Кам'яне́че — село в Україні, у Новоархангельській селищній громаді Голованівського району Кіровоградської області. Населення становить 1618 осіб.
| село Кам'янече | |
|---|---|
| Країна | Україна |
| Область | Кіровоградська область |
| Район | Голованівський |
| Громада | Новоархангельська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA35020130070088283 |
| Облікова картка | Кам'янече |
| Основні дані | |
| Населення | 1618 |
| Поштовий індекс | 26110 |
| Телефонний код | +380 5255 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°43′42″ пн. ш. 30°41′42″ сх. д. / 48.72833° пн. ш. 30.69500° сх. д.Координати: 48°43′42″ пн. ш. 30°41′42″ сх. д. / 48.72833° пн. ш. 30.69500° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря | 150 м |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 26100, смт. Новоархангельськ, вул. Слави, 44 |
| Сільський голова | Попко Михайло Васильович |
| Карта | |
Кам'янече | |
Кам'янече | |
| Мапа | |
| Кам'янече у Вікісховищі |
У Кам'янечому встановлено пам'ятний знак і названо вулицю на честь 200-ліття Коліївщини.
Відомості про населений пункт ред.
Населений пункт зветься: село Кам'янече [камн'ане´чеи], Кам'янечого [камн'ане´чого], кам'янецький [камн'ане´ц'киj]
Село Кам'янече розташоване на південному і північному берегах невеличкої річки Кам'янки, яка тече з заходу на схід і впадає в річку Синюху, та на берегах шести струмків — приток річки Кам'янки.
Ґрунт, на якому стоїть село Кам'янече, чорнозем.
Офіційна назва села Кам'янечого змінювалась: Як свідчать перекази, десь до середини XVII століття село називалося: Семиріччя або Семирічка [сеимиері´чка], Семирічки [сеимиері´чкие], семирічанський [сеимиеріча´н'с'киj].
Така назва виникла при заснуванні його тому, що на території, де воно розташоване, протікає сім невеличких річок — р. Кам'янка і шість її приток. Притоки беруть початок за межами села, на полях.
Пізніше, десь з кінця XVII століття село перейменоване в Кам'янече.Крім офіційної, село Кам'янече не мало і не має якоїсь іншої, місцевої назви.
Офіційна назва села: Кам'янече, як свідчать перекази, походить від річки Кам'янки, на берегах якої стоїть центр його.
Закріпленню цієї назви сприяло й те, що в різних кінцях села є чимало невеличких кам'янистих горбів-скель, з яких раніше видобували (та й тепер видобувають) будівельний камінь, яким користуються і жителі сусідніх сіл.
Річка, у свою чергу, носить назву Кам'янки тому, що береги її в основному кряжисті, а дно русла майже скрізь щедро всіяне камінням. Інших документів, пісень, народних переказів, народних приказок і т. ін., пов'язаних з походженням назви села немає.
Поштова адреса села Кам’янечого:
| Сучасна | До 2020 року | До 1958 року | До 1939 року | До 1917 року |
|---|---|---|---|---|
| село Кам’янече, Голованівського району, Кіровоградської області. | село Кам’янече, Новоархангельського району, Кіровоградської області. | село Кам’янече, Кам’янецької сільради, Підвисоцького району, Кіровоградської області. | село Кам’янече, Новоархангельського району, Одеської області. | село Кам’янече, Тальянської волості, Уманського повіту, Київської губернії. |
Історія ред.
В околицях села Кам'янечого виявлено археологічні знахідки, які вказують, що люди проживали тут ще в епоху Неоліту. Порівняно з іншими більше зустрічаються знахідки епохи ранньослов'янської черняхівської культури, яка припадає на Залізну добу. На території краю схрещувалися шляхи різних завойовників українських земель — татаро-монгольських ханів, турецьких полчищ, литовських і польських феодалів. Перші згадки про село сягають кінця XVI — початку XVII століття.
Козацька доба ред.
Село Кам'янече засноване десь на початку XVI століття як козацький форпост для захисту українських земель від спустошливих набігів турків і татар. Входило до складу Брацлавського воєводства Речі Посполитої з 1569 по 1792. Поступово село із захисного форпосту перетворилось на козацький зимівник для постачання січовим козакам продовольства і зброї.
Першими поселенцями його були селяни-втікачі. Вони прийшли з півночі та заходу України. Існує безліч переказів, які свідчать про це.
Насипи та місток через них (звичайно, перебудований уже кільканадцять разів) збереглися до наших днів. Вони носять зараз офіційну назву: Горбаренкова гребля.
В с. Кам'янечому зараз проживає два різних роди Горбаренків, які не є родичі одні одним.
Все це свідчить про правдивість вище наведених переказів.
Є й ще чимало переказів про заснування села та перших поселенців його:
Пізніше на території села з'явилися Страшні, Чалики та інші.
