Портре́т акто́ра в ро́лі — різновид костюмованого портрета, що отримав поширення після відновлення театрального мистецтва в Європі з доби Відродження і бароко.
Виникнення Редагувати
Культура Ренесансу відродила традиції античного театру після занепаду в добу середньовіччя і поєднала їх з національними традиціями. Театральне мистецтво набуває ознак професійного — виникають постійні акторські товариства (наприклад Шекспірівський «Глобус») та приватні антрепризи. В Італії у XVI столітті народжується комедія дель арте з постійними ролями-масками, що успадковує традиції Римської доби, паралельно розвивається жанр трагедії (Тріссіно, Грото), перші творці якої орієнтувались на трагедії Софокла та Евріпіда. Визначних висот мистецтво театру досягло в Англії (Вільям Шекспір) та Іспанії (Лопе де Вега, Мігель де Сервантес). На зламі 16—17 століть як окремий вид театру виокремлюється опера.
Синтетичне театральне мистецтво, що поєднувало декілька мистецтв під час вистав, привертало пильну увагу громад. Пильно стежили глядачі і за акторами. Найбільш хвилюючі чи вдалі ролі спонукали художників до відтворення акторів у ролі засобами образотворчого мистецтва. З розкопок відомі керамічні фігурки давньогрецьких акторів — у театральному вбранні, на котурнах, що робили актора трохи більшим на зріст, з театральними масками на обличчях. Відомі випадки, коли автор п'єси сам грав роль, адже первісна кількість акторів була обмежена (Софокл грав в деяких зі своїх п'єс). Збереглися зображення акторів у ролях комічних персонажів і в червонофігурному вазописі, в керамічних фігурках з Танагри та Афін.
Своєрідними акторами в ролі були і гладіатори, якщо тип гладіаторського озброєння вважати своєрідною роллю (гопломах, фракієць, мірміллон, ретіарій, еквіт, що бився, сидячі на коні тощо). А їх зображення мали чималу популярність у давньоримському суспільстві та ставали сюжетами для стінописів, мозаїк, рельєфів.
Поширення у Західній Європі гравюри та живопису олійними фарбами обумовило появу портретів актора в ролі. Становий, недемократичний характер театру доби абсолютизму обумовив пишні костюми, розкішні театральні декорації, сюжети на теми давньогрецьких міфів чи історичних давньоримських подій. Ранні зразки портретів актора в ролі — це ще й сцени з давніх вистав, спогади про які залишені в мемуарній літературі.
У Франції Редагувати
Різні варіанти портретів акторів у ролях залишили митці Франції в гравюрі, живопису, скульптурі, бо театр відігравав значну роль в суспільному житті країни. «Портрет двох актрис» олійними фарбами (датований 1699 р.) під час виступу перед публікою залишив художник Жан-Батіст Сантерр, сцену з вистави Корнеля «Граф Ессекс» — Ніколя Ланкре (з портретами акторів Ж. Дюфрен та Рако де Гранваля), Шарль-Андре ван Лоо — подав мадемуазель Клерон у ролі Медеї, 1760. У Луврі зберігають скульптуру маркізи Помпадур у театральній ролі під час вистав у її приватному палаці.
Зі скульптором Жаном Антуаном Гудоном був підписаний контракт на створення тридцяти двох скульптурних портретів акторки-співачки Софі Арну, що полонила глядачів у опері «Іфігенія» Глюка. Тридцять погрудь актриси у ролі Іфігенії були створені в дешевому гіпсі, аби вдовольнити попит вельможних глядачів.
У Британії Редагувати
У Російській імперії Редагувати
Сословний театр отримав поширення і в Російській імперії у 18 столітті. Поряд з державними (припалацовими) театрами виникають і театри вельмож. Зазвичай їх актори — кріпаки. Популярністю користувався театр кріпаків графа Шереметєва М. П. Акторів-кріпаків для театру готували в спеціальній театральній школі в садибі графа — Кусково. Прості селянські прізвища граф поміняв на театральні прізвища, створені від назв коштовних каменів. Сценічні прізвища акторів-кріпаків Шереметєва були:
- Мавра Бірюзова
- Прасков'я Ковальова стала — Жемчугова
- Таня Шликова стала — Гранатова.
По замові Шереметєва його художник-кріпак М. Аргунов створив і портрети акторів графа у ролях, серед яких Параша Жемчугова і Тетяна Гранатова.
На портреті Аргунова, створеного у 1789 р., Тетяні — 16 років, але пишна фантазійна зачіска і театральна сукня роблять її дорослішою. Тетяна була танцівницею, а повільні балети тої доби дозволяли без пошкодження використовувати високі зачіски з оздобленням стрічками і страусовим пір'ям та пишні сукні. На Тетяні — шовкова сукня з прозорими рукавами, дивацький комір з бахромою, на який покладені тонкі дівочі косиці з бантами (дорослі панянки подібних зачісок не носили).
Портретом актора в ролі був і аргуновський «Портрет Якимова в костюмі Амура» (1790, Державний Російський музей). Дитину актора художник подав у повний зріст на тлі умовного театрального пейзажу. Колорит — з перевагою улюблених фарб грайливого рококо, натяком на яке були і посмішка хлопчика, і спроба відтворити на полотні щирість його гри. Театральне вбрання хлопчика доповнюють перука, штучні крила і троянди, лук та сагайдак (зброя) для стріл.
У 19 столітті Редагувати
Портрети акторів у ролі продовжували створювати і в 19 столітті. Запізніла стилістика класицизму притаманна портрету актриси Катерини Семенової. Виставу «Іфігенія в Авліді», що йшла в Петербурзі у 1815 бачив художник Орест Кіпренський (Семенова грала Клітемнестру). Малюнок-начерк Семенової Клітемнестри — і створив художник, який так і не завершив. Стримано-героїчний образ з вистави зацікавив гравера Уткіна, що створив у 1816 гравюру-портрет Семенової в ролі Клітемнестри, домалювавши її сценічний костюм і наблизивши образ до класицистичного ідеалу жінки-скульптури. Вона сприймалася вже уособленням трагедії. Офорт Уткіна визнали вдалим і його розміщали у виданні твору Вольтера «Танкред» (переклад на російську створив Гнедич Миколай Іванович). Розповсюджений таким чином портрет актриси в ролі став одним з популярніших тематичних творів.
Створив у 1828 Кіпренський і портрет акторки Телешової олійними фарбами. Вона подана в ролі поселянки Зелії з балету Дідло — «Пригоди на полюванні». Умовний театральний одяг акторки створюють чепчик на голові, біла хустка з мереживом на плечах, золоті сережки і фартух. Образ доповнили колосся пшениці, що тримає акторка в руці. Невідповідність костюму реальним селянським — ще не засмучувала глядачів.
Жива реальність з її драмами, трагедійними подіями, непорозумінням людей між собою увірветься в портрети акторів у ролях наприкінці 19 ст. в творах Рєпіна, Головіна, Сєрова.
Трагедійна насиченість притаманна «Портрету актриси П. Стрепетової в ролі Єлизавети» (1881 р., худ. Рєпін Ілля Юхимович). У драмі Писемського «Гірка доля» П. Стрепетова грала роль Єлизавети, що народила позашлюбну дитину від пана. Чоловік Єлизавети аби сильніше покарати жінку, убив дитину на очах матері. Психічно травмовану Єлизавету і подав Рєпін на своєму портреті. Але художнику цього виявилося замало. Він створив цілу низку малюнків з актрисою у різних амплуа, незважаючи на далекі від зовнішньої краси стан та обличчя актриси.
З доби дикого капіталізму і буржуазного театру для створення портретів акторів у ролях залучили фото. Тепер для створення дешевих театральних портретів і сцен з популярних вистав залучили техніку. Дешевий засіб створення якого завгодно накладу фото сприяв як популяризації відомих вистав і акторів, так і першим значним колекціям портретів акторів у ролях на фотокартках. Фото швидко фіксує акторів у ролях, репетиції чи навіть читання п'єси в товаристві акторів заради знайомства з новим твором.
Актори і порцелянова пластика Редагувати
Порцелянова пластика з 18 ст. тяжіє до портрета і жанрових сцен, а серед них до зображень музикантів, співаків, карнавальних фігур, акторів.
Традиція отримала новий злет у другій половині 19 ст., в пору розквіту буржуазного театра. Порцелянова пластика, далека від посуду чи практицизма, була надто спрямована на фінансовий успіх. Тому жваво відгукнулась на успіх театральних вистав і на популярність акторів. Довгий час популярність театра і акторів та порцелянова пластика йшли поряд. В порцеляновій пластиці з'явились зображення популярних балетних танцівниць — М. Тальоні, Ф. Ельслер, сучасниць Олесандра Пушкіна і Тараса Шевченка, хоча в порцелянових фігурках ще переважали декоративність і узагальненість.
Волокитинська порцелянова мануфактура в Україні разом із посудом виготовляла також порцелянову пластику. До її виробів належить і фігурка актора М. Щепкіна у ролі городничого з п'єсі Миколи Гоголя «Ревізор». Сатиричність в фігурі Щепкіна йшла від ролі, але переважав реалізм. Порцелянового Щепкіна-городничого виготовляли мануфактура Терехова і Кисельова в середині 19 ст., а потім повторювали інші.
Серед незвичних портретів середини 19 століття — портрети популярних акторів на пробках для пляшок.
Відомо, що порцелянову пластику з акторами у ролях створював С. Судьбінін. Це статуетки співака Л. Собінова у ролі Ромео, балерини Т. Карсавіної та ін. С. Судьбінін сам був актором і художником-аматором . Порцелянова Т. Карсавіна у С. Судьбініна нагадує модель до бронзового монумента, вона в танці, а біля її ніг два амучики-немовляти на постаменті .
Порцелянових балерин створила і скульптор-жінка А. Брукетті-Мітрохіна, серед її творів балерини Т. Карсавіна, О. Спесівцева, С. Пуаре та інші. Якщо фігурка Щепкіна-городничого воготовлялась помтним накладом, то твори Брукетті-Мітрохіої, художниці-початківця не тиражувались. А. Брукетті-Мітрохіна пройшла художню підготовку під керівництвом Валентина Сєрова та Костянтина Коровіна, її порцелянова пластика досить фахова.
