Мечеть-собор Кордови

Велика мечеть Кордови (араб. المسجد الكبير في قرطبة‎), відома також як Мечеть-собор Кордови (ісп. Mezquita-Catedral de Córdoba), або просто Мескіта (ісп. Mezquita, МФА: [meθˈkita], дослівно з іспанської — «мечеть»), офіційна церковна назва Собор Внебовзяття Пресвятої Діви Марії (ісп. Catedral de Nuestra Señora de la Asunción) — кафедральний собор Кордовської римо-католицької діоцезії, присвячений Внебовзяттю Пресвятої Діви Марії, розташований в будівлі колишньої Великої омеядської мечеті VIII століття в місті Кордова, Андалусія .

Мечеть-собор Кордови
Дата створення / заснування	786
Країна	Іспанія^[…]
Адміністративна одиниця	Кордова^[…]
Дієцезія	Кордовська діоцезія
Присвячено	Небовзяття Діви Марії
Архітектор	Ернан Руїз I^d, Хуан де Очоа^d і Ахмад Бен Басо^d
Архітектурний стиль	Мавританська архітектура
Кількість відвідувачів за рік	751 008 осіб (2021)
Статус спадщини	Об'єкт культурної спадщини Іспанії^d, Пам'ятка історичної спадщини Іспанії^d і Світова спадщина ЮНЕСКО
Довжина або відстань	178 м
Ширина	125 м
Святий покровитель	Діва Марія
Категорія Вікісховища для інтер'єра елемента	Інтер'єр Мечеті-Собору Кордови^d
Категорія для екстер'єру елемента	Екстер'єр Мечеті-Собору Кордови^d
Офіційний сайт
Мечеть-собор Кордови у Вікісховищі

Координати: 37°52′43″ пн. ш. 4°46′45″ зх. д. / 37.87886542930447575° пн. ш. 4.77934163464164818° зх. д. / 37.87886542930447575; -4.77934163464164818

Велика мечеть була побудована в 785 році за наказом Абд ар-Рахмана I, який за тридцять років до того захопив Севілью та Кордову і заснував на території мусульмансьнських володінь а Аль-Андалусі (на Піренейському півострові) незалежний омеядсьий Кордовський емірат. Відповідно до усталеної християнської традиції вважається, що спочатку на місці сучасної мечеті-собору раніше стояла вестготська християнська базиліка Вікетія Сарагоського, хоча це твердження оспорюється багатьма науковцями. До кінця X століття наступники Абд ар-Рахмана кілька разів збільшували загальний розмір як самого молитовного залу, так і внутрішнього подвір'я мечет, в цілому дотримуючись стиля початкової будівліі. Серед інших найбільш помітних доповнень є побудова Абд ар-Рахманом III мінарета (завершено в 958 році), та додання багато прикрашеного нового міхраба і максуру його сином Аль-Хакамом II (завершено в 971 році). Мечеть була перетворена на християнський собор у 1236 році, коли Кордова була захоплена Кастильською Короною в ході Реконкісти. Протягом перших сторіч після перетворення на християнський храм, будівля мечеті зазнала лише незначних змін. Проте в XVI столітті за ініціативи кордовської дієцезії було реалізовано аеликий будівельний проект, в ході якого в центрі молитовного залу колишньої мечеті було вбудовано новий неф і трансепт, які сформували посеред будівлі, зведеній в мавританському стилі хрестоподібну ренесансну каплицю, яку назвали «Головна каплиця» (ісп. Capilla Mayor). Відомо, що король Іспанії та імператор Священної Римської імперії Карл V, особисто оглянувши результати перебудови, зауважив її ініціаторам — «Ви зруйнували унікальну річь, щоб збудувати звичайну». Колишній мінарет, який був перетворений на дзвіницю, також був значно перероблений приблизно в цей же час. Починаючи з XIX століття, сучасні реставрації призвели до відновлення та вивчення деяких елементів будівлі ісламської доби. Сьогодні будівля продовжує служити міським кафедральним християнським собором, в ній щодня відправляється меса.

Велика Кордовська мечеть є важливою пам'яткою в історії ісламської архітектури і мала значний вплив на подальший розвиток мавританської архітектури в мусульманських країнах усього Західного Середземномор'я^{: 86 :281–284: 77} . Це також одна з головних історичних і визначних туристичних пам'яток Іспанії, що з 1984 року разом із історичним центром Кордови внесена до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Історія

Версії про існування римського храма

Перші твердження про те, що на місці мечеті колись стояв римський храм, присвячений Янусу, походять від іспанського священника та митця XVI століття Пабло де Сеспедеса і іноді повторюються й сьогодні. Однак Роберт Кнапп у своїй науковій праці про римську Кордову відкинув це твердження як припущення, що засноване на помилковій трактовці римських мильових каменів, знайдених у цьому районі.

Вестготська церква

Згідно з сталою традицією, вважається, що на місці Великої мечеті Кордови колись стояла вестготська християнська церква, присвячена святому Вінсенту Сарагоському, яку християни та мусульмани розділили між собою після завоювання Іспанії Омеядами. У міру того, як мусульманська громада зростала і старий храм ставав занадто малим для молитви, базиліку потроху розширювали, добудовуючи її по частинах^:136. Таке спільне використання храму тривало до 785 року, коли християнську половину придбав Абд ар-Рахман I, після чого зніс старий храм та побудував на його місці велику мечеть Кордови. Стверджується, що згідно з умовами продажу, Абд ар-Рахман також дозволив християнам відбудувати інші зруйновані церкви, зокрема церкви, присвячені християнським мученикам святим Фаусту, Януарію та Марцеллу, які користувались у місцевого населення особливою пошаною.

Пізньоримські або вестготські мозаїки, що сьогодні демонструються під підлогою Кордовької мечеті-собору

Історичність цих тверджень було поставлено під сумнів, оскільки наявні археологічні докази надто незначні, а сама легенла не підтверджена свідченнями сучасників прибуття Абд ар-Рахмана I в Аль-Андалус. Оповідь про перетворення церкви на мечеть походить від історика X століття Аль-Разі і повторює подібні оповіді про ісламське завоювання Сирії, зокрема історію будівництва мечеті Омеядів у Дамаску. Для середньовічних мусульманських істориків ці паралелі служили підкресленням зв'язку правлячої в Кордові династії з сирійськими Омеядами. Інше джерело X століття згадує церкву, яка стояла на місці мечеті, не надаючи додаткових подробиць. Сучасна археологічна експозиція в мечеті-соборі Кордови демонструє фрагменти пізньоримської або вестготської будівлі з мозаїкою, що, як вважається, має свідчити про початковий християнський характер місця.

Проте за словами фахівця з історії мечеті-собору Сусани Кальво Капілла, хоча на території комплексу мечеті-собору були виявлені залишки багатьох будівель, схожих на церкви, чітких археологічних доказів того, де могла знаходитись як християнська церква Св. Вікентія, так і перша мусульианська мечеть не виявлено, і цілком можливо, що перша мечеть була новозведеною будівлею. Докази свідчать про те, що, можливо, на цьому місці швидше знаходився певний єпископський комплекс, а не окрема церква, що за легендою була розділена між мусульманами та християнами. Педро Марфіл, археолог з Університету Кордови, інтерпретуючи наявні археологічні залишки стверджував про існування на цьому місці такого комплексу, що включав християнську базиліку. Дослідник ісламського мистецтва Д. Ферчайлд Рагглс також вважає, що результати попередніх археологічних досліджень підтверджують існування колишньої церкви^: 56.  Проти цієї теорії виступає Фернандо Арсе-Сайнс, інший археолог, який стверджує, що жодне з численних сучасних археологічних досліджень не виявило залишків християнської іконографії, цвинтаря чи інших доказів, які б підтверджували існування церкви. Історик мистецтва Роуз Волкер в огляді пізньоантичного та ранньосередньовічного мистецтва в Іспанії також розкритикувала погляд Марфіла як такий, що покладається на упереджену інтерпретацію. Зовсім нещодавно археологи Альберто Леон і Раймундо Ортіс Урбано, що проаналізували як старі, так і нові археологічні знахідки на місці, підтвердили гіпотезу про існування на цьому місці великого єпископського комплекса. Тим не менш, «стратиграфія» місця залишається складним питанням, яке ускладнюється її впливом на сучасні політичні дебати про культурну ідентичність в Іспанії.

