? Варан сірий, або пустельний | ||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Біологічна класифікація | ||||||||||||
| Varanus griseus (Daudin, 1803) | ||||||||||||
Посилання | ||||||||||||
|
Варан сірий, або пустельний (Varanus griseus) — вид плазунів роду варан (Varanus), розповсюджений в Північній Африці та Південно-Західній Азії.
Підвиди ред.
Відомо 3 підвиди сірих варанів — номінативний північноафриканський, середньоазійський та смугастий.
Varanus griseus griseus Daudin, 1803 — номінативний підвид. На спині між основами кінцівок 5-8 вузьких темних поперечних смуг, на хвості 19-28 темних поперечних смуг що йдуть до самого його кінчика. Сам хвіст округлий, а його довжина 131–146% відстані від кінчика носа до клоаки.
Varanus griseus caspius Eichwald, 1831 — середньоазійський сірий варан. На спині між основами кінцівок 5-8 вузьких темних поперечних смуг, на хвості 13-19 темних поперечних смуг, причому вони не вкривають кінчик хвоста. Хвіст сплощений з боків у задній частині, а його довжина 118–127% відстані від кінчика носа до клоаки. Навколо тіла в середині тулуба приблизно 143 лусочки.
Varanus griseus koniecznyi Mertens, 1942 — смугастий сірий варан. На спині між основами кінцівок 3-5 широких темних поперечних смуг, на хвості 8-15 темних поперечних смуг, причому вони не вкривають кінчик хвоста. Хвіст може бути злегка сплощеним у задній частині, його довжина 118–127% відстані від кінчика носа до клоаки. Навколо тіла в середині тулуба приблизно 108–139 лусочок.
Опис ред.
У довжину сірий варан сягає 1,5 метра. Довжина тіла до 55-60 сантиметрів, а довжина хвоста до 80-90. Співвідношення довжини тіло лише в номінативного підвиду часом наближається до 150% (90/60=1,5), а зазвичай менше, особливо азійських підвидів.
Щодо маси то найчастіше в джерелах вказують вагу тварин до 3,5 кілограмів, хоч трапляються і дані про вагу до 2,5 чи навпаки до 4 кілограмів. В будь-якому випадку ваги понад 3 кілограми досягають лише найбільші екземпляри.
Тіло масивне і м'язисте, шия довга й товста, хвіст дуже сильний. Лапи сильні зі злегка загнутими гострими кігтями. Від всіх інших представників родини сірий варан відрізняється в цілому круглим у поперечному перерізі хвостом, позбавленим зверху характерного для інших видів вузького поздовжнього кіля.
Голова плоска — її висота значна менша за ширину. Морда довга. Ніздрі мають форму косих щілин розташовані не на кінці писку, а ближче до переднього краю ока, що невластиве іншим варанам. Таке розташування полегшує тварині нірне життя, бо ніздрі менше забиваються піском.
Характерний для варанів довгий, м'язистий роздвоєний язик. Зуби в сірого варана гострі, конічні, злегка загнуті назад. Вони протягом життя стираються і замінюються на нові. Щелепи у тварини сильні.
Очі великі, з круглими зіницями і як і в змій захищені двома повіками.
Луска дрібна. Голова тварини вкрита дуже численною дрібною лускою неправильної форми. Луска на спині має тупі реберця, на животі гладенькі, а на хвості невеличкі реберця.
Дорослі тварини мають сірувате, піщано-жовте, або червонувате забарвлення із численними темними цяточками й цятками, серед яких поперек шиї, спини й хвоста з більш-менш рівними інтервалами розташовані бурі поперечні смуги, що оперізують усе тіло. Кількість та ширина цих смуг варіює в залежності від особини та підвиду. Смуги мають нерівні краї, вони розгалужуються, мають розриви тощо і в цілому утворюють візерунок який є унікальним для конкретної тварини на зразок відбитків пальців у людей. В молодих варанів смуги темно-коричневі, майже чорні й добре виділяються на загальному світлому тлі. Дорослі особини тьмяніші. Також слід зауважити, що сірі варани північноафриканського номінативного підвиду менш яскраві, «запилені», сірих тонів у порівнянні з жовтувато-червонуватими бруднуватими середньоазійськими варанами. В цілому завдяки забарвленню тварини чудово маскуються у звичному для них пустельному середовищі.
Поширення ред.
Номінативний підвид Varanus griseus griseus поширений у Північній Африці від південного Марокко та Мавританії на заході до Єгипту та Судану. Живе також в Південно-Західній Азії — на Аравійському півострові, на південному сході Туреччини, у Сирії, Лівані, Ізраїлі, Йорданії, Іраку.
Середньоазійський сірий варан Varanus griseus caspius живе на схід від Каспійського моря в Середній Азії до Південного Казахстану включно, Ірані та Афганістані.
Смугастий сірий варан Varanus griseus koniecznyi мешкає в південному Пакистані та Північно-Західній Індії.
Спосіб життя ред.
Сірий варан живе в пустелях та напівпустелях, тримаючись закріплених чи напівзакріплених пісків, рідше на щільних лесових чи глинистих ґрунтах, але зустрічається також у кам'янистих передгір'ях, у заростях по берегах річок, на схилах балок.