Порцелянових акторів у ролях виготовляв і утаємничений скульптор Л. Пуцилло. Він особливо тяжів до фігурок у костюмах 18 століття, чим дав підстави плутати його порцелянову пластику з пластикою Костянтина Сомова. Серед них — Пьєро, Коломбіна, персонажі італійської народної комедії.
В 20 столітті Редагувати
Справжнім шедевром живопису початку 20 ст. став твір художника Головіна «Шаляпін у ролі Олоферна» (опера композитора Серова «Юдиф», гуаш, темпера, 1908 р. Третьяковська галерея). Складний грим, незвичний театральний костюм, дивацький реквізит зробили особу Шаляпіна невпізнанною. А театральний образ, навпаки, став яскравим, могутнім, драматичним, адже за сюжетом Олоферн загине. Олександра Головіна як художника могутньо приваблював Шаляпін в різних ролях, тому він зафіксував відомого оперного співака у ролях Мефістофеля, Фарлафа, Бориса Годунова. Більш декоративні безіменні «Іспанки» Головіна, яких той створив за спогадами сцен з опери Бізе «Кармен».
Порцелянова пластика і актори в добу зниклого СРСР Редагувати
1920-і роки в порцеляні СРСР сприймають перш за все як період «агітаційної порцеляни». Вона дійсно була незвичною в історії розвитку порцеляни, але не єдиною і не пануючою. До того ж « агітаційна порцеляна » з її спрощеним і плакатним декором не могла стати універсальною і не скасовувала інших напрямків в порцеляні.
Театр з його постійним зверненням до класичного репертуару дожовтневого періоду сприяв відродженню портретів акторів у ролях в порцеляні доби СРСР. Це не стільки ретроспективізм, скільки продовження реалістичних традицій 19 століття. Божевілля більшовицьких перетворень в державі призведе до кампанії розслідування котрреволюційності і шкідництва в порцеляновій промисловості...
У 1920-і роки скульптор Д. Іванов створив мініатюрний диптих за мотивами балета І. Стравинського «Жар-Птиця», а в образі Івана Царевича подав танцівника і балетмейстера Михайла Фокіна, «Жар-Птицею» у виставі була Тамара Карсавіна.
До театральних образів Ф. Шаляпіна звертався і скульптор Я. Троупянський. 1922 року Троупянський відтворив в порцеляновій мініатюрі Ф. Шаляпіна в образі Бориса Годунова. Порцелянова фігурка була виконана у двох варіантах — статичному і динамічному. У масове виробництво потрапив статичний варіант. Динамічний варіант з розписом роботи пані В. Вукавишнікової був на сучасний погляд цікавішим і декоративно кращим, але він залишений на лабораторному етапі.
До порцелянової пластики зверталась і скульптор-жінка Н. Данько. Серед них — Вацлав Ніжинський та Анна Павлова в балеті «Примара троянди». Заслуженою популярністю користувалась і порцелянова фігурка актриси Зінаїди Райх з вистави «Дама з камеліями» за твором Дюма-сина. Серед популярних порцелянових образів Н. Данько — тендітна фігурка і легендарного поета Анни Ахматової, що не була актрисою.
Індивідуальність притаманна портретам акторів і музикантів в жанрі порцелянового шаржа, котрі створила майстриня в Україні Л. Івковська. Серед її гротескових фігурок С. Образцова і піаніст Ван Кліберн.
Портрети акторів у ролях пензля Бориса Григор'єва Редагувати
Фотографія починає перетинати межу ремісничого відтворення дійсності та композиційно наближається до живопису, його уславлених зразків. Згодом фото отримає сміливість і почне фіксувати не тільки портрети акторів у ролях, а й моменти переходу в образ, моменти натхненного виконання драматичної вистави, натхненного балетного танцю. До фіксації актора у ролі залучили і кіно, кіновиробництво як таке, що надало можливість збереження не тільки окремих сцен, а й усієї вистави з додатками сцен репетицій чи інтерв'ю.
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
Джерела Редагувати
- «Властелины Рима», М., Наука, 1992 (рос.)
- Журнал «Художник», №9, 1976, статья «Полихромный портрет», с. 39 (рос.)
- А. Ф. Лосев. Гладиаторские бои // Лосев А. Ф. Эллинистически-римская эстетика I—II в. н. э. М., 1979 (рос.)
- Альбом «Н. И. Аргунов», автор-составитель Кулаков В. А., М., 1976, сс. 12—13 (рос.)
- Альбом «Александр Головин», М., 1981 (рос.)
- Журнал «Юный художник», № 12, 1989 (рос.)
Примітки Редагувати
- ↑ журнал «Художник», № 9, 1976, с.40
- журнал «Художник», № 9, 1976, с.43
- ↑ журнал «Художник», № 9, 1976, с.39
- журнал «Художник», № 9, 1976, с.42
- ↑ журнал «Художник», № 9, 1976, с. 40
- журнал «Художник», № 9, 1976, с. 42