Еклі́птика (від грец. έκλειψις — затьмарення) — уявна лінія (велике коло) небесної сфери, вздовж якої центр сонячного диска протягом року пересувається серед зірок. Оскільки річний рух Сонця відбиває реальне обертання Землі (а точніше — системи Земля-Місяць) по орбіті, екліптика фактично є слідом від перетину небесної сфери з площиною земної орбіти.
Ця площина називається площиною екліптики. Вона є основною в екліптичній системі небесних координат.
Кут нахилу площини екліптики до небесного екватора дорівнює куту нахилу площини екватора Землі до площини її орбіти й становить близько 23°26’21". Він піддається невеликим коливанням (нутації) із періодом 18,6 років та амплітудою 18,42", а також іншим незначним коливанням. Точки перетину екліптики з небесним екватором називають точками рівнодення.
Походження назви від грецького "затьмарення" пов'язано з тим, що місячні й сонячні затемнення відбуваються лише тоді, коли Місяць у своєму русі небосхилом перетинає екліптику. Екліптика проходить через 12 сузір'їв, що називаються зодіакальними сузір'ями, та сузір'я Змієносця.
Див. також
Джерела
- ↑ Екліптика // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 148. — ISBN 966-613-263-X.
Посилання
- Екліптика // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.