Норвезька мова (норв. norsk) — мова з північної підгрупи германських мов, індо-європейської сім'ї мов, якою розмовляють у Норвегії.
| Норвезька мова | |
|---|---|
| norsk | |
| Поширення норвезької мови: Мова більшості Мова меншості | |
| Поширена в | Норвегія |
| Регіон | Європа |
| Носії | 4,8 млн. |
| Місце | 115 |
| Писемність | на основі латиниці |
| Класифікація | |
| Офіційний статус | |
| Офіційна | Норвегія |
| Регулює | Рада з питань норвезької мови |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | no — норвезька nb — букмол nn — нюношк |
| ISO 639-2 | nor — норвезька nob — букмол nno — нюношк |
| ISO 639-3 | nor — норвезька nob — букмол nno — нюношк |
| SIL | nor, nob, nno |
Історично норвезька мова найближча до фарерської та ісландської мов. Однак завдяки значному впливу данської мови і деякому впливу шведської, норвезька мова близька також і до цих мов.
Сучасніша класифікація розміщує норвезьку мову разом з данською та шведською в групу материкових скандинавських мов, на відміну від острівних скандинавських мов.
Через певну географічну ізоляцію окремих районів Норвегії існують значні розбіжності в словниковому складі, граматиці й синтаксисі серед діалектів норвезької. Протягом сторіч письмовою мовою Норвегії була данська.
Як установлено законодавством й урядовою політикою, у країні є дві офіційні форми норвезької мови — букмол (bokmål, букв. «книжкова мова») та нюношк (nynorsk, букв. «нова норвезька»). Норвезьку вважають однією з найпростіших мов для вивчення для тих, хто вільно володіє англійською.
Історія
Приблизно до IX ст. давні скандинави залишали по собі писемні згадки за допомогою рунічного алфавіту, старших рун,— але це був, так би мовити, псевдоалфавіт, адже руни передавали передусім магічне значення, а кожен символ ніс автономне змістове навантаження. У часи вікінгів скандинавські мови поступово диференціюються й виокремлюється давньонорвезька мова, яку на письмі починають передавати молодшими рунами.
Розвій писемності прийшов до Норвегії разом з християнством, досить пізно — в XI ст., коли запозичено латинське письмо. Проте вже у XIV ст. Норвегію охопила епідемія чуми, яка залишила по собі повний занепад королівства (деякі історики говорять про втрату близько 2/3 населення), яке тепер підпало під владу Шведської, а згодом Данської Корони.
Відтоді Норвегія починає відлік своєї колоніальної історії під гнітом Данії. Як наслідок, аж до 1814 року данська мова домінувала в царині політичній, культурно-освітній, економічній. Функціональність норвезької мови зведено до мінімуму. Читаючи данське письмо на норвезький манір, норвежці виробили своєрідний варіант дано-норвезької, який став асоціюватися з мовою норвезьких аристократичних освічених кіл, передусім столичних, хоч і був нічим іншим, як перекрученою чужою мовою. А в той час, як соціальні низи, периферія, спілкувалися сотнями діалектів, подекуди малозрозумілих центральним регіонам країни в силу географічної роздробленості Норвегії.
По здобутті часткової незалежності 1814 року Норвегія успадкувала цілком хаотичну мовну ситуацію: в столиці панувала дано-норвезька мова, освічена периферія вживала поряд з дано-норвезькою мовою чимало діалектизмів, тоді як простий норвезький селянин узагалі не вмів писати й читати своєю мовою.
І мовознавці Норвегії розділилася на два табори: один із них очолив видатний педагог і мовознавець Кнуд Кнудсен (1812—1895), започаткувавши рух «норвегізації» дано-норвезької мови — модернізації правопису шляхом заміни ряду данських слів специфічними норвезькими, а також упровадження властиво норвезьких граматичних та фонетичних форм. Його ідеї підтримували й широко пропагували класики норвезької літератури — Ю. Лі, А. Х'єлланн, Г. Ібсен, Б. Б'єрнсон.
