Олекса́ндр Я́кович Таї́ров (справжнє прізвище Корнбліт; * 1885, Ромни — †1950, Москва, РРФСР) — український режисер.
Таїров Олександр Якович | |
---|---|
Ім'я при народженні | Корнбліт Олександр Якович |
Народився | 24 червня 1885 місто Ромни, Полтавська губернія |
Помер | 25 вересня 1950 (65 років) Москва, РРФСР, СРСР |
Поховання | Новодівичий цвинтар |
Національність | єврей |
Громадянство | Росія → СРСР |
Релігія | юдаїзм |
Діяльність | театральний режисер |
Alma mater | юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1913) |
Відомі учні | Скибневський Олександр Броніславович |
Заклад | Камерний театр Таїроваd |
Роки діяльності | 1904–1949 |
Дружина | актриса Коонен Аліса Георгіївна (1889–1974) |
IMDb | nm0846864 |
Нагороди та премії | |
| |
Таїров Олександр Якович у Вікісховищі |
Сценічну діяльність почав 1905 актором у трупі М. Бородая у Києві, режисерську — 1908 в пересувному театрі П. Гайдебурова; 1914 — 50 — засновник і керівник Московського Камерного театру. Народний артист РРФСР (1935)
Життєпис Редагувати
Майбутній театральний режисер народився в єврейські родині в Україні в місті Ромни. Син викладача в Полтавській губернії, як і низка емоційних гімназистів, закохався в театр, брав участь в аматорських виставах.
За примусом батьків подався по закінченні гімназії не в актори, а влаштувався на юридичний факультет Київського університету ім. Св. Володимира. Брав участь як актор в виставах київських театрів. Згодом покинув Київ і влаштувався в Петербурзький університет на юридичний факультет і водночас потрапив в театральну трупу Всеволода Мейєрхольда.
Експерименти Мейєрхольда не задовольнили, бо в Олександрі народжувалась власна особистість. Як режисер навіть поставив «Гамлета» Шекспіра і закінчив 1913 року Петербурзький університет. В період пошуків себе раптово забажав покинути театр і почати життя наново.
Недовгий Вільний театр Редагувати
Перебрався на житло в Москву, де розпочав адвокатську практику. В Москві не зумів жити без театру і покинув тепер вже адвокатуру. Поставив дві перші вистави в Москві в так званому Вільному театрі. Але театр протримався економічно лише один сезон.
Актори і новий режисер не воліли такого кінця і на уламках Вільного — ініціювали створення нового театру.
Приміщення Камерного театру Редагувати
Олександр Таїров зустрів Алісу Коонен в недовгий час праці Вільного театру. Саме вона 1914 р. звернула увагу на порожній особняк на Тверському бульварі в Москві. Таїров оглянув особняк і зрозумів, що парадні зали колись приватного житла не підходять для театру, до того ж, їх було гріх ламати. Але приміщення приємне і до нього можна прибудувати театральну залу і сцену. Так і зробили. Так виник невеликий і затишний Камерний театр Таїрова.
Наприкінці 1917 року нова, більшовицька влада примусила акторів покинути приміщення. Лише захист наркома просвіти Луначарського сприяв поверненню театральної трупи в приміщення і навіть виділив гроші на переобладнання сцени.
Новий театр Редагувати
Камерний театр відкрили 14 грудня 1914 року постановкою старовинної п'єси «Сакунтала» (Шакунтала) Калидаси, створеної в Середньовічній Індії. Головну героїню, чисту і наївну дівчину, грала Аліса Коонен. Але театр розпочав власний шлях у розпал 1-ї світової війни …
Таїров прагнув підвищеної майстерності, тяжів до репертуару романтичного та трагедійного, до легендарних чи літературних сюжетів, до показу сильних, а то і всепоглинаючих почуттів героїв, котрі були здатні переробити їх життя чи покласти йому край. Він записав :
Камерним, невеликим за розмірами — було лише приміщення його театру.
Молодий і завзятий Олександр Таїров діяльно проштовхував рекламу власного театру. Він організував « Товариство друзів Камерного театру», друкував журнал російською «Мастерство театра», газету «7 днів Камерного театру», заснував клуб «Эксцентрион», а згодом і студію, котра стане пізніше державним театральним училищем. Його уважно слухав більшовицький нарком просвіти і сам трохи драматург Анатолій Луначарський (1875–1933), котрий і не давав нищити заклад Таїрова своїм друзям-більшовикам, поки був живий.
Камерний театр був відомий власною стилістикою та красою сценічних костюмів. Художники Камерного театру були майстрами костюмів різних стилістик, витрачаючи на створення костюмів час і пізнання, винахідливість і досвід, смак і майстерність. Адже Таїров оголосив :
Політичні утиски так званих «космополітів» в СРСР Редагувати
Як етнічний єврей і театральний діяч радянської країни, Олександр Таїров брав участь в Єврейському антифашистському комітеті. 1945 року його нагородили орденом Леніна у зв'язку із тридцятирічним ювілеєм Державного Камерного театру.
Політична ситуація в країні погіршена у зв'язку із поверненням з-за кордону низки радянських офіцерів і вояків, котрі відвідали закордонні країни і побачили значні економічні успіхи без комуністичного керівництва і без плутаної комуністичної ідеології. В СРСР розпочата нова хвиля політичних переслідувань і репресій, на той час проти військових і діячів літератури. 26 серпня 1946 року сталінський уряд оприлюднив постанову ЦК ВКП(б), котра практично заборонила вистави закордонних п'єс і твори закордонної драматургії. А 1949 р. Камерний театр Таїрова силомиць ліквідували.
