Тара́с Ві́кторович Компаніче́нко (нар. 14 листопада 1969, Київ) — український культурний діяч, кобзар, бандурист і лірник, очільник гурту «Хорея Козацька». Заслужений артист України (2008). Народний артист України (2019).
| Тарас Компаніченко | |
|---|---|
| | |
| Тарас Компаніченко виконує кант на «Країні мрій» 2009 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 14 листопада 1969 (53 роки) |
| Місце народження | Київ |
| Громадянство | Україна |
| Національність | українець |
| Професія | мистецтвознавець |
| Освіта | Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва, Львівська національна академія мистецтв і Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури |
| Інструменти | бандура, ліра, кобза, лютня |
| Колективи | «Кобзарський цех» |
| Співпраця | «Хорея козацька», «Академія традицій», «Карпатіянs» |
| Нагороди | |
| Цитати у Вікіцитатах Файли у Вікісховищі |
Біографія Редагувати
Походить із родини депортованих козаків Деркачівки Лебединського повіту — мати виросла на засланні в Архангельській області Російської Федерації, куди росіяни примусово вивезли її родину.
Батьки, кандидати технічних наук, докладали всіх зусиль, щоби син виростав в українському середовищі. Коли Тарас був маленьким, батько подарував йому бандуру, з якою хлопець уже не розлучався.
Дитинство минало в районі Академмістечка у Києві. Навчався у середній школі № 200 — одній із небагатьох шкіл Києва з українською мовою викладання, з якої вийшло багато діячів української культури; паралельно — у музичній школі (за класом бандури).
Згодом навчався у Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва, потім — у Львівському інституті прикладного мистецтва (на факультеті мистецтвознавства — у Якима Запаска, Володимира Овсійчука, Маї Білан). Згодом перевівся до Києва до Української академії мистецтв, де слухав лекції Платона Білецького.
З кінця 1980-х років — у національному русі, член Спілки Незалежної Української Молоді (СНУМ), близький товариш Дмитра Корчинського.
Учасник багатьох показових виступів на бандурі ще в часи радянського союзу. У 1990-х вдається до систематичної реконструкції традиційного кобзарсько-лірницького репертуару в супроводі кобзи Остапа Вересая, старосвітської бандури та колісної ліри.
Значну частину репертуару становлять епічні твори: думи, старовинні канти Почаївської лаври, так звані запорозькі пісні, козацькі псалми, лицарські пісні, невольничі плачі, богомільні пісні, побожні псальми та канти, духовна та світська лірика. Створені у пізньому середньовіччі пам'ятки музики та літератури частково дійшли до наших днів в усній традиції (часом збереглись в рукописному чи друкованому збірниках) та дідівських піснях.
Окрім сліпецького, старцівського чи дідівського репертуару, виконує (як керівник ансамблю Хорея Козацька) пам'ятки старовинної музики та літератури Руси-України XV—XVIII ст. Твори на слова поетів XVI—XVIII ст. Д. Наливайка, Д. Братковського, І. Величковського, Т. Прокоповича, Стефана Яворського, Г. Сковороди.
Бере участь у популярних фестивалях: «Країна мрій», «Трипільське коло». 2002 року взяв участь у громадському паломництві до місць масових поховань української інтелігенції — урочища Сандармох та Соловецьких островів.
Член Центрального Проводу Республіканської платформи.
Композитор і актор у фільмі Павла Когута «Посттравматична рапсодія».
З 2018 року веде передачу «Хорея Козацька» [ 3 Липня 2020 у Wayback Machine.] на UA: Радіо Культура.
У 2019 році пісня Т. Компаніченка «Завжди Україна буде» стала одним із саундтреків до фільму «Незламні».
Участь у двох революціях Редагувати
Компаніченко — активний учасник Помаранчевої революції, під час якої багато виступав на головній сцені Майдану.
26 жовтня 2012 музикант мав узяти участь у програмі «Велика політика з Євгеном Кисельовим» на телеканалі Інтер на підтримку Олега Тягнибока. Через недопущення «Свободи» до студії Компаніченко виступив просто неба.
Під час Революції Гідності дав десятки концертів на Майдані, виконував пісні військового циклу.
Після початку російсько-української війни у березні 2014-го — частий гість зони бойових дій, де виступав перед воїнами української армії та добровольцями. Учасник волонтерського руху. Автор низки поетичних творів, створених у старосвітському ключі, зокрема Думи про битву на Савур-могилі; і пісні "Та шукав козак чести й слави...", присвячених українським воїнам, загиблим в Іловайському котлі.
Родина Редагувати
Одружений із киянкою Ніною Бурмістровою. Виховує чотирьох дітей — Святополка, Богуслава, Богдану та Софію.
Компаніченко — кум Олега Скрипки. Він хрестив сина Олега — Романа, а Скрипка став хрещеним батьком Тарасової доньки Софії.
Примітки Редагувати
- . Архів оригіналу за 29 Листопада 2016. Процитовано 2 Жовтня 2016.
- Указ Президента України від 22 січня 2019 року № 14/2019 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Соборності України»
- . Архів оригіналу за 26 Квітня 2020. Процитовано 28 Листопада 2016.
- (uk-UA). Архів оригіналу за 2 Січня 2020. Процитовано 14 січня 2020.
- Хорошковський наказав не пускати Тягнибока — ч. 2 // YouTube, 27.10.2012, 6:56–9:60
- «В Олега Скрипки народилася донька» // Gazeta.ua, 25.06.2010, 04:40:13
Джерела Редагувати
- Жеплинський Б. М. Компаніченко Тарас Вікторович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — С. 213—214. — ISBN 978-966-02-7304-7.
- Компаніченко Тарас Вікторович // Українська музична енциклопедія. У 2 т. Т. 2. [Е – К] / гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : Видавництво Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, 2008. — С. 516.
Посилання Редагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Компаніченко Тарас Вікторович |
- Сторінка Тараса Компаніченка на сайті «Київського Кобзарського цеху» [ 22 Лютого 2012 у Wayback Machine.]
- — інтерв'ю газеті «День»
- Інтерв'ю з Тарасом Компаніченком на YouTube
- Архів передачі «Хорея Козацька» з 17.02.2019 [ 3 Липня 2020 у Wayback Machine.], яку веде Тарас Компаніченко на UA: Радіо Культура
- Тарас Компаніченко: «Люди досі не можуть збагнути, що вбивають не лише танки і кулі»
| Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |