Ба́йка (від баяти — «розповідати», лат. fabula — оповідь) — жанр епічного роду, стисла вигадана розповідь у прозі чи віршах, яка будується на алегорії, має інакомовний зміст, який втілюється в образах людей, тварин, рослин, предметів і явищ навколишнього світу, а їхні вчинки ілюструють або ведуть до певного морального уроку, що у кінці може бути явно доданий як стислий вислів. Оповідь часто характеризують вигаданий наратив наївної та алегоричної композиції, в якому зображені розмовляючі тварини, люди чи інші персоніфіковані істоти, схожі на тварин. Інакомовлення в байці це, насамперед, реалізації алегорії за допомогою образів тварин, хоча алегорія в байці може реалізовуватися не лише завдяки анімалістичним образам, — персонажами в творах цього жанру можуть виступати Папір і Чорнило, Плуг і Мотика, Діжка і Голка, — будь-який предмет чи явище. У кінці або на початку байки висловлюється мораль. Іноді це неявно, читач повинен визначити це сам. Фабула байки стисла, драматична, дія розвивається швидко.
За словами Олександра Потебні, «Байка — це відповідь на запитання, поставлені перед людиною самим життям».
Літературний жанр
| «Байка є один із способів пізнання житейських стосунків, характеру людини, одним словом, усього, що стосується морального боку життя людей». |
Байка — літературний жанр; коротка, зазвичай віршована розповідь, в алегоричній формі, що сатирично зображує людські вчинки і відносини. Це один із найдавніших літературних жанрів. Байка є близькою до притчі та аполога. Комізм і сатира — невід'ємні особливості байки. Хоча головна функція притчі як і в байки, — повчальна, дидактична, притча відрізняється від байки тим, що виключає тварин, рослини, неживі об'єкти та сили природи як акторів, які переймають мову чи інші здібності людства. Використання не завжди було таким чітким. На відміну від казки, байка, як правило, містить моралізуючий момент у вигляді окремого формулювання (наприклад, «У сильного завжди слабкий винен»), або цей момент включений до основного тексту в уста персонажа (наприклад, «Так піди ж, потанцюй!») і таке інше. Значення моралі залишається відкритим для обговорення, не обов'язково вимагає формулювання і зовсім не має бути однозначною. Казка більша за оповідання і менша за роман, коли байка є коротким віршованим або прозовим твором повчального характеру, що має алегоричний смисл. Байка має прозору ідею, яка розкривається в простому, ясному сюжеті і здебільшого сформульована самим автором на початку або в кінці байки («мораль», або повчання). Характери у байці є нескладними і становлять, здебільшого, класичні маски з яскраво виявленими характерними рисами. Людина, яка пише байки, є байкарем.
| – Тату, що таке байка? |
В байці поєднуються риси казки про тварин і прислів'я. Байки про тварин — це байки, в яких тварини діють як люди і мають людські риси. Абстрактне поняття або судження передається через конкретний образ в інакомовній, алегоричній формі (це коли мовиться про одне, а на увазі мається зовсім інше) — перенесенням людських якостей, стосунків, та загальних уявлень про них на конкретні образи тварин, рослин, людей, предмети. Хитрість у байках показано в образі лисиці (завжди хитрує; розумна, хитра, яка дбає лише про свою вигоду, улеслива), підступність — в образі змії, заєць усього боїться, лев прагне влади, віслюк постійно пошивається в дурні. Гусак вважається дурним, лев хоробрим, змія підступною, миша маленькою, ворона репрезентує недорікуватість, ягня — наївність і беззахисність, щука — хижацтво, хмара — непостійність, мурахи — працьовитість тощо. Міфічні істоти уособлюють певні риси характеру людей. Деякі тварини з'являються особливо часто, наприклад, лев, вовк (втілення жадібності, жорстокості, а потім несправедливості і беззаконня, до яких призводять ці якості; зажерливість, тупість), сова (мудра і кмітлива людина) і лисиця. Ці тварини зазвичай мають характеристики, однакові майже в усіх байках. У байці про тварин персоніфікований образ міфічного звіра підкреслюється характерним іменем. У тих персонажів, які були запозичені в байку з усної народної творчості, спостерігаються притаманні усталені риси характеру та поведінки. Байки мають повчальний зміст.
