Сучасна філософія — це сучасний період в історії західної філософії, що розпочався на початку 20-го століття зі зростанням професіоналізації[en] дисципліни та піднесенням аналітичної та континентальної філософії.
Словосполучення «сучасна філософія» є технічною термінологією у філософії, що позначає певний період в історії західної філософії (а саме філософію 20-21 століть). Однак це словосполучення часто плутають з модерною філософією (яка відноситься до більш раннього періоду в західній філософії), постмодерною філософією (яка відноситься до критики сучасної філософії деякими філософами), а також з нетехнічним використанням цього словосполучення для позначення будь-якої нещодавньої філософської роботи.
Аналітично-континентальний поділ Редагувати
Аналітична філософія Редагувати
Аналітична філософія - у вузькому сенсі панівний напрям в англо-американській філософії 20 століття, насамперед у післявоєнний період. У широкому сенсі це певний стиль філософського мислення, що припускає строгість і точність використовуваної термінології поряд з обережним ставленням до широких філософських узагальнень і спекулятивних міркувань. Респектабельність процесів аргументації в межах аналітичної філософії не менш важлива, ніж отриманий з їхньою допомогою результат. Мова формування філософських ідей виступає в аналітичній філософії не тільки як важливий засіб дослідження, але і як самостійний об'єкт вивчення. Для досягнення цих цілей вона широко використовує дослідний потенціал формальної логіки, емпіричну епістемологію, дані споріднених наук.
У певному сенсі правомірне трактування аналітичної філософії в тому, щоб розглядати її не стільки як якусь «школу», а радше як особливий інтелектуальний «рух» у межах філософської думки 20-го століття в ранзі специфічної метафілософської дисципліни.
Передумови аналітичної філософії Редагувати
До теоретичних і концептуальних передумов аналітичної філософії традиційно відносять :
- сократичні індуктивні схеми;
- платонівську діалектику;
- аристотелівські аналітики, експлікативні формальні структури мислення і міркування;
- семантичні пошуки софістів і стоїків;
- логіко-семантичні відкриття Оккама і Дунса Скота ;
- ідеї Френсіса Бекона про «ідолів ринку», що перешкоджають руху до істини внаслідок хаосу і безладу в мовній комунікації за різних змістів вживаних людьми словосполучень;
- концепцію утворення понять Локка ;
- розуміння Юмом сфери перцептуального досвіду (як складної комбінації уявлень та ідей на основі асоціативного принципу) єдиною реальністю в контексті особливої значущості сигнальної функції слова;
- філософію мислення Декарта;
- гіпотезу про процедури концептуалізації досвіду і конструювання об'єктів наукового пізнання Канта.
Еволюція ідей і концепцій Редагувати
Аналітична філософія акумулювала сукупність вищих досягнень класичної філософії. До реальних і справді новаторських досягнень і напрацювань в рамках аналітичної філософії, який зумовив її справжній філософський вигляд і надає їй високий професійний статус, прийнято відносити творчість ряду мислителів англо-саксонських держав.
Роботи Фреге, а також Principia Mathematica Расселла і Вайтхеда продемонстрували ефективність апарату математичної логіки для реконструкції основ математики. У розвиток цього підходу Фреге у статті "Про сенс і значення" ("Сенс і денотат", 1892) поклав початок прагненням використовувати підходи математичної логіки для розв'язання власне філософських питань.
