Колісна ліра або ре́ля — старовинний струнний смичковий музичний інструмент, у якому роль смичка виконує колесо. Конструктивно близький херді-герді (англ. hurdy-gurdy). На трьох (іноді більше) струнах грають мелодію, притискаючи струни клавішами, а дві інші струни — бурдонні.
| | |
| Інші назви | сх.-укр. – «реля», «руля», «коза», «кобза»; галиц.-волин. – «лєра»; опільське – «лірва»; хьорді-ґьорді (англ. hurdy-gurdy); біл. лера |
|---|---|
| Класифікація | струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, хордофон |
| Класифікація Горнбостеля-Закса | 321.321-72 |
| Діапазон | |
| Подібні інструменти | |
| Колісна ліра у Вікісховищі |
Конструкція інструмента Редагувати
Ліра має видовжений дерев'яний резонансний корпус, найчастіше глибокий, човно- або вісімкоподібний. Корпуси лір бувають також іншої форми: прямокутної із заокругленими кутами, овальної з ледь наміченою талією і найпоширенішої фігурної з гітарним або скрипковим профілем, який, проте, за пропорціями найбільше наближався до контрабаса.
Обидві деки, або «дейки», з'єднані між собою бічними стінками — «обручами» і внутрішніми перетинками для міцності та кращого звучання, робили найчастіше пласкими; у верхній дейці прорізали круглі чи фігурні отвори — «голосники». До верхньої частини корпусу приклеєно зроблену з окремих дощечок досить велику коробку — «шию», у бік якої вставлено довгі кілочки для накручування струн.
Ближче до нижньої частини корпусу на поперечнику — «зятьку» закріплено валок з дерев'яним коліщатком, що виконує роль нескінченного смичка. Через нижню боковинку корпусу валок виходить назовні, де на ньому прикріплюється ручка — «корба» з «троником» — пристосуванням, за допомогою якого крутять корбу, а через неї й коліща. Через проріз у верхній деці колесо невеликою частиною виходить назовні, де воно, для збереження свого гладкого відполірованого ободу від ушкоджень і дощу, прикривається дашком — «лубником» із загнутими краями — «поросиками».
Далі на верхній деці у поздовжньому напрямку прикріплено довгу вузьку коробку з клавішами — вузькими дерев'яними планками довільної кількості (від 4 до 13). Кожна клавіша на своєму зовнішньому кінці має потовщення — «зубчик», що допомагає йому після натискування пальцем негайно повертатися у вихідну позицію. На стрижні клавіші всередині коробки, де проходить і середня струна — «мелодія», «співаниця», «ринка» тощо, закріплено перпендикулярно встановлений поріжок — «тісьма» топірцевої форми. Клавіші, що всовуються всередину, торкаються цими поріжками середньої струни і вкорочують її довжину, змінюючи тим самим висоту звуку.
Зовні по обидва боки коробки проходять інші дві струни ліри: товща — бас і тонша — підбасок, або тенор, які разом із середньою струною закріплюються на підгрифі внизу ліри. Усі струни щільно прилягають до колеса і при його обертанні починають звучати, причому на середній струні за допомогою клавіш ведеться мелодія, а обидві бічні струни, настроєні у квінту, створюють незмінну гармонійну основу цієї мелодії.
З історії ліри Редагувати
На думку музикознавців, колісна ліра походить від примітивного давньогрецького інструмента за назвою монохорді, що мав одну струну та клавіш, який пересувався вздовж неї.
У IX сторіччі в Західній Європі вже був відомий більш схожий на ліру органіструм — інструмент з вісьмома клавішами і колесом замість смичка. Він був, проте, настільки великий та громіздкий, що потребував двох виконавців: перший прокручував колесо, другий — натискав на клавіші. Траплялися й різновиди: з колесом, але без клавіатури, з клавіатурою та смичком, який замінював колесо.
Відтоді колісна ліра потроху набувала сучасних рис. До XV сторіччя нею охоче користувалися французькі мандрівні поети-музиканти. У Німеччині цей інструмент прибрав презирливих назв — жебрацька або мужицька ліра, а на картині видатного англійського художника Вільяма Гоґарта «Ярмарок у Саутворку», створеній 1733 року, ліру навіть зображено у ярмарковому середовищі.
Того ж XVIII сторіччя у Франції виникає зацікавлення цим нескладним за конструкцією і прийомами гри інструментом. Над його поліпшенням і оздобленням працюють найкращі музичні майстри, котрі вдосконалюють механізм та акустику, розширюють до двох октав і навіть хроматизують звукоряд. З'являються підручники, а також виконавці-віртуози — Ларош, Батон, Шедевіль (Chédeville), Готтетер (Hotteterre). Вони усолоджують своєю грою слух вельможного панства, а композитори, і серед них великі Йозеф Гайдн, Антоніо Вівальді й Леопольд Моцарт, створюють для ліри концерти, сонати, дуети й концертні п'єси.
