Bell UH-1N Twin Huey — середній військовий вертоліт із двома двигунами. Є одним з варіантів родини Huey, перший політ здійснив у 1969. CUH-1N Twin Huey (пізніше CH-135 Twin Huey) був початковою версією, яку спочатку замовили збройні сили Канади.
UH-1N Iroquois CH-135 Twin Huey | |
---|---|
UH-1N "Huey" з ескадрильї VMM-261, (Посилений), 2012 | |
Призначення | Багатоцільовий гелікоптер |
Походження | США |
Виробник | Bell Helicopter |
Перший політ | квітень 1969 |
Дата прийняття на службу | жовтень 1970 |
Статус | На озброєнні |
Основні користувачі | Корпус морської піхоти США Збройні сили Канади Повітряні сили США Військово-морські сили США |
Виробництво | 1969-1970-ті |
Попередня модель | Bell UH-1 Iroquois |
Варіанти | Bell 212 Bell UH-1Y Venom |
UH-1N має п'ятнадцять місць, один пілот і чотирнадцять пасажирів. У вантажному варіанті внутрішній об'єм становив 6,23 м³. На зовнішній підвісці можна перевозити 2268 кг. UH-1N був пізніше перероблений на цивільну версію Bell 212.
Розробка ред.
Основою є подовжений фюзеляж Bell 205, Bell 212 був розроблений для ЗС Канади під назвою CUH-1N Twin Huey. Пізніше, з прийняттям ЗС Канади нової системи позначень назву було змінено на CH-135 Twin Huey. Збройні сили підтвердили початок виробництва 1 травня 1968 і замовили 50 вертольотів, з закінченням поставок у травні 1971.
Військові США майже не відмовилися від замовлення Twin Huey. Проти замовлення вертольотів для військових США виступав голов Комітету Палати представників США зі збройних сил Л. Мендель Ріверс. Ріверс зайняв цю позицію через силову установку, Pratt & Whitney Canada PT6T виробляли у Канаді. Ліберальний уряд Канади у той час не підтримував дії у В'єтнамі і виступав проти політики США в Південно-Східній Азії, а також приймав тих хто ухилявся від призову. Ріверс був також стурбований тим, що закупівля двигунів призведе до ситуації дефіциту торгового балансу з Канадою. Конгрес схвалив покупку тільки тоді, коли він був упевнений, що у США буде знайдено заміну для двигунів PT6T/T400. У результаті, ЗС США замовили 294 Bell 212 під назвою UH-1N, з початком поставок у 1970.
На відміну від канадців, на службі США, UH-1N залишив офіційну назву «Iroquois» від вертольота UH-1 з одним двигуном, також обслуговчий персонал називав вертоліт «Huey» або «Twin Huey».
Bell 412 є подальшою розробкою Bell 212, основною відмінністю було використання композитного чотирилопатевого несного гвинта. UH-1N також був оновлений до чотирилопатевого UH-1Y.
Конструкція ред.
Несний гвинт UH-1N приводиться у дію турбовальним двигуном PT6T-3/T400 Turbo Twin Pac створений з двох Pratt & Whitney Canada PT6 які працювали на один вал. Потужність до 1342 кВт (1800 к. с.). При збої одного двигуна другий міг працювати з потужністю 671 кВт (900 к. с.) протягом 30 хвилин або 571 кВт (765 к. с.), що дозволяє UH-1N летіти з максимальним навантаженням.
Корпус морської піхоти США (КМП США) встановили на велику кількість своїх UH-1N систему контролю курсової стійкості (СККС), яка представлена сервоприводами розташованими у головці несного гвинта для стабілізації вертольота у польоті. На цій модифікації був відсутній гіроскоп на верхній частині головки несного гвинта, через використання комп'ютерної системи для стабілізації.
Історія використання ред.
Військова служба ред.
З кінця 1970, вертольоти UH-1N поступили на озброєння 20-ї ескадрильї спеціальних операцій ВПС США у В'єтнамі, замінивши там UH-1F та UH-1P з одним двигуном. Вертольоти мали на озброєнні Мінігани (або 40 мм гранатомети) і блоки НАР, і були розфарбовані у камуфляж без розпізнавальних знаків США і лише з знаком Зеленого Шершня, UH-1N підтримували розвідувальні завдання Спеціальних Сил з бази Камрань.
ВПС США використовували UH-1N у місіях МБР для перевезення вантажів між базами Міно, Франсіс Е Воррен та Мальмстром до пускових майданчиків у Північній Дакоті, Монтані, Вайомінгу, Небрасці та Колорадо. UH-1N також використовували у 36-й рятувальній ескадрильї (36 RQF) на авіабазі Фейрчайлд, Вайомінг для виконання пошуково-рятувальних і евакуаційних завдань.