Наступний крок в еволюції ідей і концепцій аналітичної філософії, одночасно став поворотним пунктом в її історії (саме цей етап трактують як вихідний більшість її адептів) пов'язаний з творчістю Расселла і Мура. Расселл, відстоюючи ідею про плюралістичний Всесвіт (тобто такий, коли реальність існує поза свідомістю), припустив, що інше бачення його може бути пояснене тільки початковою порочністю прийому редукції речень до суджень суб'єктно-предикативної організації. Переосмисливши референ-соціальну теорію значення Фреге, Расселл став розглядати мову як "картину" , яка відображатиме атомарні факти. Він, а потім і Вітгенштейн, розробили такі типові процедури логіко-філософського аналізу: протиставлення глибинного логічного аналізу мови традиціоналістському і поверхневому, додання математичній логіці статусу універсального засобу для розв'язання багатьох філософських і наукових проблем з використанням граматичного аналізу. Мур розробив концептуальні підходи для процедур перефразування неясних висловлювань на синонімічні і більш ясні. З Мура починається поступовий перехід від аналізу математичних і логічних структур до дослідження реального функціонування буденної мови. З середини 1930-х позитивістська програма редукції мови поступово втрачає свої позиції, тому що її обмеженість виявляється ключовими авторитетами неопозитивізму - представниками Віденського гуртка і Вітгенштейном . У 40-ві - 50-ті позитивістські методи в аналітичній філософії змінюються методами лінгвістичного дослідження, які відмовляються від використання математичної логіки і принципів емпіричного атомізму. Починаючи з цього момент, аналітична філософія знову звертається до традиційних філософських проблем і включає в поле власних інтересів засади інших течій, зближуючись з установками прагматизму, герменевтики і структуралізму. Зберігаючи критичний пафос щодо метафізики, проблеми якої повинні бути розв'язані за допомогою терапевтичних процедур лінгвістичного аналізу, аналітична філософія, водночас, відмовляється від ідеї усунення метафізичних передумов з мови філософії і науки. Уточнюючи статус і функції метафізичних міркувань, представники цього етапу аналітичної філософії дійшли висновків про те, що метафізика - не нісенітниця, вона не є інформативною дисципліною, але задає якесь специфічно-парадоксальне бачення світу («як у перший ранок його народження»), закликає до нетрадиційного погляду на світобудову, постійно динамічно генеруючи в межах цього процесу оригінальні наукові гіпотези; метафізика пронизує релігію, і мораль, психологію і релігію.
Метафізичне бачення світу організовується на таких же підставах як і решта знання людей, тому осягнення "глибинної граматики її" - зовсім не марний процес. У разі неможливості фальсифікувати ті чи інші метафізичні системи, необхідно пам'ятати про потенційну можливість їхньої взаємної конвертації в рамках науково-інтелектуальних спільнот. Етико-юридичні вишукування представників аналітичної філософії сконцентрувалися в руслі трьох домінантних парадигм:
- інтуїціонізму ( Мур, В. Росс, Г. Прічард ), який заперечував об'єктивну іпостась цінностей;
- емотивізму (Ч. Стівенсон та інші), що постулював наявність подвійного сенсу - дескриптивного (намір дати іншому якесь знання) і емотивного (обопільні стимули для відповідного діалогу) - в етичних судженнях і термінах ;
- прескриптивізму (Р. Хеар та ін), який звертає особливу увагу на імперативну навантаженість висловлювань подібного характеру.
Роботи пізнього Вітгенштейна , П. Стросона , Квайна, М. Дамміта , Д. Девідсона та інших підкреслюють неусувну двозначність та історичність мови, яка розглядається як сукупність "мовних ігор" , " схем " , "парадигм " , що задають множинні стандарти інтерпретації. Логічний аналіз змінюється аналізом "граматики ", яка змінюється в залежності від конкретних ситуацій або "мовних ігор". Постпозитивізм і лінгвістичний аналіз відмовляються від референціальної теорії значення, розрізнення аналітичних і синтетичних суджень, трактування досвіду як чогось трансцендентного мові.
Аналітична філософія другої половини 20 століття Редагувати
Аналітична філософія другої половини 20 століття активно використовує принципи лінгвістики і психології, а також багатьох течій континентальної філософії. Центральними темами стають проблеми розуміння, сенсу, комунікації, які розглядаються з різних точок зору. Таким чином , сучасна Аналітична філософія другої половини 20 століття є вкрай неоднорідним явищем, яке об'єднує абсолютно різні концепції, часто представляє протилежні підходи. При цьому, незважаючи на порівняно невелику кількість загальних базових передумов, поділюваних представниками аналітчичної філософії в 1990-х , ця філософська школа (або група філософських шкіл) зберігає потужний потенціал оновлення і евристичну значимість. Прихильники аналітичногї філософії в кінці 20 століття знову визнали за необхідне зберігати вірність вихідним теоретичним основам даної інтелектуальної традиції (інтерес до проблем метафізичного порядку, пошук нових підходів до загальної теорії мови). З іншого боку, здійснення (наприклад, П. Хакером і Г. Бейкером) ряду вдалих модернізацій традиціоналістських парадигм аналітичної філософії (подолання жорсткого поділу між підходом "історії ідей" і підходом "історії філософії") дало результат у визнанні продуктивності обліку історико-культурного контексту для адекватної реконструкції поглядів мислителів минулих епох. (Див. також : Позитивізм , Фреге , Бертран Расселл, Мур, Віллард Квайн, Вайтхед, Вітгенштейн).
