Розписана черепаха

? Розписана черепаха
Розписана черепаха
Охоронний статус
Найменший ризик (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia) Тип: Хордові (Chordata) Клас: Плазуни (Reptilia) Ряд: Черепахові (Testudines) Підряд: Прихованошийні черепахи (Cryptodira) Родина: Прісноводні черепахи Рід: Розписані черепахи Вид: Розписана черепаха
Біноміальна назва
Chrysemis picta Chrysemis picta Schneider, 1783
Розповсюдження підвидів розписаної черепахи
Синоніми
* Testudo picta Schneider, 1783 Chrysemys cinerea Bonnaterre, 1789 Emys bellii Gray, 1831 Emys oregoniensis Harlan, 1837 Chrysemys picta (Gray, 1856) Chrysemys marginata Agassiz, 1857 Chrysemys dorsalis Agassiz, 1857 Chrysemys nuttalli Agassiz, 1857 Chrysemys pulchra Gray, 1873 Chrysemys trealeasei Hurter, 1911 Синоніми підвидів: Chrysemys picta bellii: Emys bellii Gray, 1831 Emys oregoniensis Harlan, 1837 Chrysemys nuttallii Agassiz, 1857 Chrysemys pulchra Gray, 1873 Chrysemys cinerea var. bellii Boulenger, 1889 Chrysemys treleasei Hurter, 1911 Chrysemys picta bellii Bishop & Schmidt, 1931 Chrysemys picta dorsalis: Chrysemys dorsalis Agassiz, 1857 Chrysemys cinerea var. dorsalis Boulenger, 1889 Chrysemys picta marginata: Chrysemys marginata Agassiz, 1857 Chrysemys picta picta: Testudo cinerea Bonnaterre, 1789 Chrysemys cinerea Boulenger, 1889
Посилання
Вікісховище: Category: Chrysemis picta Віківиди: Chrysemis picta EOL: 795380 ITIS: 173783 МСОП: 163467 NCBI: 8479 Fossilworks: 105350

Розписана черепаха^{[джерело?]}, або оздоблена черепаха (лат. Chrysemys picta) — єдиний представник роду Chrysemys з підродини довгошиїх черепах родини американських прісноводних черепах, найпоширеніша черепаха у Північній Америці. Розписані черепахи живуть у прісноводних водоймах від півдня Канади до Луїзіани і півночі Мексики, від Атлантичного океану на сході до Тихого океану на заході.

Довжина дорослої самиці розписаного черепахи — 10–25 см, самці менше самок. Верхня частина панцира гладка, овальна, без гребеня. Колір шкіри черепахи від оливкового до чорного, з червоними, помаранчевими або жовтими смугами на кінцівках. Існують 4 підвида, що виділилися внаслідок географічної відокремленості під час останньої льодовикової доби. За будовою і кольором панцира можна визначити до якого підвиду належить черепаха: у Chrysemys picta picta сегменти верхньої частини панцира розташовані рівнолежно один одному, у Chrysemys picta marginata є сіра пляма на нижній частині панцира, у Chrysemys picta dorsalis через усю верхню частину панцира проходить червона смуга, у Chrysemys picta bellii на нижній частині панцира є оздоба червоного кольору.

Розписані черепахи харчуються водною рослинністю і дрібними тваринами, зокрема комахами, ракоподібними і рибами. Яйця черепах і новонароджені черепашки слугують їжею гризунам, собакам і зміям. Дорослі черепахи завдяки своєму твердому панциру захищені від більшості хижаків, за винятком алігаторів і ракунів. Будучи холоднокровними, розписані черепахи залежать від температури довкілля та активні лише протягом дня. Взимку черепахи занурюються у сплячку, як правило, закопуючись у мул на дні водоймищ. Статева зрілість настає у віці 2–9 років у самців і 6–16 років у самиць. Спаровуються розписані черепахи навесні і восени. Пізньої весни і початок літа самиці черепах викопують гнізда в землі і відкладають у них яйця. Тривалість життя в природі може становити більше 55 років.

У казках деяких індіанських племен розписана черепаха грала роль трикстера. На початку 1990-х рр. розписана черепаха була другою за популярністю міститься будинку черепахою у США, але з тих пір на їхню ловлю накладаються дедалі суворіші обмеження. Втрата середовища проживання і загибель на автошляхах сприяли зменшенню популяції розписаних черепах, але їхня здатність виживати в обжитих людиною місцях допомогла їм залишитися найпоширенішими черепахами у Північній Америці. Лише в Ореґоні й Британській Колумбії їхня популяція знаходиться в небезпеці. Чотири штати США привласнили розписаній черепасі статус свого «офіційного» плазуна.

Етимологія назви

Родова назва розписаної черепахи, Chrysemys, є похідною від дав.-гр. χρυσός «золото» та ἑμύς «еміда» (вид болотяної черепахи). Видова назва picta в латинській мові має значення «оздоблена, красива, витончена, розписана, плямиста». Назви підвидів: marginata означає по-латині «облямована» і вказує на червоні плями на зовнішній «прикордонній» стороні верхньої частини панцира, dorsalis походить від лат. dorsum «спина» і вказує на помітну смугу, що проходить центром верхньої частини панцира, bellii названий так на честь зоолога Томаса Белла, співавтора Чарльза Дарвіна.

Таксономія й еволюція

Німецький натураліст Йоганн Готлоб Шнайдер

Розписана черепаха (C. picta) є єдиним видом у складі роду Chrysemys родини американських прісноводних черепах. Дана родина містить у собі дві підродини: Chrysemys є частиною Deirochelyinae західної гілки. Чотири підвиди розписаних черепах — східний (C. p. picta), центральний (C. p. marginata), південний (C. p. dorsalis) і західний (C. p. bellii).

Класифікація

Джон Едуард Ґрей

Описана 1783 року Шнайдером як Testudo picta, розписана черепаха була названа Chrysemys picta Ґреєм 1855 року. На той час усі чотири підвиди були вже визначені: східний — Шнайдером 1783 року, західний — Ґреєм 1831 року, а центральний і південний — Аґассісом 1857 року.

Жан Луї Родольф Аґассіс

До 1930-х років деякі підвиди розписаної черепахи класифікувалися як самостійні види роду Chrysemys. Так, наприклад, розписані черепахи в узграниччі між ареалами західного і центрального підвидів уважалися самостійним видом treleasei.

1931 року герпетолог і арахнолог Ш. Ч. Бішоп і натураліст Ф. Шмідт запропонували сучасну класифікацію — один вид, чотири підвиди. Ґрунтуючись на порівняльних вимірах черепах протягом усього їхнього ареалу, вони розподілили черепах за підвидами і вилучили з класифікації treleasei.

З 1958 року все більшої популярності стала набирати теорія, згідно з якою підвиди розписаної черепахи розвинулися в умовах географічної відокремленості протягом останньої льодовикової доби, 100 000–11 000 років тому. Того часу розписані черепахи були розділені на три відокремлені популяції: східна популяція розташовувалася на південно-східному атлантичному узбережжі; південна — навколо південної частини Міссісіпі; а західна — місцевістю, що нині розташовується на південному заході США. Ці популяції не були відокремлені протягом часу, необхідного для утворення нових видів, так як після відходу льодовиків близько 11 000 років тому всі три популяції мігрували на північ. Західний і південний підвиди зустрілися на землях Міссурі, внаслідок чого виник новий гібрид — центральний підвид, який мігрував на схід і північ через басейни річок Огайо і Теннессі.

Довгий час серед герпетологів ішли дебати щодо об'єднання сестринських таксонів Chrysemys, Pseudemys і Trachemys. З 1952 року деякі дослідники пропонували об'єднати Chrysemys і Pseudemys в один рід через їхній схожий зовнішній вигляд. 1964 року на основі вимірів черепа і кінцівок Самуель МакДавелл запропонував об'єднати всі три роду в один. Додаткові виміри, зроблені 1967 року, не підтвердили обґрунтованість такого об'єднання. Того ж року палеонтолог і герпетолог Алан Холман зазначив, що, незважаючи на те, що всі три роди черепах часто зустрічаються в природі разом і мають схожі параметри розмноження, вони ніколи не схрещуються. Дослідження біохімії і паразитів цих черепах, проведені в 1980-х роках, також вказують на те, що Chrysemys, Pseudemys і Trachemys — це три різних роди.

Скам'янілості верхньої і нижньої частин панцира, близько 5 млн років тому, карстова воронка в Теннессі

2003 року Давид Старкі і його співробітники запропонували нову версію класифікації розписаних черепах. Спираючись на дослідження мітохондріальної ДНК, вони відкинули гіпотезу еволюції під час льодовикової доби і запропонували вважати південних розписаних черепах окремим видом C. dorsalis, тоді як інші підвиди, на їхню думку, не слід розрізняти зовсім. Ця думка не отримала широкого поширення, так як вже було доведено, що всі підвиди розписаних черепах схрещуються протягом усіх прикордонних країв свого проживання. Проте, станом на 2010 рік Міжнародний союз охорони природи визнавав обидві назви південних розписаних черепах C. dorsalis і C. p. dorsalis прийнятними.

ДНК

у каріотипі розписаної черепахи 50 хромосом, що збігається з числом хромосом у інших представників підродини Deirochelyinae. Більш еволюційно віддалені прісноводні черепахи мають від 26 до 66 хромосом. Варіації каріотипу цих черепах в популяціях досі мало вивчені . Але втім, дослідження амінокислотних послідовностей білків в острівних популяціях черепах Нової Англії 1967 року показало відмінності порівняно з материкової популяцією.

Порівняльний розбір хромосомальної ДНК підвидів розписаних черепах обговорювався у дебатах з приводу таксономії, запропонованої Старкі, але станом на 2009 рік вислід не було оприлюднено. Повне розшифрування генома розписаної черепахи було завершено 2011 року. Ця черепаха була обрана однією з перших плазунів для проведення секвенування генома.

Викопні

Викопні розписані черепахи трапляються досить часто. Незважаючи на це, досі не цілком ясна еволюційна історія цих черепах — хто був останнім спільним предком і як від нього пішли родинні групи. Найдревніші зразки розписаних черепах, віком 15 млн років, були знайдені у штаті Небраска. Викопні зразки черепах віком 15-58 млн років трапляються в районі Небраски — Канзасу, простежується поступове поширення менш древніх викопних. Викопні зразки молодше 300 тисяч років зустрічаються майже всіма місцевостями США і Південної Канади.

Опис

Розписана черепаха. Видко притаманні жовті смуги на морді та перетинка на лапі

Панцир розписаної черепахи овальний, гладкий, 7–25 см завдовжки, нижня частина — плоска. Забарвлення карапакса варіює від оливкового до чорного, дозволяючи черепасі ефективно зливатися з навколишнім середовищем. Нижня частина панцира, пластрон, забарвлена в жовтий або червоний колір, іноді з темними плямами в центрі. Шкіра, як і карапакс, має колір від оливкового до чорного, з червоними і жовтими смугами на шиї, кінцівках і хвості, чому вона і зобов'язана своєю видовою назвою. Як і у більшості прісноводних черепах, у розписаних є плавальні перетинки між пальцями.

Розписана черепаха має характерну форму голови. На морді проходять тільки жовті смуги. За кожним оком розташовані велика жовта пляма і смужка, а на підборідді — дві широкі смуги, що зустрічаються на кінчику щелепи. Верхня щелепа черепахи має форму перевернутої букви «V» зі зубоподібним виступом, направленим донизу, з кожного боку.

Молоді черепашки мають пропорційно менші голову, очі й хвіст, а також округліший панцир, аніж дорослі особини. Довжина дорослої самиці зазвичай більша довжини самця (10–25 см і 7–15 см, відповідно). Карапакс самиць округліший, ніж у самців. Передбачається, що крупніші розміри самиць сприяють кладці яєць. Самці відрізняються довшими передніми пазурами та довшим і товстішим хвостом. Анальний отвір (клоака) у самців розташований далі на хвості, ніж у самок.

Підвиди

Незважаючи на те, що підвиди розписаної черепахи схрещуються у суміжних ареалах, в центральних частинах своїх ареалів кожен з них зберігає свої специфічні властивості.

• Довжина самця східного підвиду розписаної черепахи (C. p. picta) 13–17 см, а самиці 14–17 см. Карапакс оливково-зелений, іноді з блідою смужкою по центру і червоними плямами по краях. Передні краї сегментів карапакса блідіші решти сегментів. Сегменти розташовані прямими рядами уздовж панцира, що відрізняє їх від усіх інших північноамериканських черепах (включаючи 3 інших підвиди розписаної черепахи), у яких ряди сегментів панцира мають почережне розташування. Пластрон цього підвиду забарвлений у жовтий колір, суцільний або крапчастий.

• Центральний підвид розписаної черепахи ( C. p. marginata ) має 10–25 см завдовжки. Цей підвид найважче відрізнити від інших, так як він порівняно з іншими підвидами не містить явних відмінних показників. Його питомою ознакою є симетрична темна пляма в центрі пластрона, але воно може мати різні розміри і чіткість.

• Довжина південного, найдрібнішого, підвиду розписаної черепахи (C. p. dorsalis) — 10–14 см. Його питомою ознакою є яскраво-червона смуга, що проходить центром карапакса, пластрон світло-коричневий і майже не має плям.

• Найбільшим підвидом розписаної черепахи є західний підвид (C. p. bellii), довжина якого досягає 25 см. На його карапаксу можна побачити сіточку світлих смужок, а центральна смуга карапакса майже відсутня. На його пластроні можна побачити велику кольорову (як правило, червону) пляму, що поширюється від центру до країв.

Східний підвид C. p. picta	Центральний підвид C. p. marginata	Південний підвид C. p. dorsalis	Західний підвид C. p. bellii

Поширення

Ареал

Найбільш широко поширена північноамериканська черепаха, розписана є єдиною черепахою, природний ареал якої простягається від Атлантичного до Тихого океану. Вона зустрічається в природі у восьми з десяти провінцій Канади, у сорока п'яти з п'ятдесяти штатів США і в одному з штатів Мексики. На східному надбережжі Північної Америки вона мешкає від Приморських провінцій Канади на півночі до штату Джорджія на півдні. На західному узбережжі мешкає в околицях Британської Колумбії, штатів Вашингтон і Ореґон, а також на лежачому на південному сході острові Ванкувер. Розписана черепаха — найпівнічніша з американських черепах: її ареал захоплює велику частину південної Канади. Південний край ареалу розписаної черепахи досягає узбережжя в штатах Луїзіана й Алабама. На південному заході США зустрічаються лише окремі популяції. Також вони зустрічаються в одній з річок на самій півночі Мексики. Природні популяції розписаних черепах не були виявлені на південному заході штату Віргінія й у сусідніх штатах, також як і в північній і центральній частинах Алабами.

Природний ареал розписаної черепахи (C. picta)

Темно-сірий — державні кордони
Білий — кордони провінцій і штатів
Темно-синій — ріки (тільки згадані у статті)

   Східний підвид (C. p. picta)

   Центральний підвид (C. p. marginata)

   Південний підвид (C. p. dorsalis)

   Західний підвид (C. p. bellii)

Змішані зони (тільки основні області)

   Суміш східного і центрального підвидів

   Суміш східного і південного підвидів

   Суміш центрального і західного підвидів

Перехресне розмноження між підвидами в прикордонних місцинах не дозволяє провести чіткі межі їхніх ареалів. У пограниччі проводилися численні спостереження за покручами різних підвидів, як правило, зводилися до порівняння їхніх анатомічних рис із рисами типових представників підвидів. Незважаючи на неточність, прийнято визначати номінальні ареали для підвидів.

Східний підвид

Ареал східного підвиду розписаної черепахи простягається від Південної Канади до Джорджії, маючи приблизною західною границею гірську систему Аппалачі. У північніших краях черепаха водиться тільки в теплих місцях ближче до Атлантичного океану. Вона рідко з'являється на півночі штату Нью-Гемпшир, а в штаті Мен водиться тільки в межах смуги завширшки у 50 км від узбережжя. У Канаді мешкає в провінціях Нью-Брансвік і Нова Шотландія, але відсутня у Квебеці та на Острові Принца Едуарда. На півдні вона відсутня в прибережних низинах півдня Північної Кароліни, у Південній Кароліні, Джорджії і Флориді.

Ареал східного підвиду досягає центральної Алабами, де він змішується з південним підвидом . На північному сході широко поширена гібридизація з центральним підвидом. На південному сході границя між східним і центральним підвидами виражена набагато чіткіше, оскільки гірські хребти розділяють ці підвиди по різні боки межею вододілу.

Центральний підвид

Центральний підвид розписаної черепахи мешкає від південного Онтаріо і Квебеку на півночі до штатів Кентуккі, Теннесі та північно-західній Алабами на півдні, де він змішується з південним підвидом. Його також можна виявити на схід, в Західній Вірджинії, західній частині Меріленда і в Пенсильванії. Є спостереження, що вказують на міграцію центрального підвиду на схід, особливо на території Пенсильванія. На північному сході його можна виявити в західній частині штату Нью-Йорк і на більшій частині Вермонту, де він змішується зі східним підвидом.

Південний підвид

Південний підвид розписаної черепахи мешкає від півдня штатів Іллінойс і Міссурі на півночі, вздовж долини Міссісіпі і далі на південь. На території штату Арканзас його ареал відгалужується на захід, убік Техасу, де його можна виявити на північному сході цього штату, в околицях озера Каддо, і на південному сході штату Оклахома (округ МакКуртейн). Його можна також виявити на більшій частині місцевості Луїзіани, де він сягає Мексиканської затоки (в прісній воді). На схід він водиться в західному Теннессі, північному Міссісіпі та в Алабамі, включно з містом Мобіл на березі Мексиканської затоки. Відрізнену популяцію було виявлено в центральному Техасі, але наразі вона вважається привнесеною популяцією.

Західний підвид

Північна частина ареалу західного підвиду охоплює південний захід Канади (провінції Онтаріо, Манітоба, Саскачеван, Альберта і Британська Колумбія). В Онтаріо західний підвид живе на північ від Міннесоти і озера Верхнє, але на схід від озера є проміжок шириною в 130 км, де розписані черепахи не живуть взагалі (у світлі важкої зими). Тому західний підвид, що мешкає в Онтаріо, не змішується з центральним підвидом, що мешкає на південному сході Онтаріо. У провінції Манітоба цей підвид широко поширений, його ареал сягає на півночі озера Манітоба і південної частини озера Вінніпеґ. Ця черепаха також поширена в південному Саскачевані, в Альберті ж їх лічена кількість (близько ста особин), яких можна виявити уздовж кордону з США. У Британській Колумбії окремі популяції мешкають в долинах річок Кутеней, Колумбія, Оканаґен і Томпсон, але в цій провінції немає безперервного ареалу черепах. На узбережжі Британської Колумбії ці черепахи живуть на острові Ванкувер і деяких інших довколишніх островах. Є дані про знаходження цих черепах у північніших районах Альберти та Британської Колумбії, але на сьогоднішній день їх вважають випущеними на волю і здичавілими свійськими черепахами.

На території США західний підвид змішується з центральним підвидом на великій площі, що включає в себе більшу частину штату Іллінойс і частина штату Вісконсін уздовж озера Мічиган і частини верхнього перешийка Мічигану. На захід, на решті частини Іллінойсу і Вісконсіна західний підвид живе, не змішуючись з іншими. У його ареал входять також місцини штатів Міннесота, Айова, Міссурі (крім вузької смуги на півдні штату), Північна і Південна Дакота, Небраска і Канзас і півночі штату Оклахома.

На північному заході практично вся Монтана є частиною ареалу, за винятком вузької смуги на заході, уздовж кордону зі штатом Айдахо. На території штату Вайомінґ розписаних черепах можна виявити тільки біля північної та східної границь штату, а в Айдахо тільки у найпівнічнішій частині. У штаті Вашингтон ці черепахи зустрічаються в річкових долинах всією територією штату, також як і на півночі штату Ореґон. На південному заході ареал західного підвиду розписаної черепахи не є суцільним. На землях штату Колорадо ця черепаха присутня у східній частині, в прерії, але відсутня в західній, гористій частині штату. Окремі популяції існують у південно-західній частині цього штату і на півночі штату Нью-Мексико, в басейні річки Сан-Хуан. Основна популяція розписаних черепах у землях Нью-Мексико мешкає уздовж річок Ріо-Гранде і Пекос, які перетинають штат з півночі на південь. В околицях штату Юта розписана черепаха мешкає в притоках річки Колорадо, але питання, чи є цей район частиною природного ареалу, залишається відкритим. Територією штату Аризона розписана черепаха мешкає біля озера Лиман. Розписані черепахи не виявлені в штатах Невада і Каліфорнія.

