Станіслав Марія Йоанн Шептицький (пол. Stanisław Maria Jan Szeptycki, 3 листопада 1867, с. Прилбичі — 9 жовтня 1950, с. Корчина) — польський та австрійський граф, генерал-майор цісарсько-королівської армії Австро-Угорщини, генерал-поручник Війська Польського. Рідний брат митрополита Андрея Шептицького ЧСВВ і Климентія Шептицького МСУ.
| Станіслав Марія Йоанн Шептицький | |
|---|---|
| | |
| Народився | 3 січня 1867 Прилбичі, Яворівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія |
| Помер | 9 жовтня 1950 (83 роки) Корчина, Ґміна Корчина, Кросненський повіт, Підкарпатське воєводство, Республіка Польща або Краків, Краківське воєводство[d], Польська Народна Республіка |
| Громадянство | Польща |
| Національність | поляк |
| Діяльність | військовий |
| Alma mater | Imperial and Royal Technical Military Academyd |
| Знання мов | польська |
| Учасник | Перша світова війна |
| Титул | граф |
| Посада | міністр військових справ Польщі II |
| Військове звання | генерал-лейтенант |
| Конфесія | католик |
| Рід | Шептицькі |
| Батько | Іван Кантій Шептицький |
| Мати | Шептицька Софія |
| Родичі | Шептицький Климентій Казимир, Шептицький Андрей |
| Брати, сестри | Климентій (Шептицький), Андрей (Шептицький), Александер Шептицький і Леон Шептицький |
| Автограф | |
| Нагороди | |
| | |
|
Родовід Редагувати
| Василій Шептицький | ||||||||||||||||
| Іоанн Баптист Шептицький | ||||||||||||||||
| Розалія | ||||||||||||||||
| Петро Павло Леопольд Шептицький | ||||||||||||||||
| Невідомо, представник роду Липських | ||||||||||||||||
| Аніела Липська | ||||||||||||||||
| невідомо | ||||||||||||||||
| Іван Кантій Шептицький | ||||||||||||||||
| Фердинанд Фабіан Себастьян Коссецький | ||||||||||||||||
| Павло Петро Яцек Коссецький | ||||||||||||||||
| Франциска Мітельська | ||||||||||||||||
| Роза Тереза Коссецька | ||||||||||||||||
| Іоанн Новосельський | ||||||||||||||||
| Петронела Новосельська | ||||||||||||||||
| Йосифа Воютинська | ||||||||||||||||
| Станіслав Шептицький | ||||||||||||||||
| Йосиф Бенедикт Фредро | ||||||||||||||||
| Яцек Фредро | ||||||||||||||||
| Терезія Урбанська | ||||||||||||||||
| Александер Фредро | ||||||||||||||||
| Іоанн Непомук Дембінський | ||||||||||||||||
| Маріанна Дембінська | ||||||||||||||||
| Крістіна Веселовська | ||||||||||||||||
| Софія Фредро | ||||||||||||||||
| Рох Міхаїл Яблоновський | ||||||||||||||||
| Йосиф Яблоновський | ||||||||||||||||
| Тереза Оссоліньська | ||||||||||||||||
| Софія Яблоновська | ||||||||||||||||
| Михаїл Свідзіньський | ||||||||||||||||
| Марія Свідзіньська | ||||||||||||||||
| Барбара Красіньська | ||||||||||||||||
Біографія Редагувати
Народився 3 листопада 1867 року в с. Прилбичі, нині Яворівський район, Львівська область, Україна (тоді Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина).
Становлення Редагувати
З 1877 навчався в середніх школах у Львові, потім у Перемишлі та Кракові.
1885 — отримав свідоцтво зрілости в цісарсько-королівській ІІІ гімназії в Кракові, склавши матуру з відзнакою.
1885—1888 — студент Військово-технічної академії в Медлінґу. По закінченні отримав ступінь молодшого лейтенанта артилерії.
Від молодшого лейтенанта до капітана Редагувати
1888—1890 — служив у артилерійському дивізіоні в Ярославі.
Зі серпня 1891 до червня 1892 — курсант військової школи верхової їзди у Відні.
У січні 1892 отримав призначення до артилерійської бригади в Перемишлі та звання лейтенанта.
1894—1896 — навчався в Школі Генерального штабу (Відень).
1896 — призначений ад'ютантом піхотної бригади в Кошицях.
У листопаді 1898 був призначений командиром батареї в полку польової артилерії, дислокованому в Орадя. Підвищений до звання капітана.
З листопада 1899 до лютого 1904 — служить у Кракові: спочатку штабний капітан у 12-й піхотній дивізії, з 1903 — у 1-й кавалерійській дивізії.