Цілком іншу ідею запропонував Івар Осен. Він вірив у те, що кожна нація має право на власну мову й власну писемність. У 40-х роках XIX століття він об'їхав практично всі регіони Норвегії, вивчив більшість діалектів, розробив на їхній основі (а головно спираючись на західно-норвезький діалект, яким спілкується другий за чисельністю населення регіон Норвегії після південно-східного — ареалу навколо Осло) нову літературну мову, landsmål (буквально «сільська мова»). Дано-норвезьку відповідно охрестили riksmål («державна мова», «мова королівства»). Однак фактично ляндсмол зі своїм істинно норвезьким правописом (фонетичним) безпосередньо не співвідносився з жодним діалектом, адже був синтезом понад ста норвезьких діалектів, а тому йому одразу приклеїли «наліпку» штучності, вигадки, навіть авантюри. І хоча цей варіант літературної норвезької мови є набагато ближчий до давньонорвезької мови, аніж дано-норвезький, «освічені кола» мало не одностайно опротестували право ляндсмолу на існування, закидаючи йому присмак провінційності й простакуватості. Тож глибока дослідницька розвідка Осена могла залишитися в історії просто експериментом, якби ляндсмол не підхопили письменники. А. Віньє одним із перших обрав саме цей варіант літературної норвезької мови. Він вірив у витіснення «державної мови» «сільською мовою», переконуючи у цьому в своїх численних статтях. Тоді як видатний прозаїк та драматург Б. Б'єрнсон не визнавав за ляндсмолом права використання на державному рівні.
Наприкінці XIX століття мовне питання, окрім національного, набирає ще й соціального забарвлення. З ляндсмолом асоціювала себе передусім сільська периферія та соціальні низи в містах, а ріксмол був символом елітарних кіл найбільших міст.
Консервативна партія 1884 року на виборах до Стуртинґу поступилася лібералам. Як наслідок, 1885 року ляндсмол отримує статус другої державної мови в Норвегії. Відповідно до закону 1885 року в школах діти могли вибирати, яким варіантом мови навчатися, тоді як читати мусили вміти обома. Зважаючи на чималі розбіжності в правописі текстів, у свідомість норвежців поступово закладалася певна анархія правописних норм.
Така мовна ситуація хвилювала державних мужів перспективою низького рівня грамотності нації. У 1907 і 1917 роках Стуртинґ провів дві послідовні правописні реформи на зближення обох мовних варіантів, вводячи подвійні форми вживання, написання та відмінювання слів.
А в цей час в інтелектуальних колах, навпаки, визрівала суперечка навколо правописних варіантів норвезької літературної мови. Чи не до особистого рівня доходила вона поміж Нобелівським лауреатом К. Гамсуном та А. Ґарборґом, які від теплих дружніх стосунків перейшли до взаємних уїдливих зауважень власне в контексті мовної суперечки. Обидва з початку своєї літературної діяльності орієнтувалися на «норвегізацію» літературної мови, пліч-о-пліч витримуючи нападки консервативної старої гвардії, апологетів «чистого ріксмолу». Проте з часом погляди А. Ґарборґа еволюціонували в бік радикальних мовних реформ, і він починає писати виключно ляндсмолом, тоді як Гамсун поступово ставав його ідейним опонентом. 1918 року К. Гамсун гостро розкритикував реформи радикалізації ріксмолу.
