А́ртур Велслі, 1-й герцог Ве́ллінгтон (англ. Arthur Wellesley, 1st Duke of Wellington; 1 травня 1769, Данканкесл (Дублін) — 14 вересня 1852) — британський полководець і державний діяч, британський фельдмаршал (3 липня 1813), учасник Наполеонівських війн, переможець битви під Ватерлоо (1815). 25-й (з 22 січня 1828 до 22 листопада 1830) і 28-й (з 17 листопада до 10 грудня 1834) Прем'єр-міністр Великої Британії.
| Артур Веллслі Arthur Wellesley | ||
| ||
|---|---|---|
| 22 січня 1828 року — 22 листопада 1830 року | ||
| Монарх: | Георг IV | |
| Попередник: | Фредерік Робінсон | |
| Наступник: | Чарльз Грей | |
| ||
| 14 листопада 1834 року — 10 грудня 1834 року | ||
| Монарх: | Вільгельм IV | |
| Попередник: | Вільям Лем | |
| Наступник: | Роберт Піль | |
| Ім'я при народженні: | англ. Arthur Colley Wellesley | |
| Народження: | 1 травня 1769[…] Дублін, Королівство Ірландія | |
| Смерть: | 14 вересня 1852[…] (83 роки) Walmer Castled, Walmerd, Дувр[d], Кент[d], Кент, Англія, Сполучене Королівство | |
| Причина смерті: | інсульт | |
| Поховання: | ||
| Країна: | Ірландія, Сполучене Королівство і Королівство Португалія | |
| Освіта: | Ітонський коледж, Beverley Grammar Schoold і Drogheda Grammar Schoold | |
| Партія: | Торі | |
| Рід: | House of Wellesleyd | |
| Батько: | Лорд Гаррет-Коллей, граф Морнінгтон | |
| Мати: | Anne Wellesley, Countess of Morningtond | |
| Шлюб: | Catherine Wellesley, Duchess of Wellingtond | |
| Діти: | Arthur Wellesley, 2nd Duke of Wellingtond і Lord Charles Wellesleyd | |
| Військова служба | ||
| Роки служби: | 1787—1852 | |
| Приналежність: | Британська армія | |
| Звання: | Фельдмаршал | |
| Автограф: | ||
| Нагороди: | ||
| Медіафайли у Вікісховищі |
Початок служби Редагувати
3-й син лорда Гаррет-Коллі, графа Морнінгтона. Народився у Дунканкестлі (Ірландія); здобував освіту в Ітоні, а потім в Анжерському військовому училищі, у Франції.
У 1787 році він вступив на військову службу, у 1794 році брав участь у Нідерландському поході, а у 1797 році вирушив зі своїм полком (33-й піший полк) до Індії, де відзначився у війні з Тіпу (раджою Майсуру), особливо під час штурму Шрірангапатнама (1799). Після взяття цього міста Веллінгтона було призначено його губернатором, а за рік після того він успішно діяв проти маратхів і змусив їх укласти вигідний для Королівства Великої Британії мир.
Португальська кампанія Редагувати
У 1806 році, після повернення до Європи, Веллінгтона було обрано містом Рай (Східний Сассекс) депутатом до нижньої палати Парламенту. У 1807 році обирався від міст Трелі, Мітчелл, і, зрештою, Нью-Порт (на острові Вайт), депутатом від якого він був у 1807—1809; у 1807 році Веллінгтон брав участь у поході проти Копенгагена, а у липні 1808 року був відряджений до Португалії, прийняв там командування над британськими військами, та, після кількох вдалих справ з французькими загонами, цілковито розбив генерала Жюно під Вімієро. Потім він повернувся до Великої Британії, але у квітні 1809 року знову прибув до Португалії, де, здійснивши сміливий перехід із союзними військами через річку Дуеро (11 травня), узяв місто Опорто і змусив маршала Сульта до відступу.
Іспанська кампанія Редагувати
1810 рік ознаменувався справою під Буссако, обороною Торреш-Ведраської укріпленої позиції, облогою Альмейди і взяттям Сьюдад-Родріго, причому дії Веллінгтона завжди були успішними. Іспанські кортеси зробили його маркізом Торрес-Ведрасським, іспанським грандом і герцогом Сьюдад-Родрігським, а принц-регент надав йому звання герцога Веллінгтона.
У 1812 році Веллінгтон узяв Бадахос, розбив маршала Мармона під Саламанкою і вступив до Мадрида. Після невдалого приступу до Бургоса Веллінгтон відступив до Португалії; але коли у 1813 році частина французьких військ виступила з Іспанії, то він знову зайняв Мадрид і 21 червня здобув блискучу перемогу під Віторією. За цю битву, що звільнила Іспанію від французів, Веллінгтону було надано звання фельдмаршала.
У жовтні 1813 року Веллінгтон вступив до Франції, здобув кілька перемог над маршалом Сультом і зайняв Тулузу, де дізнався про укладення миру в Парижі.
За подвиги Веллінгтона було щедро нагороджено британським урядом: принц-регент надав йому титул герцога, а парламент призначив 300 тисяч фунтів стерлінгів на купівлю маєтку.
