Шпіцберген, Свалбар чи Свальбард; норв. Svalbard [ˈsvɑːlbɑː, ˈsvɑl-]) — норвезький архіпелаг, розташований у Північному Льодовитому океані на відстані 1300 км від Північного полюса (поблизу 80° пн. ш.).
| Шпіцберген | ||
| Столиця (та найбільше місто) | Лонг'їр | |
| Офіційні мови | норвезька | |
|---|---|---|
| Етнос | ||
| Форма правління | Невключена територія Норвегії | |
| - Губернатор | Одд Ольсен Інгеро (2009–) | |
| Площа | ||
| - Загалом | 61 022 км² | |
| Населення | ||
| - оцінка 2017 | 2210 (233) | |
| - Густота | 0,036/км² | |
| Валюта | Норвезька крона (NOK) | |
| Часовий пояс | CET (UTC+1) | |
| - Літній час | CEST (UTC+2) | |
| Домен | .no a | |
| Телефонний код | +47 | |
|
Назва
Назва архіпелагу Шпіцберген перекладається з нідерландської як «гострі гори». Норвезькою архіпелаг зветься Свалбар (норв. Svalbard), що перекладається як «холодні береги».
Географія
Геологія
Шпіцберген є північнозахідним кутом євразійської континентальної плити. Остання тисяча мільйонів років історії Землі представлена у місцевих породах. Більшу частину геологічної історії Землі Шпіцберген був повністю занурений під воду. На морському дні матеріали й залишки життєвих форм формували осадові породи. Періодично земля піднімалася над рівнем моря, наприклад, через незначні нахили при русі континентальних плит, що призводить до періодів ерозії та до наземних родовищ, а не морських; це чітко видно в шарах. Найпомітнішими серед наземних відкладів є вугільні пласти, що походять від девону / карбону й третинного періоду. Девонський період багатий скам'янілостями — морськими істотами та рослинами. Упродовж девонського періоду, Шпіцберген лежав на південь від екватора і з того часу рухався на північ з континентальною плитою. Понад 400 мільйонів років тому земна кора в районі Шпіцбергену рухалася. Були утворені гірські ланцюги (каледонська складчастість) вторгненням граніту. Граніти складають деякі з найвищих, сучасних гірських вершин на Шпіцбергені. Пізніше ерозія розбила найбільшу частину цього гірського ланцюга. На початку мезозою, 250 млн р. тому, Шпіцберген досяг широти сучасної Іспанії й лежав точно під рівнем моря; скам'янілості вказують на інтенсивну припливну зону, зокрема відбиток ступні ігуанодона можна побачити в музеї Шпіцбергену. Кістки плезіозаврів та іхтіозаврів також знайдені на Шпіцбергені. У третинний період, 60 млн р. тому архіпелаг досяг широти сучасної південної Норвегії й був, переважно, низькою рівниною з болотами; за понад тисячоліття сформувавши шар торфу, який пізніше був покритий осадовими породами. Також у третинний період сформувались зубчасті альпійські гори. Сучасний геологічний період, четвертинний, почався приблизно 2 млн р. тому й характеризується сучасним льодовим віком.
Рельєф
Гострі вершини, що круто здіймаються на заході, і плоскогір'я на сході не стали перешкодою для людей та дикої флори і фауни. Вони є царством полярних (білих) ведмедів і навіть сьогодні тут не можна виходити з житла без зброї. Пересуватися можна впродовж короткого літа за умови наявності відповідного спорядження, відмінної фізичної підготовки і знання метеорологічної ситуації.
Острови архіпелагу
Найбільші острови:
- Шпіцберген (39 044 км²);
- Північно-Східна Земля (14 443 км²);
- Едж (5073 км²);
- Острів Баренца (1288 км²);
- Квітоя (682 км²);
- Острів Принца Карла (615 км²);
- Конгсейя (191 км²) — найбільший з групи островів Земля Короля Карла;
- Ведмежий острів (178 км²);
- Свенскея (137 км²) — з групи островів Земля Короля Карла;
- Острів Вільгельма (120 км²);
- Острів Надії (47 км²).
Клімат
З жовтня по лютий панує цілковита темрява (полярна ніч). У червні — серпні температура підіймається вище за нульову позначку, зате рідко опускається нижче −20 °C. Велика частина території Шпіцбергену вкрита товстим шаром льоду.
Учені британського судна «Джеймс Кларк Росс» виявили поблизу Шпіцбергену, де за останні 30 років температура підвищилася на 1 градус, інтенсивне виділення метану.
Ґрунти та рослинність
На архіпелазі зареєстровано близько 180 видів судинних рослин, 380—390 видів мохів, 708 видів лишайників і понад 750 видів грибів.
Тваринний світ
Серед тварин характерними для архіпелагу є: підвид північного оленя Rangifer tarandus platyrhynchus, Ведмідь білий (Ursus maritimus), полярна куріпка (Lagopus muta hyperboreus) і песець (Vulpes lagopus), яких можна побачити і в зимовий період. Навколо архіпелагу проживає від 15 до 20 видів китів, дельфінів, тюленів, моржів і згаданий білий ведмідь, з них білі ведмеді, моржі, нарвали, білі й гренландські кити залишаються в цьому районі цілий рік.
Архіпелаг наповнюється птахами, коли перелітні птахи повертаються розмножуватися, і це різко контрастує з зимовим часом, коли замість птахів можна почути тільки звуки вітру і моря. Близько 160 видів птахів задокументовано на архіпелазі, з них 20—30 регулярно гніздяться тут. Найпоширенішими є люрик (Alle alle), кочівний буревісник (Fulmarus glacialis), кайра товстодзьоба (Uria lomvia) і мартин трипалий (Rissa tridactyla).
