Самарська область Сама рська о бласть рос Сама рская о бласть суб єкт Російської Федерації входить до складу Приволзьког

Утворено 14 травня 1928 року як Середньоволзька область. В 1929 році перейменована в Середньоволзький край, в 1935 році — у Куйбишевський край. У період з 1936 по 1990 рік називалася Куйбишевською областю.

Географічне положення Редагувати

Самарська область — п'ятий за величиною регіон Поволжя — займає територію площею 53,6 тис. км², що становить 0,31 % території Росії. Область простягнулася з півночі на південь на 335 км, а із заходу на схід — на 315 км.

Розташована в 3 природних зонах: лісової (хвойно-широколистяні ліси), основу якої складають сосново дубові ліси, бори-зеленомошники та широколистяні ліси за участю дуба та клена. Зрідка до них приєднується ялина. На сеаері регіону зустрічаються ділянки південної тайги. Лісостепова зона займає центральні райони області і представлена поєднанням ділянок широколистяних лісів, найчастіше дубових і лугових степів. У цих лісах зустрічаються благородні олені, козулі, лосі, а іноді ведмеді. Південь регіону зайнятий степами, що складаються з типчака та полину.

Історія Редагувати

Територія нинішньої Самарської області увійшла до складу Росії в середині 16 століття, після приєднання Казанського й Астраханського ханств до Московського царства. В 17-18 століттях територія Середнього Поволжя заселялася переселенцями з інших районів країни й іноземцями. Із середини 19 століття територія випробовує економічний підйом, Самара стає одним з важливих центрів внутріросійського ринку зерна, що привело до розвитку торгівлі й промисловості в місті. Здавна на території сучасної Самарської області були поселення українців, зокрема на південний схід від Самари станом на 1834 р. було 4 поселення українців-солевозів, які були переселені туди зі Слобожанщини. З 1851 року Самара — центр однойменної губернії.

У ході Жовтневої революції й Громадянської війни населення Самарської губернії виступило проти політики більшовиків. В 1935 році Самара була перейменована в Куйбишев й носила цю назву до 1990 року. Індустріалізація перших п'ятирічок не обійшла стороною Куйбишевську область — у місті Чапаєвськ на базі дореволюційного військового заводу почалося створення групи підприємств, що робили вибухові й отруйні речовини й боєприпаси, в області з'явився ряд інших оборонних підприємств. Наприкінці 1930-х років силами ув'язнених Гулагу почалося спорудження Куйбишевського гідровузла, яке було припинено у зв'язку з виявленням родовищ нафти.

У роки війни область стала одним із центрів оборонної промисловості країни — в 1941 році був запущений НПЗ у Сизрані, що забезпечував армію пальним, у Куйбишев з Москви й Воронежа були евакуйовані авіаційні заводи, що налагодили випуск винищувачів Іл-2. В 1942 через Сизрань пройшла т. зв. Волзька рокада — залізниця, що використовувався для постачання радянських військ у ході Сталінградської битви. В 1941-1943 у Куйбишеву розміщалися дипломатичні місії іноземних держав, в 1941 році існували плани переносу столиці СРСР у Куйбишев у випадку захоплення німецькими військами Москви.

В 1950-1960-х роках область була одним із провідних центрів нафтовидобутку в СРСР, в 1945-1951 для переробки нафти були побудовані Куйбишевський і Новокуйбишевський НПЗ. Паралельно було відновлене будівництво Жигулівської ГЕС, яка була запущена в 1955 році. У зв'язку з будівництвом ГЕС на місці затопленого міста Ставрополь-на-Волзі був побудований новий — Тольятті. Надалі створена під час спорудження ГЕС будівельна база використовувалася для створення в Тольятті серії інших промислових підприємств — заводу мінеральних добрив Куйбишевазот і заводу синтетичного каучуку (1964-1966), Волзького автозаводу (1970) і найбільшого в країні й у світі виробника аміаку комбінату Тольяттіазот (1979).

В обласному центрі в ці ж роки було розширено авіаційне виробництво й початий випуск самого масового радянського пасажирського середньомагістрального літака Ту-154, виконувалися замовлення в рамках радянської ракетно-космічної програми («Прогрес»). Різко зросла потреба у кваліфікованому інженерному персоналі привела до розвитку в області вищої освіти, в основному технічного профілю. У той же час бурхливий ріст промисловості й приплив великого числа молодого населення з інших регіонів країни (в 1939-1990 рр. населення області зросло більш ніж удвічі) створив більше навантаження на соціальну інфраструктуру, яка розвивалася набагато повільніше. Наприклад, населення Самари вже наприкінці 1960-х років перевищило 1 млн жителів і за радянськими стандартами місто одержало право претендувати на метро, однак Самарський метрополітен був відкритий тільки в 1987. У Тольятті, населення якого наприкінці 1980-х перевищувало 600 тис. жителів, вищу освіту було представлено тільки Політехнічним інститутом, хоча промисловий розвиток міста до цього часу фактично закінчилося.

У пострадянський період Самарська область завдяки накопиченому економічному потенціалу та сформованим місцевим елітам стала одним з економічних і політичних субцентрів країни, у найбільших містах області (Самарі й Тольятті) почала активно розвиватися сфера послуг. Із середини 2000-х років рівень економічної й політичної самостійності регіону сильно скоротився.