Незалежно від того, які споруди могли існувати на цьому місці, майже напевно, що будівля першої мечеті міста було повністю знищено для очищення майданчику для будівництва Великої мечеті Абд ар-Рахмана І,форма якої мало пов'язана з формою попередньої мечеті^:136.

Будівництво Великої мечеті

Колони та двоярусні арки в оригінальній частині будівлі мечеті

Велика мечеть була побудована в історичному контесті робудови нового омеядського Кордовського емірату в Аль-Андалусі, який Абд ар-Рахман I заснував у 756 році. Сам Абд ар-Рахман був утікачем і одним із небагатьох виживших членів родини Омеядів, що правила першим спадковим халіфатом у Дамаску в Сирії. Омейядський халіфат здійснив завоювання Вестготського королівства на Піренейському півострові у 711-718 роках. в У 750 році сам Омеядський халіфат було повалено під час революції Аббасидів і правляча родина була майже вся вбита або страчена під час цього перевороту. Абд ар-Рахман вижив і зміг втікти до мусульманських володінь у Північній Африці. Тут він отримав політичну та військову підтримку і з її допомогою захопив під свій контроль верховну владу над мусульманськими володіннями на Піренейському півострові, скинувши місцевого валі (губернатора) Юсуфа ібн Абд ар-Рахмана аль-Фігрі. Кордова ще раніше була столицею мусульманської провінції, і Абд ар-Рахман вирішив зробити її столицею свого незалежного емірату.

Будівництво мечеті почалося в 785—786 роках (169 рік гіджри) і закінчилося вже через рік у 786—787 роках (170 р. гіджри)^:136:40:12. Настількі швидкі строки будівництва такої грандіозної споруди був, зокрема, забезпечений за рахунок повторного використання наявних на місці римських і вестготських будівельних матеріалів, особливо колон і капітелей^: 40.  У дизайні будівлі помітні сирійські (омеядські), вестготські та римські впливи, хоча ім'я архітектора мечеті невідоме. Серед майстрів, які працювали над проектом, ймовірно, були місцеві іберійці, а також люди сирійського походження. Згідно з традиціями та історичними письмовими джерелами, Абд ар-Рахман особисто брав участь у проекті побудови мечеті, але ступінь його впливу на проектування мечеті дискутується^:44:20.

Архітектурні особливості оригінальної будівля мечеті

Баб аль-Вузара («Ворота візирів», сьогодні Пуерта-де-Сан-Естебан), одні з найстаріших збережених воріт мечеті; їх оздоблення датується 855 роком

Оригінальна мечеть мала приблизно квадратний план зі сторонами довжиною 74 на 79 метрів, порівну поділений між гіпостильним молитовним залом на півдні та відкритим двориком (sahn) на півночі^:40:19 . Оскільки мечеть була побудована на похилому березі річки, знадобилася насипати великий шар землі, щоб створити рівну ділянку для будівництва^:19.  Зовнішні стіни молитовного залу були укріплені потужними контрфорсами, які зберіглись досьогодні^:40.

Найвідомішим архітектурним нововведенням первісної мечеті, яке було збережено та повторено під час усіх наступних розширень мусульманської епохи, були її ряди витончених двоярусних арок, що формували ххх нав молитовного залу^{: 40–42  : 20–21, 69}.  Було запропоновано багато версій щодо першоджерела натхнення для цього конкретного дизайну, що, зокрема, включають нібито подібність арок пальмового лісу з юності Абд ар-Рахмана в Сирії. Однак цілком можливо, що підстава цього рішення була більш прозаїчноою і полягала швидше в «технічних» причинах, ніж мистецьких. Можливо, що вже наявні на місці колони, які повторно використовувалися з попередніх будівель, самі по собі були недостатньо високими, щоб підняти стелю молитовного залу мечеті до бажаної висоти^{: 40–42  :20}. Тим паче, що приклад застосування багатоярусних арок вже існував на Піренейському півострові у вигляді збережених римських акведуків (наприклад, акведук Мілагрос у Меріді)^: 42 .

Оригінальний міхраб мечеті (ніша в дальній стіні, що символізує напрямок молитви) сьогодні більше не існує, але його ймовірні залишки були знайдені під час археологічних розкопок між 1932 і 1936 роками. Залишки показали, що верхня частина міхрабу була покрита капюшоном у формі мушлі, схожої на мушлю пізнішого міхраба^:20.

Мечеть спочатку мала чотири входи, три з яких вели у внутрішній дворик, у фонтанах якого віруючі могли зробити омовіння перед входом в мечеть (один був у центрі північної стіни двору, на одній лінії з міхрабом на півдні, а ще два були на західній і східній стінах навколо двору), а четвертий вхід знаходився посередині західної стіни молитовного залу і вів відразу в приміщення мечеті. Цей останній був відомий як Баб аль-Вузара («Ворота візирів», сьогодні відомі як Пуерта де Сан Естебан) і, швидше за все, був входом, яким користувався емір і державні чиновники, які працювали в палаці, що розміщувався прямо через дорогу від мечеті^:40.

Згідно з письмовими джерелами, на які посилався факіг (мусульманський правознавець) XI століття Ібн Сахл, внутрішній дворик мечеті був засаджений деревами принаймні з IX століття. Хоча вид посаджених дерев невідомий, той факт, що це були фруктові дерева, підтверджується Ібн Сахлом, який консультував замовників щодо того, чи заборонений такий сад і, якщо ні, то чи дозволено їсти його плоди^: 92–93 . Те, що дерева залишилися рости у внутрішньому дворику, підтверджують дві печатки міста Кордови, одна 1262 року, інша 1445 року, на обох зображена мечеть (яка на той час була перетворена на собор), у дворі якої зображена висока пальма. Це свідчить про те, що Кордовська мечеть є найдавнішою мечеттю, про яку відомо, що у її дворі були висаджені дерева^: 90. 

Вирівнювання мечеті по Кіблі

Мечеті зазвичай були узгоджені з кіблою (напрямком молитви), що теоретично відповідає напрямку до Мекки. Від Кордови Мекка знаходиться східному— південно-східному напрямку, але Велика мечеть Кордови натомість орієнтована значно південніше. Така орієнтація, яка не збігається з орієнтацією сучасних мечетей, пояснюється історичними розбіжностями у поглядах щодо відповідного напрямку кібли в далеких західних ісламських країнах, таких як Аль-Андалус і Марокко. У цей ранній період багато мусульман у регіоні віддавали перевагу традиції, яка існувала в західному ісламському світі (Магриб і Аль-Андалус), згідно з якою кібла повинна бути орієнтована на південь, а не вказувати прямий на Мекки^:307. Це ґрунтувалося на вислові (хадисі) Мухаммеда, який стверджував, що «те, що знаходиться між сходом і заходом, є кіблою», що таким чином узаконювало південні напрямки.

Ця практика, можливо, також була спрямована на імітацію орієнтації стін прямокутної будівлі Кааби у Великій мечеті Мекки, заснованої на іншій традиції, яка вважала різні сторони Кааби пов'язаними з різними частинами мусульманського світу. У цій традиції північно-західний фасад Кааби асоціювався з Аль-Андалусом, і, відповідно, Велика мечеть Кордови була орієнтована на південний схід, ніби обличчям до північно-західного фасаду Кааби, з її головною віссю, паралельною головній осі споруди Кааби (яка була орієнтована з південного сходу на північний захід).

Незважаючи на те, що пізніші мечеті в Аль-Андалусі були орієнтовані більше на схід (наприклад, мечеть Мадінат аль-Захра, збудована в X столітті неподалік від Кордови), пізніші розширення Великої мечеті не намагалися змінити її початкову орієнтацію^:128–129.

Розширення мечеті

План розширення мечеті з позначкою кожного основного історичного етапу розширення та правителя, який її замовив, і задокументованою датою початку (яка іноді змінюється залежно від джерел)

Перші доповнення

У 793 році син і наступник Абд ар-Рахмана I, Хішам I, додав до мечеті ṣawma'a, притулок для муедзина на верхній частині зовнішньої стіни, оскільки мечеть ще не мала мінарету (у ранніх мечетях мінарет ще не був стандартним елементом)^:21: 45 .

Мечеть була значно розширена Абд ар-Рахманом II (правління 822—852) приблизно між 833 і 848 роками^:21. Це розширення повторило оригінальний дизайн, збільшивши молитовний зал на вісім арочних прольотів на південь^{:15: 45 : 21} . Таким чином молитовний зал збільшився на 64 метри в довжину^:45.

Мармурова капітель часів Абд ар-Рахмана II (IX століття), ймовірно, зроблена для розширення мечеті, зараз зберігається в Національному археологічному музеї в Мадриді. Арабський напис перекладається так: " В ім'я Бога; благословення для аміра 'Абд ар-Рахмана, сина аль-Хакама; нехай Бог шанує його " ^:

Під час цього розширення будівельники не використовували старовинні мармурові капітелі, як це було при будівництві оригінальної мечеті, а виготовляли нові^:21. Ці нові капітелі були наслідували коринфський ордер, але дещо відрізнялися від класичних моделей, таким чином натякаючи на майбутню еволюцію архітектурної скульптури в Аль-Андалусі^: 45  . Один із ймовірних прикладів цих капітелей зараз зберігається в Національному археологічному музеї в Мадриді та містить арабський напис архаїчним куфічним шрифтом, який благословляє Абд ар-Рахмана II^:241:21. Роботи з розширення могли бути незавершеними, коли Абд ар-Рахман II помер у 852 році, і, можливо, їх завершив його син і наступник, Мухаммед I (правління 852—886)^:15:21.

Мухаммед I провів різні інші роботи в мечеті та, як повідомляється, створив максуру (простір для молитви, призначений для правителя)^:15-16. У 855 році він також відновив ворота Баб аль-Вузара (сьогодні Пуерта-де-Сан-Естебан). Таким чином, оздоблення цих воріт, ймовірно, датуються саме цим часом, і його часто відзначають як важливий прототип пізніших мавританських воріт^:16:43:21. Син Мухаммеда Аль-Мундхір (правління 886—888) у свою чергу додав до мечеті скарбницю^:16. Син Аль-Мундхіра, Абдалла (правління 888—912), побудував перший піднятий над вулицею прохід до мечеті, відомий як сабат, який з'єднував мечеть безпосередньо з палацом Омеядів через дорогу. Відтоді цей прохід дозволяв правителю входити в мечеть приватно, де він залишався непоміченим за ширмою максури, таким чином відокремлюючи його від загалу під час молитви^:16. Нові версії цього проходу пізніше будуть перебудовані під час наступних розширень мечеті^:18.

Розширення Абд ар-Рахмана III

Абд ар-Рахман III також розширив внутрішній двір і, ймовірно, додав галерею по краях. (Нинішня галерея була перебудована архітектором Ернаном Руїсом I у XVI столітті.)

У X столітті Абд ар-Рахман III (правив в 912—961 рр.) проголосив себе халіфом і перетворив Кордовський емірат в Кордовський халіфат. Починаючи з 951—952 років, у рамках своїх різноманітних будівельних проектів він переробив і розширив внутрішній двір Великої мечеті та збудував її перший справжній мінарет (вежу, з якої лунає заклик до молитви), ^:61–63:71. Нові роботи, включаючи мінарет, були завершені в 958 році, про що свідчить збережений напис на мармуровій дошці з ім'ям Абд ар-Рахмана III, а також іменами майстра будівництва та керівника робіт^:62:71.

Мінарет мав висоту 47 метрів і мав квадратну основу зі стороною 8,5 метрів^:62. Вчений Джонатан Блум припускає, що будівництво мінарету Абд ар-Рахманом III, а також фінансування ним будівництва інших мінаретів приблизно в той же час у Фесі в Марокко, було частково задумано як візуальне підкресленя його зростаючого авторитету як халіфа та, можливо, також було спрямовано кинути виклик суперникові з шиїтського Фатімідському халіфату в Магрибі, де не було подібних структур^:106–109.

Абд ар-Рахман III також посилив північну стіну двору, додавши ще один «фасад» перед старим з боку двору^:71. Історичні звіти розходяться щодо того, чи мав завершений внутрішній двір галерею або портик (як це існує сьогодні та як було поширено у дворах інших мечетей). Багато сучасних вчених стверджують, що в цей час у внутрішньому дворику була охоплююча галерея і що його дизайн передбачав чергування стовпів і колон (подібно до його сучасного вигляду)^{:73:17–18:61}.

Розширення аль-Хакама II

Син і наступник Абд ар-Рахмана III, Аль-Хакам II (правління 961—976), був освіченою людиною і брав участь в архітектурних проектах свого батька. Під час свого правління, починаючи з 961 року, він ще більше розширив молитовний зал мечеті. Зал був додатково розширений на 45 метрів на південь, до нього було додано ще 12 арочних прольотів, які знову повторювали двоярусні арки первісного проекту^:69. Під час цього розширення були здійснені деякі з найважливіших архітектурних доповнень та інновацій в мечеті^{:73–85:18–23:69–77}.

Міхраб (у центрі) і арки, що переплітаються (ліворуч і праворуч) максури, у розширенні, доданому аль-Хакамом II після 961 року

На початку розширення аль-Хакама центральний «неф» мечеті було оздоблено витонченим ребристим куполом (тепер частина Капелли да Вільявісьйоса). Прямокутна максура (простір для молитви, призначений для правителя) навколо нового міхрабу мечеті була прикрашена набором унікальних переплетених багатошарових арок. Прямокутна площа всередині цього, перед міхрабом, була закрита ще трьома декоративними ребристими куполами. Куполи та нова ніша міхрабу були закінчені в листопаді чи грудні 965 року. Напис містить імена чотирьох майстрів, які також працювали в Залі прийомів (Salon Rico) Мадінат аль-Захра^:73–76:84.

Невдовзі після цієї дати як середній купол максури, так і поверхні стін навколо міхрабу були вкриті золотою мозаїкою у візантійському стилі. Відповідно до мусульманських авторів, таких як Ібн Ідхарі, Аль-Хакам II звернувся до візантійських імператорів (спочатку до Нікіфора II Фоки) у Константинополі з проханням надіслати йому для цього завдання досвідчених майстрів по створенню мозаїк. Імператор погодився і послав йому майстрів разом із приблизно 1600 кг мозаїчної плитки в подарунок. Візантійські майстри навчили майстрів халіфа, які згодом стали достатньо вправними, щоб виконувати роботу самостійно. Робота по створенню мозаїк була закінчена цією командою наприкінці 970 або на початку 971 р^:84:73.

Робота Аль-Хакама II над мечеттю також включала введення в експлуатацію нового мінбара (амвону) у 965 році, на завершення якого знадобилося від 5 до 7 років. На жаль, деталі його будівництва та хронології заплутані інколи суперечливими історичними джерелами. Ібн 'Ідхарі, наприклад, зазначає, що Аль-Хакам збудував в цей час два мінбари, причому один з них, можливо, був зруйнований або замінений^:50. У будь-якому випадку, той мінбар, який зберігся і став асоціюватися з мечеттю, був відзначений багатьма авторами за його майстерність. Його виготовляли з дорогоцінних порід дерева, таких як чорне дерево, самшит і «запашна» деревина, і інкрустували слоновою кісткою та іншими кольоровими деревами, такими як червоний і жовтий сандал. Сучасні вчені вважають, що мінбар мав колеса, які дозволяли його закочувати в камеру зберігання та витягувати з неї^:50.

Розширення аль-Мансура

Молитовний зал у прибудові аль-Мансура (після 987 р.)

Останнє значне розширення мечеті під правлінням мусульман відбулося у 987—988 роках за наказом Аль-Мансура (Альманзора), самодержавного візира халіфа Хішама II^:77:23. Замість того, щоб за прикладом своїх попередників розширювати мечеть далі на південь, що було складно через близькість берега річки, Аль-Мансур розширив мечеть убік на схід, розширивши двір і молитовний зал на 47,76 метрів і додавши до мечеті вісім нових оточених арками прольотів (нефів). Нова прибудова займала 8600 квадратних метрів і зробила мечеть найбільшою в мусульманському світі за межами Аббасидського Іраку^:78.

У новому будівництві знову відтворено той самий дизайн двоярусних арок. Однак капітелі, виготовлені для сотень нових колон, мають cпрощений і менш декоративний дизайн, що може відображати поспіх, у якому вони були виготовлені^:78. Нова східна стіна мечеті мала десять багато прикрашених зовнішніх порталів, подібних до порталів на західній стороні мечеті, хоча вони були серйозно перероблені в XX столітті^:79. Під час своїх військових походів по території Піренейського півострова, Аль-Мансур захопив дзвони собору Сантьяго-де-Компостела і, як повідомляється, наказав їх переплавити та перетворити на канделябри для мечеті, хоча жоден з цих канделябрів не зберігся^:79.

Пізніша ісламська історія мечеті (XI—XII ст.)

