Лі́на Васи́лівна Косте́нко (нар. 19 березня 1930, Ржищів, Київська округа, Українська РСР, СРСР) — українська поетеса-шістдесятниця, письменниця (історичний роман, твори для дітей), дисидент. Лауреат Шевченківської премії (1987), Премії Антоновичів (1989), Ордену Почесного легіону (2022).
| Костенко Ліна Василівна | |
|---|---|
| Ліна Костенко 2006 року. | |
| Народилася | 19 березня 1930 (93 роки) Ржищів, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство | Україна |
| Національність | українка |
| Діяльність | поетеса, письменниця |
| Сфера роботи | поезія і література |
| Alma mater | Київський педагогічний інститут |
| Мова творів | українська |
| Роки активності | 1957 — тепер. час |
| Жанр | вірш, поема |
| Magnum opus | «Маруся Чурай», «Берестечко» |
| Членство | СП СРСР |
| Батько | Василь Григорович Костенко |
| Мати | Зінаїда Юхимівна Костенко |
| У шлюбі з | Єжи-Ян Пахльовський і Цвіркунов Василь Васильович |
| Діти | Пахльовська Оксана Єжи-Янівна і Забужко Оксана Стефанівна |
| Нагороди | |
| Премії | |
| | |
| Костенко Ліна Василівна у Вікісховищі | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
У 1967 році разом з Павлом Тичиною та Іваном Драчем номінована на Нобелівську премію з літератури.
У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго виключена з літературного процесу. Авторка поетичних збірок «Над берегами вічної ріки» (1977), «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), роману у віршах «Маруся Чурай» (1979, Шевченківська премія (1987), поеми «Берестечко» (1999, 2010). 2010 року опублікувала перший прозовий роман «Записки українського самашедшого», що став одним із лідерів продажу серед українських книжок у 2011 році.
Почесний професор Києво-Могилянської академії, почесний доктор Львівського та Чернівецького університетів.
Відмовилася від звання Героя України. У сучасній українській традиції входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.
Життєпис Редагувати
Народилася 19 березня 1930 року в місті Ржищеві у вчительській родині Василя Григоровича та Зінаїди Юхимівни Костенків.
1936 року родина переїхала із Ржищева до Києва. З 1937 до 1941 рр. навчалася у школі № 100, що містилася в робітничому селищі на Трухановому острові, де на той час жила родина. Школу спалили в 1943 році разом з усім селищем. Цьому присвятила вірш «Я виросла у Київській Венеції».
Після закінчення середньої школи № 123 на Куренівці навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом — у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила 1956 року.
У шлюбі з інститутським однокурсником, польським письменником Єжи Яном Пахльовським 18 вересня 1956 року народила доньку Оксану (українська письменниця та культуролог, професор, викладає українську в Римському університеті ла Сап'єнца). Вдруге одружилася з українським кінознавцем Василем Цвіркуновим, керівником Київської кіностудії імені Довженка в 1960-х. 28 травня 1969 року народила сина Василя (програміст).
Діяльність Редагувати
Шістдесятниця Редагувати
Ліна Костенко була однією з перших і найпримітніших у плеяді молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років. Період так званих шістдесятників створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, авангардне, але, як і завше, безжальне та максимально критичне щодо влади та тодішнього режиму.
Збірки віршів Костенко «Проміння землі» (1957) та «Вітрила» (1958) викликали інтерес аудиторії й критики, а збірка «Мандрівки серця» (1961) закріпила успіх й засвідчила творчу зрілість поетеси, поставивши її ім'я поміж визначних майстрів української поезії.
На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді. Починаючи з 1961 року, її критикують за «аполітичність», знято з плану знімання фільм за сценарієм Костенко «Дорогою вітрів».
8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар ЦК КПУ з ідеології А. Скаба заявив: «Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів М. Вінграновського, І. Драча, Л. Костенко». Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.
1963 — зняли з друку книжку віршів Костенко «Зоряний інтеґрал», книжку «Княжа гора» зняли з верстки.
У ці роки вірші Ліни Костенко публікували журнали в Чехословаччині, газети в Польщі, і лише зрідка — в Україні. Її вірші ходили в «самвидаві».
