Подагра

Пода́гра (англ. gout, лат. podagra, походить від грец. ποῦς — «стопа» і грец. ἄγρα — «віроломство», «зрада»; також лат. Arthritis urica) — хвороба, яка частіше за все характеризується постійними нападами гострого артриту: почервонінням, чутливістю, болем, набряком суглоба. Класичним проявом вважається ураження великого пальця ноги, плюсневі міжфалангові суглоби в основі великого пальця — найбільш поширене місце ураження (приблизно 50 % випадків). Проте подагра може траплятися у вигляді тофуса, каменів у нирках або уратної нефропатії. Вона виникає внаслідок підвищеного рівня сечової кислоти в крові. Сечова кислота кристалізується, а кристали накопичуються у суглобах, сухожиллях та навколишніх тканинах.

Подагра
Подагра, карикатура 1799 р. Джеймса Гіллрея. Маленька істота з гострими зубами кусає опухлу ногу біля основи великого пальця ноги (алегоричне зображення основного прояву подагри) Подагра, карикатура 1799 р. Джеймса Гіллрея. Маленька істота з гострими зубами кусає опухлу ногу біля основи великого пальця ноги (алегоричне зображення основного прояву подагри)
Спеціальність	внутрішні захворювання і ревматологія
Симптоми	артралгія, гідрартроз^d, еритема і набряк^[d]
Препарати	алопуринол, ібупрофен, пробенецид, індометацин, sulindac^d, напроксен, sulfinpyrazone^d, ацетилсаліцилова кислота, фебуксостат, диклофенак, колхіцин і pegloticase^d
Частота	1—2% (розвинені країни)
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11	FA25
МКХ-10	M10
OMIM	138900
DiseasesDB	29031
MedlinePlus	000422
eMedicine	emerg/221 med/924 med/1112 oph/506 orthoped/124 radio/313
MeSH	D006073
Gout у Вікісховищі

Лікування за допомогою нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), стероїдів або колхіцину покращує симптоми. Коли гострий напад згасає, рівень сечової кислоти знижують за допомогою зміни стилю повсякденного життя, а у людей з частими нападами використуваються аллопурінол або пробенецид, що забезпечує довготривалу профілактичну дію.

За останні десятиліття кількість випадків подагри збільшилась, охопивши близько 1–2 % населення Заходу у певний момент життя. Вважається, що таке підвищення пов'язане зі збільшенням факторів ризику серед населення, наприклад, метаболічного синдрому, більшої середньої тривалості життя та зміни харчування. Історично подагра була відома як «хвороба королів» або «багатіїв».

Клінічні ознаки

Подагра, представлена у плюсневих міжфалангових суглобах великого пальця ноги: привертає увагу незначне почервоніння шкіри, що вкриває суглоб

Подагра може проявлятися по-різному, проте найбільш поширеним є повторні напади гострого артриту (почервоніння, підвищена чутливість, біль, набряк суглоба). Частіше за все ураження поширюється на плюсневий міжфаланговий суглоб в основі великого пальця ноги, що становить половину випадків. Інші суглоби, наприклад, п'ятки, коліна, зап'ястя та пальці рук також можуть страждати. Біль у суглобах зазвичай починається вночі. Причина початку болю вночі пов'язана зі зниженням температури тіла. Серед інших симптомів, які рідко супроводжують біль у суглобах, — втома і гарячка.

Довготривале підвищення рівня сечової кислоти (гіперурикемія) може призвести до інших проявів, зокрема до твердих болісних відкладень кристалів сечової кислоти, відомих як тофуси. Надмірні тофуси можуть призвести до хронічного артриту через ерозію кісток. Підвищені рівні сечової кислоти можуть призвести до відкладення кристалів у нирках, що сприяє утворенню каменів та подальшій уратній нефропатії, а також розвитку хронічної ниркової недостатності.

Причини

Гіперурикемія — головна причина подагри. Вона може формуватися через різні причини, зокрема режим харчування, генетичну схильність або недостатнє виведення уратів (солей сечової кислоти). Недостатнє виведення сечової кислоти нирками — головна причина гіперурикемії приблизно у 90 % випадків, тоді як надмірне вироблення є причиною лише у 10 % випадків. Приблизно у 10 % людей з гіперурикемією виникає подагра у певний момент життя. Проте ризик залежить від ступеня гіперурикемії. Якщо рівень становить від 415 до 530 кмоль/л (7 та 8,9 мг/дл), ризик становить 0,5 % на рік; якщо рівень більше 535 кмоль/л (9 мг/дл), ризик становить 4,5 % на рік.

Стиль життя

Причини, пов'язані з харчуванням, становлять приблизно 12 % випадків подагри, вони дуже тісно пов'язані з уживанням алкоголю, солодких напоїв на основі фруктози, м'яса та морських продуктів. До інших чинників відносять фізичні травми та хірургічне втручання. Нещодавні дослідження довели, що дієтичні фактори, які раніше вважали пов'язаними з захворюванням, насправді не мають стосунку до неї, наприклад, вживання овочів, багатих на пурин (таких як боби, горох, сочевиця та шпинат), та чистих протеїнів. Як виявилося, вживання вітаміну C та молочних продуктів (молоко, сир, яйця), а також гарна фізична форма допомагають зменшити ризик. Вважається, що це частково пов'язане з їхнім зменшенням інсулінорезистентості.

Генетика

Явище подагри частково зумовлено генетично, що становить приблизно 60 % мінливості рівня сечової кислоти. Як виявилося, три гени під назвою «SLC2A9», «SLC22A12» та «ABCG2» були пов'язані з подагрою, а їхні зміни можуть збільшити ризик приблизно удвічі. Втрата мутації функцій у «SLC2A9» та «SLC22A12» спричинює спадкову гіперурикемію, зменшуючи поглинання урати та вільне виділення урати. Деякі рідкі генетичні порушення, включаючи спадкову сечокислу нефропатію підлітків, медулярну кістозну нефропатію, надактивність фосфорібозілпірофосфату сінтетази та дефіцит гіпоксантінгуанін-фосфорібозілтрансферази, що спостерігається у випадках синдрому Леша-Ніхана, ускладнюються захворюванням на подагру.

Медичні стани

Подагра дуже часто трапляється разом з іншими медичними проблемами. Метаболічний синдром, поєднання абдомінального ожиріння, гіпертензії, інсулінорезистентності та надмірного вмісту ліпідів трапляється приблизно у 75 % випадків. Серед інших станів, які зазвичай ускладнюються подагрою, є: поліцитемія, отруєння свинцем, ниркова недостатність, гемолітична анемія, псоріаз і трансплантація органів. Індекс ваги тіла, який перевищує або дорівнює 35, збільшує ризик виникнення подагри у чоловіків утричі. Серед факторів ризику подагри є хронічний вплив свинцю або алкогольних напоїв, забруднених свинцем, через шкідливий вплив свинцю на роботу нирок. Синдром Леша-Ніхана дуже часто пов'язаний з подагричним артритом.

Медикаменти, яку можуть провокувати напади подагри

Діуретики пов'язані з нападами подагри. Проте незначні дози гідрохлоротіазіду, здається, не збільшують ризик. Серед інших ліків, приймання яких пов'язують із подагрою, є ніацин та аспірин (ацетилсаліцилова кислота). Імунодепресивні препарати циклоспорін і такролімус також спричинюють подагру, останній зокрема у поєднанні з гідрохлоротіазидом.

Вік і стать

Подагра трапляється частіше у чоловіків, насамперед тому, що жінки мають нижчий рівень сечової кислоти. Після настання менопаузи рівні сечової кислоти у жінок наближаються до рівнів чоловіків. В останніх подагра частіше розвивається у віці від 30 до 50 років.

Патогенез

сечова кислота

Подагра — це порушення метаболізму пуринів, яке трапляється, коли її кінцевий метаболіт, сечова кислота, кристалізується у вигляді мононатрія урата, що відкладається у суглобах, на зв'язках та в оточуючих тканинах. Такі кристали розпочинають локальну імуно-обумовлену запальну реакцію, в якій одним з головних протеїнів запального каскаду є інтерлейкін 1β. Втрата урікази, що руйнує сечову кислоту, в процесі розвитку людей та вищих приматів робить цей стан типовим.

Причини відкладення сечової кислоти незрозумілі до кінця. Вона може кристалізуватися при нормальному рівні, проте ймовірність кристалізації збільшується з підвищенням рівня. До інших факторів, які можуть спричиняти гострий артрит, відносяться низькі температури, різкі зміни рівню сечової кислоти, ацидоз, гідратація суглобів та протеїни позаклітинної матриці, такі як протеоглікани, колагени та хондроїтинсульфат. Підвищене відкладення при низьких температурах частково пояснює, чому суглоби на ногах є більш ураженими. Різкі зміни у сечовій кислоті можуть траплятися через декілька факторів, включаючи травми, хірургію, хіміотерапію, діуретини, припинення або початок вживання аллопурінолу. Антагоністи кальцію та лозартан допомагають зменшити ризик подагри порівняно з іншими препаратами від гіпертензії.