Історія
Щодо відкриття архіпелагу, то до цього часу тут немає повної ясності. Офіційно вважається, що архіпелаг був відкритий голландським мореплавцем Віллемом Баренцем 1596 року під час пошуків північно-східного проходу до Індії та Китаю. Баренц і дав назву (норв. Spitsbergen) архіпелагу по характерній зубчастій (норв. spits) формі гір (норв. bergen). Є також дві інші гіпотези щодо відкриття архіпелагу:
- першовідкривачами архіпелагу були стародавні вікінги (XII століття);
- його відкрили російські помори (не пізніше XV століття).
Норвезький суверенітет над більшою частиною архіпелагу встановлений за міжнародним договором («Шпіцбергенський трактат») 1920 року.
Економіка
Розробка кам'яного вугілля на Шпіцбергені почалася 1899 року, видобутком займалися норвезька компанія Store Norske Spitsbergen Kulkompani та російська Арктикуголь.
На Шпіцбергені розташовані Всесвітнє сховище насіння та Університетський центр, в якому викладають науки, пов'язані з дослідженням та освоєнням Арктики. На архіпелазі діють кілька дослідницьких полярних станцій, зокрема польська та китайська.
Архіпелаг і його головний острів Західний Шпіцберген цікаві для туристів. Але масовий туризм може завдати непоправної шкоди арктичному ландшафту та його фауні.
Населення
Населені пункти
Єдиний населений острів архіпелагу — Шпіцберген, який налічує 3400 мешканців (із них 1500 норвежців), які мешкають переважно в адміністративному центрі норвезької провінції Свальбард — Лонг'їрі. Більшість працює в зимовий час на вугільних шахтах компанії «Det Store Norske» за річним контрактом. Частина населення мешкає тут уже багато років. Також працює група вчених, що займається дослідженням озонової діри і місцевої флори і фауни.
Решту населення становлять дві російські громади, що влаштувалися в селищах Пірамідені та Баренцбурзі. Баренцбург і Піраміден — російські шахтарські селища. Роботи з видобутку вугілля в Пірамідені припинено в 1995 році. Відносини росіян і норвежців цілком добросусідські.
Лонг'їр
Лонг'їр розташований у розлогій долині, вкритій піском, щебенем і глиною, посеред якої мчить бурхливий потік. Біля порту розташовані декілька складів і крамниць. Праворуч від порту — церква і резиденція сисельмана — губернатора острова. Поряд центральна будівля з кав'ярнею Busen, школа, лікарня і житлові будинки, зв'язані між собою мережею іржавих труб (кабель і водопровідні труби). Їх не можна закопати через вічну мерзлоту. Вони накриті невеликими мостами, аби взимку ними могли проїздити снігоходи. Дерев'яні будинки помальовані в яскраві кольори. Навкруги Лонг'їра лише декілька кілометрів доріг.
Основні види транспорту: вертоліт, катер і снігохід. Вісім разів на тиждень до Лонг'їра із Тромсе прилітає літак, і навіть сам переліт справляє велике враження за відсутності туману.
Українці на Шпіцбергені
Значну частину вахтовиків у російських вугільних копальнях на Шпіцбергені, особливо в Баренцбурзі, складають шахтарі з Донбасу. 2007 року Шпіцберген відвідала експедиція Леоніда Кантера «З табуретом до північного сяйва».
Відомі люди
- Шкурин Ігор Вікторович — український актор, режисер.
Див. також
Примітки
- Population of Svalbard — SSB
- Шпіцберген // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Велика Українська Енциклопедія
- Енциклопедія Сучасної України
- Інструкція з передачі українською мовою географічних назв і термінів Норвегії.
- Федорончук, М.М.; Протопопова, В.В.; Шиян, Н.М.; Шевера М.В. «Флора Східної Європи» (1972–2004) — цінне флористичне зведення XX–XXI століть // Український ботанічний журнал. — 2005. — Вип. 62. — № 5. — С. 746–751.
- ↑ Тимченко, Л. Д. Шпіцберген і Україна: історичний та правовий аспекти // Вісник Університету внутрішніх справ. — 1996. — Вип. 1. — С. 110-119.
- Andreas Umbreit. Svalbard with Frank Josef Land & Jan Mayen. — Bradt Travel Guides, 2013. — С. 3–6.
- Svalbard Museum
- Svalbard's vegetation — The Cruise Handbook for Svalbard (англ.)
- Svalbard's wildlife — The Cruise Handbook for Svalbard (англ.)
- Birds — Pictures in Spitsbergen and Svalbard (англ.)
- The New York Times — В норвежской Арктике украинцы находят рабочие места и кусочек России
- Сегодня — Как живется на краю земли (фото)
- Вечерний Донецк — У карты города. «Донбасс»
- Макееский рабочий — Шпицберген. Севернее некуда
- Furfur — «А давайте все тут заморозим»: Как я провел две недели на Шпицбергене, 17 АПРЕЛЯ 201
- Furfur — 3 месяца на Шпицбергене: Как я пил с шахтёрами и преподавал английский в Арктике, 21 НОЯБРЯ 2014
- Донести до океану… табурет, Галицький кореспондент, 25.06.2009
Література
- Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
- Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
- М. Беспалов. Український Шпіцберген. — К. : Темпора, 2017. — ISBN 978-617-569-316-2.
Посилання
- Шпіцберген // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Чеченці десантувалися на острів у Норвегії. https://novynarnia.com/. Новинарня. 2 жовтня 2019. Процитовано 2 жовтня 2019.