www.wikidata.uk-ua.nina.az

Планети поза орбітою Нептуна Ця стаття про гіпотетичні планети Про відомі об єкти поза Нептуном див Транснептуновий об є

Планети поза орбітою Нептуна

Ця стаття про гіпотетичні планети. Про відомі об’єкти поза Нептуном див. Транснептуновий об'єкт.

Після відкриття Нептуна (1846) було висловлено чимало гіпотез про існування в Сонячній системі ще віддаленішої планети або іншого масивного тіла (наприклад, коричневого карлика). Це, зокрема, гіпотези про планету X, Тіхе, Немезиду, дев'яту планету тощо. Станом на 2020 рік доказів існування подібних об'єктів нема, хоча невеликих тіл за орбітою Нептуна відомо багато.

Персіваль Ловелл, автор гіпотези про існування Планети Ікс

Пошуки планет поза Нептуном почалися ще в середині XIX ст. На початку XX ст. велику роботу в цьому напрямку виконав Персіваль Ловелл. Його пошуки ґрунтувалися на відмінностях між розрахованою й фактичною орбітою Урана. Ловелл вважав, що ці відхилення зумовлені гравітацією нової планети, яку він називав планетою X.

Здавалося, що відкриття Плутона, здійснене Клайдом Томбо 1930 року, підтверджує гіпотезу Ловелла, і аж до 2006 р. Плутон офіційно вважався дев'ятою планетою. Однак 1978 р. з'ясувалося, що маса Плутона надто мала, щоб його гравітація впливала на газові гіганти. Це зумовило новий короткочасний спалах зацікавлення до пошуків десятої планети, але на початку 1990-х рр. вони майже припинилися, оскільки дані космічного зонда «Вояджер-2» показали, що відхилення орбіти Урана від розрахункової пояснюються недооцінкою маси Нептуна. Після 1992 р. внаслідок відкриття численних невеликих крижаних об'єктів, орбіти яких подібні до орбіти Плутона, постало питання про те, чи слід і далі вважати Плутон планетою, чи, може, його і його «сусідів» потрібно виділити в окремий клас об'єктів. Хоча найбільші тіла цієї групи пропонували вважати планетами, у 2006 році Міжнародний астрономічний союз перекваліфікував Плутон і його найбільших сусідів на карликові планети, і в Сонячній системі залишилося лише вісім планет.

Сучасна астрономічна спільнота здебільшого схиляється до думки, що Планети X не існує. Утім, гіпотезою про існування невідкритої транснептунової планети деякі астрономи пояснюють аномалії в русі об'єктів зовнішньої частини Сонячної системи. У масовій культурі й навіть у деяких астрономічних колах терміном «Планета X» називають будь-яку невідкриту планету зовнішньої частини Сонячної системи, безвідносно до її стосунку до гіпотези Ловелла.

Давні гіпотези Редагувати

Жак Бабіне, один із найперших авторів гіпотези про існування транснептунової планети

У 1840-х рр. французький математик Урбен Левер'є, застосовуючи закони ньютонівської (класичної) механіки, проаналізував збурення орбіти Урана і висунув гіпотезу, що вони спричинені гравітацією ще невідкритої планети. Левер'є визначив, яким має бути положення цієї нової планети на небі й надіслав свої розрахунки німецькому астрономові Йоганну Готфріду Ґалле. 23 вересня 1846 року, уночі одразу після отримання листа, Ґалле разом зі своїм учнем Генріхом Луї д'Арре відкрили Нептун — саме там, де вказав Левер'є. Але в русі газових гігантів — Урана й Нептуна — все одно спостерігалися невідповідності. Їх розглядали як свідчення на користь того, що за орбітою Нептуна існує ще одна планета.

Ще до відкриття Нептуна побутувала ідея, що пояснити всі невідповідності наявністю лише однієї планети не можна. 17 листопада 1834 року британський астроном-любитель Томас Джон Гассі[en] повідомив британському королівському астрономові Джорджеві Ері про свою розмову з французьким астрономом Алексисом Буваром[en]. Гассі сказав, що коли він висловив Бувару ідею про те, що незвичний рух Урана може пояснюватися гравітаційним впливом ще не відкритої планети, той повідомив, що така ідея теж спадала йому на думку і що він вже обговорював її з Петером Андреасом Ганзеном, директором Зіберзьскої обсерваторії в Готі (Тюрингія, Німеччина). На думку Ганзена, повністю пояснити рух Урана наявністю лише одного космічного тіла не можна, тому він припустив, що за орбітою Урана є ще дві планети.

1848 року Жак Бабіне[en] піддав сумніву розрахунки Левер'є, стверджуючи, що спостережувана маса Нептуна є меншою, а орбіта — більшою, ніж той передбачав. Бабіне висунув гіпотезу, що за орбітою Нептуна має існувати інша планета з масою, приблизно у 12 разів більшою від маси Землі, — він назвав її «Гіперіон» (не плутати з однойменним супутником Сатурна). Левер'є відкинув гіпотезу Бабіне, кажучи:

Не існує абсолютно нічого, за допомогою чого можна було б визначити положення іншої планети, за винятком гіпотез, у яких уява грала надто велику роль.

1850 року Джеймс Фергюсон, астроном-асистент у Військово-морській обсерваторії США, зауважив, що він «загубив» зорю, яку спостерігав, — GR1719k. Лейтенант Метью Маурі, керівник обсерваторії, назвав випадок свідченням на користь того, що то була нова планета. Подальші пошуки не дали змоги виявити «планету» в іншому положенні, а в 1878 р. Петерс (CHF Peters), директор обсерваторії коледжу Гамільтона у Нью-Йорку, продемонстрував, що зоря насправді не зникла: попередні результати були наслідком людської помилки.

1879 року Каміль Фламмаріон зауважив, що афелії комети 1862 III (комети 1862 III) та 1889 III становлять відповідно 47 та 49 а. о., і зробив припущення, що відстань відповідає орбітальному радіусу невідомої планети, яка перетворила їхні орбіти на еліптичні. Астроном Джордж Форбс[en] на підставі цих фактів дійшов висновку, що поза Нептуном повинні існувати дві планети. Виходячи з того, що афелії чотирьох комет сягають відстані приблизно 100 а. о., а афелії наступних шістьох — аж 300 а. о., він розрахував орбітальні елементи пари гіпотетичних транснептунових планет. Ці розрахунки виявились тотожними до тих, які незалежно вирахував інший астроном Девід Пек Тодд (David Peck Todd), що дало підстави вважати їх дійсними. Утім, скептики заперечували, що орбіти комет, які брали участь у розрахунках, надто невизначені для отримання надійних результатів.

У 1900 і 1901 рр. директор Гарвардської обсерваторії Вільям Генрі Пікерінг здійснив дві спроби відшукати транснептунові об'єкти. Першу з них розпочав данський астроном Ханс Еміль Лау (Hans Emil Lau): дослідивши дані щодо орбіти Урана з 1690 по 1895 рр., він дійшов висновку, що пояснити невідповідності його орбіти наявністю лише однієї транснептунової планети не можна, і висунув припущення щодо положень двох планет, наявність яких, на його думку, могла би їх пояснити. Друге пошукове дослідження почалося, коли Гебріел Даллет (Gabriel Dallet) припустив, що рух Урана можна пояснити наявністю однієї транснептунової планети на відстані 47 а. о. Пікерінг погодився перевірити пластинки на наявність будь-яких підозрілих планет. В обох випадках нічого знайти не вдалося.

1911 року індійський астроном Венкатеш Кетакар (Venkatesh P. Ketakar) повторно проаналізував схеми руху супутників Юпітера, створені П'єром-Симоном Лапласом, і, застосувавши їх до зовнішніх планет, висунув припущення про існування двох транснептунових планет, яким він дав назви Брахма і Вішну. Три внутрішні Галілеєві супутники Юпітера — Іо, Європа і Ганімед — перебувають у складному резонансному русі з відношеннями 1:2:4 («резонанс Лапласа»). Кетакар припустив, що Уран, Нептун і гіпотетичні транснептунові планети теж пов'язані резонансом на кшталт Лапласового. За цими розрахунками, для Брагми середня відстань мала б становити 38,95 а. о., а орбітальний період — 242,28 земних років (резонанс 3:4 із Нептуном). Плутон, який було відкрито через 19 років по тому, обертається навколо Сонця на середній відстані 39,48 а. о. і має орбітальний період 248 земних років — тобто параметри його орбіти виявилися близькими до припущених Кетакаром (Плутон перебуває в резонансі 2:3 з Нептуном). Кетакар не робив жодних припущень щодо елементів орбіти, крім середньої відстані й періоду. Як саме Кетакар їх розрахував, невідомо; другу планету, про існування якої він казав, Вішну, знайдено не було.

Планета Ікс Редагувати

Історія Редагувати

1894 р. за допомогою Вільяма Пікерінга заможний бостонець Персіваль Ловелл заснував Ловеллівську обсерваторію у Флегстаффі (Аризона, США). 1906 року, прагнучи знайти пояснення загадок орбіти Урана, він розпочав масштабний проект із пошуку транснептунової планети, яку він назвав «Planet X». У цій назві присутня гра слів: «X» тут символізує невідоме і вимовляється як буква X, а не римська цифра «10»; водночас «Planet X» сприймається як «Десята планета» (хоча Планета Ікс мала би стати дев'ятою, а не десятою). Ловелл сподівався відстежити Планету Ікс, аби повернути довіру до себе як до науковця, адже ця довіра значно зменшилася через його висміювану науковим загалом віру в те, що каналоподібні візерунки на поверхні Марса є каналами, створеними високорозвиненими істотами.

Передусім Ловелл зосередив зусилля на пошуках у районі екліптики, поблизу площини якої проходять орбіти всіх планет. Використовуючи 5-дюймову фотокамеру, він за допомогою збільшувального скла вручну проаналізував понад 200 тригодинних експозицій, але не знайшов жодної планети. У той час Плутон перебував надто високо над площиною екліптики і не потрапив на ділянку пошуків. Перевіривши можливі прогнозовані місця, Ловелл здійснив другий етап пошуку; він тривав з 1914 по 1916 рр. 1915 року він опублікував свої «Мемуари про транснептунову планету» (Memoir of a Trans-Neptunian Planet), у яких дійшов висновку, що Планета Ікс має масу приблизно всемеро більшу від маси Землі (тобто половину маси Нептуна) й обертається навколо Сонця на середній відстані 43 а. о. Він припустив, що Планета Ікс — це великий об'єкт із низькою густиною й високим альбедо — як у газових гігантів. За таких характеристик її диск мав би розмір приблизно одну кутову секунду, а її видима зоряна величина становила б 12—13 — тобто вона мала бути досить яскравою, щоб її помітити.

Незалежно від Ловелла Пікерінг 1908 року заявив, що, проаналізувавши нерегулярності орбіти Урана, він виявив дев'яту планету. Ця гіпотетична планета — він назвав її «Планета О», оскільки наступною буквою після «N» (Нептун) є «O» — має середній орбітальний радіус 51,9 а. о. та орбітальний період 373,5 року. На пластинках, узятих у його обсерваторії в Арекіпі (Перу), знайти планету з такими характеристиками не вдалося. Згодом британський астроном Філіп Герберт Ковелл продемонстрував, що нерегулярності, спостережувані в русі Урана, майже щезають, якщо врахувати його пересування по довготі[прояснити]. Ловелл, незважаючи на свої близькі стосунки з Пікерінгом, самостійно відкинув можливість існування Планети О, зауваживши:

Цю планету дуже слушно назвали «О» — адже це ніщо.

(в англійській мові «О» означає «нуль», «ніщо»). Пікерінг не знав, що на чотири фотографічні пластинки, отримані астрономами обсерваторії Маунт-Вілсон під час пошуків Планети О 1919 року, потрапив, зокрема, і Плутон: це з'ясувалося багато років по тому. Пікерінг продовжував робити припущення про існування багатьох інших транснептунових планет аж до 1932 р., називаючи їх P, Q, R, S, T та U. Жодну з них не було знайдено.

Відкриття Плутона Редагувати

Через несподівану смерть Ловелла 1916 року пошуки Планети Ікс тимчасово припинилися. За словами його друга, неспроможність знайти цю планету «майже вбила його». Констанція Ловелл, вдова Персіваля Ловелла, аби заволодіти мільйоном доларів спадку чоловіка, поступово втягнула обсерваторію в тривалі юридичні тяжби. Унаслідок цього пошуки Планети Ікс не вдавалося завершити протягом кількох років.

1925 року обсерваторія отримала скляні диски для нового 13-дюймового ширококутного телескопа для продовження пошуків, сконструйованого на кошти Джорджа Ловелла, брата Персіваля. 1929 року директор обсерваторії Весто Мелвін Слайфер, не довго вагаючись, передав роботу з пошуку планети Клайду Томбо — 22-річному фермеру з Канзасу, який щойно прибув до Ловеллівської обсерваторії; Слайфера вразили його астрономічні малюнки.

Завданням Томбо було систематично знімати ділянки нічного неба, роблячи пари зображень з інтервалом два тижні. Після цього він закладав обидва зображення кожної ділянки у спеціальний апарат — так званий блінк-компаратор, який, швидко змінюючи ці зображення, дозволяв легко виявляти відмінності між ними. Щоб зменшити імовірність того, що за нову планету буде сприйнято який-небудь об'єкт, який рухається швидко (а отже, перебуває ближче), Томбо знімав кожну ділянку поблизу точки протистояння, тобто протилежній Сонцю, де видимий ретроградний рух об'єктів, орбіти яких розташовані ззовні відносно земної, найшвидший. Крім того, він робив третій, контрольний знімок, аби усунути будь-які хибні результати, спричинені дефектами пластинок. Томбо вирішив зняти в такий спосіб весь зодіак і не обмежуватися ділянками, на які вказав Ловелл.

На початок 1930 року Томбо у своїх пошуках дійшов до сузір'я Близнят. 18 лютого 1930 р., працюючи вже протягом цілого року і перевіривши близько двох мільйонів зірок, Томбо розгледів рухливий об'єкт на фотографічних пластинах, знятих 23 і 29 січня того ж року. Фотографія нижчої якості, знята 21 січня, підтвердила факт руху. Переконавшись, що об'єкт рухається, Томбо зайшов у кабінет Слайфера і промовив:

Доктор Слайфер, я знайшов вашу Планету Ікс!

Об'єкт перебував лише за шість градусів від одного з двох положень, які вказував Ловелл; отже, можна сказати, що його нарешті було реабілітовано. Невдовзі обсерваторія отримала й інші підтверджуючі фотографії. 13 березня 1930 р. новину про відкриття надіслали до Гарвардської обсерваторії. Пізніше новий об'єкт віднайшли на фотографіях, знятих ще 19 березня 1915 року. Почасти рішення назвати його Плутоном зумовлювалося прагненням вшанувати пам'ять Персіваля Ловелла: ініціали його імені утворювали перші дві букви цього слова. Після відкриття Плутона Томбо продовжував шукати інші віддалені об'єкти в площині екліптики. Він знайшов сотні змінних зір і астероїдів, а також дві комети, але інших планет не відкрив.

Плутон втрачає «титул» Планети Ікс Редагувати

Зображення, на якому було знайдено Харон

Працівників обсерваторії розчаровувало й дивувало те, що побачити видимий диск Плутона не вдавалося: у телескопах він мав вигляд точки, як зоря. Із зоряною величиною 15 він був ушестеро тьмяніший, ніж прогнозував Ловелл, — тобто був або дуже маленький, або дуже темний. Оскільки астрономи Ловелла вважали, що Плутон достатньо масивний, щоб збурювати орбіти інших планет, вони припустили, що його альбедо дорівнює 0,07 (інакше кажучи, що він відбиває лише 7 % світла, яке на нього падає) — тобто темний, як асфальт, і подібний до Меркурія — планети з найменшим альбедо. За таких характеристик його діаметр мав би становити близько 8000 км, тобто 60 % від земного. Крім того, орбіта Плутона виявилася сильно витягнутою — значно сильніше, ніж у решти планет.

Деякі астрономи заперечували, що Плутон слід вважати планетою. Невдовзі після його відкриття в 1930 р. Армін Лейшнер (Armin O. Leuschner) висунув припущення, що через тьмяність і ексцентричність орбіти його радше слід вважати астероїдом або кометою: «Результат Ловелла підтверджує великий ексцентриситет, припущення про який було висунуто 5 квітня. Ще один варіант — великий астероїд, орбіта якого сильно змінилася внаслідок близького проходження великої планети на кшталт Юпітера, або, можливо, це один із багатьох довгоперіодичних планетарних об'єктів, який ще не відкрито, або яскравий кометоподібний об'єкт». 1931 року Ернест Браун, здійснивши математичні розрахунки, заявив, що пояснити спостережувані неправильності орбіти Урана гравітаційним впливом ще віддаленішої планети неможливо, а відтак передбачення Ловелла було «цілком випадковим».

Упродовж середини XX століття оцінки маси Плутона переглядалися в бік зменшення. 1931 року Ніколсон і Маялл, виходячи з його гаданого впливу на газові гіганти, розрахували його масу і оцінили її як приблизно рівну земній. 1950 року Джерард Койпер намагався виміряти діаметр Плутона на 5,1-метровому телескопі і зробив висновок, що його розмір проміжний між Меркурієм і Марсом, а його маса, найімовірніше, вдесятеро менша за земну. 1976 року Дейл Крюкшенк, Карл Пілчер і Девід Моррісон із Гавайського університету проаналізували спектр поверхні Плутона і визначили, що він має містити метановий лід. Це означало, що поверхня Плутона не темна, а доволі яскрава, а відтак він невеликий і його маса становить кілька тисячних земної.

Оцінки маси Плутона:
Рік Маса (у масах Землі) Примітки
1931 1 Ніколсон і Маялл
1950 0,1 Койпер
1976 Кілька тисячних Крюкшенк, Пілчер і Моррісон
1978 0,0017 Крісті та Гаррінгтон

Урешті-решт масу Плутона було визначено 1978 року, коли американський астроном Джеймс Крісті (James W. Christy) відкрив його супутник Харон. Це відкриття дало йому разом із Робертом Гаррінгтоном[en] із Військово-морської обсерваторії США змогу виміряти масу системи Плутон — Харон безпосередньо, шляхом спостереження орбітального руху супутника навколо планети. За їхніми вимірюваннями, вона становить приблизно 0,0017 маси Землі або 0,14 — Місяця. Ця величина набагато менша від тієї, якою можна було б пояснити спостережувані відхилення орбіт зовнішніх планет. Отже, «пророкування» Ловелла виявилося випадковим: якщо Планета Ікс існує, то це точно не Плутон.

Подальші пошуки Планети Ікс Редагувати

Після 1978 року чимало астрономів продовжували пошуки ловеллівської Планети Ікс і були переконані, що, оскільки Плутон здійснити цю «місію» не зміг, це означає, що орбіти зовнішніх планети збурює невидима десята планета.

У 1980-х і 1990-х рр. Роберт Гаррінгтон здійснив дослідження з метою визначити реальну причину спостережуваних відхилень. За його розрахунками, будь-яка «Планета Ікс» мала бути приблизно втричі далі від Сонця, ніж Нептун; її орбіта мала бути дуже ексцентричною і сильно нахиленою до екліптики — під кутом приблизно 32° до орбітальної площини інших відомих планет. Ця гіпотеза дістала змішані відгуки. Відомий противник існування Планети Ікс Браян Марсден із Центру малих планет Гарвардського університету зауважив, що відхилення, про які йдеться, у сотні разів менші від тих, про які казав Левер'є, і що їх легко пояснити помилками спостережень.

1972 року Джозеф Брейді (Joseph Brady) з Ліверморської національної лабораторії досліджував нерегулярності в русі комети Галлея. Брейді заявив, що вони можуть бути зумовлені планетою розміром із Юпітер, яка обертається навколо Сонця за орбітою Нептуна, на відстані 59 а. о., і має ретроградну орбіту. Утім, і Марсден, і прихильник існування Планети Ікс Кеннетт Зідельманн (P. Kenneth Seidelmann) зустріли цю гіпотезу в штики, закидаючи, що комета Галлея випадково й нерегулярно викидає струмені речовини, які спричиняють зміну її орбіти, а також що такий масивний об'єкт, як Планета Ікс «за версією» Брейді, мав суттєво впливати орбіти відомих зовнішніх планет.

1983 року космічна обсерваторія IRAS (хоча її завданням не є пошуки Планети Ікс), ненадовго спровокувала сенсацію через «невідомий об'єкт», який спершу охарактеризували як «можливо, сумірний за розміром із гігантською планетою Юпітер і достатньо близький, щоб бути частиною Сонячної системи». Під час подальшого аналізу виявилося, що дев'ять із невизначених об'єктів є далекими галактиками, а десятий — «міжзоряною хмарою»; жоден з об'єктів не належав до Сонячної системи.

1988 року Джексон (A. A. Jackson) і Кіллен (R. M. Killen) здійснили дослідження стабільності резонансу Нептун — Плутон шляхом моделювання руху планет за умови наявності «Планет Ікс» різних мас і на різних відстанях від Плутона. Орбіти Нептуна і Плутона перебувають у резонансі 3:2, який унеможливлює їх зіткнення і навіть наближення один до одного, хоча Плутон іноді підходить до Сонця ближче, ніж Нептун. З'ясувалося, що, аби розірвати цей резонанс, маса гіпотетичного об'єкта повинна перевищувати 5 мас Землі, при цьому діапазон можливих параметрів доволі широкий, внаслідок чого поза орбітою Плутона може існувати велика кількість космічних тіл, наявність яких ніяк не впливає на цей резонанс. Аби визначити вплив такого тіла на стабільність резонансу Нептун — Плутон, було обчислено розвиток чотирьох тестових орбіт трансплутовоної планети на інтервалах у мільйони років. З'ясувалося, що планети поза Плутоном, які мають маси від 0,1 до 1,0 мас Землі й обертаються навколо Сонця на відстані відповідно 48,3 та 75,5 а. о., не впливають на резонанс 3:2. Тестові планети з масою 5 мас Землі та великими півосями 52,5 та 62,5 а. о. змінюють аргумент перигелію лібрації Плутона (чотири мільйони років).

Спростування Планети Ікс Редагувати

Гаррінгтон помер у січні 1993 р., так і не знайшовши Планету Ікс. Через 4 місяці Ерланд Майлс Стендіш[en] опублікував роботу, де на основі даних, отриманих 1989 року під час прольоту «Вояджера-2» повз Нептун, уточнив його масу. Вона виявилася на 0,5 % меншою, ніж вважали (ця похибка сумірна з масою Марса). Після цього він повторно розрахував гравітаційний вплив Нептуна на Уран. Коли уточнену масу Нептуна врахували в ефемеридах Лабораторії реактивного руху (JPL), усі невідповідності орбіти Урана щезли, а разом із ними зникла й потреба в Планеті Ікс. У траєкторіях космічних зондів («Піонер-10», «Піонер-11», «Вояджер-1», «Вояджер-2») не спостерігається жодних відхилень, наявність яких можна було б пояснити гравітаційним впливом масивного невідкритого об'єкта. Сьогодні більшість астрономів погоджуються, що Планети Ікс, якою її бачив Ловелл, не існує.

