
Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості людей: збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків, спільний випас худоби тощо. Іноді толоку використовували для проведення громадських робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг тощо).
У толоці односельці брали участь, тобто працювали толокою (спільно, разом), добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай людина, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було звершення толоки народним гулянням;— танцями та співами.
За панщини толока застосовувалася як додаткова робоча повинність кріпаків. Як кріпацьку повинність в Російській імперії її ліквідовано в 1847—1848 роках. Як інститут звичаєвого права й добровільної взаємодопомоги толока в Україні продовжувала й навіть продовжує існувати дотепер.
Українське слово толока, як і білоруське талака та польське тлока, деякі лінгвісти вважають запозиченнями з балтійських мов (можливо, з литовської). За Фасмером толока и толочити походять від одного кореня.
Також толокою українці називали громадське пасовище.
У сучасній культурі слово толока вживається на позначення якихось громадських чи масових проєктів. Зокрема, на Першому національному каналі українського телебачення «Толокою» називається соціально-політичне ток-шоу.
На Закарпатті толокою називають землі, які нікому не належать, або є спільними тобто всього села[джерело?].
Толока в інших країнах Редагувати
Звичай толоки є спільним для слов’ян — у білорусів і поляків він називається так само: відповідно тало́ка і tłoka (таку саму назву мав білоруський язичницький дух жнив і родючості); у північних росіян — по́мочь.
Подібні до толоки звичаї спільної праці існували й існують у багатьох народів світу.
Зокрема у 18–19 століттях у Північній Америці були поширеними толоки для побудови стодол, стаєнь, корівників, амбарів та ін. під назвою «barn raising» (дослівно «зведення сараю»).[джерело?]
Толока також є частиною традиції Фінляндії. Саме фінське слово на позначення толоки — «talkoot» — прийшло до фінської мови з російської. Фіни використовують толоки переважно для справ будівництва.
В Норвегії також існує культура проведення толоки, там вона має назву dugnad.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Толока // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Запозичення української мови з балтійських мов
- Фасмер, 1987, с. 73.
- Українське народознавство, Лв.:"Фенікс", 1997 // Короткий словник народознавчих термінів, стор. 603
- «Толока» — нове соціально-політичне ток-шоу на Першому національному [ 22 березня 2008 у Wayback Machine.] — «Телекритика»
- Пантеон язичницької Бєларусі[недоступне посилання з липня 2019]
Джерела Редагувати
- Гурбик А. О. Толока // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 116. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
Посилання Редагувати
- Толока // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1910. — 1000 екз.
- Толока // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Толока |
- Енциклопедія українознавства
- Українське народознавство, Лв.:"Фенікс", 1997.