Діагноз

Подагра на рентгенівському знімку лівої ноги: Типове розташування на суглобі великого пальцю. Зверніть увагу на набряк м'якої тканини збоку ноги

зубчасті кристали сечової кислоти зі зразка синовіальної рідини на знімку під мікроскопом, зробленому в умовах поляризованого світла. Утворення кристалів сечової кислоти пов'язане з подагрою

Подагру можна діагностувати та лікувати без подальшого проведення аналізів у деяких людей з гіперурікемією та класичною подагрою. Слід провести аналіз синовіальної рідини, якщо є сумніви щодо діагнозу. Незважаючи на те, що рентгенографія може допомогти ідентифікувати хронічну подагру, він майже не допомагає у разі гострих нападів.

Синовіальна рідина

Остаточний діагноз подагри засновано на визначенні кристалів мононатрія урати у синовіальній рідині або тофусі. Всі зразки синовіальної рідини, отримані з недіагностованих уражених суглобів, слід проаналізувати на предмет таких кристалів. Під час вивчення під мікроскопом у поляризованому світлі вони мають голкоподібну морфологію та негативне подвійне заломлення. Цей тест дуже важкий, дуже часто для цього потрібен кваліфікований спостерігач. Рідину слід аналізувати досить швидко після аспірації, оскільки температура та pH впливають на її розчинність.

Аналізи крові

Гіперурикемія — класична властивість подагри, проте вона трапляється приблизно у половині випадків без гіперурикемії, а у більшості людей з підвищеними рівнями сечової кислоти ніколи не буває подагри. Тому діагностична користь встановлення рівня сечової кислоти обмежена. Гіперурикемію визначають як рівень урати у плазмі, який перевищує 420 мкмоль/л (7,0 мг/дл) у чоловіків та 360 мкмоль/л (6,0 мг/дл) у жінок. Серед інших аналізів крові, які зазвичай проводять: рівень лейкоцитів в крові, електроліти, ниркова функція та швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ). Проте рівень лейкоцитів у крові та ESR можуть бути підвищеними через подагру при відсутності інфекції. Зареєстровано випадок рівню лейкоцитів у крові, що становить 40,0×10⁹/л (40 000/мм³).

Диференціальний діагноз

Найбільш важливо диференціювати подагру від септичного артриту. Його слід розглядати в осіб з ознаками гарячки та у тих, кому не допомагає протиподагричне лікування. Для підтвердження септичного артриту слід провести фарбування за Грамом мікроорганізмів у синовіальній рідині та бактеріологічний посів. До інших хвороб, з якими диференціюють подагру, відносяться псевдоподагра та ревматоїдний артрит. Подагричні вузли, особливо якщо вони знаходяться у суглобі, можна помилково прийняти за базально-клітинний рак або інші неоплазми.

Попередження подагри

Рівень сечової кислоти можна зменшити, змінивши стиль життя та вживаючи медичні препарати. Режим харчування та повсякденні звички, що зменшують симптоми, — вживання таких продуктів, як м'ясо та морепродукти, вживання помірної кількості вітаміну C, обмеження вживання алкоголю та фруктози й уникнення ожиріння. Низькокалорійна дієта у повних людей допомагає зменшити рівень сечової кислоти на 100 кмоль/л (1,7 мг/дл). Вживання 1500 мг вітаміну C на день зменшує ризик подагри на 45 %. Вживання кави, а не чаю, пов'язане зі зменшенням ризику подагри. Подагра може бути наслідком апное уві сні через виділення пурину клітинами, в яких є дефіцит кисню. Лікування апное може зменшити кількість нападів.

Лікування

Головна мета лікування — послабити симптоми гострих нападів. Повторних нападів можна уникнути за допомогою різних ліків, що застосовуються для зменшення рівня сечової кислоти у сироватці. Для угамування болю прикладають лід на 20-30 хвилин декілька разів на день. До можливих варіантів лікування відносяться нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), колхіцин та стероїди,, тоді як до можливих засобів профілактики відносяться аллопурінол, фебуксостат та пробенецид. Зменшення рівня сечової кислоти також допомагає вилікувати хворобу. Важливим може бути лікування супутніх захворювань.

Нестероїдні протизапальні препарати

НПЗП — звичайний первинний засіб лікування подагри, жоден з цих препаратів не є більш або менш ефективним, ніж інші. Покращення можна спостерігати протягом чотирьох годин, а лікування рекомендують проводити протягом одного-двох тижнів. Проте їх не рекомендують людям з іншими проблемами здоров'я, наприклад, шлунково-кишковій кровотечі, нирковій недостатності або серцевій недостатності. Тоді як індометацин історично був найбільш поширеним серед застосовуваних НПЗП, іншим лікам, наприклад, ібупрофену, може надаватися перевага через кращий профіль побічних ефектів при відсутності кращої ефективності. Людям, у яких існує ризик шлункових побічних ефектів від НПЗП, можна призначати додатковий блокатор протонного насоса.

Колхіцин

Колхіцин — альтернатива для тих людей, що не переносять НПЗП. Його побічні ефекти (зазвичай шлунково-кишковий розлад) обмежують його застосування. Шлунково-кишковий розлад, проте, залежить від дозування, а ризик можна зменшити за допомогою менших, але ефективних доз. Колхіцин може взаємодіяти з іншими поширеними ліками, наприклад, аторвастатіном, еритроміцином та ін.

Стероїди

Глюкокортикоїди виявилися такими ж ефективними, як НПЗП, та можуть застосовуватися, якщо існують протипоказання для вживання НПЗП. Вони також забезпечують покращення при застосуванні суглобової ін'єкції; проте слід виключити інфекцію суглобів, оскільки стероїди погіршують цей стан.

Пеглотіказа

Пеглотіказа (Krystexxa) була ухвалена у США для лікування подагри у 2010 р. Це варіант лікування для 3 % людей, які не переносять інші препарати. Пеглотіказу вводять внутрішньовенно кожні два тижні; було встановлено, що вона зменшує рівень сечової кислоти у цієї популяції хворих.

Запобігання нападам подагри

Для профілактики подальших випадків подагри існує декілька препаратів, включаючи інгібітор ксантинооксидази (в тому числі аллопурінол і фебуксостат) та ліки, що сприяють виведенню сечової кислоти (в тому числі пробенецид і сульфінпіразон). Зазвичай їх починають вводити через тиждень-два після усунення гострого нападу, оскільки існує теоретична вірогідність погіршення нападів, дуже часто у поєднанні з НПЗП або колхіцином протягом перших трьох-шести місяців. Їх не рекомендують, доки людина не перенесе два напади подагри, за винятком наявності руйнівних змін у суглобі, тофусу або уратної нефропатії, оскільки економічна доцільність застосування препаратів не була доведена досі. Слід підвищити дозування препаратів, що зменшують рівень урати, доки рівень сечової кислоти у сироватці не впаде нижче 300—360 кмоль/л (5,0-6,0 мг/дл), та продовжувати терапію протягом необмеженого терміну. Якщо ці препарати вживають постійно на момент нападу, рекомендується припинити їхнє вживання. Якщо неможливо зменшити рівень нижче 6,0 мг/дл, а напади повторюються, це вважається неефективною терапією або стійкою подагрою. Загалом пробенецид виявляється менш ефективним, ніж аллопурінол.

Зазвичай перевагу надають лікам, що сприяють виведенню сечової кислоти, у разі недостатнього виділення сечової кислоти, на що вказує кількість сечової кислоти в аналізі сечі менше 800 мг за 24 години. Проте їх не рекомендують вживати, якщо людина мала камені у нирках. Виявлення в сечі протягом 24 годин більше 800 мг вказує на надмірне вироблення сечової кислоти, перевагу надають інгібіторам ксантиноксидази.

Інгібітори ксантиноксидази (в тому числі аллопурінол та фебуксостат) блокують вироблення сечової кислоти; довготривала терапія є безпечною та добре переноситься, її можна застосовувати для лікування людей з погіршеннями функції нирок або уратними каменями, хоча аллопурінол спричинює гіпертензію у невеликої кількості людей. У таких випадках рекомендований альтернативний препарат — фебуксостат.

Прогноз

Без лікування гострий напад подагри зазвичай триває від п'яти до семи днів. Однак у 60 % людей напад повторюється протягом року. Люди, хворі на подагру, мають ризик захворіти на гіпертонію, цукровий діабет, метаболічний синдром, ниркову недостатність та серцево-судинне захворювання, таким чином, для них існує підвищений ризик смерті. Частково причиною цього може бути зв'язок з інсулінорезистентністю та ожирінням, але у деяких випадках підвищення ризику вочевидь не залежить від таких захворювань.

Без лікування випадки гострого нападу подагри можуть спричинити розвиток хронічної подагри з руйнуванням суглобових поверхонь, деформацією суглобів та виникненням безболісних тофусів. Такі тофуси з'являються у 30 % людей, які не лікували подагру протягом п'яти років; найчастіше вони з'являються у спіралях вуха, на ліктьових відростках або ахіллесових сухожиллях. Після інтенсивного курсу лікування вони можуть зникнути. Камені у нирках також часто спричиняють ускладнення подагри, вражаючи 10-40 % людей, та з'являються через низький рівень pH у сечі, що може призвести до осадження сечової кислоти. Можуть з'явитися інші форми хронічної ниркової недостатності.