1904—1905 — під час російсько-японської війни був австрійським військовим аташе при російській армії в Маньчжурії.
Від капітана до полковника Редагувати
З жовтня 1905 до грудня 1906 — штабний офіцер 3-ї кавалерійської дивізії. Потім працював у реєстраційній службі Генерального штабу у Відні.
1906 — здав іспити на майора Генерального штабу (отримав звання 1 листопада 1907).
У квітні 1907 повернувся до ІІІ кавалерійської дивізії (Відень) як начальник штабу.
Восени 1909 — був командиром дивізіону, потім полку польової артилерії.
У травні 1911 переведений в Генеральний штаб і отримав ранґ підполковника.
1911—1914 — австрійський військовий аташе в Римі.
У травні 1914 став полковником.
1 вересня 1914 — після початку Першої світової війни призначений до операційного відділу головної команди австро-угорської армії, а з 24 вересня — начальника штабу II корпусу (на російському фронті).
У листопаді 1915 призначений командиром артилерійського XXX бригади польової артилерії.
Пропозиція стати командантом УСС Редагувати
1914 — провідні українські діячі Галичини та Буковини Кость Левицький і Микола Василько запросили на команданта УСС графа Станіслава Шептицького, особистого приятеля цісаря Франца-Йосифа, який маючи великі зв'язки і вплив в урядових колах, водночас був рідним братом духовного глави українців Галичини.
За однією версією, проти кандидатури Станіслава Шептицького рішуче виступив Кирило Трильовський, погрожуючи спротивом «Січей». Наслідок — Відень обмежив УСС до 2000 вояків, а Станіслав Шептицький опинився під впливом польських націоналістів, які запропонували йому співпрацю в розбудові польського легіону.
Іншу версію подій наводять Никифор Гірняк і Степан Шах. Як писав останній про Станіслава Шептицького,
«Ставився він до У. С. С. негативно і зіпхнув був їх початково до ролі „розвідчої частини“ при львівськім корпусі ген. Гоффманна, обмежуючи при тім їх чисельний стан до 2500 мужа. Становище полковника Станислава графа Шептицького до легіону У. С. С. в 1914 р. вияснює докладніше проф. Др Никифор Гірняк, заслужений командант Коша У. С. С. … Наводить таку розмову між полк. Шептицьким а Костем Левицьким і Васильком: „Становища команданта У. С. С.-ів не можу приняти тому, що поляки назвали б мене зрадником“; Др Гірняк покликується на спомин Дра К.Левицького п. н. „Історія визвольних змагань“… Споминами своїми так Др Кость Левицький, як і … Никифор Гірняк опрокидують „неправдиву легенду“, наче б полк. Шептицький хотів стати командантом Українського Легіону, а „наші його не хотіли“. В дальших виводах додає ще Др Гірняк таке речення: „В роках окупації Волині і Люблинщини австрійськими військами Ст. Шептицький був військовим губернатором Люблинщини і вів там рішучу пропольську політику. Між іншим в значній мірі причинився він до того, що У. С. С.-ів усунено з Волині на весні 1917 р.“»
Ще одну версію наводить Осип Думін:
«Більшість членів Головної Української Ради радо б привітали на посту команданта легіону й полковника Генеральної булави гр. С.Шептицького, брата митрополита Андрея. Саме полковникові Шептицькому військове міністерство доручило здійснити формування українського легіону. При сприянні посла Миколи Василька д-р К. Левицький мав 14—17 серпня 1914 р. переговори з полковником Шептицьким у Відні. Полковник Шептицький обіцяв допомогти у формуванні УСС, але від пропозиції обійняти посаду команданта відмовився, мотивуючи тим, що має іншу, не менш важливу посаду в австрійській армії».
У польському легіоні Редагувати
Червень 1916 — Станіслав Шептицький на власне прохання отримав призначення до польських легіонів і став командиром 3-ї Бригади, а з листопада 1916 до квітня 1917 командував усіма польськими легіонами австро-угорської армії, на чолі яких 1 грудня 1916 вступив до Варшави.
До лютого 1918 був австро-угорським генерал-губернатором в Любліні, але пішов у відставку на знак протесту проти повернення Холмщини Українській Народній Республіці внаслідок Брестського миру.
З червня по жовтень 1918 командував 85-ю піхотної бригадою ландверу на італійському фронті.
Від жовтня 1918 командував збройними силами Королівства Польського (Polnische Wehrmacht).
5 листопада 1918 звільнений з цісарсько-королівської армії.
Служба в польській армії Редагувати
У листопаді 1918 одразу приєднався до щойно створеного Війська Польського, де замінив генерала Тадеуша Розвадовського на посту начальника Генерального штабу (займав його до березня 1919).
