Литвин Юрій Тимонович Щодо інших людей з іменем Юрій Литвин див Литвин Юрій Олексійович Ю рій Тимо нович Литви н 26 лист

Народився 26 листопада 1934 року у селі Ксаверівці Васильківського району Київської області в сім'ї сільських вчителів. Батько воював на фронті, згодом партизанив у загоні Сидора Ковпака. Помер від ран 1944 року. Мати з сином перебралася в село Барахти Васильківського району Київської області.

Після закінчення семирічної школи пішов навчатись до гірничо-промислової школи в місто Шахти Ростовської області, але через хворобу покинув її і повернувся до села. Згодом працював на Донбасі. З юнацьких літ цікавився українською літературою і національною культурою.

В 1953–1955 роках відбував перше ув'язнення на будівництві Куйбишевської гідроелектростанції.

Невдовзі після звільнення 14 квітня 1956 року був заарештований вдруге, звинувачений у створенні підпільної націоналістичної організації «Група Визволення України» і засуджений до 10 років позбавлення волі. Покарання відбував у таборах Мединь і Вихорівка («Озерлаг», Іркутська область) і мордовських таборах для політв'язнів.

В ув'язненні писав вірші українською і російською мовами та закінчив в 1965 році збірку «Трагическая галерея» (розповідь про злочини тоталітарної системи проти українського народу). Незабаром всі поезії були вилучені під час обшуку.

Після звільнення в червні 1965 року був змушений через переслідування переїхати до Красноярська. 14 листопада 1974 року його знову заарештували і засудили за статею 187-1 («Наклепницькі вигадки, що ганьблять радянську державу і суспільний лад»).

У листопаді 1977 року Литвин, тільки звільнившись з ув'язнення, став членом Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсінських угод і продовжив боротьбу проти тоталітарного режиму в Україні. У квітні 1979 року завершив статтю «Правозахисний рух в Україні. Його засади і перспективи», в якій виробив політичну програму українського правозахисного руху.

5 липня 1979 року важко хворого Литвина заарештовують знову, звинувачують у веденні «антирадянської агітації і пропаганди» та засуджують до 10-річного ув'язнення і 5 років заслання. З травня 1982 року відбував покарання у таборах суворого режиму (селах Кучино, Половинка, Всесвятське Пермської області), де перебувала більшість учасників українського правозахисного руху.

24 серпня 1984 року Юрія Литвина знайшли в камері із розрізаним животом. 5 вересня 1984 року він помер у лікарні міста Чусового Пермської області.

Могила Юрія Литвина

У листопаді 1989 року прах Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого був перевезений до Києва і з почестями похований на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Книги Редагувати

Автор книг:

«Рабочее дело»;
«Безумец»;
«Поема о подснежниках».

Нагороди Редагувати

Указом Президента України № 937/2006 від 8 листопада 2006 року «Про відзначення державними нагородами України засновників та активістів Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсинських угод» за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії та з нагоди 30-ї річниці створення Української Громадської Групи сприяння виконанню Гельсинських угод Юрія Литвина нагороджено орденом «За мужність» I ступеня (посмертно).

Вшанування пам'яті Редагувати

У Василькові існує вулиця Юрія Литвина (колишня Куйбишева). 50°10′21″ пн. ш. 30°21′36″ сх. д. / 50.17240972391744° пн. ш. 30.360073379425682° сх. д.
У Тарасівці існує вулиця Юрія Литвина (раніше Жовтневої революції)
У Калуші існує вулиця Юрія Литвина.

Див. також Редагувати

Перепоховання Стуса, Литвина, Тихого

Примітки Редагувати

Ю. Литвин. Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи [ 2 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Сучасність. — 1979. — Ч. 10 (226). С. 98-104.
. Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 11 квітня 2022.

Джерела та література Редагувати

О. Г. Бажан. Литвин Юрій Тимонович [ 14 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 173. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
ЮРІЙ ЛИТВИН | Програма «Велич особистості» | 2014 (ВІДЕО)
Василь Овсієнко: «Любов. Добро. Свобода (Юрій Литвин)» [ 19 квітня 2021 у Wayback Machine.]
Юрій Литвин. Поезія. [ 21 серпня 2010 у Wayback Machine.]
Ю. Литвин. Останнє слово підсудного [ 21 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Сучасність. — 1981. — Ч. 1 (241). — С. 119—128.
Юрій Литвин, Василь Стус, Олекса Тихий: герої боротьби за свободу України / Українські дисиденти

[1] Ю. Литвин. Правозахисний рух на Україні, його засади та перспективи [ 2 лютого 2014 у Wayback Machine.] // Сучасність. — 1979. — Ч. 10 (226). С. 98-104.

[2] . Архів оригіналу за 29 вересня 2018. Процитовано 11 квітня 2022.