Епідеміологічні особливості

Подагра уражає близько 1-2 % західного населення у певний час протягом життя та стає все більш поширеною. Кількість випадків захворювання на подагру збільшилась вдвічі протягом 1990—2010 рр. Вважається, що таке зростання спричинене збільшенням середньої тривалості життя, змінами у харчуванні, а також поширенням захворювань, пов'язаних з подагрою, таких як метаболічний синдром та високий кров'яний тиск. Було знайдено ряд чинників, які впливають на збільшення кількості випадків захворювання на подагру, до яких належать вік, раса, зміна пори року. У чоловіків у віці старше 30 років та жінок старше 50 років поширеність становить 2 %.

У Сполучених Штатах на подагру вдвічі частіше хворіють американці, які є вихідцями з Африки та Європи. Високий рівень захворюваності спостерігається серед населення Тихоокеанських островів та маорі — населення Нової Зеландії, однак захворювання не є таким поширеним у корінного населення Австралії, незважаючи на більш високу середню концентрацію сироватки сечової кислоти в останніх. Таке захворювання часто зустрічається у Китаї, Полінезії та у міських територіях Центральної Африки. Деякі дослідження показали, що на подагру частіше хворіють весною. Це пов'язане із сезонними змінами у харчуванні, споживанням алкоголю, фізичною активністю та зміною температури.

Історія

У 1679 р. Антоні ван Левенгук зробив опис кристалів сечової кислоти за допомогою мікроскопа

Приблизно у 1200 році н. е. Рендольф з графства Бокінг був першим, хто почав використовувати слово англ. gout («подагра»). У англійській мові воно походить від лат. gutta, що означає «крапля» (рідини). Згідно з Оксфордським словником цей термін походить з доктрини про основні соки людського тіла та означає поняття «крапання» патологічних речовин з крові на суглоби та навколо них".

Однак, про існування подагри було відомо ще з давніх часів. Історично склалося, що це захворювання вважали «королем хвороб та хворобою королів». або «хворобою багатіїв». Першим документальним підтвердженням хвороби є опис артриту великого пальця ноги, знайдений у 2600 році до н. е. в Єгипті. Приблизно у 400 році до н. е. грецький лікар Гіппократ прокоментував подагру у своїх «Афоризмах», відзначивши її відсутність у євнухів та жінок у пре-менопаузі. Авл Корнелій Цельс (30 рік н. е.) описав зв'язок хвороби з алкоголем, її пізній початок у жінок та пов'язані проблеми з нирками:

Знову-таки, густа сеча, осад з якої є білим, вказує на те, що біль і хвороби можуть стосуватися суглобів і внутрішніх органів… Проблеми із суглобами рук і ніг є дуже частими й стійкими, такими, які бувають у випадках подагри і чеірагри. Вони рідко трапляються в євнухів і хлопчиків, що не мали статевих зв'язків з жінками, або у жінок, за винятком тих, у кого місячні припинились… деякі з них убезпечили себе від захворювання довіку, утримуючись від вина, медовухи і статевих зв'язків.

У 1683 році англійський лікар Томас Сіденгам описав появу хвороби рано уранці та причини частого ураження чоловіків старшого віку:

Хворі на подагру є, частіше за все, людьми похилого віку або людьми, які настільки занедбали себе у молодому віці, що призвели себе до передчасної старості — серед таких згубних звичок ніщо не зустрічаються частіше, ніж передчасне і надмірне потурання хіті й подібним виснажливим ​​пристрастям. Жертва хвороби йде в ліжко і засинає у доброму стані. Близько двох годин ночі вона прокидається від сильного болю у великому пальці ноги, рідше в області п'яти, щиколотки або підйому. Біль подібна до болі від зміщення суглоба, але при цьому людина відчуває, ніби уражені частини обливали холодною. Слідом йде озноб і тремтіння, і невелика лихоманка… Ніч минає в тортурах, безсонні, повертанні уражених частин, а також безперервних змінах положення тіла; метання тіла безперервні, як і біль від ураженого суглоба, і стан погіршується, коли починається напад.

У 1679 році голландський науковець Антоні ван Левенгук був першим, хто описав характеристики кристалів сечової кислоти за допомогою мікроскопа. У 1848 році англійський лікар Альфред Берінг Гарод довів, що надлишок сечової кислоти в крові є причиною подагри.

Подагра у тварин

Подагра рідко зустрічається у більшості тварин завдяки їхньої здатності виробляти уриказу, яка розщеплює сечову кислоту. Люди та інші примати не мають такої здатності, тому серед них подагра є частим явищем. Однак вважається, що тиранозавр рекс, також відомий як «С'ю», хворів на подагру.

