| Іван Величковський | |
|---|---|
| Іван Величковський | |
| | |
| Ім'я при народженні | Іван Величковський |
| Псевдонім | відсутні |
| Народився | близько 1630 |
| Помер | 1701 Полтава |
| Громадянство | Гетьманщина |
| Діяльність | прозаїк, поет, священик |
| Alma mater | Києво-Могилянська академія (1659—1817) |
| Мова творів | російська |
| Роки активності | з середини 17 століття до 1701 |
| Напрямок | Давня українська література |
| Жанр | полемічна література |
| Magnum opus | «Млеко» |
| | |
| Висловлювання у Вікіцитатах |
Іва́н Величко́вський (близько 1630 (1651) — 1701 (1726)) — український письменник, поет, перекладач, теоретик літератури, культурний і громадський діяч, священник. Іван Величковський належить до маловідомих українських письменників кінця XVII і початку XVIII ст. У 1660 роках навчався в Києво-Могилянській колегії.
Біографія Редагувати
Дуже мало відомостей про життєвий шлях письменника. Можемо припустити, що на початку 80-х років він належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича. Трохи пізніше, в середині 80-х років, він оселився в Полтаві, де зайняв посаду пресвітера, а потім протопресвітера Свято-Успенської церкви.
Щодо літературної спадщини Івана Величковського, то в повному обсязі вона не розглядалась ще в нашій науковій літературі. Але більшою мірою нам відомі так звані «Вірші про Дедала», складені у 1687 році на честь гетьмана Самойловича, та збірник дрібних поезій в рукописі Києво-Софіївського собору № 362, який В. М. Перетц назвав «Антологією 1670 — 1680-х років».
Найважливіші поетичні досягнення Величковського: польський панегірик «Lucubratiuncula» на пошану Лазаря Барановича і два слов'яно-українські збірники, що мають назву «Зегар з полузегарком» і «Млеко» XVII ст., до нашого часу не були предметом наукових досліджень літературознавців.
Всі відомі нам твори Величковського виконані в рисах того своєрідного літературного стилю, який оформився в Європі, зокрема в Польщі, в XVI—XVII ст., в епоху феодально-католицької реакції, і який поширювався в Україні в шляхетських школах і школах вищого духівництва головним чином в другій половині XVII ст. і на початку XVIII ст.
Стиль цей в сучасній науці зветься то «схоластичним» стилем, то стилем «бароко». Характерною його ознакою є надзвичайно гіпертрофований розвиток словесно-декоративного орнаменту: в художньому творі на перше місце висувається форма — вишукані, штучні метафори, несподівані порівняння, ефектні антитези. Запозичені у ренесансу образи античної міфології та історії займають головне місце у створенні барочних форм.
Засоби прикрашення мови, орнамент використовуються надмірно у добу бароко; змістові надається другорядного значення. Мета мистецтва за часів бароко — вразити читача, зацікавити його несподіваними стилістичними ефектами. Всі ці ознаки стилю бароко ми можемо простежити в творах Величковського — «Lucubratiuncula», «Зегар» і «Млеко».
Перші відомості про панегірик «Lucubratiuncula» подав Михайло Максимович в статті «Латино-польские сочинения писателей малороссийских», надрукованій в 1850 році у третій книжці альманаху «Киевлянин».
Бідність відомостей про зазначений панегірик пояснюється, головне, тим, що твір цей належить до видань, про які кажуть, ніби-то вони albis corvis rariores (рідкісніші, аніж білі ворони): до наших часів він дійшов у єдиному, мало доступному для дослідження примірникові, саме в тому, який у середимі позаминулого століття був перед очима у Максимовича. На теперішній момент панегірик переховується в «Древлехранилище» Центрального архіву РРФСР у Москві в складі бібліотеки колишнього «Московского главного архива министерства иностранных дел».
З погляду літературної форми «Lucubratiuncula» Величковського становить польські, почасти макаронічні, з домішкою латинських речень, вірші, що складаються з 272 рядків, поділених на 68 сапфічних строф. В різних місцях віршів між окремими строфами вміщені польські або латинські цитати з Біблії і латинських письменників — Овідія та ін.
Щодо змісту, панегірик розробляє тему про патрона Барановича — відомого євангельського мерця — «четверодневного» Лазаря, смерть якого, за Євангелієм від Івана, оплакав Христос, а потім воскресив його, коли напередодні хресних страждань прийшов до Віфанії. Тему цю сполучено з євангельською ідеєю про пшеничне зерно, що вмирає в землі й приносить, відродившись, великий здобуток.
Відповідно до літературних традицій доби бароко, Величковський вводить до свого панегірика ряд образів з античної міфології й згадує про Мінерва, Сізіфа. В одній з цитат згадується Тантал, що даремно простягає руки до рота щоб поїсти яблук, які від нього тікають, і так і стоїть знеможений жагою.
