| Цю статтю потрібно повністю переписати відповідно до стандартів якості Вікіпедії. (лютий 2021) |
Жан-Франсуа́ де Гало́, граф де Лаперу́з (фр. Jean François Galaup, comte de La Pérouse; 23 серпня 1741, садиба Го в окрузі Альбі — 1788, поблизу о-ва Ванікоро, острови Санта-Крус) — французький мореплавець, офіцер військово-морського флоту. Зник безвісти за невідомих обставин поблизу атолу Ванікоро (острови Санта-Крус) разом з командою, на чолі якої здійснював навколосвітню подорож.
| Жан-Франсуа Лаперуз фр. Jean François La Pérouse | |
|---|---|
| фр. Jean-François de La Pérouse | |
| Жан-Франсуа Лаперуз | |
| Ім'я при народженні | Жан-Франсуа Гало, граф де Лаперуз Jean François Galaup, comte de La Pérouse |
| Народився | 23 серпня 1741 Ле-Ґюа, поблизу Альбі, Франція |
| Помер | 1788 поблизу о-ву Ванікоро (острови Санта-Крус) |
| Поховання | Ванікоро |
| Країна | Франція |
| Національність | француз |
| Діяльність | мореплавець |
| Знання мов | французька |
| Учасник | Семирічна війна |
| Роки активності | з 1756 |
| Титул | граф |
| Військове звання | командор |
| Батько | Victor Joseph de Galaupd |
| Мати | Marguerite de Rességuierd |
| Брати, сестри | Marianne Jacquette de Galaupd |
| У шлюбі з | Éléonore Broudoud |
| Автограф | Підпис La Pérouse в листі, надісланому з Камчатки Бартелемі де Лессепс, 25 вересня 1787 року |
| Нагороди | |
|
Біографія Редагувати
З 1756 року — на військовому флоті. У віці 17 років, ще до закінчення навчання, взяв участь у Семирічній війні, побувавши в сутичках і битвах біля узбережжя Північної Америки.
1759 року в битві при Кібероні був поранений і взятий у полон. Впродовж наступних 5 років перебував на острові Іль-де-Франс (тодішня назва Маврикію), виконуючи різноманітні доручення.
Повернувшись до Франції 1777 року, отримав чин лейтенанта і був нагороджений Хрестом Людовіка Святого.
У наступні роки знову перебував біля берегів Північної Америки, де як французький офіцер брав участь у Війні за незалежність США, зокрема у битвах на морі проти британців від Антилів до Лабрадору.
1780 року отримав чин капітана 1-го рангу. 1782 року під час експедиції в Гудзонову затоку блискуче провів військову операцію, захопивши два англійських форта.
Після підписання Паризької мирної угоди військово-морський міністр Франції де Кастрі та особисто французький король Людовик XVI запропонували де Ла-Перузу очолити навколосвітню подорож з метою упорядкування (в тому числі укладення мап) поточних географічних відкриттів (передусім, тихоокеанських Дж. Кука), етнографічного опису та вивчення тубільців, а також «встановлення дружніх стосунків із ватажками далеких країв і племен». Жан-Франсуа Лаперуз радо пристав на цю пропозицію.
Останні відомості про Лаперуза і членів його команди датовані січнем 1788 року — до 1826 року їхня доля лишалась невідомою.
Навколосвітня подорож Редагувати
1 серпня 1785 року Ж.-Ф. де Лаперуз вийшов із Бреста на двох фрегатах «Буссоль» («Компас») і «Астролябія» на чолі команди з 220 осіб, до складу якої крім власне офіцерів і матросів увійшли також астроном, лікар і тлумач п. Лаво (Lavaux), три натуралісти, математик, три художники і навіть декілька священиків.
«Буссоль» і «Астролябія» оминули Мис Горн, побували в Чилі, на о-ві Пасхи, на Гаваях. Наприкінці червня 1786 року вони дістались Аляски, де Лаперуз обслідував материкову частину і уточнив обриси північно-західного узбережжя Північної Америки.
Звідси ж експедиція вирушила до Каліфорнії, де Лаперуз зробив опис францисканських місій і лишив критичну примітку про лихий прийом місцевих індіанців.
Потому експедиція знову перетнула Тихий океан, здійснивши зупинку в Макао, де врешті було продано шкурки хутрових звірів, придбані ще на Алясці, а на виручені гроші закуплено провіант і необхідні інструменти (решту поділено між командою).
У наступному, 1787 році, після тимчасової стоянки у Манілі на Лусоні (Філіппіни), Лаперуз спрямував свої судна до узбережжя Північно-Східної Азії. Після обстеження берегів Корейського півострова Лаперуз вирушив до Сахаліну (тодішня японська назва Оку-Єсо), шляхом уточнюючи на мапах східно-азійське узбережжя (так, було відкрито протоку між Сахаліном і островом Хоккайдо).