Після розпаду халіфату Омеядів у Кордові на початку XI століття, подальші розширення мечеті не проводилися. Криза центральної влади мала негайні негативні наслідки для мечеті, яка була пограбована та пошкоджена під час фітни (громадянського конфлікту), що послідувала за падінням халіфату (приблизно між 1009 і 1030 роками). Сама Кордова також зазнала занепаду, але залишалася важливим культурним центром. Під правлінням Альморавідів ремісничі майстерні Кордови отримали замовлення на розробку нових розкішних мінбарів для найважливіших мечетей Марокко — найбільш відомого мінбара мечеті Кутубія, замовленого в 1137 році — які, ймовірно, були натхненні моделлю мінбара Аль-Хакама II у Великій мечеті.

У 1146 році християнська армія кастильського короля Альфонсо VII ненадовго зайняла Кордову. Архієпископ Толедо Раймон де Совета в супроводі короля очолив месу всередині мечеті, щоб «освятити» будівлю. Згідно з мусульманськими джерелами, перед тим, як залишити місто, християни пограбували мечеть, забравши її канделябри, золото і срібло з фіала мінарету та дорогоцінні елементи оздоблення мінбара. В результаті як цього пограбування, так і попереднього пограбування під час фітни, мечеть втратила майже усе своє коштовне оздоблення.

У 1162 році, після загального періоду занепаду та численних облог, альмохадський халіф Абд аль-Мумін наказав підготувати Кордову до того, щоб перетворити на його столицею в Аль-Андалусі. У рамках цієї підготовки два його сини та губернатори, Абу Якуб Юсуф і Абу Саїд, наказали відновити місто та його пам'ятники. Архітектор Ахмад ібн Басо (який пізніше був відомий своєю роботою над Великою мечеттю Севільї) відповідав за виконання цієї програми відновлення^:315. Невідомо, які саме будівлі він реставрував, але майже напевно він реставрував Велику мечеть. Цілком імовірно, що мінбар мечеті також був відреставрований у той час, оскільки відомо, що надалі він зберігався аж до XVI століття.

Перетворення мечеті на християнський храм

Завоювання Кордови Кастилією і перетворення мечеті на християнський собор (XIII століття)

План собору-мечеті сьогодні після численних добудов у християнську епоху будівлі. Зокрема, сучасну Капелла-Майор (у центрі) було додано у XVI столітті.

У 1236 році Кордова була завойована кастильським королем Фернандо III в рамках Реконкісти. Після завоювання міста мечеть була перетворена на католицький собор, присвячений Діві Марії (Santa Maria). 29 червня того ж року тут відбулася перша меса. За словами Хіменеса де Рада, Фернандо III також здійснив символічний акт повернення колишніх дзвонів собору Сантьяго-де-Компостела, які були пограбовані Аль-Мансуром (і які були перетворені на канделябри мечеті), назад до Сантьяго-де-Компостела.

Незважаючи на переобладнання, під час ранньої християнської історії будівлі відбулись лише незначні зміни в її структурі, які здебільшого обмежувались створенням невеликих каплиць і додаванням нових християнських гробниць і оздоблення^:24. Навіть мінбар мечеті, мабуть, перебував в оригінальній камері для зберігання, хоча невідомо, чи використовувався він якимось чином у цей час (в подальшому мінбар зник, але він все ще існував у XVI столітті, коли його, очевидно, побачив Амбросіо де Моралес).

Перший вівтар собору було встановлено відразу в 1236 році під великим ребристим куполом на краю розширення мечеті Аль-Хакама II у X столітті, ставши частиною того, що сьогодні називається Каплиця Вільявісьйоса (Capilla de Villaviciosa) і першою головною каплицею собору (мер Антигуа Капілья). Немає вказівок на те, що навіть цей простір був значно змінений у своїй структурі в цей час. Область уздовж південної стіни, де знаходились міхраб та максури мечеті, була перетворена на каплицю Сан-Педро, і, як повідомляється, там зберігалася гостія. Те, що сьогодні є Каплицею Зачаття (Capilla de Nuestra Señora de la Concepción) XVII століття, розташоване на західній стіні біля внутрішнього двору, спочатку у XIII столітті було баптистерієм. Ці три області, здається, були найважливішими центрами християнської діяльності у ранньому соборі. Мінарет мечеті також був перетворено на дзвіницю для собору лише з косметичними змінами, такими як розміщення хреста на його вершині.

Примітно, що в ранній період собору-мечеті працівниками, відповідальними за обслуговування будівлі (яка зазнала аварійного стану в попередні роки), були місцеві мусульмани (мудехари). Деякі з них отримували платню від церкви, але багато з них працювали в рамках виконання «трудового податку» на мусульманських ремісників (пізніше поширеного на мусульман усіх професій), який вимагав від них працювати два дні на рік на соборі. будівля. Цей податок був встановлений короною і був унікальним для міста Кордова. Ймовірно, його було засновано не лише для того, щоб використати досвід мудехарів, але й щоб компенсувати відносну бідність капітулу собору, особливо у зв'язку з монументальним завданням ремонту та обслуговування такої великої будівлі. У той час ремісники та теслі Мудехар особливо цінувалися в регіоні та навіть мали монополії в деяких кастильських містах, таких як Бургос.

Інші каплиці поступово створювалися навколо внутрішньої периферії будівлі протягом наступних століть, багато з них були похоронними каплицями, побудованими завдяки приватному патронажу. Першою точно датованою каплицею, яка була побудована вздовж західної стіни, є каплиця Сан-Феліпе і Сантьяго в 1258 році. Каплиця Сан-Клементе була створена в південно-східній частині мечеті до 1262 року. Деякі ранньохристиянські елементи, такі як вівтар, присвячений Сан-Бласу (встановлений у 1252 році) і вівтар Сан-Мігеля (1255), зникли в наступні століття^:121.

Ранні доповнення (XIV—XV ст.)

Capilla Real (Королівська каплиця) у стилі мудехар, завершена в 1371 році, колись містила гробниці Фердинанда IV і Альфонса XI

Першим великим доповненням до будівлі під християнськими покровителями є Королівська каплиця (Capilla Real), розташована безпосередньо за західною стіною каплиці Вільявісьйоси. Це було розпочато в невизначену дату. Хоча іноді вважають, що це було розпочато Альфонсо X, Хізер Еккер стверджував, що документальні свідчення доводять, що це не було розпочато раніше XIV століття, коли Контаніця Португальська, дружина Фернандо IV, зробила пожертвування на будівництво каплиці Вона була закінчена королем Енріке II у 1371 році, який переніс сюди останки свого батька Альфонсо XI і діда Фернандо IV (пізніше їхні останки були перенесені в 1736 році до церкви Сан-Іполіто).

Королівська каплиця була побудована в розкішному мудехарському стилі з ребристим куполом, дуже схожим на сусідній купол каплиці Вільявісьйоси, і з поверхнями, вкритими різьбленою ліпниною, типовою для архітектури Насрід того часу. Використання мавританського мудехарського стилю для королівської похоронної каплиці (разом з іншими прикладами, такими як мудехар Алькасар у Севільї) тлумачиться сучасними вченими як бажання християнських королів привласнити престиж мавританської архітектури Піренейського півострова, подібно до того, як Кордовська мечеть сама по собі була потужним символом політичної та культурної влади колишнього халіфату Омеядів, яку кастильці прагнули привласнити.

Готичний неф каплиці Вільявісьйоси кінця XV століття та колишньої головної каплиці собору

Наприкінці XV століття була проведена більш значна модифікація каплиці Вільявісьйоси, де був створений новий неф у готичному стилі шляхом очищення деяких арок мечеті на східній стороні каплиці та додавання готичних арок і склепінь. Неф датований 1489 роком, і його будівництвом керував єпископ Іньїго Манріке. Спочатку тут була серія візантійсько-італійських фресок Алонсо Мартінеса, які зображували святих і королів, але лише одна з цих фресок збереглася до наших днів і зараз зберігається в Музеї образотворчих мистецтв у Кордові.

Великі перебудови (XVI—XVIII ст.)

Стелі ренесансного нефа та трансепта, завершені Хуаном де Очоа в 1607 році

Однак найзначнішою зміною було будівництво ренесансного нефа та трансепту, що утворили, посеред великої споруди мечеті нову «Головну каплицю» (ісп. Capilla Mayor), що розпочалось в 1523 році. Проект, ініційований єпископом Алонсо де Манріке, зустрів рішучу опозицію з боку міської ради Кордови. Зрештою капітул собору виграв свою справу, звернувшись до імператора Карла V, який дав свій дозвіл на продовження проекту. Коли Карл V пізніше побачив результат будівництва, він, як вважають, був незадоволений, і, як стверджується, прокоментував: «Ви побудували те, що ви чи хтось інший могли побудувати будь-де; для цього ви зруйнували те, що було унікальним у світі».

