Кулажи́нці — (Кулаженці) селище у Броварському районі Київської області. Загальна площа землі в адмінмежах Кулажинської сільської ради — 8162,9 га. Станом на 1 січня 2003 року в Кулажинцях проживало 340 осіб.
| село Кулажинці (Кулаженці) | ||
|---|---|---|
| ||
| Країна | Україна | |
| Область | Київська область | |
| Район | Броварський | |
| Громада | Великодимерська селищна громада | |
| Основні дані | ||
| Засноване | 857 | |
| Населення | 334 | |
| Площа | 1,92 км² | |
| Густота населення | 173,96 осіб/км² | |
| Поштовий індекс | 07445 | |
| Телефонний код | +380 4594 | |
| Географічні дані | ||
| Географічні координати | 50°33′01″ пн. ш. 31°12′33″ сх. д. / 50.55028° пн. ш. 31.20917° сх. д.Координати: 50°33′01″ пн. ш. 31°12′33″ сх. д. / 50.55028° пн. ш. 31.20917° сх. д. | |
| Середня висота над рівнем моря | 104 м | |
| Місцева влада | ||
| Адреса ради | 07445, Київська обл., Броварський р-н, с.Кулажинці, вул.Партизана Стригуна,3 | |
| Карта | ||
Кулажинці (Кулаженці) | ||
Кулажинці (Кулаженці) | ||
| Мапа | ||
| Кулажинці у Вікісховищі |
Географія Редагувати
Одне з найменших і найдальших поселень району на лівому березі річки Трубіж на межі Київської та Чернігівської областей, поблизу басанських лісів. На території селища є історичне урочище Слобода. На південно-східній околиці урочища було кілька земляних курганів, гострих козацьких могил, на західній околиці Слободи перехрестя доріг, що ведуть до сіл Перемога та Русанів.
Історія Редагувати
Перекази Редагувати
Переказ доносить до нас давню назву села Куйловець (Кійловець) — Києвець на Трубежі. За іншим переказом, поручик у відставці Кулагін, разом з друзями знайшов притулок в Україні і заснував поселення з п'яти дворів, поселенців стали називати кулажинцями.
Минуле Редагувати
Після спустошення 1482 року місцевості кримськими татарами на чолі з Менглі Гіреєм залишилися лише окремі хутори. Ці землі ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті 1503 року великий князь Олександр Ягеллончик пожалував усю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу й Супою, як вислугу своєму дворянину Дашку Івановичу. Його син — черкаський і канівський староста Остафій Дашкович — організував швидку колонізацію в тому числі власних переяславських «вислуг», у яких «на ґрунтах басанському й биковському» незабаром постали 2 містечка: Басань і Быков, а також 9 сіл: Старая Басань, Марковь, Юрковь, Павловъ, Максимовъ, Брегинцы, Кулажинь, Карпиловка й Воронковъ.
У 1712 р. сільце було «пожаловане» царем Петром І молдавському бояринові Семену Афендику. До початку XX століття тут була садиба з українізованої родини Афендиків. Вони були сотниками козацької старшини, як офіцери російської армії відзначились хоробрістю у війні 1812 р., мали дружні відносини і підтримували Тараса Шевченка, який намалював портрети п'яти членів родини Афендиків, зокрема трьох доньок Пантелеймона. У 1716 році у власність Афендика переходить Нова Басань. Сини Семена Афендика стають сотниками: Степан — бориспільськім, Микола — воронківським, Давид — баришівським.
З 1769 року селище позначено на географічній мапі. За матеріалами ревізії 1784 року в Кулажинцях проживали 87 кріпаків, котрі належали капітанші Ірині Афендик, прапорщику Василю Афендику та Степану Афендику.
У 1816 році в Кулажинцях оселився ротмістр Пантелеймон Афендик, вийшовши у відставку у 36 років, йому належали 149 душ кріпаків і 100 десятин землі.
Два брати-поміщики Бенецькі, спадкоємці Кулагіна, займалися хліборобством. Старший брат мав спиртовий завод, після його смерті державний чиновник Пономаренко одружився з дочкою Бенецького і очолив керівництво заводу. Молодший брат мав юридичну освіту, працював у Києві мировим суддею. Після революції 1917 року маєток і спиртовий завод Бенецьких було розібрано.
ХХ сторіччя Редагувати
У революцію 1917–1920 рр. та у 1941–1943 рр. село опинилось в центрі партизанського краю. В різні часи воно відносилось до Козельця, Бобровиці, Басані, Ніжина.
З 1920 до 1931 року у період нової економічної політики в селі були збудовані три вітряки, олійниця та потужний млин з двигуном на рідкому паливі. З'явилася молотарка, яку приводили в дію дві, три пари коней, молотили збіжжя толокою.
Наприкінці 20-х - на початку 30-х років під час розкуркулювання у селян було конфісковано всю техніку, млини та молотарки, організовано колгосп. Під час голодних 1932-1933 років головою колгоспу був Берман Йосип Рафаїлович, посаду бухгалтера обіймав Фукстов, внаслідок умілого керівництва колгоспом (людям на полях, на фермі видавались пайки та готувались гарячі обіди) у селі померла лише одна людина. Після 1934 року в селі було побудовано стайня для коней, корівник та два свинарники.