У 1965 році Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. Була присутня на суді над Михайлом Осадчим і Мирославою Зваричевською у Львові. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем звернулася до редакції журналу «Жовтень» (нині «Дзвін») і до львівських письменників з пропозицією виступити на захист заарештованих. Письменники не зважилися на протест, але подали в суд клопотання з проханням передати на поруки Богдана Гориня як наймолодшого з арештованих. Ці зусилля не вплинули на перебіг судів, але мали величезне моральне значення.
У травні 1966 року в Спілці письменників України, де таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Ліні Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала Івана Світличного, Опанаса Заливаху, Михайла Косіва і Богдана Гориня.
У 1968 написала листи на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті «Літературна Україна». Після цього ім'я Ліни Костенко радянська преса довгі роки не згадувала. Мисткиня працювала «в шухляду».
1973 — потрапила до «чорних списків», складених секретарем ЦК КПУ з ідеології В. Маланчуком. Лише 1977 року, після відходу Маланчука, вийшла збірка віршів «Над берегами вічної ріки», а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах «Маруся Чурай», що пролежав без руху 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
Перу Костенко також належать збірки поезій «Неповторність» (1980) і «Сад нетанучих скульптур» (1987), збірка віршів для дітей «Бузиновий цар» (1987).
Нове століття Редагувати
Поема «Берестечко» з ілюстраціями Георгія Якутовича, видана видавництвом «Либідь» (2010), мала загальний тираж 14 тис. примірників, а збірка «Гіацинтове сонце», впорядкована Ольгою Богомолець, розійшлася тиражем 5 тис. примірників. На додруковування додаткового тиражу, за словами директорки видавництва Олени Бойко, упорядниця згоди не дала.
2010 року вийшов перший роман Костенко — «Записки українського самашедшого». Твір викликав ажіотаж і тимчасовий дефіцит у книгарнях, що призвело до появи піратських передруків. Станом на червень 2011 року загальний офіційний наклад роману становив 80 тисяч.
У січні 2011 року Костенко вирушила в тур-презентацію першого роману. Презентації відбулися в Києві, Рівному та Харкові, усюди були аншлаги, проте не всі охочі змогли туди потрапити, оскільки вже не було місця у залах. Але 9 лютого письменниця перервала тур.
| Каталізатором такого рішення письменниці стали провокативні інсинуації деяких львівських письменників, журналістів та діячів театру — написано в офіційній заяві видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» |
Зустрічі Костенко з читачами Кривого Рогу та Острога були відкладені на невизначений термін, а львівські зустрічі — скасовані.
У лютому 2011 року вийшла поетична збірка Ліни Костенко «Річка Геракліта», куди ввійшли раніше написані вірші та 50 нових поезій, а через рік, у 2012 році, у видавництві «А-ба-ба-га-ла-ма-га» вийшла поетична збірка «Триста поезій. Вибране».
9 квітня 2012 року, у день народження Шарля Бодлера, відбулася презентація монографії про Ліну Костенко «Є поети для епох» авторства Івана Дзюби. Книга надрукована видавництвом «Либідь».
У липні 2018 року Ліна Костенко підтримала відкритий лист українських діячів культури до ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.
Відзнаки Редагувати
- Почесна професор Національного університету «Києво-Могилянська академія».
- Почесна докторка Львівського національного університету.
- Почесна докторка Чернівецького національного університету (2002).
- Лауреатка Державної премії ім. Тараса Шевченка (1987, за роман «Маруся Чурай» і збірку «Неповторність»).
- Лауреатка Премії Антоновичів (1989, за «Сад нетанучих скульптур»).
- Лауреатка Міжнародної літературно-мистецької премії ім. О. Теліги (2000).
- Нагороджена Почесною відзнакою Президента України (1992) і орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (березень 2000).
- Відмовилася від звання Героя України, відповівши: «Політичної біжутерії не ношу!».
- Відзнака «Золотий письменник України», 2012.
- У листопаді 2013 року УГКЦ нагородила Ліну Костенко, Шимона Редлиха та Зеновію Кушпету третьою щорічною відзнакою імені блаженного священномученика Омеляна Ковча.
- У 2015 році малу планету Сонячної системи № 290127 названо Лінакостенко.
- 14 липня 2022 року була нагороджена Орденом Почесного Легіону
Вшанування Редагувати
Топоніми Редагувати
- У смт Тростянець є вулиця Ліни Костенко.
