Анатолій Васильович Луначарський (11 (23) листопада 1875, Полтава, Російська імперія — 26 січня 1933, Ментон, Франція) — радянський комуністичний державний діяч, перший нарком народної освіти (1917—1929) РСФСР та СРСР; письменник, драматург, літературний критик, мистецтвознавець, один з основоположників так званої пролетарської літератури. Брав участь в організації гуртків лівих письменників за межами Росії, в роботі Пролеткульту.
| Луначарський Анатолій Васильович | |
|---|---|
| рос. Анатолий Васильевич Луначарский | |
| Народився | 11 (23) листопада 1875 Полтава, Російська імперія |
| Помер | 26 грудня 1933[…] (58 років) Ментона ·серцева недостатність |
| Поховання | Некрополь біля Кремлівської стіни |
| Країна | Російська імперія Російська СФРР СРСР |
| Діяльність | драматург, політик, письменник, дипломат, журналіст, актор, філософ, літературний критик, сценарист |
| Alma mater | Цюрихський університет |
| Вчене звання | Список академіків АН СРСР |
| Знання мов | російська |
| Заклад | МДУ |
| Членство | Російська академія наук і Академія наук СРСР |
| Посада | Народний комісаріат просвіти РРФСР, Член Всеросійської ради[d], посол і Ambassador of the Soviet Union to Spaind |
| Партія | Більшовики, Російська соціал-демократична робітнича партія і КПРС |
| Брати, сестри | Луначарський Платон Васильовичd |
| У шлюбі з | Наталія Розенельd |
| IMDb | ID 0526101 |
|
Життєпис Редагувати
Анатолій Луначарський народився в 1875 році у Полтаві, від позашлюбних стосунків дійсного статського радника Олександра Івановича Антонова (1829—1885) і Олександри Яківни Ростовцевої (1842—1914), що належала до роду Ростовцевих. По батькові, прізвище і дворянське звання отримані Луначарським од вітчима Василя Федоровича Луначарського, який усиновив його, прізвище якого, в свою чергу, — результат перестановки складів у прізвищі «Чарнолуський» (походить від дворянського роду Чарнолуські). Оскільки вітчим Луначарського був позашлюбним сином дворянина і кріпачки, при народженні він не отримав дворянства і дослужився до дворянства на державній службі. Складні сімейні стосунки матері і вітчима, невдалі спроби розлучення драматично позначилися на маленькому Анатолії: через життя на дві сім'ї і сварок матері і вітчима йому навіть довелося залишитися на другий рік в гімназії.
Вчився в гімназії в Києві, де познайомився з марксистськіми ідеями. Одним зі співучнів був Бердяєв, з котрим Луначарський тоді спілкувався і дискутував на політичні теми.
По закінченню гімназії спробував поступати в Московський університет, але з причин політичної неблагонадійності йому було відмовлено. В зв'язку з цим переїхав до Швейцарії, де у 1895 р. вступив до Цюрихського університету.
1898 року приїхав до Москви, де став займатися революційною справою. Через рік був заарештований і відправлений у заслання — спочатку в Калугу, а потім у Вологду і Тотьму. 1903 Луначарський став більшовиком (у РСДРП він перебував ще з 1895).
Був членом редакцій більшовицьких газет «Пролетар», «Уперед». Працював у газеті «Нове життя». 1909 взяв участь в організації крайньої лівої антипартійної групи «Уперед»; був одним з творців партшкіл ультиматистів на Капрі та в Болоньї. На початку 1910—1910-х Луначарський — інтернаціоналіст.
Приїжджає з-за кордону в Російську імперію в 1917. Незабаром обраний членом Першого Всеросійського з'їзду Рад РСД (3—24 червня 1917) від фракції об'єднаних соціал-демократів. Увійшов у редакцію газети «Нове Життя», але незабаром був звинувачений Тимчасовим урядом у державній зраді та арештований. З 23 липня до 8 серпня перебував у в'язниці «Крести»; у цей час заочно був одним з почесних голів VI з'їзду РСДРП(б), а також був обраний кандидатом у члени Установчих Зборів. 20 серпня став керівником фракції більшовиків у Петроградській міській думі.
З серпня 1917 року працював у газеті «Пролетар» (майбутня «Правда») і в журналі «Освіта». 18 жовтня разом з Камєнєвим і Зінов'євим створив групу «правих більшовиків».
1918—1922 — представник Реввійськради у прифронтових зонах. Незабаром був призначений наркомом освіти та залишався на цій посаді до 1929, коли став головою Вченого комітету при ЦВК СРСР. Був усунутий з цієї посади Й. Сталіним у руслі сталінської політики усунення від влади та поетапної ліквідації так званої «старої ленінської гвардії»(дореволюційних більшовицьких кадрів у КПРС).
На початку 1930-х — директор НДІ літератури й мистецтва, один з редакторів Літературної енциклопедії. Був заступником голови більшовицької делегації під час конференції з роззброєння при Лізі Націй.
У 1933 був призначений послом СРСР в Іспанії. Помер по дорозі до місця призначення у грудні того ж року в місті Ментона (Франція). Кремований та похований у Москві.
Відомі твори та їх екранізації Редагувати
- «П'ять фарсів для аматорів»
- «Вавилонська паличка»
- «Фауст і місто»
- «Олівер Кромвель»
За його п'єсою «Канцлер і слюсар» в Україні створено фільм «Слюсар і канцлер» (1923).
Імені Луначарського Редагувати
Див. також Редагувати
Примітки Редагувати
- ↑ Дейч А. И. Луначарский // Краткая литературная энциклопедия — Москва: Советская энциклопедия, 1962. — Т. 4. — С. 448–453.
- Deutsche Nationalbibliothek Record #118818694 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Луначарский Анатолий Васильевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Джерела та література Редагувати
- П. М. Бондарчук. Луначарський Анатолій Васильович [ 16 вересня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 301. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- В библиотеке РГИУ[недоступне посилання з квітня 2019] [недоступне посилання]
- А. В. Луначарский на hrono.ru [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
- [недоступне посилання — історія]
- Луначарский А. В.
- Луначарский А. В.
- Луначарский А. В. Основные принципы единой трудовой школы [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.](От Государственной комиссии по просвещению 16 октября 1918 г.), pdf.
- Луначарский А. В. Основные принципы единой трудовой школы [ 3 лютого 2016 у Wayback Machine.](От Государственной комиссии по просвещению 16 октября 1918 г.)
- Наследие А. В. Луначарского [ 31 березня 2022 у Wayback Machine.] — Собрание сочинений, биографические материалы, аудио-видео записи и воспоминания современников.
- Послушать Луначарский, «О задачах народного просвещения» [ 1 червня 2017 у Wayback Machine.]
- Троцький Л. Анатолий Васильевич Луначарский [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]