В Мексиці розписані черепахи були виявлені за 50 миль (бл. 80,5 км) на південь від Нью-Мексико, на території штату Чіуауа. За два наукових відрядження було знайдено черепах у закритому басейні річки Ріо Санта Марія.

Людське втручання

Ручні черепахи, випущені (або ті, що втекли) на волю, засновують популяції поза межами свого природного ареалу. Такі популяції спостерігаються у США (в Каліфорнії, Аризоні й Флориді), в Європі (в Німеччині та Іспанії) і в Південно-Східній Азії (в Індонезії і на Філіппінах).

Середовище існування

Середовище існування розписаної черепахи в Нью-Гемпширі

Розписаним черепахам за середовище існування підходять прісноводні водойми з м'яким, мулистим дном, місцями, придатними щоб грітися на сонечку, і водною рослинністю. Вони мешкають на мілководді з повільною течією — у ставках, болотах, струмках і берегами озер. Кожен підвид має власні вподобання:

• Східний підвид, найводолюбніший, віддаляється від своєї водойми тільки за необхідності мігрувати в разі посухи. Уздовж Атлантичного помор’я розписані черепахи з'являлися в солонуватій воді.
• Центральний і північний підвиди воліють стоячі води, зазвичай заболоні та узбережжя. Вони віддають перевагу мілководдю з густою рослинністю і мають високу опірність до забруднювачів довкілля.
• Західний підвид живе у струмках й озерах, як і інші розписані черепахи, але, на додаток, зручно почуває себе у ставках. Цей підвид можна виявити на високогір'ї до 1800 метрів над рівнем моря.

Популяційні показники

На більшій частині свого ареалу розписана черепаха є найпоширенішим видом черепах. Щільність популяції варіює від 10 до 840 черепах на гектар водної поверхні. Щільність популяції зростає в місцях з теплішим кліматом і у привабливіших для черепах середовищах існування. Щільність черепах у річках і великих озерах відносно невелика через те, що тільки їхні берега є привабливим середовищем мешкання. Центральні, глибоководні частини таких водойм спотворюють покажчик щільності, заснований на вимірі кількості черепах і площі поверхні водойми. Крім того, черепахи, що живуть берегами таких водоймищ, змушені покривати відносно довші відстані у пошуках поживи.

Діаграма, що показує систему лічби сегментів панцира

У більшості популяцій дорослі черепахи переважають кількісно над малечею, але виявити точне співвідношення складно, так як малюків важче відловлювати. Наявні методики показують широкий розкид даних.

Виживання розписаних черепах збільшується з віком. Шанс розписаної черепашки дожити до свого першого дня народження становить усього 19%. У молодих самиць розписаної черепахи середньорічний рівень виживання становить вже 45%, а дорослої черепахи — 95%. Крива середньорічного рівня виживання у самців росте за тим же принципом, але для будь-якого віку залишається нижче рівня самиць. Природні лиха (як, наприклад, буревій, що руйнує більшість гнізд у певних краях) можуть різко змінювати віковий розподіл. Міграція дорослих особин теж може викликати подібні спотворення.

Існує кілька методик визначення віку розписаних черепах. Вік черепах молодше чотирьох років (а в деяких популяціях і до дванадцяти років) може бути визначений за допомогою «вікових кілець» на їхніх панцирах (спосіб, що нагадує визначення віку дерев). Робилися спроби визначення віку старіших черепах на основі математичних моделей розмірів і форм панцирів та кінцівок, але великої точності домогтися в цьому не вдалося. Найнадійнішим на сьогоднішній день способом є незнищуване маркування панцирів спійманих черепах (наприклад, насічки), після чого черепахи випускаються на волю, а в подальші роки час від часу виловлюються. Найтриваліше дослідження, проведене в Мічигані, показало, що розписані черепахи живуть довше за 55 років.

Співвідношення статей дорослих розписаних черепах коливається близько 1:1. У багатьох популяціях трохи переважають самці, але в деяких зустрічається і помітне переважання самок. В одній вивченій популяції в Онтаріо співвідношення становило 4:1 на користь самиць. Співвідношення статей вилуплених малюків змінюється в залежності від температури яєць. Протягом другого триместру інкубації температура 23–27 °C призводить до розвитку самців. Будь-яка температура вище або нижче цього призводить до розвитку самиць. Немає даних, які б свідчили про те, що самиці черепах вибирають місця під гнізда з метою вплинути на стать черепашок. Всередині популяції гнізда різняться достатньо для того, щоб виходили кладки з переважанням самців і кладки з переважанням самок.

Харчовий ланцюг

Харчування

Личинка бабки — переважна їжа південної розписаної черепахи

Розписані черепахи шукають здобич уздовж дна водойми. Вони різко просовують голову в зарості рослинності, щоб змусити потенційну жертву вискочити у відкриту воду, де її легко зловити. Велику здобич вони втримують ротом і рвуть на шматки передніми кінцівками. Крім того, вони поїдають водну рослинність і планктон. Часто можна спостерігати як ці черепахи пливуть попід поверхні води з відкритим ротом і заковтують дрібні частинки їжі.

Усі підвиди розписаних черепах всеїдні, не гребують падлом, а втім однак показники харчування підвидів різняться:

• Раціон східного підвиду найменш вивчено. Цей підвид воліє живитися під водою, але його зустрічали за цим і на суші. Зазвичай харчується дохлою або пораненою рибою.
• Центральний підвид живиться переважно водними комахами і рослинами.
• Раціон південного підвиду розписаних черепах змінюється з віком. Рослинна їжа становить приблизно одну восьму частину раціону молодняка і приблизно сім восьмих раціону дорослих черепах. Можливо, це вказує на те, що черепаха воліє тваринну їжу, але спроможна забезпечити себе достатньою її кількістю (поїдаючи личинок і т. п.) лише в юному віці. Основу харчування цих черепах становлять личинки бабок і водорості.
• У західного підвиду розписаних черепах споживання рослинної і тваринної їжі змінюється в залежності від пори року. Так, наприклад, на початку літа комахи становлять близько 60% від обсягу його їжі, а вже наприкінці літа 55% від обсягу їжі складають рослини. Варто відзначити, що західний підвид харчується і насінням білого латаття. Оскільки жорстке насіння зберігає здатність до проростання після проходження через травну систему черепахи, вона є їхнім розповсюджувачем.

Хижаки

Ракуни полюють на розписаних черепах

Найуразливішими для хижаків розписані черепахи є замолоду. Кубла часто опиняються розграбованими, а яйця з'їденими вужами, круками, бурундуками, деякими видами вивірок, скунсами, бабаками, ракунами, борсуками, сірими і рудими лисицями та людьми. Крихітні численні черепашки часто стають жертвами водних клопів зі сімейства Belostomatidae, окунів, сомів, жаб-биків, кайманових черепах, різних змій, чапель, пацюків, ласок, ондатр, норок і ракунів. Міцні панцири дорослих черепах захищають їх від більшості потенційних хижаків, але тим не менше вони іноді стають жертвами алігаторів, скіп, круків, красноплечих канюків, орлів й особливо ракунів.

Розписані черепахи захищаються від хижаків ударами кінцівок, пазурами, укусами і сечовипусканням. На відміну від сухопутних черепах, розписані черепахи можуть самотужки повернутися у правильне положення, якщо їх перевертають на спину.

Поведінка

Регулювання температури

Регулювання температури тіла — розписана черепаха сидить на корчі

Будучи холоднокровним плазуном, розписана черепаха регулює температуру тіла поведінковими реакціями на зміни в навколишньому середовищі. Черепахам різного віку необхідно грітися на сонці, і тому зручні місця для зігрівання привертають велику кількість черепах різних видів. За деякими спостереженнями на одній колоді можуть вміститися понад 50 черепах. Незважаючи на те, що колоди і корчі є улюбленими для черепах місцями зігрівання, черепахи застосовують для цієї мети будь-які виступи з води. Так, наприклад, спостережено як розписані черепахи смагліли під сонцем, сидячи на гагарах, що сиділи, своєю чергою, на яйцях.

Свій день черепаха починає з того, що вибирається з води і гріється протягом декількох годин. Досить зігрівшись, вона повертається у воду в пошуках їжі. Втративши певну кількість тепла, черепаха знову вибирається з води, щоб погрітися. Протягом дня можливі 2–3 навороти зігрівання — харчування. Вночі черепаха пірнає на дно водойми або чіпляється за якийсь підводний предмет і засинає.

Для збереження діяльності черепаха повинна підтримувати внутрішню температуру тіла в межах 17–23 °C. При інфекційному захворюванні черепаха може тривалішим перебуванням на сонці підвищувати температуру тіла на декілька ступенів.

Сезонна поведінка і сплячка

Нора ондатри — зручне місце для зимівлі розписаної черепахи

Навесні, коли температура води досягає 15–18 °С, черепаха починає пошук їжі. При температурі води, що перевищує 30 °С, черепахи перестають харчуватися. Восени черепаха припиняє активну діяльність, коли температура води падає нижче 15 °С.

Взимку розписана черепаха впадає у сплячку. У північних частинах ареалу сплячка може тривати з жовтня по березень, а найпівденніші популяції можуть не впадати у сплячку зовсім. Під час сплячки середня температура тіла черепахи дорівнює приблизно 6 °C. Відлига може виводити розписаних черепах зі сплячки; так, навіть на півночі можна було спостерігати як уже у лютому черепахи грілися на сонці. Розписана черепаха впадає у сплячку, зариваючись в землю на дні водоймища, на березі водойми, в норі ондатри, в лісах і луках. Якщо місце для сплячки вибрано під водою, глибина дна не повинна перевищувати двох метрів. Черепаха може зариватися на метр у товщу землі. У стані сплячки черепаха перестає дихати, але може всотувати деяку кількість кисню через шкіру. Розписана черепаха є одним з найвивченіших видів хребетних, здатних обходитися довгий час без кисню. Адаптації складу крові у серці, в мозку і в особливості пристосування панцира дозволяють черепасі переносити виключно високі скупчення молочної кислоти, які спостерігаються під час кисневого голодування.