Відкриття інших транснептунових об'єктів Редагувати

Після відкриття Плутона й Харона жодних транснептунових об'єктів не знаходили аж до 1992 р., коли був відкритий (15760) 1992 QB1, який тільки в січні 2018 року дістав власну назву Альбіон. Відтоді виявлено тисячі таких об'єктів. Більшість із них вважаються частиною пояса Койпера: це група крижаних тіл, які обертаються навколо Сонця поблизу площини екліптики поза орбітою Нептуна. Хоча жоден із них не досяг розміру Плутона, деякі з цих віддалених транснептунових об'єктів, зокрема Седну, у ЗМІ оголошували як «нові планети».

2005 року астроном Майкл Браун зі своєю командою оголосив про відкриття об'єкта 2003 UB313 (який пізніше дістав назву Ерида на честь грецької богині чвар та розбрату) — транснептунового об'єкта, який спочатку вважався трохи більшим за Плутон. Невдовзі по тому в прес-релізі Лабораторії реактивного руху NASA він був поданий як «десята планета».

Ериду ніколи офіційно не класифікували як планету. Згідно з новим визначенням планети, ухваленим МАС 2006 р., і Ерида, і Плутон вважаються не планетами, а карликовими планетами, оскільки вони «не очистили своє оточення»: вони обертаються навколо Сонця не самостійно, а як частина групи тіл порівнянних розмірів. Плутон наразі вважається членом поясу Койпера, сумірним з Еридою за розміром.

Деякі астрономи, із яких найбільше відомий Алан Стерн, керівник New Horizons — місії NASA до Плутона, — закидають, що визначення МАС суперечливе і що Плутон та Ериду, а також усі великі транснептунові об'єкти, як-от Макемаке, Седна, Квавар і Варуна, слід вважати планетами. Утім, відкриття Ериди не реабілітувало теорію щодо існування Планети Ікс, оскільки маса Ериди теж надто мала, щоб суттєво впливати на орбіти зовнішніх планет.

Подальші гіпотези щодо транснептунових планет Редагувати

Хоча більшість астрономів впевнені, що ловеллівської Планеті Ікс як такої не існує, чимало є й прихильників думки, що на зовнішні області Сонячної системи відчутно гравітаційно впливає велика невидима планета. Такі гіпотетичні об'єкти часто називають «Планетами Ікс», хоча інколи їхня передбачувана сутність значно відрізняється від тієї, якою її бачив Ловелл.

Періодичність вимирань Редагувати

Пошуки невідомого тіла Сонячної системи активізувалися 1984 року, коли Джек Сепкоські і Девід Роп[en] заявили про виявлення періодичності в темпах вимирання морських тварин та найпростіших. За їхніми результатами, інтенсивність вимирань збільшується кожні 26 мільйонів років. Того ж року інші дослідники пояснили це впливом невідомої масивної планети або зорі, що отримала ім'я богині кари Немезиди. Цей об'єкт має обертатися навколо Сонця витягнутою орбітою і при кожному наближенні до нього збурювати орбіти комет, багато з яких після цього летять у центральну область Сонячної системи й бомбардують Землю та інші планети.

Низка досліджень підтверджує періодичність вимирань, а низка інших — спростовує. Те ж саме стосується періодичності утворення на Землі метеоритних кратерів. 2010 року вийшла стаття з висновком, що періодичність вимирань існує й добре прослідковується протягом останніх 500 млн років, але це свідчить проти гіпотези про Немезиду: її орбіта не може бути настільки стабільною. У темпах утворення кратерів кілька дослідників знаходили коливання з періодом від 13 до 50 млн років, але аналіз 2011 року цього не підтвердив. З іншого боку, у 2015 році вийшло повідомлення про виявлення і в темпах вимирання, і в темпах кратероутворення коливань із близькими періодами (27,0 ± 0,7 і 25,8 ± 0,6 млн років відповідно) та фазами.

Орбіта Седни Редагувати

Після відкриття Седни виникла потреба пояснити, як могло утворитися тіло з такою дивовижною орбітою. Її перигелій перебуває на такій великій відстані від Сонця (приблизно 75 а. о.), що жоден відомий механізм не дає змоги його пояснити. Зокрема, він лежить надто далеко від орбіт планет: гравітація Нептуна нездатна помітно на нього впливати.

Гіпотези, які пояснюють орбіту Седни, передбачають, що її сформувала гравітація зорі, яка наближалася до Сонця в минулому, що Седна була «вихоплена» з іншої планетної системи або що її «витягло» на таку віддалену орбіту тяжіння невідомої транснептунової планети. Для пояснення конфігурації орбіти Седни може бути цінним відкриття в тій самій області багатьох інших об'єктів, орбітальні конфігурації яких надали б факти щодо з'ясування їхнього минулого. Якщо Седну «закинула» на її теперішню орбіту транснептунова планета, то й інші об'єкти, знайдені у тій області, мали б мати сумірний перигелій (близько 80 а. о).

2014 року астрономи оголосили про відкриття 2012 VP113 — великого об'єкта з перигелієм близько 80 а. о. і періодом обертання більше 4200 років: тобто схожого за параметрами орбіти на Седну. Цей факт став підставою для припущень про існування потенційної транснептунової планети. Чедвік Трухільйо й Скотт Шеппард стверджували, що зіставлення аргументів перигелію VP113 та інших віддалених транснептунових об'єктів свідчить на користь існування «надземлі» з масою від 2 до 15 земних неподалік площини екліптики на відстані 200—300 а. о. Утім, подальші розрахунки, що їх здійснив Лоренцо Іоріо, установили обмеження: мінімальна відстань для об'єкта з масою 2 земних — 496—570 а. о., а для об'єкта з масою 15 земних — 970—1111 а. о. У 2014 р. астрономи Мадридського університету висунули ідею, що наявні дані свідчать на користь існування кількох транснептунових планет.

Майкл Браун, першовідкривач Седни, — навіть безвідносно даних про гравітаційний вплив, — стверджував, що сама по собі 12-тисячолітня орбіта Седни вже передбачає імовірність існування за орбітою Нептуна планет розміром із Землю. Орбіта Седни має настільки великий ексцентриситет, що поблизу Сонця, де її нескладно спостерігати, вона проводить лише невелику частину свого орбітального періоду. Це означає, що, якщо її відкриття не було збігом неймовірних обставин, вірогідно, існує доволі велика група об'єктів, сумірних за розмірами із Седною, які мають спостерігатися в області, де пролягає її орбіта. Майкл Браун сказав у своїй Ловеллівській лекції 2007 р.:

Розмір Седни становить три чверті розміру Плутона. Якщо [там] є шістдесят тіл розміром три чверті Плутона, то, імовірно, там знайдеться й сорок тіл розміром із Плутон… А якщо там є сорок тіл розміром із Плутон, там, напевно, знайдеться десять тіл, удвічі більших за Плутон, три-чотири тіла, утричі більших за Плутон, а найбільше з цих тіл… імовірно, за розмірами таке, як Марс або Земля.

Проте, зауважив він, якби такий об'єкт було знайдено, і навіть якби за розмірами він був такий, як Земля, за нинішнім визначенням його все одно вважали б карликовою планетою, оскільки він «недостатньо очистив своє оточення».

Провал Койпера Редагувати

Обговорення можливої транснептунової планети вирували також навколо так званого «провалу Койпера». Пояс Койпера раптово обривається на відстані 48 а. о. від Сонця. Висувалися припущення, що цей несподіваний обрив може пояснюватися наявністю об'єкта з масою, як у Марса або Землі, який обертається навколо Сонця на відстані 48 а. о. Якби на круговій орбіті на відстані 60 а. о. навколо Сонця оберталася марсоподібна планета, конфігурація транснептунових об'єктів не відповідала би спостережуваній. Зокрема, кількість плутино значно зменшилася б. Астрономи не відкидають можливість існування ще масивнішої, землеподібної планети з ексцентричною нахиленою орбітою на відстані більше 100 а. о. Комп'ютерні моделювання, здійснені Патриком Ликавкою з Університету Кобе[en], свідчать, що наявністю тіла з масою від 0,3 до 0,7 земної, яке було виштовхнуто Нептуном на початку формування Сонячної системи і наразі рухається видовженою орбітою на відстані від 101 до 200 а. о. від Сонця, можна було б пояснити існування провалу Койпера і деяких відокремлених об'єктів, як-от Седна і 2012 VP113. Хоча деякі астрономи обережно підтримують такі міркування, інші відкидають їх як «удавані».

2012 року Родні Гомес із Національної обсерваторії Бразилії змоделював орбіти 92 об'єктів поясу Койпера і виявив, що шість із цих орбіт видовжилися набагато сильніше, ніж передбачала модель. Він дійшов висновку, що найпростішим поясненням цього є гравітаційний вплив віддаленої планети-компаньйона розміром із Нептун на відстані 1500 а. о. або з Марс — на відстані 53 а. о.

Теорія утворення планет Редагувати

Згідно з олігархічною теорією утворення планет, на початкових етапах життя Сонячної системи існували сотні об'єктів планетарного розміру — так звані «олігархи». 2005 року астроном Юджин Чанг висунув припущення, що, хоча деякі з цих олігархів згодом перетворилися на сучасні планети, більшість із них було викинуто назовні в результаті гравітаційних взаємодій. Деякі взагалі залишили Сонячну систему і перетворилися на мандрівні міжзоряні планети, тоді як інші змістилися у гало, яке оточує Сонячну систему, і набули орбіт із періодом мільйони років. Це гало розкинулося на відстані від 1000 до 10 000 а. о. від Сонця — тобто від третини до однієї тридцятої відстані до хмари Оорта.

Особливості орбіт транснептунових об'єктів Редагувати

На існування поза Нептуном невідомої планети вказують і особливості орбіт деяких транснептунових об'єктів. Орбіти, що розташовані достатньо далеко від Сонця та досить сильно витягнуті (особливо ті, що не схильні до збурення Нептуном) мають примітні спільні риси: вони лежать у близьких площинах та мають близькі значення аргументу перигелію. Проявляється у них і групування за довготою перигелію, що означає їх витягнутість поблизу одного напрямку. Ймовірність, що така подібність орбіт є випадковою, дуже мала. Найбільш імовірною її причиною вважають гравітаційний вплив масивної (порядку 10 земних мас) планети, відстань якої від Сонця змінюється від 200 до 600—1200 а. о., а період обертання становить 10—20 тисяч років. Крім того, її впливом можна пояснити дуже великий нахил орбіти деяких інших транснептунових об'єктів. Гіпотезу про існування такої планети вперше висловили Чедвік Трухільйо та Скотт Шеппард 2014 року, а детально розробили Костянтин Батигін та Майкл Браун у публікації 2016 року.

