Медальєрне мистецтво Італії ( італ. Medaglie italiane) — уславлена галузь мистецтва Італії, де була задіяна велика кількість ювелірів, художників-дизайнерів і скульпторів впродовж декількох століть.
Спадок Стародавнього Риму Редагувати
Само слово «монета» походить не з Греції, а з Давнього Риму. Майстрів називали «scalptores monetae», майже «скульптори монет». Римляни, пихаті й зажерливі, з презирством відносилися до всілякої праці. Їх багатство базувалося не на власній праці, а на грабунках та постійних загарбнцьких війнах. Тому на римських монетних дворах працювали раби. Навіть голова двору-praepositus-майже завжди був рабом. Якщо римлянам були потрібні освічені майстри, вони не отримували освіту, а купували рабів з освітою. Римські монети не мають імен медальєрів, а з джерел відомо, що до майстрів відносилися як до ремісників невисокого щаблю.
Особливістю монет і медалей Давнього риму є високий рельєф і не завжди правильне коло форми. Монети, також, були різного ( ще не стандартного ) діаметра (від 3 мм до 58 мм).
Десь з дев'ятого століття виготовлення медалей давньоримського зразка в Європі було заборонено.
Подяка майстру Пізанелло Редагувати
Меморіальні медалі не були притаманні античності і Середньовіччю. Для меморіальних цілей використовували монети грошові. Тим не менше в Італії почали виготовляти медалі на ознаку якогось володаря чи значущої події. Збереглися меморіальні монети 1390 року з Падуї, що виготовлені невідомим майстром для герцогів Каррари. Віднайшли і медалі невідомих майстрів 1396 і 1417 років з Венеції.
Але відродження медальєрного мистецтва пов'язують з творами художника і медальєра Пізанелло (бл.1392-1455). Зустріч у 1437–1438 рр. з імператором Візантії Йоаном VIII Палеологом у Флоренції стала приводом створення першої медалі на його честь.
Як художник і медальєр Пізанелло плідно працював при дворі родини д'Єсте. За прикладом знайдених давньоримських монет і медалей він почав створювати власні зразки. Удосконалена техніка ливарних робіт в Італії надавала йому можливості чітко відтворювати портрети вельможних осіб на аверсі і складні алегоричні композиції на реверсі. У Феррарі напередодні доби відродження розквітла лицарська культура з її святами, культом лицарських турнірів і захопленням девізами, гербами тощо. Відбитком розквітлої лицарської культури і стануть реверси медалей Пізанелло з їх переускладненістю і незрозумілістю для нащадків. Перші медалі Пізанелло мали великі розміри — до 10 сантиметрів ( медаль на честь імператора Иоанна VIII Палеолога, на часть короля Альфонсо ). Згодом медалі меншають у розмірах до 8-6 см, але зберігають форму правильного кола. Їх наклад надзвичайно малий, так, одна з медалей була створена у кількості двох екземплярів — одна для вельможної особи, друга — для збірки герцогів Феррари.
Ознакою великої популярності медальєрики в Італії стало колекціонування старовинних античних і сучасних їм монет і медалей. Вони стають предметом купівлі і продажу, речами, котрі зберігали і пишалися. Серед перших колекціонерів давньоримських монет був сам Петрарка. За переказами, саме йому належала думка про відродження медалей як мистецтва, але у самостійній якості, без їх вартості бути грошима.
Меморіальну медаль на честь ( некоронованого володаря Флоренції ) Козімо Медічі в рельєфному виконанні включив в портрет юнака і уславлений художник Сандро Боттічеллі (бл. 1475, Флоренція, галерея Уффіці.)