Континентальна філософія Редагувати
Континентальна філософія - термін, що використовується для визначення однієї з двох головних «традицій» сучасної європейської філософії. Така назва використовується, щоб відрізнити цю традицію від англо-американської чи аналітичної філософії, тому що, в той час, коли відмінність було вперше відзначено (у середині двадцятого сторіччя), континентальна філософія була домінуючим стилем філософії в континентальній Європі, у той час як аналітична філософія була переважаючим стилем в англомовному світі.
Філософські напрями Редагувати
- філософія життя;
- феноменологія;
- екзистенціалізм;
- герменевтика;
- структуралізм;
- постструктуралізм і постмодернізм;
- деконструктивізм (англ.);
- французький фемінізм;
- філософія Франкфуртської школи;
- психоаналіз;
- роботи Фрідріха Ніцше;
- більшість гілок марксизму (хоча, слід зазначити, що існує аналітичний марксизм, який приписує себе до аналітичної традиції).
- філософія інформації
- медіафілософія
Східна філософія 20 століття Редагувати
Індійській філософії, виключаючи ранню ньяю і вайшешика, в цілому не була властива установка на емпіричне пізнання світу — розгадку "таємниць" реальності вона шукала на шляхах з'ясування природи дхарми, в цьому плані вона глибоко традиційна.
Конфуціанство в Китаї об'єктивно присвоїло релігійну функцію догматизації пізнаного, внаслідок чого філософи, отримуючи традиційну освіту й виховання, суб'єктивно, мабуть, не відчували бажання і необхідності звертатися до природничо-наукового матеріалу.
У китайській філософській традиції саме пізнання закономірностей розвитку природи розцінювалося як втручання в природні процеси, як порушення гармонійних відносин між "дао" (шляхом) природи і "дао" людини, які, у свою чергу, є гарантією загального морального порядку Всесвіту і, отже, в суспільстві.
Нове конфуціанство Редагувати
«Нове конфуціанство» концентрується на двох основних проблемах — автономії особистості та національній самосвідомості і висвічує етико-релігійні сторони конфуціанського вчення. Своїм відродженням "нове конфуціанство" зобов'язане групі китайських філософів, які проживають у США та КНР. Для "нових конфуціанців" характерний інтерес до проблем співвідношення традиції і модернізації, відмова від некритичного сприйняття західних ідей і цінностей, визнання непримиренних протиріч між індивідуальною свободою і суспільним благом, відстоювання необхідності трансцендентного (тобто релігійного) як кінцевого джерела цінності. Хоча "нове конфуціанство" і не стало основним напрямком філософської думки в сучасному Китаї, проте, навіть офіційні ідеологи змушені визнати його поряд з марксизмом і лібералізмом західного типу, одним з трьох напрямків китайської думки.
Філософія Японії Редагувати
Для японської культурної традиції, що з'єднала конфуціанство, синтоїзм і буддизм, сумнівна думка про те, що людина взагалі має якусь цінність поза соціумом. Процес формування ідеології нової міської еліти був для Японії аж ніяк не швидкоплинним, і філософське підґрунтя обуржуазнення японського суспільства з'явилося ще в XVII столітті у вченні про серце (сінгаку). У сінгаку та інших реформаторськи орієнтованих японських вченнях, з одного боку, зберігається вірність конфуціанському уявленню про "я" винятково в соціальних ролях і обов'язках: індивід залишається осередком потенційних можливостей доти, доки вони реалізуються в соціумі, а успіх людини залежить від ступеня повноти виконання певної соціальної ролі, з іншого боку, в цих вченнях підтримується синтоїстська і дзен-буддистська установка на єдність людини з природою.