Проектування новго нефа і трансепта було доручено архітектору Ернану Руїсу I. Перед своєю смертю в 1547 році він збудував стіни хорів до вікон і готичні склепіння з південного боку. Він також працював над східною частиною будівлі мечеті (прибудова, додана Аль-Мансуром), додавши готичні склепіння до нефів мечеті в цій області. Його син, Ернан Руїс II «молодший», взяв на себе проект після його смерті. Він відповідав за будівництво стін трансепту на всю висоту, а також контрфорсів, що підтримували конструкцію. Після нього проект було доручено архітектору Хуану де Очоа, який завершив проект у стилі маньєризму . Останнім елементом стала конструкція еліптичного центрального купола трансепту, побудованого між 1599 і 1607 роками.

Після завершення роботи Хуана де Очоа єпископ Дієго де Мардонес ініціював будівництво головного вівтаря і сам зробив значну пожертву на проект. Вівтарний образ був розроблений у стилі маньєризму Алонсо Матіасом, а будівництво розпочалося в 1618 році. Серед інших художників, які брали участь у його виконанні, були Себастьян Відаль, Педро Фрейле де Гевара та Антоніо Паломіно.

Вид на дзвіницю з Апельсинового суду; вежа охоплює залишки колишнього мінарету мечеті

У 1589 році сильний шторм (або землетрус) завдав шкоди колишньому мінарету, який використовувався як дзвіниця, і було вирішено переробити та зміцнити вежу. Було вибрано проект Ернана Руїса III (сина Ернана Руїса II), який помістив оригінальну структуру мінарету в нову дзвіницю в стилі Відродження. Деякі з верхніх секцій мінарету були знесені в процесі. Будівництво почалося в 1593 році, але зрештою зупинилося через те, що ресурси були витрачені на будівництво нової нави собору та трансепта, що відбувалося одночасно. Ернан Руїс III помер у 1606 році і не зміг побачити його завершення. Будівництво відновилося під керівництвом архітектора Хуана Секеро де Матілья в 1616 році, а вежа була закінчена в 1617 році.

Нова вежа, однак, мала недоліки, і потребувала ремонту вже у середині XVII століття, лише через кілька десятиліть після свого будівництва. Для вирішення проблеми собор найняв архітектора Гаспара де ла Пенья. Він зміцнив вежу та змінив початковий проект Пуерта дель Пердон («Двері прощення»), яка проходила через основу вежі. У 1664 році Гаспар додав новий купол на вершині дзвіниці, на якому він поставив статую Святого Рафаеля, виконану скульпторами Педро де ла Пас і Бернабе Гомесом дель Ріо. У 1727 році вежа була пошкоджена ще одним штормом, а в 1755 році її частини (переважно декоративні деталі) були пошкоджені Лісабонським землетрусом 1755 року. Французькому архітектору Бальтасару Древетону було доручено реставрувати та ремонтувати споруду протягом 8 років.

У березні 1748 року розпочалося будівництво хорів Головної каплиці (ісп. Capilla Mayor), яке було доручене Педро Дуке Корнехо. Спочатку роботи фінансувались за рахунок великого заповіту архідиякона Хосе Діаса де Рекальде в 1742 році. Робота над хором була завершена в 1757 році, хоча Дуке Корнехо, який працював над нею безперервно протягом майже десяти років, помер лише за два тижні до офіційного відкриття завершеного хору.

Сучасні реставрації (XIX—XXI ст.)

Вид на мечеть-собор з боку річки Гвадалквівір

У 1816 році з-за колишнього вівтаря старої каплиці Сан-Педро було виявлено оригінальний міхраб мечеті. Патрісіо Фурріель був відповідальним за відновлення ісламської мозаїки міхрабу, включаючи частини, які були втрачені. Подальші реставраційні роботи, зосереджені на будівлі колишньої мечеті, проводилися між 1879 і 1923 роками під керівництвом Веласкеса Боско, який, серед іншого, демонтував барокові елементи, які були додані до каплиці Вільявісьйоси, і виявив там елементи попередньої споруди. У цей період, у 1882 році, споруду собору-мечеті було оголошено національним пам'ятником. Подальші дослідницькі роботи та археологічні розкопки були проведені Феліксом Ернандесом на будівлі мечеті та у дворі Апельсинів між 1931 і 1936 роками. Пізніше вчені відзначили, що сучасні реставрації, починаючи з XIX століття, частково зосереджувалися на «реісламізації» (в архітектурному плані) частин мечеті-собору. Це відбулося в контексті ширших зусиль щодо збереження в Іспанії, починаючи з XIX століття, спрямованих на вивчення та відновлення споруд ісламської епохи^:272–278.

У 1984 році мечеть-собор була оголошена ЮНЕСКО об'єктом всесвітньої спадщини, а в 1994 році цей статус був поширений на весь історичний центр Кордови. Проект реставрації дзвіниці розпочався в 1991 році і завершився в 2014 році, тоді як трансепт і хор ренесансного собору також були відреставровані між 2006 і 2009 роками. Подальші реставрації таких об'єктів, як каплиці та деяких зовнішніх воріт, продовжували відбуватися до кінця 2010-х років.

Архітектура

Велика мечеть Кордови протягом століть займала важливе місце серед ісламської громади Аль-Андалуса. У Кордові, столиці Омеядів, мечеть вважалася серцем і центром міста. Мухаммад Ікбал описав його внутрішній простір як «незліченні стовпи, схожі на ряди пальм в сирійських оазах». Для жителів Аль-Андалуса «краса мечеті була настільки сліпучою, що її неможливо описати».

Після всіх історичних розширень мечеть-собор займає площу 180x130 м. Оригінальний план будівлі повторює загальну форму деяких із найдавніших мечетей, побудованих із самого початку ісламу. Деякі з її особливостей мали прецеденти в омейядській Великій Мечеті у Дамаску, яка була важливим зразком та моделлю. Мечеть мала прямокутну молитовну залу з проходами, розташованими перпендикулярно кіблі, напрямку, куди моляться мусульмани. Має товсті зовнішні стіни, що дещо нагадують фортецю. На півночі розташований просторий внутрішній двір (колишній sahn), оточений аркадною галереєю, з воротами на північній, західній і східній сторонах і фонтанами, які замінюють колишні фонтани мечеті, які використовувалися для омовіння. на західній стороні мечеті колись існував міст або підвищений прохід (sabat), який з'єднував молитовний зал безпосередньо з палацом халіфа, що знаходився через дорогу. Аль-Разі, арабський письменник, говорить про цінний мармур винного кольору, отриманий з гір цього району, який часто використовувався для прикрашання нефів мечеті.

Прибудови християнської епохи (після 1236 р.) включали багато невеликих каплиць по всій будівлі та різні відносно косметичні зміни. Найбільш істотними та помітними доповненнями є хрестоподібні нава та трансепт Головної Каплиці (Capilla Mayor), де сьогодні проводиться меса, яку почали зводити у XVI столітті та «вбудували» в середину молитовного залу колишньої мечеті, а також реконструкцію колишнього мінарету в ренесансну дзвіницю.

Гіпостильний зал

Гіпостильний молитовний зал

Гіпостильний зал сучасної мечеті-собору зберігся від початкової споруди мечеті та спочатку служив її головним молитовним місцем для мусульман. Головний зал мечеті використовувався для різних цілей. Він служив центральним молитовним залом для особистих молитов, для п'яти щоденних мусульманських молитов і спеціальних п'ятничних молитов, які супроводжувалися проповіддю. Він також міг служити залом для навчання та розгляду справ шаріату під час правління Абд аль-Рахмана I та його наступників..

