Періодизація української літератури Історія української літературиДавньоукраїнська література ХІ XVIII ст Нова українськ

Історія української літератури
Періодизація української літератури

Давньоукраїнська література (ХІ-XVIII ст.)

Новітня українська література (кінець XIX—2-га пол. XX-го ст.)

Сучасна українська література (від кінця XX-го ст. до сьогодні)

Періодизація української літератури — це поділ на періоди історії української літератури. За різними авторами (Д. Чижевський, І. Франко) періодизація подається по-різному. Загальноприйнятим є поділ історії української літератури на три періоди: давня (до кінця XVIII ст.), нова (XIX—початок XX ст.) та новітня (1917—дотепер).

Періодизація за різними авторами

Різні українські автори та дослідники подавали періодизацію української літератури по-різному. Спосіб подання періодизації залежав від їхніх підходів та методології до вивчення історії української літератури.

Періодизація за С. Єфремовим

Поділ на періоди історії розвитку української літератури за Сергієм Єфремовим подано у його праці «Історія українського письменства», опублікованій уперше в 1911 році. Сергій Єфремов наводить соціологічну періодизацію, яка ґрунтується на періодах історії України:

І. Доба національно-державної самостійності до з'єднання з Литвою й Польщею (кін. XIV ст.);
ІІ. Доба національно-державної залежності, але з повсякчасними спробами вернути втрачену волю (кін. XIV — кін. XVIII ст.);
ІІІ. Доба національного відродження (кін. XVIII — XX ст.).

Подібна концепція згодом використовувалася у радянському літературознавстві.

Періодизація за Д. Чижевським

Підхід до поділу історії української літератури на періоди авторства Дмитра Чижевського є естетичним. Цю концепцію описано у праці «Історія української літератури»; згідно з нею, історія української літератури поділяється на дев'ять періодів:

І. Доба монументального стилю — XI ст.
II. Доба орнаментального стилю — XII-XIII ст.
III. Переходова доба — XIV-XV ст. (від цього часу залишилося надто мало пам'яток, які, до того, є великою мірою компілятивними творами або творами, що стоять на окраї літератури).
IV. Ренесанс та Реформація — кінець XVI ст.
V. Бароко — XVII-XVIII ст.
VI. Класицизм — кінець XVIII ст. — 40-ві роки XIX ст.
VII. Романтика — кінець 20-х років — початок 60-х років XIX ст.
VIII. Реалізм — від 60-х років XIX ст. Представники цієї течії працювали безперервно аж до революції.
IX. Символізм — початок XX ст.

Періодизація за І. Франком

Іван Франко вивів свою концепцію періодизації історії української літератури на засадах культурно-історичної школи (повнота та різносторонність, твори як документи духовного життя певної епохи). Ним було введено узагальнену концепцію періодизації української літератури. Іван Франко виділив три епохи:

I. Староруська (XI—XV ст.);
II. Середньоруська (XVI—XVIII ст.);
III. Новочасна (XIX ст.).

Періодизація за М. Возняком

Періодизація історії української літератури за Михайлом Возняком схожа на підхід Івана Франка. Михайло Возняк виділив такі періоди:

Давній;
Середній;
Новий.

Сучасна періодизація історії української літератури

Згідно з «Літературознавчою енциклопедією» (2007), сучасний підхід до періодизації історії української літератури є апробований Інститутом літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Цей підхід поділяє історію української літератури на такі три періоди

Давня українська література (IX — кінець XVIII століття);
Нова українська література (кінець XVIII — XIX століття);
Новітня українська література (XX — початок XXI століття).

До давньої української літератури належать твори, написані у період від виникнення Київської Русі до кінця XVIII століття. Це руські літописи, полемічна література, козацькі літописи та інші твори, зокрема Григорія Сковороди.

Нова українська література починається наприкінці XVIII століття з опублікуванням «Енеїди» І. Котляревського. До цього періоду належать твори всіх українських письменників та поетів до XX століття: твори Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, Панаса Мирного, Марка Вовчка та інших.

До Новітньої української літератури належать твори українських письменників XX — початку XXI століття: твори В. Сосюри, В. Стуса, М. Семенка та інших, зокрема сучасних авторів: Л. Костенко, А. Кокотюхи.

Див. також

Примітки

↑ Ковалів, Юрій (2007). Літературознавча енциклопедія: У 2-х томах. Т.2 (Українська). Київ: ВЦ "Академія". с. 624 с. ISBN 978-966-580-234-1.
Єфремов С. О. Історія українського письменства (1995). irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 20 лютого 2021.
. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.
Іван Франко - «План викладів історії літератури руської» (1895 р.). www.i-franko.name. Процитовано 20 лютого 2021.
Франко І. План викладів історії літератури руської. Спеціальні курси. Мотиви / Зібр. тв. У 50-ти Т. Т.41. С. 34-48
Возняк М. С. Історія української літератури. Том I. Львів, 1992. С. 56-58.

Це незавершена стаття про українську культуру.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[:0-1] Ковалів, Юрій (2007). Літературознавча енциклопедія: У 2-х томах. Т.2 (Українська). Київ: ВЦ "Академія". с. 624 с. ISBN 978-966-580-234-1.

[2] Єфремов С. О. Історія українського письменства (1995). irbis-nbuv.gov.ua. Процитовано 20 лютого 2021.

[3] . litopys.org.ua. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.

[4] . litopys.org.ua. Архів оригіналу за 17 травня 2021. Процитовано 20 лютого 2021.

[5] Іван Франко - «План викладів історії літератури руської» (1895 р.). www.i-franko.name. Процитовано 20 лютого 2021.

[6] Франко І. План викладів історії літератури руської. Спеціальні курси. Мотиви / Зібр. тв. У 50-ти Т. Т.41. С. 34-48

[7] Возняк М. С. Історія української літератури. Том I. Львів, 1992. С. 56-58.