Лиша́йники — організми, що з'явилися внаслідок симбіозу грибів із водоростями або ціанобактеріями. Гриб утворює основу тіла лишайника, а клітини водорості містяться всередині. Водорість здатна до фотосинтезу й постачає грибу поживні речовини, а він захищає її від несприятливих зовнішніх факторів.
Лишайники примітні невибагливістю до умов існування: вони переносять холод, спеку і майже повне висихання, але сильно потерпають від забруднення. Ростуть дуже повільно (часто менше міліметра за рік). Деякі з них живуть настільки довго, що входять до числа найстаріших живих організмів планети. Відомо біля 20 000 видів лишайників.
Будова
Тіло лишайника складається з гіфів гриба (що утворюють його основу, зокрема зовнішні — коркові — шари) і водоростей. Грибний компонент лишайника називається мікобіонтом, а водоростевий — фікобіонтом.
Розрізняють такі форми тіла лишайників:
- кіркові, або накипні — мають вигляд накипу (тонкої кірки);
- листуваті — округлі пластини, що виростають до 5-6 сантиметрів;
- кущисті — стеблоподібна слань у вигляді кущиків, гриви (довжиною до 50 сантиметрів).
До субстрату (каміння, ґрунт, дерева) лишайники прикріплюються ризоїдами.
У лишайниках виявлено водорості та ціанобактерії приблизно 40 родів (25 — еукаріотичних водоростей, 15 — ціанобактерій); найчастіше трапляються Trebouxia, Trentepohlia та Nostoc. 90 % лишайників містять еукаріотичні водорості, 10 % — ціанобактерії. Трапляються як одноклітинні, так і нитчасті форми. Гриб може бути аскомікотовим або базидіомікотовим. У більшості випадків це аскомікотові гриби з класу леканороміцетів.
Водорості одного й того самого виду можуть вступати в симбіоз із грибами різних видів, а гриби одного й того самого виду — з водоростями різних видів. Водорості різних видів можуть траплятися навіть у межах одного і того самого талому.
Симбіоз може відбувати між трьома організмами — грибом, водорістю та одноклітинними базидіомікотовими дріжджами (Cyphobasidiales). Це показали дослідження різниці між Bryoria tortuosa та Bryoria fremontii, що містять однакові види грибів та водоростей, проте розрізнюються кольором і токсичністю.
Розмноження
Розмножуються вегетативно. Мають спеціальні утворення — соредії (з клітин водорості і гіфів гриба), що утворюються всередині слані, а виштовхуються з неї назовні, та ізидії — вирости верхньої кірочки слані. На відміну від соредій, ізидії відламуються разом зі шматочками лишайника.
Особливості
Лишайники примітні високою стійкістю до несприятливих умов, особливо висихання, а також екстремальних значень температури та опромінення, в тому числі жорсткого. Дослідження на Міжнародній космічній станції показали, що лишайник виду Xanthoria elegans у більшості випадків виживає після півторарічного перебування у відкритому космосі.
Лишайники чутливі до забруднення. Деякі їх види зникають навіть при малому забрудненні повітря, і тому слугують біоіндикаторами.
Інша особливість лишайників — утворення лишайникових кислот, які відкладаються на поверхні гіф у вигляді кристалів, паличок, зерняток.
Походження
Будова тіла та умови проживання лишайників не сприяють утворенню скам'янілостей, і в викопному стані вони трапляються рідко. Найдавніший надійно ідентифікований викопний лишайник (серед відомих станом на 1995 рік) знайдено в кременистому сланці ранньодевонського віку (близько 400 млн років). Інші знахідки приблизно такого ж віку — Spongiophyton — також були інтерпретовані як лишайник на основі морфології та ізотопного складу вуглецю, хоча останнє є сумнівним. Висувалося й припущення, що лишайниками були й організми едіакарської біоти, але воно було зустрінуте скептично. Можливу вказівку на симбіоз гриба і водорості знайдено в едіакарських скам'янілостях Південного Китаю; можливо, це був морський лишайник. І мікобіонти, і фікобіонти лишайників поліфілетичні; отже, різні групи лишайників виникли незалежно.
Значення
Завдяки великій витривалості лишайники є першими організмами, що заселяють голе каміння. При цьому вони сприяють вивітрюванню гірських порід та ґрунтоутворенню. Лишайниково-рослинні угрупування з домінуванням лишайників вкривають 6 % земного суходолу. Лишайники нагромаджують біомасу і є кормом для тварин (ягель). Деякі є сировиною для хімічної та фармацевтичної промисловостей (евернія, цетрарія), їжею людини (цетрарія ісландська), парфумерії. Через дуже малу швидкість росту та високу чутливість до забруднення чимало лишайників потребують охорони.