Після дослідження південної частини Татарської протоки 6 вересня 1787 року фрегати «Буссоль» і «Астролябия» кинули якір у Петропавловську (нині Петропавловськ-Камчатський), звідки Лаперуз надіслав матеріали і карти експедиції до Парижа.
Вийшовши 30 вересня того ж (1787) року, Лаперуз із командою рушив на Самоа, де у сутичці з самоанцями втратив 12 членів команди. Після інциденту було продовжено дослідження південно-західної частини Тихого океану.
26 січня 1788 року експедиційні фрегати зайшли до Ботанічної затоки, зупинившись на якийсь час у Сіднеї (тодішній британський форт Порт-Джексон), де знову таки були відправлені матеріали подорожі й поповнені припаси.
Наступними цілями Лаперуза мали стати Нова Каледонія і Соломонові острови, але в січні 1788 року експедиція зникла безвісти.
Пошуки слідів експедиції і вшанування Лаперуза Редагувати
Лише через 40 років після зникнення було знайдено окремі предмети експедиції Лаперуза на Ванікоро. 1828 року цей острів відвідав Ж.-С. Дюмон-Дюрвіль на кораблі з назвою на честь Лаперузового «Астролябія», який підтвердив повідомлення, отримане раніше від капітана Діллона, й встановив на місці корабельної аварії пам'ятник.
У 1964 році французька експедиція знайшла рештки затонулого фрегата, остаточно ідентифіковані у травні 2005 року.
Ім'ям Лаперуза названо відкриту ним протоку. Пам'ятники, меморіали і пам'ятні знаки Лаперузу встановлено і відкрито у рідному Альбі (Франція) і в багатьох місцях зупинок його експедиції, зокрема, на Сахаліні, в Сіднеї (Австралія) тощо.
На його честь названо астероїд 13560 Ла Перуз.
Джерела, посилання і бібліографія Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Jean-François de La Pérouse |
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 6., К., 1981, стор. 66
- (фр.)
- (фр.)
- (фр.)
- Opération Lapérouse 2005 [ 16 січня 2009 у Wayback Machine.] (фр.)
- Vidéos sur Canal IRD [ 3 жовтня 2008 у Wayback Machine.] Jean-Christophe Galipaud, archéologue l'IRD, met au jour le camp des rescapés du naufrage de l'expédition scientifique de Lapérouse en 1788 (фр.)
- Jean-François de Lapérouse, Voyage autour du monde sur l'Astrolabe et la Boussole. P. : La Découverte, Poche, 2005. ISBN 2-7071-2782-5 (фр.)
- J.-B.-B. de Lesseps (éditeur), Le Voyage de Lapérouse., Paris : Éditions Pôles d'images, 2005 (фр.)
- Peter Dillon, Alain Conan, À la recherche de Lapérouse. Voyages dans les mers du sud, éditions Pôles d'images, 2005 ISBN 2-915561-04-4 (фр.)
- François Bellec, La généreuse et tragique expédition., Rennes: Ouest-France, 1985 ISBN 2-85882-837-7 (фр.)
- Maurice de Brossard, Lapérouse: des combats à la découverte, P.: France-Empire, 1978 ISBN 2-85704-003-2 (фр.)
- Yves Jacob, L’énigme Lapérouse, P.: Tallandier, 2004 ISBN 2-235-02272-3 (фр.)
- René Maine, Lapérouse, P.: Sagittaire, 1946 (фр.)
- Hans-Otto Meissner, La Pérouse, le gentilhomme des mers, P.: Perrin, 2004 ISBN 2-262-00536-2 (фр.)
- Étienne Taillemite, Lapérouse: un explorateur dans le Pacifique, in L'Histoire, hors-série " Les Collections de l'Histoire ", n° 8, juin 2000, стор. 66-72 (фр.)
- Étienne Taillemite, Louis XVI ou le navigateur immobile, P.: Payot, Collection Portraits intimes, 2002 ISBN 2-228-89562-8 (фр.)
- Варшавский А. С. Лаперуз., М., 1957 (рос.)
- Лаперуз Ж. Ф. Путешествие Лаперуза в Южном и Северном Тихом океане. // Краеведческий бюллетень, Магадан, 1995, № 1 (рос.)
Примітки Редагувати
- Find a Grave — 1996.
- LIBRIS — 2012.
- Bibliothèque nationale de France Record #14960413z, Record #11911032x // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- ↑ Roglo — 1997. — 8549233 екз.
- ↑ Pas L. v. Genealogics.org — 2003.
- ↑ FranceArchives: Portail national des archives — 2017. — ISSN 2556-3521