Сучасні виконавці на колісній лірі — Жіль Шабена (Gilles Chabenat) та Валентин Кластрієр (Valentin Clastrier) з Франції, Албан Фауст (Alban Faust) зі Швеції, та організатор фестивалів ліри й волинки в Німеччині Курт Райхманн. Серед сучасних західноєвропейських модифікацій колісної ліри — електро-ліра (ліра з електричним або п'єзокерамічним звукознімачем) та MIDI-ліра.
Невідомо, як опинилась ліра серед східнослов'янських народних інструментів, але відомо, що в XVI та на початку XVII століття вона була вже поширена на українських землях, на західній Московії та Білій Русі. Інструмент цей серед білорусів не тільки прибрав тотожні російським і українським назви «ліра», «реля», але й такі ймення як «кобза» і «бандура». Очевидно, терміни «кобза» і «бандура» були запозичені білорусами від українців, які використовували їх, як назви багатострунних щипкових інструментів. Ці інструменти, подібно до ліри у білорусів, були постійними супутниками мандрівних співців. Тож не дивно, що в районах найтісніших контактів двох народів назви українських інструментів були за асоціацією перенесені на білоруську ліру. В російських землях ліра побутувала здебільшого в західних губерніях, у місцях компактного проживання етнічних українців а також серед донського козацтва, де відома під назвою «релєй» (що теж схоже на українську назву «реля» й німецьку «дреляєр» (нім. drehleier)
Ліра за нашого часу Редагувати
Нині конструкції інструмента успішно розробляються музичними майстрами. В Україні одну з найдосконаліших сучасних лір запропонував миргородський майстер Іван Скляр. Зберігши своєрідність тембрального забарвлення історичної ліри і загальні принципи виконання, І. Скляр створив удосконалений зразок дев'ятиструнної ліри, змінив конструкцію так, що в кожної струни за допомогою клавішів видобувається, крім її основного звуку, два наступних звуки хроматичного звукоряду. Настроєні струни на цій лірі по малих терціях, що дає змогу відтворювати, окрім мелодії, три-, чотири- і п'ятизвукові акорди. Справдилось передбачення Гната Хоткевича, який ще 1930 року, відкидаючи закиди скептиків, оптимістично писав: «В наші часи ми перебуваємо напередодні того, що ліра коли не ввійде до симфонічної оркестри, то в усякім разі до оркестри народних українських інструментів».
Відродження лірницьких традицій Редагувати
Відродження традиційного лірництва — це відродження традицій виготовлення інструменту, відновлення традиційного репертуару й вивчення традиційного способу життя лірників — цехового устрою, неписаних законів і правил етикету, традиційних форм концертної діяльності тощо. Лірники в старі часи мали свої цехи й гурти, в яких обирали старшину, мали учнів, користувалися величезним авторитетом у народі.
З початку 1980-х років відродилося виготовлення колісних лір, почали відроджуватися цехові й виконавські традиції. Зокрема велика реконструкторська робота була проведена майстрами й науковцями Київського кобзарського цеху — першим панмайстром цеху й головним реконструктором музичних інструментів Миколою Будником, головою Львівського лірницького цеху доктором наук професором Михайлом Хаєм і нинішнім головою Київського кобзарського цеху Миколою Товкайлом. Після смерті Миколи Будника його справа продовжилася і колісні ліри виготовляють його учні: Олександр Кіт, Руслан Козленко, Павло Зубченко, Іван Кушнір, Юрко Кочержинський та інші.
Серед сучасних традиційних виконавців на колісній лірі: відомий кінорежисер Олесь Санін, Народний артист України, лідер гурту «Хорея козацька» Тарас Компаніченко, Заслужений артист України Тарас Силенко, учасник гурту Torban Юрко Дворник, гурт Джалапіта (гурт) та Гордій Старух.
З 2008 року проводиться фестиваль «Кобзарська Трійця», на якому відвідувачі знайомляться з традиційним лірницьким репертуаром, виготовленням лір, науковими працями з лірництва й кобзарства. Проходять також фестивалі «Лірницька Покрова» в Рівному й у Луцьку.
Галерея Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 11 листопада 2020.
- Музыкальная энциклопедия, 1976.
- Реля // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- Реля // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Джерела Редагувати
- журнал «Наука і суспільство», 03.1984, стор. 48, 49
- Черкаський Л. М. — Українські народні музичні інструменти — Київ «Техніка», 2003
Посилання Редагувати
- Ліра // Українська музична енциклопедія. Том 3 / Національна академія наук України. Інститут Мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського. — Київ, 2011. — С. 156—158.
- Українська ліра [ 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 848. — 1000 екз.
- Музей Театрального, Музичного і Кіномистецтва України [ 7 листопада 2004 у Wayback Machine.]
- Київський кобзарський цех (Україна) [ 17 грудня 2021 у Wayback Machine.]
- Псальма «Ой нема-нема правдоньки на світі» у виконанні сліпого лірника [ 17 грудня 2015 у Wayback Machine.] фрагмент фільму «Вечори на хуторі біля Диканьки», 1961 р.
| Це незавершена стаття про музичні інструменти. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |