Королівство Румунія під час Другої світової війни виступило на боці країн Осі. Війська Румунії, разом з німецькими, перейшли кордон з СРСР 22 червня 1941 року.
| Румунія | |
|---|---|
| Друга світова війна | |
| Країни Осі (до 1944) Союзні війська (після 1944)* | |
Румунська піхота на східному фронті, 1941 рік | |
| Вступ у війну | |
| Дата: | 22 червня 1941 |
| Причина: | повернення спірних з СРСР територій, створення Великої Румунії |
| Вихід з війни | |
| Дата: | травень 1945 |
| Причина: | закінчення Другої світової війни в Європі |
| Результати | |
| Результат: | Румунія увійшла до сфери впливу СРСР |
| Політичне керівництво | |
| Політичні лідери: | Іон Антонеску (до 1944) Міхай I (після 1944) |
| Збройні сили | |
| Збройні сили: | Станом на 22 червня 1941 року: Сухопутні війська
Військово-повітряні сили
Військово-морські сили
|
| Командувачі: | |
| Битви: | Операція «Мюнхен» Битва за Одесу Битва за Крим Сталінградська битва |
| * після державного перевороту і приходу до влади Міхая I |
| Історія Румунії |
|---|
| |
| Доісторичний час |
| Культура Кукутені-Трипілля |
| Культура Хаманджія |
| Бронзова доба у Румунії |
| Дакія |
| Гети |
| Римська Дакія |
| Виведення Римських військ з Дакії |
| Середньовіччя |
| Етногенез румунів |
| Переселення готів |
| Печенізький каганат |
| Перше Болгарське царство |
| Золота Орда |
| Королівство Угорщина |
| Князівство Волощина Утворення Молдови |
| Новий час у Румунії |
| Князівство Трансильванія (1570 – 1711) |
| Князівство Трансильванія (1711—1867) |
| Фанаріоти |
| Дунайські князівства |
| Органічний регламент |
| Молдавська революція (1848) |
| Волоська революція (1848) |
| Війна за незалежність Румунії |
| Королівство Румунія |
| Румунська кампанія (1916—1917) |
| Унія Трансильванії і Румунії |
| Унія Бессарабії і Румунії |
| Велика Румунія |
| Бесарабсько-буковинський похід (1940) |
| Румунія в Другій світовій війні |
| Соціалістична Республіка Румунія |
| Радянська окупація Румунії |
| Студентський рух (1956) |
| Румунська революція (1989) |
| Сучасність |
| Питання возз'єднання |
| Румунія |
Портал «Румунія» |
Румунські війська брали участь у боях на східному фронті разом із військами союзних їй країн. Королівство Румунія окупувало Бессарабію та Північну Буковину, а також так звану Трансністрію — межиріччя Дністра та Південного Бугу. 1944 року театр воєнних дій перемістився на територію самого Королівства Румунія. Це призвело до державного перевороту, заколотників підтримав король країни Міхай I. Лідера Королівства Румунія Іона Антонеску та його прибічників було заарештовано, а країна виступила на боці Антигітлерівської коаліції. Після завершення війни, 1947 року Королівство Румунія було проголошено Народною Республікою Румунія.
Зовнішньополітична криза Редагувати
Королівство Румунія зблизилося із Французькою республікою та Великою Британією ще в останні місяці Першої світової війни. Французькі та британські політичні діячі вважали її добрим союзником у Південно-Східній Європі. Важливу роль у стосунках цих держав з Румунією відіграв похід румунських військ проти комуністичної Угорської Радянської Республіки у 1919 році та бої з більшовиками в Бессарабії та на Дністрі у 1918 році.
Встановлена після світової війни Версальська система міжнародних відносин виявилася недостатньо ефективною. Німецька держава, що програла війну, почала відновлюватися та посилювати свою владу в Європі. Це призвело до низки політичних подій, що загострили ситуацію: аншлюс Австрійської республіки, введення німецьких військ до Чехії, встановлення лояльних Німеччині режимів у країнах Центральної Європи. Політика Ліги Націй щодо Третього Рейху виявилася вкрай неефективною. Подібна ситуація складалася і в Азії: Японська імперія анексувала Корею та почала посилювати свій вплив у Республіці Китай. Внаслідок експансії на його території утворено дві нові країни: Менцзян та Маньчжурська держава.
1 вересня 1939 року, в день, коли розпочалася Друга світова війна, Королівство Румунія ще залишалося партнером Французької республіки та Великої Британії. «Дивна війна», що розпочалася 3 вересня, не змінила стосунків Румунії та союзних їй держав у Західній Європі, хоча румунська сторона зберігала нейтралітет.
За декілька днів до початку війни Третій Рейх та Радянський Союз підписали Пакт Молотова — Ріббентропа, згідно з яким Східна Європа фактично поділялася на сфери інтересів Третього Рейху та СРСР. Радянський Союз прагнув отримати Бессарабію, яка з 1918 року знаходилася у складі Королівстві Румунія. Таким чином навесні 1940 року Королівство Румунія опинилася у важкому становищі. З одного боку союзна їй Французька республіка програвала війну Третьому Рейху, з іншого відбувалося загострення ситуації на румунсько-радянському кордоні. Почастішали сутички з використанням зброї, одночасно радянські дипломати декілька разів надсилали ноти до керівництва Королівства Румунія з вимогою віддати Бессарабію СРСР. Вже влітку остаточний програш Французької республіки, а також загрозлива ситуація щодо Бессарабії призвели до зближення Королівства Румунія з Третім Рейхом. Як здавалося керівникам держави, Адольф Гітлер був здатний захистити Королівство Румунія від зовнішньополітичних загроз. Але Третій Рейх нічим не зарадив румунській стороні, хоча поставляв до країни трофейну польську зброю в обмін на нафту.
27 червня радянські війська на кордоні з Королівством Румунія приведено до бойової готовності. У відповідь у Королівство Румунії оголошено мобілізацію, але вже ввечері 28 червня коронна рада Румунії мирним шляхом віддала Бессарабію та Північну Буковину СРСР. 3 липня Королівство Румунія остаточно втратило контроль над цими регіонами, а новий кордон проведено по річкам Прут та Дунай. У Радянському Союзі на цих територіях утворили Молдавську РСР та Аккерманську й Чернівецьку області Української РСР.
Наступною територіальною втратою для Королівства Румунія стала Північна Трансільванія. Її передано до складу Королівства Угорщина 30 серпня 1940 року внаслідок Другого Віденського арбітражу. Ця територія згідно з Трианонською угодою після розпаду Австро-Угорської імперії знаходилася у складі Королівства Румунія з 1918 року. Арбітраж викликав посилення румунсько-угорських протиріч, котрі були використані Третім Рейхом для посилення свого впливу в Південно-Східній Європі. У випадку якщо в Трансильванії розпочнуться масові заворушення, Третій Рейх зберігав за собою право ввести свої війська до Королівства Румунія. Ф. Гальдер щодо цього писав: «Гітлер обирав […] між двома можливостями: або йти разом з Угорщиною, або дати Румунії гарантії проти Угорщини». Відносини між Королівством Угорщина та Королівством Румунія були налагоджені із втручанням до конфлікту Третього Рейху.
7 вересня, за декілька днів після втрати Північної Буковини, Бессарабії та Північної Трансильванії, Королівство Румунія втратило Південну Добруджу. Цю територію передано Болгарському царству згідно з Крайовською угодою. Через великі територіальні втрати Королівство Румунія потрапило у залежність від Третього рейху. 23 листопада країна приєдналася до Берлінського пакту, одночасно почались перемовини з керівником Королівства Італія Беніто Муссоліні.
Залізна Гвардія. Повстання 1941 року в Королівстві Румунія Редагувати
Внаслідок великих територіальних втрат румунський король Кароль II втратив довіру політиків та народу. Ще однією причиною, через яку король втратив популярність, була корупція, що охопила майже всі сфери життя. Цим скористалися націоналістичні та фашистські організації та партії, які бажали відновлення Королівства Румунія в кордонах 1939 року, тобто відтворення Великої Румунії. Серед цих організацій найбільшою була «Залізна Гвардія», очолювана Корнеліу Зеля Кодряну.
Попередницею «Залізної Гвардії» була LANC (Національна Християнська Ліга), одним з засновників якої був Корнеліу Кодряну. LANC була створена у 1923 році, а вже в 1926 році вона взяла участь у парламентських виборах та отримала 10 місць у парламенті. Хоча партія мала антисемітський настрій, але антисемітизму не було в засадах її програми. У 1927 році Корнеліу Кодряну порвав з LANC, не погодившись з її методами боротьби, та створив власну організацію — Легіон Архангела Міхаїла, що пізніше був перетворений на «Залізну Гвардію». Його Легіон мав популярність на парламентських виборах, з кожними новими виборами легіонери отримували все більше місць у румунському парламенті. На піці популярності організації перемовини з Легіоном розпочав Іон Антонеску.
Королю не подобалася ситуація, що складалася на користь легіонерів. Він бажав підпорядкувати цю організацію собі, тому 1938 року заборонив Легіон. Після цього по країні прокотилася хвиля арештів та обшуків. У відповідь легіонери заснували партію Totul Pentru Ţara, що вела боротьбу проти короля. Під час кризи Йон Антонеску потрапив під домашній арешт, а Корнеліу Кодряну заарештували. На місце керівника «Залізної Гвардії» королем був призначений Хорія Сіма. Хорія цілковито був підкорений Каролю II, а разом з ним і вся «Залізна Гвардія».
На початку вересня 1940 року «Залізна Гвардія» у спробі взяти владу до своїх рук перейшла до активних дій проти короля. Приводом для акцій протесту та мітингів послужили територіальні втрати Королівства Румунія та непопулярність Кароля II. 5 вересня Кароль II під тиском легіонерів полишив країну, залишивши престол вакантним. Він направився на потязі до Королівства Югославія, по дорозі в Тимішоарі потрапивши у збройну сутичку з легіонерами. 15 вересня сформовано новий уряд. У ньому майже всі місця належали членам «Залізної Гвардії», а Хорія Сима став прем'єром країни. Новий молодий король Міхай I, син Кароля II, не міг керувати країною. Нове фашистське керівництво проголосило Королівство Румунія націонал-легіонерською державою та зовнішньополітичний курс країни тримали на Третій Рейх та Королівство Італія.
«Залізна Гвардія» після вересневого перевороту розпочала політику терору. Іон Антонеску намагався завадити цьому, бо терор підривав довіру народу до нової влади. Політика легіонерів призвела до різкого росту цін та економічної нестабільності. Наприкінці осені країною прокотилася хвиля політичних вбивств. У ніч на 26 листопада сталися наймасштабніші вбивства, головним чином їхніми жертвами були політичні та ідеологічні противники Гвардії, що знаходилися в тюрмах. Вбивства відбувалися прямо в камерах, де сиділи ув'язнені. Ця політика легіонерів знайшла підтримку у нацистських лідерів Третього Рейху.
На початку 1941 року політичні вбивства стали неконтрольованими, а 21 січня легіонери наважилися виступити проти Іона Антонеску та керувати Королівством Румунія самостійно. Повстання легіонерів розпочалося єврейськими погромами в Бухаресті та найбільших містах Королівства Румунія, а потім переросло в масові заворушення та бої з поліцією. Хорія Сима сподівався, що Адольф Гітлер стане на його бік, але офіційний Берлін підтримав Іона Антонеску. 23 січня проти легіонерів кинуто внутрішні війська Королівства Румунія, а незабаром всі їхні виступи придушено. Повстання мало важливі наслідки, оскільки «Залізна Гвардія» була розпущена, а єдиним лідером Королівства Румунія став Іон Антонеску. Він проголосив себе кондукетором (фюрером) країни та скликав вірний собі уряд.
Окупація Буковини, Бессарабії і Трансністрії Редагувати
Гітлер дав згоду на приєднання Бессарабії, Буковини та межиріччя Дністра і Південного Бугу до Румунії. Ці території потрапили під контроль румунських властей, на них були засновані Губернаторство Буковина (під управлінням Ріошяну), Губернаторство Бессарабія (губернатор — К. Войкулеску) і Трансністрія (губернатором став Г. Алексяну). Столицею Буковинського губернаторства стали Чернівці, Бессарабського — Кишинів, а Трансністрії — спочатку Тирасполь, а потім Одеса.
Ці території (в першу чергу Трансністрія) були необхідні Антонеску для економічної експлуатації . На них проводилася активна румунізація місцевого населення. Антонеску вимагав від місцевої влади вести себе так, як ніби «влада Румунії встановилася на цій території на два мільйони років», і заявляв, що пора переходити до експансіоністської політики, яка передбачала експлуатацію всіх видів ресурсів на захоплених територіях. Жителів Бессарабії і Буковини використовували для ремонту і будівництва доріг і технічних споруд. Декретом-законом № 521 від 17 серпня 1943 року румунської адміністрацією були введені тілесні покарання робітників. З підконтрольних Румунії територій до Німеччини вивезли близько 47 200 чоловік як остарбайтерів.
У сільському господарстві використовувалася праця «трудових громад» — колишніх колгоспів і радгоспів. Кожна громада мала в розпорядженні від 200 до 400 га землі і складалася з 20-30 сімей. Ними вирощувалися сільськогосподарські культури як для своїх потреб, так і для потреб румунських військ і адміністрації. У громадах і господарствах не займалися скотарством, тому що вся худоба була експропрійовано румунською армією. З усього виробленого в громаді за рік румунська влада дозволяли залишати на прожиток тільки по 80 кг зерна на дорослого і 40 кг на дитину, решта конфісковувалась. У містах та інших населених пунктах, де не займалися сільським господарством, була введена карткова система покупки хліба. За день одна людина отримував від 150 до 200 г хліба. У 1942 р Антонеску видав розпорядження, згідно з яким норми видачі продовольства на території Бессарабії скорочувалися до мінімуму (за кількістю калорій, необхідний для фізичного виживання), при цьому врожай збирався під наглядом поліції і жандармерії, а сільськогосподарські продукти, аж до відходів виробництва, передавалися у відання місцевих румунських інстанцій.
Як гроші в Трансністрії використовувалися окупаційні рейхсмарки, в Бессарабському та Буковинському губернаторствах — румунські леї. Румунськими властями був примусово встановлений курс: 1 окупаційна рейхсмарка = 60 румунських леїв = 10 радянських рублів. На чорному ринку продовжували ходіння радянські рублі, які майже зникли з обігу в 1941—1943 роках. У 1944 році в зв'язку з початком контрнаступу радянських військ рубль знову увійшов в обіг, на цей раз його курс сильно зріс. Головною проблемою окупованих регіонів була відсутність товарів першої необхідності. Туди, в основному, завозилися предмети розкоші, тому на ринках процвітала спекуляція.
Населення окупованих територій було поділено на три категорії — етнічні румуни, національні меншини і євреї, які одержували посвідчення особи різних кольорів (румуни — білого, нацменшини — жовтого, євреї — зеленого); всім представникам румунського державного апарату (включаючи працівників в галузі освіти і священиків) пропонувалося «доводити населенню, що вони румуни». Відносно мирного населення здійснювалась репресивна політика. Згідно з розпорядженнями румунської жандармерії підлягали конфіскації не тільки одиниці зброї, що знаходилися в приватному користуванні, але і всі радіоприймачі приватних осіб. Репресії передбачалися навіть за груповий спів на вулиці. Дані розпорядження багато в чому перегукуються з аналогічними німецькими, що діяли в Україні. Як визнавали самі місцеві румунські інстанції, в реальності, проведення Румунією окупаційних заходів контролювали німці, більш того — щоб уникнути небажання румунів воювати на боці Німеччини німці розгортали так звані «пункти по перевихованню румунських дезертирів», а за наступаючими румунськими частинами нерідко йшли загороджувальні загони СС.
Однак частина населення підтримала нову румунську адміністрацію. В основному це були заможні селяни і налаштовані проти більшовиків жителі регіону, а також жителі Бессарабії, які втекли в 1940 році. Німецька і румунська адміністрація створили з них колабораціоністські національні загони спеціального призначення. В їх обов'язки входила охорона військових об'єктів, боротьба з партизанами і радянським десантом. Крім них, ще 20 000 місцевих жителів були покликані в румунську армію і воювали проти СРСР. З них 5000 загинуло, а ще 14 129 потрапило в радянський полон.
Крім колабораціоністських і партизанських формувань, на території Буковини і Бессарабії діяли бандформування чисельністю 5209 чоловік. Вони не підтримували ні радянську владу, ні румунську адміністрацію.
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Вооруженные силы королевства румынии во Второй мировой войне 1939—1945 гг.
- Jowett, Phillip. Rays of The Rising Sun, Armed Forces of Japan’s Asian Allies 1931-45, Volume I: China & Manchuria. — Solihul : Helion & Co. Ltd, 2004. С. 57
- ↑ Репин В. В. Территориальный спор о Бессарабии во взглядах советской и румынской политических элит (1918—1934 гг.)[недоступне посилання з квітня 2019] // Ставропольский альманах Российского общества интеллектуальной истории. — Ставрополь: 2004. — № 6 (специальный)
- Ф. Гальдер. Военный дневник, Т.2, С. 111—115
- ↑ Дж.Л.Мосс. Международный фашизм. — Лондон, 1979. — С. 328—321.
- Нэги-Талавэра, Николас М. Зеленые рубашки и другие. — Стэнфорд, 1970. — С. 273.
- Нэги-Талавэра, Николас М. Зеленые рубашки и другие. — Стэнфорд, 1970. — С. 174.
- ↑ Нэги-Талавэра, Николас М. Зеленые рубашки и другие. — Стэнфорд, 1970. — С. 315—326.
Посилання Редагувати
- І. С. Тарнавський. АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОДІЛ ТА ОРГАНИ УПРАВЛІННЯ НА ТЕРИТОРІЇ
- Страны Восточной Европы во Второй мировой войне (1939—1945 гг.). Королевство Румыния (рос.)