Під час Фолклендської війни 1982 ВПС Аргентини використовували два Bell 212 з польового аеродрому у Гуз Грін для виконання різних завдань у тому числі рятування пілотів збитих літаків. Наприкінці бойових дій обидва вертольоти вижили, але були списані аргентинцями.
Вертольоти UH-1N використовували у КМП США під час вторгнення до Іраку у 2003. UH-1N проводили розвідку і зв'язок між наземними підрозділами корпусу морської піхоти. Також їх використовували авіапідтримку під час битви у Насирії.
Станом на 2013 рік ВПС США використовували 62 UH-1N Hueys: 25 охороняли пускові установки МБР, 19 знаходяться на об'єднаній базі Ендрюс для евакуації урядовців з Вашингтону у разі надзвичайних ситуацій, і 18 використовують для тестувань і тренувань. Через те, що вертольоти було замовлено у 1969, ВПС шукають заміну Huey за допомогою Common Vertical Lift Support Platform (CVLSP). Можливими кандидатами є UH-72 Lakota, AW139 та UH-1Y Venom. ВПС наполягали на CVLSP з 2006, але програма в даний час не фінансується, хоча чиновники намагаються продовжити її.
У серпні 2013 ВВС заявили, що були близькі до завершення плану з підтримки і модернізації UH-1N від шести до десяти років. Планувалося підтримати флот вертольотів досліджуючі сучасні покращення і зменшуючи небезпеку польотів. На даний час Huey найстаріша платформа на службі, тому необхідно підтримувати флот у «мінімальному ризику.» Оновлення будуть включати прилади нічного бачення які сумісні з фюзеляжним освітленням, ударостійкі місця для екіпажу і установку системи оповіщення вертольота та пристроєм попередження зіткнень під час руху. ВПС не прийняли рішення списувати чи ні Hueys наприкінці терміну служби і бажає придбати колишні вертольоти морської піхоти моделі UH-1N. Морпіхи розробили план про передачу 26 вертольотів ВПС, які можуть прийняти їх на активну службу або залишити у резерві.
UH-1N взяв участь у Громадянській війні у Колумбії. 16 жовтня 2013, вертоліт UH-1N розбився у північному департаменті Гуахіра. Зона падіння припадала на зону впливу FARC.
Корпус морської піхоти планували списати свої UH-1N Iroquois у вересні 2014 після 43 років служби. HMLA-773 (Ескадрилья Легких ударних вертольотів морської піхоти 773) стала останньою ескадрильєю морської піхоти яка використовувала вертольоти, останнього разу у 2013 два вертольоти перевозилися на кораблі ВМС Нідерландів для розгортання на станції партнерства між країнами Африки. Поставки вертольотів до ВМС та КПМ розпочалося у 1971, загалом було поставлено 205 UH-1N і шість VH-1N у ролі транспортних для Першої ескадрильї Морської піхоти. UH-1N був замінений покращеним UH-1Y Venom; десять моделей N отримали перероблені планери, після чого морпіхи вирішили використовувати нові планери моделі Y. П'ять не озброєних версій HH-1N залишалися на озброєнні у морських піхотинців до заміни їх на UH-1Y і були списані 2015, HH-1N залишились з 44 які були перероблені з 38 UH-1N і шести VH-1N. Останнім бойовим використанням UH-1N морпіхами було використання вертольота у Афганістані у 2010. Морпіхи списали UH-1N під час «церемонії заходу сонця» на військово-морській резервній базі у Новому Орлеані 28 серпня 2014 р.
Варіанти ред.
Варіанти США ред.
UH-1N Iroquois ред.
VH-1N ред.
HH-1N ред.
UH-1Y Venom ред.
Варіанти Канади ред.
CUH-1N Twin Huey ред.
CH-135 Twin Huey ред.
Варіанти Італії ред.
Agusta-Bell AB 212 ред.
Agusta-Bell AB 212EW ред.
Agusta-Bell AB 212ASW ред.
Оператори ред.
- Повітряні сили Аргентини (Bell 212)
- Повітряні сили Бахрейну (Bell 212)
- Повітряні сили Бангладешу
- Повітряні сили Брунею
- Повітряні сили Колумбії
- Збройні сили Колумбії
- Військово-морські сили Колумбії
- Повітряні сили Гватемала Fuerza Aérea Guatemalteca (Bell 212)
- Повітряні сили Ірану
- Збройні сили Ірану (Армійська авіація)
- Військово-морські сили Ірану (Авіація ВМС) (AB 212)
- Повітряні сили Мексики
- Повітряні сили Панами
- Повітряні сили Перу
- Військово-морські сили Перу
- Повітряні сили Філіппіни
- Повітряні сили Шрі-Ланки
- Військово-морські сили Туреччини (AB 212)
- Корпус армійської авіації (Bell 212)
- Повітряні сили Уругваю Fuerza Aérea Uruguaya
Колишні оператори ред.