Дослідження

Ряд нових ліків проти подагри, таких як анакінра, канакинумаб та рілонацепт, знаходиться у процесі розробки. Також існує ензим урикази з рекомбінантом (рекомбінантна урат-оксидаза); але його використання обмежене через те, що він спричинює автоімунну реакцію. При розробленні антигенним версіям ліків приділяється менше уваги.

Примітки

1. Chen L. X., Schumacher H. R. Gout: an evidence-based review // Journal of Clinical Rheumatology: practical reports on rheumatic and musculoskeletal disease — Lippincott Williams & Wilkins, 2008. — Vol. 14, Iss. Supplement. — P. S55–S62. — ISSN 1076-1608; 1536-7355 — doi:10.1097/RHU.0B013E3181896921
   d:Track:Q27908821d:Track:Q15766312d:Track:Q2407351
2. NDF-RT
   d:Track:Q21008030
3. Drug Indications Extracted from FAERS — doi:10.5281/ZENODO.1435999
   d:Track:Q56863002
4. Eggebeen AT (September 2007). Gout: an update. Am Fam Physician 76 (6): 801–8. PMID 17910294. 
5. Chen LX, Schumacher HR (October 2008). Gout: an evidence-based review. J Clin Rheumatol 14 (5 Suppl): S55–62. PMID 18830092. doi:10.1097/RHU.0b013e3181896921. 
6. Schlesinger N (March 2010). Diagnosing and treating gout: a review to aid primary care physicians. Postgrad Med 122 (2): 157–61. PMID 20203467. doi:10.3810/pgm.2010.03.2133. 
7. Terkeltaub R (January 2010). Update on gout: new therapeutic strategies and options. Nat Rev Rheumatol 6 (1): 30–8. PMID 20046204. doi:10.1038/nrrheum.2009.236. 
8. Tausche AK, Jansen TL, Schröder HE, Bornstein SR, Aringer M, Müller-Ladner U (August 2009). Gout--current diagnosis and treatment. Dtsch Arztebl Int 106 (34–35): 549–55. PMC 2754667. PMID 19795010. doi:10.3238/arztebl.2009.0549. 
9. Richette P, Bardin T (January 2010). Gout. Lancet 375 (9711): 318–28. PMID 19692116. doi:10.1016/S0140-6736(09)60883-7. 
10. Vitart V, Rudan I, Hayward C, et al. (April 2008). SLC2A9 is a newly identified urate transporter influencing serum urate concentration, urate excretion and gout. Nat. Genet. 40 (4): 437–42. PMID 18327257. doi:10.1038/ng.106. 
11. Weaver, AL (2008 Jul). Epidemiology of gout. Cleveland Clinic journal of medicine. 75 Suppl 5: S9–12. PMID 18819329. 
12. Choi HK, Atkinson K, Karlson EW, Willett W, Curhan G (March 2004). Purine-rich foods, dairy and protein intake, and the risk of gout in men. N. Engl. J. Med. 350 (11): 1093–103. PMID 15014182. doi:10.1056/NEJMoa035700. 
13. Weaver AL (July 2008). Epidemiology of gout. Cleve Clin J Med. 75 Suppl 5: S9–12. PMID 18819329. 
14. Гонський, Я.І.; Максимчук, Т.П. (2001). Біохімія людини. Тернопіль: Укрмедкнига. с. 453–456. 
15. Hak AE, Choi HK (March 2008). Lifestyle and gout. Curr Opin Rheumatol 20 (2): 179–86. PMID 18349748. doi:10.1097/BOR.0b013e3282f524a2. 
16. Williams PT (May 2008). Effects of diet, physical activity and performance, and body weight on incident gout in ostensibly healthy, vigorously active men. Am. J. Clin. Nutr. 87 (5): 1480–7. PMID 18469274. 
17. Choi HK (March 2010). A prescription for lifestyle change in patients with hyperuricemia and gout. Curr Opin Rheumatol 22 (2): 165–72. PMID 20035225. doi:10.1097/BOR.0b013e328335ef38. 
18. Merriman, TR; Dalbeth, N (2011 Jan). The genetic basis of hyperuricaemia and gout.. Joint, bone, spine : revue du rhumatisme 78 (1): 35–40. PMID 20472486. doi:10.1016/j.jbspin.2010.02.027. 
19. Reginato AM, Mount DB, Yang I, Choi HK (September 2012). The genetics of hyperuricaemia and gout. Nat Rev Rheumatol. PMID 22945592. doi:10.1038/nrrheum.2012.144. 
20. Stamp L, Searle M, O'Donnell J, Chapman P (2005). Gout in solid organ transplantation: a challenging clinical problem. Drugs 65 (18): 2593–611. PMID 16392875. 