Зал був просторим приміщенням з пласкою підлогою та дерев'яними стелями, які підтримувалися рядами двоярусних арок (аркад), що спиралися на колони. Ці ряди арок розділяли початкову будівлю на 11 проходів або «нефів», що йшли в напрамку кібли з півночі на південь, від внутрішнього саду мечеті до стіни з міхрабом, і пізніше їх було збільшено до 19 завдяки розширенню Аль-Мансура. Арочні пройоми, у свою чергу, утворювали перпендикулярні напрямку кібли проходи, що йдуть між колонами зі сходу на захід. Приблизно 850 колон були виготовлені з яшми, оніксу, мармуру, граніту та порфіру. При будівництві початкової мечеті всі колони та капітелі були повторно використані з більш ранніх римських і вестготських будівель, але під час подальших розширень (починаючи з Абд аль-Рахмана II) використовувались нові капітелі вже мавританського виробництва, які еволюціонували з попередніх римських моделей^:44–45:14. Головний неф, який веде до міхрабу, спочатку був центральним нефом мечеті, але після добудови Аль-Мансура, що змістила центр будівлі на схід, головний неф став ділити будівля не симетрично і виявився зміщеним ближче до її західної сторони. Він трохи ширший за інші нефи, демонструючи певну ієрархію в плані мечеті^{: 40  : 20}.  Двоярусні арки були нововведенням, яке дозволило встановити вищі стелі, ніж це було б можливо з відносно низькими колонами. Вони складаються з нижнього ярусу підковоподібних арок і верхнього ярусу напівциркульних арок^: 20.  Вусуари арок чергуються між червоною цеглою та білим каменем^:20. Подібні зміни кольорів були поширені в архітектурі Омеядів у Леванті та в доісламській архітектурі на Піренейському півострові^:42. За словами Анвара Г. Чейне, арки були натхненні арками в мечеті Купол Скелі. Підковоподібні арки були відомі на Піренейському півострові в вестготський період (наприклад, церква VII століття Сан-Хуан-де-Баньос), і меншою мірою у візантійських і Омеядських регіонах Близького Сходу; однак традиційна «мавританська» арка розвинулася у свою особливу та трохи витонченішу версію^{:43:163–164:13–14}.

Архітектурна система мечеті, яка складається з повторюваних двоярусних арок, з невеликим оздобленням поверхні, вважається однією з її найбільш інноваційних характеристик і була предметом багатьох коментарів. Гіпостильний зал по-різному описується як схожий на «ліс колон»^:58 і має ефект, схожий на «дзеркальну залу»^:13. Вчений Джерілін Доддс узагальнив візуальний ефект гіпостильної зали наступним чином^:13.

Таким чином, інтерес до інтер'єру мечеті створюється не застосуванням декоративного оздоблення окремої будівлі, а трансформацією морфем самої архітектури: арок і вусуарів. Оскільки ми поділяємо переконання, що архітектурні компоненти за визначенням повинні поводитися логічно, їхнє перетворення на агентів хаосу підживлює базову підривну дію наших очікувань щодо природи архітектури. Напруга, яка зростає через ці спотворені очікування, створює інтелектуальний діалог між будівлею та глядачем, який буде характеризувати розвиток дизайну Великої мечеті Кордови протягом більше двохсот років.

Оригінальна пласка дерев'яна стеля мечеті була зроблена з дерев'яних дошок і балок з різьбленим і розписним декором^:148–149. Збережені фрагменти оригінальної стелі, деякі з яких зараз демонструються у дворі Апельсинів, були виявлені в XIX столітті, що дозволило сучасним реставраторам реконструювати стелі деяких із західних частин мечеті відповідно до їх оригінального стилю^:149. Східні нефи залу (у розширенні аль-Мансура), навпаки, тепер покриті високими готичними склепіннями, які були додані в XVI столітті Ернаном Руїсом I^:79. Зовні будівля має двосхилі дахи, покриті черепицею.

Міхраб і максура

Виноски

1. Деякі автори називають конкретний рік розширення. Джерілін Доддс посилається на 836 рік^:15 тоді як Susana Calvo Capilla вказує на 848.
2. Деякі автори називають конкретний рік розширення. Джерілін Доддс посилається на 836 рік^:15 тоді як Susana Calvo Capilla вказує на 848.
3. Точне формулювання або переклад цієї цитати різниться в різних джерелах. Поширена коротша версія: "Ви зруйнували щось унікальне, щоб побудувати щось звичайне!"

Примітки

1. Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
   d:Track:Q28563569d:Track:Q4580425
2. archINFORM — 1994.
   d:Track:Q265049
3. Digital Guide to the Cultural Heritage of Andalusia
   d:Track:Q5758805
4. https://es.wikiarquitectura.com/edificio/mezquita-de-cordoba/
5. https://sevilla.abc.es/andalucia/cordoba/sevi-mezquita-catedral-cordoba-revalida-record-visitantes-septimo-consecutivo-201701201212_noticia.html
6. https://whc.unesco.org/en/list/313
7. Historic Centre of Cordoba. UNESCO. Процитовано 17 Aug 2016. «The Great Mosque of Cordoba was inscribed on the World Heritage List in 1984»  
8. Mosque-Cathedral of Córdoba. Encyclopædia Britannica, Inc. Процитовано 15 серпня 2016. 
9. Lapunzina, Alejandro (2005). Architecture of Spain. Greenwood Publishing Group. с. 81. ISBN 9780313319631. 
10. Web Oficial del Conjunto Monumental Mezquita-Catedral de Córdoba. Процитовано 15 серпня 2016. 
11. Lawrence S. Cunningham; John J. Reich; Lois Fichner-Rathus (14 вересня 2016). Culture and Values: A Survey of the Humanities, Volume I. Cengage Learning. с. 262. ISBN 978-1-337-51494-1. 
12. Andrew Petersen (11 березня 2002). Dictionary of Islamic Architecture. Routledge. с. 55. ISBN 978-1-134-61365-6. 
13. 100 Countries, 5,000 Ideas. National Geographic Society. 2011. с. 299. ISBN 9781426207587. «The eight-century Great Mosque with double arches in Córdoba was transformed into the Cathedral of our Lady of Assumption.»  
14. https://rkc.org.ua/events/urochystist-vnebovzyattya-presvyatoyi-divy-mariyi-obovyazkova/
15. Daniel, Ben (2013). The Search for Truth about Islam. Westminster John Knox Press. с. 93. ISBN 9780664237059. «The church is Catholic and has been for centuries, but when Catholic Spaniards expelled the local Arabic and Muslim population (the people they called the Moors) in 1236, they didn't do what the Catholic Church tended to do everywhere else when it moved in and displaced locally held religious beliefs: they didn't destroy the local religious shrine and build a cathedral of the foundations of the sacred space that had been knocked down. Instead, they built a church inside and up through the roof of the mosque, and then dedicated the entire space to Our Lady of the Assumption and made it the cathedral for the Diocese of Córdoba.»  
16. Marçais, Georges (1954). L'architecture musulmane d'Occident. Paris: Arts et métiers graphiques. 
17. Barrucand, Marianne; Bednorz, Achim (1992). Moorish architecture in Andalusia. Taschen. ISBN 3822896322. 
18. Dodds, Jerrilynn D. (1992). The Great Mosque of Córdoba. У Dodds, Jerrilynn D. Al-Andalus: The Art of Islamic Spain. New York: The Metropolitan Museum of Art. с. 11–26. ISBN 0870996371. 
19. Bloom, Jonathan M., ред. (2009). Córdoba. The Grove Encyclopedia of Islamic Art and Architecture. Oxford University Press. с. 505–508. ISBN 9780195309911. 
20. Nuha N. N. Khoury (1996). The Meaning of the Great Mosque of Cordoba in the Tenth Century. Muqarnas 13: 80–98. JSTOR 1523253. doi:10.2307/1523253. «Міф, який пов’язує місце мечеті з церквою Святого Вінсента, виступає як проміжний крок у перетворенні мечеті на пам’ятку династичного завоювання [...] За авторитетом аль-Разі десятого століття, пізніші історики середньовіччя стверджують, що початкові засновники мечеті Кордови ділили церкву Святого Вінсента з християнським населенням міста [...] Розповідь передбачає паралель із двома попередніми ісламськими парадигмами [...] Однак церква Святого Вінсента ні археологічно засвідчена як головна будівля, згадана істориками [...], ані конкретно за назвою в звітах про події після першого прибуття Абд аль-Рахмана I в аль-Андалус. Навпаки, анонімна книга Ахбара Маджмуа десятого століття про історію Аль-Андалуса згадує церкву «а», «місце сучасної П’ятничної мечеті».»  
21. Bloom, Jonathan M. (2020). Architecture of the Islamic West: North Africa and the Iberian Peninsula, 700-1800. Yale University Press. ISBN 9780300218701. 
22. Calvo Capilla, Susana (2019). Córdoba, architecture. У Fleet, Kate; Krämer, Gudrun; Matringe, Denis; Nawas, John; Rowson, Everett. Encyclopaedia of Islam, Three (англ.). Brill. ISBN 9789004161658. 
23. The history | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. The history | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 3 грудня 2020. 
24. Ecker, Heather (2003). The Great Mosque of Córdoba in the Twelfth and Thirteenth Centuries. Muqarnas 20: 113–141. JSTOR 1523329. doi:10.1163/22118993-90000041 — через JSTOR. «Finally, adding to present difficulties in perceiving the sequence of post-conquest restorations, additions, and demolitions is the fact that the cathedral has to a certain extent been “re-islamicized”: twentieth-century restorers have removed medieval sarcophagi and other structures from around the mihrab area and along the qibla wall, erected a sort of maqsura structure around the same area, and replaced the ceiling with one based on that of the Great Mosque of Qayrawan.»  
25. Armstrong, Ian (2013). Spain and Portugal. Avalon Travel Publishing. ISBN 9781612370316. «On this site originally stood the Visigoths' Christian Church of San Vicente, but when the Moors came to town in 758 CE they knocked it down and constructed a mosque in its place. When Córdoba fell once again to the Christians, King Ferdinand II and his successors set about Christianizing the structure, most dramatically adding the bright pearly white Renaissance nave where mass is held every morning.»  
26. Ewert, Christian (1995). La mezquita de Córdoba: santuario modelo del Occidente islámico. У Guzmán, López. La arquitectura islámica del Islam Occidental. Madrid: Lunwerg Editores. с. 55–68. 
27. Bennison, Amira K. (2016). The Almoravid and Almohad Empires. Edinburgh University Press. ISBN 9780748646821. 
28. Top things to do in Spain. Lonely Planet (англ.). Процитовано 10 грудня 2020. 
29. https://whc.unesco.org/en/list/313/
30. Ingram, Kevin (2018). Converso Non-Conformism in Early Modern Spain: Bad Blood and Faith from Alonso de Cartagena to Diego Velázquez. Springer. с. 160. ISBN 9783319932361. 
31. Urquízar-Herrera, Antonio (2017). Admiration and Awe: Morisco Buildings and Identity Negotiations in Early Modern Spanish Historiography. Oxford University Press. с. 160. ISBN 9780192518002. 
32. The Great Mosque of Cordoba (article). Khan Academy (англ.). Процитовано 11 грудня 2020. 
33. Nayler, Mark (10 червня 2017). A Brief History of the Mosque-Cathedral of Córdoba. Culture Trip. Процитовано 11 грудня 2020. 
34. Gould, Joan (28 травня 1989). Cordoba's Hymn to Islam (Published 1989). The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 11 грудня 2020. 
35. Mezquita de Córdoba. Archnet. Процитовано 11 грудня 2020. 
36. Knapp, Robert C. (1983). Roman Córdoba. University of California Press. с. 62. ISBN 9780520096769. 
37. Mezquita de Cordoba - Cordoba, Spain. www.sacred-destinations.com. Процитовано 11 грудня 2020. 
38. Ann Christys (2017). The meaning of topography in Umayyad Cordoba. У Anne E. Lester. Cities, Texts and Social Networks, 400–1500. Routledge. «It is a commonplace of the history of Córdoba that in their early years in the city, the Muslims shared with the Christians the church of S. Vicente, until ʿAbd al-Raḥmān I bought the Christians out and used the site to build the Great Mosque. It was a pivotal moment in the history of Córdoba, which later historians may have emphasised by drawing a parallel between Córdoba and another Umayyad capital, Damascus. The first reference to the Muslims’ sharing the church was by Ibn Idhārī in the fourteenth century, citing the tenth-century historian al-Rāzī. It could be a version of a similar story referring to the Great Mosque in Damascus, which may itself have been written long after the Mosque was built. It is a story that meant something in the tenth-century context, a clear statement of the Muslim appropriation of Visigothic Córdoba.»  
39. Guia, Aitana (1 July 2014). The Muslim Struggle for Civil Rights in Spain, 1985–2010: Promoting Democracy Through Islamic Engagement. Sussex Academic Press. с. 137. ISBN 9781845195816. «It was originally a small temple of Christian Visigoth origin. Under Umayyad reign in Spain (711–1031 CE), it was expanded and made into a mosque, which it would remain for eight centuries. During the Christian reconquest of Al-Andalus, Christians captured the mosque and consecrated it as a Catholic church.»  
40. Jarbel, Rodriguez. Muslim and Christian Contact in the Middle Ages: A Reader. University of Toronto Press. с. 41. ISBN 9781442600669. 
41. Josef W. Meri and Jere L. Bacharach, Medieval Islamic Civilization, Routledge, (2005), p. 176 ff.
42. Irving, T. B. (1962). The Falcon of Spain. Ashraf Press, Lahore. с. 82. 
43. Calvert, Albert Frederick; Gallichan, Walter Matthew (1907). Cordova, a City of the Moors (вид. Public domain). J. Lane. с. 42–. 
44. Walker, Rose (2016). Art in Spain and Portugal from the Romans to the Early Middle Ages: Routes and Myths. Amsterdam University Press. с. 125–126. «Pedro Marfil has set out the archaeological arguments for earlier ecclesiastical occupation of the site of the Great Mosque in the sixth century, but these involve a considerable amount of interpretation that he clearly presents as his opinion. The mosaics discovered at basement level may belong to a late Roman complex. The bishops of Córdoba at that period would have had a residence, a cathedral, and other churches, but it remains unclear whether these were on the site of the Mosque, used a converted domus as at Barcelona, or reoccupied part or all of the complex at Cercadilla or other administrative buildings. Fragments of sculpture survive again without any reliable provenance and here without any documentary context. Displayed in the new Museo Arqueológico de Córdoba or in the Cathedral Mosque, pieces of liturgical furniture include altar supports and niche plaques but, unlike the material from Mérida, they do not form a coherent group.»  
45. D. Fairchild Ruggles (2010). The Stratigraphy of Forgetting. У Helaine Silverman. Contested Cultural Heritage: Religion, Nationalism, Erasure, and Exclusion in a Global World. Springer. с. 51–67. ISBN 9781441973054. 
46. Eric Calderwood (10 квітня 2015). The Reconquista of the Mosque of Córdoba. Foreign Policy. Процитовано 29 грудня 2015. 
47. Susana Calvo Capilla (2007). Las primeras mezquitas de al-Andalus a través de las fuentes árabes. Al-Qantara 28: 169–170. doi:10.3989/alqantara.2007.v28.i1.34. 
48. Marfil, Pedro (2001). Córdoba de Teodosio a Abd al-Rahmán III. У Caballero, Luis. Visigodos y omeyas: un debate entre la Antigüedad tardía y la Alta Edad Media. Madrid: Consejo Superior de Investigaciones Científicas (CSIC). с. 117–141. 
49. Marfil, Pedro (2007). La basílica de San Vicente en la catedral de Córdoba. Arqueología, Arte e Historia 14: 33–45. 
50. Marfil, Pedro (2006). La sede episcopal de San Vicente en la santa iglesia Catedral de Córdoba. Al-Mulk 6: 35–58. 
51. Arce-Sainz, Fernando (2015). La supuesta basílica de San Vicente en Córdoba: de mito histórico a obstinación historiográfica. Al-Qantara 36 (1): 11–44. doi:10.3989/alqantara.2015.001. 
52. Córdoba, Guy Hedgecoe in. Córdoba's Mosque-Cathedral dispute puts Spanish identity at centre stage. The Irish Times (англ.). Процитовано 11 грудня 2020. 
53. León Muñoz, Alberto; Ortiz Urbano, Raimundo Francisco (2023). El complejo episcopal de Córdoba: nuevos datos arqueológicos. Cambio de Era. Córdoba y el Mediterráneo Cristiano (ісп.). Ayuntamiento de Córdoba. с. 169–172. ISBN 978-84-09-47405-9. 
54. Bloom, Jonathan M. (2020). Architecture of the Islamic West: North Africa and the Iberian Peninsula, 700-1800. Yale University Press. с. 19. ISBN 9780300218701. «Whatever earlier buildings have stood on the site – visitors today can still see mosaic floors some distance beneath the current floor – their orientation and plans have little to do with the mosque.»  
55. Kennedy, Hugh (1996). Muslim Spain and Portugal: A Political History of al-Andalus. Routledge. ISBN 9781317870418. 
56. Ruggles, D. Fairchild (2008). Islamic gardens and landscapes (англ.). Philadelphia: University of Pennsylvania Press. ISBN 978-0-8122-0728-6. OCLC 811411235. 
57. Ruggles, D. F. (2009). From the Heavens and Hills: The Flow of Water to the Fruited Trees and Ablution Fountains in the Great Mosque of Cordoba. Rivers of Paradise: Water in Islamic Art and Culture. New Haven: Yale University Press. с. 90–93. ISBN 978-0-300-15899-1. OCLC 317471939. 
58. Bonine, Michael E. (1990). The Sacred Direction and City Structure: A Preliminary Analysis of the Islamic Cities of Morocco. Muqarnas 7: 50–72. JSTOR 1523121. doi:10.2307/1523121. 
59. King, David A. (1995). The Orientation of Medieval Islamic Religious Architecture and Cities. Journal for the History of Astronomy 26 (3): 253–274. Bibcode:1995JHA....26..253K. doi:10.1177/002182869502600305. 
60. Bennison, Amira K. (2016). The Almoravid and Almohad Empires. Edinburgh University Press. 
61. Wilbaux, Quentin (2001). La médina de Marrakech: Formation des espaces urbains d'une ancienne capitale du Maroc. Paris: L'Harmattan. ISBN 2747523888. 
62. Salmon, Xavier (2018). Maroc Almoravide et Almohade: Architecture et décors au temps des conquérants, 1055-1269. Paris: LienArt. 
63. Calvo Capilla, Susana (2019). Córdoba, architecture. У Fleet, Kate; Krämer, Gudrun; Matringe, Denis; Nawas, John; Rowson, Everett. Encyclopaedia of Islam, Three (англ.). Brill. ISBN 9789004161658. 
64. Dodds, Jerrilynn D., ред. (1992). Al-Andalus: The Art of Islamic Spain. New York: The Metropolitan Museum of Art. ISBN 0870996371. 
65. Patio de los Naranjos | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Patio de los Naranjos | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 7 грудня 2020. 
66. Bloom, Jonathan (1989). Minaret: Symbol of Islam. Oxford University Press. ISBN 9780197280133. 
67. Bloom, Jonathan; Toufiq, Ahmed; Carboni, Stefano; Soultanian, Jack; Wilmering, Antoine M.; Minor, Mark D.; Zawacki, Andrew; Hbibi, El Mostafa (1998). The Minbar from the Kutubiyya Mosque. The Metropolitan Museum of Art, New York; Ediciones El Viso, S.A., Madrid; Ministère des Affaires Culturelles, Royaume du Maroc. 
68. M. Bloom, Jonathan, ред. (2009). Minbar. The Grove Encyclopedia of Islamic Art and Architecture. Oxford University Press. с. 534–535. ISBN 9780195309911. 
69. Ecker, Heather (2003). The Great Mosque of Córdoba in the Twelfth and Thirteenth Centuries. Muqarnas 20: 113–141. JSTOR 1523329. doi:10.1163/22118993-90000041 — через JSTOR. 
70. Lowney, Chris (2006). A Vanished World: Muslims, Christians, and Jews in Medieval Spain. Oxford University Press. с. 116. ISBN 9780195311914. 
71. Villaviciosa Chapel | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Villaviciosa Chapel | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 3 грудня 2020. 
72. Capilla de Nuestra Señora de la Concepción. mezquita-catedraldecordoba.es. Процитовано December 3, 2020. 
73. Bell Tower | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Bell Tower | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 10 лютого 2021. 
74. Royal Chapel | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Royal Chapel | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 4 грудня 2020. 
75. Main Chapel, Transept and Choir | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Main Chapel, Transept and Choir | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 4 грудня 2020. 
76. Fletcher, Richard A. (1992). Moorish Spain (англ.). University of California Press. с. 3. ISBN 978-0-520-24840-3. 
77. Irwin, Robert (2004). The Alhambra (англ.). Harvard University Press. с. 63. ISBN 978-0-674-01568-5. 
78. Maxwell, William Stirling (1848). Annals of the Artists of Spain (англ.). London: John Ollivier. с. 103–104. 
79. Brockman, Norbert (2011). Encyclopedia of Sacred Places (англ.) (вид. 2nd). ABC-CLIO. с. 332. ISBN 978-1-59884-654-6. 
80. Greenhalgh, Michael (2008). Marble Past, Monumental Present: Building with Antiquities in the Mediaeval Mediterranean (англ.). Brill. с. 309. ISBN 978-90-474-2414-7. 
81. Biografia de Hernán Ruiz. www.biografiasyvidas.com. Процитовано 4 грудня 2020. 
82. Los Hernán Ruiz, saga de arquitectos: Hernán Ruiz I, el Viejo. Arte en Córdoba (es-ES). 15 червня 2015. Процитовано 4 грудня 2020. 
83. Main Altarpiece | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Main Altarpiece | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 4 грудня 2020. 
84. Bell Tower | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Bell Tower | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 3 грудня 2020. 
85. Belfry Tower of the Mosque-Cathedral of Córdoba. Arte en Córdoba (амер.). 22 липня 2020. Процитовано 3 грудня 2020. 
86. Choir stalls | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Choir stalls | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 4 грудня 2020. 
87. Choir stalls of the Mosque-Cathedral Córdoba. Arte en Córdoba (амер.). 22 липня 2020. Процитовано 11 грудня 2020. 
88. Stubbs, John H.; Makaš, Emily G. (2011). Architectural Conservation in Europe and the Americas. John Wiley & Sons. с. 109. ISBN 9780470901113. 
89. Fairchild Ruggles, D. (2014). У Roxburgh, David J. Envisioning Islamic Art and Architecture: Essays in Honor of Renata Holod. Brill. с. 1–21. ISBN 9789004280281. 
90. Historic Centre of Cordoba. UNESCO World Heritage Centre (англ.). Процитовано 3 грудня 2020. 
91. Conservation | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba. Conservation | Web Oficial — Mezquita-Catedral de Córdoba (англ.). Процитовано 7 грудня 2020. 
92. Jayyusi, Salma Khadra, ed. The Legacy of Muslim Spain, 2 Vols.. Leiden: Brill, p.599.
93. Muhammad Iqbal, The Mosque of Córdoba
94. Anwar, G. Chejne, Muslim Spain: Its History and Culture, MINNE ed. Minnesota: University Of Minnesota Press, p.364.
95. Mosque-Cathedral of Córdoba. Encyclopædia Britannica, Inc. Процитовано 15 серпня 2016. 
96. The Literature of Al-Andalus (The Cambridge History of Arabic Literature). New Ed ed. New York: Cambridge University Press, 161.
97. Barrucand, Marianne; Bednorz, Achim (1992). Moorish architecture in Andalusia. Taschen. ISBN 3822896322. 
98. The Literature of Al-Andalus, p.159
99. Dodds, Jerrilynn D. (1992). The Great Mosque of Córdoba. У Dodds, Jerrilynn D. Al-Andalus: The Art of Islamic Spain. New York: The Metropolitan Museum of Art. с. 11–26. ISBN 0870996371. 
100. Bloom, Jonathan M., ред. (2009). Córdoba. The Grove Encyclopedia of Islamic Art and Architecture. Oxford University Press. с. 505–508. ISBN 9780195309911. 
101. Jan, Read. The Moors in Spain and Portugal. London: Rowman & Littlefield Pub Inc, p.56.
102. Sánchez Llorente, Margarita. Great Mosque of Córdoba. Discover Islamic Art, Museum With No Frontiers. Процитовано December 6, 2020. 
103. Qantara - Mosque of Córdoba. www.qantara-med.org. Процитовано 6 грудня 2020. 
104. Bloom, Jonathan M. (2020). Architecture of the Islamic West: North Africa and the Iberian Peninsula, 700-1800. Yale University Press. ISBN 9780300218701. 
105. Marçais, Georges (1954). L'architecture musulmane d'Occident. Paris: Arts et métiers graphiques. 
106. CVC. Mezquita de Córdoba. cvc.cervantes.es. Процитовано 21 лютого 2021. 
107. Los Hernán Ruiz, saga de arquitectos: Hernán Ruiz I, el Viejo. Arte en Córdoba (es-ES). 15 червня 2015. Процитовано 4 грудня 2020. 

Посилання

• Офіційний сайт
• Mezquita (Great Mosque) of Córdoba at Google Maps
• Al-Andalus: the art of Islamic Spain, каталог виставки Музея Метрополітен (повністю доступний он-лафн в форматі PDF), що містить матеріали щодо Мечеті-Собора в Кордові (див. index)
• , VirTimePlace.
• General information about the mosque and opening hours