Італійські медалі доби відродження Редагувати
В добу італійського відродження сформувалось декілька медальєрних центрів, зазвичай навколо князівських дворів — у папському Римі, в Неаполі, в Ріміні, Пармі, в Мантуї , Феррарі, у Венеції. Медальєрне мистецтво цього періоду носить відверто аристократичний характер і обслуговує потреби світських та церковних князів ( римських пап, венеціанських дожів, князівських родин Феррари, Мантуї, Парми, тиранічного володаря малого міста Ріміні ). Потяг до давньоримської архітектури і намагання відродити її в реальному будівництві 16 ст. спричинили появу архітектурних елементів і в медалях на реверсі (як існуючих — замок Сіджизмондо у Ріміні, так і тих що перебували в проекті - проект собору Св. Петра роботи Донато Браманте).
Медальєрне мистецтво доби італійського маньєризму Редагувати
Медальєрне мистецтво італійського маньєризму виростало з мистецтва відродження і деякий час хронологічно співіснувало з ним. Але це нова генерація майстрів, нові форми при втраті героїки, рівноваги образів і надзвичайний контроль, цензурування і тиск на митців з боку церковної і світської влади.
До першої генерації маньєристів в Італії було підозріле ставлення. Їх беруть на службу до вже сформованих чи нових князівських дворів, де керують і живуть середньовічні і феодальні звички. Звідси стільки невідповідності гуманістичним принципам в поведінці з боку римських пап чи володарів дрібних італійських князівств - злочини папи римського Олександра VI Борджа, його сина Чезаре, жорстокість папи Юлія ІІ, тиранічне правління князів Феррари, в Ріміні тощо.
В мистецтво прийшли тривога, песимізм, дисонанси, пригніченість. Зросли майстерність і опанування художніми техніками, працює чимало віртуозних майстрів, але втрачені віра в добре майбутнє і довіра до держави, церкви і світу. Виникає культ віртуозного малюнка, прояв і демонстрація власної освіти і ерудиції, котрі переносять в живопис, в скульптуру, в архітектурний декор, у ювелірну справу і в медальєрне мистецтво. Медалі доби маньєризму (з удосконаленими технологіями, з віртуозним виконанням ) справляють враження коштовностей навіть тоді, коли використані дешеві метали чи бронза.
Образ вельможного замовника набуває нетутешньої величі, винятковості, пишності. Часто від образу в медалі випромінюється гнів і загроза, небезпека замість привітності чи рівноваги. Маленька мініатюра на аверсі медалі набуває всіх ознак парадного портрета - велич, винятковість, пільговий стан, втілення найкращих державницьких якостей. І як в парадному портреті — часто це фальш, приховування слабкодухості і невідповідності посадам, компліменти фанатикам, психопатам, хворим чи пихатим особам без здібностей.
Медалі в подяку володарям думок Редагувати
Медальєрне мистецтво доби італійського бароко Редагувати
Незважаючи на малосприятливі політичні і економічні умови в італійських князівствах, підтримка мистецтва продовжувалась, позаяк бароко було монополізоване католицькою церквою і аристократами і обслуговувало їх потреби. Неаполь, Флоренція та Венеція в 17 ст. ще зберігають значення художніх центрів, але помітно поступаються в значенні і впливовості папському Риму. Флоренція живе власним уславленим минулим і не дає впливових барокових майстрів, наприклад, в живопису. Навпаки, у Флоренцію запрошують уславлених майстрів з інших художніх центрів, з тої ж Фландрії (Франс Поурбус молодший, Юстус Сустерманс) чи Неаполя (неаполітанець Лука Джордано виконав декілька замов у Флореції). Підозріле ставлення до бароко у Венеції, монополізоване єзуїтами, дало надзвичайно мало пам'яток в стилі римського бароко і мало досить обмежене розповсюдження у Венеції і на террафермі в 17 ст.
Кращий стан був у галузі скульптури і в медальєрному мистецтві. Показовою була доля скульптора і медальєра Массіміліано Сольдані. Ним змалку опікувались ще у Флоренції і для удосконалення майстерності відіслали до Риму, відомого барокового центру Італії і Західної Європи. Чотирирічне навчання Сольдані у Римі сприяло вихованню майстерного медальєра і ливарника-скульптора. До римського періоду творчості Сольдані належать медалі на честь екс-королеви Христини Шведської, кардиналів Кіджі, Аццоліно, Роспільозі і папи римського Іннокентія XI. Медалі того періоду ще цілком традиційної форми.