Відповіддю на Гамсунову статтю став лист Ґарборґа до редакції газети. Коротенька цитата задля ілюстрації гостроти суперечки: «Він [Гамсун] хоче возсідати як божество на своєму норвезько-данському культурному престолі, бо ж провінційна данська мова — це не просто мова, це абсолютна мова, мова Кнута Гамсуна… Суть же в тому, що норвезька мова впустила глибші корені в норвезьку землицю, аніж Гамсун бажає визнавати…»
Держава й далі вела боротьбу за рівноправність та зближення обох варіантів. 1929 року Стуртинґ перейменував ляндсмол на «нюношк» (новонорвезька мова), а ріксмол на «букмол», стираючи в такий спосіб усі образливі відтінки з самих понять. Орфографічна реформа 1938 року скоротила кількість подвійних форм у букмолі та новонорвезькій мові, перенісши частину їх у ранг «побічних» форм (так званих «форм у дужках»), маючи на меті скерувати розвиток обох мовних норм до єдиної в далекому майбутньому.
До завершення XX століття в результаті цілої низки державних ініціатив букмол та нюношк частково наблизилися одна до одної, проте так і не втратили свого самостійного значення, зберігши самобутній колорит.
Неофіційна, але широко вживана письмова форма riksmål («державна мова»), вважається консервативнішою, ніж букмол, а неофіційна høgnorsk («висока норвезька») — консервативнішою, ніж нюношк. Букмол і riksmål частіше використовують у міських і приміських місцевостях, а нюношк — у сільській, зокрема в Західній Норвегії. Державне радіо й телебачення в країні йде як букмолом, так і нюношком. Від усіх державних установ вимагається підтримка обох мов.
Близько 82 % норвезьких школярів навчаються букмолом, а 18 % — послідовно обирають нюношк. І цей відсоток упродовж останніх 50 років є переконливо сталим. Одні періодичні видання друкують винятково чистим букмолом, інші новонорвезькою, а ще інші дозволяють собі плутанину букмолу, нюношку та діалектизмів.
Крім того, в апологетів новонорвезької мови, як у кожної меншості, виросло болюче почуття образи. Спроба стерти їхню ідентичність викликає в них моральний опір, що вже глибоко вкоренився в генотипі норвежця — прихильника нюношку. Разом з тим, останнім часом нюношк використовують як аргумент боротьби з напливом емігрантів, котрі не бажають вчити обидві нормі літературної мови.
На сторожі недоторканості обох літературних норм стоять письменники та культурні діячі з обох сторін. Співвідношення друкованої продукції на сьогодні 90:10 на користь букмолу. Кожна з літератур має свої тенденції та напрямки розвитку, свої періоди розквіту та занепаду. На зламі XX—XXI століть новонорвезьку літературу накреслила на карту світу слава театру абсурду Йона Фоссе, якого західні критики охрестили спадкоємцем Ібсена. Окрім того, кожна література є надзвичайно своєрідною, і це перевага існування фактичної двомовності.
Відповідно норвезька вікіпедія існує також у двох варіантах — букмолом та новонорвезькою мовою.
Письмо
Норвезька абетка ґрунтується на латинській і є ідентичною данській абетці. Містить 29 букв, це 26 літер латинської абетки та букви Ææ, Øø, Åå. Букви Qq, Ww, Xx, Zz трапляються лише в іноземних словах.