Ватерлоо Редагувати
Після повернення Наполеона з острова Ельби, Веллінгтон прийняв начальство над союзною британсько-голландською армією та разом із Блюхером здобув важку перемогу під Ватерлоо (коли підійшли війська Гебхарда фон Блюхера, Веллінгтон, за деякими оцінками, програвав битву), після якої вторгся до Франції та зайняв Париж.
Після укладення 2-го Паризького миру його було призначено головним начальником союзних військ у Франції, де Веллінгтон і залишався до завершення окупації.
Державна діяльність. Прем'єр Редагувати
У 1818 і 1822 роках він брав участь у конгресах Аахенському й Веронському; у 1826 році його відрядили до Росії для привітання імператора Миколи зі сходженням на престол; у 1828 році став прем'єр-міністром. Його уряд мав рішуче торійський характер, але, поступаючись обставинам, узяв на себе у 1829 році ініціативу емансипації католиків. Закон про пиво 1830 року скасував всі податки на нього й дозволив громадянам відкривати пивні (паби — від англ. public house, громадський дім) без особливого дозволу, не купуючи ліцензії.
Французька Липнева революція і вступ на британський престол Вільгельма IV потягнули за собою у листопаді 1830 року падіння уряду Веллінгтона. Зі своєю звичайною наполегливістю він опирався парламентській реформі й цим спричинив у народі таке обурення, що його публічно образили.
Після відставки уряду у листопаді 1834 року, Веллінгтон прийняв у кабінеті Роберта Піля управління міністерством закордонних справ; але вже під час відкриття сесії 1835 року подав у відставку. Коли Піль у вересні 1841 року знову сформував уряд, Веллінгтон ще раз вступив до кабінету, але не мав у ньому жодного певного портфеля. На жаль для заповзятих торі, він, під впливом Піля, висловився за скасування хлібних законів.
Останні роки життя Редагувати
Після падіння уряду Піля (1846) Веллінгтон утримав за собою місце головнокомандувача військами, разом із посадами губернатора Тауера, лорда-хранителя п'яти гаваней і канцлера Оксфордського університету.
Тримаючись осторонь від партій, він діяв як посередник, й сама королева Вікторія зверталась до його порад у складних питаннях. Веллінгтон не був геніальною людиною, але мав сильний розум, живе усвідомлення обов'язку та, особливо, непохитну твердість. Його колишня непопулярність була забута, й він мав любов і повагу народу, коли його застала смерть 14 вересня 1852 року. Тіло його поховали із королівськими почестями у соборі святого Павла.
На честь Веллінгтона названо столицю Нової Зеландії — місто Веллінгтон, гора Веллінгтон в Тасманії, а також низку навчальних закладів, в тому числі заснований королевою Вікторією у пам'ять про фельдмаршала у 1853 (відкрито у 1859) Веллінгтон-коледж (місто Крауторн, графство Беркшир). Музей Веллінгтона розміщено у лондонському Епслі-хаусі.
Герцога Веллінгтона зобразили на британській банкноті номіналом у 5 фунтів.
Військові звання Редагувати
- головний маршал Португалії (6 липня 1809)
- генерал-капітан (Іспанія, серпень 1809)
- фельдмаршал (Велика Британія, 1813)
- генерал-фельдмаршал (Росія, 1815)
- фельдмаршал (королівство Ганновер, 21 червня 1813)
- фельдмаршал Голландії (травень 1815)
- генерал-фельдмаршал (Пруссія, 18 листопада 1818)
- фельдмаршал (Австрійська імперія)
Примітки Редагувати
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118806645 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ SNAC — 2010.
- Веллингтон Артур Уэлсли // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- http://www.historyofparliamentonline.org/volume/1790-1820/member/wellesley-sir-arthur-1769-1852
- ↑ Kindred Britain
- Lundy D. R. The Peerage
- . Архів оригіналу за 29 квітня 2012. Процитовано 10 січня 2012.
- Зображення королеви Єлізавети та герцога Веллінгтона на банкноті 5 фунтів стерлінгів [1] [ 6 грудня 2016 у Wayback Machine.]
Джерела Редагувати
- Gurwood, «Despatches of fieldmarschal the duke of W.» (Лондон, 1836–1838);
- «Speeches in parliament» (Лондон, 1854);
- Bauer, «Leben und Feldzüge des Herzogs von W.» (Кведлінбург, 1840);
- Pauli, «Arthur Herzog von W.» (в «Der Neue Plutarch», т. 6, Лейпциг, 1879);
- Brialmont, «Histoire du duc de Wellington» (1856–1857).
- Веллінгтон [ 3 березня 2012 у Wayback Machine.]
- Королі, канцлери і прем'єр-міністри Великої Британії [Архівовано 19 вересня 2012 у WebCite]
- Чандлер Девід. «Ватерлоо. Остання кампанія Наполеона», СПб., Знак, 2004. [2] [ 23 березня 2012 у Wayback Machine.]. [3] [ 7 лютого 2011 у Wayback Machine.]
Література Редагувати
- Р. Л. Кривонос. Веллінгтон // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
- Victories of the Duke of Wellington from Drawings by Richard Westall, 1819 [ 24 вересня 2020 у Wayback Machine.] (англ.)