У 1936 році в колгоспі з'явилися перші вантажні автомашини, головою колгоспу був Кот Фрол Андрійович, шоферував Соболь Андрій Васильович. Була організована майстерня з ремонту упряжі. В колгоспі на той час працювали агроном, зоотехнік, ветеринар. Видатною подією стало вручення колгоспу акта на вічне користування землею.
У 1939 році молодіжна ланка Тищенко Параски Григорівни була нагороджена грамотою на сільськогосподарській виставці в Москві, за високій урожай картоплі. З вирощування кавунів колгосп Кулажинців зайняв третє місце в Україні. Кожен мешканець села отримав паспорт. В селі організували курси механізаторів, працювала молодіжна тракторна бригада, якою керувала жінка-трактористка Іванко Галина Антонівна.
На початку війни у 1941 році всі чоловіки призовного віку були направлені в армію. Загинуло на фронті та було страчено фашистами 126 мешканців села.
Голод в селі у 1946-1947 роках спричинили посуха, неврожай та непосильні податки, державна позика.
З 1948 по 1951 рік тривала електрифікація села. У 1959 році колгосп реформували в радгосп і господарство Кулажинців з'єднали зі Світильнею. У Кулажинському відділку радгоспу «Зоря» налічувалося 28 механізаторів, була побудована ферма на 500 корів і 500 голів молодняка. Комбінатом Київхімволокно, що шефствував над радгоспом, було побудовано піонерській табір. У 1965 році в селі побудовано медичний пункт, магазини продовольчих та промислових товарів.
У 1973 році держава проклала в село асфальтовану дорогу. У Кулажинці з Києва почали ходити автобуси, проходячи села Квітневе, Красилівка, Гоголів, Плоске, Світильня.
12 травня 1994 року рішенням Київської обласної ради народних депутатів у Броварському районі утворено Кулажинську сільську раду, вивівши селище із підпорядкування Світильнянської сільради.
Сьогодення Редагувати
У 2007 році було здійснено газифікацію села.
8 березня 2022 року під час Російського вторгнення в Україну, поблизу села був збитий гелікоптер Мі-24 зі складу 16-ї окремої бригади армійської авіації. Обоє пілотів: підполковник Мариняк Олександр Мирославович та капітан Беззуб Іван Романович - загинули.
31 березня 2022 року село було звільнено від російських окупантів.
Освіта Редагувати
До 1911 року діти отримували трирічну освіту в церковно-приходській школі, яка знаходилась в хаті дяка Зікія Федота. У 1911 році земством була побудовано нова церковно-приходська трирічна школа. Будівля збереглась донині, зараз в ній розташована Кулажинська сільська рада.
У 1930 році з матеріалів розібраної церкви поруч школи було побудовано школу-семирічку. Директором школи був Карпенко Микола Іванович, з 1934 року цю посаду обіймав Гончарівський Яків Юхимович.
Під час війни в будівлі школи-семирічки була розташована поліція та старостат.
Після війни в школі навчались діти з сусідніх сіл: Світильня, Перемога, Новоселиці, Гребельки. Протягом 50х-70х років посаду директора школи обіймали: Шуляк Петро Федорович, Качур Модест Григорович.
З 1975 до 1977 року у Кулажинцях була початкова трирічна школа, яку у 1977 році закрили через відсутність учнів.
Станом на 1 січня 2003 року 40 школярів проходили навчання у Світильнянській загальноосвітній школі.
Люди Редагувати
Уродженцем села є Кот Петро Олексійович (1933–2003) — член Національної спілки художників України, заслужений художник України.
Корисні посилання Редагувати
- Ядловка (Петрово) и Кулажинцы (Куйловце) // Историко-статистическое описаніе Черниговской епархіи. Книга пятая. Губ. городъ Черниговъ. Уѣзды: Черниговскій, Козелецкій, Суражскій, Кролевецкій и Остерский. — Черниговъ, Земская типографія, 1874. — С. 262-264. [ 27 травня 2016 у Wayback Machine.]
- Ядловка (Петрово) и Кулажинцы (Куйловце) // Черниговскія Епархіальныя извѣстія. — 1872. Прибавленія. — с. 159—161 (№ 8, 15 апрѣля). [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- офіційний сайт Броварського району[недоступне посилання з квітня 2019]
Примітки Редагувати
- Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К.: Либідь, 1995. — с. 164. http://litopys.org.ua/anton/ant09.htm [ 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]
- Антонович В. Б. Кіевскіе войты Ходыки — эпизодъ изъ исторіи городскаго самоуправленія въ Кіеве въ XVI–XVII ст. http://www.sedmitza.ru/lib/text/720054/ [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.]
- https://kyiv.novyny.live/vsu-nachali-zachistku-brovarskogo-raiona-ot-okkupantov-ekskliuziv-43705.html
Джерела Редагувати
1. І. Доцин. ІСТОРІЯ ПОСЕЛЕНЬ БРОВАРСЬКОГО КРАЮ Від стародавніх часів і до сьогодення. Книга третя. — Бровари.: Водограй, 2003. — 640 с. /Сер. "Броварська минувшина"/