Жорж Бізе́ (фр. Alexandre-César-Léopold Bizet, при хрещені дано ім'я Жорж, 25 жовтня, 1838 — 3 червня, 1875) — французький композитор, диригент, піаніст епохи романтизму.
| Жорж Бізе | |
|---|---|
| фр. Georges Bizet | |
| | |
| Основна інформація | |
| Повне ім'я | Alexandre-César-Léopold Bizet |
| Дата народження | 25 жовтня 1838 |
| Місце народження | Париж |
| Дата смерті | 3 червня 1875 (36 років) |
| Місце смерті | Буживаль |
| Причина смерті | інфаркт міокарда |
| Поховання | |
| Громадянство | Франція |
| Національність | француз |
| Віросповідання | атеїзм |
| Професія | композитор |
| Освіта | Паризька вища національна консерваторія музики й танцю |
| Вчителі | Antonin Marmonteld, Pierre-Joseph-Guillaume Zimmermannd, Франсуа Бенуаd, Галеві Жак Франсуа Фроманталь і Антуан Мармонтель |
| Відомі учні | Paul Lacombed |
| Мова | французька |
| Жанр | симфонія, опера |
| Нагороди | |
| Автограф | |
| Цитати у Вікіцитатах Файли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Ранні роки Редагувати
Народився в Парижі 25 жовтня 1838 року. Батько був перукарем і сам виготовляв перуки, що не заважало йому займатися також співом. Мати походила зі збіднілої буржуазної родини, добре грала на фортепіано, мріяла повернутися до забезпеченого і привілейованого стану. Вона зналася на музиці і заохочувала сина до музики. У цьому вбачають і прагнення матері до прищеплення сину шляхетності й до її прагнення через успішну майбутню кар'єру сина повернути собі втрачений соціальний статус. Мати вклала багато зусиль в виховання сина, з яким пов'язувала всі свої надії. Малий Жорж охоче опановував музичну грамоту і виділявся здібностями. Він досить легко склав іспити і в 10 років став студентом Паризької консерваторії з правом безкоштовного навчання.
Італійський період Редагувати
1857 року закінчив Паризьку консерваторію, де вчився в Антуана Мармонтеля (фортепіано), Сезара Франко (орган), П'єра Ціммермана, Шарля Гуно (контрапункт і фуга), Фроманталя Галеві (композиція). Брав участь у конкурсах. Серед ранніх творів — кантата «Кловіс і Клотильда», опера «Диво-лікар». Участь у конкурсі від Французької академії принесла молодому композиторові — Римську премію і право на навчання в Італії.
Жорж із захопленням описав навіть власний шлях до Італії, тому що він пролягав через південь Франції з пам'ятками давньоримських споруд. У Римі мешкав у гуртожитку, який розміщувався у приміщенні вілли Медічі, що належить Французькій академії (поряд з церквою Санта Триніта деї Монті і Іспанськими сходами). У листах до матері він, зокрема, писав: «Я непогано використав цей рік. Прочитав більш як п'ятдесят хороших книг як з історії, так і з літератури; мандрував, познайомився з історією мистецтва, почав трохи розумітися в живопису та скульптурі».
У 1858—1860 роках жив в Італії. Свій час Жорж Бізе розподіляв між бібліотекою вілли Медичі і коханням. У Венеції його чекала звістка про тяжку хворобу матері. Мати померла 1861 року в 45-річному віці, коли Жоржу Бізе було лише 23 роки.
Спілкування з співвітчизниками-художниками зумовило й створення його перших портретів римського періоду. Серед збережених — портрет роботи художника Сильє.
У Парижі Редагувати
Блискучий піаніст Ж. Бізе відмовився від концертної діяльності, цілковито присвятивши себе композиції. Вже перший великий твір Бізе — симфонія C-dur (1855, опублікована в 1935 році) свідчить про самобутнє дарування композитора. У ній майстерно поєднуються класичні засади із французькою народною піснею. 1860-і рр. для Бізе — час творчого становлення. Він написав ліричні опери «Шукачі перлів» (1863) і «Пертська красуня» (за романом Вальтера Скотта, 1866). Обидві опери не мали успіху. Спробою відобразити сюжет з російської історії стала опера «Іван Грозний» (1865), поставлена в Парижі у 1951 році.
У часи Паризької Комуни Редагувати
Бізе взяв активну участь у подіях франко-прусської війни (1870-71). Наприкінці серпня 1870 року він вступив у національну гвардію. І коли весною 1871 року в Парижі вибухнуло пролетарське повстання, Паризька Комуна, Бізе його категорично не сприйняв.
У період творчої зрілості (70-і роки) Бізе створив одноактну оперу «Джаміле» (за поемою «Намуна» Альфреда Мюссе, 1871) та музику до драми Альфонса Доде «Арлезіанка» (1872). Опанувавши ритмоінтонаційні особливості народних наспівів, майже не вдаючись до цитат, Бізе відтворив у цьому творі характер народної музики Провансу. Великою популярністю користуються дві оркестрові сюїти з музики до «Арлезіанки» (перша створена автором, виконана 1872 році; друга — композитором Е. Жиро, виконана 1885 р.).