21. Loghman-Adham M (September 1997). Renal effects of environmental and occupational lead exposure. Environ. Health Perspect. (Brogan & Partners) 105 (9): 928–38. JSTOR 3433873. PMC 1470371. PMID 9300927. doi:10.2307/3433873. 
22. Laubscher T, Dumont Z, Regier L, Jensen B (December 2009). Taking the stress out of managing gout. Can Fam Physician 55 (12): 1209–12. PMC 2793228. PMID 20008601. 
23. Firestein, MD, Shaun; Budd, MD, Ralph C.; Harris Jr., MD, Edward D.; McInnes PhD, FRCP, Iain B.; Ruddy, MD; Sergent, MD, ред. (2008). Chapter 87: Gout and Hyperuricemia. KELLEY'S Textbook of Rheumatology (вид. 8th). Elsevier. ISBN 978-1-4160-4842-8.  Проігноровано невідомий параметр |editor3-given= (довідка); Вказано більш, ніж один |editor1-first= та |editor-first= (довідка)
24. Що таке подагра: симптоми, причини та лікування хвороби - Здоровʼя 24. 24 Канал (англ.). Процитовано 26 березня 2019. 
25. Virsaladze DK, Tetradze LO, Dzhavashvili LV, Esaliia NG, Tananashvili DE (May 2007). [Levels of uric acid in serum in patients with metabolic syndrome] [Levels of uric acid in serum in patients with metabolic syndrome]. Georgian Med News (Russian) (146): 35–7. PMID 17595458. 
26. Moyer RA, John DS (April 2003). Acute gout precipitated by total parenteral nutrition. The Journal of rheumatology 30 (4): 849–50. PMID 12672211. 
27. Halabe A, Sperling O (1994). Uric acid nephrolithiasis. Mineral and electrolyte metabolism 20 (6): 424–31. PMID 7783706. 
28. Choi HK, Soriano LC, Zhang Y, Rodríguez LA (2012). Antihypertensive drugs and risk of incident gout among patients with hypertension: population based case-control study.. BMJ 344: d8190. PMC 3257215. PMID 22240117. doi:10.1136/bmj.d8190. 
29. Schlesinger N (December 2007). Diagnosis of gout. Minerva Med. 98 (6): 759–67. PMID 18299687. 
30. Sturrock R (2000). Gout. Easy to misdiagnose. BMJ 320 (7228): 132–33. PMC 1128728. PMID 10634714. doi:10.1136/bmj.320.7228.132. 
31. Sachs L, Batra KL, Zimmermann B (November 2009). Medical implications of hyperuricemia. Med Health R I 92 (11): 353–55. PMID 19999892. 
32. Gout: Differential Diagnoses & Workup - eMedicine Rheumatology. 
33. Gout and Pseudogout: Differential Diagnoses & Workup - eMedicine Emergency Medicine. 
34. Jordan DR, Belliveau MJ, Brownstein S, McEachren T, Kyrollos M (2008). Medial canthal tophus. Ophthal Plast Reconstr Surg 24 (5): 403–4. PMID 18806664. doi:10.1097/IOP.0b013e3181837a31. 
35. Sano K, Kohakura Y, Kimura K, Ozeki S (March 2009). Atypical Triggering at the Wrist due to Intratendinous Infiltration of Tophaceous Gout. Hand (N Y) 4 (1): 78–80. PMC 2654956. PMID 18780009. doi:10.1007/s11552-008-9120-4. 
36. Choi HK, Gao X, Curhan G (March 2009). Vitamin C intake and the risk of gout in men: a prospective study. Arch. Intern. Med. 169 (5): 502–7. PMC 2767211. PMID 19273781. doi:10.1001/archinternmed.2008.606. 
37. Choi HK, Curhan G (June 2007). Coffee, tea, and caffeine consumption and serum uric acid level: the third national health and nutrition examination survey. Arthritis Rheum. 57 (5): 816–21. PMID 17530681. doi:10.1002/art.22762. 
38. Abrams B (February 2005). Gout is an indicator of sleep apnea. Sleep 28 (2): 275. PMID 16171252. 
39. Zhang W, Doherty M, Bardin T, et al. (October 2006). EULAR evidence based recommendations for gout. Part II: Management. Report of a task force of the EULAR Standing Committee for International Clinical Studies Including Therapeutics (ESCISIT). Ann. Rheum. Dis. 65 (10): 1312–24. PMC 1798308. PMID 16707532. doi:10.1136/ard.2006.055269. 
40. Schlesinger N et al. (2002). Local ice therapy during bouts of acute gouty arthritis. J. Rheumatol. 29 (2): 331–4. PMID 11838852. doi:10.1093/rheumatology/29.5.331. 
41. Winzenberg T, Buchbinder R (July 2009). Cochrane Musculoskeletal Group review: acute gout. Steroids or NSAIDs? Let this overview from the Cochrane Group help you decide what's best for your patient. J Fam Pract 58 (7): E1–4. PMID 19607767. 