Так засновувалося село Семирічка (тепер — Кам'янече).
Згодом, як село розрослося, а довкола з'явилися родючі поля, звільнені поселенцями від лісу, польські пани закріпачили його.
Коліївщина ред.
Історія села Кам'янече тісно пов'язана із Коліївщиною. Є достовірні відомості про те, що сам Ґонта посилав сотника Ярему в Семиріччя /Кам'янече/ на допомогу. Жителі поставляли продукти харчування і зброю гайдамакам. Місцеві умільці виготовляли добротну на той час зброю (шаблі, мечі).
І зараз можна побачити «брили» шлаку, з якого виплавляли в кустарних доменних печах метал, що йшов на виготовлення зброї і знарядь праці в кузнях. До кінця дев'ятнадцятого століття на Чалій горі існувала кузня Залізняка, яка згоріла. За словами старих людей, і після її зникнення ще довго було чути, ніби хтось працював з наковальнею, що навіть наводило подекуди страх. Саме в таких кузнях майстри своєї справи робили прекрасну і доброякісну зброю, яка ніколи не підводила в бою. Існує ще одна легенда:
У 1968 році в селі (а саме на Чалій горі) відкрито пам'ятний знак на честь 200-річчя Коліївщини.
З року в рік, з уст в уста передавалася легенда:
У складі Російської імперії ред.
За переказами, під час Коліївщини гайдамаки переховували в районі Семирічки велику кількість коштовностей (золотих, позолочених, срібних злитків і грошей, здобутих у польської шляхти).
Якимось чином чутки про ці коштовності дійшли до цариці Катерини II, яка, після придушення гайдамацького повстання, спорядила полк на їх пошуки. Кажуть, копали ціле літо, але даремно. Нічого так і не знайшли. І зараз можна побачити сліди таких розкопок. Молодь знаходила дивні ями, закладені камінням. Кинувши сірники туди, вони помічали, що іде тяга. Значить, далі є хід. Тоді десь за 10 метрів бачили димок з-під землі.
На середину XIX ст. кам'янеччани мали тісні зв'язки з чумаками. Справа в тому, що село Кам'янече знаходилось на чумацькому шляху, який пролягав з містечка Тальне на південь. Вночі, особливо влітку, добре видно цей шлях по зорях. Навіть центральна траса і зараз збігається з їхнім напрямком. До тепер, за 5 кілометрів від Кам'янечого, по дорозі на Новоархангельськ, існує корчма (нині кафе) Застава. Названа вона так тому, що, ідучи в Крим по сіль, чумаки заставляли своє майно тут, щоб відпочити, перекусити, подихати свіжим повітрям в лісі, який знаходиться поряд. За розповідями старожилів, чумацьким промислом займались і місцеві жителі. Підтвердженням цьому є знайдена чумацька похідна посудина-дерев'яна миска з двома відсіками. Такі миски виготовляли з липи, яка легко піддається обробці. Один відсік більшого розміру — для галушок. Інший, меншого розміру — для приправи (часник чи цибуля з олією чи салом). Ця двовідсічна дерев'яна миска є унікальним експонатом, який має особливу історичну цінність.
Знайдено також окремі «вузли» чумацького воза. За їх зовнішнім виглядом можна судити про те, що самі вози були міцні та місткі для перевезення важкого вантажу на далекі відстані. Глибокі кузови, люшні-розпірки, що одягались нижніми кінцями на осі, а верхніми вводилися в обручки, прикріплені по боках кузовів. Необхідними атрибутами чумацьких повозок були мазниці з дьогтем для замащування осей і коліс у далекій дорозі.
До речі, після повернення з походу, чумаки були одягнені в спітнілий, прокурений степовим порохом одяг, який дуже важко було випрати. Для цього жінки заздалегідь готували достатню кількість попелу зі спаленого соняшникового бадилля або гречаної соломи. На гладеньку долівку ставили тодішню «пральну машину» (виготовлене з липи чи осики суцільне жлутко з видовбаним однаково діаметру наскрізним отвором до 1 метра висотою). Потім складений у жлутко одяг пересипали попелом і заливали окропом. Певний час одяг вимочувався, після чого його полоскали, надаючи свіжого вигляду і готовності до нового походу чоловікові-чумакові. Знайдені тут жлутка також свідчать про історичне минуле Кам'янечого. Існує також легенда про «проклятий скарб». Ніхто його не розкопував з давніх-давен після одного прикрого випадку.
Зібрано чимало речей, які є історичними пам'ятками і розкривають соціально-економічний та культурний уклад життя кам'янеччан у XIX столітті.
Десь у XVIII столітті, коли Правобережна Україна була приєднана до Російської імперії, у с. Кам'янечому верховодив якийсь місцевий пан. Він любив дуже випивати, грати в карти. Це призвело до того, що він заборгував у казенному банку велику суму і держава конфіскувала його маєтки.