У ніч проти 5 січня 1919 успішно ліквідував заколот групи змовників полковника Маріана Янужайтіса, які намагалися влаштувати державний переворот.
6 лютого 1919, протестуючи проти способу ведення воєнних дій у Галичині, пішов у відпустку (на власне прохання).
З квітня 1919 займав пост командувача Литовсько-Білоруського фронту.
1920 — під час радянсько-польської війни, завдяки його успішному командуванню фронтом і 4-ю армією поляки відтіснили більшовиків і закріпилися на позиціях за Неманом.
Був нагороджений Командорським і Срібним Орденами Virtuti Militari, Командорським Орденом Відродження Польщі і 4 рази ставав Кавалером Krzyż-у Walecznych.
Незгода з політикою польського вождя Юзефа Пілсудського коштувала йому посади. 31 липня 1920 був з неї звільнений.
З 1 вересня 1921 був інспектором армії в Кракові. Згодом вступив у «націонал-демократичну» опозицію до Пілсудського.
1923 — після зміни влади призначений міністром оборони Польщі.
Ображений Пілсудським після державного перевороту у травні 1926 викликав останнього на дуель. Але маршал виклику не прийняв. По цьому Шептицький подав у відставку з військової служби.
Цивільне життя Редагувати
Після відставки проживав у Кракові, не займаючись політичною діяльністю. Обіймав посаду президента Національної асоціації виробників нафти. Під час Другої світової війни не брав участі в русі опору.
Служба Польській Народній Республіці Редагувати
Наприкінці Другої світової війни, у віці 78 років Станіслав Шептицький вступив до армії ПНР, і його призначено на посаду голови Ради Польського Червоного Хреста, яку він обіймав у 1945–1950.
Помер 9 жовтня 1950 року в с. Корчина поблизу Кросна (нині Кросненський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща).
Сім'я Редагувати
Перша дружина — княжна Марія Юзефіна Сапіга-Коденська з Красічина гербу Лис (1884—1917), донька Леона Павла Адама та його дружини — княжни Терези Єлизавети Марії Сангушко-Коширської. Шлюб уклали у містечку Більче-Золоте — тодішньому маєтку Сапіг. Друга — Станіслава Олізар.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- Internetowy Polski Słownik Biograficzny
- Sprawozdanie drugie Dyrekcyi C. K. Gimnazyum III. w Krakowie za rok szkolny 1885. Kraków, 1885. — S. 63. (пол.)
- Штепа П. Українець і москвин: дві протилежності. — Дрогобич: «Відродження». — С. 481.
- Левицький К. Історія визвольних змагань галицьких українців в часи світової війни 1914—1918 рр., ч. 1—3. Львів. — С. 19-20
- Никифор Гірняк. Організація і духовний ріст Українських Січових Стрільців. // Америка, ч. 26, 11 лютого 1955
- Степан Шах. Львів — місто моєї молодости. — Ч. III. — Мюнхен: Християнський голос. — С. 141—143.
- Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 28 вересня 2013.
- Sapiehowie (07) [ 16 жовтня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
- Stanisław Maria hrabia Szeptycki (пол.)
Джерела інформації Редагувати
- Tadeusz Kryska-Karski, Stanisław Żurakowski, Generałowie Polski Niepodległej, Editions Spotkania, Warszawa 1991, wyd. II uzup. i poprawione, s. 26.
- Piotr Stawecki, Słownik biograficzny generałów Wojska Polskiego 1918—1939, Warszawa 1994, ISBN 83-11-08262-6, s. 324.
- Jan Rydel, W służbie cesarza i króla: generałowie i admirałowie narodowości polskiej w siłach zbrojnych Austro-Węgier w latach 1868—1918, Księgarnia Akademicka, Kraków 2001, ISBN 83-7188-235-1, s. 286—287.
- Tadeusz Wawrzyński, Dowództwa frontów 1919—1920 — biuletyn Centralnego Archiwum Wojskowego nr. 20 (1999).
- Mieczysław Wrzosek, Wojny o granice Polski Odrodzonej, Wiedza Powszechna 1992, ISBN 83-214-0752-8.
- Antonio Schmidt-Brentano, Die k. k. bzw. k. u. k. Generalität 1816—1918, Wiedeń 2007.
- Potomkowie Sejmu Wielkiego, Serwis genealogiczny pod patronatem Stowarzyszenia Potomków Sejmu Wielkiego
- Edward Jan Nalepa, Oficerowie Armii Radzieckiej w Wojsku Polskim 1943—1968, Wydawnictwo Bellona, Warszawa 1995, ISBN 83-11-08353-3, s. 265.