Пересування

Сухопутне переміщення

Розписані черепахи можуть долати відстані в кілька кілометрів у пошуках їжі, води або партнерів. Влітку, реаґуючи на спеку, черепахи можуть залишати місцини, що пересихають, на користь сталих водоймищ. Короткі сухопутні переселення можуть здійснюватися сотнями черепах одразу. У разі тривалої спеки та посухи черепахи впадають у літню сплячку, зариваючись у землю, що рятує їх від загибелі, за винятком надзвичайних становищ.

У пошуках їжі черепахи часто перетинають водойми або подорожують уздовж струмків. Спостереження показують, що є залежність між статтю і віком черепахи і покриваною нею відстанню. Помічених і відпущених дорослих самців знаходили на відстані до 26 км від початкового місця. Дорослих самиць знаходили на відстані до 8 км від точки випуску, а маленьких черепашенят на відстані, що не перевищує 2 км. Прийнята теорія пояснює підвищену рухливість дорослих самців необхідністю міняти водойми в пошуках партнера.

У розписаних черепах було виявлено здібності до хомінгу через зорове упізнання місцевості. Багато черепах поверталося до точок, на яких вони були вперше підібрані й позначені, пересуваючись водою чи суходолом. В одному з дослідів 988 розписаних черепах було випущено на різних відстанях (в межах декількох кілометрів) від рідної водойми. 418 черепах (понад 40%) повернулися. Є думка, що самиці розписаних черепах використовують здатність до хомінґу для знаходження підхожих місць для спорудження кубел.

Життєвий цикл

Парування

Розписані черепахи спаровуються навесні й восени, коли температура води тримається в межах 10–25 °C. Самці починають утворювати сперму провесною, коли вони можуть зігріванням довести внутрішню температуру тіла до 17 °C. Самиці починають свій репродуктивний цикл серединою літа, так що овуляція припадає на наступну весну.

Обряд пестування починається з того, що самець слідує за самицею, доки він не зустрінеться з нею віч-на-віч. Самець погладжує морду і шию самки своїми витягнутими передніми пазурами, а зацікавлена самиця копіює його рухи. Пара черепах повторює обряд кілька разів, самець то віддаляється від самиці, то повертається до неї доти, поки вона не пірнає на дно водойми, де і відбувається спаровування. Панівною в парі є більша за розмірами самиця. Самиця може зберігати у своїх яйцепроводах досить сперми для трьох кладок. Сперма залишається вітальної до трьох років. У кожній кладці можуть бути нащадки декількох самців.

Відкладання яєць

Самиця розписаної черепахи риє кубло

Самиці риють кубла з другої половини травня до середини липня. Кубла, як правило, риються в піщаному ґрунті і мають форму вази, спрямованої вбік півдня. Більшість кубел знаходяться в межах 200 метрів від водойми, але окремі кубла було знайдено і на відстані в 600 метрів від берега. Була виявлена певна відповідність між віком черепахи і відстанню від берега до її гнізда. Розміри кубел варіюють у залежності від розмірів самиці і особливостей місця, але, як правило, мають від 5 до 11 см завглибшки. Самиці можуть повертатися з року в рік на одну і ту ж точку, але якщо кілька самок риють кубла близько одне до одного, збільшується загроза розграбування їх хижаками.

Оптимальна температура тіла самиці, яка риє кубло, — 29–30 °C. При погоді, що не дозволяє домогтися такої температури (наприклад, вища температура довкілля), черепаха відкладає підготовку гнізда. Одне зі спостережень за розписаними черепахами у Віргінії під час спекотної посушливої погоди показало розписаних черепах, що три тижні очікували придатних умов.

Готуючись вирити кубло, самиця іноді тулиться горлом до землі, можливо, оцінюючи її вологість, тепло, склад або запах. Інколи самиці риють кілька кубел, з яких використовується тільки одне.

Самиця риє землю задніми кінцівками. Налиплі на них пісок і багно можуть обмежувати черепаху в рухах, роблячи її вразливою для хижаків. Цю сутужність черепаха вирішує, змочуючи кінцівки сечею. Як тільки кубло готове, черепаха відкладає в нього яйця. Нещодавно відкладені яйця еліптичної форми, білого кольору, пористі й пружні. Процес відкладання яєць може займати кілька годин. Іноді самиця залишається на суші всю ніч і повертається до води тільки вранці.

Самиці розписаних черепах можуть виробляти до п'яти кладок на рік, але зазвичай середнє значення по популяції не перевищує двох кладок на рік, з огляду на те, що від 30% до 50% самиць в популяції не виробляють жодної кладки у цьому році. У деяких північних популяціях жодна самиця не виробляла більше однієї кладки за рік. Більші самиці відкладають, як правило, більші яйця і більшу їхню кількість. Розмір кладки залежить від підвиду. Чим більше самицы підвиду і чим північніше вони мешкають, тим більше яєць вони відкладають в одній кладці. Середній розмір кладки для західного підвиду складає 11,9 яйця, для центрального — 7,6, для східного — 4,9 і, нарешті, для самого маленького, південного підвиду — 4,2 яйця в кладці.

Розвиток

Інкубація триває 72–80 днів у природному середовищі і стільки ж у лабораторних умовах. Черепашки лупляться з яєць у серпні й вересні, використовуючи спеціальний яйцевий зуб. У південних популяціях черепашки, як правило, відразу покидають кубло, а в північних (на північ від лінії Небраска — Іллінойс — Нью-Джерсі) зариваються в гніздо, переживають у ньому зиму і залишають його наступної весни.

Нещодавно вилуплені розписані черепашки

Здатність черепашок перезимувати в гнізді дозволила розписаним черепахам розширити свій ареал на північ далі інших американських черепах. Розписані черепахи генетично пристосовані до тривалих періодів заморозків. Їхня кров не замерзає, а шкіра перешкоджає проникненню крижаних кристалів ззовні. Це пристосування має свою грань, і важкі заморозки можуть призвести до загибелі багатьох черепашок.

Перший тиждень діяльного життя (котрий може початися наступної весни для північних популяцій) черепашки живуть за рахунок засвоєного в ході інкубаційного розвитку жовтка, а після цього починають добувати собі їжу. Спершу черепашки ростуть швидко, іноді подвоюючись у розмірах у перший рік життя. Зростання черепах різко сповільнюється (або повністю зупиняється) після досягнення ними статевої зрілості. Темпи зростання черепах варіюють від популяції до популяції (ймовірно, в залежності від кількості і якості їжі та інших умов). Якщо порівнювати підвиди, то найшвидше ростуть представники західного, найбільшого підвиду. Самиці ростуть швидше самців, але досягають статевої зрілості пізніше. У більшості популяцій самці досягають статевої зрілості до 2–4 років, а самки до 6–10 років. Розміри черепах і вік статевої зрілості збільшуються в напрямі з півдня на північ. На північному краї свого ареалу самці досягають статевої зрілості до 7–9 років, а самки до 11–16 років.

Охоронний статус

Дорожній знак у Британській Колумбії

Падіння чисельності розписаних черепах не можна пояснити простим зменшенням площі ареалу (як, наприклад, вірно для американського бізона). Ця черепаха класифікується як G5 (широке поширення) за системою NatureServe conservation status^[en], а за системою IUCN вона знаходиться в категорії «Least Concern». Висока швидкість розмноження і здатність виживати в забруднених водоймищах і штучних ставках дозволили розписаній черепасі зберегти свій ареал. Проте, заселення Північної Америки з часів Колумба призвело до зменшення їхньої кількості.

Скорочення ареалу спостерігається лише на північному заході, в штаті Ореґон і провінції Британська Колумбія, де розписані черепахи визначаються як вид, що знаходиться під загрозою.

У літературі описані різні чинники, які становлять загрозу розписаним черепахам, але вони досі не піддаються квантифікації, та їхня порівняльна важливість також неоднозначна. Першочерговою загрозою є втрата середовища існування, яка відбувається внаслідок осушування водойм, очищення їх від каменів і корчів, а також зачищення прибережної рослинності (підвищує доступ хижаків) і збільшення числа пішоходів. Необхідні умови для створення кубел (огріваний сонцем ґрунт тощо) руйнуються урбанізацією і штучними насадженнями.

Ореґонське відео — охорона довкілля: 0:30-0:60 різні чинники; 1:50-2:00 пастка (Якщо відеокліп не відтворюється, див. або)

Інший несприятливий вплив людини на поголів'я черепах — це їхня загибель на дорогах. Окрім того, дороги сприяють генетичній відокремленості деяких популяцій. Місцевий уряд бореться з цим явищем за допомогою спорудження проходів під автошляхами, загороджувальних бар'єрів і застережних дорожніх знаків. В Ореґоні діє програма з просвіти населення в області черепах і відповідної поведінки на дорогах.

У західній частині ареалу розписаних черепах введення людиною в їхнє середовище існування таких хижаків, як окуні, жаби-бики і особливо кайманові черепахи, зменшує шанси молодих розписаних черепашок на виживання. Крім південного сходу США, де червоновухі черепахи мешкають у природі, випущені свійські червоновухі прісноводні черепахи в інших районах усе частіше конкурують з розписаними черепахами. У містах дедалі більше число «міських» хижаків (ракунів, собак і кішок), які поїдають яйця, може шкідливо позначитися на поголів'ї розписаних черепах.

Додаткові фактори, які загрожують розписаним черепахам, це вилов диких черепах, випуск на волю свійських черепах, що поширюють захворювання або зменшують мінливість, забруднення довкілля, човни, рибальські гачки (при спробах черепах з'їсти принаду), відстріл, а також усілякі сільськогосподарські агрегати. Доцент кафедри екології дикої природи Ореґонського Державного університету Дж. Джервіс з колегами відзначають, що самі дослідження (що вимагають вилову великої кількості черепах) можуть несприятливо впливати на їхню популяцію. З огляду на відомість, що багато досліджень так і не було оприлюднено, вони пропонують дослідникам бути розбірливішими в засобах. Глобальне потепління є майбутньої загрозою, яку важко оцінити на цьому етапі.

Використання

Як свійська тварина

Згідно зі статистикою продажів, на початку 1990-х рр. розписані черепахи були другими за популярністю після червоновухих черепах. Станом на 2010 рік, більшість американських штатів дозволяють, але не радять заводити розписаних черепах як свійських тварин. В Ореґоні їхнє утримання в житлі заборонено, а в Індіані заборонено торгівлю ними.

