Ногайський улус — державне утворення засноване Ногаєм в 1260 році. Спочатку він існував як адміністративна одиниця Золотої орди, при Ногаї і до його смерті 1300 існував як незалежна держава. Потім до початку XV ст. перебував у складі Золотої Орди
Ставка хана ред.
Ставка знаходилася поблизу сучасного міста Ісакча.
О. Ілієску і Т. Симеона, стверджували що на Нижньому Дунаї у кінці ХІІІ ст. виник й існував деякий час якийсь центр кочовиків.
Територія ред.
За часів Ногая улус поділявся на 4 тьми: «старий юрт» зі столицею в Хаджибеї; «країна асів» (туме Ас) знаходилася у протилежному кінці улусу поблизу Залізних Воріт; третій тумен («тьма Демира (Теміра, Тимура)» розташовувався на території між річками Реут і Серет зі ставкою «Старий Орхей»; Буджак становив окрему тьму.
Передісторія ред.
Емір Ногай є нащадком відомої Кипчацько-половецької династії султанів-жерців, онуком останнього хана Котяна (султан Котен). І успадкував він від своїх предків не тільки таємні знання Тенгріанський жречества, а й територію, на якій жили половці і де знаходилась Чорна Куманія, нею як родовим улусом володів Ногай. І могила в Чінгульском кургані розташована в центрі земель так званих «лукоморських половців». З другої половини XIII століття ці землі були невід'ємною частиною улусу Ногая.
Історія ред.
Докладніше: Війна Ногайського улусу із Золотою Ордою
Ногайський Улус з'явився в Приазовських степах 1260 року, внаслідок об'єднання улусу Мувала (Буджак, Волощина) і улусу Бурундая (між Дністром і Дніпром). Спочатку він існував як адміністративна одиниця Золотої Орди. Цей улус називався по імені його глави Ногая. Історія появи Ногайского улусу пов'язана з тим, що Північний Кавказ у чингізидів вважався улусом Берке — брата хана Бату. Після смерті бездітного Берке його улус перейшов до іншого брата Бату — Мовалу, онукою якого був Ногай. В кінці 13 століття Крило Мувала успадковував Ногай. При цьому дев'ять братів Ногая також отримали свою частину спадщини.
У 1277 Ногай на чолі військ хана Мангу Тимура підкорив територію від Дону до Дніпра і Дунаю, а так само населення Тамані та Кубані. Таким чином в Криму і на Кавказі, де панували алани, зихи і половці, стали панувати Чингізиди. Так у складі Золотої орди з'явився Кримський улус.
Ногай деякий час був намісником Дніпровсько-Дунайського регіону та Причорномор'я — темником і правителем західних областей Дешт-і-Кипчак від Дону і до Дніпра. При Токто впада Ногая поширилася й на Крим. Ногаю платили данину болгарські царі. З ними укладали торговельні угоди іноземні торговці, бажаючі заснувати факторії в містах Північного Причорномор'я.
Могутність Ногая зростала, наслідком чого стало виникнення ім сепаратизму щодо Золотої Орди. У 1297 Ногай завдав поразки хану Токтаім і тим самим завоював право іменуватися правителем особливого самостійного державного утворення — Ногайського Улусу. До його складу увійшли деякі землі Кримського ханства. У 1300 році відбувся другий бій між Ногаєм і Токто. Ногай загинув.
Син Ногая Чока разом з тисячним військом пішов до Болгарії, де на час запанував (1299–1301). Нащадки Ногая разом зі своїми людьми зайняли простори Передкавказзя. До 1303 року ззанали поразок заколоти і повстання Турая і Кара-кісека (сина і онука Ногая відповідно). Новим очільником улуса став Тулук-буга (сина Токто). Останній відсторонений у 1320 році після придушення ханом Узбеком заколотів проти себе.
З цього часу улус керувався кількома емірами, але при цьому зберігав свою територіальну цілісність. Водночас послаблюється влада улуса над прибережними містами. Як наслідок Кілія і Лікостома остаточно закріплюються за генуезцями, Білгород підпав під владу Болгарського царства (до 1323 року).
У середині XIV ст. еміри улусу поширюють свою фіскальну владу на сусідній улус Курумиши. З початком великої зам'ятні еміри улусу фактично відділяються від Золотої Орди. Поразки у 1360–1370-х роках поступово призвели до занепаду улусу. На початок XV ст. татарське населення улусу вже позиціонується сучасниками як Білгородська орда. Проте в окремих топонімах і назвах деяких джерел місцеві землі та населення продовжували пов’язуватися з Ногаєм.
Могила Ногая ред.
Могила Ногая була відкрита на початку 80-х років XX століття Інститутом археології України, начальником Запорізької експедиції був Віталій Отрощенко та Юрій Рассамакін.
Курган стояв на краю високого корінного берега річки Чінгул, над неозорої заплавою, там, де річка Молочна круто повертає на південь і приймає на себе води Чингул. Глибоку могильну яму вирили на вершині більш раннього невеликого курганчик бронзової доби. Насип споруджували довго. Будівельним матеріалом для неї служили шматки дерну, нарізати неподалік, у долині річки.
До моменту скоєння похоронної церемонії навколо могили утворився вал з трьома проходами, а навколо нього кільцевий рів, теж з трьома проходами всередину. Діаметр рову — 62 метри, ширина — 1,5 метра, глибина — 1,2 метра. Така конструкція насипу, що трохи нагадує скіфську, простежено для позднекочевніческіх курганів вперше. Грабіжники не проникли в курган. Навколо могили були покладені п'ять парадно прибраних і осідланих коней і напутня їжа — десять розрубаних баранячих туш. Пиття, ймовірно, знаходилося в двох візантійських амфорах.
Зовнішня політика ред.
З середини 60-х рр. ХІІІ ст. хан Ногай, проводить самодіяльну політику, яка, іноді іде розрізнено з інтересами центральної золотоординської адміністрації, опираючись на підвладне йому місцеве населення. Він відміняє тут не лише баскачество, але і допомагає Болгарії і Візантії придушити повстання Івайла, стає фактично володарем улусу Джучі. В руських літописах Ногай часто іменується царем чи ханом.
В Північно-Західному Причорномор'ї утворився другий політичний центр Золотої Орди, його правитель вступає у самостійні відношення з Єгиптом, видає ярлик на велике князювання Дмитру Переяславському, саджає на престол хана Токту, захоплює Крим і дарує його своєму онукові
Союзу з Ногаєм добивається багато європейських держав, зокрема Польща, Угорщина, Болгарія. Сіючі ворожнечу в руських землях, він дає Дмитру Переяславському в 1283 р. військо для походу на Новгород.
Економіка ред.
При Ногаї в ХІІІ ст. регіструють найбільший розвиток торгівлі у Нижньому Подністров'ї, який затухає в XIV ст. після краху авантюр Ногаю.
Див. також ред.
Примітки ред.
- Iliescu O., Simion G. Le grand Tresor de monnaies et lingots de XIII etXIV siecles // Revue des etudes sud-est europeenne. — Vol. II. — 1964. — № 1-2. — P. 217–220.
- Черноморье. Сборник исследований по исторической географии Южной России (II чч.) Стр 352;
- М. Г.Сафаргалиев «Распад Золотой Орды» стр. 287, 312, 323–329.
- . Архів оригіналу за 26 листопада 2015. Процитовано 22 травня 2015.
- Насонов А. Н. Монголы и Русь. История татарской политики на Руси. — М.; Л., 1940. — С. 70.
- Карышковский П. О. Восстание Ивайла// ВВ. — 1958. — Т. 13. — С. 107–135.
- Сафаргалиев М. Г. Распад Золотой Орды// Уч. записки Мордовского гос. ун-та. — Саранск, 1960. — С. 54-56.
Джерела ред.
Алиева С. И. Ногайские тюрки (XV–XX вв.)