- Збройні сили Канади
- 403 Helicopter Operational Training Squadron
- 408 Tactical Helicopter Squadron
- 422 Tactical Helicopter Squadron
- 424 Transport & Rescue Squadron
- 427 Tactical Helicopter Squadron
- 430 Tactical Helicopter Squadron
- 444 Combat Support Squadron
- VU 32 — Navy Utility Squadron
- Aerospace Engineering Test Establishment
- Авіабаза Колд-Лейк
- Рятувальна база Гуз-бей
- Сили оборони Ямайки
- Повітряні сили Сінгапуру
Вертольоти у музеях ред.
- Battleship Memorial Park, Мобіль, Алабама, США
- Канадський музей авіації і космосу, Оттава, Онтаріо, Канада
Льотно-технічні характеристики (модифікований вертоліт UH-1N КМП США) ред.
Джерело: USMC UH-1N Fact Sheet, The International Directory of Military Aircraft, 2002—2003
Основні характеристики
- Екіпаж: 4 (перший пілот, другий пілот, старший екіпажу, стрілець)
- Пасажиромісткість: 6—8 бійців у повній екіпіровці або еквівалентний вантаж
- Довжина: 12,69 м
- Висота: 4,4 м
- Діаметр несучого гвинта: 14,6 м
- Площа обертання несучого гвинта: 168,0 м²
- Маса порожнього: 2765 кг
- Нормальна злітна маса: 4763 кг
- Корисне навантаження: 1996 кг
- Силова установка: 2 × турбовальний Pratt & Whitney Canada T400-CP-400 900 кс ( 671 кВт)
Льотні характеристики
- Максимальна швидкість: 220 км/год
- Крейсерська швидкість: 207,3 км/год
- Практична дальність: 460 км
- Швидкопідйомність: 8,9 м/с
Озброєння
- 70 мм блоки НАР,
- 0.50 in (12,7 мм) кулемет GAU-16,
- 7,62 мм (0.308 in) мініган GAU-17 або 7,62 мм (0.308 in) легкий кулемет M240 lightweight machine gun
Галерея ред.
Див. також ред.
- Bell 204/205
- Bell 212
- Bell UH-1 Iroquois
- Bell UH-1Y Venom
- Bell CH-146 Griffon
Примітки ред.
- ↑ Mutza 1986, pp. 31-33.
- Air Force Public Affairs / Department of National Defence (6 April 2004).
- ↑ Drendel 1983, pp. 14-17.
- Drendel 1983, p. 9.
- Eden 2004, p. 47.
- Mutza Air Enthusiast December 1986–April 1987, pp. 30–31.
- «H-83 Bell 212 C/N 30834» [ 18 жовтня 2012 у Wayback Machine.].
- FAA official magazine 28 October 2008 at the Wayback Machine.
- Stout, Jay A. Hammer from Above, Marine Air Combat Over Iraq.
- UH-72 Lakota Could Be a Candidate for Air Force Duty [ 14 травня 2013 у Wayback Machine.] — Defensemedianetwork.com, March 10, 2013
- Air Force planning decade-long Huey extension [ 22 серпня 2013 у Wayback Machine.] — Militarytimes.com, 22 August 2013
- «Se accidentó helicóptero en la frontera con Venezuela» [ 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
- «Doce soldados muertos deja ataque de las FARC en Maicao | Nación» [ 25 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
- «Tres policías muertos en atentado de las Farc en Maicao | 20130201» [ 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.].
- Marine Corps to Retire UH-1N Helicopters in September; HH-1Ns in 2015 [Архівовано 11 серпня 2014 у Archive.is] — Seapowermagazine.org, 4 August 2014
- Final Flight of UH-1N Huey for HMLA-773 [ 7 вересня 2014 у Wayback Machine.] — Marines.mil, 3 September 2014
- Jennings, Gareth (4 September 2014).
- (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2012. Процитовано 2 листопада 2016.
- «USAF Planning Decade-Long Huey Extension.». Архів оригіналу за 22 серпня 2013. Процитовано 2 листопада 2016.
- Walker, RWR (June 2006).
- Green, William.
- Wood, Derek.
- ↑ (PDF). Flightglobal Insight. 2014. Архів оригіналу (PDF) за 25 грудня 2013. Процитовано 17 січня 2014.
- . Demand media. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 26 січня 2013.
- . Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 3 січня 2013.
- . Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 3 січня 2013.
- . Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 3 січня 2013.