Федеральний закон США забороняє торгівлю або транспортування черепах розміром менше 10 см, щоб захистити людей від контакту з переносниками сальмонели. Проте це дозволено в дослідницьких цілях, а також відомі випадки нелегального перевезення маленьких черепах.

Умови утримання розписаних черепах у неволі схожі з умовами утримання червоновухих черепах. Їм необхідні досить простору, місце для зігрівання та регулярно фільтрована вода. Ці черепахи не підходять дітям, оскільки вони не люблять, щоб їх піднімали і тримали. У любителів ці черепахи живуть десятки років.

Інше використання

Розписану черепаху іноді вживають в їжу, але їхнє м'ясо мало цінується. Навіть найбільші підвиди, такі як західна розписана черепаха, занадто малі в розмірах, при тому, що є інші, крупніші види. Черепах також препарують в школах і продають через товариства, що працюють у цій галузі. Особини доставляються з дикої природи, але можуть бути вирощені в неволі.

На Середньому Заході черепашачі перегони є поширеною розвагою під час ярмарків.

Вилов

Виловлювання диких розписаних черепах в комерційних цілях викликає все більшу критику і поступово обмежується. Так, наприклад, штат Вісконсін, що раніше майже не обмежував комерційний вилов диких розписаних черепах, повністю заборонив його 1997 року на підставі даних досліджень їхньої кількості. У сусідній Міннесоті в 1990-х роках ловці черепах виловили понад 300 000 особин.

Стурбовані заходами, прийнятими у Вісконсині, влада Міннесоти доручила дослідникам з Міннесотського університету Т. Ґемблу та Е. М. Саймону провести кількісний аналіз впливу відловлювання диких розписаних черепах на їхню популяцію. Дослідники виявили, що популяції озер, в яких ведеться вилов, приблизно вдвічі менші за популяції озер, в яких виловлювання заборонено. Екстраполяція даних показала, що необмежене виловлювання призведе до різкого зменшення чисельності черепах. З 2002 року в Міннесоті було введено мораторій на ліцензування нових ловців черепах і було обмежено допустиму кількість пасток. Хоча виловлювання черепах у Міннесоті триває, кількість спійманих особин зменшилася вдвічі порівняно з 1990-ми роками.

Пастка для черепах у Міннесоті

Станом на 2009 рік, виловлювання розписаних черепах було майже необмежено в штатах Арканзас, Айова, Міссурі, Огайо і Оклахома. Відтоді лише в Міссурі їхнє виловлювання було заборонено.

Ловці розписаних черепах, як правило, займаються цим як додаткове джерело доходів, продаючи кілька тисяч черепах у рік за ціною 1–2 $ за штуку. Чимало хто є родовими ловцями, що гордяться своїм «родинним бізнесом». Деякі ловці не згодні з обмеженнями на виловлювання черепах, стверджуючи, що кількість черепах не зменшується.

У деяких штатах США власники рибальської (іноді мисливської) ліцензії мають право на піймання розписаних черепах з неприбутковими цілями, в інших штатах це заборонено. Виловлювання черепах повністю заборонено в Ореґоні, де кількість західних розписаних черепах зменшується, воно також заборонено в Міссурі (обидва наявних підвиди, південний і західний). Канадська провінція Онтаріо охороняє обидва наявних у її межах підвиди розписаної черепахи (центральний і західний). Британська Колумбія також охороняє дедалі рідших західних розписаних черепах.

Дозволені способи упіймання черепах керуються місцевим урядом. Як правило, ловці використовують для принади їжу (англ. «hoop trap» — пастка-обруч) або зручне місце для зігрівання (англ. «basking trap» — пастка-грілка). Відгуки ловців, торгові дані і наукові дослідження показують, що пастки-грілки найдієвіші для лову розписаних черепах, а пастки-обручі більше підходять для впіймання кайманових і трикігтевих черепах. Лов черепах руками, вудками і мережами, як правило, дозволено, а використання для цієї мети вогнепальної зброї, хімікатів і вибухових речовин заборонено.

Розписана черепаха в культурі

Черепаха Томмі

Індійські племена були знайомі з розписаними черепахами (молодих бійців навчали розпізнавати їхній раптовий стрибок у воду як сигнал тривоги) і закарбували їх у фольклорі. У міфі племені потаватомі герой-мовець на ім'я Розписана Черепаха за допомогою свого кольорового візерунку обдурює сільських жінок. У міфі племен іллінойсів розповідається про те, як Розписана Черепаха розфарбувався, щоб заманити доньку вождя у воду.

До 2010 року чотири штати США (Вермонт, Мічиган, Іллінойс і Колорадо) оголосили розписану черепаху офіційним плазуном штату (див. List of U.S. state reptiles^[en]). 2006 року в штаті Нью-Йорк на виборах офіційного плазуна штату розписана черепаха поступилася каймановій черепасі з мінімальним розривом 5048 голосів проти 5005.

У прикордонному канадському місті Буассевен (Манітоба) однією з визначних пам'яток є скульптура західної розписаної черепахи, «Черепаха Томмі», вагою 4500 кг. Статуя була створена 1974 року на честь канадського черепашачого дербі, фестивалю, що включає в себе черепашачі перегони, який проходив у часи з 1972 по 2001 рік.

Джон Монтгомері, канадський скелетоніст, чемпіон Олімпійських ігор 2010 року, двічі срібний призер чемпіонатів світу, в перегонах, що принесли йому перемогу на олімпійських іграх, носив шолом із зображенням розписаної черепахи, який було чудово видно під час гону.

Розписана черепаха постає як дійова особа у художній і науково-популярній дитячій літературі.

Примітки

1. Бішоп і Шмідт раніше запропонували гіпотезу походження під час льодовикової доби.
2. Усі наведені розміри черепах у цій статті відносяться до розмірів верхньої частини панцира (карапакса) і не враховують максимальну довжину черепахи з витягнутою головою і хвостом.
3. Популяція розписаних черепах острова Ванкувер, можливо, заснована на здичавілих свійських черепах.
4. Див. наступні джерела.
5. Розписана черепаха популярна в Британській Колумбії, тому уряд цієї провінції вживає заходів для порятунку останніх кількох тисяч особин, що залишилися в її краї.
6. Обмеження на полювання і рибальство
7. Обмеження на полювання і рибальство.
8. Дитячі книги 2000–2010 років про розписану черепаху