Епопея з оперою «Кармен» Редагувати
Прагнення композитора до демократизації оперного мистецтва, бажання позбутися театральних штампів та умовностей дістали своє яскраве вираження в опері «Кармен» (за новелою Проспера Меріме, 1874). Лібрето опери створили Людовік Галеві, двоюрідний брат дружини Жоржа Бізе, з якою він одружився 1869 року, та Анрі Мельяк. Більша частина музики була написана за два місяці в передмісті Парижа Буживалі, де сім'я мала дачний будинок.
Головну роль доручили співачці Селестині Галлі-Мар'є. Вона не була задоволена хабанерою і композитор неодноразово переробляв її. Жорж Бізе ніколи не був у Іспанії, тому використав іспанську танцювальну музику та їй подібні теми. Тему хабанери він «запозичив» з твору іспанського композитора Себастьяна Іроде, що було тоді розповсюдженою практикою. Але зробив з неї музичний твір, що має самостійну вартість.
Опера написана на замовлення керівництва театру Опера Комік. Невеличкий театр обслуговував тоді театральні потреби добропорядних буржуа. До того ж театр став місцем неофіційних зустрічей батьків, що шукали забезпечених наречених для власних доньок. Навіть їх ставлення до опер було регламентоване буржуазними смаками. Герої повинні мати шляхетне походження, шляхетно поводитись, красиво страждати, вони могли померти тільки заради значної мети.
Вперше на французькій оперній сцені виступили представники «нижчих класів» — робітниця сигарної фабрики і солдат. Правдиво розкриті переживання і пристрасті людей низького, нешляхетного походження. В опері втілений іспанський національний музичний колорит, багатоплановість і розмаїття народних сцен, напружений хід драматичних подій. На прем'єрі в театрі Опера комік (1875) «Кармен» була сприйнята несхвально. Буржуазна публіка не побачила ані шляхетних персонажів, ані шляхетних стосунків між закоханими. Несприйняття нової опери і обурення буржуа підтримала і тодішня преса. Газети друкували статті, де оперу обзивали «соціальним сміттєзвалищем». Дикувата циганка і солдат, поведінка яких на межі патології, не могли навчити шляхетності добропорядних дочок з буржуазних родин. До того ж, неодружена ще Кармен гине заради свободи власних почуттів…
Останні роки і смерть Редагувати
Фактичний провал останнього зі своїх творів композитор переживав у Буживалі. Одного дня він купався в холодній воді Сени і після цього захворів на гнійну ангіну. Стан хворого швидко погіршувався і 2 червня він знепритомнів. 3 червня 1875 року композитор помер. Поховання відбулося на цвинтарі Пер-Лашез.
Посмертна слава опери «Кармен» Редагувати
Успіх опері принесла постановка в тому ж році у Відні в редакції Ернеста Гіро (розмовні діалоги замінені речитативами, в четвертий акт включені балетні сцени на музику з «Пертської красуні» й «Арлезіанки»). «Кармен» стала однією із найпопулярніших опер у світі, про яку Петро Чайковський писав у 1880 році, що «це в повному розумінні слова шедевр».
Найважливіші твори Редагувати
Опери та оперети
- «Священниця» (La prêtresse), оперета (1854)
- «Диво-лікар» (Le docteur Miracle), опера буф (1857)
- «Дон Прокопіо» (Don Procopio), опера буф (1859)
- «Шукачі перлин» (Les pêcheurs de perles), опера (1863)
- «Іван IV», велика опера (незакінчена)
- «Пертська красуня» (La jolie fille de Perth), опера (1867)
- «Нума», опера (1871)
- «Арлезіанка» (L'Arlésienne), 'музика до вистави' (1872)
- «Джаміле» (Djamileh), одноактна опера (1872)
- «Кармен», опера (1875)
Симфонічна музика
- Симфонія № 1 C-dur (1855)
- Симфонія № 2 «Рим» (знищена автором)
- Сюїта «Арлезіанка» (з музики Бізе до вистави Арлезіанка,1872)
- Сюїта з опери «Кармен»
Інше
- хори з оркестром і a cappella;
- п'єси для фортепіано,
- фортепіанні дуети;
- романси, пісні;
Музичні приклади Редагувати
- The Toreador Song (файл)
- From Carmen
- Entr'acte (файл)
- The Entr'acte to Act III from Carmen
- Entr'acte (файл)
- The Entr'acte to Act IV from Carmen
Див. також Редагувати
Посилання Редагувати
- http://maysterni.com/publication.php?id=148573 [ 27 листопада 2020 у Wayback Machine.]
- Ж.Бізе(англ.)
- Ж.Бізе [ 19 січня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- Ж.Бізе [ 30 листопада 2006 у Wayback Machine.](рос.)
- Ж.Бізе [ 2 лютого 2007 у Wayback Machine.](рос.)
Література Редагувати
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Winton Dean: Georges Bizet. Leben und Werk. Übersetzt von Konrad Küster. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart 1988, ISBN 3-421-06385-0.
- Edgar Istel: Bizet und Carmen. Stuttgart 1927.
- Rémy Stricker: Georges Bizet. Gallimard 1999, ISBN 2-07-074803-0.
- Christoph Schwandt: Georges Bizet. Mit Selbstzeugnissen und Bilddokumenten. Rowohlts Monographien. Rowohlt, Reinbek 1991, ISBN 3-499-50375-1.
- «Музыкальная литература зарубежных стран» (выпуск V), Москва «Музыка» 1984.