Населення Редагувати

Область із населенням 3,178 млн осіб (на 1 січня 2007 року) займає за цим показником 2-е місце в Поволжі й 12-е в Росії. За щільністю населення (59,7 осіб/км²) це 10-й регіон у Росії (без обліку Москви й Санкт-Петербурга), а за рівнем урбанізації (питома вага міського населення — 80,3 %) — 11-е місце (без обліку авт. округів). За цими двома показникам область лідирує в Поволжі.

Національний склад Редагувати

Народ	1989 р.	2002 р.
Росіяни	2 720 171	2 708 549
Татари	115 280	127 931
Чуваші	117 914	101 358
Мордва	116 475	86 000
Українці	81 720	60 727
Вірмени	4 162	21 566
Азербайджанці	6 320	15 046
Казахи	14 233	14 918
Білоруси	19 914	14 082
Німці	10 381	9 569
Башкири	7 495	7 885
Євреї	13 572	6 384
Узбеки	3 831	5 483
Цигани	4 981	5 244
Таджики	1 398	4 624
Марійці	4 433	3 889
Грузини	1 973	3 518
Молдовани	2 509	2 364
Удмурти	1 758	1 608
Корейці	564	1 462
Поляки	1 400	1 263
Чеченці	474	1 193
Лезгини	674	1 126
Не вказали національність	1 758	22 489

Корисні копалини Редагувати

В області є паливні ресурси: нафта, природний газ, горючі сланці; різноманітна мінерально-будівельна сировина, а також гідроресурси. Найвеличезні родовища нафти: Мухановське, Дмитрієвське й Кулешовське. Глибина їх залягання до 3 000 м.

Видобуток нафти:

11,27 млн тонн (2006)
14,2 млн тонн (2007)

Запаси самородної сірки Алексєєвського, Водинського й Сирейського родовищ, цементної сировини: мела, глини, опок — біля Сизрані й Жигульовска.

Основні галузі промисловості Редагувати

Промисловість представлена близько 400 великими й середніми підприємствами й більш 4 тисячами малими. Найбільший розвиток одержали машинобудування й металообробка, паливна, електроенергетична, хімічна й нафтохімічна, кольорова металургія. Машинобудування представлене майже повним набором основних галузей, серед яких провідна роль належить автомобільній промисловості. На частку легкових автомобілів, вироблених на АвтоВазі в Тольятті припадає більш 70 % від усього випуску автомобілів країни. Питома вага виробництва основних нафтопродуктів, таких як бензин автомобільний, дизельне паливо, мазут топковий, становить 10-12 %. У Самарській області біля міста Тольятті розташований найбільший у світі аміачний завод «Тольяттіазот». В області починається найбільший у світі аміакопровод Тольятті—Одеса.

Коефіцієнт спеціалізації (душового виробництва) за обсягом промислової продукції 1,9 — другий після Якутії серед регіонів РФ (без авт. округів), за роздрібним товарообігом — 1,6 (2-е місце після Москви). За видами промислової продукції найкращі середньодушові коефіцієнти з випуску легкових автомобілів — 34 (друге місце серед усіх видів, що враховуються, промислової продукції за регіонами РФ), аміак синтетичний — 10, первинна переробка нафти — 4,2, цегла будівельна — 1,8. Провідні підприємства паливно-енергетичного комплексу Самарської області: Волзька ГЕС у м. Жигульовські (2300 тис. кВт), найбільші теплові електростанції — Новокуйбишевська й Тольяттінська ТЕЦ (по 250 тис. кВт кожна).

Сільське господарство Редагувати

Спеціалізація на вирощуванні пшениці, проса, соняшника. Тваринництво має м'ясомолочний напрямок.

Адміністративний поділ Редагувати

Безенчуцький район
Богатівський район
Большеглушицький район
Большечерниговський район
Борський район
Волзький район
Єлховський район
Ісаклінський район
Камишлінський район
Кінель-Черкаський район
Кінельський район
Клявлінський район
Кошкінський район
Красноармійський район
Красноярський район
Нєфтєгорський район
Олексіївський район
Пестравський район
Похвистнєвський район
Приволзький район
Сергієвський район
Ставропольський район
Сизранський район
Хворостянський район
Челно-Вершинський район
Шенталинський район
Шигонський район

Населені пункти Редагувати

Населені пункти з кількістю мешканців понад 10 тисяч
2007

Самара	1139,0	Октябрськ	26,8
Тольятті	705,3	Безенчук	23,1
Сизрань	179,8	Нєфтєгорськ	18,9
Новокуйбишевськ	111,5	Кінель-Черкаси	18,5 (2003)
Чапаєвськ	73,0	Суходол	14,1
Жигульовськ	56,5	Рощинський	14,0
Отрадний	48,5	Алексєєвка	10,1
Кінель	32,0	Велика Глушиця	10,1 (2003)
Похвістнево	28,3

Примітки Редагувати

. Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 14 грудня 2011.
. Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.

Джерела Редагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Самарська область

(рос.)
Увесь громадський транспорт Самарської області [Архівовано 13 вересня 2012 у WebCite] (рос.)
(рос.)

Оренбурзька область	Татарстан
Ульяновська область		Оренбурзька область
Саратовська область	Оренбурзька область

[1] . Архів оригіналу за 15 березня 2012. Процитовано 14 грудня 2011.

[2] . Архів оригіналу за 10 липня 2020. Процитовано 10 липня 2020.