Джерела

1. Mann, 2007, с. 6.
2. (англ.) Ercelawn, Aliya. Taxonomic information. Herpetology Species Page. Prof. Theodora Pinou (Western Connecticut State University Biological and Environmental Sciences Department). Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 6 лютого 2011. 
3. . Архів оригіналу за 22 січня 2013. Процитовано 13 березня 2019. 
4. (англ.) Taxonomy chapter for turtle, eastern painted (030060). BOVA Booklet. Virginia Fish and Wildlife Information Service. 2010. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 17 грудня 2010. 
5. (англ.) Beltz, Ellin (2006). Scientific and common names of the reptiles and amphibians of North America – explained. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 13 грудня 2010. 
6. Rhodin et al., 2010, с. 000.91, 000.99.
7. Carr, 1952, с. 214.
8. (англ.) Schneider, Johann Gotttlob (1783). (Gothic script) (German). Leipzig. с. 348. Архів оригіналу за 24 квітня 2016. Процитовано 8 лютого 2011. «...unter dem namen Testudo picta...»  
9. Fritz, 2007, с. 177.
10. (англ.) Gray, John Edward (1831). A synopsis of the species of the class reptilia. У Griffith, Edward. The Animal Kingdom Arranged in Conformity with Its Organization: The class reptilia, with specific descriptions, volume 9. London: Whittikar, Treacher. с. 12. Процитовано 20 липня 2011. 
11. Fritz, 2007, с. 178.
12. (англ.) Agassiz, Louis (1857). Contributions to the natural history of the United States of America: First monograph: in three parts. Boston: Little, Brown. с. 439–440. Процитовано 20 липня 2011. 
13. (англ.) Bishop, Sherman; Schmidt, F. J. W. (1931). . Zoological Series (Field Museum of Natural History) 18 (4): 123–139. Архів оригіналу за 12 травня 2016. Процитовано 6 січня 2011. 
14. (англ.) Bleakney, Sherman (23 липня 1958). Postglacial dispersal of the turtle Chrysemys picta. Herpetologica 14 (2): 101–104. JSTOR 3889448. 
15. Ernst, Lovich, 2009, с. 185.
16. Ernst, Lovich, 2009, с. 187.
17. Carr, 1952, с. 213.
18. (англ.) Holman, J. Alan (1977-09). Comments on turtles of the genus Chrysemys Gray. Herpetologica 33 (3): 274. JSTOR 3891939. 
19. Ernst, Barbour, 1989, с. 203.
20. (англ.) Williams, Robert W (17 грудня 2007). (also avail. as pdf). Norwegian Continental Shelf (Norwegian Petroleum Directorate) 2007 (3). Архів оригіналу за 30 червня 2017. Процитовано 8 лютого 2011. 
21. (англ.) Starkey, David; Shaffer, H. Bradley; Burke, Russel; Forstner, Micheal R. J.; Iverson, John B.; Janzen, Fredric J.; Rhodin, Anders G. J.; Ultsch, Gordon R. (2003). . Evolution 57 (1): 119–128. PMID 12643572. Архів оригіналу за 24 березня 2012. Процитовано 13 березня 2019. 
22. Mann, 2007, с. 2.
23. Rhodin et al., 2010, с. 000.99.
24. Ernst et al., 1994, с. 276.
25. (англ.) Bickham, J. W.; Carr, J. L. (1983). Taxonomy and phylogeny of the higher categories of. Copeia 4: 918–932.  as cited in Mann 2007, p. 10.
26. (англ.) Killebrew, F. C. (1977). Mitotic chromosomes of turtles. IV. The Emydidae. Texas Journal of Science 24: 249–253.  as cited in Mann 2007, p. 10.
27. (англ.) Killebrew, Flavius C. (28 липня 1975). Mitotic chromosomes of turtles: I. The Pelomedusidae. Journal of Herpetology 9 (3): 282–285. 
28. Mann, 2007, с. 11.
29. (англ.) Waters, J. H. (1969). Additional observations of Southeastern Massachusetts insular and. Copeia 1: 179–182.  as cited in Mann 2007, p. 11.
30. Gervais et al., 2009, с. 22.
31. (англ.) UCSC Genome Bioinformatics. Genome Bioinformatics Group, a cross-departmental team within the Center for Biomolecular Science and Engineering (CBSE) at the University of California Santa Cruz (UCSC). Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 2 липня 2012. 
32. (англ.) Approved sequencing targets. National Human Genome Research Institutes (National Institutes of Health). Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 14 лютого 2011. 
33. (англ.) Dobie, James L. (1981–1982). The taxonomic relationship between Malaclemys Gray, 1844 and Graptemys agassiz, 1857 (Testudines: Emydidae). Tulane Studies in Zoology and Botany 23: 85–103. Процитовано 4 січня 2011. 
34. Ernst, Lovich, 2009, с. 184–185.
35. (англ.) Ercelawn, Aliya. Species identification. Herpetology Species Page. Prof. Theodora Pinou (Western Connecticut State University Biology and Environmental Sciences). Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 6 лютого 2011. 
36. (англ.) Painted turtle (Chrysemys picta). Savannah River Ecology Laboratory Herpetology Program. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 18 вересня 2010. 
37. Ernst, Lovich, 2009, с. 184.
38. (англ.) Cohen, Mary (1992-10). . Tortuga Gazette 28 (10): 1–3. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 5 січня 2011. 
39. Ernst, Lovich, 2009, с. 263.
40. (англ.) Reptiles: Turtle & tortoise. Animal Bytes. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 2 січня 2011. «Turtle— Spends most of its life in the water. Turtles tend to have webbed feet for swimming.»  
41. (англ.) Painted turtle. US Bureau of Land Management. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 2 січня 2011. «They have webbed toes for swimming...»  
42. Ernst et al., 1994, с. 277.
43. Ernst et al., 1994, с. 291.
44. Ernst, Barbour, 1972, с. 143.
45. Ernst, Lovich, 2009, с. 197.
46. (англ.) Jolliceur, Pierre; Mosimann, James E. (1960). . Growth 24: 339–354. PMID 13790416. Архів оригіналу за 20 липня 2011. Процитовано 13 березня 2019. 
47. (англ.) Rowe, John W. (1 липня 1997). Growth rate, body size, sexual dimorphism and morphometric variation in four populations of painted turtles (Chrysemys picta bellii) from Nebraska (subscription). American Midland Naturalist 138 (1): 174–188. JSTOR 2426664. doi:10.2307/2426664. 
48. (англ.) Senneke, Darrell (2003). Differentiating male and female Chrysemys picta (painted turtle). World Chelonian Trust. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 7 лютого 2011. 
49. (англ.) Lee-Sasser, Marisa (2007-12). Painted turtle in Alabama. Alabama Department of Conservation and Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 12 серпня 2010. «Intergrades exhibit a mix of characteristics where their ranges overlap.»  
50. (англ.) Senneke, Darrell (2003). Differentiating painted turtles (Chrysemys picta ssp). World Chelonian Trust. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 9 грудня 2010. 
51. (англ.) Eastern painted turtle Chrysemys picta picta (Schneider). Nova Scotia Museum. 2007. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 29 вересня 2010. 
52. (англ.) . Natural Resources Canada. 24 вересня 2007. Архів оригіналу за 9 квітня 2010. Процитовано 15 травня 2010. 
53. Carr, 1952, с. 226.
54. Ernst, Lovich, 2009, с. 186.
55. Carr, 1952, с. 221.
56. Gervais et al., 2009, с. 5.
57. (англ.) Conant, Roger; Collins, Joseph T. (1998). Field guide to reptiles and amphibians of eastern and central North America. New York: Houghton Mifflin Harc. с. 185–186. ISBN 978-0-395-90452-7. 
58. (англ.) Blood, Donald A.; Macartney, Malcom (1998-03). Painted turtle (brochure). Wildlife Branch, Ministry of Environment, Lands and Parks, British Columbia. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 13 березня 2019. 
59. (англ.) County occurrence maps for turtle, eastern painted. Eastern painted turtle (Chrysemys picta picta). Virginia Department of Game and Inland Fisheries. 13 травня 2004. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 10 лютого 2011. 
60. (англ.) Wright, Katherine M.; Andrews, James S. (2002). . Northeastern Naturalist (Humboldt Field Research Institute) 9 (4): 363–380. ISSN 1092-6194. doi:10.1656/1092-6194(2002)009[0363:PTCPOV]2.0.CO;2. Архів оригіналу за 10 липня 2019. Процитовано 2 січня 2011. 
61. (англ.) Weller, Wayne F.; Hecnar, Stephen J.; Hecnar, Darlene R.; Casper, Gary S.; Dawson, F. Neil (2010). . Herpetological Conservation and Biology 5 (2): 166–173. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 березня 2019. 
62. Mann, 2007, с. 20.
63. (англ.) Ultsch, Gordon R.; G. Milton Ward, Chere' M. LeBerte, Bernard R. Kuhajda, and E. Ray Stewart (2001). (link to full text, subscription). Canadian Journal of Zoology 79 (3): 485–498. doi:10.1139/z01-001. Архів оригіналу за 10 липня 2019. Процитовано 13 березня 2019. 
64. (англ.) . New Hampshire Fish and Game Department. Архів оригіналу за 27 вересня 2011. Процитовано 10 лютого 2011. 
65. (англ.) Hunter, Malcom L.; Calhoun, Aram J. K.; McCollough, Mark (1999). Maine amphibians and reptiles. University of Maine Press. ISBN 978-0-89101-096-8.  as cited by Amphibians and reptiles. Damariscotta Lake Watershed Association. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 10 лютого 2011. 
66. Carr, 1952, с. 215.
67. (англ.) Nongame species protected by Alabama regulations. Alabama Division of Wildlife and Freshwater Fisheries. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 8 грудня 2010. 
68. (англ.) Pugh, F. Harvey; Pugh, Margaret B. (31 липня 1968). The systematic status of painted turtles (Chrysemys) in the northeastern United States. Copeia (subscription|format= вимагає |url= (довідка)) 1968 (1): 612–618. JSTOR 1442033. doi:10.2307/1442033. 
69. (англ.) DeGraaf, Richard M.; Yamasaki, Mariko (2000). New England wildlife: habitat, natural history, and distribution. Lebanaoon, New Hampshire: University Press of New England. с. 52. ISBN 978-0-87451-957-0. «In New England there are no midland populations per se. Individuals are part of an intergrade swarm.»  
70. (англ.) Green, N. Baynard; Pauley, Thomas K. (1987). Amphibians and reptiles in West Virginia. University of Pittsburgh Press. ISBN 978-0-8229-5802-4.  as cited in Mann p 18.
71. (англ.) Ernst, Carl H. (29 травня 1970). The status of the painted turtle, Chrysemys picta, in Tennessee and Kentucky. Journal of Herpetology (subscription|format= вимагає |url= (довідка)) 4 (1): 39–45. JSTOR 1562701. doi:10.2307/1562701. 
72. Shiels, Andrew L. A picta worth a thousand words: Portrait of a painted turtle. P ennsylvania Angler and Boater catalog. Pennsylvania Fish and Boating Commission. с. 28–30. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 20 липня 2011. 
73. Dixon, James Ray (2000). "painted+turtle" Amphibians and reptiles of Texas. Texas A&M University Press. с. 196. ISBN 978-0-89096-920-5. Процитовано 14 січня 2011. 
74. . Oklahoma Department of Wildlife Conservation. Архів оригіналу за 25-05-2011. Процитовано 21 липня 2011. 
75. McAllister, Chris T.; Forstner, Michael R.J.; Fuller, Jonathan P. (1 травня 2007). Second report of the southern painted turtle, Chrysemys dorsalis (testudines: emydidae), from Texas, with comments on its genetic relationship to other populations. The Texas Journal of Science 59 (2). 
76. (англ.) Stebbins, Robert C.; Peterson, Roger Tory (2003). . New York: Houghton Mifflin Harcourt. с. 251–252. ISBN 978-0-395-98272-3. Архів оригіналу за 23 червня 2016. Процитовано 8 січня 2011. 
77. COSEWIC, 2006, с. 6–8.
78. (англ.) Painted turtle - Chrysemys picta. Montana field guides. Montana Fish, Wildlife, and Parks. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 лютого 2011. 
79. (англ.) . Wyoming conservation strategy. Wyoming Game and Fish Department. с. 430–431. Архів оригіналу за 21-07-2011. Процитовано 15 травня 2012. 
80. (англ.) Painted turtle (Chrysemys picta). Idaho's reptiles. U.S. Department of the Interior Bureau of Land Management. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 лютого 2011. 
81. (англ.) Painted turtle - known distribution. Washington Department of Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 лютого 2011. 
82. (англ.) Hallock, L. A.; McAllister, K. R. (1 лютого 2005). Painted turtle. Washington herp atlas. Washington Department of Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 лютого 2011. 
83. Gervais et al., 2009, с. 26–31.
84. (англ.) . Species profiles. Colorado Division of Wildlife. Архів оригіналу за 18-07-2011. Процитовано 11 лютого 2011. 
85. (англ.) Degenhardt, William G.; Painter, Charles W.; Price, Andrew H. (1996). . University of New Mexico Press. с. 100. ISBN 0-8263-1695-6. Архів оригіналу за 17 травня 2016. Процитовано 3 січня 2011. «...extreme Northern Chihuahua, Mexico.»  
86. (англ.) Dotson, P. Painted turtle. Utah Department of Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 лютого 2011. 
87. (англ.) Utah GAP analysis - painted turtle. Utah Department of Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 лютого 2011. 
88. (англ.) Arizona game and fish department. Unpublished abstract compiled and edited by the Heritage Data Management System, Arizona Game and Fish Department, Phoenix, AZ. 22 лютого 2007. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 13 березня 2019. 
89. (англ.) Chrysemys picta belli occurrences in Arizona. Arizona Game and Fish Department. 22 липня 2007. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 лютого 2011. 
90. (англ.) Smith, Hobart M.; Taylor, Edward H. (1950). . Bulletin of the United States National Museum 199 (Smithsonian Institute). с. 33–34. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 8 січня 2011. «Recorded only from the state of Chihuahua: Rio Santa Maria, near Progreso»  
91. (англ.) Tanner, Wilmer W. (1987-07). (linked pdf). Great Basin Naturalist 47 (3): 383–421. Архів оригіналу за 9 березня 2012. Процитовано 9 січня 2011. «Rio Santa Maria, above bridge west of Galeana...»  
92. (англ.) Spinks, Phillip Q.; Pauly, Gregory B.; Crayon, John J.; Shaffer, H. Bradley (2003). . Biological Conservation 113 (2): 257–267. doi:10.1016/S0006-3207(02)00392-0. Архів оригіналу за 8 березня 2012. Процитовано 13 березня 2019. 
93. Nonindigenous aquatic species: Chrysemys picta. U.S. Geological Survey. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 лютого 2011. 
94. Ernst, Barbour, 1989, с. 202.
95. Carr, 1952, с. 217.
96. Carr, 1952, с. 231.
97. Ernst et al., 1994, с. 294.
98. Ernst et al., 1994, с. 295.
99. Ernst, Lovich, 2009, с. 211.
100. (англ.) Gibbons, J. Whitfield (1987-05). . BioScience 37 (4): 262–269. JSTOR 1310589. doi:10.2307/1310589. Архів оригіналу за 03-07-2011. 
101. (англ.) Zweifel, Richard George (1989). . New York: American Museum of Natural History. с. 18–20. Архів оригіналу за 11 червня 2007. Процитовано 13 березня 2019. 
102. (англ.) Fowle, Suzanne C. (1996). . У Evink, G.; Zeigler, D.; Garrett, P.; Berry, J. Highways and movement of wildlife: improving habitat connections and wildlife passageways across highway corridors. Proceedings of the transportation-related wildlife mortality seminar of the Florida Department of Transportation and the Federal Highway Administration. Report FHWA-PD-96-041. Florida Department of Transportation (Orlando). с. 205–223. Архів оригіналу за 23 липня 2011. Процитовано 20 липня 2011. 