Притулками йому служать нори різних гризунів, черепах, птахів, які він спеціально розширює та поглиблює. За потреби варани можуть і самі зробити собі сховок. Нори досягає 2-2,5 м (за іншими даними до 3-4 м) завдовжки та завершується камерою, що розширюється, до 0,5 м завдовжки й 10-12 см завширшки.
Сірі варани досить швидкі та здатні бігти зі швидкістю 100–120 метрів на хвилину. Під час бігу вони високо підіймають тіло і не торкаються землі хвостом. Але швидко бігти варани можуть недовго, а зазвичай пересуваються досить неспішно.
Варани можуть залазити на невисокі дерева й чагарники та можуть зістрибувати з висоти понад пів метра. При зустрічі з людиною чи з іншим ворогом від якого не може втекти варан сильно роздуває тіло, внаслідок чого сильно збільшується в розмірах, голосно сичить, висуває язик й, широко розкриваючи пащу, намагається вкусити. Він із силою хльостає хвостом праворуч і ліворуч, не дозволяючи взяти себе. Укуси його досить болючі — тварина вчіплюється у ворога і її гострі зуби глибоко проникають в рану. Великі ящірки здатні перекусити людині палець.
Сірий варан — активний хижак. Харчується він гризунами, комахами, скорпіонами, фалангами, ящірками, зміями, навіть отруйними, жабами, молодими їжаками та черепахами, зрідка птахами, а навесні також пташиними та черепашачими яйцями. Дорослі особини живляться переважно гризунами, молодь — членистоногими.
У пошуках їжі варан щодня робить великі переходи, і може відходить від притулку більш як на кілометр. Зазвичай тварина дотримується одного маршруту, обстежуючи зустрічні колонії піщанок, нори черепах, гнізда птахів, і часто ночує там, де її застане темрява.
Дрібну здобич варан просто злизує. Велику здобич спершу хапає і сильно стискає щелепами, а тоді ковтає. Рухливих жертв варан може спершу переслідувати, а зловивши трясе й притискає до землі після чого ковтає. При полюванні на великих отруйних змій тактика варана нагадує прийоми полювання в мангустів. Тварина спершу знесилює здобич фальшивими атаками з різних боків, а потім хапає змію за шию біля голови й трясе ламаючи їй хребет, б'є об землю і тримає в щелепах доки жертва не вмре.
Слина сірого варана слаботоксична. Дрібних жертв вона паралізує, в людини викликає підвищення температури, нудоту та головний біль.
Подібно до інших варанів за виключенням комодо сірий ковтає здобич цілком. Їжа перетравлюється настільки добре, що в калі знаходять хіба що залишки пташиного пір'я.
Зазвичай воду тварина отримує з їжею, але при нагоді п'є, купається та ловить прісноводних крабів та раків. П'є варан так — опускає голову у воду, а потім високо підіймає її при цьому вода з пащі вливається в горлянку.
У Середній Азії й Казахстані сірі варани проводять зиму в сплячці, у глибині нір, закриваючи вхідний отвір земляною пробкою.
Природних ворогів у дорослих варанів практично нема, а от для молоді це хижі птахи та хижі ссавці середнього розміру — лисиці, очеретяні коти тощо. Але основною загрозою для сірого варана як виду є людина.
Розмноження ред.
Статевої зрілості сірі варани досягають не раніше третього року життя при довжині 60-80 сантиметрів. Час шлюбного сезону залежить від місцевості. Варани територіальні тварини і хоч ділянки можуть перекриватися, але в шлюбний сезон відбуваються ритуальні турніри між самцями. Спершу вони приймають спеціальні пози та обмежуються демонстраціями, але потім доходить до бійок, шрами від яких в багатьох залишаються на усе життя.
Через місяць чи навіть менше після спарювання самка відкладає яйця в норах чи закопує їх глибоко у пісок. Розмір яєць 28-34 міліметри на 40-55 міліметрів, вага до 15 грамів. Інкубаційний період триває біля трьох — трьох з половиною місяців (за нішими даними 2,5-3 місяці). Молоді самиці відкладають 8-15 яєць, старші близько 20.
Вжиток ред.
Сірий варан має гарну міцну шкіру, з якої виробляють черевики, торбинки та інші галантерейні вироби. В деяких місцевостях сірих варанів їдять, бо їх м'ясо досить смачне.
Примітки ред.
- . Архів оригіналу за 4 липня 2012. Процитовано 22 липня 2011.
Джерела ред.
- Матеріали з форуму myreptile.ru [ 4 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Матеріали з Зоофоруму [ 22 жовтня 2015 у Wayback Machine.]
- Стаття «Серый (пустынный) варан» на сайті zooclub.ru [ 23 квітня 2011 у Wayback Machine.]
- Стаття на сторінці екологічного центру «Экосистема» (рос.) [ 16 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Стаття на сайті zoovet.ru [ 4 листопада 2011 у Wayback Machine.]
- Стаття на сайті animals-wild.ru [ 2 липня 2011 у Wayback Machine.]
Література ред.
- И. С. Даревский, Н. Л. Орлов «Редкие и исчезающие животные. Земноводные и пресмыкающиеся»
- Н. Б. Ананьева, Н. Л. Орлов, Р. Г. Халиков, И. С. Даревский, С.А Рябов, А. В. Барабанов «Атлас пресмыкающихся Северной Евразии»