42. Clinical Knowledge Summaries. . National Library for Health. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 26 жовтня 2008. 
43. Information for Healthcare Professionals: New Safety Information for Colchicine (marketed as Colcrys). U.S. Food and Drug Administration. 
44. Man CY, Cheung IT, Cameron PA, Rainer TH (2007). Comparison of oral prednisolone/paracetamol and oral indomethacin/paracetamol combination therapy in the treatment of acute goutlike arthritis: a double-blind, randomized, controlled trial. Annals of Emergency Medicine 49 (5): 670–7. PMID 17276548. doi:10.1016/j.annemergmed.2006.11.014. 
45. FDA approves new drug for gout. FDA. 
46. Sundy, JS; Baraf, HS, Yood, RA, Edwards, NL, Gutierrez-Urena, SR, Treadwell, EL, Vázquez-Mellado, J, White, WB, Lipsky, PE, Horowitz, Z, Huang, W, Maroli, AN, Waltrip RW, 2nd, Hamburger, SA, Becker, MA (2011 Aug 17). Efficacy and tolerability of pegloticase for the treatment of chronic gout in patients refractory to conventional treatment: two randomized controlled trials.. JAMA: the Journal of the American Medical Association 306 (7): 711–20. PMID 21846852. doi:10.1001/jama.2011.1169. 
47. Ali, S; Lally, EV (2009 Nov). Treatment failure gout.. Medicine and health, Rhode Island 92 (11): 369–71. PMID 19999896. 
48. Elizabeth D Agabegi; Agabegi, Steven S. (2008). Step-Up to Medicine (Step-Up Series). Hagerstwon, MD: Lippincott Williams & Wilkins. с. 251. ISBN 0-7817-7153-6. 
49. . Guidance.nice.org.uk. Архів оригіналу за 6 жовтня 2010. Процитовано 20 серпня 2011. 
50. Kim SY, De Vera MA, Choi HK (2008). Gout and mortality. Clin. Exp. Rheumatol. 26 (5 Suppl 51): S115–9. PMID 19026153. 
51. Rheumatology Therapeutics Medical Center. . Архів оригіналу за 25 березня 2007. Процитовано 26 січня 2007. 
52. Roberts-Thomson RA, Roberts-Thomson PJ (May 1999). Rheumatic disease and the Australian aborigine. Ann. Rheum. Dis. 58 (5): 266–70. PMC 1752880. PMID 10225809. doi:10.1136/ard.58.5.266. 
53. Fam AG (May 2000). What is new about crystals other than monosodium urate?. Curr Opin Rheumatol 12 (3): 228–34. PMID 10803754. doi:10.1097/00002281-200005000-00013. 
54. Pillinger, MH; Rosenthal P, Abeles AM (2007). . Bulletin of the NYU Hospital for Joint Diseases 65 (3): 215–221. PMID 17922673. Архів оригіналу за 16 грудня 2008. Процитовано 29 листопада 2013. 
55. gout, n.1.. Oxford English Dictionary, Second edition, 1989. Процитовано 18 вересня 2011. 
56. Kubitz possibly has gout.The Disease Of Kings - Forbes.com. Forbes. 
57. Rich Man's Disease - definition of Rich Man's Disease in the Medical dictionary - by the Free Online Medical Dictionary, Thesaurus and Encyclopedia. 
58. The Internet Classics Archive Aphorisms by Hippocrates. Процитовано 27 липня 2010. 
59. LacusCurtius • Celsus — On Medicine — Book IV. 
60. BBC - h2g2 - Gout - The Affliction of Kings. BBC. Процитовано 27 липня 2010. 
61. Storey GD (October 2001). Alfred Baring Garrod (1819-1907). Rheumatology (Oxford, England) 40 (10): 1189–90. PMID 11600751. doi:10.1093/rheumatology/40.10.1189. 
62. Agudelo CA, Wise CM (May 2001). Gout: diagnosis, pathogenesis, and clinical manifestations. Curr Opin Rheumatol 13 (3): 234–9. PMID 11333355. doi:10.1097/00002281-200105000-00015. 
63. Rothschild, BM; Tanke D, Carpenter K (1997). Tyrannosaurs suffered from gout. Nature 387 (6631): 357. PMID 9163417. doi:10.1038/387357a0. 
64. . Архів оригіналу за 20 травня 2010. 

Посилання

• Подагра, каталог посилань Open Directory Project
• Подагра // Ганна Дидик-Меуш. Українська медицина. Історія назв. — Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2008. — С. 257—260. ISBN 978-966-02-5048-2.