Особливою сторінкою творчості медальєра Массіміліано Сольдані були твори для екс-королеви Швеції Христини. Перша леді барокового Рима мала хист відшукувати талановитих майстрів і водити їх у власне оточення. Екс-королева зажадала створити серію зі ста медалей, аби закарбувати в медальєрному мистецтві різні події власного життя. В повному обсязі запланована серія так і не була створена. Однак після меценатської діяльності Христини залишилось тридцять сім медалей в історії медальєрного мистецтва доби бароко.
Герцог Тосканський затребував на службу до себе майстра Сольдані із Рима до Флоренції у 1684 році, де влаштував на працю у Флорентійському монетному дворі. Креативний Сольдані почав переносити декоративні форми бароко у медальєрну продукцію. Серед неї — медаль на честь Козімо ІІІ де Медічі, котра імітувала живопис у овальній рамі. З'являються в медалях портрети шляхетних осіб не тільки у профіль. Раніше за Сольдані цим шляхом пішов медальєр Гаспаре Мороне, що використовував як цілком традційні колоподібні форми, так і нововіднайдені (медаль на честь папи римського Алессандро VII в оточенні золотого листя).
Це помітно збагатило формальний репертуар барокової медальєрної продукції, не скасовуючи його традиційних форм. На реверси медалей прийшли не тільки традиційні алегорії, а навіть брутальні побутові сцени (Реверс медалі папи Урбана VIII зі сценою видобутку копалин і ливарною піччю, срібло, 1642 р.) Велика кількість дрібних деталей непогана у гравюрі, але не в медалях і не на монетах. Ускладнення сюжетів на реверсі і намагання перенести у створення медалей і монет елементів живопису чи гравюри приводило до втрати специфіки медальєрного мистецтва і значного подорожчання виробництва, і без того великого за кошторисом.
Продовжився і вимушений «експорт» італійських майстрів-медальєрів за кордон на заробітки. У австрійському Відні роками працював Антоніо Абондіо для імператорів Максиміліана ІІ та його сина Рудольфа ІІ. Як колись Бенвенуто Челліні — у Франції встиг попрацювати той же Массіміліано Сольдані. Декілька італійських медальєрів працювало у Польщі. Флорентієць за походженням Карло Бартоломео Растреллі до смерті працював у російському Санкт-Петербурзі.
Форму медалі можуть використовувати для створення портретів в інших матеріалах ( мармур, декоративні і напівкоштовні камені, гіпс, після відкриття порцеляни європейцями — у порцеляні ). Класицизм і майстри меморіальної пластики запозичили форму медалі для декорування численних надгробків. Ліплені медалі прикрасили численні споруди у історичних стилях в 19 ст. Але монетні двори зберегли використання металів у меморіальних медалях.
В 19 столітті. Королівство Італія (1861-1946) Редагувати
Див. також Редагувати
Джерела Редагувати
- Graham Pollard e Giuseppe Mauro Mori, Medaglie e monete, Gruppo editoriale Fabbri, Milano 1981.
- AA.VV., Medaglie italiane del Rinascimento, Museo Nazionale del Bargello, Firenze 1983.
- «Медали эпохи Возрождения в Эрмитаже», Л, «Аврора», 1987, набор открыток (рос)
- Земцов С. М. «Аристотель Фьораванти», М, Стройиздат, 1985 (рос)
- Майская М. И. «Пизанелло», М, «Искусство», 1981 (рос)
- http://artyx.ru/books/item/f00/s00/z0000043/st017.shtml [ 17 липня 2014 у Wayback Machine.] (стаття про маньєризм)
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Медальєрне мистецтво Італії |