1950 року в приміщенні Камерного театру роблять ремонти і віддають приміщення під Московський драматичний театр імені О. С. Пушкіна, в штаті якого для Таїрова не передбачено місця роботи. Його примусово роблять безробітнім і виключеним з театрального життя радянської столиці. Старість і очікування репресій спричинили божевілля Таїрова, якого пам'ятають тривожно блукаючим по вулицям Москви у пошуку афіш знищеного комуністичним урядом Камерного театру.
Репертуар в Камерному театрі за Таїрова (російською) Редагувати
- «Сакунтала» Калидасы
- «Безумный день, или Женитьба Фигаро», Бомарше
- «Покрывало Пьеретты» Шницлера
- «Фамира Кифаред», И. Ф. Анненский
- «Саломея», Оскар Вайльд
- «Адриенна Лекуврер»
- «Принцесса Брамбилла» — по пьесе Гофмана
- «Король-Арлекин»
- «Ящик с игрушками»
- «Благовещенье» — по пьесе Поля Клоделя, в главной роли Алиса Коонен.
- «Ромео и Джульетта»
- «Опера нищих» [по пьесе «Трёхгрошовая опера» Бертольда Брехта — первая постановка в СССР.
- «Богатыри» — опера — фарс А. П. Бородина
- Расин, «Федра»
- Островский, «Гроза»
- «Негр»
- «Любовь под вязами»
- «Египетские ночи». Фрагменты одноимённого произведения А. С. Пушкина
- «Оптимистическая трагедия», Вишневский В. В., 1933 г.
Таїров і українські драматурги Редагувати
Таїров ставив п'єси укр. авторів: «Патетичну сонату» М. Куліша (1931), «Невідомі солдати» Л. Первомайського (1932), «Думу про Британку» Ю. Яновського, «Фронт» О. Корнійчука.
Смерть Редагувати
Помер в Москві. Дружина, Аліса Коонен пережила чоловіка на двадцять п'ять років. Обоє поховані на Старому Новодівочому цвинтарі в одній могилі.
Посмертна слава Редагувати
Режисер та негаразди Камерного театру Таїрова відійшли у історію. Трагічним подіям життя театру, життю і творчості Таїрова та Аліси Коонен присвячено декілька статей в періодичних виданнях, їм присвятив власний кінофільм режисер Борис Бланк (2004 рік.)
Література і джерела Редагувати
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Таиров А. Я. О театре [ 6 грудня 2013 у Wayback Machine.] / Ком. Ю. А. Головашенко и др. М.: ВТО, 1970. 603 с.
- Берковский Н. Я. Таиров и Камерный театр [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Берковский Н. Я. Литература и театр: Статьи разных лет. М.: Искусство, 1969. C. 305–393.
- Головашенко Ю. А. Режиссерское искусство Таирова [ 6 грудня 2013 у Wayback Machine.]. М.: Искусство, 1970. 352 с.
- Державин К. Н. Книга о Камерном театре: 1914–1934 [ 12 жовтня 2017 у Wayback Machine.]. Л.: Художественная литература, 1934. 240 с.
- Зноско-Боровский Е. А. Таиров [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Зноско-Боровский Е. А. Русский театр начала XX века. Прага: Пламя, 1925. C. 364–368.
- Коонен А. Г. Страницы жизни [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] / Ред., послесл. Ю. С. Рыбакова. 2-е изд. М.: Искусство, 1985. 446 с.
- Крыжицкий Г. К. А. Я. Таиров [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Крыжицкий Г. К. Режиссерские портреты / Предисл. С. А. Воскресенского. М.; Л.: Теакинопечать, 1928. C. 77-87.
- Марков П. А. О Таирове [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] // Марков П. А. О театре: В 4 т. М.: Искусство, 1974. Т. 2. Театральные портреты. C. 76-111.
- Мейерхольд В. Э. Отзыв о книге А. Я. Таирова «Записки режиссера» [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] //Мейерхольд В. Э. Статьи, письма, речи, беседы / Ком. А. В. Февральского: В 2 ч. М.: Искусство, 1968. Ч. 2. (1917–1939). C. 37-43.
- Пиотровский А. И. [[https://web.archive.org/web/20131203053751/http://teatr-lib.ru/Library/Piotrovsky/Teatr_Kino_Zhizn/#_Toc318709716 Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] Таиров] // Пиотровский А. И. Театр. Кино. Жизнь. Л.: Искусство, 1969. C. 87-89.
- Режиссерское искусство А. Я. Таирова (К 100-летию со дня рождения) [ 7 грудня 2013 у Wayback Machine.] / Ред. К. Л. Рудницкий. М., 1987. 150 с.
- Иванов В. Полночное солнце. «Федра» Александра Таирова в отечественной культуре // Новый мир. 1989. № 3. С. 233–244.
- Рудницкий К. Л. Русское режиссерское искусство: 1908–1917. М.: Наука, 1990. (Глава «Таиров и Камерный театр» [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]) С. 201–238.
- Титова Г. В. Творческий театр и театральный конструктивизм. СПб., 1995. (Глава «Вариант Таирова» [ 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]) С. 131–149.
Посилання Редагувати
- (рос.)
Примітки Редагувати
- Таиров Александр Яковлевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- Театр Таирова — 35-летний триумф[недоступне посилання з травня 2019]
- «О репертуаре драматических театров и мерах по их улучшению. Постановление ЦК РКП(б) от 26 августа 1946г.» // Театр. — 1946. — № 7-8. — С. 6-10.
- . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 28 листопада 2013.
Див. також Редагувати
- Театр
- Репетиція
- Натхнення
- Камерний театр Таїрова
- Коонен Аліса Георгіївна
- Сталінські репресії
- Театральна завіса
- Портрет актора в ролі