Галерея
Лишайники Криму |
Див. також
Примітки
- ↑ . University of California Museum of Paleontology. Архів оригіналу за 22 серпня 2014. Процитовано 30 вересня 2015. (систематика [ 24 лютого 2015 у Wayback Machine.], спосіб життя [ 2 травня 2015 у Wayback Machine.]).
- ↑ Lichen biology and the environment. lichen.com. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 30 вересня 2015.
- Ainsworth G. C. Ainsworth & Bisby's Dictionary of the Fungi. — 10 ed. — CABI, 2008. — С. 378-379. — ISBN 9780851998268.
- ↑ // University of Nebraska Omaha
- Spribille T., Tuovinen V., Resl P. et al. (2016). Basidiomycete yeasts in the cortex of ascomycete macrolichens. Science 353 (6298): 488–492. Bibcode:2016Sci...353..488S. doi:10.1126/science.aaf8287.
- Milius, Susan (10 серпня 2016). . Science News. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 13 січня 2017.
- Brandt A., de Vera J.-P., Onofri S., Ott S. (2015). . International Journal of Astrobiology 14 (3): 411–425. Bibcode:2015IJAsB..14..411B. doi:10.1017/S1473550414000214. Архів оригіналу за 24 січня 2016. Процитовано 24 січня 2016.
- Taylor, T. N.; Hass, H.; Remy, W.; Kerp, H. (1995). . Nature 378 (6554): 244–244. Bibcode:1995Natur.378..244T. doi:10.1038/378244a0. Архів оригіналу за 11 січня 2007. Процитовано 13 вересня 2015.
- Taylor W.A., Free C.B., Helgemo R., Ochoada J. (2004). SEM analysis of Spongiophyton interpreted as a fossil lichen. International Journal of Plant Science 165 (5): 875–81. doi:10.1086/422129.
- Jahren, A.H.; Porter, S.; Kuglitsch, J.J. (2003). Lichen metabolism identified in Early Devonian terrestrial organisms. Geology 31 (2): 99–102. Bibcode:2003Geo....31...99J. ISSN 0091-7613. doi:10.1130/0091-7613(2003)031<0099:LMIIED>2.0.CO;2.
- Fletcher, B. J.; Beerling, D. J.; Chaloner, W. G. (2004). Stable carbon isotopes and the metabolism of the terrestrial Devonian organism Spongiophyton. Geobiology 2 (2): 107–119. doi:10.1111/j.1472-4677.2004.00026.x.
- Retallack G.J. (1994). Were the Ediacaran Fossils Lichens?. Paleobiology 20 (4): 523–44. ISSN 0094-8373. JSTOR 2401233.
- Retallack G.J. (2007). Growth, decay and burial compaction of Dickinsonia, an iconic Ediacaran fossil. Alcheringa: an Australasian Journal of Palaeontology 31 (3): 215–240. doi:10.1080/03115510701484705.
- Yuan X., Xiao S., Taylor T.N. (2005). Lichen-like symbiosis 600 million years ago. Science 308 (5724): 1017–1020. Bibcode:2005Sci...308.1017Y. PMID 15890881. doi:10.1126/science.1111347.
- Gadd G. M. (2010). . Microbiology: 609–643. PMID 20019082. doi:10.1099/mic.0.037143-0. Архів оригіналу за 25 жовтня 2014. Процитовано 24 січня 2016.
Література
- Бойко М. Ф., Ходосовцев О. Є. Мохоподібні і лишайники. Навчальний посібник для студентів — Херсон: Айлант, 2001. — 68 с.
- Окснер А. М. Флора лишайників України. В 2-х т. — К.: Вид-во АН УРСР, 1956. — 495 с.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Лишайники |
- Лишайники [ 24 березня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
- Ботаніка. Водорості та гриби [ 22 жовтня 2014 у Wayback Machine.]. Навчальний посібник (під редакцією І. Ю. Костікова та В. В. Джаган)
- Лишайники [ 15 серпня 2012 у Wayback Machine.] в УСЕ
- Лишайники [ 12 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Лишайники
- Біологія 7 клас. Будова і життєдіяльність лишайників [ 21 вересня 2014 у Wayback Machine.]
- Значення лишайників у природі та для людини [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Lichen Diversity. Ascomycota: Fruticose Genera. Family classification based on Brodoet al. 2001.[недоступне посилання з липня 2019] (англ.)