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

  1. Bower, Ernest Clare (1 січня 1931). On the orbit and mass of Pluto with an ephemeris for 1931-1932. Lick Observatory Bulletin 437. с. 171–178. ISSN 0075-9317. doi:10.5479/ADS/bib/1931LicOB.15.171B. Процитовано 31 серпня 2023. 
  2. ↑ Internet Archive, Tom (2000). The Neptune file : a story of astronomical rivalry and the pioneers of planet hunting. New York : Walker. ISBN 978-0-8027-1363-6. 
  3. ↑ Grosser, Morton (1964-06). The Search for a Planet beyond Neptune. Isis (англ.) 55 (2). с. 163–183. ISSN 0021-1753. doi:10.1086/349825. Процитовано 31 серпня 2023. 
  4. ↑
  5. Musotto, Susanna; Varadi, Ferenc; Moore, William; Schubert, Gerald (1 жовтня 2002). Numerical Simulations of the Orbits of the Galilean Satellites. Icarus 159. с. 500–504. ISSN 0019-1035. doi:10.1006/icar.2002.6939. Процитовано 31 серпня 2023. 
  6. Lowell, Percival (1915). Memoir on a Trans-Neptunian Planet (англ.). T.P. Nichols. 
  7. Schilling G. The Hunt for Planet X: New Worlds and the Fate of Pluto. — Springer Science & Business Media, 2009. — P. 34. — ISBN 9780387778051.
  8. ↑ Hoyt W. G. (1976). W. H. Pickering's Planetary Predictions and the Discovery of Pluto. Isis 67 (4): 551–564. JSTOR 230561. doi:10.1086/351668. 
  9. Hoyt, William Graves (1976-12). W. H. Pickering's Planetary Predictions and the Discovery of Pluto. Isis (англ.) 67 (4). с. 551–564. ISSN 0021-1753. doi:10.1086/351668. Процитовано 31 серпня 2023. 
  10. Observatory, Kevin Schindler, Lowell (14 травня 2015). Percival Lowell's three early searches for Planet X | Astronomy.com. Astronomy Magazine (амер.). Процитовано 31 серпня 2023. 
  12. Duncombe, R. L.; Seidelmann, P. K. (1980). A history of the determination of Pluto's mass. Icarus 44 (1): 12–18. Bibcode:1980Icar...44...12D. doi:10.1016/0019-1035(80)90048-2. 
  13. ↑ Nicholson, S. B.; Mayall, N. U. (1931). Positions, Orbit, and Mass of Pluto. Astrophysical Journal 73 (1): 1–12. Bibcode:1931ApJ....73....1N. doi:10.1086/143288. 
  14. ↑ Kuiper G. P. (1950). The Diameter of Pluto. Publications of the Astronomical Society of the Pacific 62 (366): 133—137. doi:10.1086/126255. 
  15. ↑ Cruikshank, D. P.; Pilcher, C. B.; Morrison, D. (1976). Pluto: Evidence for methane frost. Science 194: 835–837. Bibcode:1976Sci...194..835C. doi:10.1126/science.194.4267.835. 
  16. ↑ Christy J. S., Harrington R. S. (1978). The Satellite of Pluto. Astronomical Journal 83 (8): 1005–1008. Bibcode:1978AJ.....83.1005C. doi:10.1086/112284. 
  17. Harrington, R. S. (1 жовтня 1988). The Location of Planet X. The Astronomical Journal 96. с. 1476. ISSN 0004-6256. doi:10.1086/114898. Процитовано 31 серпня 2023. 
  18. Brady, Joseph L. (1 квітня 1972). THE EFFECT OF A TRANS-PLUTONIAN PLANET ON HALLEY'S COMET. Publications of the Astronomical Society of the Pacific (англ.) 84 (498). с. 314. ISSN 1538-3873. doi:10.1086/129290. Процитовано 31 серпня 2023. 
  19. ShieldSquare Captcha. hcvalidate.perfdrive.com. doi:10.1086/129290. Процитовано 31 серпня 2023. 
  20. academic.oup.com https://academic.oup.com/crawlprevention/governor?content=%2fmnras%2farticle%2f235%2f2%2f593%2f982497%3flogin%3dfalse Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 31 серпня 2023. 
  21. Standish, E. M. (1 травня 1993). Planet X: No Dynamical Evidence in the Optical Observations. The Astronomical Journal 105. с. 2000. ISSN 0004-6256. doi:10.1086/116575. Процитовано 31 серпня 2023. 
  22. Standish, E. M. (1993). Planet X: No dynamical evidence in the optical observations. Astronomical Journal 105 (5): 2000–2006. Bibcode:1993AJ....105.2000S. doi:10.1086/116575. 
  23. Croswell K. Planet Quest: The Epic Discovery of Alien Solar Systems. — Oxford University Press, 1999. — P. 48–71. — ISBN 9780198501985.
  24. Small-Body Database Lookup. ssd.jpl.nasa.gov. Процитовано 31 серпня 2023. 
  25. Astronomers discover 'new planet' (en-GB). 15 березня 2004. Процитовано 31 серпня 2023. 
  26. IAUC 8747: (134340); 178P; P/2006 R1; 2006ev. www.cbat.eps.harvard.edu. Процитовано 31 серпня 2023. 
  27. . web.archive.org. 21 липня 2011. Архів оригіналу за 21 липня 2011. Процитовано 31 серпня 2023. 
  28. Unabashedly Onward to the Ninth Planet. www.spacedaily.com. Процитовано 31 серпня 2023. 
  29. Dave Jewitt: Planets IX and X. www2.ess.ucla.edu. Процитовано 31 серпня 2023. 
  30. Alles over Sterrenkunde. allesoversterrenkunde.nl. Процитовано 31 серпня 2023. 
  31. academic.oup.com https://academic.oup.com/crawlprevention/governor?content=%2fmnras%2farticle%2f335%2f3%2f641%2f1014368%3flogin%3dfalse Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 31 серпня 2023. 
  32. Raup, D. M.; Sepkoski, J.J. (1984). Periodicity of Extinctions in the Geologic Past. Proceedings of the National Academy of Sciences 81 (3): 801–805. Bibcode:1984PNAS...81..801R. PMID 6583680. doi:10.1073/pnas.81.3.801. 
  33. Whitmire, D. P., Jackson, A. A. (1984). Are periodic mass extinctions driven by a distant solar companion?. Nature 308 (5961): 713–715. Bibcode:1984Natur.308..713W. doi:10.1038/308713a0. 
  34. Davis, M., Hut, P., Muller, R. A. (1984). Extinction of species by periodic comet showers. Nature 308 (5961): 715–717. Bibcode:1984Natur.308..715D. doi:10.1038/308715a0. 
  35. Melott, A. L., Bambach, R. K. (2010). Nemesis Reconsidered. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society Letters 407: L99–L102. Bibcode:2010MNRAS.407L..99M. arXiv:1007.0437. doi:10.1111/j.1745-3933.2010.00913.x. 
  36. Bailer-Jones C. A. L. (2011). Bayesian time series analysis of terrestrial impact cratering. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 416 (2): 1163–1180. Bibcode:2011MNRAS.416.1163B. doi:10.1111/j.1365-2966.2011.19112.x.  (Erratum: Bibcode: 2011MNRAS.418.2111B)
  37. Rampino M. R., Caldeira K. (2015). Periodic impact cratering and extinction events over the last 260 million years. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 454 (4): 3480–3484. Bibcode:2015MNRAS.454.3480R. doi:10.1093/mnras/stv2088. 
  38. https://arxiv.org/abs/astro-ph/0404456
  39. Brunini, A.; Melita, M. D. (1 листопада 2002). The Existence of a Planet beyond 50 AU and the Orbital Distribution of the Classical Edgeworth-Kuiper-Belt Objects. Icarus 160. с. 32–43. ISSN 0019-1035. doi:10.1006/icar.2002.6935. Процитовано 31 серпня 2023. 
  40. ↑ Batygin K., Brown M. E. (2016 January 20). Evidence for a Distant Giant Planet in the Solar System. The Astronomical Journal 151 (2): 1–12. arXiv:1601.05438. doi:10.3847/0004-6256/151/2/22. 
  41. Witze, Alexandra (2016 January 20). Evidence grows for giant planet on fringes of Solar System. Nature. doi:10.1038/529266a. 
  42. Hand, Eric (2016 January 20). Astronomers say a Neptune-sized planet lurks beyond Pluto. Science. doi:10.1126/science.aae0237. 
  43. Fesenmaier K. (20 січня 2016). Caltech Researchers Find Evidence of a Real Ninth Planet. caltech.edu. Архів оригіналу за 1 лютого 2016. Процитовано 1 лютого 2016. 
  44. Trujillo, C. A.; Sheppard, S. S. (2014). . Nature 507 (7493): 471–474. Bibcode:2014Natur.507..471T. doi:10.1038/nature13156. Архів оригіналу за 3 лютого 2015. Процитовано 1 лютого 2016. 