Не вберігся Величковський також і від характерної для доби бароко штучності в інтерпретації тих або інших євангельських подій. Так, воскресіння Лазаря, за поясненням нашого автора, сталося через те, що сестра Лазарева Марія мала ймення однакове з іменем Божої Матері.
В другій частині «Lucubratiuncul'и» Величковський звертається безпосередньо до адресата панегірика — Лазаря Барановича і вихваляє його письменницькі здібності на підставі побіжної характеристики складених ним творів.
Наприкінці книжки, виходячи з етимології прізвища Барановича, Величковський згадує про niebieskiego Baranka, апокаліптичного агнця, що був єдиний гідний взяти й розгорнути книгу за сьома печатями, та прирівнює до нього чернігівського владику.
Підпис на останній — 10-й сторінці панегірика — «Towarzystwo Kunsztu Typographskiego» свідчить, що складені Величковським вірші були піднесені Барановичу від гуртка друкарських працівників.
Твір «Lucubratiuncula» дійшов до нас в дефектному примірнику, без першого, заголовкового аркуша. Це покладає на дослідника обов'язок вирішити, чи, принаймні, порушити питання про місце та час його видання.
Питання про час, коли «Lucubratiuncula» з'явилась у світ, вирішується на підставі її змісту. Літературна спадщина Барановича, яку згадує Величковський у своєму творі, обмежується творами, що вийшли між 1666 роком («Меч духовный») і 1680 роком («Notiy piec» i «W wieniec bozey matki»). З другого боку, Величковський не згадує пізніших творів Барановича — «Благодать и истина Іисус Христом бысть» і «Naiasnieysza nieba i ziemie carica», що були видані в 1683 році.
Зазначену відсутність в «Lucubratiuncula» вказівок на пізніші роботи Барановича можна пояснювати різними причинами. Може, Величковський не зумів вкласти назв цих робіт у віршований розмір свого панегірика, але можливо також припустити, що роботи ці під час видання панегірика не були ще надруковані. Тоді приблизну дату виходу «Lucubratiuncula» в світ доведеться встановити десь між 1680 і 1683 роками. У всякому разі панегірик вийшов не раніш 1680 року.
Рукопис збірників «Зегар з полузегарком» і «Млеко» був виявлений тільки на початку XX ст. Рукопис цей писаний чітким українським півуставом кінця XVII ст. і містить в собі 33 аркуші.
Біографічні відомості Редагувати
На початку 1680-х років належав до складу співробітників чернігівської друкарні Лазаря Барановича. У Чернігові Іван Величковський живе не менше десяти років. Саме тут він одружується з Марією Лукашівною, дочкою полтавського протопопа Луки Семіоновича і, можливо, висвячується на попа. У Чернігові ж у нього народжується син Іван, котрий по смерті батька займе його посаду пресвітера полтавської соборної Успенської церкви і дослужиться до сану полтавського протопопа (ось звідки йде уявлення, що поет Іван Величковський був полтавським протопопом!). На цій посаді і помер 1701 року.
Яскравий представник стилю бароко в українській поезії. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладач, теоретик фігурного віршування. Усі відомі на сьогодні його твори видано у кн.: Величковський Іван. Твори. К., 1972.
Навчався у Києво-Могилянській колегії в 1660-ті роки.
Безпосереднім його вихователем, учителем і покровителем був Варлаам Ясинський.
Його онуком є православний подвижник Паїсій Величковський (1722—1794), канонізований у 1988 році.
Творчість Редагувати
Більшість творів Івана Величковського збереглися у рукописах (зокрема рукописні «книжиці» «Зегар з полузегарком» та «Млеко»), повністю їх було видано лише 1972 року.
Писав здебільшого польською і староукраїнською мовою.
Автор перших в українській літературі паліндромів (називав їх раками літеральними).
Література Редагувати
| Вікіцитати містять висловлювання від або про: Величковський Іван |
- Величковський, Йоан // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
- Величковський І. Повне зібрання творів. Дзиґар цілий і напівдзиґарик / Іван Величковський ; [пер. з давньоукр. та передмова Валерія Шевчука]. — К. : Дніпро, 2004. — 192 с.
- Крекотень В. І. Величковський Іван // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1988. — Т. 1 : А—Г. — С. 284—285.
- Бадрак Б. М. Творчість Івана Величковського. Донецьк: Донецький університет економіки і торгівлі. 2006. — 156 с.
- В. П. Колосова, В. І. Крекотень. До питання про життя і творчість Івана Величковського // Величковський І. Твори. Київ — 1972
- Береговская М. Специфика палиндрома как формы языковой игры / Марина Береговская // Филологические науки. — 1999. — № 5. — С. 55–64.
Посилання Редагувати
- О. М. Дзюба. Величковський Іван [ 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 473. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- Іван Величковський на порталі Експеримент. Статті, твори, біографія. [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Маловідомий український письменник кінця XVII — початку XVIII ст. Іван Величковський [ 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- Твори [ 10 січня 2010 у Wayback Machine.]