103. (англ.) Cagle, Fred R. (9 вересня 1939). A system of marking turtles for future identification. Copeia 3 (3): 170–173. JSTOR 1436818. «A system to be used in marking turtles must be permanent, since turtles have a long life span, must definitely identify each individual, must not handicap the turtle in any way, and should be simple and easy to use.»  
104. (англ.) Macartney, M.; Gregory, P. T. (1985). The western painted turtle in Kikomun Creek Provincial Park (report).  as cited in Inventory methods for pond-breeding amphibians and painted turtle. 3.1.3 Marking and identification: Ministry of Environment, British Columbia. 18 березня 1998. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 8 лютого 2011. 
105. (англ.) Congdon, Justin D.; Nagleb, Roy D.; Kinneyc, Owen M.; van Loben Selsd, Richard C.; Quinter, Todd; Tinkle, Donald W. (2003). . Experimental Gerontology 38 (7): 765–772. PMID 12855285. doi:10.1016/S0531-5565(03)00106-2. Архів оригіналу за 26 липня 2011. Процитовано 13 березня 2019. 
106. Ernst et al., 1994, с. 294–295.
107. (англ.) . The Friends of Algonquin Park. 2005. Архів оригіналу за 11 жовтня 2007. Процитовано 17 вересня 2010. 
108. (англ.) Ercelawn, Aliya. Reproduction. Herpetology Species Page. Prof. Theodora Pinou (Western Connecticut State University Biology and Environmental Sciences). Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 6 лютого 2011. 
109. Ernst, Lovich, 2009, с. 293.
110. Carr, 1952, с. 218.
111. Carr, 1952, с. 232–233.
112. Carr, 1952, с. 228.
113. Carr, 1952, с. 227–228.
114. Carr, 1952, с. 223.
115. (англ.) Chaney, Rob (1 липня 2010). . Missoulian. Архів оригіналу за 4 липня 2010. Процитовано 8 грудня 2010. 
116. Ernst et al., 1994, с. 283.
117. Gervais et al., 2009, с. 13.
118. Ernst et al., 1994, с. 282.
119. Ernst et al., 1994, с. 282–283.
120. Ernst et al., 1994, с. 284.
121. Ernst et al., 1994, с. 281.
122. (англ.) Jackson, D. C.; Rauer, E. M.; Feldman, R. A.; Reese, S. A. (2004-08). Avenues of extrapulmonary oxygen uptake in western painted turtles (Chrysemys picta belli) at 10 °C. Comparative Biochemistry and Physiology. Part A, Molecular & Integrative Physiology 139 (2): 221–227. PMID 15528171. doi:10.1016/j.cbpb.2004.09.005. 
123. (англ.) Jackson, Donald C. (2002). Hibernating without oxygen: physiological adaptations of the painted turtle. The Journal of Physiology 543 (3): 731–737. PMC 2290531. PMID 12231634. doi:10.1113/jphysiol.2002.024729. Процитовано 13 грудня 2010. 
124. Ernst et al., 1994, с. 286.
125. Ernst, Lovich, 2009, с. 195.
126. Ernst et al., 1994, с. 289.
127. Ernst et al., 1994, с. 287.
128. Ernst, Lovich, 2009, с. 200.
129. Ernst, Lovich, 2009, с. 201.
130. Ernst et al., 1994, с. 290.
131. Ernst, Lovich, 2009, с. 203.
132. Ernst, Lovich, 2009, с. 202.
133. Packard et al., 2002, с. 300.
134. Ernst, Lovich, 2009, с. 206.
135. Ernst et al., 1994, с. 292.
136. Ernst, Lovich, 2009, с. 207.
137. (англ.) Painted turtle: Chrysemys picta. Turtle Conservation Project. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 10 грудня 2010. 
138. Ernst, Lovich, 2009, с. 23–32.
139. Gervais et al., 2009, с. 9.
140. (англ.) . Species at Risk Public Registry (Government of Canada). 11 січня 2010. Архів оригіналу за 10 червня 2013. Процитовано 12 листопада 2010. 
141. (англ.) . Species at Risk Public Registry (Government of Canada). 11 січня 2010. Архів оригіналу за 10 червня 2013. Процитовано 12 листопада 2010. 
142. (англ.) Carnahan, Todd. . Habitat Acquisition Trust. Архів оригіналу за 06-07-2011. Процитовано 15 травня 2012. 
143. (англ.) B.C. frogwatch program: Painted turtle. British Columbia Ministry of Environment. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 21 липня 2011. 
144. (англ.) Nilsen, Emily (9 серпня 2010). . Nelson Express. Архів оригіналу за 24 липня 2011. Процитовано 11 грудня 2010. 
145. COSEWIC, 2006, с. 29.
146. Gervais et al., 2009, с. 33.
147. (англ.) Hayes, M. P.; Beilke, S. G.; Boczkiewicz, S. M.; P. B. Hendrix, P. I.; Ritson, P. I.; Rombough, C. J. (2002). The western painted turtle (Chrysemys picta bellii) at the Rivergate industrial district: management options and opportunities.  |accessdate= вимагає |url= (довідка) cited in Gervais, Jennifer; Rosenberg, Daniel; Barnes, Susan; Puchy, Claire; Stewart, Elaine (September 2009). Conservation assessment for the western painted turtle in Oregon: (Chrysemys picta bellii) version 1.1 (technical report). U.S.D.A. Forest Service. Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 13 березня 2019. 
148. (англ.) Leuteritz, T. E.; Manson, C. J. (1996). Preliminary observations on the effects of human perturbation on basking behavior in the midland painted turtle (Chrysemys picta marginata). Bulletin of the Maryland Herpetological Society 32: 16–23.  |accessdate= вимагає |url= (довідка) cited in Gervais, Jennifer; Rosenberg, Daniel; Barnes, Susan; Puchy, Claire; Stewart, Elaine (September 2009). Conservation assessment for the western painted turtle in Oregon: (Chrysemys picta bellii) version 1.1 (technical report). U.S.D.A. Forest Service. с. 36. Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 13 березня 2019. 
149. Gervais et al., 2009, с. 36.
150. (англ.) News and Highlights: Video Gallery - Oregon Department of Fish and Wildlife. Dfw.state.or.us. 26 січня 2011. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 6 лютого 2011. 
151. (англ.) . YouTube. Архів оригіналу за 15 червня 2014. Процитовано 6 лютого 2011. 
152. Gervais et al., 2009, с. 34.
153. Gervais et al., 2009, с. 47.
154. (англ.) Holmes, Dianne. Report on turtle crossing signs proposal. Region of Ottawa-Carleton. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 13 березня 2019. «...inexpensive and morally exemplary..."»  
155. (англ.) Kenagy, Meg (2010-02). . Oregon Department of Fish and Wildlife (ODFW). Архів оригіналу за 9 вересня 2018. Процитовано 7 січня 2011. 
156. Gervais et al., 2009, с. 35.
157. Gervais et al., 2009, с. 6.
158. (англ.) Gamble, Tony; Simon, Andrew M. (2004). . Wildlife Society Bulletin 32 (4): 1269–1277. ISSN 0091-7648. doi:10.2193/0091-7648(2004)032[1269:COHANP]2.0.CO;2. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 13 березня 2019. 
159. (англ.) Turtles as pets. Індіана. Департамент природних ресурсів. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 11 грудня 2010. «У штаті Індіана вважається незаконною торгівля місцевими видами черепах»  
160. Gervais et al., 2009, с. 36–37.
161. Gervais et al., 2009, с. 37.
162. (англ.) . Arizona Game and Fish Department. Архів оригіналу за 12-04-2007. Процитовано 15 травня 2012. .
163. (англ.) Nongame fish, reptile, amphibian and aquatic invertebrate regulations. Virginia Department of Game and Inland Fisheries. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 8 грудня 2010. 
164. Gervais et al., 2009, с. 40.
165. Gervais et al., 2009, с. 38.
166. Ernst, Lovich, 2009.
167. (англ.) Oregon native turtles. Ореґон. Департамент риби і дикої природи. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 20 липня 2011. 
168. (англ.) Title 21 CFR 1240.62. U. S. Food and Drug Administration. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 12 грудня 2010. 
169. (англ.) Reinberg, Steven (23 березня 2010). . ABC News. Архів оригіналу за 12 липня 2018. Процитовано 12 грудня 2010. 
170. (англ.) Senneke, Darrel (2003). Chrysemys picta – (Painted turtle) care. World Cheledonian Trust. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 13 березня 2019. 
171. (англ.) Bartlett, R. D.; Bartlett, Patricia (2003). . Hong Kong: Barron's Educational Series. с. 1–48. ISBN 978-0-7641-2278-1. Архів оригіналу за 21 травня 2016. Процитовано 5 січня 2011. 
172. (англ.) Choosing a turtle. Myturtlecam.com. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 25 січня 2011. 
173. Carr, 1952, с. 218–219.
174. Carr, 1952, с. 233.
175. Carr, 1952, с. 224.
176. (англ.) Gamble, Tony; Ендрю М. Сімонс (30 травня 2003). Комерційний урожай розписаних черепах у Міннесоті: остаточна доповідь Департаменту природних ресурсів, природної спадщини Міннесоти (технічна доповідь). Департамент природних ресурсів Міннесоти. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 13 березня 2019. 
177. (англ.) Pike, Sue (2010-07-2010). . Seacoast Media (Dow Jones wire service). Архів оригіналу за 27 вересня 2012. Процитовано 7 грудня 2010. 
178. (англ.) Фріман, Ерік (8 червня 2010). . Columbus Telegram. Архів оригіналу за 11 червня 2010. Процитовано 18 грудня 2010. 
179. (англ.) Fast times in Nisswa: Swift turtles mix with power shoppers in a Minnesota lake-country oasis. Midwest Weekends. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 18 грудня 2010. 
180. (англ.) Keen, Judith (20 липня 2009). . USA Today. Архів оригіналу за 24 липня 2009. Процитовано 21 грудня 2010. 
181. (англ.) Thorbjarnarson, J.; Lageux, C. L.; Bolze, D.; Klemens, M. W.; Meylan, A. B. (2000). Human use of turtles. У Klemens, M. W. Turtle conservation. Washington and London: Smithsonian Institution Press. с. 33–84.  cited in Gamble, Tony; Simon, Andrew M. (2004). . Wildlife Society Bulletin 32 (4): 1269–1277. ISSN 0091-7648. doi:10.2193/0091-7648(2004)032[1269:COHANP]2.0.CO;2. Архів оригіналу за 19 червня 2013. Процитовано 13 березня 2019. 
182. (англ.) Arnie, Jennifer. . Imprint Magazine (The University of Minnesota Bell Museum of Natural History). Архів оригіналу за 25-07-2011. Процитовано 15 травня 2012. 
183. (англ.) Minnesota commercial turtle harvest: 2005 (report). Minnesota Department of Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 20 липня 2011. 
184. (англ.) Southern and midwestern turtle species affected by commercial harvest. Center for Biological Diversity. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 20 липня 2011. 
185. (англ.) MDC discover nature turtles. Missouri Department of Conservation. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 21 грудня 2010. «Missouri has 17 kinds of turtles; all but three are protected ... common snapping turtles and two softshells ...»  
186. (англ.) Resident license information and applications packets. Alabama Department of Conservation and Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 8 грудня 2010. 
187. (англ.) Regulations on the take of reptiles and amphibians. Michigan Department of Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 20 липня 2011. 
188. (англ.) Summary of Pennsylvania fishing laws and regulations – reptiles and amphibians – seasons and limits. Pennsylvania Fish and Boat Commission. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 8 грудня 2010. 
189. (англ.) . New Hampshire Fish and Game Department. Архів оригіналу за 19 грудня 2010. Процитовано 8 грудня 2010. .
190. (англ.) Holding, propagating, protected wildlife. Oregon Department of Fish and Wildlife. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 20 липня 2011. 
191. (англ.) Hunting regulations 2010–2011. Ontario Ministry of Natural Resources. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 20 липня 2011. 
192. (англ.) Gamble, Tony (2006). . Herpetological Review 37 (3): 308–312. Архів оригіналу за 22 грудня 2009. Процитовано 13 березня 2019. 
193. (англ.) Browne, C. L.; Hecnar, S. J. (2005). Capture success of northern map turtles (Graptemys geographica) and other turtle species in basking vs. baited traps. Herpetological Review 36: 145–147.  cited in Gamble, Tony (2006). . Herpetological Review 37 (3): 308–312. Архів оригіналу за 22 грудня 2009. Процитовано 13 березня 2019. 
194. (англ.) McKenna, K. C. (2001). Chrysemys picta (painted turtle). Trapping. Herpetological Review 32: 184.  cited in Gamble, Tony (2006). . Herpetological Review 37 (3): 308–312. Архів оригіналу за 22 грудня 2009. Процитовано 13 березня 2019. 
195. (англ.) Macfarlan, Allan; Macfarlan, Paulette (1 березня 1985). Handbook of American Indian games. Dover Publications. с. 62. ISBN 978-0-486-24837-0. Процитовано 17 грудня 2010. 
196. (англ.) Potawatomi oral tradition. Milwaukee Public Museum. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 17 грудня 2010.  Adapted from Skinner, Alanson (1927). Mythology and Folklore. The Mascoutens or Prairie Potawatomi Indians, Volume 6 3. Indiana University: Board of Trustees.  |accessdate= вимагає |url= (довідка)
197. (англ.) Illinois State Museum. The painted turtle [ 21 лютого 2019 у Wayback Machine.]. Retrieved 2010-12-10. «As told by an unidentified Peoria informant to Truman Michelson, 1916; after Knoepfle 1993.»
198. (англ.) Joint resolution relating to the designation of the painted turtle as the state reptile. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 15 грудня 2010. 
199. (англ.) Michigan's state symbols. Michigan History magazine 100. 2002-05. Архів оригіналу за 31 липня 2012. Процитовано 13 березня 2019. 
200. (англ.) State symbols. Illinois.gov. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 15 грудня 2010. 
201. (англ.) Colorado state archives symbols & emblems. colorado.gov. State of Colorado. Архів оригіналу за 31 липня 2012. Процитовано 23 січня 2011. 
202. (англ.) The voting is over: Students nominate common snapping turtle as official state reptile. Assemblyman Joel M. Miller. 26 квітня 2006. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 25 лютого 2011. 
203. (англ.) Tommy Turtle (англ.). Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 15 травня 2012. 
204. (англ.) Collier, Kevin Scott (2010). The Esther Chronicles. 
205. (англ.) Collier, Kent Scott (15 квітня 2005). Esther's Channel. Baker Tritten. ISBN 978-0-9752880-6-1. 
206. (англ.) Hughes, Marghanita (2010). Nika and the painted turtle. 
207. (англ.) Gillis, Jennifer Blizen (30 жовтня 2004). Turtles: Pets at my House. Heinemann Library. ISBN 978-1-4034-5056-2. 
208. (англ.) Hipp, Andrew (1 січня 2005). The Life Cycle of a Painted Turtle. Rosen Classroom. ISBN 978-1-4042-5208-0. 
209. (англ.) Falwell, Cathryn (26 лютого 2008). Turtle Splash!: Countdown at the Pond. Greenwillow Books. ISBN 978-0-06-142927-9. 
210. (англ.) Chrustowski, Rick (2006). . Henry Hold & Co. ISBN 978-0-8050-7498-7. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 13 березня 2019. «So the next time you see a TURTLE CROSSING sign, keep your eyes open—if you're lucky, you just might see a painted turtle on her way to make a nest.»  

Література

• (англ.) Carr, Archie (1952). Genus Chrysemys: The Painted Turtles. Handbook of Turtles: The Turtles of the United States, Canada, and Baja California. Handbooks of American Natural History (Binghamton, New York: Comstock Publishing Associates a Division of Cornell University Press). с. 213–234. ISBN 0-8014-8254-2.  |accessdate= вимагає |url= (довідка)
• (англ.) Dupuis, Linda (2006). COSEWIC assessment and status report on the western painted turtle Chrysemys picta bellii. Committee on the Status of Endangered Wildlife in Canada. с. 29. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 13 березня 2019. 
• (англ.) Ernst, Carl H.; Barbour, Roger William (1972). Chrysemys picta. Turtles of the United States. Lexington, Kentucky: The University Press of Kentucky. с. 138–146. ISBN 0-8131-1272-9. Процитовано 8 лютого 2011. 
• (англ.) Ernst, Carl H.; Barbour, Roger William (1989). . Turtles of the World. Washington, D.C., and London: Smithsonian Institution Press. с. 201–203. ISBN 0-87474-414-8. Архів оригіналу за 21 травня 2016. Процитовано 8 лютого 2011. 
• (англ.) Ernst, Carl H.; Barbour, Roger William; Lovich, Jeffery E. (1994). У Dutro, Nancy P. . Washington and London: Smithsonian Institution Press. с. 276–296. ISBN 1-56098-346-9. Архів оригіналу за 28 квітня 2016. Процитовано 8 лютого 2011. 
• (англ.) Ernst, Carl H.; Lovich, Jeffery E. (2009). (вид. 2). JHU Press. с. 185–259. ISBN 978-0-8018-9121-2. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 8 лютого 2011. 
• (англ.) Fritz, Uwe; Havaš, Peter (2007). Checklist of chelonians of the world. Verterbrate zoology 57 (2): 149–368. Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 13 березня 2019. 
• (англ.) Gervais, Jennifer; Rosenberg, Daniel; Barnes, Susan; Puchy, Claire; Stewart, Elaine (September 2009). Conservation assessment for the western painted turtle in Oregon: (Chrysemys picta bellii) version 1.1 (technical report). U.S.D.A. Forest Service. с. 4–61. Архів оригіналу за 17 грудня 2010. Процитовано 13 березня 2019. 
• (англ.) Mann, Melissa (2007). . (Thesis) Marshall University. с. i–64. Архів оригіналу за 12 липня 2019. Процитовано 13 березня 2019. 
• (англ.) Packard, Gary, C.; Packard, Mary J.; Morjan, Carrie L.; Janzen, Fredric J. (2002). . Journal of Herpetology 36 (2): 300–304. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 13 березня 2019. 
• (англ.) Rhodin, Anders G.J.; van Dijk, Peter Paul; Inverson, John B.; Shaffer, H. Bradley (14 грудня 2010). Turtles of the world, 2010 update: Annotated checklist of taxonomy, synonymy, distribution and conservation status. Chelonian Research Monographs 5: 000.89–000.138. Архів оригіналу за 15 грудня 2010. 

Посилання

• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Розписана черепаха
• (англ.) Відеокліп департаменту охорони природи штату Міссурі, присвячений південній розписаній черепасі. Архів оригіналу за 5 серпня 2012. Процитовано 8 липня 2012.