- . difesa.it. Архів оригіналу за 16 грудня 2014. Процитовано 2 листопада 2016.
- . Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 3 січня 2013.
- Bell 212. army.mod.uk. Архів оригіналу за 23 січня 2014. Процитовано 21 січня 2014.
- . canadianwings.com. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 21 січня 2014.
- ↑ Air Force Public Affairs / Department of National Defence (24 березня 2010). . Архів оригіналу за 20 квітня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
- Air Force Public Affairs / Department of National Defence (22 вересня 2011). . Архів оригіналу за 20 квітня 2013. Процитовано 10 січня 2013.
- Air Force Public Affairs / Department of National Defence (31 серпня 2010). . Архів оригіналу за 13 листопада 2012. Процитовано 10 січня 2013.
- Air Force Public Affairs / Department of National Defence (28 листопада 2008). . Архів оригіналу за 2 вересня 2012. Процитовано 10 січня 2012.
- Air Force Public Affairs / Department of National Defence (28 листопада 2008). . Архів оригіналу за 22 May 2013. Процитовано 10 січня 2012.
- ↑ Air Force Public Affairs / Department of National Defence (11 квітня 2012). . Архів оригіналу за 29 вересня 2012. Процитовано 10 січня 2012.
- AEROWAREdesigns (2012). . Архів оригіналу за 6 серпня 2012. Процитовано 10 січня 2013.
- Shaw, Robbie: Superbase 18 Cold Lake- Canada's Northern Guardians, page 86. Osprey Publishing, London, 1990. ISBN 0-85045-910-9
- Air Force Public Affairs / Department of National Defence (3 квітня 2012). . Архів оригіналу за 13 November 2012. Процитовано 10 січня 2013.
- . aeroflight.com. Архів оригіналу за 3 березня 2010. Процитовано 22 січня 2013.
- . jdfmil.org. Архів оригіналу за 11 травня 2013. Процитовано 26 січня 2013.
- . mindef.gov.sg. Архів оригіналу за 29 липня 2013. Процитовано 22 січня 2013.
- . helihub.com. Архів оригіналу за 7 вересня 2014. Процитовано 3 вересня 2014.
- AirForces Monthly p. 14 January 2014
- . ktvn.com. 6 квітня 2009. Архів оригіналу за 25 вересня 2015. Процитовано 20 січня 2013.
- . DTN News. Архів оригіналу за 20 липня 2013. Процитовано 20 січня 2013.
- Aircraft collection [ 4 вересня 2012 у Wayback Machine.]. ussalabama.com
- Canada Aviation Museum.
- USMC (4 вересня 2008). . Архів оригіналу за 16 June 2007. Процитовано 14 жовтня 2012.
- Frawley, Gerard. The International Directory of Military Aircraft, p. 33. Aerospace Publications Pty Ltd, 2002. ISBN 1-875671-55-2.
Джерела ред.
- Chant, Christopher. Fighting Helicopters of the 20th Century. Graham Beehag Books, Christchurch, Dorset, England, 1996.
- Debay, Yves. Combat Helicopters. France: Histoire & Collections, 1996.
- Drendel, Lou. Huey. Squadron/Signal Publications, Carrollton, Texas, 1983. ISBN 0-89747-145-8.
- Eden, Paul. «Bell 212/412». Encyclopedia of Modern Military Aircraft. London: Amber Books, 2004. ISBN 1-904687-84-9.
- Francillon, Rene, J. Vietnam: The War in the Air, New York: Arch Cape Press, 1987.
- Hoyle, Craig. «World Air Forces Directory». Flight International, Vol. 182, No. 5370. pp. 40–64. ISSN 0015-3710.
- Mesko, Jim, Airmobile: The Helicopter War in Vietnam. Squadron Signal Publications, 1984.
- Mutza, Wayne. «Covertly to Cambodia». Air Enthusiast, Thirty-two, December 1986–April 1987. pp. 22–31. ISSN 0143-5450.
- Mutza, Wayne. UH-1 Huey in action. Carrolton, TX: Squadron/Signal Publications, 1986. ISBN 0-89747-179-2.
- Mutza, Wayne. UH-1 Huey in Colors. Carrolton, TX: Squadron/Signal Publications, 1992. ISBN 0-89747-279-9.
- Specifications for 204, 205 and 214 Huey Plus [ 21 лютого 2008 у Wayback Machine.]
Посилання ред.
- UH-1N page [ 27 липня 2011 у Wayback Machine.] and UH-1 Huey history page on US Navy site [ 6 лютого 1997 у Wayback Machine.]
- The Bell UH-1N Huey at Greg Goebel's AIR VECTORS [ 4 листопада 2016 у Wayback Machine.]