Оле́г — чоловіче ім'я. Було одним із дохристиянських імен Рюриковичів, потім протягом тривалого часу не використовувалося[джерело не вказане 182 дні]. Повернулося в ужиток наприкінці XIX ст. Жіноча форма — Ольга, відоме ще за романом у віршах Євгеній Онєгін (1823—).
| Олег | |
|---|---|
| Особове ім'я | |
| Стать | чоловіче ім'я |
| Значення | можл. «святий, священний» |
| Походження | можл. від староскандинавського — Hélgi |
| Жіноча форма | Ольга |
| По батькові чол | Олегович |
| По батькові жін | Олегівна |
| Іменини | 20 вересня |
| Іншими мовами: | |
| Пошук статей у Вікіпедії | які починаються з імені містять ім'я |
| У дужках наведено зменшені форми | |
| | |
| Олег у Вікісховищі |
Українські зменшені форми — Олько, Олежик, Олежка, Олежа, Олежко, Олеже[джерело не вказане 182 дні].
Етимологія Редагувати
Норманська версія Редагувати
За найпоширенішою версією, ім'я Олег (дав.-рус. Ольгъ) — слов'янізована форма скандинавського імені Гельгі (норв. Hailaga, швед. Hélgi), утвореного від helgi («святий», «священний»). Заміна початкового *hel- на ol- могла відбутися відповідно до фонетичних законів східнослов'янських діалектів (пор. прасл. *elenь > укр. і рос. олень, грец. Ἑλένη > укр. Олена).
Існують й інші версії походження імені. Польський мовознавець Станіслав Роспонд у своїй роботі «Структура та класифікація східнослов'янських антропонімів» відносить ім'я Олег до ряду інших східнослов'янських антропонімів, а саме «до іменних архетипів, що не зустрічаються де-небудь в іншому місці». «Деякі з цих архетипів — пише Роспонд, — підтверджуються античними джерелами… Сюди ж варто додати неправильно визнані нордичними форми Олег ', Ольга, Ігор, Г'лѣб', Улѣб', Дулѣб'». Давньоруське Ольгъ також порівнюють з лит. Alg, жін. рід Alga («дар», «винагорода»), звідки походить і Algirdas («Ольгерд»)[джерело?].
Слов'янська версія Редагувати
- Можлива спорідненість зі слов'янським словами «льгк», «ольгчити», «ольгчатися», «льгота», «вольгота», «вольготний» могла б вказувати на таке значення імені Олег — вільний; той, хто звільняє[джерело?].
- У слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. у 1088 р.), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін..
- У руських билинах згадується ім'я Вольга чи Волх.
- Невідомо жодного випадку, коли хтось із числе́нних руських Олегів звався б у будь-якому джерелі «Гельґі», чи, навпаки, якийсь відомий у джерелах Гельґі був відомий у руських літописах як «Олег»[джерело?].
- Жодне скандинавське джерело нічого не знає про Віщого Олега. Натомість, слово «віщий» має спільний корінь зі слов'янськими словами «звіщати», «провіщати», «вість», «звістка»[джерело?].
Балтська версія Редагувати
Існують імена литовського походження, що мають той же корінь: Ольгерд, Ольгимонт (у латиській та литовській мовах у формах «Algirdis», «Algimantas»). Слово «algas» у балтських мовах означає «винагорода»[джерело?].
Ця версія пояснює спорідненість «Олег» із скороченою формою імені «Алік», «Аля»[джерело?], хоча тут все більш очевидний зв'язок із редуковною російською вимовою ненеголошеного «о».
Історія Редагувати
Незважаючи на те, що Олег Брянський (у хрещенні Леонтій, у чернецтві Василій) був канонізований ще в XIV ст., саме ім'я Олег не вважалося канонічним: на відміну від дохристиянських слов'янких імен руських князів Бориса і Гліба, які стали православними зразу після канонізації князів Бориса і Гліба (у хрещенні Романа і Давида). У Російській імперії воно повернулося до вжитку тільки наприкінці XIX ст., пов'язане зі зростанням інтересу до давньоруської історії. Олегом назвали одного з синів великого князя Костянтина Костянтиновича.
Іменини Редагувати
| Цей розділ не містить посилань на джерела. (квітень 2019) |
- За православним календарем (новий стиль) — 3 жовтня (ст. ст. 20 вересня), день пам'яті Олега Брянського
- За католицьким календарем — 1 вересня, 29 квітня, 21 травня, 4 липня
Див. також Редагувати
- Олег — село в Україні, у Роздільнянському району Одеської області.
Примітки Редагувати
- Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
- Гедеонов С. А. Варяги и Русь. М., 2005, с. 182—185
Джерела Редагувати
- Скрипник Л. Г., Дзятківська Н. П. Власні імена людей. Словник-довідник. — 2005. — C. 84.