Так село Кам'янече стало казенним, і було таким аж до Жовтневого перевороту 1917 року.
Новітня історія ред.
Складна історична доля випала на плечі кам'янечан у XX столітті.
Участь у Першій світовій війні (1914—1918 р.р.), коли майже 100 жителів було мобілізовано до війська. Половина з них не повернулась до рідної домівки. У центрі села Кам'янече встановлено пам'ятний знак односельчанам, які загинули на фронтах цієї війни.
Не обійшли стороною село військові події 1918-1920-х років — кровопролитні бої проти білогвардійської і більшовицької окупації за волю і свободу України.
Нечувано страшною за трагічним змістом сторінкою в історичній біографії села став Голодомор 1932—1933 років. За уточненими даними тоді загинули 1582 жителі села.
Сталінські репресії 30-х років забрали життя біля 30-ти безневинних кам'янечан.
У 1992 році на кошти жителів села відкрито пам'ятний знак жертвам Голодомору і репресій 30-х років.
Ареною жорстоких боїв стало село у роки Німецько-радянської війни. 1941—1945 роки були роками нелегких випробовувань для Кам'янечого. На фронти було мобілізовано 558 жителів села. Не повернулись додому 268. У ніч з 9 на 10 березня 1944 року село звільнено воїнами 78-ї гвардійської стрілецької дивізії 2-го Українського фронту. Напередодні звільнення загинув смертю хоробрих виходець із Кубані, Герой Радянського Союзу старший сержант М. С. Лисов, який на чолі розвідувального загону збирав дані про розташування військової техніки і ворожої сили у селі Кам'янече. У березні 1945 року при форсуванні річки Одер за героїзм і мужність удостоєний звання Героя Радянського Союзу виходець із села Кам'янече капітан Крамаренко Андрій Макарович.
У 1975 році в центрі села відкрито Меморіальний комплекс на честь односельчан, які загинули в роки війни з німецьким фашизмом.
Кам'янечани винесли на своїх плечах тяжкі роки післявоєнної відбудови, своєю невтомною працею вони успішно зміцнювали протягом 50-80 років матеріальну і соціально-культурну інфраструктуру села.
У 1966 році в Кам'янечому відкрито Історико-краєзнавчий музей.
Друга половина 90-х років минулого століття пройшла під знаком реорганізації колективного господарства ім. Калініна. Новоутворені виробничі підрозділи працюють в сучасних ринкових умовах.
У даний час Кам'янече повністю газифіковане. У центрі села розташовані медична амбулаторія, дитячий садок, школа, де навчається 160 учнів.
Населення ред.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1948 осіб, з яких 830 чоловіків та 1118 жінок.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1616 осіб.
Мова ред.
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,78 % |
| російська | 1,92 % |
| молдовська | 0,12 % |
Відомі люди ред.
- Ангелюк Василь Тимофійович (1901—1921) — вояк Армії УНР, учасник Другого Зимового походу, розстріляний більшовиками під Базаром 22 листопада 1921 р.
- Горбаренко Петро Спиридонович (1935—1987) — Заслужений журналіст УРСР.
- Грисенко Микола Григорович (1889—1995) — бандурист, артист Львівської та Київської філармоній.
- Крамаренко Андрій Макарович (1918—1965) — Герой Радянського Союзу.
- Кучеренко Микола Євдокимович (1939—2007) — біолог, дійсний член НАН України.
- Лісняк Іван Олексійович (* 1951) — біолог, доктор біологічних наук, професор.
- Солдаткін Олексій Петрович (* 1955) — біолог, дійсний член НАН України.
- Хмелівський Володимир (1900—1959) — акушер-гінеколог, Заслужений лікар УРСР.
Див. також ред.
Світлини ред.
Посилання ред.
- . weather.in.ua. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 19 лютого 2020.
Примітки ред.
- . w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 25 листопада 2020. Процитовано 20 лютого 2020.
- . sites.google.com. Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 19 лютого 2020.
- Кам’янече, Новоархангельський район, Кіровоградська область » Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 20 лютого 2020.
- Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Кіровоградська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Кіровоградська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
- Розподіл населення за рідною мовою, Кіровоградська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
Джерела ред.
- Kamianecze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 731. (пол.)
- Kamianecze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1902. — Т. XV, cz. 2. — S. 46. (пол.)
- Архів оригіналу за 30 січня 2020. Процитовано 26 лютого 2020.
- Історичний календар Новоархангельщини [ 11 червня 2016 у Wayback Machine.]
- «Топоніміка села Кам'янечого»: монографія / П. С. Горбаренко. — Вінниця: ВДПІ, 1966.
- Експозиційні матеріали Кам'янецького історико-краєзнавчого музею.
- газета «Колос» (смт.Новоархангельськ) — 2009, 2 травня.
- Новоархангельська районна газета "Колос". www.facebook.com. Процитовано 2 березня 2020.
| Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |