Вестготи

Вестготи, візіго́ти (лат. Visigothi, Wisigothi, Vesi, Visi, Wesi, або Wisi) — західна гілка кочових готів під час великого переселення народів.

Вестготи

Розселення

Історія

Вестготи вперше з'явилися в історії як окреме плем'я в 268, коли вторглися до Римської Імперії на Балканський півострів. Вестготи пройшли через римські провінції Паннонію (Pannonia) та Іллірію (Illyricum) — і навіть загрожували самій Італії^{[уточнити]}. Але влітку вестготам було завдано поразки в битві на місці сучасного італійсько-словенського кордону, а у вересні були розбиті у битві під Найсусом (Naissus).

Протягом наступних 3 років їх було витіснено за Дунай імператорами Клавдієм II і Авреліаном. Проте вони залишилися в колишній римській провінції Дакія, яку Авреліан покинув у 271.

Під тиском гунів у 376 перейшли Дунай, прохаючи римського імператора Валента надати їм місця для поселення. Їм надано місце у Нижній Мезії, але, незадоволені визиском римського чиновництва, вони підняли бунт. У битві під Адріанополем вестготи розбили армію Валента, убивши його.

Імператор Феодосій І залагодив конфлікт, але після його смерті в 395, коли Римську імперію було розділено між його синами на Східну та Західну, вестготи, користуючись непевністю ситуації, почали грабіжницькі походи, спочатку у Грецію, а у 410, очолювані Аларіхом, на Рим, який істотно пограбували. Далі вони пішли у Південну Галлію, де створили своє власне Тулузьке королівство, в яке входила територія Галії на південь від Луари та вся Іспанія.

У 451 брали участь у битві на Каталаунських полях проти гунів у війську римського намісника Галії Аеція.

Розбиті королем франків Хлодвігом у 507, залишили на його користь південну Галію і відійшли в Іспанію.

У 711 після битви при Гвадалете вестготське королівство знищене арабами.

Королі вестготів

Тервінги

Ці королі та вожді, за винятком Фрітігрена і, можливо, Алавівуса, були язичниками.

Династія Балтів

Були аріанами.

• Аларіх I (395–410)
• Атаульф (410–415)
• Сігеріх (415)
• Валлія (415–419)
• Теодоріх I (419–451)
• Торізмунд (451–453)
• Теодоріх II (453–467)
• Ейріх (467–485)
• Аларіх II (485–507)
• Гезалех (507–511)
• Амаларіх (507–531)

Позадинастичні королі

Починаючи з Рекареда І, прийняли християнство, засноване на нікейському символі віри.

• Теудіс (531–548)
• Теудігізел (548–549)
• Агіла I (549–554)
• Атанагільд (554–567)
• Ліува I (568–572)
• Леовігільд (568–586)
• Рекаред I (586–601)
• Ліува II (601–603)
• Віттеріх (603–610)
• Гундемар (610–612)
• Сісебут (612–620)
• Рекаред II (620–621)
• Свінтіла (621–631)
• Сісенанд (631–536)
• Хінтіла (636–640)
• Тульґа (640–641)
• Гіндасвінт (641–652)
• Реккесвінт (649–672)
• Вамба (672–680)
• Ервіґ (680–687)
• Егіка (687–701)
• Вітіца (697–709)
• Родеріх (710–711)
• Агіла II (711–714)
• Ардо (714–721)

Посилання

• Візіготське право [ 30 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.