- 7 липня 2022 року у місті Заставна вулиця Пушкіна перейменована на вулицю Ліни Костенко.
- 20 вересня 2022 року у смт Солотвино вулицю Чехова перейменували на вулицю Ліни Костенко.
- 27 вересня 2022 року у місті Козятин вулицю Комарова перейменовано на вулицю Ліни Костенко.
- 30 вересня 2022 року у смт Карнаухівка вулицю Лермонтова було перейменовано на вулицю Ліни Костенко .
- 24 листопада 2022 року у місті Сторожинець вулицю Гастелло було перейменовано на вулицю Ліни Костенко.
- 25 листопада 2022 року у місті Бучач вулицю Пушкіна перейменували на вулицю Ліни Костенко.
- 13 грудня 2022 року у місті Павлоград вулицю Мічуріна перейменували на вулицю Ліни Костенко.
- У смт Крижопіль вулицю Толстого перейменували на вулицю Ліни Костенко.
Переклади Редагувати
Твори Костенко перекладено англійською, польською, білоруською, естонською, ерзянською, італійською, німецькою, словацькою та французькою мовами. Зокрема, її вірші перекладали польською Флоріан Неуважний та Лешек Енгелькінг.
Сама ж поетеса перекладала чеську й польську поезію.
Письменниця-емігрантка Наталя Лівицька-Холодна захоплювалася творчістю Ліни Костенко та присвятила їй три вірші.
Бібліографія Редагувати
Список видань (хронологічно) Редагувати
- «Проміння землі» (1957)
- «Вітрила» (1958)
- «Мандрівки серця» (1961)
- «Зоряний інтеграл» (1963, набір «розсипано»)
- «Княжа гора» (1972, збірка не вийшла через заборону з боку радянської цензури)
- «Над берегами вічної ріки» (1977)
- «Маруся Чурай» (1979, перевидання 1982, 1990)
- «Неповторність» (1980)
- «Сад нетанучих скульптур» (1987)
- «Бузиновий цар» (1987) — для дітей
- «Вибране» (1987)
- «Інкрустації» (1994, видання італійською мовою, відзначене премією Петрарки)
- «Берестечко» (Київ: Український письменник, 1999, перевидання 2007, 2010)
- «Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала», лекція в Києво-могилянській академії (Київ: Видавничий дім НаУКМА, 1999)
- «Гіацинтове сонце» (Київ: Либідь, 2010, вибране)
- «Записки українського самашедшого» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010)
- «Річка Геракліта» (Київ: Либідь, 2011, вибране, а також нові вірші)
- «Мадонна перехресть» (Київ: Либідь, 2011, нові, а також раніше не друковані поезії різних років)
- «Триста поезій. Вибрані вірші» (Київ: А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2012)
Список видань (за типом) Редагувати
Романи Редагувати
- «Маруся Чурай»: роман у віршах (Радянський письменник, 1979)
- «Берестечко»: роман у віршах (Український письменник, 1999 ISBN 978-966-579-055-2) (завантажити [ 6 квітня 2017 у Wayback Machine.])
- «Записки українського самашедшого» (Київ, А-ба-ба-га-ла-ма-га, 2010 ISBN 978-966-7047-88-7) (завантажити [ 6 квітня 2017 у Wayback Machine.])
Поеми Редагувати
- Дума про братів Неазовських [ 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Скіфська одіссея [ 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
- Сніг у Флоренції [ 2 липня 2010 у Wayback Machine.]
Поезії Редагувати
Кіносценарії Редагувати
- «Перевірте свої годинники» (1963, спільно з А. Добровольським) — про українських поетів, загиблих під час Другої світової війни. Фільм знятий 1964 року, але на екрани не вийшов. Він був так перероблений під назвою «Хто повернеться — долюбить», що Л. Костенко відмовилася від авторства.
Публіцистика Редагувати
- Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала [ 19 лютого 2018 у Wayback Machine.] / Вступне слово Богдана Якимовича / Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. — 52 с. (Серія «Дрібненька бібліотека», ч. 3) / Виступ у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», вступна лекція перед студентами і викладачами 1 вересня 1999 року / Джерело: Наукові записки. Том 17. Філологія [ 2 травня 2018 у Wayback Machine.], стор. 3-10 / Національний університет «Києво-Могилянська академія», 1999 / Перша публікація у Інтернеті: Українське життя в Севастополі [ 1 травня 2018 у Wayback Machine.]
Театральні постанови за творами Редагувати
29 січня 1981 року відбулася прем'єра вистави за «Марусею Чурай» у виконанні акторки Ніли Крюкової та бандуристки Галі Менкуш. У день прем'єри виставу перенесли з Української республіканської філармонії до клубу заводу «Арсенал». Народна артистка України Ніла Крюкова згадує:
Після концерту Ліна Костенко викликала у фоє директора філармонії Аркадія Лобанова: «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» і заліпила йому три ляпаси: «За „Марусю“, за Нілу і за себе!».
Театр «Post Scriptum» випустив три вистави за творами Ліни Костенко:
- «Горохове плем'я», поетична вистава за поезіями Ліни Костенко та Олени Теліги;
- «Циганська Муза», драматична поема, прем'єра вистави відбулася 15 березня 2010 року;
- «Сніг у Флоренції», поетична драма, прем'єра відбулася 9 вересня 2018 року.
9 лютого 2018 року Київський національний академічний театр оперети дебютував із постановкою поетичної драми «Маруся Чурай», над якою працював колектив театру спільно з режисером-постановником Сергієм Павлюком. Ідея поставити «Марусю Чурай» задовго до прем'єри з'явилася у гендиректора і художнього керівника Національної оперети Богдана Струтинського, який свою творчу діяльність починав із постановки творів Ліни Костенко.
Екранізації Редагувати
- У фільмі Національної кіностудії імені Олександра Довженка «Метелик» (2012) звучить вірш Ліни Костенко «Хуртовини».
Виноски Редагувати
- ↑ Czech National Authority Database
- Тичина, Драч, Костенко… Кого номінували на Нобелівську премію з літератури 1967 року?. Видавництво Старого Лева (ua). Процитовано 16 липня 2022.
- . Архів оригіналу за 20 серпня 2018. Процитовано 11 серпня 2019.
- 10 найуспішніших книжок: Шантарам VS Самашедший. Українська правда: Життя. 14 вересня 2011. Архів оригіналу за 26 січня 2023. Процитовано 19 лютого 2023.
- ↑ Ліна Костенко [ 9 березня 2016 у Wayback Machine.], school-library.com.ua
- Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 28 лютого 2016.
- . Архів оригіналу за 3 вересня 2017. Процитовано 2 вересня 2017.
- . Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
- . Архів оригіналу за 7 серпня 2018. Процитовано 7 серпня 2018.
- Костенко — жінка, яка вміє казати «ні»[недоступне посилання з липня 2019] — Повага, 22 січня 2016
- . Архів оригіналу за 6 грудня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
- 19 березня Ліна Костенко відзначає свій ювілей [ 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Радіо Свобода. — 2010. — 19 березня.
- . Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 26 грудня 2010.
- ↑ . Архів оригіналу за 23 травня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
- Людмила Яновська. Настав час не нидіти // Урядовий кур'єр, № 239, 21.12.2010[недоступне посилання з квітня 2019]
- За що Ліна Костенко образилася на Львів?. BBC News. 11 лютого 2011. оригіналу за 15 лютого 2011. Процитовано 3 червня 2021.
- . Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 14 грудня 2012.
- . Архів оригіналу за 28 січня 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- . Архів оригіналу за 10 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- . Архів оригіналу за 12 лютого 2011. Процитовано 10 лютого 2011.
- . Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
- . Архів оригіналу за 20 липня 2012. Процитовано 14 грудня 2012.
- Звертаюсь до всіх моїх друзів.. Facebook. Boris Yeghiazaryan. 24 липня 2018. оригіналу за 25 липня 2018. Процитовано 7 листопада 2021.
- . Архів оригіналу за 31 серпня 2016. Процитовано 25 листопада 2012.
- Ліна Костенко отримала найвищу нагороду Франції (фото)
- Рішення № 443/29-2022, Деяким вулицям у Заставні та Малому Кучурові змінили назви
- . http://kam.gov.ua/. 30 вересня 2022. Архів оригіналу за 14 жовтня 2022. Процитовано 28 жовтня 2022.
- (ерзянською). Syreś Boläeń. Архів оригіналу за 20 листопада 2020. Процитовано 01.11.2020.
- ↑ . Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 6 травня 2013.
- . Архів оригіналу за 9 січня 2011. Процитовано 26 грудня 2010.
- Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюЛіна Костенко. Біографіяне вказано текст - «Поверніться до світла. Хочу бачити: ви людина чи провокатор?» [ 17 листопада 2017 у Wayback Machine.] 12 спогадів актриси Ніли Крюкової // gazeta.ua, Вівторок, 12 листопада 2013 15:34
- . Театр «Post Scriptum». Архів оригіналу за 25 жовтня 2019. Процитовано 25 жовтня 2019.
- . Київські театри - Театр оперети в києві, Київський національний академічний театр оперети (ru-RU). 1 лютого 2018. Архів оригіналу за 21 березня 2020. Процитовано 21 березня 2020.
- Епізод фільму «Метелик» (2012). YouTube-канал Держкіно України. Процитовано 18 квітня 2021.
Джерела та література Редагувати
- І. М. Дзюба. Костенко Ліна Василівна [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 222. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- І. М. Дзюба. Костенко Ліна Василівна [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2022. — ISBN 966-02-2074-X.
Посилання Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Костенко Ліна Василівна |
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Костенко Ліна Василівна |
Інтерв'ю та виступи Редагувати
- Ліна Костенко: На сьогодні у нас сформоване громадянське суспільство [ 7 червня 2008 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко: Настав наш День Гніву // Українська правда. Життя, 1.02.2011 [ 6 лютого 2011 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко: «Я повертаюсь. Я вже не буду стояти осторонь» // Український тиждень, 25.12.2010 [ 14 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Ліна Костенко про цунамі брехні, що накрило Україну, аборигенів атомних резервацій та про свої чорнобильські повісті // Український тиждень, 8.06.2011 [ 13 червня 2011 у Wayback Machine.]
- Равнєніє на трибуну. Опис фантасмагоричного параду до 20-річчя незалежності України [ 27 серпня 2011 у Wayback Machine.]
Про Ліну Костенко Редагувати
- Дмитро Дроздовський. «Поезія Ліни Костенко в часах перехідних і вічних, або післямова до круглого столу» // Дзеркало тижня, № 27 (555), 16.07.2005
- Юрій Андрухович. Абсолютний слух // Дзеркало тижня, № 10 (538), 19.03.2005
- Моя Ліна Костенко [ 5 березня 2010 у Wayback Machine.] // День, № 50, 19.03.2008
- Дмитро Дроздовський. Камертон поезії Ліни Костенко [ 3 червня 2015 у Wayback Machine.] // Поетичні майстерні, 2006-03-18 21:31:05
- Група Ліни Костенко в соціальній мережі Вконтакте
- «Я вибрала… долю, а не вірші». Ліні Костенко — 75 // Ніна Банківська, Анатолій Яковець. Дзеркало тижня, № 10 (538), 19.03.2005
- Володимир Панченко. Самотність на верхів'ях. Поезія Ліни Костенко в часи «відлиги» і «заморозків» [ 11 березня 2011 у Wayback Machine.] // День, № 133, 30.07.2004
- Идти за временем, как за плугом… / Виталий Крикуненко, заместитель директора Библиотеки украинской литературы // Артюх Владимир [ 2 серпня 2020 у Wayback Machine.], Литературная газета № 11 (6266), 24-03-2010 [ 2 серпня 2020 у Wayback Machine.], Совместный проект Евразийская муза
- Ліна, принцеса воїнів [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Валентина Клименко. Україна молода, 19.03.2010
- Її звитяга зветься «Берестечком» [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Україна молода, 19.03.2010
- Євгенія Кононенко. Heroine or bad girl? частина 1 [ 30 січня 2015 у Wayback Machine.], частина 2 [ 13 березня 2016 у Wayback Machine.], частина 3 [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
- З книжки «Річка Геракліта». «У часи нуклідів» [ 14 грудня 2011 у Wayback Machine.] // Український тиждень
- Київ. Енциклопедія. / В. Г. Абліцов. — К.: Видавництво «Фенікс». 2016. — 288 с.
- Ліна Костенко. Поетеса епохи [ 10 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Анна Шестак, для УП, 10 грудня 2018
- Юрій Бондаренко. Людина — центр історії в романі Ліни Костенко «Берестечко» (до проблеми формування історичної свідомості школярів) // Урок української. — 2004. — № 11-12. — С.26-30.