Література Редагувати

Посилання Редагувати

Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри
Дата публікації:
Cya stattya pro gipotetichni planeti Pro vidomi ob yekti poza Neptunom div Transneptunovij ob yekt Pislya vidkrittya Neptuna 1846 bulo vislovleno chimalo gipotez pro isnuvannya v Sonyachnij sistemi she viddalenishoyi planeti abo inshogo masivnogo tila napriklad korichnevogo karlika Ce zokrema gipotezi pro planetu X Tihe Nemezidu dev yatu planetu tosho Stanom na 2020 rik dokaziv isnuvannya podibnih ob yektiv nema hocha nevelikih til za orbitoyu Neptuna vidomo bagato Persival Lovell avtor gipotezi pro isnuvannya Planeti IksPoshuki planet poza Neptunom pochalisya she v seredini XIX st Na pochatku XX st veliku robotu v comu napryamku vikonav Persival Lovell 1 Jogo poshuki gruntuvalisya na vidminnostyah mizh rozrahovanoyu j faktichnoyu orbitoyu Urana Lovell vvazhav sho ci vidhilennya zumovleni gravitaciyeyu novoyi planeti yaku vin nazivav planetoyu X Zdavalosya sho vidkrittya Plutona zdijsnene Klajdom Tombo 1930 roku pidtverdzhuye gipotezu Lovella i azh do 2006 r Pluton oficijno vvazhavsya dev yatoyu planetoyu Odnak 1978 r z yasuvalosya sho masa Plutona nadto mala shob jogo gravitaciya vplivala na gazovi giganti Ce zumovilo novij korotkochasnij spalah zacikavlennya do poshukiv desyatoyi planeti ale na pochatku 1990 h rr voni majzhe pripinilisya oskilki dani kosmichnogo zonda Voyadzher 2 pokazali sho vidhilennya orbiti Urana vid rozrahunkovoyi poyasnyuyutsya nedoocinkoyu masi Neptuna 2 Pislya 1992 r vnaslidok vidkrittya chislennih nevelikih krizhanih ob yektiv orbiti yakih podibni do orbiti Plutona postalo pitannya pro te chi slid i dali vvazhati Pluton planetoyu chi mozhe jogo i jogo susidiv potribno vidiliti v okremij klas ob yektiv Hocha najbilshi tila ciyeyi grupi proponuvali vvazhati planetami u 2006 roci Mizhnarodnij astronomichnij soyuz perekvalifikuvav Pluton i jogo najbilshih susidiv na karlikovi planeti i v Sonyachnij sistemi zalishilosya lishe visim planet Suchasna astronomichna spilnota zdebilshogo shilyayetsya do dumki sho Planeti X ne isnuye Utim gipotezoyu pro isnuvannya nevidkritoyi transneptunovoyi planeti deyaki astronomi poyasnyuyut anomaliyi v rusi ob yektiv zovnishnoyi chastini Sonyachnoyi sistemi U masovij kulturi j navit u deyakih astronomichnih kolah terminom Planeta X nazivayut bud yaku nevidkritu planetu zovnishnoyi chastini Sonyachnoyi sistemi bezvidnosno do yiyi stosunku do gipotezi Lovella Zmist 1 Davni gipotezi 2 Planeta Iks 2 1 Istoriya 2 2 Vidkrittya Plutona 2 3 Pluton vtrachaye titul Planeti Iks 2 4 Podalshi poshuki Planeti Iks 2 5 Sprostuvannya Planeti Iks 3 Vidkrittya inshih transneptunovih ob yektiv 4 Podalshi gipotezi shodo transneptunovih planet 4 1 Periodichnist vimiran 4 2 Orbita Sedni 4 3 Proval Kojpera 4 4 Teoriya utvorennya planet 4 5 Osoblivosti orbit transneptunovih ob yektiv 5 Div takozh 6 Primitki 7 Literatura 8 PosilannyaDavni gipotezi RedaguvatiDokladnishe Vidkrittya Neptuna nbsp Zhak Babine odin iz najpershih avtoriv gipotezi pro isnuvannya transneptunovoyi planetiU 1840 h rr francuzkij matematik Urben Lever ye zastosovuyuchi zakoni nyutonivskoyi klasichnoyi mehaniki proanalizuvav zburennya orbiti Urana i visunuv gipotezu sho voni sprichineni gravitaciyeyu she nevidkritoyi planeti Lever ye viznachiv yakim maye buti polozhennya ciyeyi novoyi planeti na nebi j nadislav svoyi rozrahunki nimeckomu astronomovi Jogannu Gotfridu Galle 23 veresnya 1846 roku unochi odrazu pislya otrimannya lista Galle razom zi svoyim uchnem Genrihom Luyi d Arre vidkrili Neptun same tam de vkazav Lever ye Ale v rusi gazovih gigantiv Urana j Neptuna vse odno sposterigalisya nevidpovidnosti Yih rozglyadali yak svidchennya na korist togo sho za orbitoyu Neptuna isnuye she odna planeta She do vidkrittya Neptuna pobutuvala ideya sho poyasniti vsi nevidpovidnosti nayavnistyu lishe odniyeyi planeti ne mozhna 17 listopada 1834 roku britanskij astronom lyubitel Tomas Dzhon Gassi en povidomiv britanskomu korolivskomu astronomovi Dzhordzhevi Eri pro svoyu rozmovu z francuzkim astronomom Aleksisom Buvarom en Gassi skazav sho koli vin visloviv Buvaru ideyu pro te sho nezvichnij ruh Urana mozhe poyasnyuvatisya gravitacijnim vplivom she ne vidkritoyi planeti toj povidomiv sho taka ideya tezh spadala jomu na dumku i sho vin vzhe obgovoryuvav yiyi z Peterom Andreasom Ganzenom direktorom Ziberzskoyi observatoriyi v Goti Tyuringiya Nimechchina Na dumku Ganzena povnistyu poyasniti ruh Urana nayavnistyu lishe odnogo kosmichnogo tila ne mozhna tomu vin pripustiv sho za orbitoyu Urana ye she dvi planeti 3 1848 roku Zhak Babine en piddav sumnivu rozrahunki Lever ye stverdzhuyuchi sho sposterezhuvana masa Neptuna ye menshoyu a orbita bilshoyu nizh toj peredbachav Babine visunuv gipotezu sho za orbitoyu Neptuna maye isnuvati insha planeta z masoyu priblizno u 12 raziv bilshoyu vid masi Zemli vin nazvav yiyi Giperion 3 ne plutati z odnojmennim suputnikom Saturna Lever ye vidkinuv gipotezu Babine kazhuchi Ne isnuye absolyutno nichogo za dopomogoyu chogo mozhna bulo b viznachiti polozhennya inshoyi planeti za vinyatkom gipotez u yakih uyava grala nadto veliku rol 3 1850 roku Dzhejms Fergyuson astronom asistent u Vijskovo morskij observatoriyi SShA zauvazhiv sho vin zagubiv zoryu yaku sposterigav GR1719k Lejtenant Metyu Mauri kerivnik observatoriyi nazvav vipadok svidchennyam na korist togo sho to bula nova planeta Podalshi poshuki ne dali zmogi viyaviti planetu v inshomu polozhenni a v 1878 r Peters CHF Peters direktor observatoriyi koledzhu Gamiltona u Nyu Jorku prodemonstruvav sho zorya naspravdi ne znikla poperedni rezultati buli naslidkom lyudskoyi pomilki 3 1879 roku Kamil Flammarion zauvazhiv sho afeliyi kometi 1862 III kometi 1862 III ta 1889 III stanovlyat vidpovidno 47 ta 49 a o i zrobiv pripushennya sho vidstan vidpovidaye orbitalnomu radiusu nevidomoyi planeti yaka peretvorila yihni orbiti na eliptichni 3 Astronom Dzhordzh Forbs en na pidstavi cih faktiv dijshov visnovku sho poza Neptunom povinni isnuvati dvi planeti Vihodyachi z togo sho afeliyi chotiroh komet syagayut vidstani priblizno 100 a o a afeliyi nastupnih shistoh azh 300 a o vin rozrahuvav orbitalni elementi pari gipotetichnih transneptunovih planet Ci rozrahunki viyavilis totozhnimi do tih yaki nezalezhno virahuvav inshij astronom Devid Pek Todd David Peck Todd sho dalo pidstavi vvazhati yih dijsnimi Utim skeptiki zaperechuvali sho orbiti komet yaki brali uchast u rozrahunkah nadto neviznacheni dlya otrimannya nadijnih rezultativ U 1900 i 1901 rr direktor Garvardskoyi observatoriyi Vilyam Genri Pikering zdijsniv dvi sprobi vidshukati transneptunovi ob yekti Pershu z nih rozpochav danskij astronom Hans Emil Lau Hans Emil Lau doslidivshi dani shodo orbiti Urana z 1690 po 1895 rr vin dijshov visnovku sho poyasniti nevidpovidnosti jogo orbiti nayavnistyu lishe odniyeyi transneptunovoyi planeti ne mozhna i visunuv pripushennya shodo polozhen dvoh planet nayavnist yakih na jogo dumku mogla bi yih poyasniti Druge poshukove doslidzhennya pochalosya koli Gebriel Dallet Gabriel Dallet pripustiv sho ruh Urana mozhna poyasniti nayavnistyu odniyeyi transneptunovoyi planeti na vidstani 47 a o Pikering pogodivsya pereviriti plastinki na nayavnist bud yakih pidozrilih planet V oboh vipadkah nichogo znajti ne vdalosya 3 1911 roku indijskij astronom Venkatesh Ketakar Venkatesh P Ketakar povtorno proanalizuvav shemi ruhu suputnikiv Yupitera stvoreni P yerom Simonom Laplasom i zastosuvavshi yih do zovnishnih planet visunuv pripushennya pro isnuvannya dvoh transneptunovih planet yakim vin dav nazvi Brahma i Vishnu 4 Tri vnutrishni Galileyevi suputniki Yupitera Io Yevropa i Ganimed perebuvayut u skladnomu rezonansnomu rusi z vidnoshennyami 1 2 4 rezonans Laplasa 5 Ketakar pripustiv sho Uran Neptun i gipotetichni transneptunovi planeti tezh pov yazani rezonansom na kshtalt Laplasovogo Za cimi rozrahunkami dlya Bragmi serednya vidstan mala b stanoviti 38 95 a o a orbitalnij period 242 28 zemnih rokiv rezonans 3 4 iz Neptunom Pluton yakij bulo vidkrito cherez 19 rokiv po tomu obertayetsya navkolo Soncya na serednij vidstani 39 48 a o i maye orbitalnij period 248 zemnih rokiv tobto parametri jogo orbiti viyavilisya blizkimi do pripushenih Ketakarom Pluton perebuvaye v rezonansi 2 3 z Neptunom Ketakar ne robiv zhodnih pripushen shodo elementiv orbiti krim serednoyi vidstani j periodu Yak same Ketakar yih rozrahuvav nevidomo drugu planetu pro isnuvannya yakoyi vin kazav Vishnu znajdeno ne bulo 4 Planeta Iks RedaguvatiIstoriya Redaguvati 1894 r za dopomogoyu Vilyama Pikeringa zamozhnij bostonec Persival Lovell zasnuvav Lovellivsku observatoriyu u Flegstaffi Arizona SShA 1906 roku pragnuchi znajti poyasnennya zagadok orbiti Urana vin rozpochav masshtabnij proekt iz poshuku transneptunovoyi planeti yaku vin nazvav Planet X U cij nazvi prisutnya gra sliv X tut simvolizuye nevidome i vimovlyayetsya yak bukva X a ne rimska cifra 10 vodnochas Planet X sprijmayetsya yak Desyata planeta hocha Planeta Iks mala bi stati dev yatoyu a ne desyatoyu Lovell spodivavsya vidstezhiti Planetu Iks abi povernuti doviru do sebe yak do naukovcya adzhe cya dovira znachno zmenshilasya cherez jogo vismiyuvanu naukovim zagalom viru v te sho kanalopodibni vizerunki na poverhni Marsa ye kanalami stvorenimi visokorozvinenimi istotami Peredusim Lovell zoserediv zusillya na poshukah u rajoni ekliptiki poblizu ploshini yakoyi prohodyat orbiti vsih planet Vikoristovuyuchi 5 dyujmovu fotokameru vin za dopomogoyu zbilshuvalnogo skla vruchnu proanalizuvav ponad 200 trigodinnih ekspozicij ale ne znajshov zhodnoyi planeti U toj chas Pluton perebuvav nadto visoko nad ploshinoyu ekliptiki i ne potrapiv na dilyanku poshukiv Perevirivshi mozhlivi prognozovani miscya Lovell zdijsniv drugij etap poshuku vin trivav z 1914 po 1916 rr 1915 roku vin opublikuvav svoyi Memuari pro transneptunovu planetu Memoir of a Trans Neptunian Planet 6 u yakih dijshov visnovku sho Planeta Iks maye masu priblizno vsemero bilshu vid masi Zemli tobto polovinu masi Neptuna j obertayetsya navkolo Soncya na serednij vidstani 43 a o Vin pripustiv sho Planeta Iks ce velikij ob yekt iz nizkoyu gustinoyu j visokim albedo yak u gazovih gigantiv Za takih harakteristik yiyi disk mav bi rozmir priblizno odnu kutovu sekundu a yiyi vidima zoryana velichina stanovila b 12 13 tobto vona mala buti dosit yaskravoyu shob yiyi pomititi Nezalezhno vid Lovella Pikering 1908 roku zayaviv sho proanalizuvavshi neregulyarnosti orbiti Urana vin viyaviv dev yatu planetu Cya gipotetichna planeta vin nazvav yiyi Planeta O oskilki nastupnoyu bukvoyu pislya N Neptun ye O 7 maye serednij orbitalnij radius 51 9 a o ta orbitalnij period 373 5 roku 8 Na plastinkah uzyatih u jogo observatoriyi v Arekipi Peru znajti planetu z takimi harakteristikami ne vdalosya Zgodom britanskij astronom Filip Gerbert Kovell prodemonstruvav sho neregulyarnosti sposterezhuvani v rusi Urana majzhe shezayut yaksho vrahuvati jogo peresuvannya po dovgoti proyasniti Lovell nezvazhayuchi na svoyi blizki stosunki z Pikeringom samostijno vidkinuv mozhlivist isnuvannya Planeti O zauvazhivshi Cyu planetu duzhe slushno nazvali O adzhe ce nisho v anglijskij movi O oznachaye nul nisho Pikering ne znav sho na chotiri fotografichni plastinki otrimani astronomami observatoriyi Maunt Vilson pid chas poshukiv Planeti O 1919 roku potrapiv zokrema i Pluton ce z yasuvalosya bagato rokiv po tomu 9 Pikering prodovzhuvav robiti pripushennya pro isnuvannya bagatoh inshih transneptunovih planet azh do 1932 r nazivayuchi yih P Q R S T ta U Zhodnu z nih ne bulo znajdeno 8 Vidkrittya Plutona Redaguvati Dokladnishe PlutonCherez nespodivanu smert Lovella 1916 roku poshuki Planeti Iks timchasovo pripinilisya Za slovami jogo druga nespromozhnist znajti cyu planetu majzhe vbila jogo Konstanciya Lovell vdova Persivalya Lovella abi zavoloditi miljonom dolariv spadku cholovika postupovo vtyagnula observatoriyu v trivali yuridichni tyazhbi Unaslidok cogo poshuki Planeti Iks ne vdavalosya zavershiti protyagom kilkoh rokiv 1925 roku observatoriya otrimala sklyani diski dlya novogo 13 dyujmovogo shirokokutnogo teleskopa dlya prodovzhennya poshukiv skonstrujovanogo na koshti Dzhordzha Lovella brata Persivalya 10 1929 roku direktor observatoriyi Vesto Melvin Slajfer ne dovgo vagayuchis peredav robotu z poshuku planeti Klajdu Tombo 22 richnomu fermeru z Kanzasu yakij shojno pribuv do Lovellivskoyi observatoriyi Slajfera vrazili jogo astronomichni malyunki Zavdannyam Tombo bulo sistematichno znimati dilyanki nichnogo neba roblyachi pari zobrazhen z intervalom dva tizhni Pislya cogo vin zakladav obidva zobrazhennya kozhnoyi dilyanki u specialnij aparat tak zvanij blink komparator yakij shvidko zminyuyuchi ci zobrazhennya dozvolyav legko viyavlyati vidminnosti mizh nimi Shob zmenshiti imovirnist togo sho za novu planetu bude sprijnyato yakij nebud ob yekt yakij ruhayetsya shvidko a otzhe perebuvaye blizhche Tombo znimav kozhnu dilyanku poblizu tochki protistoyannya tobto protilezhnij Soncyu de vidimij retrogradnij ruh ob yektiv orbiti yakih roztashovani zzovni vidnosno zemnoyi najshvidshij Krim togo vin robiv tretij kontrolnij znimok abi usunuti bud yaki hibni rezultati sprichineni defektami plastinok Tombo virishiv znyati v takij sposib ves zodiak i ne obmezhuvatisya dilyankami na yaki vkazav Lovell Na pochatok 1930 roku Tombo u svoyih poshukah dijshov do suzir ya Bliznyat 18 lyutogo 1930 r pracyuyuchi vzhe protyagom cilogo roku i perevirivshi blizko dvoh miljoniv zirok Tombo rozglediv ruhlivij ob yekt na fotografichnih plastinah znyatih 23 i 29 sichnya togo zh roku Fotografiya nizhchoyi yakosti znyata 21 sichnya pidtverdila fakt ruhu Perekonavshis sho ob yekt ruhayetsya Tombo zajshov u kabinet Slajfera i promoviv Doktor Slajfer ya znajshov vashu Planetu Iks Ob yekt perebuvav lishe za shist gradusiv vid odnogo z dvoh polozhen yaki vkazuvav Lovell otzhe mozhna skazati sho jogo nareshti bulo reabilitovano Nevdovzi observatoriya otrimala j inshi pidtverdzhuyuchi fotografiyi 13 bereznya 1930 r novinu pro vidkrittya nadislali do Garvardskoyi observatoriyi Piznishe novij ob yekt vidnajshli na fotografiyah znyatih she 19 bereznya 1915 roku Pochasti rishennya nazvati jogo Plutonom zumovlyuvalosya pragnennyam vshanuvati pam yat Persivalya Lovella iniciali jogo imeni utvoryuvali pershi dvi bukvi cogo slova Pislya vidkrittya Plutona Tombo prodovzhuvav shukati inshi viddaleni ob yekti v ploshini ekliptiki Vin znajshov sotni zminnih zir i asteroyidiv a takozh dvi kometi ale inshih planet ne vidkriv Pluton vtrachaye titul Planeti Iks Redaguvati nbsp Zobrazhennya na yakomu bulo znajdeno HaronPracivnikiv observatoriyi rozcharovuvalo j divuvalo te sho pobachiti vidimij disk Plutona ne vdavalosya u teleskopah vin mav viglyad tochki yak zorya Iz zoryanoyu velichinoyu 15 vin buv ushestero tmyanishij nizh prognozuvav Lovell tobto buv abo duzhe malenkij abo duzhe temnij Oskilki astronomi Lovella vvazhali sho Pluton dostatno masivnij shob zburyuvati orbiti inshih planet voni pripustili sho jogo albedo dorivnyuye 0 07 inakshe kazhuchi sho vin vidbivaye lishe 7 svitla yake na nogo padaye tobto temnij yak asfalt i podibnij do Merkuriya planeti z najmenshim albedo Za takih harakteristik jogo diametr mav bi stanoviti blizko 8000 km tobto 60 vid zemnogo Krim togo orbita Plutona viyavilasya silno vityagnutoyu znachno silnishe nizh u reshti planet 11 Deyaki astronomi zaperechuvali sho Pluton slid vvazhati planetoyu Nevdovzi pislya jogo vidkrittya v 1930 r Armin Lejshner Armin O Leuschner visunuv pripushennya sho cherez tmyanist i ekscentrichnist orbiti jogo radshe slid vvazhati asteroyidom abo kometoyu Rezultat Lovella pidtverdzhuye velikij ekscentrisitet pripushennya pro yakij bulo visunuto 5 kvitnya She odin variant velikij asteroyid orbita yakogo silno zminilasya vnaslidok blizkogo prohodzhennya velikoyi planeti na kshtalt Yupitera abo mozhlivo ce odin iz bagatoh dovgoperiodichnih planetarnih ob yektiv yakij she ne vidkrito abo yaskravij kometopodibnij ob yekt 1931 roku Ernest Braun zdijsnivshi matematichni rozrahunki zayaviv sho poyasniti sposterezhuvani nepravilnosti orbiti Urana gravitacijnim vplivom she viddalenishoyi planeti nemozhlivo a vidtak peredbachennya Lovella bulo cilkom vipadkovim Uprodovzh seredini XX stolittya ocinki masi Plutona pereglyadalisya v bik zmenshennya 12 1931 roku Nikolson i Mayall vihodyachi z jogo gadanogo vplivu na gazovi giganti rozrahuvali jogo masu i ocinili yiyi yak priblizno rivnu zemnij 13 1950 roku Dzherard Kojper namagavsya vimiryati diametr Plutona na 5 1 metrovomu teleskopi i zrobiv visnovok sho jogo rozmir promizhnij mizh Merkuriyem i Marsom a jogo masa najimovirnishe vdesyatero mensha za zemnu 14 1976 roku Dejl Kryukshenk Karl Pilcher i Devid Morrison iz Gavajskogo universitetu proanalizuvali spektr poverhni Plutona i viznachili sho vin maye mistiti metanovij lid Ce oznachalo sho poverhnya Plutona ne temna a dovoli yaskrava a vidtak vin nevelikij i jogo masa stanovit kilka tisyachnih zemnoyi 15 Ocinki masi Plutona Rik Masa u masah Zemli Primitki1931 1 Nikolson i Mayall 13 1950 0 1 Kojper 14 1976 Kilka tisyachnih Kryukshenk Pilcher i Morrison 15 1978 0 0017 Kristi ta Garrington 16 Ureshti resht masu Plutona bulo viznacheno 1978 roku koli amerikanskij astronom Dzhejms Kristi James W Christy vidkriv jogo suputnik Haron Ce vidkrittya dalo jomu razom iz Robertom Garringtonom en iz Vijskovo morskoyi observatoriyi SShA zmogu vimiryati masu sistemi Pluton Haron bezposeredno shlyahom sposterezhennya orbitalnogo ruhu suputnika navkolo planeti Za yihnimi vimiryuvannyami vona stanovit priblizno 0 0017 masi Zemli abo 0 14 Misyacya 16 Cya velichina nabagato mensha vid tiyeyi yakoyu mozhna bulo b poyasniti sposterezhuvani vidhilennya orbit zovnishnih planet Otzhe prorokuvannya Lovella viyavilosya vipadkovim yaksho Planeta Iks isnuye to ce tochno ne Pluton Podalshi poshuki Planeti Iks Redaguvati Pislya 1978 roku chimalo astronomiv prodovzhuvali poshuki lovellivskoyi Planeti Iks i buli perekonani sho oskilki Pluton zdijsniti cyu misiyu ne zmig ce oznachaye sho orbiti zovnishnih planeti zburyuye nevidima desyata planeta U 1980 h i 1990 h rr Robert Garrington zdijsniv doslidzhennya z metoyu viznachiti realnu prichinu sposterezhuvanih vidhilen Za jogo rozrahunkami bud yaka Planeta Iks mala buti priblizno vtrichi dali vid Soncya nizh Neptun yiyi orbita mala buti duzhe ekscentrichnoyu i silno nahilenoyu do ekliptiki pid kutom priblizno 32 do orbitalnoyi ploshini inshih vidomih planet 17 Cya gipoteza distala zmishani vidguki Vidomij protivnik isnuvannya Planeti Iks Brayan Marsden iz Centru malih planet Garvardskogo universitetu zauvazhiv sho vidhilennya pro yaki jdetsya u sotni raziv menshi vid tih pro yaki kazav Lever ye i sho yih legko poyasniti pomilkami sposterezhen 1972 roku Dzhozef Brejdi Joseph Brady z Livermorskoyi nacionalnoyi laboratoriyi doslidzhuvav neregulyarnosti v rusi kometi Galleya Brejdi zayaviv sho voni mozhut buti zumovleni planetoyu rozmirom iz Yupiter yaka obertayetsya navkolo Soncya za orbitoyu Neptuna na vidstani 59 a o i maye retrogradnu orbitu 18 Utim i Marsden i prihilnik isnuvannya Planeti Iks Kennett Zidelmann P Kenneth Seidelmann zustrili cyu gipotezu v shtiki zakidayuchi sho kometa Galleya vipadkovo j neregulyarno vikidaye strumeni rechovini yaki sprichinyayut zminu yiyi orbiti a takozh sho takij masivnij ob yekt yak Planeta Iks za versiyeyu Brejdi mav suttyevo vplivati orbiti vidomih zovnishnih planet 1983 roku kosmichna observatoriya IRAS hocha yiyi zavdannyam ne ye poshuki Planeti Iks nenadovgo sprovokuvala sensaciyu cherez nevidomij ob yekt yakij spershu oharakterizuvali yak mozhlivo sumirnij za rozmirom iz gigantskoyu planetoyu Yupiter i dostatno blizkij shob buti chastinoyu Sonyachnoyi sistemi 19 Pid chas podalshogo analizu viyavilosya sho dev yat iz neviznachenih ob yektiv ye dalekimi galaktikami a desyatij mizhzoryanoyu hmaroyu zhoden z ob yektiv ne nalezhav do Sonyachnoyi sistemi 1988 roku Dzhekson A A Jackson i Killen R M Killen zdijsnili doslidzhennya stabilnosti rezonansu Neptun Pluton shlyahom modelyuvannya ruhu planet za umovi nayavnosti Planet Iks riznih mas i na riznih vidstanyah vid Plutona Orbiti Neptuna i Plutona perebuvayut u rezonansi 3 2 yakij unemozhlivlyuye yih zitknennya i navit nablizhennya odin do odnogo hocha Pluton inodi pidhodit do Soncya blizhche nizh Neptun Z yasuvalosya sho abi rozirvati cej rezonans masa gipotetichnogo ob yekta povinna perevishuvati 5 mas Zemli pri comu diapazon mozhlivih parametriv dovoli shirokij vnaslidok chogo poza orbitoyu Plutona mozhe isnuvati velika kilkist kosmichnih til nayavnist yakih niyak ne vplivaye na cej rezonans Abi viznachiti vpliv takogo tila na stabilnist rezonansu Neptun Pluton bulo obchisleno rozvitok chotiroh testovih orbit transplutovonoyi planeti na intervalah u miljoni rokiv Z yasuvalosya sho planeti poza Plutonom yaki mayut masi vid 0 1 do 1 0 mas Zemli j obertayutsya navkolo Soncya na vidstani vidpovidno 48 3 ta 75 5 a o ne vplivayut na rezonans 3 2 Testovi planeti z masoyu 5 mas Zemli ta velikimi pivosyami 52 5 ta 62 5 a o zminyuyut argument perigeliyu libraciyi Plutona chotiri miljoni rokiv 20 Sprostuvannya Planeti Iks Redaguvati Garrington pomer u sichni 1993 r tak i ne znajshovshi Planetu Iks Cherez 4 misyaci Erland Majls Stendish en opublikuvav robotu de na osnovi danih otrimanih 1989 roku pid chas prolotu Voyadzhera 2 povz Neptun utochniv jogo masu Vona viyavilasya na 0 5 menshoyu nizh vvazhali cya pohibka sumirna z masoyu Marsa Pislya cogo vin povtorno rozrahuvav gravitacijnij vpliv Neptuna na Uran 21 Koli utochnenu masu Neptuna vrahuvali v efemeridah Laboratoriyi reaktivnogo ruhu JPL usi nevidpovidnosti orbiti Urana shezli a razom iz nimi znikla j potreba v Planeti Iks 22 23 U trayektoriyah kosmichnih zondiv Pioner 10 Pioner 11 Voyadzher 1 Voyadzher 2 ne sposterigayetsya zhodnih vidhilen nayavnist yakih mozhna bulo b poyasniti gravitacijnim vplivom masivnogo nevidkritogo ob yekta Sogodni bilshist astronomiv pogodzhuyutsya sho Planeti Iks yakoyu yiyi bachiv Lovell ne isnuye 2 Vidkrittya inshih transneptunovih ob yektiv RedaguvatiDokladnishe Poyas KojperaPislya vidkrittya Plutona j Harona zhodnih transneptunovih ob yektiv ne znahodili azh do 1992 r koli buv vidkritij 15760 1992 QB1 24 yakij tilki v sichni 2018 roku distav vlasnu nazvu Albion Vidtodi viyavleno tisyachi takih ob yektiv Bilshist iz nih vvazhayutsya chastinoyu poyasa Kojpera ce grupa krizhanih til yaki obertayutsya navkolo Soncya poblizu ploshini ekliptiki poza orbitoyu Neptuna Hocha zhoden iz nih ne dosyag rozmiru Plutona deyaki z cih viddalenih transneptunovih ob yektiv zokrema Sednu u ZMI ogoloshuvali yak novi planeti 25 2005 roku astronom Majkl Braun zi svoyeyu komandoyu ogolosiv pro vidkrittya ob yekta 2003 UB313 yakij piznishe distav nazvu Erida na chest greckoyi bogini chvar ta rozbratu transneptunovogo ob yekta yakij spochatku vvazhavsya trohi bilshim za Pluton 26 Nevdovzi po tomu v pres relizi Laboratoriyi reaktivnogo ruhu NASA vin buv podanij yak desyata planeta 27 Eridu nikoli oficijno ne klasifikuvali yak planetu Zgidno z novim viznachennyam planeti uhvalenim MAS 2006 r i Erida i Pluton vvazhayutsya ne planetami a karlikovimi planetami oskilki voni ne ochistili svoye otochennya voni obertayutsya navkolo Soncya ne samostijno a yak chastina grupi til porivnyannih rozmiriv Pluton narazi vvazhayetsya chlenom poyasu Kojpera sumirnim z Eridoyu za rozmirom Deyaki astronomi iz yakih najbilshe vidomij Alan Stern kerivnik New Horizons misiyi NASA do Plutona zakidayut sho viznachennya MAS superechlive i sho Pluton ta Eridu a takozh usi veliki transneptunovi ob yekti yak ot Makemake Sedna Kvavar i Varuna slid vvazhati planetami 28 Utim vidkrittya Eridi ne reabilituvalo teoriyu shodo isnuvannya Planeti Iks oskilki masa Eridi tezh nadto mala shob suttyevo vplivati na orbiti zovnishnih planet 29 Podalshi gipotezi shodo transneptunovih planet RedaguvatiHocha bilshist astronomiv vpevneni sho lovellivskoyi Planeti Iks yak takoyi ne isnuye chimalo ye j prihilnikiv dumki sho na zovnishni oblasti Sonyachnoyi sistemi vidchutno gravitacijno vplivaye velika nevidima planeta Taki gipotetichni ob yekti chasto nazivayut Planetami Iks hocha inkoli yihnya peredbachuvana sutnist znachno vidriznyayetsya vid tiyeyi yakoyu yiyi bachiv Lovell 30 31 Periodichnist vimiran Redaguvati Dokladnishe Nemezida zorya Poshuki nevidomogo tila Sonyachnoyi sistemi aktivizuvalisya 1984 roku koli Dzhek Sepkoski i Devid Rop en zayavili pro viyavlennya periodichnosti v tempah vimirannya morskih tvarin ta najprostishih Za yihnimi rezultatami intensivnist vimiran zbilshuyetsya kozhni 26 miljoniv rokiv 32 Togo zh roku inshi doslidniki poyasnili ce vplivom nevidomoyi masivnoyi planeti abo zori sho otrimala im ya bogini kari Nemezidi Cej ob yekt maye obertatisya navkolo Soncya vityagnutoyu orbitoyu i pri kozhnomu nablizhenni do nogo zburyuvati orbiti komet bagato z yakih pislya cogo letyat u centralnu oblast Sonyachnoyi sistemi j bombarduyut Zemlyu ta inshi planeti 33 34 Nizka doslidzhen pidtverdzhuye periodichnist vimiran a nizka inshih sprostovuye Te zh same stosuyetsya periodichnosti utvorennya na Zemli meteoritnih krateriv 2010 roku vijshla stattya z visnovkom sho periodichnist vimiran isnuye j dobre proslidkovuyetsya protyagom ostannih 500 mln rokiv ale ce svidchit proti gipotezi pro Nemezidu yiyi orbita ne mozhe buti nastilki stabilnoyu 35 U tempah utvorennya krateriv kilka doslidnikiv znahodili kolivannya z periodom vid 13 do 50 mln rokiv ale analiz 2011 roku cogo ne pidtverdiv 36 Z inshogo boku u 2015 roci vijshlo povidomlennya pro viyavlennya i v tempah vimirannya i v tempah krateroutvorennya kolivan iz blizkimi periodami 27 0 0 7 i 25 8 0 6 mln rokiv vidpovidno ta fazami 37 Orbita Sedni Redaguvati Pislya vidkrittya Sedni vinikla potreba poyasniti yak moglo utvoritisya tilo z takoyu divovizhnoyu orbitoyu Yiyi perigelij perebuvaye na takij velikij vidstani vid Soncya priblizno 75 a o sho zhoden vidomij mehanizm ne daye zmogi jogo poyasniti Zokrema vin lezhit nadto daleko vid orbit planet gravitaciya Neptuna nezdatna pomitno na nogo vplivati Gipotezi yaki poyasnyuyut orbitu Sedni peredbachayut sho yiyi sformuvala gravitaciya zori yaka nablizhalasya do Soncya v minulomu sho Sedna bula vihoplena z inshoyi planetnoyi sistemi abo sho yiyi vityaglo na taku viddalenu orbitu tyazhinnya nevidomoyi transneptunovoyi planeti 38 Dlya poyasnennya konfiguraciyi orbiti Sedni mozhe buti cinnim vidkrittya v tij samij oblasti bagatoh inshih ob yektiv orbitalni konfiguraciyi yakih nadali b fakti shodo z yasuvannya yihnogo minulogo Yaksho Sednu zakinula na yiyi teperishnyu orbitu transneptunova planeta to j inshi ob yekti znajdeni u tij oblasti mali b mati sumirnij perigelij blizko 80 a o 2014 roku astronomi ogolosili pro vidkrittya 2012 VP113 velikogo ob yekta z perigeliyem blizko 80 a o i periodom obertannya bilshe 4200 rokiv tobto shozhogo za parametrami orbiti na Sednu Cej fakt stav pidstavoyu dlya pripushen pro isnuvannya potencijnoyi transneptunovoyi planeti Chedvik Truhiljo j Skott Sheppard stverdzhuvali sho zistavlennya argumentiv perigeliyu VP113 ta inshih viddalenih transneptunovih ob yektiv svidchit na korist isnuvannya nadzemli z masoyu vid 2 do 15 zemnih nepodalik ploshini ekliptiki na vidstani 200 300 a o Utim podalshi rozrahunki sho yih zdijsniv Lorenco Iorio ustanovili obmezhennya minimalna vidstan dlya ob yekta z masoyu 2 zemnih 496 570 a o a dlya ob yekta z masoyu 15 zemnih 970 1111 a o U 2014 r astronomi Madridskogo universitetu visunuli ideyu sho nayavni dani svidchat na korist isnuvannya kilkoh transneptunovih planet Majkl Braun pershovidkrivach Sedni navit bezvidnosno danih pro gravitacijnij vpliv stverdzhuvav sho sama po sobi 12 tisyacholitnya orbita Sedni vzhe peredbachaye imovirnist isnuvannya za orbitoyu Neptuna planet rozmirom iz Zemlyu Orbita Sedni maye nastilki velikij ekscentrisitet sho poblizu Soncya de yiyi neskladno sposterigati vona provodit lishe neveliku chastinu svogo orbitalnogo periodu Ce oznachaye sho yaksho yiyi vidkrittya ne bulo zbigom nejmovirnih obstavin virogidno isnuye dovoli velika grupa ob yektiv sumirnih za rozmirami iz Sednoyu yaki mayut sposterigatisya v oblasti de prolyagaye yiyi orbita Majkl Braun skazav u svoyij Lovellivskij lekciyi 2007 r Rozmir Sedni stanovit tri chverti rozmiru Plutona Yaksho tam ye shistdesyat til rozmirom tri chverti Plutona to imovirno tam znajdetsya j sorok til rozmirom iz Pluton A yaksho tam ye sorok til rozmirom iz Pluton tam napevno znajdetsya desyat til udvichi bilshih za Pluton tri chotiri tila utrichi bilshih za Pluton a najbilshe z cih til imovirno za rozmirami take yak Mars abo Zemlya Prote zauvazhiv vin yakbi takij ob yekt bulo znajdeno i navit yakbi za rozmirami vin buv takij yak Zemlya za ninishnim viznachennyam jogo vse odno vvazhali b karlikovoyu planetoyu oskilki vin nedostatno ochistiv svoye otochennya Proval Kojpera Redaguvati Obgovorennya mozhlivoyi transneptunovoyi planeti viruvali takozh navkolo tak zvanogo provalu Kojpera Poyas Kojpera raptovo obrivayetsya na vidstani 48 a o vid Soncya Visuvalisya pripushennya sho cej nespodivanij obriv mozhe poyasnyuvatisya nayavnistyu ob yekta z masoyu yak u Marsa abo Zemli yakij obertayetsya navkolo Soncya na vidstani 48 a o 39 Yakbi na krugovij orbiti na vidstani 60 a o navkolo Soncya obertalasya marsopodibna planeta konfiguraciya transneptunovih ob yektiv ne vidpovidala bi sposterezhuvanij Zokrema kilkist plutino znachno zmenshilasya b Astronomi ne vidkidayut mozhlivist isnuvannya she masivnishoyi zemlepodibnoyi planeti z ekscentrichnoyu nahilenoyu orbitoyu na vidstani bilshe 100 a o Komp yuterni modelyuvannya zdijsneni Patrikom Likavkoyu z Universitetu Kobe en svidchat sho nayavnistyu tila z masoyu vid 0 3 do 0 7 zemnoyi yake bulo vishtovhnuto Neptunom na pochatku formuvannya Sonyachnoyi sistemi i narazi ruhayetsya vidovzhenoyu orbitoyu na vidstani vid 101 do 200 a o vid Soncya mozhna bulo b poyasniti isnuvannya provalu Kojpera i deyakih vidokremlenih ob yektiv yak ot Sedna i 2012 VP113 Hocha deyaki astronomi oberezhno pidtrimuyut taki mirkuvannya inshi vidkidayut yih yak udavani 2012 roku Rodni Gomes iz Nacionalnoyi observatoriyi Braziliyi zmodelyuvav orbiti 92 ob yektiv poyasu Kojpera i viyaviv sho shist iz cih orbit vidovzhilisya nabagato silnishe nizh peredbachala model Vin dijshov visnovku sho najprostishim poyasnennyam cogo ye gravitacijnij vpliv viddalenoyi planeti kompanjona rozmirom iz Neptun na vidstani 1500 a o abo z Mars na vidstani 53 a o Teoriya utvorennya planet Redaguvati Zgidno z oligarhichnoyu teoriyeyu utvorennya planet na pochatkovih etapah zhittya Sonyachnoyi sistemi isnuvali sotni ob yektiv planetarnogo rozmiru tak zvani oligarhi 2005 roku astronom Yudzhin Chang visunuv pripushennya sho hocha deyaki z cih oligarhiv zgodom peretvorilisya na suchasni planeti bilshist iz nih bulo vikinuto nazovni v rezultati gravitacijnih vzayemodij Deyaki vzagali zalishili Sonyachnu sistemu i peretvorilisya na mandrivni mizhzoryani planeti todi yak inshi zmistilisya u galo yake otochuye Sonyachnu sistemu i nabuli orbit iz periodom miljoni rokiv Ce galo rozkinulosya na vidstani vid 1000 do 10 000 a o vid Soncya tobto vid tretini do odniyeyi tridcyatoyi vidstani do hmari Oorta Osoblivosti orbit transneptunovih ob yektiv Redaguvati Dokladnishe Dev yata planeta nbsp Ochikuvana orbita dev yatoyi planeti zhovtogaryachim ta orbiti transneptunovih ob yektiv zgrupovani pid yiyi vplivom chervonim Na isnuvannya poza Neptunom nevidomoyi planeti vkazuyut i osoblivosti orbit deyakih transneptunovih ob yektiv Orbiti sho roztashovani dostatno daleko vid Soncya ta dosit silno vityagnuti osoblivo ti sho ne shilni do zburennya Neptunom mayut primitni spilni risi voni lezhat u blizkih ploshinah ta mayut blizki znachennya argumentu perigeliyu Proyavlyayetsya u nih i grupuvannya za dovgotoyu perigeliyu sho oznachaye yih vityagnutist poblizu odnogo napryamku Jmovirnist sho taka podibnist orbit ye vipadkovoyu duzhe mala Najbilsh imovirnoyu yiyi prichinoyu vvazhayut gravitacijnij vpliv masivnoyi poryadku 10 zemnih mas planeti vidstan yakoyi vid Soncya zminyuyetsya vid 200 do 600 1200 a o a period obertannya stanovit 10 20 tisyach rokiv Krim togo yiyi vplivom mozhna poyasniti duzhe velikij nahil orbiti deyakih inshih transneptunovih ob yektiv 40 41 42 43 Gipotezu pro isnuvannya takoyi planeti vpershe vislovili Chedvik Truhiljo ta Skott Sheppard 2014 roku a detalno rozrobili Kostyantin Batigin ta Majkl Braun u publikaciyi 2016 roku 44 40 Div takozh RedaguvatiTransneptunovij ob yekt Vidokremlenij transneptunovij ob yekt Poyas Kojpera Hmara Oorta Nemezida gipotetichna zirka Tihe gipotetichna planeta Primitki Redaguvati Bower Ernest Clare 1 sichnya 1931 On the orbit and mass of Pluto with an ephemeris for 1931 1932 Lick Observatory Bulletin 437 s 171 178 ISSN 0075 9317 doi 10 5479 ADS bib 1931LicOB 15 171B Procitovano 31 serpnya 2023 a b Internet Archive Tom 2000 The Neptune file a story of astronomical rivalry and the pioneers of planet hunting New York Walker ISBN 978 0 8027 1363 6 a b v g d e Grosser Morton 1964 06 The Search for a Planet beyond Neptune Isis angl 55 2 s 163 183 ISSN 0021 1753 doi 10 1086 349825 Procitovano 31 serpnya 2023 a b https web archive org web 20090225135119 http www new dli ernet in rawdataupload upload insa INSA 1 20005abd 18 pdf Musotto Susanna Varadi Ferenc Moore William Schubert Gerald 1 zhovtnya 2002 Numerical Simulations of the Orbits of the Galilean Satellites Icarus 159 s 500 504 ISSN 0019 1035 doi 10 1006 icar 2002 6939 Procitovano 31 serpnya 2023 Lowell Percival 1915 Memoir on a Trans Neptunian Planet angl T P Nichols Schilling G The Hunt for Planet X New Worlds and the Fate of Pluto Springer Science amp Business Media 2009 P 34 ISBN 9780387778051 a b Hoyt W G 1976 W H Pickering s Planetary Predictions and the Discovery of Pluto Isis 67 4 551 564 JSTOR 230561 doi 10 1086 351668 Hoyt William Graves 1976 12 W H Pickering s Planetary Predictions and the Discovery of Pluto Isis angl 67 4 s 551 564 ISSN 0021 1753 doi 10 1086 351668 Procitovano 31 serpnya 2023 Observatory Kevin Schindler Lowell 14 travnya 2015 Percival Lowell s three early searches for Planet X Astronomy com Astronomy Magazine amer Procitovano 31 serpnya 2023 https web archive org web 20150220182134 http www arm ac uk preprints 2008 522 pdf Duncombe R L Seidelmann P K 1980 A history of the determination of Pluto s mass Icarus 44 1 12 18 Bibcode 1980Icar 44 12D doi 10 1016 0019 1035 80 90048 2 a b Nicholson S B Mayall N U 1931 Positions Orbit and Mass of Pluto Astrophysical Journal 73 1 1 12 Bibcode 1931ApJ 73 1N doi 10 1086 143288 a b Kuiper G P 1950 The Diameter of Pluto Publications of the Astronomical Society of the Pacific 62 366 133 137 doi 10 1086 126255 a b Cruikshank D P Pilcher C B Morrison D 1976 Pluto Evidence for methane frost Science 194 835 837 Bibcode 1976Sci 194 835C doi 10 1126 science 194 4267 835 a b Christy J S Harrington R S 1978 The Satellite of Pluto Astronomical Journal 83 8 1005 1008 Bibcode 1978AJ 83 1005C doi 10 1086 112284 Harrington R S 1 zhovtnya 1988 The Location of Planet X The Astronomical Journal 96 s 1476 ISSN 0004 6256 doi 10 1086 114898 Procitovano 31 serpnya 2023 Brady Joseph L 1 kvitnya 1972 THE EFFECT OF A TRANS PLUTONIAN PLANET ON HALLEY S COMET Publications of the Astronomical Society of the Pacific angl 84 498 s 314 ISSN 1538 3873 doi 10 1086 129290 Procitovano 31 serpnya 2023 ShieldSquare Captcha hcvalidate perfdrive com doi 10 1086 129290 Procitovano 31 serpnya 2023 academic oup com https academic oup com crawlprevention governor content 2fmnras 2farticle 2f235 2f2 2f593 2f982497 3flogin 3dfalsePropushenij abo porozhnij title dovidka Procitovano 31 serpnya 2023 Standish E M 1 travnya 1993 Planet X No Dynamical Evidence in the Optical Observations The Astronomical Journal 105 s 2000 ISSN 0004 6256 doi 10 1086 116575 Procitovano 31 serpnya 2023 Standish E M 1993 Planet X No dynamical evidence in the optical observations Astronomical Journal 105 5 2000 2006 Bibcode 1993AJ 105 2000S doi 10 1086 116575 Croswell K Planet Quest The Epic Discovery of Alien Solar Systems Oxford University Press 1999 P 48 71 ISBN 9780198501985 Small Body Database Lookup ssd jpl nasa gov Procitovano 31 serpnya 2023 Astronomers discover new planet en GB 15 bereznya 2004 Procitovano 31 serpnya 2023 IAUC 8747 134340 178P P 2006 R1 2006ev www cbat eps harvard edu Procitovano 31 serpnya 2023 JPL NASA GOV NASA Funded Scientists Discover Tenth Planet web archive org 21 lipnya 2011 Arhiv originalu za 21 lipnya 2011 Procitovano 31 serpnya 2023 Unabashedly Onward to the Ninth Planet www spacedaily com Procitovano 31 serpnya 2023 Dave Jewitt Planets IX and X www2 ess ucla edu Procitovano 31 serpnya 2023 Alles over Sterrenkunde allesoversterrenkunde nl Procitovano 31 serpnya 2023 academic oup com https academic oup com crawlprevention governor content 2fmnras 2farticle 2f335 2f3 2f641 2f1014368 3flogin 3dfalsePropushenij abo porozhnij title dovidka Procitovano 31 serpnya 2023 Raup D M Sepkoski J J 1984 Periodicity of Extinctions in the Geologic Past Proceedings of the National Academy of Sciences 81 3 801 805 Bibcode 1984PNAS 81 801R PMID 6583680 doi 10 1073 pnas 81 3 801 Whitmire D P Jackson A A 1984 Are periodic mass extinctions driven by a distant solar companion Nature 308 5961 713 715 Bibcode 1984Natur 308 713W doi 10 1038 308713a0 Davis M Hut P Muller R A 1984 Extinction of species by periodic comet showers Nature 308 5961 715 717 Bibcode 1984Natur 308 715D doi 10 1038 308715a0 Melott A L Bambach R K 2010 Nemesis Reconsidered Monthly Notices of the Royal Astronomical Society Letters 407 L99 L102 Bibcode 2010MNRAS 407L 99M arXiv 1007 0437 doi 10 1111 j 1745 3933 2010 00913 x Bailer Jones C A L 2011 Bayesian time series analysis of terrestrial impact cratering Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 416 2 1163 1180 Bibcode 2011MNRAS 416 1163B doi 10 1111 j 1365 2966 2011 19112 x Erratum Bibcode 2011MNRAS 418 2111B Rampino M R Caldeira K 2015 Periodic impact cratering and extinction events over the last 260 million years Monthly Notices of the Royal Astronomical Society 454 4 3480 3484 Bibcode 2015MNRAS 454 3480R doi 10 1093 mnras stv2088 https arxiv org abs astro ph 0404456 Brunini A Melita M D 1 listopada 2002 The Existence of a Planet beyond 50 AU and the Orbital Distribution of the Classical Edgeworth Kuiper Belt Objects Icarus 160 s 32 43 ISSN 0019 1035 doi 10 1006 icar 2002 6935 Procitovano 31 serpnya 2023 a b Batygin K Brown M E 2016 January 20 Evidence for a Distant Giant Planet in the Solar System The Astronomical Journal 151 2 1 12 arXiv 1601 05438 doi 10 3847 0004 6256 151 2 22 Witze Alexandra 2016 January 20 Evidence grows for giant planet on fringes of Solar System Nature doi 10 1038 529266a Hand Eric 2016 January 20 Astronomers say a Neptune sized planet lurks beyond Pluto Science doi 10 1126 science aae0237 Fesenmaier K 20 sichnya 2016 Caltech Researchers Find Evidence of a Real Ninth Planet caltech edu Arhiv originalu za 1 lyutogo 2016 Procitovano 1 lyutogo 2016 Trujillo C A Sheppard S S 2014 A Sedna like body with a perihelion of 80 astronomical units Nature 507 7493 471 474 Bibcode 2014Natur 507 471T doi 10 1038 nature13156 Arhiv originalu za 3 lyutogo 2015 Procitovano 1 lyutogo 2016 Literatura RedaguvatiSchilling G The Hunt for Planet X New Worlds and the Fate of Pluto Springer Science amp Business Media 2009 281 p ISBN 9780387778051 SEDS on Planet XPosilannya Redaguvatiprograma Elementarno Dev yata planeta Sonyachnoyi sistemi Otrimano z https uk wikipedia org w index php title Planeti poza orbitoyu Neptuna amp oldid 40632142