Класична байка організована з моралі, яку ми хочемо продемонструвати, і розповіді про єдину й унікальну дію, яка базується на дуже чітких іграх протистояння між двома персонажами, що стає рушієм історії та зав'язує сюжет. Часто два персонажі опиняються в дуже різних суб'єктивних позиціях. Хтось хвалиться своєю силою, своїми вміннями чи своєю важливістю: він займає високу посаду; інший виглядає слабким або позбавленим ресурсів: він займає нижчу позицію. Завдяки непередбаченій події розповіді, той, хто займав високу позицію, опиниться на нижчій, і навпаки. В сюжетах з двома персонажами, байка завжди знає конфлікт, тобто про антагонізм між акторами, який заснований на розбіжних інтересах. Байка немає розгалуженого сюжету, розлогих описів, великої кількості персонажів, і розкриває певну проблему, що стосується людської поведінки, характеру або явища життя. Фіксоване значення байки передає мораль, яку легко вивести, особливо в стародавній байці. Цей висновок, який утілює повчальний (пізнавальний) зміст, утілює ідею байки, є аргументом, на якому вона побудована, і становить істотний елемент байки. Цей короткий зміст має глибоке узагальнення, та має на меті практичне застосування — вказати на недоліки чи висміяти вади або негативні явища, громадські зловживання, шкоду від порушень етичних принципів, розкрити моральні хвороби людського суспільства (жорстокість, прагнення до багатства будь-якою ціною, знущання сильних над слабкими, несправедливість, брехливість, надмірну довірливість, свавілля, та ін.), може попередити людину або підказати розумне рішення, відображати етичні і суспільні ідеали їх авторів. Висновок може бути доречним у різних життєвих ситуаціях, і навіть ставати крилатим висловом. Байка також застерігає від непродуманих вчинків і відсутності роздумів перед дією, як-от спуск у криницю, не врахувавши способу сходження («Лисиця і Коза»), застерігає від пастки автоматизмів і невідповідних рефлекторних реакцій. У деяких байках, зміст яких очевидний, мораль не формулюється явно, автор воліє залишити читачеві самому вивести її з історії. Декотрі із них є історіями-застереженнями, які навчають, як вижити у ворожому світі традиційних суспільств, де влада можновладців використовується без противаги і де завжди є ризик мати справу з кимось сильнішим або спритнішим за себе. Багато байок досі представляють себе як відповіді на проблему або як розшифровку загадки. «Моральна» цінність байок часто піддавалася критиці. Те саме стосується байок Панчатантри, коли у більшості випадків порок винагороджується, тоді як чеснота іноді карається, а обман виявляється найнадійнішим засобом успіху.
Жанр байки переважно має мандрівний сюжет. Запозичуючи сюжети з творів Езопа, письменники залишали незмінними алегоричний зміст і мораль байки, але змінювали персонажів і деталі. У байкаря Федра Крук замість шматка м'яса має сир, і це залишилося незмінним у байках Жана де Лафонтена та І.Крилова. Українськими і російськими байкарями Крука було замінено на Ґаву (Ворону), котра втілювала такі риси людини, як нерозумність та неуважність. Іноді байки мають авторський сюжет.
Байки можна знайти в літературі майже кожної країни. Серед цих байок є багато схожих на сюжети, запозичені в Езопа.
Витоки байки
Цей короткий твір повчального змісту, як жанр літератури, у якому діють персонажі, що уособлюють риси людських характерів, чесноти й вади, явища життя, використовує традиції народної словесності. Як жанр вона постала з найдавніших алегорій, міфів, апологів, анекдотів, притч, казок про тварин, які параболічно використовувалися для втілення певної етично-моральної або суспільної проблематики. Своїм корінням байка сягає фольклору та літератури Давнього Сходу. Месопотамія, ймовірно, була колискою цього жанру завдяки відкриттю багатьох байок, що датуються двома тисячами років до нашої ери. Таблички зі шкільних бібліотек шумерської епохи коротко розповідають історії про підлесливу лисицю, незграбного собаку («Собака коваля, не зумівши перекинути ковадло, перекинув горщик з водою») або зухвалого комара («А комар, який сів на спину слона, запитав того, чи може його вагу витримати, чи йому краще полетіти»). Багато з цих текстів демонструють велику спорідненість із прислів'ями та мають антитетичну конструкцію («Те, що ви знайшли, ви не говорите про це; але те, що ви втратили, ви говорите про це»). Однак вони не мають явної моралі.