| Буква | Назва (МФА) | Вимова (МФА) | Приблизна українська вимова |
|---|---|---|---|
| A a | /ɑː/ | /ɑ, ɑː/ | (тут і далі) як а |
| B b | /be/ | /b/ | б |
| C c | /seː/ | /s/ | с |
| D d | /deː/ | /d/ | д |
| E e | /eː/ | /ɛ, eː, æ, æː, ə/ | е |
| F f | /ɛf/ | /f/ | ф |
| G g | /ɡeː/ | /ɡ/; /j/ перед /i/ та /y/ | ґ; й |
| H h | /hɔː/ | /h/ | г |
| I i | /iː/ | /ɪ, iː/ | и; і |
| J j | /jeː/ або /jɔd/ | /j/ | й |
| K k | /kʰɔː/ | /k/; /ç/ перед /i/ та /y/ | к; дуже помʼякшена х (як нім. mich) |
| L l | /ɛl/ | /l/ | л |
| M m | /ɛm/ | /m/ | м |
| N n | /ɛn/ | /n/ | н |
| O o | /uː/ | /u; o; ɔ/ | у; о перед наголошеною /u/ (голу́бка); о |
| P p | /pʰeː/ | /p/ | п |
| Q q | /kʰʉː/ | /k/ | к |
| R r | /æɾ/ | /ɾ/ | р |
| S s | /ɛs/ | /s/ | с |
| T t | /tʰeː/ | /t/ | т |
| U u | /ʉː/ | /ʉ; u/ | середнє між у та и (як огублена рос. ы); у |
| V v | /ʋeː/ | /ʋ/ | в перед голосним переднього ряду (вікно) |
| W w | /dɔbeltʋeː/ | /ʋ/ | див. вище |
| X x | /ɛks/ | /ks/ | кс |
| Y y | /yː/ | /ʏ, yː/ | огублене и |
| Z z | /sɛt/ | /s/ | с |
| Æ æ | /æː/ | /æ, ɛ/ | е |
| Ø ø | /øː/ | /ø/ | огублене е |
| Å å | /ɔː/ | /ɔ/ | о |
Букви c, q, w, x, z використовують тільки в запозиченнях. Коли чужизм асимілюється в норвезькій мові, його запис змінюється відповідно до вимови й принципів норвезької ортографії: початкова zebra «зебра» записується як sebra. Перелічені букви також використовують у деяких норвезьких прізвищах через історичні причини.
Деякі букви можуть писати з діакритикою: é, è, ê, ó, ò, ô. У новонорвезькій також трапляються ì, ù та ỳ. Діакритичні знаки не обовʼязкові, але в деяких випадках можуть використовувати для розрізнення омонімів: for «для/до», fór «пішов», fòr «борозна» та fôr «корм». Запозичення можуть писати і з іншими діакритиками: ü, á, à.
Передача українською мовою
Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Норвеґії (Затверджено наказом Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 04 жовтня 2006 р. № 101) — 34 стор.
Оскільки норвезька абетка ідентична данській, то див. також:
Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Данії (Затверджено наказом Державної служби геодезії, картографії та кадастру від 10 березня 2006 р. № 20)
Приклад
«Заповіт» Тараса Шевченка норвезькою мовою, переклад Сергія Халіпова:
TESTAMENTET Når jeg forlater denne verden Gjør en grav og legg meg På en slette vid og veldig I mitt land Ukraina, Slik at jeg fjellkjeder, høye, Daler og vindmøller, Kan tydelig se og høre Hvordan Dnjepr brøler. Når mot Svartehavet flyter Fiendenes kropper Fra Ukraina… dør jeg. Daler, stepper, høyder Alt forlater jeg og farer Opp til Gud allmektig Be til Gud, folk, men inntil da Kjenner ingen Gud jeg. Så begrav meg og gjør opprør, Lenkerne riv sønder Drep nå fiendene deres Og bli frie bønder. Når det blir en ny familie Hvor alle fri kan være Håper jeg at man meg skjenker Milde ord og kjære.
Джерело: Т. Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989.
Джерела
| У Вікісловнику є сторінка Категорія:Норвезька мова. |
- Ірина Сабор. «Правописна криза»: норвезький досвід // Ї. — 2004. — № 4.
Примітки
- . Encyclopedia Britannica (англ.). Архів оригіналу за 18 червня 2020. Процитовано 27 січня 2020.
- . preply.com. 8 серпня 2019. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 січня 2020.
- Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Норвеґії .doc (361 КБ), see doc, .zip (68.5 КБ), .doc (361 КБ), .html [ 2023-02-19 у Wayback Machine.]
- Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Данії. Завантажити: DOC
Посилання
- Норвезько-український словник [ 4 липня 2019 у Wayback Machine.]
- Норвезька мова на сайті Ethnologue: Norwegian. A language of Norway (англ.)
- Норвезька мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Norwegian [ 1 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
- Норвезька мова на сайті WALS Online: Language Norwegian [ 3 жовтня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)