Греко-римська античність
На перших порах байка існувала не як самостійний жанр, а лише у вигляді уривку, вставленого для ілюстрації у віршований чи прозовий текст. В такій функції байка зустрічається в найдавніших творах грецької літератури у VIII-VII столітях до н.е. у досвіді Гесіода, Архілоха, Стесіхора, трохи пізніше Сократа (Сократ віршував сюжети Езопа).
Езоп у Греції
| За іменем Езопа всяке алегоричне іномовлення для приховування в тексті того, чого не можна сказати відверто (в першу чергу через політичні чи ідеологічні обставини), почали іменувати езопівською мовою. Інколи езопівською мовою називають підтекст художнього твору. |
Сталої жанрової форми байка набуває в Давній Греції. Як літературний жанр байка утворена завдяки Езопу, — найбільшому байкарю античності, який жив між 7-м і 6-м століттями до нашої ери, і який, як кажуть, походить із Фригії, поблизу Чорного моря. Проза байки, що приписувалась байкареві Езопові, а також поету Бабрію (II ст н.е.) мали великий вплив.
В античній літературі байка з'явилась, завдяки перекладам і переспівам давньогрецького байкаря Езопа, і набула поширення в багатьох європейських літературах. Ще від прозових «притч» Езопа має здавна сформовану структуру, традиційне коло образів, мотивів, сюжетів. Одними з багатьох популярних байок Езопа є розповіді про голодного вовка й хитру лисицю, хвалькуватого павича та довірливу ворону, Заєць і Черепаха, Лісоруб і Смерть, Вітер і сонце тощо. Припускають, що Езоп був рабом і мав дуже непривабливу зовнішність, і йому вдалося звільнитися та побувати у царя Креза, вавилонського та єгипетського царів, а загинув у давньогрецькому місті Дельфах від рук підступних жерців, які звинуватили його в крадіжці за те, що він висміював жителів цього місця, тому що вони, замість того, щоб обробляти землю, жили за рахунок приношень, зроблених богу. Лише через три століття після смерті Езопа, його байки були зібраними і записаними. Його твори у IV—III ст. до н.е. упорядкував Деметрій Фалерський, але збірка не збереглась. Відомі лише віршовані переробки творів Езопа, написані Федром, Бабрієм та Авіаном.
Доля заїкуватого та спотвореного колишнього раба спонукала його говорити про несправедливість могутніх та панів і про беззахисність слабких, про людські недоліки й вади. Він говорив про це не відкрито, а за допомогою алегорій та натяків, тобто інакомовно. Згодом, таку інакомовну розповідь почнуть називати езопівською мовою.
Езоп був дуже популярний уже в класичну епоху, про що свідчить той факт, що сам Сократ, як кажуть, присвятив свої останні хвилини у в'язниці перед смертю перекладанню байок цього автора у вірші. Твори Езопа були найпопулярнішими творами античного світу. Езопу приписують до 400 текстів.
Федр у Римі
З Греції байка переходить до Риму. У давніх римлян до байки зверталися Горацій, Федр, Авіан, які часто запозичували езопівські сюжети. Римський письменник Федр у І столітті н.е. уклав найдавнішу збірку байок, і вона є збереженою до нашого часу. Федр, надав байкам віршованої форми, посилив їх повчальний зміст, у своїх творах виступав проти зажерливості, брехні, висміював дурість та інші людські вади.
Елліністичний період
Поет Бабрій, еллінізований римлянин, сучасник Федра, у III столітті н.е. переписав езопові байки грецькою мовою та уклав їх у вірші. Відомі дві його збірки, які налічують 123 байки.
Індо-перське джерело
Індійським джерелом стала давньо-індійська «Панчатантра» («П'ятикнижжя», або «П'ять кошиків житейської мудрості» III-IV ст. н.е.), впорядкована брахманом Вішну-Сарманом, а також її арабська («Каліла і Дімна») та грецька («Стефаніт та Іхнілат») редакції-перекази.
Продовжувачі в часи Середньовіччя та в епохи Відродження і Просвітництва
Сюжети Езопових творів використовували байкарі всього світу. В літературу європейського Середньовіччя та Відродження спадщина Езопа перейшла через латинських байкарів. Тут байка поступається місцем тваринній комедії, де все поєднується. Вона знайшла відгомін у тваринному епосі й алегоричних поемах. Езопівські байки, набувши загально-європейського поширення, надихнули Марію Французьку (кінець XII століття), Й. Штрікера, Г. Сакса, М. Дютера, С. Бранта, Франсуа Рабле та інших.
У творах французького поета Лафонтена (1621-95) переробка езопівських сюжетів байки відповідає засадам раціоналістичного Просвітництва. Найвищого розвитку жанр байки набуває у творчості Жана де Лафонтена, Г.Е. Лессінга, І.Крилова. Французький просвітник Жан де Лафонтен став її реформатором, Лессінг розробив теорію жанру. Ж.Лафонтен порушив характерну йому умовно-алегоричну традицію й надав байці виражальної гнучкості та змістової шляхетності. У Росії вершинних здобутків досягла байка у творчості І.Крилова. Представниками цього жанру є: Джон Гей і Е.Мур — в Англії; Х.Ґеллерт, Й.Х.Ґотшел — в Німеччині; В.Тредіаковський, Д.Кантемір, О.Сумароков, М.Херасков, І.Хемніцер, І.Дмитрієв — в Росії; К.Немирич, С.Трембецький, І.Красіцький, А.Міцкевич, Я.Деманьський, А.Фредро — в Польщі; К.Чапек, A.Й.Пухмаєр — у Чехії; П.Славейков — в Болгарії; Г.Александреску, А.Донич — в Румунії; Е.Штейнбарг — у східно-європейській єврейській літературі (ідиш).
Байкарі
Відомими байкарями є Езоп, Бабрій, Федр, Флавій Авіан, Жан Лафонтен, Іван Крилов.
Байка в українській літературі 18-19 століть
В українській літературі байковий жанр також має свої традиції. Зразки байок зустрічаються в шкільних риториках Митрофана Довгалевського, Феофана Прокоповича, Георгія Кониського. Байки використовували у своїх «казаннях» Іоаникій Галятовський та Антоній Радивиловський. Нову літературну байку в Україні започаткував Григорій Сковорода «Баснями харьковскіми» (1753—1785). Г. Сковорода називав мораль байки силою, підкреслюючи її значення для зміцнення душевних сил людини.
У перші десятиліття 19 століття у часи формування нового національного письменства байка була одним із панівних і найпродуктивніших жанрів, який помітно сприяв демократизації літературного процесу. З утвердженням просвітительського реалізму популярними стають віршовані байки П.Білецького-Носенко, а П.Гулак-Артемовського, Л.Боровиковського, Є.Гребінки, що втілюючи у своїх творах традиції Езопа, пишуть байки лафонтенівсько-криловського типу та байки-приказки на основі народної творчості і побутових реалій українського життя, наповнюючи жанр соціальним змістом. Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський та Євген Гребінка збагатили жанр байки структурно й тематично, наповнили новими життєвими реаліями, використовуючи Езопові сюжети й образи, українські митці додавали їм виразного національного колориту. Як і давньогрецький байкар, українські письменники викривали людські й суспільні вади, прославляли моральні чесноти.
До розвитку нової української реалістичної байки у ХІХ столітті мали відношення байкарі П.Гулак-Артемовський, Л.Боровиковський, Є.Гребінка й особливо Л.Глібов. Розквіт жанру в українській літературі пов'язують із іменем Леоніда Глібова. Частіше, це твори на запозичені сюжети, яким надано українського колориту, а також оригінальні і пройняті ліризмом та дотепністю. Переважно віршовані, та меншою мірою прозові байки філософсько-дидактичного та гумористичного, змісту продовжували: П.Свєнціцький, М.Старицький, Ю.Федькович, зверталися Іван Франко, Олена Пчілка, Борис Грінченко, Bолодимир Самійленко.
Байка в українській літературі 20 століття
У 20 столітті байки писали Василь Блакитиний, Сергій Пилипенко, Микита Годованець, Анатолій Косматенко, Павло Глазовий, В.Ярошенко, С.Воскрекасенко, С.Олійник, Павло Ключина, A.Косматенко, П.Сліпчук та ін. Ці автори також користувалися народними байками, зібраними І.Рудченком, В. Шухевичем, B. Гнатюком та ін. Байка зазнає певної еволюції, і крім сюжетних байок, виникають нові різновиди: байки-приповідки («ліліпути»), а також байки-епіграми, байки-жарти, байки-пародії тощо.
Ілюстрація до байки
Оскільки в байці представлені прості дії, які виконують дуже типові персонажі, ця казка добре підходить для ілюстрації, і це підсилює привабливість історії, одразу запускаючи процес інтерпретації в читача.
Див. також
| Вікіцитати містять висловлювання на тему: Байка |
Деталізація джерел
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.
- Баяти // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Байка // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 53. — 634 с.
- Моклиця Марія. Вступ до літературознавства. Посібник для студентів філологічних факультетів. — Луцьк: Волинський національний університет імені Лесі Українки, 2011. — 468 с. ISBN 978-966-600-493-5 (серія) ISBN 978-966-600-533-8 (стор.: 391)
- ↑ Найкращі твори 2009. Українська мова, українська література, зарубіжна література. 5-11 класи: Поради, плани, доповіді, твори, реферати. — X.: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 718 с. (стор.: 71, 74, 499)
- ↑ Словник-довідник літературознавчих термінів / Упор.: О.В. Бобир, В.Й. Буденний, О.Б. Мамчич, Н.П. Нікітіна; за ред. О.В. Бобиря. — Чернігів: ФОП Лозовий В.М., 2016. — 132 с. ISBN 978-617-7323-62-3 (стор.: 16, 23)
- ↑ Ніколенко О.М. Зарубіжна література: підруч. для 6 кл. закл. загальн. середн. освіти / О.М. Ніколенко, Т.М. Конєва, О. В. Орлова, М.О. Зуєнко, О.І. Кобзар. — Київ: Грамота, 2020. — 224 с. ISBN 978-966-349-847-8 (стор.: 40-41)
- Потебня А.А. О мифологическом значении некоторых образов и поверий // Чтения в императорском Обществе истории и древностей российских. — 1865. — Т. 3. — Баба-яга. — С. 85–232; (стор.: 8)
- ↑ Потебня А.А., Из лекций по теории словесности. Басня, пословица, поговорка, 3 изд., Хар., 1930; Выготский Л., Психология искусства, М., 1965, с. 117—55.
- ↑ Савченко І. Історія української літератури: Навчальний посібник. — К.: “Альфа-М”, 2007. — 184 с.
- ↑ Віннічук Алла Петрівна. Історія української літератури першої половини XIX століття: Навчально-методичний посібник. — Вінниця, 2017. — 206 с. (стор.: 50, 169)
- ↑ Загнітко А.П. Основи дискурсології: науково-навчальне видання. — Донецьк: ДонНУ, 2008. — 194 с. ISBN 978-966-639-378-7 (стор.: 112)
- ↑ Загнітко Анатолій. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни. — Донецьк: ДонНУ, 2012. — 426 c. ISBN 978-966-639-554-5 (стор.: 35)
- Білявська Т.М. Методика навчання літературного читання: Навчально-методичний посібник / Т.М. Білявська. — Миколаїв: Іліон, 2017. — 100 с.
- ↑ Niklas Holzberg, The Ancient Fable: An Introduction, Bloomington, Indiana University Press, 2002, 128 p (стор.: 14)
- Karl Canvat et Christian Vandendorpe, La fable: Vade-mecum du professeur de français, Bruxelles-Paris, Didier Hatier, coll. «Séquences», 1993, 104 p. (стор.: 5-6)
- ↑ Історія української літератури першої третини ХІХ ст.: Навчально-методичний посiбник / Укл.: В.І. Щербина, А.В. Хлопова. — Тирасполь, 2015. — 144 с. (стор.: 34-35)
- ↑ БАЙКА / Василь Івашків // Наукове товариство імені Шевченка: енциклопедія [онлайн]. Київ, Львів: НТШ, Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2015. Доступно: https://encyclopedia.com.ua/entry-176
- Міщенко О.І. Українська література: підруч. для 9-го кл. загальноосвіт. навч. закл. / Олена Міщенко. — К.: Генеза, 2017. — 280 с.: іл. ISBN 978-966-11-0851-5 (стор.: 111)
Література
- Деркач Б. А. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. — К., 1977.
- Літературознавчий словник-довідник / Роман Гром'як, Юрій Ковалів та ін. — К. : Академія, 1997. — С. 75-76.
Посилання
- Байка // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 53. — 634 с.
- Байки Григорія Сковороди [ 7 січня 2010 у Wayback Machine.]
- Байка // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 109.
- Клехда // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 487.
- Байки [ 19 листопада 2021 у Wayback Machine.] в онлайн-бібліотеці TOU